Теоретичний матеріал до теми 5. Міжнародна торгівля і торгівельна політика

Тема 5. Міжнародна торгівля і торгівельна політика.

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

Теорія абсолютної переваги. Виграш від зовнішньої торгівлі внаслідок спеціалізації.

Теорія порівняльної переваги.

Торгівля при постійних витратах заміщення. Максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі за умови повної спеціалізації.

Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення. Відсутність повної спеціалізації та вирівнювання граничних витрат внаслідок конкуренції.

Теорія Хекшера - Оліна. Парадокс Леонтьєва.

Вигоди від зовнішньої торгівлі.

Попит на імпорт і пропозиція експорту. Рівноважна ціна на світовому ринку та обсяги торгівлі.

Торгівля та інтереси споживачів.

Торгівля та інтереси виробників.

Чистий виграш від зовнішньої торгівлі для країни в цілому.

Розподіл виграшу від зовнішньої торгівлі між країнами.

Умови торгівлі. Співвідношення індексів експортних та імпортних цін.

Зовнішня торгівля і розподіл доходів.

Зовнішня торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть у ній участь. Тож одним з основних питань теорії міжнародної торгівлі є з’ясування того, що лежить в основі цих вигод, або, іншими словами, чим визначаються напрями зовнішньоторговельних потоків?

Основи теорії міжнародної торгівлі були закладені наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя визначними англійськими економістами Адамом Смітом та Девідом Рікардо. А.Сміт у своїй роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) сформулював теорію абсолютної переваги і, полемізуючи з меркантилістами, показав, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних потоків, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. Д.Рікардо в роботі “Початки політичної економії і оподаткування” (1817 р.) довів, що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, і обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Теорія абсолютної переваги.

Виграш від зовнішньої торгівлі внаслідок спеціалізації

Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з будь-якою іншою країною.

Розглянемо умовний приклад: дві країни (Аргентина і Бразилія) виробляють два товари (зерно і цукор). Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, або будь-яку комбінацію обсягів цих продуктів у зазначених межах. А Бразилія при аналогічних затратах може виробити 40 т зерна, або 100 т цукру, або будь-яку їхню комбінацію в зазначених межах (мал. 9.1 і 9.2). У такому випадку максимальні обсяги споживання зерна та цукру в цих країнах будуть задані кривими виробничих можливостей (жирні лінії на малюнках), оскільки за умов відсутності міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в країні, і лінії виробничих та лінії споживчих можливостей збігаються. Для спрощення аналізу ми поки що припускаємо, що витрати заміщення є постійними, а тому ці лінії прямі.

У нашому прикладі Аргентина має абсолютну перевагу у виробництві зерна, а Бразилія — цукру. Ці абсолютні переваги можуть, з одного боку, пояснюватися природними факторами — особливими кліматичними умовами або ж наявністю природних ресурсів. Природні переваги відіграють особливу роль в сільському господарстві і в галузях добувної промисловості. З іншого боку, переваги у виробництві певної продукції (переважно в галузях обробної промисловості) можуть бути і надбаними, тобто обумовленими розвитком

технології, підвищенням кваліфікації працівників, вдосконаленням організації виробництва тощо.

За умов, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати тільки ті товари і лише ту їхню кількість, яку вона виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами. У нашому прикладі такі ціни дорівнюватимуть:

1 т зерна=0,5 т цукру, або 1 т цукру =2 т зерна в Аргентині,

1 т зерна=2,5 т цукру, або 1 т цукру= 0,4 т зерна в Бразилії.

Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними (через наявні відмінності у забезпеченні факторами виробництва, у кваліфікації робочої сили, у застосованих технологіях та ін.). Якщо ця різниця перевищуватиме витрати на транспортування товарів з однієї країни до іншої, то є можливість отримати прибуток від зовнішньої торгівлі. Так, у нашому прикладі виробник зерна в Аргентині при реалізації однієї його тонни на внутрішньому ринку зможе отримати в результаті обміну лише 0,5 т цукру, а в Бразилії цей же товар у 5 разів дорожчий (2,5 т цукру). Цей умовний приклад показує, що після запровадження торговельних відносин між країнами напрямки зовнішньоторговельних потоків будуть визначатися відмінністю у співвідношеннях витрат виробництва. Аргентині буде вигідно експортувати зерно та імпортувати цукор, а Бразилії буде вигідно експортувати цукор та імпортувати зерно.

Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері. Для нашого прикладу світова ціна на зерно повинна встановлюватися в межах:

0,5 т цукру<1 т зерна<2,5 т цукру.

Якщо світова ціна встановиться, скажімо, на рівні 1 т цукру=1 т зерна, то максимальні обсяги споживання цукру і зерна вже будуть визначатися лініями торговельних відносин (пунктирні лінії на мал. 9.1. та 9.2). Вигода, яку отримуватимуть країни від зовнішньої торгівлі, полягатиме у прирості споживання, який може бути обумовлений двома причинами:

а) зміною структури споживання;

б) спеціалізацією виробництва.

Спершу розглянемо випадок, коли спеціалізація не проводиться, а тому структура виробництва, яка вже склалася в країнах, залишається незмінною (наприклад, точка А на мал. 9.1 і точка В на мал. 9.2). Проте країна, продаючи частину тієї продукції, з якої вона має перевагу, в обмін може отримати значно більше іншого товару. Змінюючи таким чином структуру споживання, країна збільшує його обсяг і при цьому виходить за межі лінії виробничих можливостей (пунктирна лінія, яка виходить із точки А на мал. 9.1 та з точки В на мал. 9.2). Отже, у цьому випадку обсяги виробництва зали­шаються незмінними, проте збільшується обсяг споживання і змінюється його структура.

Ще більше вигод можна отримати, коли обидві країни торгуватимуть між собою, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, де вони мають перевагу. В цьому випадку обидві країни зможуть збільшити обсяги споживання і зерна, і цукру (наприклад, точка А' для Аргентини і точка В' для Бразилії). Це можна продемонструвати на простому цифровому прикладі (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Абсолютна перевага і наслідки запровадження зовнішньоторговельних відносин.

Теорія порівняльної переваги

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами.

Торгівля при постійних витратах заміщення. Максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі за умови повної спеціалізації

Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін.

Змінимо наш умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат знову ж таки виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, а Бразилія при аналогічних витратах тепер виробляє 67 т зерна, або 100 т цукру (мал. 9.3 та 9.4). Іншими словами, Бразилія тепер має абсолютну перевагу і по зерну, і по цукру. Але до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу,

тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів. У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Аргентині виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна=0,5 т цукру у порівнянні з 1 т зерна=1,5 т цукру в Бразилії. Отже, у виробництві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.

Виграш країн від запровадження зовнішньоторговельних відносин при наявності порівняльних переваг можна продемонструвати на цифровому прикладі (табл. 9.2).

Таким чином, запровадження зовнішньоторговельних відносин призво­дить до того, що:

рівень добробуту в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умов вільної торгівлі збігається з лінією торговельних можливостей, розширюється;

зростає обсяг споживання товарів в обох країнах (табл. 9.1 та 9.2, графа 5);

зростають обсяги виробництва обох товарів у загальносвітовому масштабі: приріст виробництва зерна становить

50-(20+16)=+14; приріст виробництва цукру дорівнює

100-(15+76)=+9.

Таблиця 9.2. Порівняльна перевага і вплив зовнішньої торгівлі на виробництво і споживання.

Аналіз ситуацій абсолютної та порівняльної переваги дає змогу зробити важливий висновок: в обох випадках вигоди від торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат за відсутності торгівлі (нахили ліній виробничих можливостей) у різних країнах є різними. Отже, зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні.

Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення.

Відсутність повної спеціалізації та вирівнювання граничних витрат внаслідок конкуренції

Попередньо ми виходили із припущення, що витрати заміщення зали­шаються незмінними за будь-яких обсягів виробництва. Звідси випливало, що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, з якого вона має порівняльні переваги. В реальній дійсності повної спеціалізації не існує. Це можна пояснити, зокрема, тим, що витрати заміщення, як правило, зростають із нарощуванням обсягів виробництва.

