Тема 5. Структура та зміст дисертаційної роботи.

1. Стадії здійснення наукових досліджень: особливості та вимоги. Жанри та стилі наукової творчості. Прийоми викладення матеріалів наукового дослідження. Тези та аргументи в науковому дослідженні.

Викладення матеріалів наукового дослідження може здійснюватися у різний спосіб. Безпосередньо процес дослідження може бути описаним стисло, про широко розкриваються його результати. В іншому випадку, науковець може детально описувати весь процес дослідження, висунуті гіпотези, їх доведення чи спростування. В подальшому розкриваються результати наукового дослідження. 

Викладення матеріалів дисертаційного дослідження може бути дедуктивним та індуктивним. В першому випадку дослідження спрямоване від загальних теоретичних положень до аналізу окремих емпіричних випадків, в іншому – навпаки. 

Подача матеріалів дисертації може здійснюватися такими способами: 

 чітко послідовним, коли автор опрацьовує перший розділ, після його повного завершення переходить до другого, далі до третього і т.д.; 

 цілісним, коли формується попередній варіант дисертації, а потім здійснюються його обробка; 

 вибірковим, коли після збору інформації, викладення матеріалів дисертації відбувається у будь-якому порядку. 

Пошук оптимальної форми подачі наукової праці відбувається на кожному етапі дослідження. В процесі написання дисертації здобувач повинен чітко формувати кожну тезу, не відступаючи в подальшому від її початкового формулювання. 

Основними помилками при викладенні тез в науковій праці є: 

 втрата тези; 

 повна підміна тези; 

 часткова підміна тези. 

Викладені в дисертації тези повинні бути аргументованими. Аргументація – це процес обґрунтування певного твердження з метою переконання в його істинності, доцільності. Аргументування будується на законах логіки. Для пошуку аргументів, автору тези доцільно уявити опонента, який не погоджується з його твердження, і знайти відповідну кількість доказів, які повністю переконають у правоті тези. У тексті аргументи обов’язково розміщуються між тезою і висновком. Важливо, щоб аргументи не зливалися з тезою. Аргументи можуть підкріплюватися прикладами. 

Як правило, після кожного наведеного аргументу розміщується відповідний приклад. Проте одним з варіантів їх розміщення може бути такий: спочатку висвітлюються всі аргументи (як правило, кожен з нового абзацу), а далі наводяться приклади. 

Загальному висновку можуть передувати мікровисновки, розміщені після кожного аргументу. Викладені здобувачем аргументи повинні бути достатніми, достовірними, автономними та несуперечливими, в іншому випадку ставитиметься під сумнів теза, яка доводиться. 

Коли на меті є спростування тези інших науковців, то це може здійснюватися шляхом: 

 критики тези, коли її помилковість доводиться через хибність її наслідків; 

 критики аргументів, коли доводиться хибність чи сумнівність аргументів тези, в результаті чого теза буде спростованою або вимагатиме додаткового аргументування; 

 критики демонстрації, коли доводиться відсутність взаємозв’язку між тезою і аргументами.

2. Гіпотеза дослідження.

Важливим елементом виконання дисертаційного дослідження є висунення гіпотези. Під гіпотезою розуміють наукове припущення, що висувається для пояснення певних явищ і процесів або причин, які їх зумовлюють. Гіпотеза дозволяє дати пояснення ще не з’ясованим явищам та фактам, існуванню певного закономірного зв’язку між ними, причин виникнення тощо. Гіпотеза передбачає головну ідею дисертації. Вона визначає предмет, мету, завдання дослідження. 

Виділяють такі етапи побудови та доведення гіпотези: 

1) виявлення явища, яке неможливо обґрунтувати за допомогою відомих науці знань (робоча гіпотеза); збір фактів, котрі б обґрунтовували ймовірність припущення щодо явища, та попередній їх аналіз й осмислення через аналогію, індукцію, дедукцію тощо; 

2) формування гіпотези на підставі зібраних фактів (наукова гіпотеза); на основі висунутого наукового припущення відбувається подальше дослідження явища та встановлюється напрям всього дослідження; 

3) доведення (розвиток) гіпотези; здійснюється шляхом припущення, що гіпотеза є істинною, в результаті чого дедуктивним методом виокремлюють наслідки чи факти, які є результатом її існування; далі такі наслідки та факти перевіряють на практиці; в залежності від того відповідають вони дійсності чи ні, гіпотеза вважається правильною чи хибною; імовірність гіпотези буде тим вищою, чим більше буде встановлено і перевірено наслідків, виведених з цієї гіпотези; 

4) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези. 

