Теоретичний матеріал до теми 5: Соціальні аспекти формування біоекономіки

1. Середовище розвитку біоекономіки

Розвиток біоекономіки став реальністю для багатьох країн світу. Величезне значення і багатогранний характер біоекономіки передбачають значний потенційний вплив на сучасний економічний розвиток країни, отже виникає необхідність розглянути сучасні підходи до визначення біоекономіки з позицій сталого розвитку та соціально-економічних наслідків для України.

Необхідно зазначити, що біоекономіку можна також розглядати як сукупність відносин, що складаються в системі виробництва, розподілу, обміну та споживання, заснованих на використанні землі, води і біологічних ресурсів на основі використання сучасних і перспективних наукомістких біотехнологій, що забезпечують високі показники безпеки і екологічності виробництва, забезпечують привабливе і розвинуте життєве середовище, здатне надати належний рівень життєвого комфорту і можливостей для людського розвитку.

У технічному аспекті формування біоекономіки – це, перш за все, впровадження наукомістких інноваційних технологій у всіх секторах біоекономіки, включаючи «зелений» сектор.

В інституціональному аспекті – це перехід до виробничих структур, зацікавлених у використанні інновацій, складної, творчої, високооплачуваної праці.

У соціальному аспекті – це скорочення частки низькооплачуваної простої праці, зростання зайнятості, підвищення рівня життя, забезпечення продовольчої безпеки.

В екологічному сенсі – це зниження негативного тиску на навколишнє природне середовище.

Зрозуміло, що становлення біоекономіки – тривалий і багатоетапний процес, розвиток якого має здійснюватися на принципах соціального партнерства, котре передбачає синергетичний ефект від взаємодії держави, бізнесу і громадськості.

Тому необхідно визначити фактори, котрі формують сприятливе середовище розвитку біоекономіки з урахуванням домінуючих складових, сучасних тенденцій та потреб соціально-економічного розвитку, забезпечуючи при цьому системний підхід до державного регулювання розвитку біоекономіки на основі виваженого впливу на всі складові такого середовища, гармонізацію інтересів всіх учасників розвитку сучасної біоекономіки, узгодження цілей та засобів державної політики та збалансованість усіх процесів.

У формуванні сприятливого середовища розвитку біоекономіки беруть участь такі складові, як економічна, інституційна, ринкова та соціальна (рис. 1).

Рис. 1. Модель формування конкурентного середовища розвитку біоекономіки

Розвиток біоекономіки передбачає використання трудових, матеріальних та природних ресурсів, сукупність яких визначається економічною складовою. Необхідно зазначити, що національна економіка має можливість забезпечити розвиток біоекономіки на основі наявних ресурсів.

Оскільки біоекономіка є інноваційною моделлю розвитку національної економіки, то ми вважаємо за необхідне включити до інституційної складової такі елементи, як науково-дослідна робота, результатом якої є розвиток інноваційного середовища, котре продукує створення та використання біотехнологій в різних секторах біоекономіки для виробництва біотехнологічної продукції. Розвиток біоекономіки неможливий без дієвого законодавства, котре регулює процеси її становлення в Україні, тому для формування сприятливого середовища розвитку біоекономіки до інституційної складової включається нормативно правове забезпечення.

Для біоекономіки важливою є соціальна складова, в рамках якої:

забезпечується формування потреб бізнесових структур та населення в біотехнологічній продукції шляхом створення її позитивного іміджу,

створюється механізм соціального партнерства, який координує дії держави, бізнесу та громадськості для сприяння розвитку біоекономіки,

здійснюється створення та підтримка діяльності громадських інститутів, котрі забезпечують в рамках соціального партнерства підтримку розвитку біоекономіки.

Важливим елементом формування сприятливого середовища розвитку біоекономіки є ринкова складова, яка формує конкурентне середовище для розвитку біоекономіки, пропозицію і попит біотехнологічної продукції та біомаси.

Для забезпечення формування та конкурентного середовища розвитку біоекономіки обов’язковим є державне регулювання, котре передбачає використання певних механізмів та інструментів.

2. Соціально-економічні аспекти розвитку біоекономіки

Для визначення основних механізмів та інструментів імплементації біоекономіки в Україні, необхідно комплексно розглянути та проаналізувати ключові фактори, котрі визначають необхідність розвитку біоекономіки, та соціально-економічні наслідки її розвитку. Такими особливостями, котрі необхідно враховувати, є наступні.

Драйвери розвитку біоекономіки:

Зміна клімату та ефективність використання ресурсів: низьковуглецева економіка та збалансоване первинне виробництво - скорочення викидів CO₂, підвищення ефективності використання ресурсів і землекористування повинно стати основною метою політики розвитку України на найближчі десятиліття.

Хоча сучасний рівень викидів парникових газів становить -54% від 1990 року, Україна входить в двадцятку найбільших забруднювачів викидами CO₂ з однією найбільших інтенсивних вуглецевих економік. Тому Україна має брати відповідальність за зміну клімату на рівні з усіма іншими промислово-розвиненими країнами і робити певні кроки для зниження власних викидів парникових газів.

