Тема 4. Архітектурно-художні стилі епохи середньовіччя. Ренесанс. Бароко. Рококо

1. Стиль епохи Ренесансу

Відразу після середньовіччя в культурному та ідеологічному розвитку ряду країн Європи спостерігався період розквіту, обумовлений зародженням капіталістичних відносин і розквітом науки та мистецтва. Цей період, що характеризується рухом за відродження античної цивілізації, отримав назву Ренесансу (фр. – відродження).

Як архітектурний стиль Ренесанс виник в XV-XVI ст. в Італії і пізніше поширився по Європі. Найбільш значними будівлями в стилі Ренесанс є Базиліка Санта Марія Новела у Флоренції та Собор Святого Петра в Римі (рис. 1.1; 1.2).

Рисунок 1.1 – Ренесанс. Фасад церкви Базиліка Санта Марія Новела у Флоренції, Італія


Рисунок 1.2 – Ренесанс. Собор Святого Петра в Римі, Італія

Архітектурні композиції цього стилю вирішувалися на основі ордерної системи, розробленої ще древніми греками.

У Західній Європі в епоху Відродження (ХV-ХVІ ст.) удосконалювання побуту та тяга до комфорту обумовили подальший розвиток типів меблевих виробів (рис. 1.3). Увійшли у вживання двохярусні шафи, кабінети (скриньки з маленькими шухлядками під стільницею) для зберігання документів і коштовностей, ліжка рамної конструкції під балдахіном, скрині зі спинкою та підлокітниками – «кассапанка» (типово італійська форма), крісла, оббиті тканиною або шкірою. Виготовлені переважно з горіха, що легко піддається обробці, меблі (головним чином Італії) відрізнялися архітектонічною ясністю пластично закінчених композицій, гармонічним сполученням елементів архітектурного ордера (членування у формі пілястр, карнизів, тяг) і наповненістю площини фільонок рельєфними або мальовничими композиціями (на релігійні, міфологічні та інші теми).

Рисунок 1.3 – Меблі епохи Ренесансу:

а – стілець; б – крісло; в – ліжко з балдахіном

2. Стиль бароко

На архітектуру і мистецтво епохи відродження величезний вплив справила творчість художника, скульптора, поета і архітектора Мікеланджело Буонарроті. Він створив в Римі багато будівель, в тому числі звів основну частину собору Святого Петра і заклав передумови створення нового стилю в архітектурі – бароко.

Архітектура бароко (іт. – химерний, дивний) характеризується ускладненими багатими, підкреслено експресивними формами, пишними фасадами та інтер'єрами. У плані це криволінійно окреслені, складні просторові побудови (рис. 1.4-1.6).

Надалі архітектура бароко своєрідно проявилася в кожній з країн Європи.

Рисунок 1.4 – Бароко. Церква Сан-Карло алле Кваттро Фонтане в Римі, Італія

Рисунок 1.5 – Бароко. Дзвіниця Софійського собору в Києві XVIII-XIX вв., пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко

Рисунок 1.6 – Бароко. Дрезденський Цвінгер, Німеччина

У ХVІІ столітті з розвитком бароко палацові меблі Італії та Південної Німеччини (шафи, кабінети, кабінети-секретери з відкидною дошкою для листа), що активно використовують архітектурні мотиви (кручені колони, розірвані фронтони), а також скульптурне різьблення та барвисту мозаїку, знаходять мальовничу пластику форм, пронизаних динамікою криволінійних обрисів і неспокійною грою світлотіні та часом буквально зливаються з декором інтер'єра (рис. 1.7). Навіть донині меблі Італії та Німеччини й, зокрема, італійські та німецькі кухні, зберегли свій неповторний помпезний і урочистий стиль, закладений багато століть назад.

Рисунок 1.7 – Меблі стилю бароко: а – стілець; б – кабінет; в – ліжко

3. Стиль рококо

Рококо (від фр. rocaille – декоративна раковина, черепашка, рокайль) – стиль у мистецтві, що виник у Франції в першій половині XVIII сторіччя. Рококо часто вважають пізньою стадією бароко. Але як по використовуваних зовнішніх форм, так і за своїм внутрішнім настроєм, цей стиль дуже відрізняється від галасливого і грандіозного бароко.

Рококо – перший безордерний стиль, грайливий та витончений, що вважається несерйозним і легковажним. Проте він став дуже популярним і зробив величезний вплив на розвиток всіх видів мистецтва, особливо декоративного.

Стиль відрізняється вишуканою складністю форм і химерним орнаментом. Особливо яскраво він проявився в інтер'єрі, тут присутня пишна різна орнаментика, раковини, гірлянди, бронза, позолота, дзеркала. В інтер'єрі важливим стали не пишне і величне, проте приємне і зручне.

Камерність і затишність приміщень рококо створювалася за рахунок зменшення розмірів і особливого декорування. Характерними рисами рококо стали вишуканість, велике декоративне навантаження інтер'єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичних ситуацій, особистого комфорту.

Найвищий розвиток в архітектурі стиль одержав в Баварії. Приклади рококо в архітектурі та інтер’єрі наведені на рис. 1.8; 1.9.

Рисунок 1.8 – Рококо. Флігель палацу Шарлоттенбург, Німеччина (Берлін, Пруссія)

Рисунок 1.9 – Рококо. Інтер’єр готелю. Габриель Жермен Бофран (Germain Boffrand)

Рисунок 1.10 – Рококо. Монастир в Оттобойрені, Німеччина (Баварія)

Улюблені типи меблів у стилі рококо: комоди з як би роздутими до центру формами, бюро (письмовий стіл з футляром, що закриває робочу площину), консольні столи, софи.

Разом зі стаціонарними меблями, розставленими уздовж стін, стали застосовуватися також численні типи легких меблів невеликих розмірів, які можна було вільно переміщати у просторі – стільці, крісла зі спинками, що немов облягали тіло, банкетки. Всі вони, оббиті однаковою тканиною, разом із софою утворювали гарнітури.

Для декору меблів рококо характерні: вільно розміщені витончені візерунки, виконані в техніці маркетрі; квіти, розписані по жовтому, рожевому, блакитному або ясно-зеленому тлу; мотиви китайського мистецтва, нанесені фарбою або золотом по чорному лаку (рис. 1.11).

Рисунок 1.11 – Приклади меблів, виконаних у стилі рококо: 

а – комод, Італія; б – стілець; в – шаховий столик