Теоретичний матеріал до теми 10: Інноваційний розвиток України - основа формування біоекономіки

1. Інноваційна політика розвитку біоекономіки у країнах Європейського Союзу

Аналіз досвіду економічного функціонування розвинутих країн світу свідчить, що інноваційна модель лежить в основі розвитку біоекономіки, заснованої на знаннях. Крім того, концепція «сталого розвитку» надає цьому питанню додаткової важливості, адже сучасний економічний розвиток характеризується підвищенням рівня безробіття, зниженням продуктивності праці і зменшенням темпів економічного зростання, що викликано нестабільністю економічних процесів та ринків, геополітичною напруженістю, невизначеністю шляхів розвитку країн, що розвиваються, цін на енергоносії, валютними коливаннями, екологічними проблемами. З іншого боку можна побачити великі перспективи, викликані так званою четвертою промисловою революцією, яка характеризується злиттям технологій, що розмиває межі між фізичною, цифровою та біологічною сферами, спільним споживанням, розвитком біотехнологій, в т.ч. і біоекономіки. Усе це приводить до нової хвилі розвитку інновацій у світі, які здатні управляти економічним зростанням.

Перш за все необхідно визначити значення категорії «інновації».

Істотним чинником інновації є розвиток винахідництва, раціоналізації, поява великих відкриттів.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Державна інноваційна політика передбачає регулювання інноваційних перетворень, визначення особливостей і принципів інноваційного розвитку країни та розвиток біоекономіки. Ефективне державне регулювання інноваційною діяльністю здатне прискорити розвиток біоекономіки, оскільки сприятиме науково-технічному розвитку країни та окремих її регіонів, вдосконаленню систем та механізмів стимулювання розвитку підприємств і організацій (як наукових так і бізнесових), поліпшенню якості продукції, розробці нових технологій (в т.ч. – біотехнологій), організаційних структур тощо.

У даний час інновації є активною ланкою всіх сфер життєдіяльності суспільства та рушійною силою економічного і соціального розвитку. Особливої актуальності інноваційний напрям розвитку України набуває в умовах глобальних ресурсних обмежень, які посилюються песимістичними прогнозами стосовно високого рівня виснаження запасів природних ресурсів і продовольства. Україна повинна перетворитися із країни-експортера сировини в технологічно розвинену державу, яка виробляє високу частку доданої вартості. На нашу думку це можливо здійснити, зосередивши державну інноваційну політику на розвитку біоекономіки. На сьогоднішній день це найбільш високотехнологічна частина економіки. Європейські країни, поєднуючи існуюче спрямування на зростання із сучасними проблемами, що виникли внаслідок зміни клімату та вичерпання природних ресурсів, намагаються створити нові моделі сталого інноваційного зростання, однією із яких і є біоекономіка. Європейська комісія з розвитку біоекономіки підкреслює її велику ресурсну ефективність, в основному в промисловій перспективі, на основі глобальної економічної конкурентоспроможності, розвитку тих галузей економіки, котрі базуються на використанні основних наукових розробок та досліджень, новітніх ресурсозберігаючих технологій та мають можливість створювати більшу додану вартість. За прогнозом ОЕСР в 2030 р., на частку інноваційної біоекономіки буде припадати близько 3% ВВП розвинених країн і ця частка буде значно більшою в країнах, що розвиваються.

Орієнтуючись на стратегічні напрямки інноваційної політики розвинутих країн світу, в тому числі – країн Європейського Союзу, необхідно відмітити, що вони визначають необхідність створення можливостей для досягнення інноваційного зростання (дослідження і новації), сталого зростання ( ресурсоефективність і розвиток низьковуглецевої економіки) та інклюзивного зростання (зайнятість, продуктивність, соціальна і територіальна згуртованість). Зазначені стратегії передбачають подальший розвиток біоекономіки. Стратегія і план дій по розвитку біоекономіки в Європейському Союзі спрямовані на те, щоб створити більш інноваційну, ресурсоефективну і конкурентоспроможну економіку, яка примиряє продовольчу безпеку зі стійким використанням поновлюваних джерел енергії та ресурсів для промислових цілей. Саме тому в ЄС діяла програма з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» ‒ найбільша в історії Європейського Союзу програма з бюджетом близько 80 мільярдів євро, розрахованим на сім років (з 2014 р. по 2020 р.), на додаток до приватних інвестицій, які будуть залучені фондом. Програма «Горизонт 2020» покликана сприяти збільшенню числа інноваційних технологій, відкриттів і перспективних розробок шляхом просування ідей з наукових лабораторій на ринок і у якості соціальних викликів визначає розвиток біоекономіки з метою:

• зниження залежності від непоновлюваних ресурсів;
• адаптації до змін клімату;
• раціонального використання природних ресурсів на сталій основі;
• забезпечення продовольчої безпеки;
• активізації економічного зростання, створення робочих місць та підтримки конкурентоспроможності країни.