Питання зміни клімату та ефективності використання ресурсів є особливо складним в контексті виробництва біомаси для біоекономіки. По-перше, сама по собі зміна клімату є серйозною проблемою для лісового та сільського господарства, так як поступова зміна клімату в Європі з середньорічних прогнозів зміни температури в діапазоні від +2 до + 5 градусів Цельсія, а також більш екстремальні погодні явища будуть впливати на ріст лісів, сільськогосподарських культур, і виробництво деревини

По-друге, окремі політики в якості пом'якшення наслідків зміни клімату пропонують використовувати ліси як поглинач вуглецю, але лісове господарство та сільськогосподарський сектор виробляють також біомасу, яка може потенційно замінити викопне паливо та інші енергоємні ресурси, що може привести до більш інтенсивного використання лісів.

Зміна клімату також має відношення до динаміки та біорізноманіття різних екосистем. Як показують дослідження, майбутні кліматичні зміни можуть здійснювати значний вплив на динаміку морських екосистем, біорізноманіття та продуктивності рибальства в майбутньому. Причому ці зміни можуть мати позитивний вплив в окремих регіонах, в той час як в інших буде втрачатися продуктивність в умовах все більш несприятливих температурних умов і рівня кислотності в океанах

Зміна клімату є одним з найважливіших факторів, що впливають на продовольчу безпеку, оскільки підвищення температури може призвести до більш інтенсивних злив між тривалими посушливими періодами, а також до зниження обсягів водних ресурсів, необхідних для зрошення. Такі умови можуть сприяти поширенню шкідників і хвороб сільськогосподарських культур і худоби, а також ерозії грунтів, в результаті чого буде спостерігатися зниження врожайності. Ці зміни зачіпають багато соціальних проблем, особливо в сільських регіонах.

Біоекономіка потенційно може сприяти пом'якшенню цих негативних наслідків шляхом розробки нових біовиробничих систем з низьким рівнем викидів парникових газів та за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів, що безпосередньо впливає на локальне використання землі (менше землі, необхідної для вирощування біомаси у зв'язку з більш високою врожайністю), що в результаті покращує розвиток місцевих громад і середовище проживання.

Ефективність використання ресурсів є однією з основних ініціатив ЄС в стратегії «Європа 2020». Поруч з проблемами оптимального використання і споживання неорганічних ресурсів, розглядаються питання ефективності органічних ресурсів (наприклад, біомаси, харчових продуктів, ґрунту і викопних видів енергетичних ресурсів). Підвищення ефективності використання ресурсів в результаті розвитку біоекономіки покликано зменшити тиск на навколишнє середовище, викликане загальним обсягом сучасного виробництва.

Прикладом ефективного використання природних ресурсів є дані стосовно земельних площ, засаджених енергетичними культурами в країнах Європейського Союзу (рис. 2).

Рис. 2. Площі земель Євросоюзу, засаджені багаторічними енергетичними культурами, тис. га

Важливо при визначенні механізмів та інструментів державного регулювання розвитку біоекономіки оцінити компромісні механізми, такі як конкуренція витрат між різними секторами біоекономіки, оптимізацію у використанні біомаси серед секторів біоекономіки, глобальні обмеження використання ресурсів притаманні сьогоднішнім умовам виробництва.

2. Економічний розвиток (економічне зростання)

Економічне зростання як драйвер біоекономіки пов'язаний з більш високими доходами і більш високим попитом на викопні та біоресурси, із збільшенням обсягів виробництва та створенням продуктів з високою доданою вартістю (наприклад, за рахунок більш дешевих систем виробництва, нових видів продуктів і бізнес-можливостей). В абсолютному вираженні зростання виробничої активності корелює із збільшенням обсягів використання ресурсів та із заміною існуючих виробничих систем. Використання біомаси для енергетичних і матеріальних цілей в різних галузях виробництва може бути визначено як синергія між економічним зростанням і скороченням викидів парникових газів. Проте, (часткове) зменшення виробничої діяльності на основі викопних видів палива (або для отримання енергії або як вихідної сировини) збільшує попит на використання біомаси та відповідні тиски на природні ресурси. Таким чином економічне зростання є одним із факторів впливу державного регулювання на розвиток біоекономіки, оскільки цей фактор досить часто використовується для опису загального стану економіки.

Ступінь регіонального розвитку біоекономіки в рамках економічного зростання може бути оцінений на основі рівня розвитку інфраструктури, розвитку людського потенціалу, соціальної сфери та інших складових, які також є досить вагомими чинником.

Іншим ключовим набором змінних, які служать в якості індикаторів соціально-економічного добробуту є зайнятість, продовольча безпека і рівень заробітної плати котрі можна виміряти емпірично на основі вивчення статистичних даних, і котрі виступають показником продуктивності людського капіталу, його мобілізації в країні по регіонам, а також дозволяють визначити ступінь вкладу в загальний рівень життя (добробуту) населення заробітної плата та інші доходів, отриманих від домашнього господарства. Саме розвиток виробництва біомаси для біопаливної та інших галузей виробництва на місцевому рівні може допомогти генерувати доходи і тим самим підвищити купівельну спроможність населення, що приведе до зростання добробуту.