Взаємоузгоджену з науковими фактами гіпотезу називають теорією або законом. Гіпотеза не може бути надуманою, нелогічною чи суперечити науковим фактам та наукової теоріям, в межах яких вона розвивається. Крім того, гіпотеза має узгоджуватися з відомими на час її висунення знаннями. 

Виділяють робочу і наукову гіпотези. Формуючи робочу гіпотезу, здобувач робить тимчасове припущення, що в подальшому допоможе побудувати ту чи іншу наукову гіпотезу. Для вирішення поставленого в дисертаційному дослідженні завдання можуть виокремлюватися кілька гіпотез, які обґрунтовують одне і те ж явище. В подальшому обирається одна гіпотеза. Робоча гіпотеза дозволяє перевірити, чи можливе пояснення певного явища, зв’язку тощо. Якщо, висунувши робочу гіпотезу, встановлено неможливість її обґрунтування, таку гіпотезу відкидають і замінюють її іншою робочою гіпотезою. Тому такий вид гіпотези часто зазнає змін в процесі дисертаційного дослідження. Вона уточнюється, доповнюється, повністю перетворюється, відкидається тощо. 

Оцінивши імовірність явищ і фактів, робоча гіпотеза може в ході подальшого дослідження перетворитися в наукову гіпотезу. Остання часто трансформується в складну систему знань. Наукова гіпотеза пояснює закономірності розвитку явищ природи і суспільства. 

Гіпотеза і теза не є тотожними поняттями. Гіпотеза, на відміну від тези, є системою суджень і умовиводів. Крім того, гіпотеза є правдоподібним науковим припущенням, проте недостовірним. Спільною ознакою цих двох понять є те, що вони потребують обґрунтування і доведення. 

В процесі виконання дисертаційного дослідження повинна застосовуватись формула «знання – застосування наукових методів – нове знання». Дослідження повинне містити нове вирішення поставленого завдання (в кандидатських дисертаціях) чи проблеми (в докторських дисертаціях). Гіпотеза фактично розцінюється як сполучна ланка між наявними знаннями і знаннями, набутими в результаті дослідження.

3. Особливості написання та складові вступу до дисертації.

Міністерством освіти і науки України визначено Вимоги до оформлення дисертацій, які затверджено наказом від 12.01.2017 р. № 40 (додаток А). Згідно з даними вимогами у вступі подається загальна характеристика дисертації, а саме: 

1) обґрунтування вибору теми дослідження. Висвітлюється зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями у відповідній галузі знань шляхом критичного аналізу з визначенням сутності наукової проблеми або завдання. Під час розкриття даної рубрики в алфавітному порядку зазначається перелік науковців, які займалися вивченням питань, що стосуються теми дослідження. Праці згаданих науковців обов’язково мають бути висвітлені у списку використаних джерел, в іншому випадку піддається сумніву якість огляду літератури і вивчення досліджуваної проблеми. Серед науковців має бути керівник, опоненти, оскільки їх обирають зі списку науковців, що займалися даними проблемами, окремі члени ради, в якій захищатиметься дисертація, що підтверджує наявність у спеціалізованій вченій раді фахівців з теми дисертації. 

2) мета і завдання дослідження. Мета повинна бути сформульована таким чином, щоб чітко простежувалася ціль дослідження, його результат. Постановка завдань дослідження повинна бути конкретною і орієнтуватися на результати. Кожне завдання має знайти свій розв’язок. В даній рубриці також зазначається предмет та об’єкт дослідження. 

3) методи дослідження. Перераховуються використані наукові методи дослідження та змістовно відзначається, що саме досліджувалось кожним методом; обґрунтовується вибір методів, що забезпечують достовірність отриманих результатів та висновків. Правильно обраний метод дослідження забезпечить отримання обґрунтованого результату дослідження. Усі методи поділяють на загальнонаукові та спеціальні. Загальнонаукові методи носять загальний, універсальний характер, до них, зокрема, відносять такі методи: спостереження, порівняння, аналогія, моделювання, вимірювання, експеримент, абстрагування, конкретизація, аналіз, синтез, індукція, дедукція, історичний метод, опитування, теоретичного узагальнення, формалізації, статистичні (статистичне зведення, статистичне групування, кореляційно-регресійний аналіз, побудова рядів динаміки, індексний метод) тощо. Спеціальні методи – це сукупність способів пізнання, прийомів дослідження, що застосовуються в тій чи іншій науці. 

