Тема 4. Теорія вибору споживача (2 години)

1. Споживчі уподобання і поняття корисності.

В цій темі ми розглянемо поведінку домогопродарств як споживачів товарів та послуг. Кожна людина у процесі прийняття індивідуального рішення про витрачання свого доходу керується власними смаками й уподобаннями. Ресурси споживача, як і будь-якого іншого економічного агента, обмежені відносно його бажань. І хоч ми не можемо передбачити, на що конкретно споживач вирішить потратити свій дохід, ми можемо сформулювати основні принципи, що визначають те чи інше рішення споживача.

В аналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно.

Теорія вибору споживача дозволяє дати відповідь на питання про те, як люди здійснюють свій вибір і як впливають на нього ціни товарів, доход та структура їхніх потреб.

В основі цієї теорії лежить гіпотеза раціональної поведінки споживача, яка означає, що споживач:

Знає, чого він бажає;

Може порівнювати доступні йому набори товарів;

Вибирає набір товарів, якому він віддає найбільшу перевагу.

Процес прийняття рішення споживачем охоплює 3 етапи:

Визначення споживчих уподобань, тобто чого він бажає;

Визначення, що він може, так як бюджет кожного споживача обмежений

Поєднати бажання споживача з його можливостями і вияснити, який вибір максимізує добробут споживача.

Розглянемо кожен з цих етапів. Для моделювання першого етапу необхідно засвоїти кілька понять: уподобання, вибір, корисність.

Уподобання – система цінностей людини щодо благ чи інших людей.

Вибір – прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань і наявних ресурсів.

Щоб описати споживчі уподобання для початку визначимо уподобання при порівнянні споживчих кошиків.

Споживчий (ринковий) кошик – це набір кількох типів товарів (або одного типу).

У таблиці наведено кілька ринкових кошиків.

Альтернативні споживчі кошики.

Чи надається перевага одному ринковому кошику перед іншим? Пропонуючи споживачам порівняти ці різні кошики, ми зможемо описати їх уподобання щодо цих двох видів продуктів. У кожної людини – своя думка, і своя власна система цінностей. Про смаки не сперечаються. Але можна виділити загальні, типові закономірності для більшості людей.

Це основні припущення стосовно уподобань людей щодо одних споживчих кошиків порівняно з іншими носять назву аксіом. Їх три:

аксіома порівняності (головна аксіома) – споживач завжди може порівняти два набори, тобто визначити, віддає він перевагу набору А по відношенню до набору В, або навпаки, або байдужий у виборі між А і В.

Причому, уподобання є всеохоплюючими тобто споживачі можуть порівнювати всі ринкові кошики.

Аксіома транзитивності – встановлює певний порядок уподобань. Якщо набору А віддається перевага по відношенню до В і В віддається перевага по відношенню до С, то набору А віддається перевага по відношенню до С.

Аксіома ненасичуваності і споживач надає вищий ранг тому набору, який містить більшу кількість товару.

Наступне поняття - корисності – також описує споживчі уподобання.

Корисність – це рівень задоволення, яке отримує особа від споживання певного блага або сукупності благ. Це суб’єктивне ставлення людей до товару.

Відомі два підходи до вимірювання корисності – кількісний та порядковий.

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може вимірюватись числом, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність корисності від загальної кількості споживчих благ.

де U – рівень корисності

X,Y – кількості споживаних благ.

Але сучасна економічна теорія частіше використовує ординальну корисність.

Ординальна корисність – це впорядкованість наборів благ за ступенем привабливості для людини.

Порядковий (ординальний) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач може упорядкувати різні набори благ у відповідності до власних смаків.

Вищеозначені аксіоми стосовно уподобань споживача лежать саме в основі ординалістського підходу.

Виділяють пряму, непряму та повну корисність.

Благом з прямою корисністю називається благо, яке безпосередньо впливає на умови життя людини.

Благо має непряму корисність, якщо воно безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення благ, які мають пряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисностю блага.

В економічної теорії при дослідженні поведінки споживача під корисністю розуміють повну корисність.

Для оцінки зміни корисності використовується поняття граничної корисності.

^**Вираз “граничний” в економіці використовується у значення “додатковий”.

Приклад. Ви любите яблука. Споживання одного яблука приносить Вам задоволення, тобто корисність. З’їдаєте Ви наступне яблуко – отримуєте додаткове задоволення. Ще одне яблуко – ще задоволення, і так далі (поки живіт не заболить.

Позначається гранична корисність МИ (marginal utility).