Проводиться робота над новою стратегією ЄС – Європа-2030 і 9-ю рамковою програмою ЄС з досліджень і технологічного розвитку.

Успіх нової програми ЄС може сприяти подальшому розвитку загальноєвропейського співробітництва в галузі науки та інновацій і вибудовування відносин з ключовими партнерами. Подолання кризових явищ всередині ЄС може бути здійснено за рахунок розвитку європейської інноваційної політики, яка формується на декількох рівнях

2. Інноваційна основа розвитку біоекономіки

Прискореному розвитку біоекономіки буде сприяти реалізація комплексу заходів щодо стимулювання інноваційної активності бізнесу, передбачених затвердженою Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» № 5460-VІ від 16.10.2012 р., Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2020 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385.

Біоекономіка та інновації, котрі створюються нею, можна розглядати в якості нової стратегії сталого розвитку. Інновації в цьому контексті розглядаються не як самоціль, а як інструмент, що стимулює зростання та розвиток національної економіки. Концепція «сталого розвитку» надає цьому питанню додаткової важливості. Біоекономіка базується на виробництві суспільно-орієнтованої продукції, використовуючи при цьому агроекологічні методи, органічні системи землеробства, соціальні інновації в діяльності різних зацікавлених сторін соціального партнерства, спільне виробництва і впровадження наукових розробок. Проблеми, які вирішуються за допомогою інноваційної біоекономіки - це забезпечення населення оптимальним харчуванням, якісною охороною здоров'я, запобігання деградації середовища проживання, заповнення дефіциту мінеральних ресурсів для промисловості та енергетики за рахунок поновлюваних біоресурсів і т.п. Динамічний розвиток біоекономіки в усьому світі пов'язаний зі стрімким прогресом біологічних наук, біотехнології, інфо- і нанотехнологій та інших природничих дисциплін. Таким чином, на думку європейських вчених, концепція біоекономіка повинна займати центральне місце в інноваційній політиці країни. Тому на сучасному етапі необхідно створити умови, які сприятимуть прискоренню процесу формування біоекономіки в Україні як інноваційного напряму розвитку країни, оскільки це допоможе забезпечити реалізацію національних пріоритетних проектів, формування інноваційної системи, дасть стимул соціально-економічному розвитку регіонів, підвищить конкурентоспроможність держави в умовах глобалізації.

Більшість наукових та технологічних інновацій повинні стосуватися виробництва нових товарів та послуг, в тому числі й біотехнологічної продукції, що вимагає капітальних інвестицій, управлінського потенціалу, ефективної інфраструктури, наявності компетентного персоналу та міжнародної спрямованості. На думку дослідників, технологічний процес змінить культуру та розвиток націй. Відомий дослідник у галузі біотехнологій, Перший президент біотехнологічної асоціації Філіппін Бенігно Д. Песзов сказав, що так само, як мобільні телефони і засоби зв’язку та інформаційні мережі відкрили цілий ряд нових можливостей, так біотехнології будуть впливати на народи.

Для інноваційного розвитку сучасної економіки ключовими є такі напрямки розвитку технологій як інформаційні технології, нанотехнології та біотехнології. Впровадження сучасних інформаційних технологій в Україні здійснюється протягом останніх 20 років. За відносно короткий термін вдалося створити сучасні системи зв'язку, впровадити в промисловість передові інформаційні технології, зробити масово доступним Інтернет і мобільний зв'язок. Наноіндустрія знаходиться в стадії активного формування протягом останніх 5 років. Сфера біотехнологій, як основа біоекономіки, при всій її перспективності та величезних потенційних розмірах нових ринків, поки що не отримала достатнього імпульсу для розвитку в Україні.

