Теоретичний матеріал до теми 1. Загальна рівновага і ефективність

1. Часткова і загальна рівновага

Досі ми розглядали проблеми ціноутворення і досліджували умови існування рівноваги на окремих ринках готової продукції та факторів виробництва, а також рівноваги для окремих учасників - домогосподарств і фірм. Рівновага, яка аналізується на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов, називається частковою рівновагою.

На відміну від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках у взаємозв’язку із врахуванням зворотних зв’язків між окремими ринками.

Наприклад, розглянувши вплив значного подорожчання нафти на ринок бензину, який перебував у стані рівноваги, виявимо, що наслідком буде скорочення пропозиції бензину (крива пропозиції зсувається вгору внаслідок подорожчання ресурсів); нова рівновага на ринку бензину досягається при вищій ціні і менших обсягах. Це може вплинути на ринок транспортних послуг - крива пропозиції транспортних послуг зсунеться вгору, скоротиться пропозиція внаслідок подорожчання ресурсів; нова рівновага на цьому ринку досягається при меншому обсязі перевезень і вищих цінах. Це, в свою чергу, вплине на ринки благ-замінників; наприклад, може зрости попит на послуги міського електротранспорту, крива попиту зсунеться вгору, отже, і на цьому ринку дещо зростуть ціни та скоротяться обсяги. З іншого боку, внаслідок скорочення рівноважних обсягів на ринках транспортних перевезень скоротиться попит на виробничі фактори - послуги праці водіїв, бензин. На ринку праці крива попиту на працю зсунеться ліворуч вниз, ставки заробітної плати можуть скоротитися, зайнятість зменшиться. Подібні наслідки подорожчання нафти можна простежувати й далі, на інших суміжних ринках.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати,

що стан загальної рівноваги є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції.

Аналіз загальної рівноваги пов'язують із французьким економістом Л.Вальрасом, який досліджував ці проблеми, починаючи з 70-х рр. минулого сторіччя. Існують різні сучасні інтерпретації моделі загальної рівноваги Вальраса, які так чи інакше приводять до системи алгебраїчних рівнянь, де невідомими величинами є обсяги та ціни.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично - чи існує додатний розв'язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги);

чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутись до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

Однією з основних передумов аналізу загальної рівноваги є припущення щодо виконання умов повної конкуренції на всіх ринках одночасно.

Поняття загальної рівноваги пов’язане з ефективністю розміщення ресурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність розміщення їх не досягалась.

Для досягнення ефективного розміщення ресурсів необхідне виконання трьох умов:

ефективності у виробництві;

ефективності у споживанні;

ефективності в обміні.

У термінах розглянутих у попередніх розділах теорій попиту і пропозиції, поведінки споживачів та фірм вказані умови означають таке.

Ефективність у виробництві досягається, коли фірма не може зменшити вартість виробництва певного фіксованого обсягу випуску зміною обсягів використання факторів виробництва.

Виробнича ефективність, у свою чергу, потребує досягнення двох умов:

а) технологічної ефективності, яка означає, що фірма досягає максимально можливого випуску продукції при затратах наявних ресурсів;

б) економічної ефективності, яка означає, що фірма використовує таку комбінацію факторів виробництва, що мінімізується вартість виробництва даного обсягу випуску.

Окрема фірма досягає виробничої ефективності, якщо її виробничому рішенню відповідає точка на кривій граничної вартості МС (тобто на кривій пропозиції). Галузь досягає виробничої ефективності, якщо обсяг її випуску відповідає якійсь точці кривої галузевої пропозиції. В економіці в цілому досягається виробнича ефективність, якщо всі фірми мінімізують вартість виробництва; тоді стан економіки (сукупність обсягів випуску благ) відповідає якійсь точці на кривій виробничих можливостей економіки.

Ефективність у споживанні досягається, коли споживачі не можуть покращити своє становище - досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті та цінах - шляхом перерозподілу своїх бюджетних витрат. Для кожного окремого домогосподарства ефективності у споживанні відповідають точки кривої його індивідуального попиту. Якщо всі споживачі досягають ефективності у споживанні, то це відповідатиме якійсь точці кривої ринкового попиту (кривої граничних вигод).