У сучасних економічних та енергетичних умовах Україна повинна прагнути досягти оптимального зростання ВВП, в якому обсяги використання біоенергії будуть зростати і займати все більшу частку, що може викликати навантаження на навколишнє середовище. Тому необхідно оцінити, в яких регіонах збільшуватиметься виробництво біомаси і де можуть виникнути локальні навантаження на навколишнє середовище з регіональними або навіть глобальними наслідками.

Глобальне економічне зростання поряд із зростаючою кількістю населенням може викликати розширення сільськогосподарської діяльності, більш широке використання лісів і, отже, подальшу не ефективну вирубку лісів. Економічне зростання також має безпосередній вплив на попит на сільськогосподарську і лісову продукцію. Також необхідно зазначити, що між економічним зростанням і споживанням продукції аграрного сектора існує позитивна кореляція (наприклад, чим вище економічне зростання (і зростання населення), тим вище попит на житло, а отже і деревину, яка використовується для будівництва будинків; чим вище економічне зростання, тим вище попит на м'ясо та м’ясопродукти, і тим самим, попит на корми для тварин). Крім того, цілком імовірно, що економічні показники традиційної лісової промисловості мають сильний взаємозв'язок із новими розробками в біоекономіці. Наприклад, додатковий попит на біомасу для виробництва енергії, як очікується, вплине на поставки біомаси для целюлозно-паперової промисловості.

З економічної точки зору, ми, як правило, ставимося до економічного зростання, як змінної, яка залежить від інших основних складових, таких, як інвестиції та поліпшення технологічної ефективності. Але ми також можемо розглядати його як драйвер подальших перетворень в економічній системі, так як цей фактор буде пов’язаний з іншими важливими аспектами економіки - такими, як попит на товари. Наприклад, економічне зростання може спричинити зростання попиту на енергію для транспортування (і використання в інших цілях), який потім призводить до зростання цін на викопні види палива та робить біопаливо більш привабливим для використання. На більш пізньому етапі, збільшення цін на паливо може в кінцевому підсумку привести до зменшення попиту на енергію та її використання в різних галузях, що приведе до уповільнення темпів економічного зростання. Цей тип кругового причинно-наслідкового зв’язку є однією з причин, чому деякі аналітики вважають, що зниження залежності від викопних видів палива є важливим кроком на шляху розірвання циклів підйому-спаду, які виникають, коли існують обмежені можливості для заміщення ресурсів в енерго-інтенсивних секторах економіки.

3. Продовольча безпека

Розвиток біоекономіки забезпечує наявність екологічно чистих продуктів харчування та продовольчу безпеку країни в цілому, тому до соціально-екологічних аспектів розвитку біоекономіки в сучасних умовах необхідно віднести і таку складову, як продовольча безпека. Продовольча безпека є обов’язковою умовою стабільної життєдіяльності суспільства і виступає в сучасних умовах однією з основних ланок відтворення населення.

Продовольча безпека – здатність держави не залежно від зовнішніх і внутрішніх умов або загроз задовольняти потреби населення країни в цілому і кожного громадянина окремо продуктами харчування, питною водою та іншими харчовими продуктами в обсягах, якості та асортименті, необхідних для достатніх фізичного і соціального розвитку особистості, забезпечення здоров’я і розширеного відтворення народонаселення.

Безпосереднє визначення поняття “продовольча безпека” дає можливість виділити два основних моменти. По-перше, продовольча безпека країни залежить від того, наскільки вона сама себе може забезпечити необхідною кількістю продуктів харчування, тобто продовольча безпека відображає стан захищеності країни від недостатнього харчування, особливо від голоду. По-друге, продовольча безпека включає питання якості продукції і можливість споживчого вибору, тобто продовольча безпека – це ще й гарантія повноцінного різноманітного харчування населення на рівні фізіологічних норм.

За даними міжнародної організації FAO, розрізняють такі чотири параметри продовольчої безпеки:

1)наявність у достатній кількості їжі належної якості, що постачається за рахунок внутрішнього виробництва або імпорту (включаючи продовольчу допомогу). Наявність земель та обсяги виробництва продуктів харчування відіграють важливу роль для забезпечення даного параметру;

2)доступ людей до відповідних ресурсів для придбання необхідних продуктів для повноцінного харчування. Характер харчування, наявний дохід, споживчі ціни, інфраструктура і земля мають важливе значення для забезпечення такого доступу;

3)вживання харчових продуктів таким чином, щоб завдяки належному харчуванню, доступу до чистої води, санітарії та охорони здоров'я досягався стан задоволення фізіологічних потреб. Харчування, дієти, водопостачання і санітарія тут відіграють важливу роль;

4)стабільність, оскільки щоб мати продовольчу безпеку населення, домогосподарства або людина повинні мати доступ до достатнього харчування завжди, в будь-який період часу. Макроекономічні умови (бізнес-цикли, торговий баланс), погодні умови (посуха, зміна клімату, зрошення) і політичні умови (насильство, корупція) відіграють важливу роль у стабільності.

Для того, щоб вважати стан продовольчої безпеки досягнутим, всі чотири вищеописаних умови повинні бути виконані одночасно.

Між біоекономікою і чотирма зазначеними вимірами продовольчої безпеки існує певний зв’язок.