Біоекономіка об’єднує увесь спектр відновлюваних і не відновлюваних ресурсів (земельні, лісові і морські ресурси, біологічні ресурси (рослинні, тваринні і мікробні) і біологічні процеси. У цьому відношенні біоекономіка не є чимсь новим, адже біомаса в якості сировини використовується уже давно, наприклад, у деревообробній, целюлозно-паперовій, харчовій промисловості. Проте, перехід до сучасної біоекономіки передбачає широке використання сучасних біотехнологій в набагато більших масштабах. У загальному розумінні біотехнології – це сукупність фундаментальних і прикладних досліджень, а також інженерних рішень, спрямованих на використання біологічних об’єктів, систем або процесів у промислових масштабах. У більш широкому визначенні експертами ОЕСР запропоновано наступний список сучасних конвергентних біотехнологій, що застосовуються у медицині, фармацевтичній і біотехнологічній промисловості, біоенергетиці і сільському господарстві та ін. Саме тому біоекономіка є високотехнологічною частиною економіки, котра створює значну частину національного доходу в багатьох країнах світу. За розрахунками, 2,7% ВВП розвинутих країн буде отримуватися за рахунок використання біотехнологій. На основі використання біотехнологій у 2030 року планується виробляти близько 35% хімічної продукції, 80% лікарських засобів, 50% сільськогосподарської продукції.

Споживачами продукції біотехнології є переважно високорозвинені країни: США, Канада, Японія і Європейський Союз. Однак протягом поточного десятиліття в технологічну гонку включилися і країни, що розвиваються: Китай, Індія, Бразилія реалізують масштабні програми розвитку по всім секторам біоекономіки, зосереджуючи основну увагу на розробці та використанні біотехнологій.

3. Розрахунок індексу інвестиційної привабливості

Впровадження сучасних біотехнологій у різних галузях сільського господарства та харчової промисловості України буде мати, без сумніву, суттєвий позитивний ефект, який проявиться у зростанні обсягів виробництва та зменшенні собівартості отриманої продукції. Тому необхідно проаналізувати інноваційний потенціал, який є базою формування біоекономіки.

Для оцінки продуктивності країни в цілому і можливості визначення нових напрямів розвитку для забезпечення економічного зростання, одним із яких є інноваційний розвиток слугує Індекс глобальної конкурентоспроможності. Протягом більше 35 років розрахунок Індексу глобальної конкурентоспроможності дає можливість визначити сильні та слабкі сторони економіки. Тому для визначення перспектив розвитку біоекономіки, як системи, що базується на знаннях, ми вважаємо за доцільне проаналізувати такі складові Індексу глобальної конкурентоспроможності, як «Інновації» та «Технологічна готовність».

Рейтинг України за підіндексом «Інновації» у 2017-2018 рр. відповідає 61 місцю, тобто зниження становить 9 позицій порівняно із 2016-2017 р. (табл. 1).

Таблиця 1 Підіндекс «Інновації» як складова Глобального індексу конкурентоспроможності України

За всіма показниками Україна погіршила свої позиції в рейтингу. Найбільше зниження відбулося за під індексом «Взаємозв’язки університетів з промисловістю у сфері НДР» (втрата 16 позицій), «Державні закупівлі новітніх технологій і продукції» – 14 позицій, «Якість науково-дослідних інститутів» – 10 позицій. Поліпшились лише показники стосовно наявності вчених та інженерних працівників (країна піднялася на 4 позиції порівняно із 2016 р.).

За підіндексом «Технологічна готовність» у звіті за 2017-2018 рр. Україна розташувалася на 81 місці рейтингу, піднявшись на 4 сходинки порівняно із 2016 р.

Важливо проаналізувати також інший важливий рейтинг інноваційної діяльності і активності – Глобальний інноваційний індекс (Global Іnnovatіon Іndex), який виступає узагальненим показником виміру рівня інновацій в країні за рівнем ВВП. Україна входить в групу країн із рівнем доходу нижче середнього). Він розраховується з 2007 року і на даний момент є найбільш повним комплексом показників інноваційного розвитку по різних країнах світу.

Глобальний інноваційний індекс (ГІІ) у 2017-2018 рр. охоплює дослідженням 127 країн і використовує 79 показників по цілому ряду даних. Таким чином, він дає можливість виявити та проаналізувати інноваційні тенденції як в цілому у світі, так і по Україні.

За даними доповіді Україна у 2017 р. в рейтингу країн за Глобальним інноваційним індексом посіла 50 місце серед 127 країни світу, набравши 37,5 бали зі 100 можливих. Для порівняння: у 2016 р. Україна посідала 56 місце серед 141 досліджуваних країн. Загальна тенденція зміни рейтингу України зображено на рис.1.