4) наукова новизна отриманих результатів. В даній рубриці аргументовано, коротко та чітко представляються основні наукові положення, які виносяться на захист, із зазначенням відмінності одержаних результатів від відомих раніше. Новизна відображається в розрізі таких рубрик: вперше; удосконалено; набули подальшого розвитку. Наукова новизна не може бути подана у вигляді анотації, коли лише відзначено, що зроблено в дисертації. 

Зміст положень наукової новизни повинен послідовно відповідати на запитання: що зроблено і яка ступінь його новизни? В чому полягає новизна запропонованого? Що дає запропоноване? 

За рівнем отриманих знань виділяють такі рівні новизни: а) нове знання; б) докорінна зміна відомих знань; в) розширення, доповнення відомих знань; г) уточнення, конкретизація відомих даних, поширення відомих знань на нові об’єкти. 

5) особистий внесок здобувача. Якщо у дисертації використано ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими здобувачем опубліковано наукові праці, то обов’язково зазначається конкретний особистий внесок здобувача в такі праці або розробки; здобувач має також додати посилання на дисертації співавторів, у яких було використано результати спільних робіт. 

6) апробація матеріалів дисертації. Зазначаються назва конференції, конгресу, симпозіуму, семінару, школи, місце та дата проведення. 

7) структура та обсяг дисертації. Анонсується структура дисертації, зазначається її загальний обсяг. Для розкриття структури дисертації необхідно подавати інформацію про наявність вступу, певної кількості розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Окрім цього, необхідно зазначити обсяг основного тексту дисертації в сторінках, а також обсяг, що займають рисунки, таблиці, додатки (із зазначенням їх кількості), список використаних джерел (із зазначенням кількості найменувань). 

За наявності у вступі можуть також вказуватися: 

1) зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Вказується, в рамках яких програм, тематичних планів, наукових тематик і грантів, зокрема галузевих, державних та/або міжнародних, виконувалося дисертаційне дослідження, із зазначенням номерів державної реєстрації науково-дослідних робіт і найменуванням організації, де виконувалася робота. Цей зв’язок має бути підтверджений відповідними 30 довідками, виданими науково-дослідними частинами (секторами, інститутами), які функціонують при вищих навчальних закладах, де виконувалась дисертація) 

2) практичне значення отриманих результатів. Надаються відомості про використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх практичного використання. Відповідно Порядку присудження наукових ступенів до дисертації, що містить науково-прикладні результати, повинні додаватися документи, що підтверджують практичне використання отриманих здобувачем результатів – впровадження у виробництво, достатню дослідно-виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків продукції, матеріалів тощо, а до дисертації, що містить теоретичні наукові результати, - рекомендації щодо їх використання.

4. Робота над розділами дисертації.

Кожна галузь знань і спеціальність має свої особливості викладу розділів дисертації. Зміст розділів повинен чітко відповідати темі дисертації та повністю її розкривати. 

Згідно з Вимогами до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій, розроблених ранішедіючою Вищою атестаційною комісією України, у першому розділі здобувач, критично висвітлюючи наукові роботи інших науковців, окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою та вирізняє ті питання, що залишились невирішеними. 

Таким чином здобувач визначає своє місце у розв’язанні завдання (проблеми). Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини дисертації У другому розділі обґрунтовується вибір напряму досліджень, викладається загальна методика проведення дисертаційного дослідження, наводяться методи вирішення задач та їх порівняльні оцінки. Описуються основні тенденції, закономірності, методи розрахунків, гіпотези, що розглядаються, принципи дії і характеристики використаних програм та/або апаратних засобів, лабораторних та/або інструментальних методів і методик, оцінки похибок вимірювань та ін. 