Ефективність в обміні досягається, коли всі ринкові операції на кожному з ринків здійснюються за цінами, що дорівнюють одночасно і граничній вартості виробництва певної одиниці блага, МС, і граничній вигоді від споживання цієї ж одиниці блага, МВ, тобто:

Р=МС=МВ.(13.1)

Отже, ефективність розміщення означає повну системну ефективність, яка враховує ефективність у виробництві (досягається при мінімізації вартості виробництва), ефективність у споживанні (досягається при максимізації задоволення потреб споживачів з урахуванням їхніх смаків та уподобань) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.

Нижче розглянемо концепцію ефективності з урахуванням прямих і зворотних зв'язків між ринками, тобто з позиції загальної рівноваги. Цей підхід базується на понятті ефективності, яке було запропоноване італійським економістом Вільфредо Парето наприкінці минулого сторіччя.

Через те що поняття загальної рівноваги охоплює умови рівноваги у виробництві і споживанні, можна спочатку проаналізувати ці дві групи умов окремо.

2. Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну

Економіка обміну — це економіка без виробництва. Уявімо, що в економічній системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обмежені власними доходами. З метою покращення свого становища вони можуть обмінюватись благами. В такій економіці приймаються рішення про вибір найкращого варіанту розподілу благ між споживачами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у розподілі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращення за Парето.

Розглянемо графічну інтерпретацію моделі загальної рівноваги для економіки обміну - модель Еджворта. Для цього достатньо обмежитись випадком двох індивідів (В і С), які мають початкові запаси двох благ, X та У, відповідно в обсягах (Х_в ,У_в) і (Х_С,У_С). Сукупні запаси цих благ, Х₀ та У₀, фіксовані:

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для споживання (мал.

13.1), на якій суміщаються дві системи координат — одна для учасника В (початок системи координат у нижньому лівому кутку — точка О_в), інша система для С (початок системи координат у правому верхньому кутку — точка О_с). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами благ, згідно з умовою (13.2). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу двох благ між двома учасниками; наприклад, точці А відповідає розподіл благ (Х_в^А,У_в^А), (X_С^А,Y_С^А), що відповідає умові (13.2).

Для кожного з учасників можна побудувати його криві байдужості, які відповідають певним рівням корисності: для В - U_В¹, U_В² , U_В³, U_В⁴ для C – U_c⁴, U_c³ , U_c², U_c¹ (мал. 13.2); тут величини U_В і U_c перераховані у послідовності зростання рівнів корисності. Початковий розподіл благ у точці А дає змогу учасникам досягти рівнів корисності U_В¹ та U_c². Якщо порівняти стан А зі станом М₁ (який досягається внаслідок певного обміну благами), то учасник В не погіршує свого становища, а учасник С — поліпшує, бо досягає вищого рівня корисності U_c¹ в точці М₁ , ніж U_c² в точці А. Якщо ж по-

рівняти варіант А з розподілом М₂, тоді, відповідно, учасник В внаслідок обміну підвищує корисність з рівня U_В¹ до рівня U_В², а учасник С — не погіршує свого становища. При обміні, що веде до розподілу М₅ обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора АМ₁РМ₂ (окрім точки F), означають покращення за Парето.

Так, наприклад, якщо у стані А норма заміщення блага У благом X (МRS) для споживача В дорівнює 1/4, а для споживача С складає 1, то це означає, що для В з огляду на корисність еквівалентними є одна одиниця блага У та 4 одиниці блага X, а для С одиниці благ У і X однаково корисні. Якщо споживач С віддасть споживачеві В одиницю блага У, то для еквівалентного обміну йому достатньо отримати в обмін одну одиницю блага X, а споживач В без зменшення власних вигод може відмовитись від чотирьох одиниць блага X за одну додаткову одиницю блага У. Тобто внаслідок взаємовигідного обміну, що не погіршує становище кожного з учасників операції, вивільняються три одиниці блага X, які можуть бути використані для покращення за Парето.