У 2017 році Україна покращила свої позиції за такими під індексами, як «Інфраструктура» (піднялась на 90 місце у 2017 р. з 99 у 2016 р.), «Бізнес середовище» (на 51 місце з 73), «Знання і технології» (на 33 місце з 32) і «Творчість» (на 49 місце з 58).

Рис. 1 Значення Глобального інноваційного індексу та його підіндексів в Україні

В Україні є високий науково-дослідний потенціал, але необхідно поліпшити інноваційні зв’язки між науковими установами та виробничим сектором, створювати умови, які сприятимуть пришвидшенню комерціалізації знань. Співпраця із зовнішніми партнерами, зокрема, науково-дослідними установами в області інновацій залишається важливим викликом для бізнесу та розвитку біоекономіки.

Результати рейтингової оцінки підтверджуються статистичними даними. Зокрема, у 2016 році до Державних реєстрів України внесені 2813 патентів на винаходи, 1277 з яких – на ім’я національних заявників (45,4%), 9044 – на корисні моделі (8931 і 98,8%), 2469 – на промислові зразки (2134 і 86,4%). Загальна кількість зареєстрованих свідоцтв на знаки для товарів та послуг за національною процедурою становила 13618 одиниць, з них 11007 – на ім’я національних заявників (80,8%). Надано правову охорону 7620 міжнародним знакам. Зареєстровано 3069 кваліфікованих зазначень походження товарів і 3 свідоцтва на право використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.

Станом на 1 січня 2017 року усього видано 489029 охоронних документів, з них 118141 патент на винаходи, 112891 патент на корисні моделі, 33623 патенти на промислові зразки, 221221 свідоцтво на знаки для товарів і послуг, 13 свідоцтв на топографії ІМС. Також здійснено 3111 реєстрацій кваліфікованих зазначень походження товарів та 29 реєстрацій свідоцтва на право використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, що свідчить про інтенсивність ринкового розвитку інновацій.

У 2016 році надійшло 4095 заявок на винаходи, у тому числі 2233 – від національних заявників, активність яких знизилася на 1,7% порівняно з попереднім роком. Серед національних заявників найбільш активними були підприємства і організації, які працюють у сфері освіти і науки. Зокрема, ними подано понад 6,6 тис. заявок на винаходи і корисні моделі (88,4% загальної кількості заявок від національних заявників – юридичних осіб). Порівняно з 2015 роком, на 62,5% зросла кількість заявок від наукових організацій, при цьому скоротилася питома вага поданих ними заявок на винаходи. Частка заявок від промислових підприємств у 2016 р. становила 3,7 відсотків.

Найбільшу кількість заявок на винаходи та корисні моделі національні заявники зробили за такими технічними напрямами, як «Аналіз біологічних матеріалів» – 1418 заявок або 12,1%; «Медична техніка» – 1251 (10,7%); «Інші спеціальні машини» – 802 (6,9%); «Вимірювання» – 741 (6,3%); «Лікарські препарати» – 712 (6,1%); «Харчова хімія» – 584 (5,0%) та «Будівництво» – 552 (4,7%), «Біотехнології» - 75 (1%), «Екотехнології» – 158 (1,3%). Зазначені факти свідчать про високий інноваційний потенціал української економіки та сприяють розвитку біоекономіки.

Аналізуючи Глобальний інноваційний індекс, можна зробити висновок, що інноваційний розвиток здійснюється не лише в розвинутих країнах, а інновації не обмежуються високотехнологічними секторами. На сучасному етапі інновації є глобальним явищем, яке зачіпає всі сфери економіки, в тому числі галузі харчової промисловості та сільське господарство, які є найдавнішими та найважливішими сферами діяльності та складають основу розвитку біоекономіки, забезпечуючи високотехнологічною продукцією населення світу. Аналіз інноваційної діяльності та активності України дає можливість оцінити продуктивність країни в цілому та визначити актуальні напрями розвитку інноваційної діяльності як основи формування біоекономіки для забезпечення економічного зростання та сталого розвитку.