В умовах зростаючих витрат заміщення фактори, які визначають напрямки торгівлі, є такими ж, як і при постійних витратах. Обидві країни можуть отримати виграш від зовнішньої торгівлі, якщо вони будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де мають порівняльну перевагу. Але при зростаючих витратах заміщення, по-перше, повна спеціалізація не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються.

Припустімо, як і в попередньому прикладі з постійними витратами,

Арґентина займає таке положення на кривій своїх виробничих можли­востей, що співвідношення витрат дорівнює: 1 т зерна=0,5 т цукру (точка А на мал. 9.5). Але тепер ре­сурси вже не є повністю взаємоза­мінними для альтернативного ви­користання, як це передбачалося у випадку з постійними витратами, тому крива виробничих можливос­тей випукла. Тож коли Арґентина спеціалізуватиметься на зерні і нарощуватиме його виробництво, співвідношення витрат 1 т зер- на=0,5 т цукру буде зростати. Іншими словами, потрібно буде пожертвувати більш ніж 0,5 одиницями цукру для виробництва додаткової одиниці зерна, і, відповідно, кожна наступна одиниця зерна буде коштувати дорожче.

Звідси випливає, що внаслідок спеціалізації і збільшення обсягів виробництва зерна буде досягнуто точки А', в якій співвідношення витрат в обох країнах вирівнюється (1т зерна=1 т цукру). Б цій ситуації відмінності у співвідношенні витрат, як основа для поглиблення спеціалізації та розширення торгівлі, повністю вичерпують себе, а тому подальша спеціалізація буде економічно недоцільною. І справді: якщо ми, незважаючи ні на що, будемо продовжувати нарощувати обсяги виробництва зерна і пересунемося, скажімо, в точку А", то зерно на цьому етапі виявиться надто дорогим (1т зерна=2 т цукру), і його виробництво буде абсолютно недоцільним.

Відрізок А-А' має назву “ефективні межі для спеціалізації".

Таким чином, теорія порівняльних переваг дає можливість прийти до більш реалістичного висновку про те, що в умовах зростаючих витрат заміщення максимальний виграш від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація.

Теорія Хекшера-Оліна. Парадокс Леонтьєва

Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних витратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виникають ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20-30-х рр. сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробничих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше, у ви­робництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробництва є нерівномірною.

У відповідності з теорією Хекшера-Оліна, країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, якими володіє країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того продукту, у виробництві якого цей дешевий фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі» Теорія Хекшера-Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спо­стерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі “подібними” товарами між “подібними” країнами.

Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50-х рр. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера-Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу “затрати-випуск”, побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера-Оліна, і тому отримав назву “парадокс Леонтьева”. Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера-Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв’язку з цим в експорті промислово розвинених країн може відображатися відносна надлиш- ковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

Вигоди від зовнішньої торгівлі

Розподіл вигод від зовнішньої торгівлі визначається тим, на якому рівні запроваджуються світові, ціни на ті товари, що ними країни торгують між собою, і якими є обсяги торгівлі. Оскільки і рівень цін, і обсяги продажів на світовому ринку є результатом досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, то з’ясувати це питання нам допоможе апарат кривих попиту і про­позиції.

Попит на імпорт і пропозиція експорту.

Рівноважна ціна на світовому ринку та обсяги торгівлі

Для того щоб показати, як встановлюються світові ціни і визначається обсяг взаємної торгівлі, розглянемо знову ж таки умовний приклад. Нехай дві країни - Арґентина і Бразилія — виробляють один і той же продукт — зерно. Криві внутрішньої пропозиції зерна в Бразилії S_В і в Аргентині S_A (мал. 9.6.а та 9.6.в), які показують зв’язок між обсягами виробництва та рівнем цін, визначаються граничними витратами. Криві попиту на зерно (D_A в Аргентині і D_в в Бразилії) показують співвідношення між величиною попиту та рівнем цін і визначаються смаками та уподобаннями споживачів за даного рівня доходу.

Припустімо, що за відсутності зовнішньої торгівлі рівновага на ринку зерна (перетин кривих попиту і пропозиції) в Аргентині встановлюється при ціні 120 дол. за 1 т, а в Бразилії — при ціні 200 дол. за 1 т. Ціна на зерно в Бразилії вища, ніж в Аргентині, тому аргентинським виробникам буде вигідно експортувати свою продукцію, а споживачам у Бразилії — купувати дешевше імпортне зерно. Таким чином, початкова різниця в цінах створює можливості для експорту та імпорту, але все залежить від того, на якому рівні встановиться світова ціна.

