Тема 4. Інформаційне забезпечення наукових досліджень.

1. Наукова школа: структура, функції та основні ознаки. 

Підходи до розуміння поняття «наукова школа» 

Наукова школа - інтелектуальна, емоційно-ціннісна, неформальна, відкрита спільнота вчених різних статусів, які розробляють під керівництвом лідера запропоновану ним дослідницьку програму, здійснюють її презентацію, захищають мету й результати, а також науково-педагогічні кадри. 

Науково-освітня школа - об’єднання науково-дослідних й освітніх колективів, що сформувалися на базі одного ВНЗ. 

Наукова школа - форма організації наукової діяльності, яку характеризує наявність творчого наукового колективу на чолі з визнаним лідером. 

Наукова школа - нова наукова течія чи напрям, розробка нових принципів, підходів, теорій, законів тощо. 

Основними умовами ефективного функціонування наукових шкіл є: 

– визначення наукового напряму, актуальної профільної наукової теми, перспективи її розвитку; 

– формування наукових підрозділів (інститут, відділ, лабораторія, центр) при університеті, факультетах, кафедрах; 

– формування наукових колективів, ретельне планування наукових досліджень; 

– створення сучасної матеріально-технічної дослідницької бази; 

– наявність докторантури, аспірантури, інституту здобувачів; 

– публікація фундаментальних наукових праць: монографій, науковометодичних посібників, статей у фахових виданнях, зокрема міжнародних; наявність фахового наукового періодичного видання; 

– щорічне проведення наукових заходів: симпозіумів, конференцій, семінарів. 

Ознаки наукової школи: 

1) Наявність ієрархічно структурованої наукової спільноти, яка розвивається у часі і просторі. 

2) Наявність очільника – визнаного науковою спільнотою вченого, який володіє педагогічною майстерністю і має науковий авторитет. 

3) Єдність тематики наукового пошуку керівника та учнів; 

4) Спрямованість на розробку прогресивної або інноваційної наукової ідеї та продуктивної дослідницької програми нового, оригінального напряму у науці. 

5) Спільність наукових інтересів, принципів та методичних підходів при виконанні продуктивної програми досліджень. 

6) Традиція наступності й передачі світосприймання, наукових цінностей, технологій науково-дослідної роботи. 

7) Оригінальність наукових пошуків та характерний стиль роботи наукового колективу. 

8) Постійне підвищення наукової кваліфікації учасників школи. 

9) Наукова значущість розробок даної школи. 

10) Публікація наукових результатів. 

11) Органічні форми спілкування та взаємного впливу членів співтовариства один на одного

2. Пошук, накопичення та обробка наукової інформації з теми дисертаційного дослідження: первинна, вторинна інформація, проблема достовірності інформації.

Для успішного виконання наукової роботи потрібно здійснювати пошук необхідної інформації. Інформаційний пошук — це вияв, відбір та аналіз книг, статей та інших матеріалів за певними ознаками. З будь-якої науки, галузі знання чи проблеми у світі випускається незліченна кількість видань, інформація в яких часто дублюється. Завдання полягає в тому, щоб у цьому потоці виявити оригінальну найбільш цінну, актуальну на даний момент інформацію, яка подається у книзі, статті, будь-якому іншому джерелі в компактному вигляді, носить узагальнюючий характер, тобто містить максимум необхідних відомостей, має високий ступінь повноти. 

Значення та роль інформації полягають у тому, що без оперативної, повної та якісної інформації не може бути проведене будь-яке наукове дослідження. Важливість для дослідника максимально швидкої й повного ознайомлення з джерелами необхідної інформації зумовлено її старінням унаслідок появи нових матеріалів або зниження потреби в ній. Інформація для розробників наукової проблеми під час наукових досліджень водночас є і предметом, і результатом праці. Ада вони осмислюють і переробляють цю інформацію, а як результат наукової праці виникає специфічний продукт — якісно нова інформація. 