Високотехнологічна продукція складає лише 2,8% від усього обсягу експортованої з України промислової продукції. Протягом останніх восьми років понад 40% нових технологій було придбано за кордоном. Зокрема, можна зазначити, що за 2017 р. кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки скоротилася на 27,2% порівняно із 1991 р. і становила лише 97 закладів та організацій. При цьому, майже 20% науковців в Україні працюють на іноземне замовлення. Упродовж 2017 р. наукові дослідження і розробки (далі – НДР) в Україні виконували 972 організації, 46,6% з яких відносилися до державного сектору економіки, 37,7% – підприємницького, 15,7% – до сфери вищої освіти. На підприємствах та в організаціях, які здійснювали НДР, кількість виконавців таких робіт на кінець 2016р. становила 97,9 тис. осіб (з урахуванням сумісників та осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру), з яких 65,1% – дослідники, 10,2% – техніки, 24,7% – допоміжний персонал. Інформація щодо кількості працівників, задіяних у виконанні НДР, за категоріями персоналу наведена в таблиці 2.

Таблиця 2. Кількість працівників, задіяних у виконанні науково-дослідних робіт

**Дані за 2015 рік включають постійних та тимчасових працівників (сумісників та осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, включаючи науково-педагогічних працівників).

***Дані за 2016 рік наведено без урахування науково-педагогічних працівників

У 2016 р. частка виконавців НДР (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) у загальній кількості зайнятого населення становила 0,60%, у тому числі дослідників – 0,39 відсотків. За даними Європейської статистики, у 2014 р. найвищим цей показник був у Данії (3,07% і 2,09%), Фінляндії (2,95% і 2,12%), Норвегії (2,73% і 1,90%), Нідерландах (2,18% і 1,29%) та Словенії (2,12% і 1,23%); найнижчим – у Румунії (0,48% і 0,31%), Кіпрі (0,69% і 0,50%), Туреччині (0,76% і 0,65%) та Болгарії (0,77% і 0,54 відсотків).

Питома вага докторів наук та докторів філософії (кандидатів наук) серед виконавців НДР в Україні становила 27,9%, серед дослідників – 42,6%. Більше половини загальної кількості докторів наук та докторів філософії (кандидатів наук), які здійснювали наукові дослідження і розробки, працювали в організаціях державного сектору економіки, 39,1% – вищої освіти, 4,8% – підприємницького сектору.

У 2016р. 45,0% дослідників становили жінки, з яких 6,6% мали науковий ступінь доктора наук і 33,0% – доктора філософії (кандидата наук). Вищою за середню була питома вага дослідників-жінок у галузі суспільних (64,6%), медичних (63,8%) та гуманітарних (61,5%) наук, нижчою – у галузі технічних наук (34,2 відсотків).

Аналізуючи інноваційну політику, необхідно зазначити, що вітчизняні підприємства практично не мають стимулів для перетворення результатів досліджень і розробок у нові продукти та послуги і проведення власних науково-дослідних робіт та досліджень. Це свідчить про низьку ефективність іннговаційної політики.

Як видно із табл. 3, незважаючи на зростання обсягів виконаних наукових та науково-технічних робіт у 2016 р. порівняно із 1996 р. майже в 11 разів, питома вага їх в обсязі ВВП знизилась із 1,36% у 1996 р. до 0,48% у 2016 р. Нажаль, ці факти свідчать про те, що в Україні не забезпечується розвиток економіки на інноваційній основі.

Таблиця 3. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт

У 2016 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових досліджень і розробок власними силами організацій становив 11530,7 млн грн, у тому числі витрати на оплату праці – 5751,0 млн грн, інші поточні витрати – 5203,7 млн грн, капітальні витрати – 576,0 млн грн, з них витрати на придбання устаткування – 487,6 млн грн.

За розрахунками, питома вага загального обсягу інноваційних витрат у структурі ВВП становила 0,48%, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 0,16%. За даними 2016 року, частка обсягу витрат на НДР у ВВП країн ЄС-28 у середньому становила 2,03%

Рис. 2. Частка витрат на виконання досліджень і розробок у вартості ВВП зарубіжних країн та України у 2016 році, відсотків

Дані, проілюстровані на рис. 2, свідчать, що більшою за середню частка витрат на дослідження та розробки була у Швеції – 3,26%, Австрії – 3,07%, Данії – 3,03%, Фінляндії – 2,90%, Німеччині – 2,87%, Бельгії – 2,45%, Франції – 2,23%; меншою – у Кіпрі, Румунії, Латвії та Мальті (від 0,46% до 0,77%)

У 2017 р. 19,3% загального обсягу витрат були спрямовані на виконання фундаментальних наукових досліджень, які на 91,7% профінансовано за рахунок коштів бюджету. Частка витрат на виконання прикладних наукових досліджень становила 22,2%, які на 49,5% фінансувалися за рахунок коштів бюджету та 31,2% – за рахунок коштів організацій підприємницького сектору. На виконання науково-технічних (експериментальних) розробок спрямовано 58,5% загального обсягу витрат, які на 37,4% профінансовані організаціями підприємницького сектору, на 34,0% – іноземними фірмами та на 13,5% – за рахунок власних коштів.