Гранична корисність є мірою додаткового задоволення від споживання додаткової одиниці товару Х.

Згадаємо приклад з яблуками. Із споживанням кожної додаткової одиниці блага додаткове задоволення стає все меншим. Це отримало назву закону спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності полягає в зменшенні граничної корисності кожної додаткової одиниці блага.

Як зображається корисність графічно ? В загальному виді графік залежності корисності від кількості певного блага має такий вигляд:

Це типова функція корисності, для якої характерно: тоді як загальна корисність весь час зростає, гранична корисність зменшується. Це є вірним для переважної більшості благ.

Проте існують і антиблага, для яких максимальна корисність спостерігається за їх відсутності.

При збільшенні корисності антиблаг загальна корисність зменшується, проте із кожною додатковою одиницею додаткова шкода зростає, тобто гранична корисність зростає.

Інший приклад: колекціонери. Для них кожна наступна одиниця їхньої колекції є більш бажаною, ніж попередня.

Є також блага, які можуть бути і благом з додатковою користю, і антиблагом. Прикладом може бути споживання ліків або перебування на сонці. До певної межі корисність є додатною, а тоді благо стає вже антиблагом.

Далі.

Розрізняють також корисність безпосереднього споживання та можливості споживання. Якщо йдеться про безпосереднє споживання, то для нормальної людини келих вина буде привабливішим, ніж 10 пляшок.

Коли ж ми говоримо про можливість споживання, то поповнити запаси вина 10-ма пляшками є привабливішим ніж випивку 1-го келиха.

Залежність корисності від обсягу споживання для безпосереднього споживання буде мати вигляд (унизу), а для можливості споживання (унизу)

Також виділяється корисність тактична і стратегічна.

Тактична корисність – корисність сьогомоментна. Вимірюється жертвою, на яку здатна особа заради отримання певного набору благ, або заради поліпшення самопочуття у даний момент.

Стратегічна корисність – це корисність з урахуванням наслідків довготривалого споживання певного набору благ (Дієта – спочатку зле, а тоді – людина здоровішає).

В аналізі використовується повна, стратегічна та корисність можливості споживання. Саме це матиметься на увазі, коли буде обговорюватись корисність.

2. Криві індиферентності

Повернемося до таблички з питань 1, де описані приклади ринкових кошиків, що містять різну кількість харчових продуктів та одягу.

Покажемо на графіку ці ринкові кошики.

По горізонталі – одиниці продуктів харчування, по вертикалі – одягу.

Тепер користуючись аксіомами щодо споживчих уподобань, спробуємо ранжирувати ці кошики.

Кошик А має перевагу над кошиком G, оскільки він (тобто А) містить більше одиниць і одягу, і харчів (3-тя аксіома – ненасичуваність – чим більше, тим краще.

Кошик Е має перевагу над А, а значить і перевагу над G (аксіома транзитивності).

Але якщо споживача попросять вибрати між ринковим кошиком А (30-Одяг, 20 –Харчі) і кошиком В (50-Одяг, 10 –Харчі), то він може, в залежності від свого настрою 1) віддати перевагу А; 2) віддати перевагу В; 3) вказати на еквівалентність цих кошиків для нього, тобто бути байдужим у виборі між А та В (аксіома порівняності).

Подивиться на кошик D. Споживач буде байдужий до нього так само, як і до А та В. Тобто ці три кошики мають однаковий рівень корисності.

Ринковий кошик G має нижчий рівень корисності, ніж А, В, Д.

Ринковий кошик Е має вищий рівень корисності, ніж А, В і Д і відповідно вищий рівень корисності, ніж кошик G.

Споживчі уподобання можна зобразити графічно, користуючись кривими індиферентності, або байдужості.

Якщо споживачеві байдуже, які кошики вибрати: А, В чи D (оскільки їхня корисність однакова), то з’єднавши ці точки в одну лінію, одержимо криву байдужності.

Крива індиферентності (байдужності) відображає всі комбінації ринкових кошиків, що пропонують однаковий рівень задоволення потреб споживача.

Запишіть і таке визначення.

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачу один і той же рівень корисності.

На нашому графіку крива I демонструє всі комбінації ринкових кошиків, що пропонують однаковий рівень задоволення із кошиком G; крива III – всі комбінації кошиків, які мають таки же рівень корисності, як і кошик Е. Ця крива III відображає найвищій рівень задоволення потреб, тоді як крива I – найнижчий.

Набір кривих індиферентності називається карта індиферентності, або карат кривих байдужості, яка представляє собою множину всіх можливих рівнів корисності (I, II, III) для певного споживача.