У період навчання  формується індивідуальна система пошуку, яка включає різні способи й прийоми. Така система визначається культурою читання, також рівнем загальноосвітньої та професійної підготовки. Відпрацьована система пошуку дозволяє з найменшими витратами сил і часу стежити за надходженням нової літератури, швидко й раціонально відбирати книги, статті та інші матеріали з конкретної ті ми, оперативно й повно вилучати з них необхідні відомості. 

Потреба в інформаційному пошуку виникає  при: • вивченні теми , підготовці до семінарського заняття, контрольної роботи, до заліків та іспитів; • написанні дисертації, рефератів, курсових, наукових, кваліфікаційних робіт, при підготовці доповіді для читання на науковій конференції чи на засіданні наукового гуртка. Усі ці форми навчання стимулюють до пошук, до самостійного поглибленого вивчення проблеми. 

Наукова діяльність, як правило, значною мірою базується на аналізі літературних документальних джерел. Будь-яка бібліотека, її книжковий фонд, читальна зала мають стати справжньою науково-дослідною лабораторією. Наукова діяльність визначається науково-дослідним процесом, тобто навчально-науковим планом аспіранта. Саме тут окреслено коло те і проблем, які мають стати предметом постійної уваги, зумовлюють потребу в інформації для закріплення й розширення знань. 

Пошук інформації для навчальної та наукової діяльності проходить такі два етапи: перший етап — визначення теми пошуку і складання списку літератури для її вивчення; другий етап — пошук самих джерел для безпосереднього їх читання (перегляду) і вилучення потрібної інформації. Такий пошук називають повним. Проте часто при підготовці до семінарського заняття, заліку чи іспиту аспірант здійснює так званий частковий пошук за вже готовим списками літератури, які наведено у підручниках, методичних та навчальних посібниках, програмах і які складають викладачі спеціальних і загальнонаукових кафедр. 

Щоб інформаційний пошук був ефективним, слід насамперед чітко визначити тему, за якою добирається література, а також хронологічні, мовні, географічні межі, за якими вестиметься пошук інформації. 

Хронологічні межі передбачають чітке уявлення про те, джерела яких років видання необхідні (це хронологічна глибина пошуку). Мовні межі виникають при пошуку літератури іноземними мовами (книги невідомою мовою виявляться недоступними, і в такому разі говорять про мовний бар’єр пошуку). Географічні межі визначаються за місцем, в якому видано чи якому присвячено книгу. 

Усі існуючі джерела поділяються за змістом і характером подання інформації на дві групи: • документальні, які дають інформацію за суттю теми (питання): монографії, підручники, навчальні посібники, наукові журнали, довідкові видання тощо; • бібліографічні покажчики, списки, огляди монографій, підручників, наукових статей та інших документальних джерел. 

Інформацію за суттю теми — первинну інформацію — складають факти, ідеї, концепції, проблеми в різних поєднаннях і формах викладу. Вони знаходять відображення в науковій, навчальній, довідковій літературі, що випускається у вигляді книг, брошур, журналів, бюлетенів, газет тощо. Разом з тим, існує така інформація, яку іноді неможливо знайти у книгах чи журналах. Вона міститься у так званих спеціальних видах літератури: стандартах, описах винаходів і патентів тощо. До джерел вторинної інформації відносять бібліографічні джерела — покажчики, списки, огляди літератури, бібліотечні каталоги. Бібліографічні джерела не дають безпосередньої інформації щодо суті питання, теми, але вказують документальне джерело, де ця інформація міститься. Цілеспрямовано підібрані фонди документальних і бібліографічних джерел мають бібліотеки, служби наукової інформації, архіви, музеї.

3. Поняття про інтелектуальну власність, її форми: винахід, відкриття, особливості оформлення та використання документів інтелектуальної власності. Поняття авторського права. Вимоги до цитування, правила оформлення посилань.

Інтелектуальна власність, скорочено «ІВ» (англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб.

Право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

• авторські права (літературні, художні, аудіо-, відео- твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);
• суміжне право;
• право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);
• фірмові та комерційні найменування;
• географічні зазначення;
• сорти рослин та породи тварин;
• топографії інтегральних мікросхем;
• комерційна таємниця.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Дисертація обов’язково повинна бути самостійно виконаним науковим дослідженням, всі наукові результати, викладені в дисертації мають бути отримані автором особисто. Згідно з Вимогами до оформлення дисертацій, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 12.01.2017 р. № 40, у разі використання наукових результатів, ідей, публікацій та інших матеріалів інших авторів у тексті дисертації обов’язково повинні бути посилання на публікації цих авторів. Фрагменти оприлюднених (опублікованих) текстів інших авторів (цитати) можуть включатися до дисертації виключно із посиланням на джерело (крім фрагментів, які не несуть самостійного змістовного навантаження). 

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» цитата – порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні. Цитати є обов’язковою частиною дисертації. Вони використовуються для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела. При скорочені цитати слід слідкувати за тим, щоб не втратився першопочатковий її зміст і позиція науковця. 

Плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Академічний плагіат – оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання. 

Згідно з п. 12 Порядку проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії 1) здобувач засвідчує власним підписом на титульній сторінці дисертації, що подані до захисту наукові досягнення є його власним напрацюванням і всі запозичені ідеї, наукові результати, цитати супроводжуються належними посиланнями на їх авторів та джерела опублікування; 2) виявлення радою порушення академічної доброчесності (академічного плагіату, самоплагіату, фабрикації, фальсифікації) в дисертації та/або наукових публікаціях, у яких висвітлені основні наукові результати дисертації, є підставою для відмови у присудженні ступеня доктора філософії без права її повторного захисту. 

Відповідно до п. 14 Порядку присудження наукових ступенів: 1. У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту. 2. Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, є підставою для прийняття рішення про позбавлення його наукового ступеня. 

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про вищу освіту»: 1. До захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня. 2. Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. 

Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. 

Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. 

Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про вищу освіту»: заклади вищої освіти зобов’язані, зокрема, вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

4. Мультимедійна презентація результатів дослідження.

Мультимедіа (від лат. Multum і medium) - одночасне використання різних форм представлення інформації і її обробки в єдиному об'єкті-контейнері. Наприклад, в одному об'єкті-контейнері (англ, container) може міститися текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, а також можливий спосіб інтерактивної взаємодії з нею.

Мультімедіапрезентація - це програмний продукт, який може містити текстові матеріали, відео- і аудіоматеріали, комп'ютерну графіку і анімацію, тексти, таблиці і фотографії, звукове оформлення і дикторський супровід, тривимірну графіку. Основною відмінністю презентацій від інших способів подання інформації є їх особлива насиченість змістом і інтерактивність, тобто здатність певним чином змінюватися і реагувати на дії користувача. При наявності доступу до мережі Інтернет під час перегляду презентації одним клацанням миші можна отримати інформацію е сайту. Варіант презентації може бути розміщений в мережі Інтернет.

Мультимедіа в онлайн-режимі може бути або завантажена на комп'ютер користувача і відтворена будь-яким чином, або відтворена безпосередньо з Інтернету за допомогою технологій потокової передачі даних. Мультимедіа, відтворена за допомогою технологій потокової передачі даних, може здійснюватися в прямій трансляції.

Flash-презентації - один з найбільш популярних форматів мультимедіа презентацій. Flash-презентації можна розміщувати безпосередньо на сайті, робити їх інтерактивними, використовувати в них ЗЕ-анімацію, звук і т.д. Вартість розробки Flash презентації порівнянна з мультимедійною презентацією, але вигідно відрізняється від неї легкістю і можливістю бути представленою в мережі Інтернет.

Відомо, що людина більшу частину інформації сприймає органами зору (~ 80%) і органами слуху (~ 15%). Мульти медіа технології дозволяють впливати одночасно на ці найважливіші органи чуття людини. Супроводжуючи динамічний візуальний ряд (слайд-шоу, анімацію, відео) звуком, ми можемо розраховувати на більшу увагу з боку людини.

На відміну від відео, мультимедіатехнологій дозволяють управляти потоком інформації, тобто можуть бути інтерактивні. Мультімедіапрезентаціі дають прямий доступ до інформації. Користувач може відразу бачити весь зміст і переходити до того, що його зацікавило.