Як було визначено у розд. 4, кожен окремий споживач досягає ефективної (оптимальної) структури споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі цін, тобто:

Але ринкові ціни $P_X$ , $P_Y$для кожного варіанта розподілу благ однакові для всіх споживачів. Отже, якщо кожен споживач досягає ефективності у споживанні, то для граничних норм заміщення, МRS^В та МRS^С, споживачів В і С повинне виконуватись співвідношення:

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) в обміні,

чому що при виконанні співвідношення (13.4) покращення за Парето за наявних доходів споживачів та фіксованих цін уже неможливе. На мал. 13.2 показано точку М₄, яка відповідає умові (13.3): в цій точці нахил Р_х/Р_у бюджетної лінії, що збігається для обох споживачів, дорівнює нахилу кривих байдужості споживачів В (рівень корисності U_В⁴) та С (рівень корисності U_В⁴).

Умові ефективності (13.4) відповідають також точки М₁, М₂, М₃, М₅ на мал. 13.2. Якщо з’єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для обміну — множину ефективних варіантів розподілу благ у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні рівні корисності для двох споживачів. Отже, можна побудувати систему координат (мал. 13.3), де на осях відкладаються рівні корисності споживачів В та С, а кожній точці в цій системі координат відповідатиме один з варіантів розподілу благ на

мал. 13.3. Тобто для кожної точки мал. 13.2 (варіант розподілу благ) є аналогічна точка на мал. 13.3 (певні рівні корисності учасників). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку — криву можливих корисностей.

Крива (межа) можливих корисностей (UРС) — лінія, яка показує максимально можливі рівні задоволення потреб споживачів при даній сукупній кількості благ у випадку, коли розподіл цих благ відповідає умовам балансу (13.2) та ефективності в обміні (13.4). Всі точки кривої можливих корисностей є оптимальними за Парето. Ця крива є межею, яка відокремлює досяжні рівні задоволення потреб (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки А) від недосяжних рівнів (точка L). Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності в обміні не виконуються.

Якщо внаслідок певного розподілу благ економіка опинилася в стані, що відповідає точці на межі можливих корисностей, то добровільний обмін благами між раціональними учасниками неможливий, бо це означає неминуче погіршення становища одного з них. Зазначимо, що оптимальними за Парето є й абсолютно нерівні варіанти розподілу благ — такі, як позначені на мал. 13.2 і 13.3 точкою О_c (всіма благами володіє індивід С) та точкою О_с (всі блага зосереджені у індивіда В).

Якщо ж економіка перебуває у стані, що відповідає точці нижче межі можливих корисностей, то споживачі можуть домовитись про прийняття взаємовигідних рішень, які дозволять наблизитись до цієї межі, тобто підвищити свій добробут (за умов, що колений максимізує корисність, а ринки є повністю конкурентними).

3. Ефективність у виробництві

Умови ефективності у виробництві розглянемо для економіки, де відомі фіксовані обсяги ресурсів, що використовуються у виробництві благ. У такій системі треба прийняти рішення про розподіл ресурсів між різними галузями, кожна з яких випускає одне благо, і визначити оптимальні обсяги виробництва благ.

Ефективність (оптимальність за Парето) у виробництві досягається при такому розподілі ресурсів між галузями, що неможливий їх перерозподіл, який збільшував би виробництво будь-якого блага без зменшення виробництва хоча б одного з інших благ.

Для геометричної інтерпретації проблеми розподілу ресурсів скористаємось графічною моделлю Еджворта для виробництва, яка зовні схожа на відповідну модель для економіки обміну.

