Тема 1. Загальна методика наукової творчості.

1. Характеристика Закону України «Про вищу освіту».

28 вересня 2017 р. Закон України «Про освіту» набрав чинності. Це базовий закон, який окреслює основні принципи функціонування освітньої галузі. 

Освітня реформа передбачає, що головною метою навчання є не отримання суми знань, а оволодіння набором компетентностей та наскрізних вмінь. Закон визначає компетентність як «динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність». найважливіші компетентності, які мають бути сформовані:

·         вільне володіння державною мовою;

·         здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

·         математична компетентність;

·         компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;

·         інноваційність;

·         екологічна компетентність;

·         інформаційно-комунікаційна компетентність;

·         навчання впродовж життя;

·         громадянські та соціальні компетентності;

·         культурна компетентність;

·         підприємливість та фінансова грамотність;

·         інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Усі компетентності повинні об’єднувати наскрізні вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими.

Відповідно до сучасних тенденцій в Європі та світі, закон передбачає три види освіти: формальну, неформальну та інформальну.

Формальна освіта – це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою. Таким чином, закон вважає формальною освітою офіційне підвищення рівня освіти в закладах навчання.

Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. Тобто, це підвищення рівня освіти поза офіційною системою закладів освіти та підвищення кваліфікації – тренінги, гуртки, курси.

Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

«Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством». Утім процедура цього визнання поки ще не прописана і має бути підготовлена і впроваджена іншим законодавчим актом.

Важливою новацією закону є введення поняття «академічної доброчесності». Це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Академічна доброчесність передбачає коректні посилання на джерела інформації під час наукової чи педагогічної діяльності, дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права, надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Порушнику доброчесності загрожує відмова у присудженні наукового ступеня чи звання, позбавлення вже присуджених ступенів, звань, кваліфікаційних категорій, позбавлення права обіймати певні посади. Учнів і студентів за порушення доброчесності можуть направити на перескладання іспиту, контрольної тощо, повторне проходження курсу, позбавити стипендії чи пільг або відрахувати з навчального закладу.

2. Характеристика Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Цей Закон прийнятий 26 листопада 2015 року, визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Закон містить визначення багатьох термінів з галузі наукової і науково-технічної діяльності, зокрема: вчений, грант, Європейський дослідницький простір, молодий вчений, наукова діяльність, наукова експедиція, наукове видавництво, наукове видання, науковий працівник, науковий результат, науково-технічна діяльність, фундаментальні наукові дослідження та ін.

Суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності визнаються наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад'юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.

Законом утворені два нових органи:

·         Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, яка є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінетові Міністрів України. Забезпечує ефективну взаємодію представників наукової громадськості, органів виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

·         Національний фонд досліджень України. Його головна мета — стимулювання фундаментальних та прикладних наукових досліджень.

3. Характеристика науки, наукової діяльності та наукового дослідження.

Наука є 1) особливим видом пізнавальної діяльності, що спрямований на

вироблення об’єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ; 2) соціальним інститутом, що забезпечує функціонування наукової пізнавальної діяльності. Наука має на меті виявити закони, відповідно з якими об’єкти можуть перетворюватись у людській діяльності. Від інших форм пізнання науку відрізняє предметний та об’єктивний спосіб розгляду світу. Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Слід мати на увазі, що наукове мислення є по суті запереченням того, що на перший погляд здається очевидним. Науковими слід вважати будь-які дослідження, теорії, гіпотези, які припускають перевірку. Наука здатна виходити за межі кожного певного історичного типу практики і відкривати для людства нові предметні світи, які можуть стати об’єктами практичного освоєння лише на майбутніх етапах розвитку цивілізації.

Однією з головних особливостей науки є доведеність істинності наукових знань. Основна мета науки — отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу. Однак, оскільки наука постійно виходить за межі процесів виробництва і освоєння соціального досвіду, їй потрібна особлива практика, за допомогою якої перевіряється істинність знань. Такою практикою стає науковий експеримент. Знання пов’язуються між собою логічними зв’язками, що забезпечує перенос істинності з одного висловлювання на інше, системна організація, обґрунтованість і доказовість знання. Іншою метою науки є наукове пояснення явищ природи, які будь-коли було зафіксовано людиною, та наукове передбачення з метою перетворення реальної дійсності в інтересах людства.

Наука має дві важливих складові: систему наукових знань і систему наукової діяльності. Система наукових знань складається з таких основних елементів, як теорія, закони, гіпотези, поняття й наукові методи. Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на здобуття й використання нових знань. Вона включає етапи отримання наукової продукції: 1) постановка (виникнення) проблеми, 2) побудова гіпотез і застосування тих, які вже є, 3) створення та впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на доведення гіпотез, 4) узагальнення результатів наукової діяльності.