Аргентинським виробникам буде вигідно нарощувати виробництво зерна та експортувати його, якщо світова ціна буде вищою, ніж початкова внутрішня ціна в Арґентині (Р_CB>120). Чим вища світова ціна, тим активніше виробники в Арґентині нарощуватимуть пропозицію зерна, але одночасно зростатиме і внутрішня ціна, і споживачі в Арґентині будуть змушені скоротити попит. Отже, розміри пропозиції зерна на світовому ринку (S_х), визначатимуться різницею між пропозицією та попитом на внутрішньому ринку Арґентини, яка виникає в умовах зростання цін на зерно: S_х=S_A-D_A.

З іншого боку, бразильським споживачам буде вигідно купувати імпортне зерно, якщо світова ціна на нього буде нижчою за початкову внутрішню ціну в Бразилії (Р_св<200). Чим нижча світова, а значить, в умовах вільної торгівлі, і внутрішня ціна, тим більшим у Бразилії буде попит споживачів на зерно, але водночас бразильські виробники скорочуватимуть величину пропозиції. Таким чином, величина попиту на зерно на світовому ринку (D_м) визначатиметься різницею між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку Бразилії, яка виникає в умовах падіння цін на зерно: D_M=D_B-S_B.

Тож в результаті налагодження зовнішньоторговельних відносин ціна на зерно в Арґентині зростає і його пропозиція для продажу на зовнішньому ринку збільшується. У Бразилії навпаки: ціна падає, а попит на імпорт зростає. На мал. 9.6.6 зображено криві попиту на імпорт та пропозиції експорту, які перетинаються в точці, що відповідає рівноважній світовій ціні. У нашому прикладі рівновага на світовому ринку досягається при ціні 150 дол. за 1 т зерна. За такої ціни надлишковий попит у Бразилії (80-20=60) відповідає надлишковій пропозиції в Арґентині (90-30=60). За вищої Ціни пропозиція зерна на світовому ринку перевищить попит, що сприяє зменшенню ціни зерна до рівноважного рівня. За нижчої ціни, навпаки, попит перевищуватиме пропозицію, і світова ціна зростатиме, поки не досягне рівноважного значення.

Модель попиту і пропозиції наочно показує, що хоча налагодження зов­нішньоторговельних відносин взаємовигідне для країн у цілому, проте воно дає вигоду одним групам населення та суперечить інтересам інших.

Розглянемо вплив зовнішньої торгівлі на споживачів. До запровадження торговельних відносин між країнами споживачі в Бразилії купували 50 тис. т зерна за ціною 200 дол. за 1 т, а споживачі в Аргентині — 60 тис. т за ціною 120 дол. за 1 т. Купуючи зерно за такими цінами, споживачі мали виграш (так званий надлишок споживача), що дорівнює різниці між максимальною сумою, яку споживачі готові були заплатити за зерно, і сумою, яку вони фактично платили, виходячи з рівноважної ринкової ціни. На графіку цей виграш відображує площа, обмежена кривою попиту і лінією ринкової ціни: для споживачів зерна в Бразилії він дорівнює області сі (мал. 9.6.а), а для споживачів в Аргентині — області g+h+k (мал. 9.6.в).

Після запровадження торговельних відносин Бразилія стає імпортером зерна, і ціна на її внутрішньому ринку зменшується з 200 до 150 дол. за 1 т. Як наслідок, споживачі збільшують закупки зерна з 50 до 80 тис. т, і їхній сукупний виграш тепер складає область а+b+с+д, причому область а+b+с — це чистий виграш в результаті запровадження зовнішньоторговельних відносин. Зворотна ситуація спостерігається в Аргентині як країні-експортері зерна. Внутрішня ціна зростає із 120 до 150 дол. за 1 т, що призводить до скорочення попиту на зерно і, відповідно, його закупок. Споживчий надлишок в Аргентині тепер дорівнює лише області k, а це означає, що споживачі мають чисті втрати від зовнішньої торгівлі у розмірі області g+h.