Перший параметр продовольчої безпеки – наявність у достатній кількості їжі належної якості і виробництво біомаси для виробництва біоенергії має прямі, або статичні ефекти, та динамічні ефекти. По-перше, якщо сільськогосподарські землі використовуються для виробництва біомаси, призначеної для виробництва біоенергії, зрозуміло, що ці площі більше не доступні для виробництва продуктів харчування, і, таким чином, в принципі, це негативно позначається на обсягах виробництва продовольства. Протидіяти цьому або усунути ці ефекти можуть допомогти повторні посіви, зменшення періоду перебування землі під паром, а також додаткові сівозміни у системах землеробства. Що стосується динамічних ефектів, котрі викликані вищими сільськогосподарськими цінами і збільшенням доходів, то завдяки цьому стають можливими додаткові інвестиції в іригаційні системи, кращі сорти, добрива, освіту, та загалом, підвищення ефективності. Усі ці інвестиції ведуть до збільшення виробництва продовольства і підвищують доступність продуктів харчування. Збільшення доступності високоякісних джерел енергії також здійснює позитивний вплив на сільськогосподарське виробництво, особливо в енергетично бідних регіонах.

Забезпечення доступу людей до необхідних продуктів харчування спирається на взаємозв'язок між цінами на продовольство і наявним доходом. Крім того, вона пов'язана з доступом до земельних та інших природних ресурсів для здобуття засобів для існування або для дрібних виробників, де ресурси використовуються для отримання доходу та / або надання енергетичних послуг або продуктів харчування. Ціни відіграють важливу роль у тому сенсі, що їжа може бути наявною, але занадто дорогою, щоб бідні сім’ї могли купити її в достатній кількості. Будь-який додатковий дохід, який генерується завдяки виробництву біоенергії, піднімає купівельну спроможність домогосподарств, і далі призводить до зниження частки витрат на продукти харчування у витратах домогосподарств. Там, де біовиробництво (непродовольчих продуктів) організоване на підприємствах малого бізнесу та/або на рівні домогосподарств, вигоди у доступі можуть бути обраховані безпосередньо. Однак там, де біовиробництво ведеться великими компаніями, як-от виробництво цукрової тростини в Бразилії, витрати і вигоди будуть відрізнятися в залежності від рівня механізації і ступеня, в якому відбувається витіснення дрібних фермерів. Хоча і не слід забувати, що таке витіснення певною мірою є основною особливістю індустріалізації суспільства і не надто тісно пов'язано з біоенергетикою як такою.

Доступ до продовольства для фермерів та землевласників зазнає негативного впливу з боку вищих цін на продовольство, але позитивного впливу з боку вищого отриманого доходу. Біоенергетика матиме негативний вплив на доступ до продовольства для споживачів, доходи яких не збільшуються завдяки виробництву біопродукції (нехарчової) у разі, якщо вони не мають частки в зростаючому добробуті. Ці ефекти значно відрізняються для міського та сільського незаможного населення.

Третій параметр продовольчої безпеки – вживання харчових продуктів пов’язаний з типом їжі, котру люди споживають; при цьому важливими параметрами є якість і різноманітність. У даному контексті вченими проаналізовані ціни і доходи, а також інші фактори, такі, як охорона здоров’я, доступ до чистої води, освіта, знання про правильне харчування тощо. Дослідження показали, що існує слабкий зв'язок між виробництвом біопродукції (непродовольчої) та вживанням харчів. Важливим питанням здоров'я може бути відмова від використання традиційного низькоякісного палива для неефективних і шкідливих приладів для приготування їжі та нагрівальних приладів, що призводить до забруднення повітря всередині приміщень до рівнів, які приводять до передчасної смерті майже 4 млн. жінок і маленьких дітей щорічно. Сучасні дрібномасштабні біоенергетичні технології, такі як удосконалені/ефективні кухонні плити, біогаз для приготування їжі та електрифікації сіл, газогенератори на біомасі для децентралізованого виробництва електроенергії та для водопостачання, все це може забезпечити сільські громади енергетичними послугами, які також сприятимуть розвитку сільських територій. Такі вдосконалені системи можуть підвищити безпеку харчових продуктів, шляхом уникнення токсинів через краще приготування і збереження їжі.

Четвертий параметр продовольчої безпеки – стабільність та стійкість також дуже тісно пов’язаний із біоекономікою. Під стабільністю мається на увазі те, що населення, домогосподарства або особа повинні мати доступ до достатнього харчування у будь-які періоди часу. Вони не повинні ризикувати втратою доступу до продовольства внаслідок несподіваних потрясінь через погодні, економічні чи соціальні фактори. Поліпшення функціонування ринків призводить до більшої стабільності. Ринки також тісно пов'язані з цінами і доходами. Вони визначають ціни на продовольство та біопаливо і, відтак, доходи населення. Важливо розуміти, як ринки можуть сприяти стабільності доходів домашніх господарств, даючи стабільний доступ до продуктів харчування і гарну якість харчування. У цілому, виробництво біомаси та палива для енергетичного ринку, на додачу до продовольчого ринку, диверсифікує джерела доходів для сільськогосподарського сектора з точки зору зменшення ризику. Розвиток біоекономіки може зменшити ризик і збільшити дохід. У тих випадках, коли на продовольчому ринку низькі ціни, фермери можуть запропонувати більше свого товару на нехарчових ринках, (наприклад, на енергетичному ринку). Виробництво енергії на місцевому рівні також може підвищити енергетичну самодостатність, це підвищує стійкість при виникненні несприятливих умов на енергетичних ринках. Підтвердженням служить приклад розвиненого ринку США, де використання сільськогосподарської продукції для цілей біоенергетики допомогло значно збільшити доходи сільських жителів. Також у Бразилії, де дослідники Assato і Moraes виявили, що робочі місця, створені у результаті експансії виробництва цукрової тростини в країні та в суміжних галузях, зіграли ключову роль у зниженні сільської міграції.