Властивості кривих байдужості:

Від’ємний нахіл (оскільки для збереження корисності зменшення кількості одного товару в наборі має компенсуватися збільшенням кількості іншого)

Криві байдужості не перетинаються.

Для доказу цієї тези скористуємося припущенням від протилежного.

Нехай дві криві байдужості перетинаються в т. А. Кошики А та В знаходяться на одній кривій, значить споживачу однаково, чи А, чи В. Кошики А та Д знаходяться на кривій U₂, значить, споживачу все рівно, чи А, чи Д. Узагальнимо:

- а це значить, що споживачу однаково, чи кошик В, чи кошик D, а значить т.В та D повинні знаходитись на одній лінії. А це суперечить умовам. Значить наше припущення невірне і криві байдужості не перетинаються.

Криві байдужості, які лежать далі від початку координат, характеризують набори товарів, що мають вищий рівень корисності.

Криві байдужості опуклі до початку координат. Розглянемо докладніше, чому це так. Нехай набори А та В забезпечують однакову корисність. Але кошик В містить менше одиниць одягу ,але більше харчів.

Рухаючись з точки А в т.В, заради збільшення споживання харчів на одиницю, необхідно відмовитися від 6-ти одиниць (для того, щоб загальний рівень корисності залишився незмінним).

Кількість одного блага У, від якого споживач готовий відмовитися в обмін на додаткову одиницю блага Х при незмінному загальному рівні корисності, називався граничною нормою заміщення благ.

Гранична норма заміщення позначається MRSxy. Як розраховується ?

^**Знак “-“ ставиться для того, щоб MRS була додатною.

Гранична норма заміщення є tg кута нахилу кривої в цій точці. Рухаємося вправо – збільшуємо споживання харчів. У міру зростання споживання харчів бажання споживача придбавати продукти спадатиме, тобто, він для придбання додаткової кількості продуктів буде поступатися все меншою кількістю одягу. ΔХ=1, ΔY – все менше, значить, tg α буде меншати при русі вправо. А якщо кут нахилу весь час зменшується, крива буде опукла до початку координат.

Чітко записали:

Уздовж кривої байдужості гранична норма заміщення зменшується.

^**Гранична норма заміщення може тлумачитись як співвідношення граничних корисностей благ.

Оскільки гранична корисність MU_X блага Х- це зміна загальної корисності набору товарів при зміні кількості даного блага на одиницю, можемо записати:

Збільшення споживання товару Х на одиницю приведе до збільшення загальної корисності на ΔU₂. Значить, щоб загальна користь не змінилась, необхідно, щоб вона зменшилась на таку саме величину завдяки зменшенню споживання товару У. Тобто ΔU₁= - ΔU₂

Форма (вигляд) кривих байдужості залежить від MRS, котра в свою чергу залежить від того, які в нас товарі у наборі – замінники чи доповнювачи. Розглянемо приклад товарів – абсолютних замінників.

1 літр яблучного соку чудово замінюється на 1 літр апельсинового.

ГНЗ_я.а.-1 = const=> крива байдужності має постійний кут нахилу в будь-якій точці, тобто ця пряма.

Приклад товарів – абсолютних доповнювачів.

Права та ліва туфля – абсолютні доповнювачи (один без одного не споживається). Гранична норма заміщення лівих туфель правими дорівнює нулю (tg 90⁰ = 0). Крива – власне ламана під прямим кутом.

3. Обмеження можливостей споживача

Задамо собі питання – від чого буде залежати розташування крайньої правої лінії байдужості із карти кривих байдужності якогось певного споживача ? Враховуючи нашу прихильність вибирати той набір товарів, котрий містить більше одиниць благ ? Звичайно, чим більшими грошима розпоряджається індивід, тим правіше від початку координат буде його крива байдужності.

Тобто, на індивідуальний вибір, окрім особистих уподобань, впливають бюджетні обмеження.

Розглянемо на прикладі, що являють собою бюджетні обмеження.

Нехай споживач має певний доход J=80 $, котрий витрачається на їжу та одяг. Ціна продуктів^(Х)- 1 $, одягу – 2 $ за одиницю. Витрачаючи гроші, споживач може купити різні набори товарів, себто різні ринкові кошики. Для двох благ рівняння бюджетного обмеження має вигляд: Р_Х · Х+Р_У · У = J – доход

ціна к-тьціна к-сть

Виразимо У через Х:

Підставимо цифри з прикладу:

- формула бюджетної лінії.

