Лекція 7 Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності

1. Гармонізація інтересів сторін і суб’єктівсоціально-трудових відносин на принципах соціального партнерства.

Соціальне партнерство – це визнана світовою практикою форма узгодження інтересів та підвищення соціальної відповідальності сторін та суб’єктів соціального діалогу (найманих працівників, бізнесу (роботодавців), держави, інститутів громадянського суспільства). 

Рис. 7.1. Система соціального партнерства

Під бізнесом в системі соціального партнерства розуміються власники, підприємці-роботодавці,  уповноваженіними особи, а також сукупність структур і ринкових інститутів, які забезпечують виробництво, розподіл товарів і послуг, задоволення потреб індивідів, соціальних групі суспільствав цілому. 

Для того, щоб соціальний діалог на практиці став реальним інститутом підвищення соціальної відповідальності носії в соціально-економічних інтересіву суспільстві мають бути створені передумови, які можна звести до трьох груп: соціально-економічні, політико-правові, соціально-психологічні.

До соціально-економічних передумов ефективного функціонування соціального партнерства можна віднести: 

• різноманіття форм власностіі господарювання; становлення та розвиток громадянського суспільства;
• інноваційний характер економічного розвитку;
• соціальна орієнтація розвитку економіки; формування соціальної структури суспільства з орієнтацією на високу частку середнього класу; 
• відсутність надмірної поляризації у рівнях статків та доходів;
• реальне утвердження принципів соціальної справедливості;
• орієнтація провідних сил на подолання соціального відчуження.

До найбільш значимих політико -правових передумов розвитку соціального партнерства слід віднести: 

• багатопартійність суспільства; 
• свободу політичних переконань; 
• гарантії дотримання норм демократії; 
• законодавче забезпечення формування системи соціального партнерства; 
• відповідність національного трудового законодавства міжнародним трудовим нормам МОП;
• дотримання провідними соціальними силами діючих нормативно-правових актів з соціально-трудових питань; 
• включення до нормативно-правових актів положень і норм, які стимулюють соціально відповідальну поведінку учасників соціального діалогу; 
• правове забезпечення діяльності інститутів соціально-трудової сфери, вектором якої є стійка соціальна динаміка. 

Соціально -психологічними передумовами розвитку соціального партнерства є: 

• підвищення рівня загальної культури соціуму; 
• високий рівень розвитку корпоративної культури; 
• утвердження високих норм трудової моралі; 
• соціально активна і соціально відповідальна діяльність суб’єктів соціального діалогу; 
• відсутність антагонізму інтересів суб’єктів соціально-трудових відносин; 
• подолання соціальної відчуженості та соціальної ізоляції членів соціуму. 

Мету і цілі розвитку соціального партнерства доцільно розглядати з двох позицій: загальнодержавних та суб’єкта підприємницької діяльності. 

На загальнодержавному рівні у якості цілей соціального партнерства можна розглядати: 

1. забезпечення стабільності та стійкої соціальної динаміки;
2. забезпечення балансу інтересів сторін і суб’єктів соціального діалогу;
3. підвищення якості трудового життя;
4. створення реальних механізмів підвищення соціальної відповідальності соціальних партнерів; 
5. підвищення ефективності підприємницької діяльності

На рівні організації (бізнес-структури) цілі соціального партнерства полягають у наступному: 

1. створення передумов для стійкої економічної і соціальної динаміки;
2. забезпечення балансу інтересів роботодавця і найманих працівників;
3. створення реально діючого механізму підвищення соціальної відповідальності суб’єктів соціального діалогу;
4. підвищення конкурентоспроможності організації.

Партнерство базується на тому, що бізнес, влада, представницькі органи найманих працівників, місцева громада, інші інститути громадянського суспільства вибудовують свої відносини, виходячи з необхідності забезпечення: 

• соціальної стабільності; 
• стійкого розвитку економіки; 
• балансу інтересів провідних соціальних сил;
• правового захистуі реалізації основних прав і свобод особистості; 
• умов гармонічного розвитку людини.

