Тема 9. Монопольний ринок (4 години)

1. Неповна конкуренція і монополія.

Порушення хоча б однієї з умов повної конкуренції, веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції. Найсуттєвіша відмінність недосконало конкурентних ринків – здатність окремих учасників впливати на ринкові ціни.

Монополія – це такий тип ринкової структури, де:

1 – весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача (яких на ринку дуже багато) є незначною;

2 – продукція однорідна і не має близьких замінників;

3 – входження на ринок нових фірм блоковано;

4 – споживачі не взаємодіють між собою;

5 – існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст – монопольним ринком.

Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови (1–5) називається чиста монополія. Це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Всі реально існуючі типи структур розташуються на проміжку між чистою монополією і повною конкуренцією.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такі чинники:

– абсолютна перевага у вартості продукції;

– економія на масштабі;

– необхідність великого початкового капіталу;

– диференціація продукції;

– високі транспортні витрати або взагалі нетранспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном);

– монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

Бар'єри, створені державною владою:

– патенти, ліцензії, авторські права, привілеї на здійснення певної діяльності лише однією фірмою;

– інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління).

Існування вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма не має ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежена лише попитом споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем – тобто встановлює ціну на ринку.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, називається природною монополією.

Розглянемо графічно випадок природної монополії.

Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва Q_E є більшим, ніж обсяг попиту при ціні P_E = minLRAC. В такій ситуації природна монополія може беззбиткове для себе виробляти лише обсяг Q_A за ціною P_A = LRAC_A. При спробі демонополізації галузі, наприклад, створенні двох фірм з обсягом випуску Q_B = 1\2Q_A, середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть вищого рівня P_B = LRAC_B> LRAC_A тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу Q_A, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

2. Попит на продукцію монополіста і його виручка.

Фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит-споживачів на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту (яка є спадною, на відміну від конкурентної фірми, попит на продукцію якої – горизонтальна пряма).

Сукупна виручка монополіста ТR=Р×Q, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту, P=f (Q_d). Якщо функція лінійна, тоді й обернена функція попиту також – лінійна і має вигляд:

P=a – b×Q, тоді виручка:

TR = (a – b×Q)×Q = а×Q – b×Q², тоді середня виручка:

(середня виручка збігається з ринковою ціною)

Гранична виручка – це похідна від функції TR:

МR = (TR(Q))’/dQ = (a×Q – b×Q²)’=а – 2b×Q

Нахил лінії МR= –2b, а лінії попиту = –b (у двічі менший).

ОQ_A=Q_AС, ціна, що відповідає цій кількості ділить цей відрізок навпіл.

ОР_A=Р_AВ

Доказ, що ціна P_A – середина OВ. МR=0,

МR = а – 2b×Q

а – 2b×Q = 0

Коли кількість = 0, то Р = МR = а. Значить, коли кількість = Q_А, то ціна = половині ОВ.

Монополіст є ціноутворювачем, і може сам призначати ціну. Його обмежує лише платоспроможність покупців – скільки вони готові заплатити за кількість товару Q – тобто мова йде про попит. Попит має різну еластичність. Від еластичності буде залежати, як зміниться виручка монополіста.

Спробуємо встановити аналітичний зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою:

В точці Q_A лінія МR перетинає ось Q, значить, кут МR = 0. Така кількість продукції продається за ціною Р_A. Яка еластичність попиту при такій цілі?

МR = 0

E = -1; тобто в точці А ми маємо одиничну еластичність. Значить на відрізку АВ коефіцієнт еластичності більший 1 (попит еластичний), а на відрізку АС – менший 1 (попит нееластичний)

Висновок:

1) коли MR>0, попит еластичний і збільшення ціни призводить до зменшення сукупної виручки;

2) коли MR=0, еластичність одинична, при збільшенні чи зменшенні ціни сукупна виручка не змінюється;

3) коли MR<0, попит нееластичний, зростання ціни призводить до зростання сукупної виручки;

4) максимальна сукупна виручка буде при такому обсязі Q_А, для якого MR=0, а еластичність попиту одинична.

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки зміни цін та обсягів продукції. Якщо попит еластичний, то ціну для збільшення виручки можна знизити (і збільшити випуск), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшувати (і випуск скорочувати). Тому монополістові невигідно виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту.

3. Максимізація прибутку монополіста. Коротко- і довгострокова рівновага

У випадку конкурентної фірми при максимізації прибутку фірма визначає лише обсяг випуску. Монополіст же приймає рішення і щодо випуску, і щодо ціни.

Правило граничного випуску МR = МС є вірним для усіх типів ринкових структур. Як же монополіст вибирає обсяг випуску? Розглянемо графік:

На перетині ліній грошової виручки та грошових витрат знаходимо обсяг випуску Q_М. Ціну, за якого цей випуск слід подати, визначає попит. (накреслимо графік попиту і піднімемо перпендикуляр від точки Q_М до перетину з Д) Отримали ціну монополіста Р_M.

Виручка монополіста ТR = Р_M × Q_М дорівнює площі прямокутника ОР_MЕ_MQ_M. Для того, щоб знайти прибуток, нам треба знати витрати. Накреслимо криву середніх витрат. На перетині вертикалі Q_MЕ_M з АС знаходимо розмір середніх витрат, помножимо їх на кількість Q_M, одержимо загальні витрати, які дорівнюють площі прямокутника OАС_MBQ_M. Різниця площ вказаних прямокутників вказує на розмір економічного прибутку монополіста.