Для ясності розрахунків будуємо табличку та графік:

Точки перетину з осями А та Е показують максимальну кількість блага, яке можна одержати, витративши весь дохід тільки на одне благо.

Бюджетна лінія – геометричне місце точок, які характеризують усі такі набори товарів Х та У, на придбання яких за цінами Р_Х та Р_У споживач повністю витрачає свій доход J.

Бюджетна лінія – це межа між можливим та неможливим.

Властивості бюджетної лінії.

1 – всі набори благ, що розташовані над бюджетною лінією – модель неможливого (хоча і бажаного). Всі точки під або на самій бюджетній лінії – модель можливого для споживача.

2 – лінія б. Обмеження має від’ємний нахил до горизонтальної осі, тому що збільшення купівлі одного блага можливо тільки за рахунок зменшення купівлі іншого.

Доход зростає

, де - кутовий коефіцієнт. Так як ціни незмінні, нахил той самий. Нехай доход зріс до J₁=160. Значить кількість одягу 160:2=80, або харчів 160:1=160. Відбувається паралельний зсув праворуч.

Доход зменшується

J₂=40, одягу У=20, або харчів Х=40. Відбувся паралельний зсув ліворуч.

Розглянемо зростання ціни на харчі (Х)

- кутовий коефіцієнт збільшився, значить відбувається кутовий зсув по осі Х ліворуч (або поворот по годинниковій стрілці навколо точки). Якщо ціна Х падає – кутовий зсув праворуч (- кут нахилу меншає).

Зміна ціни на товар У.

Якщо ціна У зросла, ми на свої гроші можемо купити меншу кількість цього товару (а кількість товару Х – та ж сама). Р_У↑ - кутовий зсув по осі униз. Якщо ціна падає, Р_У↓ - кутовий зсув уверх.

4. Рівновага споживача

Тепер можна перейти до третього етапу аналізу поведінки споживача: який же вибір буде оптимальним, беручи до уваги одночасно бажання та можливості бюджету споживача.

Для цього необхідно сумістити криві байдужості та бюджетні обмеження.

Який кошик буде оптимальним ?

Той, який розміщується на лінії бюджету.

Той, який забезпечує максимальну корисність.

Отже:

Найпривабливіший набір благ серед можливих називається оптимальним вибором споживача, або рівновагою споживача.

Рівновагою споживача є т.Е, в якій лінія бюджетного обмеження дотична до кривої байдужності.

Чому так ? Набори U₃ та U₄ – недосяжні (грошей не вистачить), набори, що знаходяться нижче бюджетного обмеження не максимізують корисність, а також т.А та В, оскільки при своєму доході споживач має змогу отримати вищій рівень задоволення, перебуваючи на максимально високій кривій байдужості.

Споживач, максимізуючи корисність, купує товари в таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю були рівними. Отже, рівень задоволення найвищій тоді, коли гранична норма заміни Х на У дорівнює співвідношенню цін товарів Х та У. На справді споживається не два товари, а більше. Загальніше, задача вибору споживача виглядає як вибір споживачем з – поміж витрачення свого доходу J на придбання якоїсь кількості певного товару Х, з одного боку, і придбанням усіх інших товарів – з другого боку. Цей випадок називається розширене бюджетне обмеження.

де Р_ХХ – витрати на товар Х, - витрати на всі інші товари.J =P_XX+Y => Y = J-P_XX

В т.М – весь доход пішов на покупку других товарів. В т.N – тільки товару Х.

Нехай Е – точка оптимуму. Відрізок OY_E показує витрати на інші товари.

На товар Х витрачається J-Y_E=P_EX_E (відрізок У_ЕМ). Оскільки точка У – т. рівноваги, то в ній нахил лінії розширеного бюджетного обмеження дорівнює нахилу кривої байдужості.

Y=J-P_XX => P_XX =>P_XX нахил

MRS_XY = P_X

В той же час

А в даному випадку У це J-P_XX, тобто доход (гроші), які можуть бути витрачені на інші блага.

А гранична корисність (MU_Y) грошей (доходу)дорівнює одній грошовій одиниці (гривні). MU_Y = 1 (гранична корисність – зміна загальної корисності при зміні кількості грошей на одиницю). Підставляємо це у формулу

Споживач буде купувати товар до тих пір, поки гранична корисність товару Х (для певного споживача у певний момент часу) буде дорівнювати його ринковій ціні.

5. Презентація до теми 4

Презентація до теми 4.ppt

6. Відео до теми 4