Таким чином, внаслідок розвитку міжнародної торгівлі споживачі в країні- імпортері виграють, оскільки мають можливість купувати більшу кількість необхідного їм товару за нижчою ціною. З іншого боку, в країні-експортері споживачі програють, бо внаслідок підвищення ціни змушені скорочувати обсяги закупок.

Розглянемо тепер вплив міжнародної торгівлі на інтереси виробників. До запровадження зовнішньоторговельних відносин виробники обох країн отри­мували вигоду від продажу зерна — так званий надлишок виробника, який є різницею між виручкою від продажу зерна за ринковою ціною (у нашому прикладі 50-200 в Бразилії і 60120 в Аргентині) і затратами на його виробництво (площа під кривою пропозиції). Отже, виграш виробників від продажу товару за рівноважною ринковою ціною дорівнює площі, обмеженій кривою пропозиції та лінією ринкової ціни: для виробників зерна в Бразилії це область а+e (мал. 9.6.а), а для виробників в Аргентині — область/+/ (мал. 9.6.в).

Після запровадження зовнішньоторговельних відносин аргентинські виробники зерна стають експортерами і отримують додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва, оскільки зростають ціни і розширюються ринки збуту. В цих нових умовах їхній сукупний виграш дорівнює області f+j+g+h+i, а. чистий виграш від розвитку торгівлі — g+h+i. Щодо бразильських виробників зерна, то вони поступаються своїми позиціями на внутрішньому ринку на користь іноземних конкурентів і скорочують внутрішнє виробництво. їхній сукупний виграш тепер вимірюється лише областю е, тобто вони мають чисті втрати в розмірі області а.

Таким чином, внаслідок запровадження зовнішньоторговельних відносин виробники в країні-експортері виграють, оскільки вони мають можливість розширити виробництво й реалізувати продукцію за вищою ціною у порівнянні з рівноважною внутрішньою. А в країні-імпортері виробники програють, бо конкуренція з боку імпорту змушує їх зменшувати ціни і скорочувати обсяги виробництва.

Якщо в Бразилії як країні-імпортері чистий виграш споживачів складає область а+b+с, а чисті втрати виробників у галузях, що конкурують з імпортом, дорівнюють області а, то сукупний ефект для країни в цілому дорівнюватиме: (а+b+с)-а=b+с.

В Арґентині як країні-експортері виробники мають чистий виграш у розмірі g+h+і, а споживачі, навпаки, втрачають область g+h. Як наслідок, чистий ефект для добробуту країни, що експортує, дорівнюватиме (g+h+і)- (g+h)=і.

Проте необхідно пам’ятати про певну некоректність такого безпосереднього порівняння вигод та втрат різних груп населення, оскільки їхні суб’єктивні оцінки можуть суттєво відрізнятися (один долар для бідної людини вартує набагато більше, ніж один долар додаткового виграшу для людини заможної). Тому тут мова йде лише про початковий чисто вартісний підхід щодо з’ясування наслідків зовнішньої торгівлі, який згодом можна буде доповнити поглибленим соціально-економічним, політичним та ін. аналізом.

У цілому розгляд ринкової рівноваги з використанням моделі “попит-пропозиція” ще раз яскраво підтверджує висновок про те, що міжнародна торгівля дає вигоду всім країнам. Проте, якщо в країні-імпортері цей чистий виграш виникає внаслідок того, що вигоди споживачів набагато перевищують втрати виробників продукції, яка конкурує з імпортом, то в країні-експортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу виробників, хоча споживачі мають втрати. Цей висновок є принципово важливим для пояснення причин державного втручання у сферу зовнішньої торгівлі.

Чистий виграш країни-імпортера (область b+с на мал. 9.6.а) залежить від фізичного обсягу імпорту (80-20=60) і того, наскільки знизилась ціна (200-150=50). Аналогічно, величина чистого виграшу країни-експортера (область і на мал. 9.6.в) залежить від фізичного обсягу експорту (90-30=60) і того, наскільки підвищилась ціна (150-120=30).