Нехай для виробництва двох благ, X та У (кожне з яких випускає одна фірма) використовуються два види ресурсів у фіксованих обсягах — праця (L₀) і капітал (К₀), які розподіляються між двома виробничими процесами (тобто між двома фірмами) так, що виконуються балансові умови:

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох обмежених ресурсів між двома фірмами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для виробництва (мал. 13.4), на якій суміщаються дві системи координат — одна для виробника блага X (початок системи координат у нижньому лівому кутку — точка О_х), інша для виробника блага У (початок системи координат у правому верхньому кутку — точка О_Y). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами ресурсів, згідно з умовою (13.5). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу ресурсів між двома фірмами; наприклад, точці А на мал. 13.4 відповідає розподіл ресурсів між першою фірмою - (L_Х^А,К_Х^Л) і другою - ($L_Y^A$,$K_Y^A$).

Для кожної з фірм можна побудувати ізокванти, які відповідають певним обсягам випуску: для першої — Х₁, Х₂, Х₃ Х₄, для другої — У₄, У₃, У₂ У₁ (мал. 13.5); тут обсяги X та У перераховані в послідовності зростання випуску. Початковий розподіл ресурсів у точці А дає змогу фірмам забезпечити обсяги випуску Х₁ та У.₃.

Якщо порівняти стан А зі станом Р₁ (який досягається внаслідок певного перерозподілу ресурсів), то перша фірма не скорочує свій випуск Х₁ а друга збільшує випуск з У₃ до У_3. При іншому варіанті перерозподілу, що приводить до стану $P_3$, навпаки, друга фірма не змінює випуск, а перша підвищує свій з Х₁ до Х₃. Можливі також варіанти перерозподілу, коли обидві фірми збільшують свій випуск, наприклад, до рівнів Х₂ та У₂ (стан Р₂). Отже, всі варіанти перерозподілу ресурсів, які відповідають точкам заштрихованого сектора АР₁FР₃ (окрім точки F ), означають покращення за Парето.

. Як було вже визначено у темі 6, кожна окрема фірма використовує ефективну (оптимальну) комбінацію ресурсів, що мінімізує вартість виробництва, якщо виконується умова:

Але ринкові ціни факторів $P_L$ $P_K$ для кожної ситуації на ринку однакові для всіх фірм. Отже, якщо кожний виробник досягає ефективності у виробництві, то для граничних норм технологічного заміщення, МRТS^Х і МRТS^У, у виробництві, відповідно, благ X та У має виконуватись співвідношення

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) у виробництві, тому що при виконанні співвідношення (13.7) покращення за Парето за наявних запасів ресурсів неможливе. На мал. 13.5 показано точку Р₄, яка відповідає умові (13.7): в цій точці нахили ізоквант Х₄ та У₄ співпадають з нахилом Р_[ /Р_к спільної дотичної до цих двох ізоквант.

Умові (13.7) відповідають також точки Р₁ Р₂, Р₃ Якщо з’єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для виробництва — множину ефективних варіантів розподілу ресурсів у діаграмі Еджворта, які є оптимальними

за Парето.

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні обсяги випуску для двох фірм. Отже, можна побудувати систему координат (мал. 13.6), де на осях відкладаються обсяги виробництва благ X та У. Для кожної точки діаграми Еджворта на мал. 13.5 (варіант розподілу ресурсів) є аналогічна точка на мал. 13.6 (обсяги готової продукції X, Y). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку - криву виробничих можливостей. (Слід звернути увагу на те, що точці О_х на мал. 13.6 відповідає ситуація, коли всі

ресурси використовуються для виробництва блага У, а Х=0; і навпаки, точці О_Y відповідають обсяги виробництва У=0, Х>0).

Крива (межа) виробничих можливостей, або крива трансформації (РРС) — лінія, яка показує максимально можливий обсяг випуску одного з благ для кожного даного обсягу випуску іншого блага при фіксованих запасах ресурсів в економіці та незмінних технологіях. При русі вздовж цієї кривої за рахунок перерозподілу ресурсів між різними виробництвами відбувається начебто трансформація одного блага в інше. Крива трансформації є графіком функції трансформації:

