Тема 8. Ринок досконалої конкуренції (4 години)

1. Структура ринку і умови повної конкуренції.

Виробники товарів та послуг пропонують свою продукцію на ринках відповідної продукції де вони взаємодіють з іншими виробниками аналогічної продукції та із споживачами. На реальних ринках завжди присутня також держава, яка може виступати в ролі влади-регулятора, державних підприємств або як споживач продукції. Поки що розглядатимемо чисто ринкову економіку.

Як саме взаємодіють учасники ринку та як відбувається процес ціноутворення, залежить від типу ринкової економіки.

Ознаки будь-якої ринкової структури:

1 – кількість покупців і продавців товару;

2 – ознака товару (однорідний чи диференційний, стандартизований чи ні);

3 – наявність бар’єрів на вході-виході з галузі;

4 – реакція на поведінку конкурента (можливість змов учасників);

5 – ступінь поінформованості учасників ринку про стан ринку.

Є такі типи ринкових структур: повна конкуренція, повна монополія, олігополія, монополістична конкуренція, монопсонія і монопсонічна конкуренція.

В цій темі ми зосередимось на аналізі повної конкуренції:

Повна, або досконала конкуренція – це такий тип ринкової структури, для якого:

1 – багато покупців і продавців, причому частка кожного з них незначна (не більше 1%).

2 – продукція є однорідною, стандартизованою, уніфікованою.

3 – відсутні будь-які бар’єри на вході-виході з галузі.

4 – виробники не реагують на поведінку конкурентів і не мають можливості домовитись (бо їх дуже багато). Так само і споживачі. Тобто їхня поведінка не є стратегічною.

5 – усі учасники повністю проінформовані для визначення своєї поведінки на ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з неповною конкуренцією. Слід зазначити, що ринків, де реально виконуються всі умов, не існує. Отже йдеться про певну ідеальну модель, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть вести до певних втрат для суспільства. Серед існуючих ринків до умов повної конкуренції наближаються, наприклад, окремі ринки сільськогосподарської продукції (борошно в США).

Фірми, які діють на конкурентному ринку, – це конкурентні фірми – такі, що виробляють однорідну або близьку за споживчими якостями продукцію та інтереси яких перетинаються на ринку в боротьбі за споживача та визначенні ринкової ціни.

Сукупність фірм, які виробляють близьку за споживчими характеристиками продукцію, утворюють галузь. Якщо вся така продукція однорідна, а фірми конкурентні, тоді галузь є конкурентною.

2. Попит, виручка і прибуток конкурентної фірми.

Коли ми розглядаємо повністю конкурентний ринок, то рівноважні ціна і обсяг на ньому встановлюються внаслідок взаємодії тисяч учасників, і графік буде таким.

Головна особливість – жодна окрема фірма не може відхилитись від рівноважної ціни. Якщо окрема фірма спробує підняти ціну, то залишиться без покупців, оскільки на ринку є багато продавців ідентичної продукції, і покупці не будуть платити більше за те, що можна купити дешевше. Немає сенсу і знижувати ціну, оскільки покупців не стане більше, фірма просто втратить гроші. Також окремий виробник не може вплинути на рівноважну ринкову ціну і при змінах обсягу своєї пропозиції, тому що його частка дуже мала в галузевому обсязі пропозиції.

Отже, конкурентна фірма будь-який можливий обсяг свого випуску може продати за ціною ринкової рівноваги Р^*, тобто ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми є незмінною для різних обсягів Q. Значить попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту Д – горизонтальна лінія.

Через це фірма на повністю конкурентному ринку зветься ціноодержу-вачем – тому що вона зовсім не впливає на ринкову ціну, а одержує її як встановлену ринком.

Фірма в результаті продажу своєї продукції на ринку отримує певну ви­ручку. Розглянемо показники виручки, які використовуються в економічному аналізі.

Сукупна виручка (ТR) – сума грошей, яку отримає фірма від продажу своєї продукції на ринку, вона дорівнює:

ТR= Р*Q (ціна*кількість)

Оскільки P=const, то функція ТR – лінійна відносно Q.