Аби наочно показати розподіл виграшу від торгівлі між країнами, зручно скористатися графіками попиту та пропозиції на світовому ринку (мал. 9.6.6), де є для цього вся необхідна інформація: рівноважний обсяг експорту-імпорту й рівні цін до та після запровадження торговельних відносин. Легко переконатися, що на цьому графіку чистий виграш країни-імпортера дорівнює площі між кривою попиту на імпорт і лінією світової ціни, а чистий виграш країни-експортера — площі між лінією світової ціни та кривою експортної пропозиції S

Оскільки і область b+с, і область і з геометричної точки зору є трикутниками, то їхня площа вимірюється як половина добутку основи на висоту. В обох випадках основою трикутника є обсяг зовнішньої торгівлі (Q), а висотою служить зміна цін ($∆$р):

Через те що обсяги зовнішньої торгівлі в обох країнах однакові (експорт із Аргентини дорівнює бразильському імпорту), розподіл вигод залежить тільки від того, в якій пропорції в цих країнах змінилися ціни. Якщо в країні-експортері ціни виросли на х процентів (відносно світової ціни), а ціни в країні-імпортері знизилися на у процентів, то

У нашому прикладі ціна в Бразилії упала на 33,3% [(200-150)/150100%], а ціна в Арґентині виросла на 20% [(150—120)/150100%]. Тому в цілому виграш Бразилії виявився на 66,5% більшим.

Отже, хоч міжнародна торгівля і є взаємовигідною, виграш від неї розподіляється між країнами нерівномірно. Більше отримує та країна, де більшою мірою змінилися ціни. Іншими словами, чим менша еластичність попиту на імпорт або експортної пропозиції, тим більший виграш від торгівлі.

Ця закономірність називається правилом розподілу вигод від зовнішньої торгівлі.

5. Умови торгівлі. Співвідношення індексів експортних та імпортних цін

Щоб оцінити, наскільки вигідною для країни є зовнішня торгівля, використовують показник “умови торгівлі” (Т) - співвідношення експортних цін даної країни до її імпортних цін .

У нашому прикладі умовами торгівлі, наприклад, для Аргентини є співвідношення:

В цілому зростання цього показника свідчить про поліпшення умов торгівлі й підвищення добробуту нації, а його зменшення вказує на погір­шення умов торгівлі і падіння добробуту. Й справді, якщо ціни на експортні товари країни на світовому ринку зростають у порівнянні з цінами на ту

продукцію, яку вона імпортує, це означає, що за кожну одиницю свого експорту країна може отримати більше імпортних товарів.

На практиці показник умов торгівлі розраховується для окремих країн або груп країн як співвідношення індексів експортних та імпортних цін (як правило, використовують при цьому індекс Ласпейреса):

Т

де р^х — відношення експортної ціни г-го товару в поточному році до його ціни в базисному році;

р^т. — відношення імпортної ціни г-го товару в поточному році до ціни того ж товару в базисному році;

х. — частка кожного і -го товару в сукупній вартості експорту в базисному році;

т. — частка кожного і -го товару в загальній вартості імпорту в базисному році.

Показник умов торгівлі залежить від коливань попиту як на світовому, так і на внутрішньому ринках, від змін у технологіях та умовах виробництва, від ступеня монополізації ринків окремих товарів і т.ін.

Разом з тим варто пам’ятати, що розмір виграшу, який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не лише від зміни цін, але й від фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому робити висновки про зміни добробуту країни лише на підставі зміни індексу умов торгівлі не зовсім правомірно. Зокрема, якщо падіння цін на експортну продукцію зумовлене зростанням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному світовому попиті країна може збільшити обсяги свого експорту і отримати більше вигод, хоча умови торгівлі для неї й погіршились.

Варто, проте, звернути увагу на так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації падає. Ця проблема, яку вперше проаналізував американський економіст Я.Бхагваті в 1958 році, може виникнути, зокрема, для багатьох країн, що розвиваються, проблеми економічного зростання в яких пов’язані з розширенням видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину на світовому ринку, як правило, характеризується низь­кою еластичністю, то швидке зростання фізичних обсягів експорту призводить до такого падіння світових цін на сировину, що це перекриває позитивний ефект від самого економічного зростання. В такій ситуації зростання, викликане непомірним нарощуванням експортних потоків, може стати для країни невигідним.