Наукова діяльність існує в різних видах, таких як: науково-дослідна діяльність; науково-організаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково допоміжна діяльність та ін.

У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження, підхід до вивчення явищ природи. Місце попередньої ізоляції окремих дисциплін заступає їх взаємодія, взаємопроникнення. Тепер будь-який об’єкт природи або явище вивчаються в комплексі взаємопов’язаних наук. Слід мати на увазі й те, що інтеграційні процеси є однією з характерних рис сучасного етапу розвитку науки. Далекосяжні процеси її диференціації та інтеграції взаємно переплітаються, трансформуються один в одного. Диференціація є переходом до більш глибокої інтеграції, широка інтеграція зумовлює якісно нові форми диференціації науки. На основі взаємодії цих процесів відбувається становлення нових наукових дисциплін. При цьому перевага процесів інтеграції над процесами диференціації приводить до формування принципово нової, міждисциплінарної сутності науки. Однією з головних рис розвитку науки є її зближення із суспільною практикою, виробництвом. На ранніх стадіях техніка і виробництво суттєво випереджали розвиток науки. Вони давали науці вже готовий матеріал для аналізу та узагальнення, ставлячи перед нею завдання, які диктує практика. Швидкі темпи розвитку науки стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності функціонування й розвитку науки, структуру та динаміку наукової діяльності, економіку й організацію наукових досліджень, форми взаємодії з іншими сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України від 16 жовтня 2014 р. № 630 основними завданнями МОН є: 1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій; 2) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. 

Одним із структурних підрозділів Міністерства освіти і науки України є Департамент атестації кадрів вищої кваліфікації. У функції Департаменту, окрім іншого, входить:  проведення роботи з питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, а саме: утворення спеціалізованих вчених рад та контроль за їхньою діяльність, організація проведення експертизи, зокрема, на відсутність текстових запозичень, дисертацій, й тих, що містять державну таємницю, з метою встановлення їх відповідності державним вимогам на здобуття наукових ступенів доктора, кандидата наук та підготовку атестаційних висновків, 8 затвердження рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів або скасування таких рішень, розгляду апеляції;  прийняття та опрацювання атестаційних справ з питань присвоєння вчених звань, визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів, державного визнання документів щодо наукових ступенів та вчених звань, виданих вищими духовними навчальними закладами;  проведення процедур визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів, видання Свідоцтва про визнання документа про науковий ступінь та його дублікат;  забезпечення діяльності Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання;  взяття участі у прийнятті рішень щодо державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами;  підготовка та подання на затвердження Міністрові проекти наказів про затвердження рішень, прийнятих Атестаційною колегією Міністерства та ін. 

З 1992 р. по 2010 р. в Україні діяла Вища атестаційна комісія (ВАК), яка була підвідомчою Кабінету Міністрів України. ВАК займалася атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. З 2010 р. замість ліквідованої Вищої атестаційної комісії України було утворено Атестаційну колегію Міністерства освіти і науки України. Атестаційна колегія є дорадчим органом МОН України, який створено з метою виконання повноважень щодо підготовки та атестації наукових і науковопедагогічних кадрів вищої кваліфікації. 

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556- VII система забезпечення вищим навчальним закладом якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) оцінюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, окрім іншого, має: 1) розробляти вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, розробляти порядок їх присудження спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подавати його на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки; 2) розробляти положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад (спеціалізованих рад з присудження ступеня доктора мистецтва) та подавати його на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, акредитувати спеціалізовані вчені ради (спеціалізовані ради з присудження ступеня доктора мистецтва) та контролювати їх діяльність. 

Наукову діяльності в Україні здійснюють: Національна академія наук України, Національні галузеві академії наук, галузеві науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, наукові товариства тощо. Новаторством у науковій діяльності є функціонування наукових шкіл, головними особливостями яких є:  наявність наукового лідера;  висока наукова кваліфікація суб’єктів наукової школи, спільність їх наукових поглядів;  значущість наукових результатів;  високий науковий авторитет у певній галузі науки. 

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» наукова та науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освітньої діяльності і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти. 