Загалом, важливість досліджень впливів біоекономіки на продовольчу безпеку підкреслюється тим, що підвищення продовольчої безпеки є ключовим елементом у стратегії та плані дій Європейської Комісії для сталої біоекономіки в Європі.

Гарантування продовольчої безпеки для зростаючого населення світу потребує або збільшення посівних площ основних сільськогосподарських культур, або підвищення врожайності (тобто технічного прогресу та більш інтенсивних сільськогосподарських систем), або поєднання всіх факторів.

У цьому контексті досить важливою проблемою розвитку аграрного сектора та біоекономіки є дилема «їжа-паливо». Для того, щоб забезпечити виробництво сільськогосподарської продукції в Україні, для підтримання попиту на продукти харчування і виробництва кормів для тварин необхідно досягати збільшення продуктивності рослинництва та запроваджувати ефективну аграрну політику. Наприклад, в країнах ЄС підвищення продуктивності аграрного сектору в поєднанні зі стабілізацією зростання кількості європейського населення і споживання калорій призводить до зменшення використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва продуктів харчування в Європі і створює можливості для виділення землі сільськогосподарського призначення для вирощування технічних та енергетичних культур.

В Україні це може бути реалізовано за умови створення ефективної аграрної політики, аналізу міжнародних цін на сільськогосподарську продукцію, варіації витрат на виробництво біомаси в різних регіонах, подальшого збільшення продуктивності аграрного виробництва.

Сьогодні актуальним питанням залишається формування збалансованого розподілу виробленої біомаси для забезпеченням виробництва продуктів харчування та виробництва біопалива та інших біопродуктів, тобто для забезпечення продовольчої безпеки необхідно класифікувати основні ринки на продовольчий та непродовольчий. Багато дослідників зазначають негативний вплив розвитку виробництва біопалива на продовольчу безпеку, оскільки його розвиток створює додатковий попит на біомасу і тим самим може привести до зростання цін на біомасу. Проте, виробництво біомаси для використання в біопаливній промисловості на місцевому рівні в Україні може сприяти зростанню доходів сільських жителів і тим самим підвищить їх купівельну спроможність, що позитивно вплине на рівень споживання населення.

Також слід приймати до уваги необхідність зниження тиску на навколишнє середовище сільськогосподарського сектору. Наприклад, підтримка органічного землеробства може, в деякій мірі, зменшити використання синтетичних добрив і пов'язаних з ними впливів на навколишнє середовище. Проте, продуктивність органічного сільського господарства, як правило, більш низька, тому можна очікувати, що цей напрям матиме не досить великий вплив на розвиток сільськогосподарського сектору. Крім того, підвищена увага до збереження сільських ландшафтів для відпочинку, розвитку зеленого туризму може вплинути на доступність землі для сільськогосподарського використання.

Особливої уваги потребує зміна структури споживання продуктів харчування в бік збільшення м'яса і молочних продуктів, що повинно збільшити попит на орні землі. Збільшення обсягів виробництва біомаси для непродовольчих цілей може привести до додаткового збільшення показника розораності земель та часткової втрати біорізноманіття. Таких негативних наслідків можна уникнути за рахунок інновацій і технічних змін в аграрному секторі, шляхом запровадження ефективних систем виробництва сільськогосподарських і промислових ресурсів на біооснові, тобто за рахунок пришвидшення розвитку біоекономіки.

Таким чином, продовольча безпека може розглядатися як змінний фактор, що впливає на інші чинники сприяння розвитку біоекономіки, і який відображає переважно рівень добробуту та якість життя населення. Дивлячись на нього з точки зору драйвера розвитку біоекономіки, можна встановити зв'язок між станом харчування та іншими важливими змінними, котрі характеризують рівень добробуту населення, такі як накопичення людського капіталу, здоров'я і тривалість життя, а також продуктивність праці. Це важливі компонентами регіонального соціально-економічного розвитку.

4. Зайнятість та регіональний розвиток

Зайнятість та регіональний розвиток є важливими показниками поточного стану економіки, та відображенням впливів, викликаних державною політикою, темпами економічного зростання і попитом на послуги робочої сили в економіці. Розвиток біоекономіки забезпечуватиме створення нових робочих місць в конкретних секторах і формуватиме нові можливості для бізнесу. Різноманітність регіональних ресурсних потенціалів України і різноманітність технологій може підтримувати рівень зайнятості в сільських районах, що може привести до зменшення рівня урбанізації. Можливе зменшення міського населення і темпів зростання міст можуть бути важливими екологічними вигодами від розвитку біоекономіки. У той же час необхідно врахувати, що збільшення сільського населення може посилити тиск на місцеве навколишнє середовище.