Всі точки кривої виробничих можливостей є оптимальними за Парето. Крива є межею, яка відокремлює досяжні обсяги випуску (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки А) від недосяжних для економіки з фіксованими запасами ресурсів обсягів випуску. Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності у виробництві не діють, і тому є можливість збільшення випуску продукції за рахунок перерозподілу ресурсів (зверніть увагу, що точці А у наведеному прикладі відповідає повне використання наявних ресурсів, так само як і точкам межі виробничих можливостей, хоча максимально можливий випуск у точці А не забезпечується). На мал. 13.6 всі точки заштрихованого сектора АР₁Р₃ відповідають варіантам розподілу ресурсів, які ведуть до покращення за Парето у виробництві благ X та У порівняно із станом А. Рух у напрямку межі виробничих можливостей на мал. 13.6 (чи контрактної кривої на мал. 13.5) веде до покращення за Парето за тих умов, що всі фірми мінімізують вартість виробництва, а ринки є повністю конкурентними.

Крива виробничих можливостей демонструє альтернативну вартість виробництва різних благ. Адже, якщо ми вийшли на межу виробничих можливостей економіки при повному використанні ресурсів, подальше збільшення випуску кожного з благ можливе лише при скороченні випуску якогось з інших благ. Так, збільшення випуску блага X на величину $∆X=X_2-X_1$, яке відбувається при переході з точки Р₁ у Р₂ на мал. 13.6, вимагає скорочення випуску блага Y на величину $∆Y=Y_2-Y_1$ (за абсолютною величиною). Тому альтернативна вартість додаткового випуску $∆$Х дорівнює DY.

Нахил кривої виробничих можливостей дорівнює граничній нормі трансформації (МRТ), яка показує, від виробництва скількох одиниць блага Y треба відмовитись для збільшення виробництва блага X на одиницю (за даних обсягів ресурсів та незмінних технологіях):

(знак мінус виникає тому, що МRТ, за визначенням, є величиною додатною). З урахуванням того, що $∆X$ і $∆Y$ вимірюються в одиницях альтернативної вартості, а альтернативна вартість випуску додаткової одиниці продукції Y є граничною вартістю МС_Х виробництва продукції X, і навпаки, маємо, що

МКТ зростає в міру збільшення випуску блага X, що ілюструє зростаючу альтернативну вартість при збільшенні випуску блага X, адже в міру скорочення випуску одного блага і збільшення іншого стає все важчим переміщувати ресурси із галузі в галузь. До того ж залучення для виробництва блага X все нових обсягів ресурсів, які використовувались у виробництві блага Y, стає дедалі менш ефективним. Тут вступає в дію закон спадної граничної віддачі факторів виробництва, що призводить до зростання вартості виробництва кожної додаткової одиниці блага. У зв’язку із зростанням альтернативної вартості, при русі вздовж кривої трансформації вона є опуклою в бік від початку координат.

4. Ефективність розміщення ресурсів

Повернімось до розгляду економіки в цілому. Раніше була визначена умова ефективності в обміні (13.4) для споживачів благ при фіксованих запасах цих благ. Також була визначена умова ефективності у виробництві благ (13.7) при фіксованих запасах ресурсів; умову (13.7) задовольняють різні набори благ, яким відповідають точки кривої виробничих можливостей, і для кожного набору виконується умова (13.10).

Для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних благ має бути таким, щоб структура виробництва благ при ефективному використанні ресурсів збігалася із структурою споживання, яка визначається умовою (13.7). Тобто споживачі повинні бути готові заміщати блага у своєму споживчому кошику в такій само пропорції, як економіка може трансформувати одне благо в інше. Такий збіг можливий, коли всі ринки є повністю конкурентні і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

Наведене співвідношення і є умовою ефективного розміщення ресурсів. Вибір, який треба зробити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має бути допустимим і ефективним у виробництві, тобто йому повинна відповідати точка на кривій виробничих можливостей, і він повинен відповідати максимально досяжному рівневі корисності споживачів, згідно з умовою ефективності в обміні.

Якщо, наприклад, економіка перебуває в оптимальному за Парето стані, Р(Х₀,Y₀) на мал. 13.7, тоді нахил кривої виробничих можливостей у точці Р

визначатиметься умовою (13.12).