Для монополії умова беззбитковості та умова закриття такі ж, як і для конкурентної фірми:

Р_M=minАС (умова незбитковості)

Р=minАVС (умова закриття).

При досягненні ціни Р_M та обсягу Q_M на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов, тому точка Е_M означає стан короткострокової рівноваги монополіста,

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, то її не існує. Оскільки монополіст сам призначає ціну. (Доказ: станемо у точку перетину МR та МС і зафіксуємося, але збільшимо одночасно кути нахилу МR та Д, причому криві усіх витрат залишаються на місці. В результаті той самий обсяг продукції буде продаватися за більшою ціною. Це означає, що функції залежності між Р та Q немає).

Далі проаналізуємо довгостроковий період Головна особливість монополії – наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів.

Розглянемо на графіку довгострокові криві попиту та граничної виручки, і два варіанти розвитку фірми (АС₀, МС₀ та АС₁, МС₁

Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Для першого варіанту прибуток буде максимізуватись у точці Е_M (Р₀,Q₀), для другого – у стані Е_M. Фірма обирає той варіант, який передбачає для неї більший прибуток, тобто Е_M. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Для цього стану в точці В (перетин МR та МС₁) буде проходити і довгострокова крива граничних витрат (LRMC), тобто:

МR = МС1 = LRMC

Проведемо лінію довгострокових середніх витрат LRАC (по мінімумах AС₀ , AС₁). Крива LRMC перетинає її в точці її мінімуму Е.

На відміну від конкурентного ринку довгострокова ціна P₁ більша за min LRАC, тобто

P₁ > (LRMC = minLRAC)

На конкурентному ринку в довгостроковому періоді економічний прибуток щезає (діє парадокс прибутку).

Монополіст може зберігати економічний прибуток і в довгостроковому періоді оскільки існують бар'єри для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На графіку цей прибуток = площі прямокутника. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при випуску Q_F. Його обсяг випуску буде меншим за Q_F, який у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.

4. Монопольне ціноутворення. Цінова дискримінація.

З метою збільшення свого прибутку монополісти використовують такий принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами, тобто цінову дискримінацію.

Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би всю вигоду).

Види цінової дискримінації:

Цінова дискримінація першого ступеня – кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Якщо продавати усім по ціні P_M, то монопольний прибуток складе площу P_CP_ME_MA. Є частина споживачів, які можуть заплатити вищу ціну, значить прибуток монополіста збільшиться на площу P_MBE_M.

Іншій частині споживачів можна продавати за нижчою ціною, і прибуток монополіста збільшиться на величину AE_MЕ_Е. Це все за рахунок виграша споживача, який його зовсім не отримує.

Цінова дискримінація другого ступеня: полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу.

Обсяг Q_A споживачі готові придбати за ціною P_A. Додатковий обсяг Q_B – Q_A вони готові придбати за меншої ціни. Наступну партію товару Q_F – Q_B – ще дешевше – за ціною P_F. Спроба продати обсяг Q_F за єдиною ціною P_F принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний (при продажу Q_M за ціною P_M). Встановлення трьох різних цін у залежності від обсягів продажу дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу Q_F навіть порівняно з монопольним прибутком.

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити сегменти ринку, що відрізняються одна від одної своїм попитом (отже, і еластичністю):

Монопольний випуск Q_M встановлюється згідно з умовою MR_A+B=MC, МR_A+B – об'єднана крива граничної виручки, що визначається сукупним попитом усіх споживачів.

Для максимізації прибутку треба, щоб МС = MR_A = MR_B.

Для сегменту споживачів А встановлюється ціна P_A, за якою продається Q_A, для сегменту споживачів В встановлюється ціна Р_B і обсяг продажу Q_B; Q_A+Q_B=Q_M.

Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації (застосовується на ринках авіаперевезень, на залізниці). Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

5. Монополія і повна конкуренція: порівняльний аналіз.

Розглянемо спочатку конкурентну :

Крива ринкового попиту D є одночасно лінією граничних вигод споживачів МВ. Крива ринкової пропозиції S є одночасно галузевою лінією граничної вартості МС. Стан рівноваги для конкурентної галузі досягається в точці Е_С(Р_C,Q_C). Крива попиту D_C на продукцію окремої конкурентної фірми і крива її граничної виручки МR_C будуть мати вигляд горизонтальної лінії, що проходить на рівні ціни конкурентної рівноваги РC.

Тепер уявімо, що галузь монополізується. Крива ринкового попиту D збігається з кривою попиту на продукцію монополіста. Проведемо лінію грошової виручки монополіста МR_M. Ціна монополіста Р_M >Р_C. В цьому випадку надлишок споживачів стає меншим (причому частина його переходить до монополіста, а частина – ∆1 – втрачається).

Виробник – монополіст, крім того, що одержує частину надлишку споживача, також втрачає частину виробничого надлишку (∆2).

Сума площ ∆1 та ∆2 – втрати суспільного надлишку, або суспільна ціна монополії. (Причому ∆1 – це втрати суспільства від недовиробництва, а ∆2 – означає, що виробництво могло би бути більшим, але монополія не дозволяє).

Отже, існування монополій веде до скорочення виробництва порівняно з ефективним рівнем, підвищення ринкових цін, перерозподілу добробуту на користь монополістів і скороченню загального добробуту в суспільстві.

6. Презентація до теми 9

Презентація до теми 9.ppt

7. Відео до теми 9