Біоекономіка може сприяти економічному зростанню і створенню робочих місць, в залежності від типу біотехнологій, швидкості технічного прогресу та інновацій, а також через те, що біоекономіка конкурує з іншими секторами економіки. Біоекономіка зміститься зайнятість з традиційних секторів викопного палива на сектори біоекономіки, котрі вироблятимуть продукти на основі біотехнологій.

На початкових етапах формування біоекономіки в Україні відносно трудомісткими сферами будуть виробництво, транспортування і попередня обробка біомаси для виробництва енергії та іншої продукції, що приведе до зростання зайнятості в цих сферах. Це особливо є актуальним для сільської місцевості, оскільки рівень безробіття там у 2019 р. складав 9,7%. На початок 2020 р. було зареєстровано 21,3 тис осіб кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства та 55,9 тис осіб котрі володіють найпростішими професіями. Виробництво продукції на біологічній основі (на основі біотехнологій) вимагатиме нових навичок та вмінь, які сприятимуть створенню робочих місць для кваліфікованих працівників, що в свою чергу, може сприяти необхідності поширення освітніх послуг, підвищенню добробуту сільського населення та загальному розвитку сільських територій. Проте, потенційний недолік полягає в тому, що зростання добробуту і дешевші біопродукти також призводить до збільшення споживання їжі (особливо білків тваринного походження) та інших продуктів.

5. Інновації та технічні зміни

Ключовим елементом економічної життєздатності і сприйняття громадськістю формування біоекономіки є рівень інновацій та технічних змін в країні. Нові технології, що з'являються, впливають на формування робочих місць, що потребують високої кваліфікації, призводять до зміни попиту на землю і ресурси, який в свою чергу впливає на моделі землекористування по всьому світу. Крім того, успіх інновацій і технологічних розробок в значній мірі залежно від громадської думки

Біотехнології є важливим фактором для розвитку біоекономіки. На формування біоекономіки мають найбільший вплив інновації в чотирьох секторах: сільське господарство (особливо стосовно виробництва непродовольчої продукції), фармацевтична промисловість, енергетична галузь (наприклад, виробництво біопалива другого покоління або виробництво тепла і електроенергії) і хімічна промисловість

Генна інженерія, як очікується, буде грати ключову роль в подальшому розвитку біоекономіки, особливо в нехарчовому секторі. З екологічної точки зору, генетично модифіковані організми (ГМО) потенційно можуть продемонструвати переваги. Наприклад, використання трансгенних культур, які стійкі до певних шкідників може зменшити застосування пестицидів, що зменшить токсичний вплив на навколишнє середовище. З іншого боку, поки що відсутні вагомі дослідження можливостей впливу ГМО на людей та оточуюче середовище. Динамічну природу біоекономіки також слід враховувати при оцінці технологій і перспективних матеріальних потоків. Наприклад, в той час як розвиток біотехнологічних виробництв (біозаводів) в даний час певною мірою обумовлений попитом на енергію для транспортного сектора, вони можуть стати також джерелом виробництва хімічних речовин з високою доданою вартістю та білка для харчових продуктів і кормів. Крім того необхідно врахувати значення біотехнологій у формуванні виробництва замкнутого циклу, котре практично не створює відходів.

Позитивне значення розвитку інновацій і технічного прогресу, ми можемо побачити в галузі рибальства, де в якості корма широко використовується рибна мука. Глобальна статистика виробництва аквакультури і споживання рибної муки показують стійку тенденцію впровадження інновацій для зниження витрат корму, в отриманні альтернативних джерел рибного борошна в результаті переробки відходів, а також від поліпшення загальної практики організації та управління в цій сфері. Інноваційні методи організації та управління значно зменшили обсяг використання антибіотиків в аквакультурі рибальства, при збереженні здоров'я і продуктивності видів.

Вплив інновацій і технічного прогресу, а точніше їх відсутність, також можна спостерігати при формуванні ринку біопалива. Хоча надії на біопаливо, зроблене з нехарчових матеріалів були високими, вони до сих пір не виправдалися, і біопаливо поки що не отримало значну частку ринку через брак комерційно життєздатних технологій виробництва.

Біоекономіка може також сприяти задоволенню найбільш нагальних глобальних проблем, поліпшенню добробуту населення в цілому.

Позитивні соціально-економічні аспекти розвитку біоекономіки:

поліпшення соціально-демографічного стану,

розвиток сільського господарства,

використання водних ресурсів,

зменшення загрози зміни клімату,

зменшення використання викопних ресурсів, зокрема, викопного палива,

забезпечення сталого розвитку,

позитивні зміни в способі життя і звичках харчування людей,

зільшення попиту на більш безпечні та здорові продукти харчування

профілактика та лікування певних хвороб.

3. Соціальна відповідальність біоекономіки

Враховуючи соціально-економічні аспекти, розглянуті у попередньому підрозділі, та в контексті актуальності розвитку біоекономіки на сучасному етапі визначено, що біоекономіка є соціально відповідальною.