Для ілюстрації умови ефективності (13.13) побудуємо в межах прямокутника ОХ₀РY₀ діаграму Еджворта для обміну. Розподіл вироблених благ (Х₀Y₀) між індивідами В та С, якому відповідає точка Е, має відповідати балансовій умові (13.2) та умові ефективності (13.13); останнє означає, що нахил кривих байдужості U_B i U_C в точці Е (норми заміщення МRS_В та МRS_С) повинен дорівнювати нахилу кривої виробничих можливостей у точці Р (норма трансформації МRТ).

Отже, якщо позначити МRS однакову для всіх споживачів норму заміщення благ, згідно з умовою ефективності в обміні, тоді можна

казати, що геометрично відповідна найкращому вибору (13.13) точка Р має міститися на кривій виробничих можливостей РРС і на кривій байдужості, яка є дотичною до цієї межі (мал. 13.8). Крива байдужості та крива виробничих можливостей у точці Р мають однаковий нахил, що дорівнює відношенню цін Р_х /Р_y.

Розглянемо приклад, коли умова (13.13) не виконується. Нехай на кривій виробничих можливостей обрана точка, для якої одна одиниця блага Y трансформується в одну одиницю блага X (тобто граничні вартості виробництва обох благ однакові,

МRТ= 1). У споживанні для тієї самої точки одна одиниця блага У заміщується двома одиницями блага X (МRS= 1/2), тобто одиниця блага Y є ціннішою для споживачів, ніж одиниця блага X, і вони готові платити за благо У удвічі більше, ніж за X. Тоді буде вигідніше виробляти благо Y, ніж X. У такому разі виробники зацікавлені збільшувати виробництво блага Y, але це можливо за рахунок скорочення випуску X, що призведе до руху вздовж кривої виробничих

можливостей вгору, отже, до поступового зменшення норми трансформації і одночасного зростання норми заміщення до такого стану, коли МRТ збігатиметься з МRS, згідно (13.13).

5. Економічна теорія добробуту

Економічна теорія добробуту — це загальна назва нормативного аспекту економічної теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Зокрема те, як визначити, що один стан суспільства кращий ніж інший, яка економічна політика може бути застосована для переходу економіки в інший стан.

Центральними положеннями цієї теорії є теореми економіки добробуту.

Перша теорема економіки добробуту стверджує, що за певних умов конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки на кривій виробничих можливостей. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.

Друга теорема економіки добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою (в якій всі ринки відповідають умовам повної конкуренції), тобто будь-якому оптимуму за Парето (точці на кривій виробничих можливостей) відповідають система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.

Вище ми вже розглянули, як конкурентна економіка досягає станів, оптимальних за Парето. Але існують ситуації, коли саморегульований ринок не досягає станів, ефективних за Парето. Такі ситуації об'єднуються назвою неспроможність ринку.

Проявом неспроможності ринку є неповна конкуренція на багатьох ринках (див. теми 8, 9). Неповна конкуренція веде до втрат в ефективності порівняно із ситуацією повної конкуренції. Специфічною проблемою є існування галузей із спадною вартістю виробництва (природних монополій), які через технологічні особливості не відповідають формальним умовам теорем економіки добробуту. З метою підвищення ефективності функціонування економіки державна влада проводить відповідну антимонопольну політику і регулює діяльність природних монополій (див. тему 10).

Ще одним проявом неспроможності ринку є неповна інформація учасників щодо цін та інших аспектів функціонування ринків, знання про які необхідні всім учасникам для прийняття ефективних рішень. Приватний ринок часто не забезпечує учасників необхідною інформацією, і тут знову необхідна певна підтримка з боку державної влади у вигляді законодавства про захист прав споживачів, фінансування інституцій по поширенню окремої інформації (бюро погоди) та інше.

У двох наступних розділах будуть висвітлені проблеми, що пов'язані ще з двома проявами неспроможності ринку - існуванням зовнішніх ефектів та проблемою суспільних благ.