Законодавчими та нормативними документами, які здійснюють регулювання освіти та наукової діяльності в Україні, а також порядок виконання дисертаційного дослідження, є: 

1) Конституція України, відповідно до ст. 53 якої кожен має право на освіту; 

2) Закон України «Про освіту»; 

3) Закон України «Про вищу освіту»; 

4) Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; 

5) Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів; 

6) Про проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 06.03.2019 р. № 167. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/167-2019- %D0%BF, який складається з таких розділів: 

 Загальні питання;  Утворення ради;  Вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувача;  Подання документів до ради, проведення захисту дисертації і присудження ступеня доктора філософії;  Скасування рішення ради;  Розгляд апеляцій. 

7) Вимоги до оформлення дисертації, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 12.01.2017 р. № 40, які мають три розділи: 

І. Загальні положення ІІ. Структура дисертації ІІІ. Вимоги до структурних елементів та чотири додатки (Дисертація; Анотація; Рекомендований перелік стилів оформлення списку наукових публікацій; Правила оформлення дисертації); 

8) Порядок присудження наукових ступенів (втрата чинності відбудеться 31.12.2020 р.), який регулює питання присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук; 

9) Положення про спеціалізовану вчену раду, яке складається з таких розділів; 

10) Вимоги до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій / Бюлетень ВАК України. 2011. № 9-10. URL: http://www.izan.kiev.ua/vymogy.pdf ;

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» фінансове забезпечення наукової і науково-технічної діяльності в Україні здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів установ, організацій та підприємств, вітчизняних та іноземних замовників робіт, грантів, інших джерел, не заборонених законом. В сою чергу, держава зобов’язана забезпечити бюджетне фінансування наукової і науковотехнічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України.

4. Організація та нормативно-правове регулювання наукової діяльності в Україні.

Визначальним чинником прогресу суспільства є розвиток науки і техніки, підвищення добробуту його членів, їхнього духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід’ємної складової національної культури та освіти. Наукова діяльність в Україні законодавчо закріплена у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Класифікація наук здійснюється разом із формуванням наукових знань, виконує функції групування наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації науки, її міжнародним зв’язкам і зростанню темпів розвитку. Сучасна класифікація наук виражає взаємозв’язок природничих, технічних, гуманітарних наук і філософії. В основі такої класифікації лежать специфічні особливості вивчення різними науками об’єктів матеріального світу. Класифікація фіксує (відображає) закономірні зв’язки між об’єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, є засобом збереження та пошуку інформації. Рівень і характер зв’язку між науками визначається предметом, методом і умовами пізнання об’єктів, цілями і завданнями науки, їх практичним значенням та іншими факторами. Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв’язку між науками на основі певних принципів і відображення цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування сукупності наук в єдину систему знань.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за згодою Міністерства освіти і науки України затверджена така Національна класифікація наук, в якій кожна із цих наук включає декілька груп:

01. Фізико-математичні науки.

02. Хімічні науки.

03. Біологічні.

04. Геологічні.

05. Технічні.

06. Сільськогосподарські.

07. Історичні.

08. Економічні.

09. Філософські.

10. Філологічні.

11. Географічні.

12. Юридичні.

13. Педагогічні.

14. Медичні.

15. Фармацевтичні.

16. Ветеринарні.

17. Мистецтвознавство.

18. Архітектура.

19. Психологічні.

20. Воєнні.

21. Національна безпека.

22. Соціологічні.

23. Політичні.

24. Фізичне виховання й спорт.

25. Державне управління.

Державна політика України з наукової та науково-технічної діяльності спрямована на: • примноження національного багатства на основі використання наукових і науково-технічних досягнень; • створення умов для досягнення високого рівня життя людей, їхнього фізичного і інтелектуального розвитку за допомогою використання сучасних досягнень науки і техніки; • зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; • забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Загальні цілі й завдання науки на конкретний період розвитку кожна держава визначає виходячи з їх соціально-економічного і політичного стану. Фундаментальні науки мають розвиватись випереджальними темпами, створюючи теоретичну базу для прикладних наук. У сфері їх розвитку мають знаходитись, насамперед, розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання, а також прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок.

Вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів має здійснюватися з пріоритетних напрямів наукового і науково-технічного розвитку. На сьогодні для України пріоритетними є такі напрями прикладних наукових досліджень:

• нетрадиційні джерела енергії;

• дослідження космічного простору, астрономія і астрофізика;

• медицина і медична техніка;

• дослідження в галузі аграрних технологій і сучасних біотехнологій;

• ресурсо- й енергозберігаючі та екологічно безпечні технології;

• нові матеріали та хімічні продукти;

• екологія та раціональне природокористування;

• нові інформаційні технології.