На відміну від інших видів представлення інформації, мультімедіапрезентаціі можуть містити десятки тисяч сторінок тексту і тисячі малюнків і фотографій, кілька годин відео- і аудіозаписів, анімацію і тривимірну графіку, при цьому забезпечуючи низьку вартість тиражування і тривалий термін зберігання.

Презентації дають можливість подати в привабливому вигляді ретельно підготовлену інформацію і можуть бути використані в різних цілях:

• 1) електронні презентації та рекламні ролики;
• 2) електронні каталоги;
• 3) навчальні та тестові програми;
• 4) нормативно-технічна документація, методична та супутня література;
• 5) візитна картка.

Мультимедійна презентація повинна бути записана в програмі Microsoft PowerPoint. Слід пам’ятати, що презентація повинна зробити доповідь більш цікавою, наочною та зрозумілою для слухачів, а не відволікати їх надмірними анімаційними ефектами та зайвою інформацією.

Під час оформлення презентації не доцільно використовувати:

1) надто яскравих кольорів (рекомендують застосовувати для тла холодні тони зелено-синьої гами та невиразні текстури);

2) більше як три кольори на одному слайді (при цьому кольори тексту та фону мають бути контрастними, загалом рекомендують застосування кольорових схем «світлий текст на темному фоні» та «темний текст на білому фоні»);

3) значну кількість анімаційних ефектів (їхнє застосування має бути обґрунтованим);

4) довгих речень та формулювань, значної кількості прийменників;

5) невиразних та непомітних заголовків;

6) більше 15 рядків тексту чи двох зображень із коментарями на одному слайді;

7) фонового звукового супроводу демонстрації;

8) перехід слайдів у режимі «за часом», а також режими переходу «жалюзі», «шашки», «розчинення», «горизонтальні смуги»;

9) одноманітної побудови презентації: таблиці, схеми, текстові слайди тощо мають чергуватися.

Для найоптимальнішого сприймання презентації слід дотримуватись правил:

1) перевага надається горизонтальному розташуванню інформації;

2) найбільш важлива інформація – у центрі екрану;

3) усі таблиці схеми, діаграми, графіки тощо повинні мати назву, яка в таблицях розташовується над, а в усіх інших різновидах – під зображенням;

4) не можна змішувати різні типи шрифтів у одній презентації, перевагу слід надавати шрифтам «без насічок» (Arial, Verdana, Comic Sans MS, Calibri та ін.) – їх легше читати з відстані

5) розмір шрифтів має коливатися в межах: 22 – 28 пт для заголовків, 18 – 22 пт – для основного тексту, 16 – 20 пт – для підписів зображень, шрифтів легенд, 14 – 16 – для номерів слайдів;

6) номер слайда розташовується в правому верхньому кутку, на титульному та завершальному слайдах номер можна не ставити.

Вимоги до представлення:

1. Не повторювати те, що написано на слайдах. Показ слайда має супроводжуватися усним мовленням, що пояснює, коментує чи описує інформацію на екрані, але не переказує її.

2. Своєчасно коментувати слайди. Момент появи слайда на екрані не повинен збігатися з коментарем доповідаючого, слухачам слід дати деякий час (залежно від обсягу і складності матеріалу слайда) на самостійний його перегляд.

3. Застосовувати контрастні подразники. Не слід всю презентацію говорити в однаковому темпі та з однаковою гучністю, одноманітно рухатися перед аудиторією або не рухатися зовсім – усі ці чинники слід чергувати для уникнення «відключення» слухачів від теми заняття.

4. Забезпечити інтерактивне спілкування із аудиторією. Найбільш популярним прийомом його є «короткі запитання». Наголошуємо, що не можна вимагати від аудиторії розгорнутих відповідей на запитання, спілкування не повинно відволікати від сприймання матеріалу, а також припускати «зависання» запитання в повітрі.

Таким чином, успішність захисту дисертації або іншого наукового представлення забезпечується сукупністю зусиль, дій та заходів науковця, покликаних забезпечити розуміння доповідача аудиторією, зацікавленість слухачів, формування позитивної зворотної реакції та схвальних відгуків.