Тема 11. Ринки факторів виробництва: праця (2 години)

1. Конкурентні ринки факторів виробництва.

Нагадаємо собі, що фактори виробництва – блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток.

Ринки факторів – це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції – власники факторів – домогосподарства.

Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

Структура ринку певного фактора виробництва пов'язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін та обсягів факторів на ринках.

Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що:

- фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;

- фактор є однорідним;

- вхід - вихід на ринку є вільними;

- повна поінформованість.

Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції.

Розглянемо на графіку конкурентний ринок праці. D_L - попит на працю, S_L – пропозиція праці, Р_L^* - рівноважна ціна фактора (праці), тобто ставка заробітної плати.

Для конкурентної фірми, що наймає працівників, ставка заробітної плати є наперед заданою. Значить, пропозиція праці для конкурентної фірми є абсолютно еластичною.

Нове поняття – гранична вартість фактора праці – МFС_L – додаткові витрати при збільшенні кількості праці на одиницю:

(так як P_L=const, від кількості праці не залежить)

Отже, як бачимо, фірма приймає рішення лише стосовно обсягу праці, який вона наймає.

Поглянемо на графік (І). Площа фігури OAEL^* - це мінімальна сума грошей, яка утримує власника фактора (будь-якого, не тільки праці) на ринку.

Площа прямокутника OР_L^*EL^* - доход, який отримують власники фактора.

Різниця – заштрихована площа – називається економічна рента – частина доходу власників фактора, яку вони отримують понад мінімально необхідну для їхнього утримання на цьому ринку суму грошей.

В аналізі ринку праці ми будемо користуватися припущенням про абсолютну мобільність праці – здатність робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці.

2. Попит фірми на працю.

Коли фірма вирішує, чи треба їй збільшувати використання обсягів праці на одиницю, вона порівнює граничну вигоду від найму додаткової одиниці праці із додатковими витратами.

Додаткова вигода від найму додаткової одиниці праці МRP_L (граничний продукт праці в грошовому вимірі) – це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці:

МRP_L = МP_L×MR,

МP_L – граничний продукт праці (обсяг додаткової продукції),

MR – гранична (додаткова) виручка від продажу додаткової одиниці продукції.

Крива попиту фірми на робочу силу – це крива граничної вигоди від найму додаткової одиниці праці.

Додаткові витрати на одиницю праці – це ставка заробітної плати.

Поки гранична вигода більша за граничні витрати, фірма продовжує наймати робітників (точка L₁). В точці L₂ граничні витрати перевищують граничну вигоду. Отже, оптимум досягається в точці L^*, де

MRP_L= MFC_L, - рішення про найм.

На ринках факторів визначається також цінність граничного продукту праці VМР_L - додатковий випуск, що утворений за рахунок використання додаткової одиниці праці і оцінений за ринковою ціною продукції Р_Q:

VМР_L =МP_L×Р_Q

На конкурентному ринку праці P_Q=MR, значить,

VМР_L = МP_L×MR = MRP_L

Значить, МP_L×Р_Q = MFC_L

МP_L×Р_Q = P_L

Оскільки і ціна товару, і ставка заробітної плати відомі, можна знайти величину граничного продукту праці МP_L , а це дає нам можливість оцінити чи варто наймати наступного працівника.

3. Індивідуальна пропозиція праці.

Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

Базуємося на припущенні, що робітник здійснює вибір між цінністю відпочинку та цінністю благ, які він міг би придбати за рахунок доходу, отриманого від продажу своєї робочої сили.

Такий вибір ілюструє модель "доход-відпочинок".

Доход і відпочинок – нормальні блага, при збільшенні їх споживання корисність для індивіда зростає.

L - добовий обсяг праці в годинах, тоді відпочинок Н = 24-L (годин), І - доход на добу, тоді функція корисності: U = f (I, Н). Це крива байдужості, опукла до початку координат.

Гранична норма заміщення доходу відпочинком:

показує від скількох гривень доходу індивід міг би відмовитись при збільшенні відпочинку на 1 годину за умови, що загальна корисність не зміниться.