Середня виручка (АR) – це виручка від реалізації одиниці продукції:

Видно, що АR=MR=Р, а значить, лінія попиту на графіку є одночасно і лінією ринкової ціни, середньої і граничної виручки.

Прибуток – це різниця між виручкою та загальними витратами:

П=ТR-ТС,

причому ТС – це економічні витрати, які більші від бухгалтерських на величину нормального прибутку. Тобто П – це економічний прибуток, він менший ніж бухгалтерський (на величину неявних витрат).

Економічний прибуток (П) + Нормальний прибуток (неявні витрати) = Бухгалтерський прибуток

Нормальний прибуток – це альтернативна вартість використання у ви­робництві власних факторів виробництва підприємця. Нормальний прибуток повинен відшкодувати власникові фірми вартість його власних ресурсів (наприклад підприємницьких здібностей) на рівні ринкових цін цих ресурсів.

На досконало конкурентному ринку в стані рівноваги бухгалтерський прибуток позитивний, а економічний дорівнює нулю.

Надалі, під словом прибуток розумітимемо саме економічний прибуток.

3. Максимізація прибутку фірми.

В аналізі ми керуємося припущеннями що фірми максимізують прибуток. Певно, що це так. Фірма, витрати якої тривалий час перевищують доход, припиняє свою діяльність. А серед 2-х варіантів виробник завжди вибирає той, який буде більш прибутковим. І якщо ти сам не максимізуєш прибуток, то конкуренти, котрі займаються цим питанням, скоро витіснять тебе з ринку. Отже, щоб вижити у галуззі з високою конкуренцією, необхідно за головну мету мати саме максимізацію прибутку.

Задача максимізації прибутку може бути розв'язана аналітично, графічно.

Графічно:

Креслимо графіки кривих ТR та ТС:

Крива виручки ТR є прямою лінією, оскільки для даної величини ціни виручка зростає пропорційно до обсягу виробництва. Криву ТС розглядали в попередній темі.

Тоді прибуток для будь-якого значення графічно визначається як різниця вертикальних координат цих кривих.

Для рівнів випуску, менших від Q_A фірма матиме збитки, крива ТС вища за ТR, тобто витрати більші виручки.

При обсягах випуску в діапазоні від Q_A до Q_B – прибутки, причому максимальний прибуток досягається при Q=Q_E.

А при обсягах більших за Q_В фірма знову матиме збитки.

Тепер побудуємо графік кривої прибутку.

Аналітично пошук максимуму – максимального прибутку - полягає в максимізації функції однієї змінної П(Q)=R(Q) – С(Q).

Для того, щоб знайти максимум функції, треба її продиференціювати і похідну дорівняти до нуля.'

П'(Q)=R'(Q) – С'(Q)

МR=МС – умова максимізації прибутку, одержала назву «правило граничного випуску».

Розглянемо докладніше випадок для конкурентної фірми:

(а ціна на конкурентному ринку є заданою і постійною – Р₂=Р₁=Р^*)

Значить якщо МR=МС, то умова максимізації прибутку для конкурентної фірми виглядає так:

МС=Р, що означає, що конкурентна фірма запроваджує такий обсяг виробництва, за якого граничні витрати = ціні.

Графічний розв'язок задачі максимізації прибутку з використанням граничних величин:

Сукупна виручка = граничні витрати в точці E, згідно з умовою максимізації прибутку ціна P_E та кількість Q_E визначають максимальний прибуток.

Сукупна виручка, ТR=Р_E × Q_E (це площа прямокутника Р_EEQ_EO).

При обсязі Q_E середні витрати дорівнюють AС (напроти точки В).

Значить загальні витрати – це площа ACBQ_EO. Звідси прибуток – це різниця площ прямокутників, а зн., площа ACР_EEB. Це випадок, коли економічний прибуток додатний.

Якщо ринкова ціна встановлюється на рівні середніх витрат фірми ( тобто ТR=ТС; Р*Q= ТС; Р=АС), то економічний прибуток дорівнює нулю (фірма отримує лише нормальний прибуток).

Точка Е – точка незбитковості, Р = minAC – умова незбитковості.