Майже половина обсягу витрат, спрямованого на виконання фундаментальних наукових досліджень припадала на галузь природничих наук, майже чверть – технічних, 9,9% – сільськогосподарських.

На виконання прикладних наукових досліджень спрямовано 44,9% витрат галузі технічних наук, 24,5% – природничих, 11,1% – сільськогосподарських. Більша частина (86,2%) витрат на виконання науково- технічних (експериментальних) розробок припадає на галузь технічних наук

Найбільше за період, що аналізується, збільшився обсяг наданих науково-технічних послуг – майже у 31 раз, фундаментальних досліджень - майже у 17,5 разів, а от обсяги прикладних розробок за цей період зросли лише у 7 разів [255]. Така ситуація склалася через відсутність дієвої державної інноваційної політики та низький рівень інноваційного співробітництва між підприємствами та установами, що займаються науково-дослідними дослідженнями. Це не сприяє посиленню конкурентоспроможності України та розвитку біоекономіки. В Україні необхідно постійно вдосконалювати механізми трансферу технологій, діяльності інститутів, механізми стимулювання та інформаційну інфраструктуру з метою підтримки наукоємної економіки.

Інноваційна активність підприємств України за ряд років відображена в табл. 4.

Таблиця 4. Інноваційна активність підприємств

¹ з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

² до 2007 року придбання нових технологій;

³ з 2007 року показник віднесено до інших витрат;

⁴ до 2007 року придбання машин та обладнання, пов'язані з упровадженням інновацій.

Аналізуючи інноваційну активність підприємств, необхідно сказати, що питома вага підприємств, що займаються інноваціями у 2016 р. дещо збільшилась порівняно із 2015 р, і склала 18,9%. Проте загальна сума витрат за період із 2000 – 2016 рр. збільшилася у 13,1 рази і у 2016 р. складала 23229,5 млн грн. Частково таке зростання витрат пов’язано із інфляційними процесами.

Напрями інноваційної діяльності підприємств упродовж 2014–2016 рр. зображено на рис. 2.

Рис. 3. Розподіл підприємств у 2014–2016 рр. за типами інноваційної діяльності, у % до загальної кількості підприємств

За вказаний період здійснювали технологічні інновації 11,8% підприємств (5,7% – продуктові та 10,3% – процесові інновації), нетехнологічні – 13,4% підприємтсв (8,7% – організаційні та 10,2% – маркетингові інновації).

Розглядаючи види економічної діяльності, можна зазначити, що протягом 2014–2016 рр. найвища частка інноваційних підприємств була на підприємствах інформації та телекомунікації (22,1%), переробної промисловості (21,9%), фінансової та страхової діяльності (21,7%) та діяльності у сфері архітектури та інжинірингу (20,1%). (рис. 3).

Рис. 4 Інноваційна активність підприємств у 2014-2016 рр.за видами економічної діяльності, у % до загальної кількості обстежених підприємств відповідного виду діяльності

За даними обстеження 2014–2016 рр., найвищий рівень інноваційної активності спостерігався на підприємствах Рівненської, Харківської областей та м. Києва. Найвища частка технологічно інноваційних підприємств – у Рівненській (19,1%), Харківській (18,7%) та Кіровоградській (14,7%) областях; нетехнологічно інноваційних підприємств – у м. Києві (17,8%), Івано-Франківській та Київській областях (по 15,1%).

Результати впровадження інновацій на промислових вітчизняних підприємствах наведено в таблиці 6.

Таблиця 6. Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Дані табл. 6 свідчать про те, що питома вага підприємств, котрі впроваджували інновації за період 2000-2016 рр. збільшилася, і у 2016 р. складала 16,6% від загальної кількості промислових підприємств. Ними було впроваджено 4139 інноваційних видів продукції, з яких 978 – нових виключно для ринку, 3161 – нових лише для підприємства. Із загальної кількості впровадженої продукції 1305 – нові види машин, устаткування, приладів, апаратів тощо, з яких 22,3% є новими для ринку. Найбільшу кількість інноваційних видів продукції впроваджено на підприємствах Запорізької, Львівської, Харківської, Дніпропетровської областей та м. Києва; за видами економічної діяльності – на підприємствах з виробництва машин і устаткування, не віднесених до інших угруповань, харчових продуктів, металургійного виробництва.