Далі припускаємо, що єдиним джерелом доходу – заробітна плата із годинною ставкою Р_L. Отже добовий доход складає:

І=Р_L×L

Коли людина лише відпочиває, то І=0 (ставимо точку на горизонтальній осі). Коли лише працює без відпочинку, то І=24×Р_L (точка І₀ на вертикальній осі)

З’єднавши ці дві точки, отримали графік лінії І=Р_L×L, кут нахилу дорівнює ставці заробітної плати. Це аналог лінії бюджетного обмеження в теорії споживання вибору.

Індивід робить такий вибір, щоб комбінація праці та відпочинку давала max корисність при даному бюджетному обмеженні. Це виконується за умови:

MRS_IH = P_L (кути нахилу ліній дорівнюють)

На графіку це точка E₀, де лінії байдужості дотична до лінії бюджетного обмеження.

Далі нехай відбулося підвищення ставки заробітної плати. Кут бюджетного обмеження збільшиться:

Значить, зміниться і загальна корисність робітника, оскільки доход його зріс. Лінія байдужості пересунеться вище і зайняти положення 1, 2, 3 – яке саме – залежить від індивідуальних особливостей людини.

Загалом же, дослідження показують, що спочатку при незначному підвищенні заробітної плати люди воліють більше працювати (за рахунок зменшення відпочинку), далі ж при зростання доходу вони починають більше цінувати вільний час. Тому індивідуальна пропозиція має вигляд:

Ця специфічна крива одержала назву «крива, що відхиляється назад».

4. Попит, пропозиція і рівновага на конкурентному ринку праці.

Ринкова пропозиція праці утворюється з індивідуальної пропозиції праці, і її крива є горизонтальною сумою індивідуальних кривих.

Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд з нахилом угору і може бути без відхилення назад.

Чинники, що впливають на пропозицію певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робочої сили).

Ринковий попит на працю – сума попиту на працю всіх фірм. Він зазнає впливу з боку ринкового попиту на кінцеву продукцію, технології виробництва і продуктивності праці, рівня цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для праці, а також рівня податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у % в результаті збільшення ставки заробітної плати на 1%:

Еластичність попиту залежить від:

1) інтенсивності використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва);

2) швидкості спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

3) еластичності попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);

4) можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді – чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

5. Ринки праці з неповною конкуренцією.

На ринку праці може порушуватись конкуренція представниками попиту (фірми) чи пропозиції (домогосподарства) або в разі монополізації ринку готової продукції з боку фірми. У зв’язку з цим розглянемо 4 різних ситуації:

І. Фірма є конкурентною на ринку праці, але монополіст на ринку готової продукції. В цій ситуації виробничий ресурс недовикористовується; фірма-монополіст наймає менше праці порівняно з конкурентною фірмою при тій самій ставці заробітної плати.

ІІ. На ринку праці діє монопсоніст (єдиний покупець праці – наприклад, фермер в селі). Фірма-монопсоніст має можливість платити менше за рахунок своєї ринкової влади на ринку праці. Відповідно, в менших обсягає використовується праця порівняно з конкурентним ринком.

ІІІ. На ринку праці діє продавець-монополіст. Найчастіше, це – профспілки.

*На окремих специфічних ринках праці – спорт чи мистецтво – монополістами можуть бути люди з унікальними природними здібностями.

Наявність ринкової влади дозволяє монополістові нав'язати споживачам фактора вищу ставку заробітної плати порівняно із конкурентним ринком, однак це досягається скороченням обсягу праці порівняно з конкурентним ринком, тобто загрожує безробіттям.

Якщо на ринку праці діє одна профспілка, яка об'єднує значну частину працівників, але не всіх, тоді досягнення вищого рівня оплати праці членів профспілки може призвести до втрати роботи незалежними найманими працівниками.

ІV. На ринку діють монополіст (з боку пропозиції) та монопсоніст (з боку попиту на робочу силу). Це так звана двостороння монополія (в містечку один завод і одна профспілка).

Монополіст намагатиметься завищити заробітну плату, тоді як монопсоніст – навпаки – занизити. В ситуації, коли на ринку, крім цих двох нікого немає, їм доведеться шукати компроміс. Можливі поступки кожної зі сторін визначаються різними чинниками, зокрема еластичністю попиту і пропозиції. Компромісні угоди наближають ринок до стану конкурентної рівноваги.

6. Презентація до теми 11

Презентація до теми 11.ppt

7. Відео до теми 11