Тепер ситуація, коли ринкова ціна на такому рівні, що виручка менша за витрати:

В такій ситуація фірма ще може продовжувати діяльність, оскільки в разі миттєвого припинення діяльності фірма перестане витрачати гроші лише на змінні витрати, а фіксовані витрати тоді вона вже ніяк не відшкодовує. Значить, фірма продовжує діяльність (виробляє продукцію), поки її втрати не перевищують фіксованих витрат:

Втрати ≤ FC

TC-TR≤ FC

FC+VC(Q) - P*Q ≤ FC

VC(Q) ≤ P*Q

P ≥ AVC – поки так, фірма ще працює.

Коли Р< AVC, фірма не зможе відшкодувати навіть фіксованих витрат, зн., їй треба виходити з галузі.

Р = minAVC називається умова закриття.

В довгостроковому періоді P=minLRAC=LRMC – умова не збитковості та умова закриття одночасно.

В точці В ціна дорівнює min AVC. Це точка закриття.

4. Короткострокові рівновага і пропозиція фірми та галузі. Надлишок виробника.

Отже, фірма вже виробляє якийсь обсяг продукції, і в короткостроковому періоді вона повинна лише визначити, чи слід його змінювати (щоб максимізувати прибуток). Фірма лише іноді збільшує випуск, коли їй це вигідно.

Умова максимізації прибутку Р = МС. Значить, коли Р > МС, то фірма буде збільшувати Q. Візьмемо до уваги точку закриття Р= minAVC (за цієї умови фірма буде працювати за умови Р > МС буде ще й збільшувати обсяги виробництва).

Будуймо графік:

Різні рівні ціни – різні точки (закриття, не збитковості, і там, де прибуток додатній).

Таким чином ми можемо побудувати індивідуальну криву пропозиції S для короткострокового періоду. Кожна її точка показує ціну і обсяг блага, який фірма бажає і може запропонувати.

В короткостроковому періоді крива пропозиції S утворюється як частина кривої МС, що розташована не нижче точки перетину з кривою АVС. За цінами нижчими від АVС, обсяг Q=0, тому формально до кривої пропозиції слід відносити і відрізок OP₀.

Якщо для кожної з фірм, що входять у галузь, визначити криву пропозиції, то можна побудувати криву ринкової пропозиції, яка утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих пропозиції окремих фірм.

Кожна конкурентна фірма з метою максимізації прибутку повинна визначити лише обсяг випуску Q_E, який дозволяє максимізувати прибуток, тому що ціна вважається визначеною на конкурентному ринку. Для заданої ціни Р треба знайти такий випуск Q, який відповідає правилу граничного випуску (МR=МС) та умовам щодо вартості виробництва (Р ≥ minAVC). В такому разі фірма буде перебувати в стані короткострокової конкурентної рівноваги.

Ринкова короткострокова конкурентна рівновага характеризується такими ціною (Р) та обсягом (Q), що на ринку відсутні тенденції до їхньої зміни. При цьому обсяги ринкового попиту й ринкової пропозиції співпадають, так само як і ринкові ціна попиту й ціна пропозиції. Кожна фірма у такому стані виробляє обсяг продукції, який дозволяє їй максимізувати прибуток.

Тепер за аналогією з надлишком споживача, розберемо надлишок виробника.

Якщо проаналізувати прибутковість конкурентної фірми для різних обсягів випуску, то побачимо, що умова Р=МС виконується лише для останньої одиниці оптимального обсягу випуску Q_E. Для кожної з попередніх одиниць випуску ціна> за МС (граничні витрати), тобто Р-МС >0,тому що ціна кожної одиниці однакова, а граничні витрати будуть меншими.

Якщо скласти всі такі різниці для кожної одиниці випуску отримуємо надлишок виробника. Фірма має надлишок на всіх одиницях продукції, крім останньої (т. як Р=МС)

Виробничий надлишок і прибуток – не одне й те саме.

Прибуток = виручка –(змінні витрати + фіксовані витрати)

Виробничий надлишок = (Р-МС)*Q = виручка –змінні витрати

(оскільки в короткостроковому періоді граничні витрати = гранично змінним витратам, котрі помноживши на Q, одержуємо змінні витрати)

Графічно виробничий надлишок – площа заштрихованої фігури.