6Зовнішня торгівля і розподіл доходів

Розвиток вільної міжнародної торгівлі призводить до зміни цін, величини попиту і пропозиції на ринку, обумовлює поглиблення спеціалізації, тобто нарощування обсягів виробництва в галузях, орієнтованих на експорт, та скорочення виробництва в тих галузях, які конкурують з імпортом. Тому зовнішня торгівля поділяє суспільство на тих, хто виграє, і тих, хто втрачає. Але досі ми аналізували цю проблему, поділяючи суспільство на споживачів і виробників. Теорія Хекшера-Оліна дає можливість оцінити наслідки запровадження зовнішньоторговельних відносин для власників факторів виробництва (робітників, землевласників, власників капіталу тощо), оскільки зміни відносних цін на товари призводять до зростання винагороди одних факторів виробництва за рахунок інших.

ЗМІНА ПОПИТУ НА ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА

І ЗМІНА ДОХОДІВ У КОРОТКОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ

Скористаємося знову ж таки прикладом, коли дві країни (Арґентина і Бразилія) виробляють два товари (цукор і зерно). Припустімо, що для виробництва цих двох товарів використовуються два фактори виробництва - земля і праця, причому у виробництві зерна інтенсивніше використовується земля, в той час як виробництво цукру — більш трудомісткий процес. Нехай в Аргентині відносно надлишковим фактором виробництва є земля, а в Бразилії — праця. У цьому випадку, у відповідності з теорією Хекшера-Оліна, Арґентині буде вигідно спеціалізуватися на виробництві зерна та експортувати його, а Бразилія стане експортером цукру. Як зміняться доходи власників землі й робітників? Хто виграє і хто програє? Відповідь на ці питання залежить від того, який період мається на увазі — короткостроковий чи довгостроковий.

Спеціалізуючись на виробництві зерна, Арґентина нарощує його виробництво. Зростають ціни на зерно, зростає й попит на земельні ділянки, придатні для його вирощування, що при обмеженій пропозиції цього ресурсу призведе до підвищення орендної плати за землю і до зростання доходів земельних власників. Окрім того, для вирощування зерна потрібна певна кількість сільськогосподарських робітників, попит на працю яких теж зростає. Це створює можливість для зростання заробітної плати, оскільки в короткостроковому періоді кількість робітників, які мають необхідні знання та певний рівень кваліфікації для роботи в цій галузі, на ринку праці також обмежена.

З іншого боку, Арґентина починає імпортувати дешевший бразильський цукор. Ціни на цукор падають, і вітчизняні виробники цукру змушені скорочувати його виробництво. Попит на працю робітників, а також на земельні ділянки в цій галузі починає падати. Зменшуються доходи власників цієї землі, частина робітників стають безробітними, середній рівень заробітної плати в галузі знижується.

Зворотні процеси відбуваються в Бразилії, яка спеціалізується на виробництві цукру та імпортує дешеве аргентинське зерно.

Отже, в короткостроковому періоді зовнішня торгівля обумовлює перерозподіл доходів таким чином, що:

• зростають доходи факторів виробництва, які пов’язані з галузями,

орієнтованими на експорт;

•падають доходи в галузях, які конкурують з імпортом.

ЗМІНА ПОПИТУ НА ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА

І ЗМІНА ДОХОДІВ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ

У довгостроковому періоді починається перетікання ресурсів із галузі в галузь.

Вищі ставки заробітної плати в господарствах, які займаються вирощуванням зерна в Арґентині, будуть приваблювати туди додаткову робочу силу, в тому числі й ту, що втратила роботу на підприємствах цукрової промисловості. Збільшення пропозиції праці призведе до поступового зменшення ставок заробітної плати в зернових господарствах. Окрім того, почнуть вирівнюватися ставки орендної плати, оскільки частина земель, яка була зайнята для виробництва в цукровій промисловості, буде звільнятись і передаватися для вирощування зерна.

У Бразилії, навпаки, кількість земель, зайнятих під зерном, буде скорочуватись, а робоча сила перетікатиме в цукрову промисловість.

