Тема 6. Теорія фірми: мікроекономічна модель підприємства (2 години)

1. Фірма як економічний агент

В попередніх темах ми детально розглянули поведінку споживача. Тепер черга проаналізувати поведінку тих, хто власне на споживача працює – виробляє товари (блага). Ми будемо називати їх одним терміном – фірма.

Фірма, або підприємство – економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми – максимізація прибутку як різниці між виручкою та витратами виробництва.

А коротше, фірма – це юридична особа, мета якої отримання прибутку.

Основними типами фірм щодо правових аспектів є індивідуальна підприємницька фірма (вона має одного власника, який одночасно є й менеджером), партнерство (колективне підприємство) та корпорація (багато власників-акціонерів, які для управління фірмою наймають менеджерів).

Ми в подальшому будемо аналізувати поведінку індивідуальної підприємницької фірми.

Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми є:

1 - раціональність її поведінки (фірма максимізує власну вигоду, тобто прибуток, і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети);

2 - суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.

Економічна теорія практично не розглядає проблему вибору технології виробництва, проблему організації управління фірмою, що є завданням конкретних економічних наук.

До речі, треба зазначити, що в короткостроковому періоді фірма може мати на меті не обов’язково максимізацію прибутку (наприклад проникнення на ринок, експансія і т.п. – тут навіть певні збитки можуть бути), але в довгостроковій перспективі метою повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби.

В межах теорії фірми вирішуються такі питання:

1) яку саме продукцію і в якому обсязі слід виробляти фірмі;

2) які фактори виробництва і в якому обсязі слід використовувати;

3)  які з потрібних факторів виробництва купувати на ринках і які власні ресурси використовувати у виробництві продукції.

2. Процес виробництва. Ресурси і випуск

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально – як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск – це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва – блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції; основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Технологія – знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

Довгостроковий період – період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції.

Для спрощення у подальшому ми будемо розглядати використання лише двох видів ресурсів – капіталу та праці.

обсяги використання капіталу змінюються лише в довгостроковому періоді, праці – як в довгостроковому, так і в короткостроковому періодах.

Також вважаємо, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

3. Виробнича функція

Отже, фірма поток ресурсів перетворює в поток грошової продукції. Розглянемо цей процес. Власне, це і є виробництво.

Виробнича функція – це залежність між структурою затрат ресурсів і максимально можливим випуском продукції.

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску Q, може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології.

Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

В залежності від кількості факторів, виробнича функція буває однофакторна, двофакторна, багатофакторна.

Класичний приклад виробничої функції – це двофакторна виробнича функція, яка встановлює зв’язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів виробництва – капіталу (K) і праці (L) : Q = F (K, L)

Приклад однофакторної функції: Q = F (L)

графік

Збільшення кількість праці від L₁ до L₃ спочатку веде до росту ви пуску, по ходу це зростання уповільнюється, а після точки А – падіння обсягу випуску.

Виробнича функція відповідає закону спадної віддачі фактичного виробництва.

Тепер розглянемо 2-х факторну функцію.

Взагалі функціональна залежність може бути задана аналітично, табличній та графічно.

Ця таблиця має назву виробничої сітки.

В кожній клітинці – максимальний випуск, що забезпечується відповідними обсягами ресурсів.

Яке графічне зображення має двофакторна функція?

Із таблички вибираємо різні комбінації ресурсів, які забезпечують однаковий випуск. Наприклад Q₁ = 4,

К₁ = 4, L₁ = 1

К₂ = 2, L₂ = 2

К₃ = 1, L₃ = 4

Q₂ = 10:

К₁ = 4, L₁ = 2

К₂ = 3, L₂ = 3

К₃ = 2, L₃ = 5

З’єднавши ці точки плавною кривою, отримаємо ізокванту.

Ізокванта – лінія незмінного випуску. Показує всі можливі комбінації ресурсів (L, K), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q₁).

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Властивості ізоквант:

1) дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись;

2) чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії;

3) ізокванти опуклі в бік початку координат.

Як задається аналітично виробнича функція?

Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі запису може бути виробнича функція Коба-Дугласа:

Q = а×L^b×K^c

а, b, с > 0

b, с < 1

Ізокванти функціЇ Коба-Дугласа мають вигляд як на рисунку вище. Криві не перетинають координатних осей, а лише необмежено наближаються до них. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна неможлива, тобто

F(O,K)=F(L,O)=0

Далі розглянемо крайні випадки виробничої функції:

1) виробнича функція Леонт’єва:

Q = min(a×L, b×K)

a, b > 0

причому пропорції використання факторів виробництва є фіксованими. Неможливо виконати будь-яку заміну серед вхідних ресурсів. Кожен рівень виробництва вимагає певної комбінації праці і капіталу. Додатковий обсяг випуску можна отримати, коли праця і капітал додаються в певних пропорціях. Додаткова одиниця праці не збільшує виробництво так само, як і додаткова одиниця окремо взятого капіталу.

графік

2) Лінійна ВФ з повним заміщенням факторів виробництва:

Q = a×L + b×K

a, b > 0

Ресурси є абсолютними замінниками.

Нехай а=1, b=2 Q = L + 2×K

$K=\frac{Q- L }{2}$

Візьмемо Q = 2 і накреслимо графік:

$К=1 - \frac{L}{2}$

К₁ = 1, L₁ = 0

К₂ = 0, L₂ = 2

Нехай Q = 4: L₁ = 0, К₁ = 2, L₂ = 4, К₂ = 0.

$\frac{∆К}{∆L}=\frac{1}{2}=const$

4. Заміщення факторів виробництва. Ефекти масштабу

За допомогою ізокванти виробничої функції можна дослідити можливість заміщення одного фактору виробництва іншим при збереженні незмінного випуску.

Припустимо, що кількість капіталу зменшилась. Скільки одиниць праці треба додати щоб обсяг випуску не змінився? $\frac{∆К}{∆L}$

Це відношення називається гранична норма заміщення капіталу працею.

Геометрично $\frac{∆К}{∆L}$– кут нахилу ізокванти. Він від’ємний. А гранична норма – додатна величина, тому у формулі є знак «-».

При русі вниз по кривій (ізокванті) MRTS зменшується (відбувається насичення виробничого процесу працею за рахунок скорочення використання капіталу).

Коли ізокванти є прямими лініями, то MRTS = const (кут нахилу незмінний).

Кут нахилу ізокванти від’ємний, так як зміни в ресурсах направлені протилежно (для збереження т ого самого обсягу випуску збільшення одного ресурсу повинно компенсуватися зменшенням іншого).

Якщо обсяги використання факторів змінюються в одному, а не в протилежних напрямках, можна казати про зміну масштабу виробництва (яка може спостерігатись у довгостроковому періоді, коли всі фактори є змінними).

Що відбувається в результаті зміни масштабу виробництва?

Ступінь віддачі від масштабу виробничої функції визначає, як зміниться випуск продукції, коли використання усіх факторів буде пропорційно збільшено (наприклад, удвічі).

Якщо при подвоєнні обсягів використання усіх факторів виробництва випуск теж подвоюється, тоді маємо постійну віддачу від масштабу (або постійний ефект масштабу).

Якщо внаслідок подвоєння обсягів усіх ресурсів, виробництво продукції зростає більше, ніж удвічі, тоді виникає зростаюча віддача від масштабу (зростаючий ефект масштабу).

Приклад: Конвеєрна зборка автомобілів дозволяє знизити собівартість, збільшити кількість продукції, але конвеєри, автоматика доцільно ставити тільки на великому підприємстві.

Якщо віддача зростає, то економічно вигідно мати одну велику фірму, ніж багато невеликих.

Якщо при подвоєнні обсягів факторів виробництва випуск зростає менше, ніж удвічі – то це спадна віддача від масштабу (спадний ефект масштабу). Звичайно цей ефект пов’язується із труднощами управління та координацією завдань, втратою зв’язку між менеджерами та робітниками.

5. Презентація до теми 6

Презентація до теми 6.ppt

6. Відео до теми 6