Якщо підсумувати надлишки всіх фірм на ринку певної продукції, отримаємо надлишок виробників на ринку цієї продукції. Геометрично він обчислюється, так як і надлишок окремого виробника, із заміною кривої граничних витрат на криву ринкової пропозиції S.

Сума надлишків виробників і надлишку споживачів утворює сукупний надлишок або чисту вигоду для суспільства.

4. Довгострокові рівновага і пропозиція галузі.

Кожна конкурентна фірма і в довгостроковому періоді не в змозі впливати на ринкову ціну. Вона може лише змінювати середні витрати.

Фактично для довгострокового періоду фірма повинна проаналізувати різні варіанти свого розвитку (розрізняють два).

Для одного масштабу виробництв: ціна Р₁ > min AC₁, фірма одержує економічний прибуток.

В довгостроковому періоді фірма запланувала збільшити масштаб виробництва (для цього масштабу середні витрати = АС₂). накреслимо довгострокову LRAC і грошові витрати LRМC. Якщо ціна Р₁ не змінилася, то фірма отримує економічний прибуток (прямокутник Р₁ВКД).

Так, як і в короткостроковому періоді, в довгостроковому періоді фірма максимізує прибуток, коли Р= LRМC.

Але наявність економічного прибутку в галуззі приваблює нові і нові фірми (якщо одна фірма прогнозує отримання економічного прибутку у перспективі, то такий же прогноз можуть зробити і інші фірми). В результаті збільшується кількість виробників, а це неціновий фактор пропозиції, крива пропозиції зміщується праворуч (збільшується).

Внаслідок збільшення пропозиції ціна падає до рівня Р₂ і це падіння продовжується до тих пір, поки Р₂ не зрівняється з min LRAC. Якщо ціна впаде ще нижче (менше за min LRAC), то фірми почнуть залишати галузь.

Коли економічний прибуток нульовий ( в точці Е), то немає стимулів не входити в галузь, ані виходити з неї. Це точка довгострокової конкурентної рівноваги, досягається за умови: Р = min LRAC= LRМC.

Це ж саме рішення є одночасно і умовою незбитковості та умовою закриття для довгострокового періоду.

Коли ціна менша за min LRAC, то деякі фірми почнуть виходити з галузі, значить, пропозиція зменшується, а це приведе до збільшення ціни. Збільшиться ціна, з’явиться можливість отримання економічного прибутку, знов можуть входити в галузь фірми, в результаті чого пропозиція збільшиться, ціна впаде, і так далі.

За рахунок роботи такого конкурентного механізму в довгостроковому періоді буде існувати тенденція до руху в бік стану довгострокової рівноваги з нульовим економічним прибутком для фірм-учасниць.

Завдяки дії механізму конкуренції виникає парадокс прибутку: можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення в довгостроковому періоді, тому що можливість вільного входження нових фірм на ринок у гонитві за прибутком призведе до зменшення ринкової ціни і втрати прибутку в перспективі для всіх фірм галузі.

Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, тому що фірми зацікавлені обирати обсяг виробництва, за якого витрати ресурсів є мінімальними, а це відповідає інтересам суспільства.

Галузева (ринкова) довгострокова крива пропозиції відрізняється від короткострокової. Вона утворюється як сукупність станів довгострокової рівноваги галузі. Початкова короткострокова і довгострокова рівноваги в точці E₁. Збільшення попиту до D₂ призводить до зростання ціни до P₂ , утворюється нова короткострокова рівновага. У тривалі періоді збільшена ціна прибавить фірми і пропозиція зросте до S₂, утвориться нова точка довгострокової рівноваги Е₂. З'єднавши Е₁ та Е_, отримаємо криву довгострокової пропозиції LS. Її нахил залежить від того, наскільки сильно змінюються попит та пропозиція (під впливом нецінових чинників).

Збільшилася пропозиція, значить, зростає попит на ресурси. Якщо зростання попиту на ресурси викликає зростання цін на них, маємо галузь із зростаючою вартістю; якщо ціни не ресурси не змінилися – галузь із незмінною вартістю; якщо ціни зменшилися – галузь із спадною вартістю.

5. Презентація до теми 8

Презентація до теми 8.ppt

6. Відео до теми 8