Таким чином, з плином часу на ринках факторів виробництва поновлюється втрачена рівновага між попитом і пропозицією, і рівень доходів поступово вирівнюється. Проте це не означає, що в довгостроковому періоді ставки доходів повертаються до рівня, який існував до запровадження зовнішньоторговельних відносин. Справа в тому, що, наприклад, в Арґентині скорочення виробництва цукру призвело до вивільнення великої кількості праці (бо це було трудомістке виробництво) і невеликої кількості землі. Проте виробництво зерна, обсяги якого швидко нарощувалися, навпаки, потребувало багато родючої землі і відносно мало нових робочих рук.

Внаслідок таких галузевих зрушень під впливом зовнішньої торгівлі в Арґентині утворився надлишок робочої сили та нестача родючих земель. Ця диспропорція усувається шляхом зміни цін на фактори виробництва: рівень заробітної плати в цілому в економіці повинен знизитись, а ставки орендної плати за землю — зрости. У нашому прикладі, в Арґентині з часом виграють всі землевласники, а програють — всі робітники, незалежно від того, в якому виробництві ці фактори зайняті.

Таким чином, у довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі призводить до зростання доходів власників того фактора виробництва, який інтенсивно використовується в експортних галузях, і до зменшення доходів власника фактора виробництва, який інтенсивно використовується в галузях, що конкурують з імпортом. Цей висновок, який у 1941 р. зробили американські економісти В.Столпер та П.Семюелсон, відомий як теорема Столпера—Семюелсона. Вона справедлива за певних припущень (наявність досконалої конкуренції, вільне перетікання факторів виробництва між галузями, незмінність загальної пропозиції факторів виробництва тощо).

ПОКАЗНИК ЕКСПОРТНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА Із теорії Хекшера-Оліна й теореми Столпера-Семюелсона випливає: чим більшою мірою той чи інший фактор виробництва спеціалізований на виробництві експортної продукції, тим більше він виграє внаслідок зовнішньої торгівлі (обернене твердження справедливе для фактора, який сконцентрований в імпортозамінному виробництві).

На практиці для виміру ступеня експортної чи імпортної спеціалізації факторів виробництва молена використовувати дані про частку доходів цих факторів у доданій вартості експортних та імпортозамінних виробництв, а також у національному доході в цілому:

ЗРОСТАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА І РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ До цього часу ми розглядали вплив розвитку зовнішньої торгівлі на розподіл доходів при незмінній пропозиції факторів виробництва в економіці в цілому. Проте в довгостроковому періоді пропозиція факторів виробництва не залишається незмінною: збільшується запас капіталу, зростає пропозиція трудових ресурсів, розробляються нові родовища корисних копалин, у господарський обіг можуть залучатися нові землі.

Варто підкреслити, що пропозиція різних факторів виробництва збільшується в різній пропорції, а це зумовлює відмінності в динаміці виробництва у різних галузях. Припустімо, що країна експортує трудомістку та імпортує капіталомістку продукцію. Якщо відбувається випереджувальне зростання , пропозиції праці, то спостерігатиметься розширення виробництва і, відповідно, доходів у експортних галузях. Проте воднораз може відбутися скорочення виробництва і доходів у капіталомісткому виробництві, яке конкурує з імпортом, оскільки зростаючий експортний сектор буде “відтягувати” на себе частину зайнятого там капіталу.

В 1955 р. англійський економіст Т.Рибчинський довів теорему співвідношення між зростанням пропозиції факторів та нарощуванням обсягів виробництва, яка відома як теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і до скорочення виробництва й доходів у галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно.

Одним із конкретних проявів закономірності, яка описується теоремою Рибчинського, є так звана “голландська хвороба”. Коли в 70-х рр. Голландія

почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобутку газу супроводжувалося перетіканням ресурсів у цю галузь із галузей обробної промисловості, що призводило до скорочення в них обсягів випуску та експорту. Аналогічні процеси спостерігалися також; у Великій Британії, Норвегії та інших країнах, де велася інтенсивна розробка нових родовищ.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

Абсолютна перевагаУмови торгівлі

Порівняльна перевагаРуйнівне зростання

Теорія Хекшера - ОлінаТеорема Столпера - Семюелсона

Парадокс ЛеонтьеваПоказник експортної спеціалізації

Виграш від торгівліТеорема Рибчинського

Надлишок споживача“Голландська хвороба”

Надлишок виробника