Найбільшу кількість нових технологічних процесів було впроваджено у 2011 р. та 2012 р. (2510 та 2188 процесів відповідно). У 2016 р. кількість впроваджених інновацій порівняно із 2000 р. збільшилась майже в 3 рази і складала 3489 процесів. Необхідно відмітити, що 21,4% впроваджених у 2016 р. нових технологічних процесів становили маловідходні та ресурсозберігаючі технології, що свідчить про недостатній рівень розвитку біоекономіки. Промислові підприємства займаються також виробництвом інноваційної продукції. Проте починаючи з 2003 року її кількість постійно зменшувалась і склала 4139 найменувань у 2016 р. проти 15323 у 2000 р. Питома вага реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової також зменшилась і складала 2,3% у 2016 р. проти 9,4% у 2000 р.

Рис. 5. Розподіл підприємств із технологічними інноваціями, які здійснювали інноваційне співробітництво, за типами співробітництва упродовж 2014-2016 рр., відсотків

Аналіз свідчить, що в Україні є високий науково-дослідний потенціал, але необхідно поліпшити інноваційні зв’язки між науковими установами та виробничим сектором, створювати умови, які сприятимуть пришвидшенню комерціалізації знань. Співпраця із зовнішніми партнерами, зокрема, науково-дослідними установами в області розвитку біоекономіки залишається важливим викликом для бізнесу.

На нашу думку, основні напрямами інноваційної політики держави, зазначені у Законі України «Про інноваційну діяльність в країні» необхідно доповнити у контексті формування науково-дослідницького потенціалу шляхом розвитку освіти у галузях біоекономіки:

налагодження ефективної взаємодії найбільш конкурентоспроможних закладів освіти в сфері біоекономіки із науковими та виробничими центрами, підприємствами, що використовують в частині навчання, проведення спільних досліджень, розробки нових технологій і продуктів. Фінансова підтримка такої взаємодії здійснюється через наявні інструменти підтримки інноваційної діяльності вузів;

розробка нових і модифікація існуючих освітніх стандартів для різних категорій фахівців різних галузей біоекономіки.

створення нових освітніх програм відповідно до кадрових потребам біотехнологічного бізнесу;

використання сучасних освітніх методик з обов'язковим запрошенням фахівців високого рівня з-за кордону, які представляють провідні компанії та університетські біотехнологічні центри;

створення безперервної системи підвищення кваліфікації та перепідготовки біотехнологічних кадрів зі збереженням можливості зміни спеціалізації без втрати навичок в рамках своєї галузі біоекономіки;

формування в найбільш конкурентоспроможних установах освіти в сфері біотехнологій передової науково-технологічної бази.

Поряд із існуючими інструментами поліпшення взаємодії бізнесу, науки та освіти, основним інструментом, що забезпечує цю взаємодію є технологічні платформи.

Необхідною умовою розвитку біоекономіки є розширення міжнародного співробітництва у науково-дослідній та інноваційній сферах. Зокрема, інноваційна та інвестиційна політики повинні бути орієнтовані як на глибоку інтеграцію науково-виробничого потенціалу України в міжнародну біоекономіку, так і на зростання присутності міжнародних корпорацій на українському ринку, перш за все, за рахунок локалізації виробничих потужностей і створення в Україні міжнародних дослідницьких центрів і інжинірингових компаній світового рівня.

У 2016 р. кількість науковців, які виїжджали за межі України з метою стажування, навчання, підвищення кваліфікації, становила 3,4 тис. осіб, для проведення наукових досліджень – 3,3 тис осіб та для викладацької роботи – 343 особи. 33,4% науковців здійснювали співробітництво із міжнародними організаціями у галузях природничих наук, при цьому майже половина з них (48,2%) – для проведення наукових досліджень. На наукову роботу від міжнародних фондів було отримано 1882 гранти, у тому числі 67,3% індивідуальних та 32,7% – колективних. Загалом кількість науковців, які користувалися грантами, становила 4,3 тис осіб.

Переваги розвитку біоекономіки як інноваційного напрямку розвитку країни є безперечними. Перш за все, це збільшення частки нових знань у структурі доданої вартості продукції, що дасть змогу у майбутньому отримувати більший ВВП та вирішувати довгострокові завдання сталого розвитку. Взаємозв’язок між рівнем розвитку економіки країни та інноваціями підтверджує кореляційна залежність між цими двома показниками, яка проілюстрована на рис. 6.