Державне регулювання і управління розвитком науки здійснюють Президент України, Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України. При Президентові України діє Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, яка є консультативно-дорадчим органом, що створено з метою сприяння формуванню державної політики щодо розвитку науки в країні. У структуру Ради входять два Комітети: науковий і адміністративний. Національна рада України з питань розвитку науки і технологій є постійно діючим консультативно-дорадчим органом, що забезпечує ефективну взаємодію представників наукової громадськості, органів виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Національний фонд досліджень України покликаний стимулювати фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Вищим органом організації науки є Національна академія наук України (НАН України).

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти — один з органів управління у сфері вищої освіти, створення якого передбачено Законом України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року. Агентство є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Воно перебрало на себе певні регуляторні та контрольні функції Міністерства освіти і науки України; замінило Вищу атестаційну комісію (ВАК) та Державну акредитаційну комісію (ДАК).

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти:

1.   формує вимоги до системи забезпечення якості вищої освіти, розробляє положення про акредитацію освітніх програм і подає його на затвердження МОНу;

2.   аналізує якість освітньої діяльності вищих навчальних закладів;

3.   проводить ліцензійну експертизу, готує експертний висновок щодо можливості видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності;

4.   формує пропозиції щодо переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти на відповідних рівнях вищої освіти, і подає його МОНу;

5.   формує єдину базу даних запроваджених вищими навчальними закладами спеціалізацій на кожному рівні вищої освіти;

6.   проводить акредитацію освітніх програм;

7.   формує критерії оцінки якості освітньої діяльності, у тому числі наукових здобутків, вищих навчальних закладів України, за якими можуть визначатися рейтинги вищих навчальних закладів України;

8.   розробляє вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, розробляє порядок їх присудження спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подає його на затвердження МОНу;

9.   розробляє положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад та подає його на затвердження МОНу, акредитує спеціалізовані вчені ради та контролює їх діяльність;

10. акредитує незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти;

11. здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Агентство щороку готує та оприлюднює доповідь про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства, звіт про власну діяльність, формує пропозиції щодо законодавчого забезпечення якості вищої освіти та направляє зазначені документи Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України та вищим навчальним закладам для їх обговорення та належного реагування

Президент України відповідно до Конституції України та законів України:

• визначає систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності в Україні;

• забезпечує здійснення контролю за формуванням та функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

• для здійснення своїх повноважень у науковій і науковотехнічній сфері створює консультативно-дорадчу раду з питань науки і науково-технічної політики, яка сприяє формуванню державної політики щодо розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, розглядає пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на розвиток науки, технологій та інновацій, щодо удосконалення структури управління наукою, системи підготовки і атестації кадрів. Верховна Рада України:

• визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

• затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України;

• здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади:

• здійснює науково-технічну політику держави;

• подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та її матеріально-технічного забезпечення;

• забезпечує реалізацію загальнодержавних науково-технічних програм;

• затверджує державні (міжвідомчі) науково-технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

У системі державних наукових установ провідну роль відіграють академії наук — Національна академія наук України та галузеві академії наук — Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України. До складу академій входять наукові установи, організації, підприємства, об’єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність. Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється відповідно до діючого законодавства, з наданням самоврядування академіям, яке полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарчих, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв’язків. НАН України — вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні і прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності. Галузеві академії координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки. Академії здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та своїх статутів, які приймаються загальними зборами академій і затверджуються Кабінетом міністрів України. Загальні збори НАН України і галузевих академій мають виключне право обирати вчених України дійсними членами (академіками) і членами кореспондентами, а іноземних вчених — іноземними членами відповідних академій.

Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до Закону України «Про вищу освіту». Ця діяльність здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Це здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти, яке досягається за рахунок:

• органічної єдності змісту освіти і програм наукової діяльності;

• спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження нових конкурентоздатних техніки, технологій та матеріалів;

• створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

• розвитку різних форм наукової співпраці (в тому числі міжнародної) з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти, для розв’язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

• безпосередньої участі учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, що провадяться у вищому навчальному закладі;

• планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу;

• залучення до навчально-виховного процесу провідних учених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших наукових установ і організацій;

• організації наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науководослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому навчальному закладі можуть залучатися наукові, педагогічні і науково-педагогічні працівники, інші працівники вищих навчальних закладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а також фахівці інших організацій.

5. Дисертаційна робота як вид наукового видання та результат наукових досліджень.

Відповідно до Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту» в Україні науковими ступенями є: 

 доктор філософії; 

 доктор наук. 