У наукових дослідженнях, присвячених визначенню сутності соціальної відповідальності ми можемо зустріти різні терміни, які характеризують її: «соціальна відповідальність бізнесу», «корпоративна соціальна відповідальність», «корпоративна соціальна сприйнятливість», «корпоративна соціальна діяльність», «корпоративна соціальна добросовісність», «етика бізнесу», «корпоративне громадянство» та ін.

Втілення будь-якої нової парадигми розвитку суспільства вимагає, перш за все, ретельного дослідження, наскільки це можливо, якомога більшої кількості можливих наслідків її імплементації. У даному зв’язку переведенню економіки на «біорейки» повинні передувати аналіз та оцінка комплексу можливих результатів. Наприклад, негативне відношення до ГМО, що сформувалося в європейському соціумі, призвело до практично повної заборони їх використання, не дивлячись на відсутність достовірних доказів їх шкідливого впливу. На противагу, за відсутності негативного ставлення суспільства до біотехнологічних культур в США або Бразилії площа посів генетично змінених кукурудзи чи сої має значну питому вагу в загальному обсязі посівних площ, як і обсяги експорту даної продукції на світових ринках

Питання термінологічної визначеності відноситься до найважливіших в науці. Що стосується терміну «соціальна відповідальність», то вивчення наукових джерел показало відсутність однозначного тлумачення цієї категорії. Активні дискусії серед науковців з цього приводу розпочались ще у середині 50-х рр. минулого століття. Зокрема, визначення соціальної відповідальності дають Р. Хачатуров та Р. Ягутян. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності: 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність). З одного боку, суспільство покладає на індивіда обов'язок вчиняти соціально корисні вчинки, а з іншого - воно зобов'язано сприяти суб'єкту у здійсненні ним своїх прав та обов'язків та несе за це відповідальність.

А. Бєлов визначав соціальну відповідальність як свідоме та добровільне покладення на себе зобов’язань прогнозувати та враховувати у своїй діяльності соціально значущі її наслідки, попереджувати чи мінімізувати ризики та збитки по відношенню до інших суб’єктів та природи, а також проявляти піклування про інших членів суспільства. Крім того, він простежив такі особливості соціальної відповідальності: а) вона містить ініціативний характер; б) надає перевагу або суспільному суб’єкту, або ж індивідуальному суб’єкту, котрий, ймовірно, трактується як представник суспільства чи соціальної групи; в) надає перевагу компромісу між суспільними інтересами та цілями, з одного боку, та індивідуальними, професійними, етичними тощо устремліннями, з іншого; г) поведінка людей в контексті соціальної відповідальності визначається, здебільшого, очікуваннями людей щодо соціальної позиції суб’єкта у формуванні соціально визначених атрибутів конкретних соціальних груп.

Заслуговує на увагу внесок M. Schwartz та A. Carroll, які розробили трьохсферну модель соціальної відповідальності, до структури якої входять такі складові, як економічна, етична та правова відповідальність.

На думку М. Дейч, соціальна відповідальність є системою взаємовідносин між особою (організацією) та суспільством, яка базується на вільному волевиявленні та соціальних нормах, визначається певною поведінкою, спрямованою на безпеку, розвиток та узгодження інтересів сторін відносин. У процесі формування сталого розвитку між членами суспільства формуються відносини через певні права та обов’язки.

Сутність соціальної відповідальності полягає в обов’язку суб’єкта виконувати вимоги, що висуває йому суспільство, держава та індивіди для забезпечення впорядкованості, стабільності соціальних відносин у різних сферах життєдіяльності. Схожу точку зору висловлює І. Семякін, коли визначає соціальну відповідальність як обов'язок індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, які встановлюються суспільством, державою чи колективом.

Т. Чепульченко розглядає відповідальність як форму взаємозв’язку і взаємодії суспільства й особи. Відповідно, соціальна відповідальність визначається як «підзвітність, як відношення особи до соціальних вимог, що виражається у конкретних діях, як свідомо-вольове відношення людини до пред’явлених суспільством вимог і обов’язок неухильного їх дотримання, як відповідна позитивна чи негативна оцінка діяльності людини з боку суспільства».

Наведені визначення стосуються різних рівнів та видів соціальної відповідальності, але в основному вони пов’язані із тлумаченням соціальної відповідальності на рівні окремого суб’єкта господарювання. У контексті розвитку біоекономіки, соціальна відповідальність розглядається більш широко, не виступає як суспільно нав’язана функція, а притаманна внутрішньо, вбудована в неї, є її невід’ємною складовою.

Соціальна відповідальність біоекономіки - така філософія її розвитку, яка ґрунтується на засадах сталості та усвідомленні наслідків, а також на необхідності здійснювати вплив на формування соціальних норм, що базуються на соціо-еколого-економічному світогляді. У даному зв’язку варто підкреслити, що соціальні норми представляють собою ідеальні зразки (шаблони), які рекомендують те, що люди повинні говорити, думати, відчувати і робити в конкретних ситуаціях.

Соціальні норми відображають інтереси суспільства, а оскільки інтереси суспільства змінюються, соціальні норми повинні змінюватися також, відображаючи інтереси сьогодення. Саме до сфери соціальної відповідальності біоекономіки включено формування соціальних норм, які корелюють із принципами сталого розвитку.