Аналізуючи взаємозв’язок між та обсягом ВВП в розрахунку на душу населення та значенням Глобального індексу інновацій по країнам світу, зроблено висновок, що інноваційний розвиток позитивно впливає на рівень добробуту населення із точністю апроксимації R² = 0,71.

Рис. 6. Кореляційна залежність між рівнем розвитку інновацій та ВВП на душу населення по країнам світу за 2016 р.

Здійснений аналіз свідчить, що група країн, що займають перші 20 місць у рейтингу інноваційного розвитку, відносяться до групи розвинутих країн, котрі мають найвищі показники ВВП на душу населення. Таким чином можна зробити висновок, що розвиток інноваційної біоекономіки дозволить не лише вирішити в Україні довгострокові питання сталого розвитку, але й дозволить підвищити добробут населення.

Проведений аналіз показників Індексу глобальної конкурентоспроможності, Глобального індексу інновацій та статистичних даних в Україні дає можливість зробити висновок, що оскільки при розрахунку цього індексу використовується широкий перелік оціночних показників, то він дає можливість визначити сильні та слабкі позиції України по окремим аспектам розвитку інновацій як основи формування біоекономіки. Це полегшує вибір інструментів державного регулювання для розвитку біоекономіки та соціального партнерства в якому політики, лідери бізнесу, науковці та громадськість на постійній основі можуть оцінювати стан і прогрес у впровадженні інновацій для забезпечення розвитку біоекономіки.

Таким чином, Україна має сильну позицію стосовно наявності людського капіталу: освіченість, наявність кваліфікованих кадрів, ринку праці, патентна активність населення, освітня та наукова інфраструктура. Але організаційна, інституційна складові, ринкове та бізнес-середовище гальмують розвиток інновацій, формування біоекономіки та економічне зростання. Зокрема, слабку позицію Україна займає за такими критеріями, як залучення компаній до інноваційних процесів, конкурентоздатність на внутрішньому ринку, регуляторне середовище, інвестиційна діяльність. Тобто, маючи високий інтелектуальний, творчий та інноваційний потенціал, Україна не в повному обсязі його використовує, що приводить до зниження темпів економічного зростання та гальмує розвиток біоекономіки.

Підсумовуючи, можна зазначити, що формуванню біоекономіки в Україні буде сприяти ефективна інноваційна політика, яка включає в себе взаємодію між різними її суб’єктами та секторами. Зокрема, на сучасному етапі виникає багато проблемних питань стосовно співпраці наукових закладів та організацій, котрі займаються генеруванням нових знань та інновацій, та промисловими підприємствами, котрі впроваджують їх у виробництво. Тому такі заходи стимулювання, як збільшення відсотку фінансування з державного бюджету за умови співпраці підприємств з науково-дослідними організаціями, виробництва ними інноваційної та високотехнологічної продукції (в т.ч. – біотехнологічної) та використання ресурсозберігаючих технологій допоможе розширити межі інноваційної діяльності та сприятиме розвитку біоекономіки.

Важливим механізмом, який здатен сприяти формуванню біоекономіки в Україні є соціальне партнерство. Тому слід розробити окремі галузеві або технологічні програми надання на конкурсній основі малим та середнім підприємствам (особливо у сільськогосподарській галузі) державного фінансування за механізмом державно-приватного партнерства.

Кредитна підтримка розвитку різних секторів біоекономіки як основи інноваційної діяльності на підприємствах забезпечить стимулювання для реалізації інноваційних проектів. У результаті цього зросте кількість підприємств біоекономіки, обсяги загальних витрат на інновації, модернізацію обладнання, технологій, які використовуються підприємствами. Фіксований відсоток витрат на розвиток біоекономіки у державному бюджеті на кредитну підтримку підприємств, що формують біоекономіку, сприятиме створенню та зростанню нових наукоємних компаній та реалізації власних науково-дослідних проектів компаній.

Державні програми конкурсного державно-приватного фінансування для малих та середніх підприємств у пріоритетних галузях біоекономіки допоможуть їм подолати пов’язані з розміром ресурсні обмеження та стати конкурентними не за рахунок нижчої ціни, а завдяки виробництву інноваційної продукції та послуг. Державне фінансування спільної діяльності підприємств біоекономіки та науково-дослідних інститутів диверсифікує ресурси фінансування вітчизняних наукових досліджень і розробок.