У наступних розділах описується хід дослідження, умови та основні етапи експериментів, з вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень здобувача, як вони одержані, та в чому полягає їх новизна. Здобувач повинен дати оцінку повноти вирішення поставлених задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів) та порівняти одержані результати з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних дослідників, обґрунтувати необхідність додаткових досліджень. 

Поділ розділів дисертації на підрозділи, пункти і підпункти повинен бути здійснений за логічними правилами розподілу поняття. Дисертаційна робота повинна мати внутрішню єдність. Працюючи над окремим пунктом плану, слід постійно бачити його зв’язок із досліджуваною проблемою загалом. І навпаки, досліджуючи широку проблему – вміти розділяти її на частини. Необхідно уникати пояснень загальновідомих положень. Думка здобувача в процесі виконання дисертаційного дослідження може змінюватися. 

Особливу увагу слід приділити термінології дослідження. Застосовуваний поняттєвий апарат має науково обґрунтованим. З цією метою слід проаналізувати визначення понять різними вченими і порівняти з тими, що сформульовані в державних стандартах, енциклопедіях, словниках. При цьому слід врахувати, що в кожній галузі знань існує своя наукова мова. Терміни й поняття у побутовій мові часто не відповідають їх науковому тлумаченню. 

При написанні основного тексту дисертації слід суворо дотримуватися теми та головних принципів, зокрема лаконічності, грамотності, аргументованості. Відповідно до п. 9 Порядку присудження наукових ступенів дисертація виконується з галузі науки та за науковою спеціальністю відповідно до переліку, який затверджує МОН, і повинна відповідати паспорту наукової спеціальності, затвердженому МОН.

5. Висновки до дисертації та взаємозв’язок «завдання – наукова новизна – висновки».

Процес дослідження повинен мати завершення у вигляді конкретного наукового результату, зокрема висновків. 

У дисертації виділяють кілька типів висновків: 

1) кожен підрозділ має завершуватись узагальненням, що характеризує результати представлені у даному підрозділі та вказує наступні кроки дослідження;

 2) висновки формують у кінці кожного розділу, що дає змогу звільнити загальні висновки від другорядної інформації. При цьому беруть до уваги прикінцеві узагальнення кожного підрозділу в межах розділу. У висновках до розділів наводять номери публікацій здобувача у списку використаних джерел, в яких ним опубліковано відповідні наукові результати, що описані в розділі; 

3) загальні висновки, які відображаються за логікою розкриття їх в дисертації і повинні відповідати поставленій меті. 

Відповідно до Вимог до оформлення дисертації, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 12.01.2017 р. № 40: 

1. У висновках викладаються найбільш важливі наукові та практичні результати дисертації, вказуються наукові проблеми, для розв’язання яких можуть бути застосовані результати дослідження, а також можливі напрями продовження досліджень за тематикою дисертації. 

2. За наявності практичного значення отриманих результатів надаються відомості про використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання. У разі якщо результати досліджень впроваджено, відомості подаються із зазначенням найменувань організацій, в яких здійснено впровадження. 

Загальні висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної роботи. Вони починаються з формулювання наукової проблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня. 

Загальні висновки слід починати наступним чином: «У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання (наукової проблеми), що полягає в …». Це речення повинно бути тісно пов’язане з назвою, метою дисертаційного дослідження й основними науковими положеннями, що захищаються. 

Після формулювання вирішеної наукової проблеми у висновках викладають головні наукові та практичні результати роботи. Вони мають бути тісно пов’язаними з науковими і прикладними положеннями, викладеними в загальній характеристиці роботи. 

Кожен науковий і прикладний висновок роботи треба формулювати чітко і конкретно (однозначно). Висновки мають бути авторськими, тут не може бути цитування. Стиль написання висновків відрізняється від стилю новизни. 

Висновок являє собою короткий огляд результатів, отриманих в процесі дисертаційного дослідження. Не слід у висновках використовувати слова «запропоновано», «доведено», «розкрито», «удосконалено» і т. д., які притаманні новизні і анотації. Тут треба чітко формулювати результат як очевидний факт: інвестицій – це…; фінансові інвестиції треба поділяти за такими-то критеріями і т. д. 

Кожен пункт висновків нумерується. Кількість висновків не повинна бути меншою від кількості поставлених завдань. Загальний обсяг висновків повинен бути в межах 3,5 – 4,5 сторінки (2-3 стор. Автореферату). 

Завдання дослідження і загальні висновки повинні максимально узгоджуватися між собою, причому не кількісно, а змістовно. Кожне з поставлених завдань повинне знайти своє розв’язання, підтверджене відповідним конкретним науковим висновком. Аналогічно поставленим завданням має відповідати і наукова новизна отриманих результатів. Таким чином, у дисертації має прослідковуватися логічний взаємозв’язок: вирішення поставленого завдання має бути відображене в науковій новизні та розкрите у висновках.

6. Мова та стиль викладу матеріалів дослідження.

Мові і стилю викладу матеріалів дисертаційного дослідження слід приділяти дуже серйозну увагу. Про якість використання наукової мови і стиль дисертації вказують рецензенти, експерти, опоненти, спеціалізована вчена рада у своїх висновках та відгуках. 

Дисертаційна робота має бути написана діловою українською мовою з науковим стилем викладення її змісту. Вона має характеризуватися цілісною, змістовною завершеністю, логічною послідовністю розглянутих питань, чіткістю, ясністю та достовірністю викладення матеріалів дослідження. 

Існують такі стилі мови: науковий, публіцистичний, офіційно діловий, літературно-художній, розмовний. 

Різновидами наукового стилю є: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. 

Науковий виклад матеріалів складається головним чином із відомостей, фактів, тез і аргументів, метою яких є доведення істини. 

Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків в науковій мові є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на: 

 послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, і т ін.), 

 заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), 

 перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на…, розглянувши…, перейдемо до…, треба зупинитися на…, варто розглянути…), 

 результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…). 

Їх використання сприяє удосконаленню рубрикації тексту. Емоційні мовні елементи в дисертаціях не використовують. При викладенні матеріалів дисертаційного дослідження слід використовувати спеціальну термінологію. 

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу дисертації є зазначення джерела повідомлення, що реалізовується за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень («за повідомленням…», «за даними…», «на думку…», «на нашу думку» і т. ін.). 

Стиль наукової мови – це безособовий монолог, який ведеться від третьої особи. Нині стало неписаним правилом у дисертації замість «я» використовувати «ми», що дає змогу відобразити власну думку як думку певної наукової школи. Проте не слід нагромаджувати текст цим займенником. Тому часто використовують звороти, що виключають наявність цього займенника.

7. Проблема дотримання правил академічної доброчесності.

Академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

·         посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

·         дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;

·         надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

·         контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

·         об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає

·        самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливими освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей);

·        посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

·        дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;

·        надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані методики досліджень і джерела інформації.

Види порушень академічної доброчесності.

·         академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;

·         самоплагіат - оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів;

·         фабрикація - вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях;

·         фальсифікація - свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень;

·         списування - виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання;

·         обман - надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування;

·         хабарництво - надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі;

·         необ’єктивне оцінювання - свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти.

За порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:

·         відмова у присудженні наукового ступеня чи присвоєнні вченого звання;

·         позбавлення присудженого наукового (освітньо-творчого) ступеня чи присвоєного вченого звання;

·         відмова в присвоєнні або позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії;

·         позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.

·         повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо);

·         повторне проходження відповідного освітнього компонента освітньої програми;

·         відрахування із закладу освіти (крім осіб, які здобувають загальну середню освіту);

·         позбавлення академічної стипендії;

·         позбавлення наданих закладом освіти пільг з оплати навчання.

Види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності.

Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів. Кожна особа, стосовно якої порушено питання про порушення нею академічної доброчесності, має такі права: ознайомлюватися з усіма матеріалами перевірки щодо встановлення факту порушення академічної доброчесності, подавати до них зауваження; особисто або через представника надавати усні та письмові пояснення або відмовитися від надання будь-яких пояснень, брати участь у дослідженні доказів порушення академічної доброчесності; знати про дату, час і місце та бути присутньою під час розгляду питання про встановлення факту порушення академічної доброчесності та притягнення її до академічної відповідальності; оскаржити рішення про притягнення до академічної відповідальності до органу, уповноваженого розглядати апеляції, або до суду.

Увага! За дії (бездіяльність), що цим Законом визнані порушенням академічної доброчесності, особа може бути притягнута до інших видів відповідальності з підстав та в порядку, визначених законом.