Сталий розвиток передбачає інтегрування цілей високої якості життя, здоров’я та добробуту з соціальною справедливістю, забезпеченням здатності планети підтримувати життя у всьому її розмаїтті. Ці соціальні, економічні та екологічні цілі є взаємозалежними та такими, що взаємно підтримуються. Сталий розвиток може сприйматися як шлях до вираження ширших очікувань суспільства в цілому.

Сталий розвиток має на меті задоволення потреб суспільства, що живе в межах екологічного потенціалу планети і уникає загрози для здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Як зазначено в попередніх темах, сталий розвиток має три виміри - економічний, соціальний та екологічний, які є взаємозалежними; наприклад, знищення бідності вимагає як захисту навколишнього середовища, так і соціальної справедливості. На думку окремих вчених, ля забезпечення сталого розвитку соціальна відповідальність має не менше значення, ніж розвинута економічна інфраструктура, політична стабільність або втілення в життя проектів інноваційного розвитку.

Оскільки сталий розвиток пов’язаний із соціальними, економічними та екологічними цілями, що є спільними для всіх людей, і досягнення яких можливе за рахунок розвитку біоекономіки, він може використовуватися як шлях до об’єднання очікувань суспільства, яке прагне діяти відповідально. Таким чином, мета соціальної відповідальності біоекономіки сприятиме сталому розвитку.

Цілісне уявлення про структуру та наслідки імплементації біоекономіки дає схема, представлена на рис. 3.

Рис. 3. Структурно-логічна схема забезпечення соціальних аспектів на основі розвитку біоекономіки

Беручи до уваги можливий масштаб та комплексність соціального ефекту від розвитку біоекономіки, як показано на рис. 3, варто докладніше розглянути можливі як позитивні, так і негативні наслідки даного процесу. Позитивні соціальні ефекти біоекономіки згруповано відповідно до рівня прояву ефекту – локального, регіонального, національного та глобального.

На локальному рівні варто очікувати таких ефектів:

створення нових робочих місць;

пом’якшення тиску соціальних проблем, особливо на депресивних територіях;

покращення соціальної інфраструктури місцевого рівня; покращення добробуту населення;

можливість задовольнити основні соціальні потреби на локальному рівні;

збільшення споживання екологічно чистих та органічних продуктів харчування;

запровадження новітніх біотехнологій на рівні домашнього господарства, комунальних, транспортних служб;

переробка відходів домашнього господарства;

забезпечення лікарськими засобами біологічного походження;

надання екологічних послуг (очищення забруднених ґрунтів та водойм, переробка відходів, реклама екологічної продукції, товарів та послуг);

екологічний моніторинг локального рівня для надання інформації про стан довкілля (контроль за викидами промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів);

створення безпечніших умов праці.

На регіональному рівні можливий прояв таких ефектів:

зменшення відтоку інтелектуального капіталу;

підтримка соціальних програм регіонального рівня;

створення ефективної енергоощадної транспортної системи (екологічний громадський транспорт);

впровадження раціональної системи землекористування;

створення екологічного інформаційного сервісу (оцінка екологічного впливу виробництва на довкілля, розповсюдження екологічної інформації);

забезпечення професійно-орієнтованої екологічної освіти.

Для національного рівня характерні такі ефекти:

розвиток науки та науково-дослідної інфраструктурури;

зниження швидкості депопуляції та стабілізація кількості населення;

зменшення залежності енергетичної системи країни від викопних джерел (використання біопалива, сонячної та інших альтернативних видів енергії в транспортній, житлово-комунальній та інших сферах);

поліпшення навколишнього середовища;

формування системи здорового способу життя;

збільшення площ та кількості заповідників, зоопарків, ботанічних садів, національних парків, рекреаційних зон;

проведення сертифікації та екологічного маркування виробленої продукції;

розвиток «зеленого туризму»;

екологічний моніторинг (створення інформаційної бази про стан та динаміку змін природного середовища, аналіз об’єктів, причин, наслідків порушення екологічної стабільності та прийняття рішень про їх усунення).

На глобальному рівні :

більш рівномірний розподіл енергії, води та продовольства між країнами та людьми;

збереження біорізноманіття флори та фауни планети;

збільшення частки заповідних територій у всіх екосистемах

зменшення кліматичних змін.

Для повноти аналізу необхідно зазначити також низку можливих негативних впливів біоекономіки, які можна передбачити на даний момент часу. Зокрема, це:

поява дилеми «їжа – паливо» та пов‘язане з цим зростання цін на продовольство;

невизначеність у довгостроковій перспективі наслідків впливу генно-модифікованих організмів, інших продуктів біо-, нано-, інфотехнологій;

можливе зменшення біорізноманіття внаслідок широкого використання сільськогосподарських культур, які не вражаються певними шкідниками чи хворобами;

можливе зменшення загальних обсягів споживання внаслідок втілення концепції «раціонального обмеження» (переважно для розвинутих країн).

Біоекономіки потенційно може сприяти пом'якшенню негативних наслідків шляхом розробки нових біо-виробничих систем з низьким рівнем викидів парникових газів і підвищення ефективності використання ресурсів, що безпосередньо впливає на локальне використання землі (менше землі, необхідної в зв'язку з більш високої врожайності) і покращує розвиток місцевих громад і середовища проживання.