Доктор філософії – це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення. 

Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науковотехнічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. 

Відповідно до Порядку проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії дисертація подається у вигляді спеціально підготовленої кваліфікаційної наукової праці на правах рукопису, виконується здобувачем особисто, повинна містити наукові положення, нові науково обґрунтовані теоретичні та/або експериментальні результати проведених здобувачем досліджень, що мають істотне значення для певної галузі знань та підтверджуються документами, які засвідчують проведення таких досліджень, а також свідчити про особистий внесок здобувача в науку та характеризуватися єдністю змісту. 

Дисертація (лат. dissertation − дослідження, міркування) − наукова кваліфікаційна праця, що пройшла попередню експертизу і представлена до захисту на здобуття наукового ступеня у спеціалізованій вченій раді. 

Дисертація як вид наукової роботи — це: • кваліфікаційна наукова праця; 

• праця, що містить нове вирішення актуальної наукової проблеми; 

• наукові результати дослідження є суттєвими для розвитку певної галузі науки; 

• праця, що дає підстави присудити її автору науковий ступінь. 

Дисертація готується одноосібно. Це завершена робота, яка має внутрішню єдність змісту, містить сукупність нових наукових результатів і положень, висунутих автором для прилюдного захисту. Нові рішення, запропоновані здобувачем, повинні бути аргументовані й критично оцінені у порівнянні з відомими положеннями. У дисертаціях, що мають прикладне значення, додатково до основного тексту наводяться відомості та документи, що підтверджують можливість практичного використання отриманих автором результатів, а в дисертаціях, що мають теоретичне значення — рекомендації щодо використання наукових висновків.

Термін «дисертація» асоціюється з терміном «науковий результат». Науковий результат – нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації. 

Кандидатська дисертація: 

 може бути подана до захисту у вигляді опублікованої монографії;  повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які розв’язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки; 

 подається до захисту лише за однією спеціальністю. 

Згідно з Переліком галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, в Україні визначено такі галузі знань: 

01 «Освіта/Педагогіка»; 

02 «Культура і мистецтво»; 

03 «Гуманітарні науки»; 

04 «Богослов’я»; 

05 «Соціальні та поведінкові науки»; 

06 «Журналістика»; 

07 «Управління та адміністрування»; 

08 «Право»; 

09 «Біологія»; 

10 «Природничі науки»; 

11 «Математика та статистика»; 

12 «Інформаційні технології»; 

13 «Механічна інженерія»; 

14 «Електрична інженерія»; 

15 «Автоматизація та приладобудування»; 

16 «Хімічна та біоінженерія»; 

17 «Електроніка та телекомунікації»; 

18 «Виробництво та технології»; 

19 «Архітектура та будівництво»; 

20 «Аграрні науки та продовольство»; 

21 «Ветеринарна 12 медицина»; 

22 «Охорона здоров’я»; 

23 «Соціальна робота» (спеціальність «Соціальне забезпечення»); 

24 «Сфера обслуговування»; 

25 «Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону»; 

26 «Цивільна безпека»; 

27 «Транспорт»; 

28 «Публічне управління та адміністрування»;

 29 «Міжнародні відносини».

6. Управління науковою діяльністю, науковими дослідженнями та загальна характеристика суб’єктів наукової діяльності.

Наука – це не тільки набуті знання, але й вміння ними користуватись, а також діяльність, спрямована на отримання знань. Наукова діяльність в Україні законодавчо закріплена у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII. Відповідно до цього закону наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. 

Даним законом виділено науково-технічну, науково-організаційну та науково-педагогічну діяльності. 

Науково-технічна – це наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки. 

Науково-організаційна – це діяльність, спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності. 

Науково-педагогічна – це педагогічна діяльність в університетах, академіях, інститутах та закладах післядипломної освіти, що пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю. 

Суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад’юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації. 

Аспірант – вчений, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в аспірантурі у вищому навчальному закладі/науковій установі для здобуття ступеня доктора філософії. 

Вчений – фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні (прикладні) результати. Відповідно до ст. 5, п. 3 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вчений під час провадження наукової, науково-технічної, науковоорганізаційної та науково-педагогічної діяльності зобов’язаний: 

1) не завдавати шкоди здоров’ю та життю людини, навколишньому природному середовищу; 

2) додержуватися етичних норм наукового співтовариства, неухильно дотримуватися норм права інтелектуальної власності. 

Виділяють фундаментальні та прикладні наукові дослідження. 

Прикладні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань; 

Фундаментальні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки.