Тема 1. Естетика інтер’єру та дизайн. Основні терміни та визначення

1. Історія виникнення дизайну. Основні терміни та визначення

Сьогодні розглядаються такі версії щодо виникнення дизайну:

1.    Історія дизайну як проектно-мистецька діяльність бере свій початок в середині XIX століття і пов'язана з розвитком індустріального виробництва, який створив потреби в новій професії.

2.   Дизайн як зв'язок мистецтв і ремесел. Відноситься до виникнення в кінці XIX століття відомого англійського «Руху мистецтв і ремесел», очоленого Вільямом Морісом, коли були сформовані основні положення теорії і творчі принципи дизайну, що вплинули на школи і напрямки більш пізніх років.

3.    Дизайн як художньо-промислова діяльність: початок XX століття, коли художники зайняли провідні пости в ряді галузей сучасної промисловості і отримали можливість формувати фірмовий стиль підприємств і впливати на політику випуску електротехнічних приладів, автомобілів, радіоапаратури (діяльність Петера Беренса в компанії AEG і американської автомобільної фірми «Форд»).

4.      Дизайн, як поява дипломованої спеціальності, відноситься до появи перших шкіл та методик викладання дизайну. (ВХУТЕМАС в СРСР (1920), Баухаус в Німеччині (1919).

5.      Становлення дизайну як професії, в залежності від його реального входження в життя – безпосередньо у виробництво, торгівлю. Хронологічний відлік в цьому випадку починається з ще більш пізнього часу – з 1930-х років, точніше з часу виходу США з великої економічної кризи.

6.    Дизайн, як компонувальна діяльність, бере відлік від знарядь первісної людини, що вперше зіткнулася з поняттям зручності знарядь праці, питаннями підвищення продуктивності, компонування предметів, перших натяків на ергономіку предметів.

Дизайн – це творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей промислових виробів. Ці якості включають як зовнішні риси виробів, так і, головним чином, структурні та функціональні взаємозв'язки, які перетворюють вироби на єдине ціле, як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника.

Інтер'єр – це внутрішня частина будівлі, приміщення, архітектурно й художньо оформлена.

Кожне приміщення характеризується наявністю внутрішнього простору, повністю або частково відокремленого від навколишнього середовища. Перебуваючи в цьому просторі, людина бачить: габарити і конфігурацію приміщення, як в цілому, так і окремих його частин; відкрито розташовані в приміщенні будівельні конструкції, в тому числі колони, балки перекриття; меблі та обладнання; предмети декоративного оздоблення (розписи, картини, скульптури, декоративні рослини, обробку і колірні рішення підлоги, стін, стелі, зовнішніх поверхонь обладнання і меблів, природне і штучне освітлення приміщення. Одночасно людина може спостерігати крізь вікна, вітражі, дверні прорізи якусь частину вулиці й суміжних приміщень. Все перераховане вище разом становить загальний вигляд приміщення, який називають його інтер'єром. На сприйняття інтер'єру впливають мікроклімат приміщення (температура, вологість, склад і рух повітря) та його акустичний режим (величини шумів та їх поширення у приміщенні).

2. Естетика інтер’єру та дизайн

Естетика – філософська наука про сутність загальнолюдських цінностей, їх народження, буття, сприйняття та оцінку; про найбільш загальні принципи естетичного освоєння світу в процесі будь-якої діяльності людини, і, перш за все, в мистецтві та дизайні; про природу естетичного та його різноманіття в дійсності та мистецтві; про сутність та закони творчості; про сприйняття, функціонування та розвиток мистецтва.

Спочатку естетика була частиною філософії і космогонії і служила для створення цілісної картини світу (грецькі натурфілософи, піфагорійці).

З Сократа починається довгий процес відокремлення естетики від філософії (виділення її в самостійну науку). У досократиків естетика – одна зі сторін їх космогонії. Сократ вперше замислюється над сутністю власне естетичних проблем, пов'язуючи їх з етичними.

Для Аристотеля естетика – це проблеми поетики і філософські питання природи краси і мистецтва; для Платона – питання державного контролю над мистецтвом і ролі останнього у вихованні людини.

Для Тертуліана і Фоми Аквінського естетика – аспект богослов'я (рішення задачі: за допомогою мистецтва націлити людину на служіння Богу).

Естетика Леонардо да Вінчі виявляє співвідношення природи і художньої діяльності.

Своєю назвою наука естетика (від давньогрецького «aisthetikos», тобто така, що відноситься до почуттів, відчуттів) зобов'язана німецькому просвітителю Олександру Готлибу Баумгартену (1714-1762), який опублікував в 1750 р роботу

«Естетика, призначена для лекцій». Баумгартен вважав, що предмет естетики – чуттєве пізнання світу, властиве мистецтву.

Для Канта предмет естетики – прекрасне в мистецтві, естетика виступає як критика естетичної здатності судження.

У Гегеля естетика звужує свій предмет до «великого царства прекрасного», суворіше кажучи, до «мистецтва і, до того ж, не всякого, а, саме, витонченого мистецтва». Своє призначення естетика бачить у визначенні місця мистецтва в загальній системі світового духу.

Естетика обґрунтовує художні напрями. Так, Л. І. Тік та Новаліс піклуються про теоретичне обґрунтування романтизму; В. Г. Бєлінський та Н. А. Добролюбов

– критичного реалізму, А. Камю та Ж. П. Сартр – екзистенціалізму. Н.Г. Чернишевський розглядав естетичне ставлення людини до дійсності. Ленін, Троцький, Сталін, Жданов, Мао в своїх естетичних висловлюваннях прагнули мобілізувати мистецтво на виконання політичних завдань, поставлених партією.

Логіка вивчає закони раціонального пізнання і вчить, як досягти істини; людина ж пізнає не тільки за допомогою думки, але і за допомогою почуттів. Тому повинна бути наука, паралельна логіці – естетика, яка вивчає закони чуттєвого пізнання і осягає красу.

До естетики не можна ставитися як до певного набору цілком сформованих, закінчених знань. Як і будь-яка наука, естетика, розвиваючись слідом за розвитком суспільства і збільшенням знання, постійно уточнює свій предмет, змінює акценти, відгукуючись на ті чи інші запити суспільної практики, часом навіть кардинально переглядає свої основи.

Сучасна естетика після тривалого періоду ідеологічної засміченості, догматизму намагається знайти себе наступницею чудової спадщини найвидатніших представників естетичної думки: Соловйова, Бердяєва, Флоренського, Лосєва та ін.

Естетика в її сучасному розумінні прагне стати адекватною природі і мінливому положенню в світі, узагальнює світовий художній досвід. Предмет естетики – весь світ в його естетичному багатстві, що розглядається з точки зору загальнолюдської значущості (естетичної цінності) його явищ.

Наука естетика – це система (системність естетичних знань). Наука взагалі – це підпорядкована суспільній практиці система знань.

Головні особливості наукової системи естетики:

-     інформативна насиченість – наукові судження конкретно-загальні;

-     теоретичність – узагальнення та «зняття» конкретного матеріалу;

-     підпорядкованість – поняття, категорії, закони естетики взаємопов'язані;

-     ієрархічність – менш загальні поняття підкоряються більш загальним;

-     упорядкованість – елементи системи організовані, вони не зводяться до їх простої суми;

-     єдність (монізм) – система будується на єдиній основі шляхом організації накопичених знань і дозволяє пояснювати одним принципом всі явища, що входять до предмету даної науки;

-     мінімальна достатність – мінімальне число вихідних положень сприяє такому розгортанню ідей, що в сукупності вони охоплюють максимальну кількість фактів і явищ;

-     принципове розімкнення – готовність сприйняти та теоретично узагальнити нові факти. Естетика узагальнює досвід художнього розвитку людства, а він нескінченний, тому замкнута система естетики, що претендує на абсолютну завершеність, недосконала в принципі. Життєва і плідна лише естетична система, здатна до заповнення «білих плям», що розвивається з кожним художнім відкриттям;

-     незалежність – коли положення естетики підпорядковані не ідеології, а перерахованим вище вимогам і складають відому єдність, тобто коли естетика – система знань про художню та естетичну практику людства. Естетика впливає на художню діяльність, а та – на людей. Тому в естетику часто вторгається ідеологія і формулює ідеї, продиктовані інтересами вождів, партій, державних структур.

Естетика як наука – це система законів, категорій, загальних понять, що осмислює в світлі певної суспільної практики естетичні властивості реальності та процес її освоєння за законами краси; особливості художньої творчості, соціального буття та функціонування мистецтва й дизайну, його сприйняття та розуміння.

Залежно від того, яке проблемне поле досліджується естетикою, її можна класифікувати на такі категорії:

-     естетика дійсності;

-     естетика мистецтва;

-     теоретично-інформативна естетика;

-     рецептивна естетика;

-     практична естетика;

-     технічна (індустріальна) естетика.

Технічна естетика становить п'яте проблемне поле естетики як науки – це теорія дизайну, теорія освоєння світу за законами краси промисловими засобами, узагальнення досвіду проектування, індустріального втілення, серійного виготовлення та соціального буття корисних і красивих знарядь праці, верстатів, машин, інтер'єрів, речей і предметів, що поєднують в собі утилітарні та естетичні якості.

Естетика, заснована на стику наук, аналізує естетичні, економічні, технічні, гігієнічні, ергономічні фактори, а також психофізіологічні проблеми, які сприяють оптимізації умов діяльності людини.

3. Ергономіка

Технічна естетика формує вимоги до виробів, створюваним промисловістю, до гармат їх виготовлення, до середовища, в якій вони виробляються і інтер'єрів приміщень, в яких працюють і відпочивають люди.

До складу ергономіки включаються такі прикладні розділи:

-     психологія;

-     інженерна психологія;

-     фізіологія і гігієна праці;

-     антропологія;

-     деякі аспекти наукової організації праці;

-     технічна естетики;

-     кібернетика;

-     загальна теорія систем автоматизованого керування.

Ергономіка органічно пов'язана з дизайном (художнім конструюванням) техніки, робочих місць, інтер'єрів, засобів і систем транспорту, візуальних комунікацій тощо.

Предмет ергономіки – вивчення та оптимізація систем «людина-машина- середовище». Її методологічну основу утворює системний підхід, що дозволяє отримати повну картину про трудовий процес і про шляхи його вдосконалення.

Ергономіка спільно з інженерною психологією вирішує такі проблеми:

1)  оцінка надійності, точності і стабільності роботи людини-оператора;

2)  розподіл функцій між людиною і машиною;

3)         дослідження впливу психічного напруження, стомлення, стресу, емоційних станів на ефективність праці;

4)  розробка методів і засобів відбору та навчання фахівців.

Ергономіка у дизайні інтер'єру – сучасна наука, яка займається вивченням життєвого простору людини, ґрунтуючись на оптимальному і гармонійному розташуванні предметів побуту в кожному приміщенні.

Завданнями ергономіки вважають розробку форм меблів та аксесуарів, які б робили максимально зручним використання житла, офісу, підприємства.

Основні принципи ергономіки: безпека пересування, зручність і комфорт. Принципи ергономіки приміщень у залежності від їх призначення:

1.      Ергономіка зон відпочинку враховує ідеальні параметри предметів, спирається на антропометричні дані: при дотриманні важливих принципів ергономіки знижується стомлюваність, зберігається здоров'я. Меблі для зони відпочинку проектують таким чином, щоб врахувати градус нахилу сидіння і спинки. Зона сну, обладнана за всіма вимогами, забезпечує повноцінний нічний відпочинок. Розміри ліжка враховують всі положення людини, що сприяють відпочинку – це наявність високого узголів'я, упору для спини, додаткових поличок, з яких можна брати книги і дрібні речі, не встаючи з ліжка.

Відповідність обстановки офісного приміщення вимогам ергономіки робочого місця підвищує ефективність праці. Висота сидіння стільця або ергономічного крісла визначається довжиною гомілки сидячої людини. Ергономіка крісла дозволяє легко встати або розвернутися за столом, дістати документи та канцтовари, розташовані по периметру робочого місця. Ергономіка столу враховує оптимальне положення тіла людини, що сидить за ним. Ергономіка в офісі досягається шляхом раціонального зонування приміщення за допомогою перегородок.

1.          Ергономіка кімнати та інтер'єру, побудованого на принципах раціоналізму, мають на увазі наявність природного освітлення, яке простіше за все організувати грамотним проектуванням вікон.

2.     Інтер'єри закладів ресторанного господарства дуже відрізняються від розподілу кухонного простору в житлових помешканнях. Тут враховуються нетривалий час прийняття їжі, легкий і оригінальний дизайн приміщень можливість одночасного обслуговування десятків відвідувачів, ергономіка барної стійки тощо.

3.         Ергономіка простору готелів проектується так, щоб практично використовувати кожен квадратний метр підприємства. До меблів та побутової техніки готелів пред'являються особливі вимоги, відомі фахівцям.