Соціальне партнерство може бути представлене,як: 

1. система взаємовідносин між роботодавцями і найманими працівниками та їхніми представницькими органами, що спрямованана оптимізацію інтересів зазначених сторін та їх суб’єктів;
2. система взаємовідносин між представницькими органами роботодавців, найманих працівників за участі органів державної влади і місцевого самоврядування, що не практиці постає як соціальна технологія регулювання соціально-трудових відносин;
3. система відносин між сукупним роботодавцем і найманим працівником за участі інститутів держави та громадянського суспільства з приводу формування та реалізації соціально-економічної політики;
4. система суспільних відносин між інститутами держави і суспільства, що засновані на принципах співробітництва і взаємної відповідальності.

2. Форми соціального діалогу та їх роль у системі забезпечення соціально відповідальної поведінки

Діалог зі стейкхолдерами означає залучення основних груп заінтересованихсторін до розвитку і впровадження політики компанії, він розглядається як інструмент сприяння ефективній комунікації між бізнес-структурами,  урядом, громадськими організаціями, науковцями та іншими групами суспільства. 

По-перше, діалог- це спосіб комунікації зі специфічними правилами, навичками і техніками.

По-друге, діалог є процесом, в якому дві або більше сторін намагаються побудувати тривалі стосунки, засновані на взаємній довірі.

Рис. 7.2 Мета соціального діалогу

Основні чотири особливості, що можуть визначати результат діалогу бізнес-структур із заінтересованими сторонами, полягають в наступному. 

1. Зобов’язання: потрібно надавати пріоритетиі ресурси на вирішення ключового питання діалогу зі стейкхолдерами.
2. Потенціал: фізичні, організаційній людські ресурси, доступні для проведення діалогу зі стейкхолдерами. 
3. Консенсус: передумова вдалого діалогу- це наявність узгоджених цілей і загальних цінностей і консенсусу між учасниками діалогуі виконавцями рішень.
4. Усвідомлення: генеральні директори бізнес-структур повинні допомагати у впровадженні рішень діалогу ті їхнього інтегрування в організаційну систему. 

Можливі такі види соціального діалогу: 

Діалог«Один на Один», у першу чергу, спрямований на встановлення довірчих стосунків зі стейкхолдерами. 

У «Робочих групах», де діалог спрямовано на інформацію та знання. Робочі групи надають компанії можливі варіанти виходу з проблемної ситуації. Ґрунтуючись на власному аналізі проблеми і на результатах проведення робочої групи, бізнес-структура може скласти детальний план подолання проблемної ситуації.

«Круглі столи» зазвичай проводяться на рівні галузі, сектору або виробничого ланцюга. Мета проведення - це розробка керівних принципів сталого розвитку, що можуть бути застосовані для бізнес-структур певної галузі,

«Конференції зі стейкхолдерами», які організують бізнес-структурами є важливим майданчиком для діалогу. 

До процесу побудови і організації діалогу зі стейкхолдерами бізнес-структура може залучати й треті сторони. Найчастіше третьою стороною в цьому процесі може виступати партнерська громадська організація, оскільки ці організації зазвичай мають вищий рівень довіри в суспільстві, що розглядає їх як більш компетентні в питаннях, які стосуються соціальних проблем і охорони довкілля.

Існують такі методи проведення діалогу. 

Прямі зустрічі або телефонні дзвінки: мають свої переваги, оскільки проводяться швидко, а представники компанії можуть встановити особистий контакт зі стейкхолдерами. 

Зустрічі за участі третьої сторони, наприклад, громадської організації (медіація): медіація є прямим діалогом за участі незалежної третьої сторони, мета якої - це встановлення контактів, допомога в проведенні комунікації і дискусії. 

Фокус - групи: залучають невелику кількість людей, які обираються серед членів громади або групи стейкхолдерів і з ними проводиться опитування щодо їхніх турбот і поглядів на певні проблеми. 

Конференції надають чимало можливостей для неформального обговорення проблемних питань. Так, за допомогою конференціїі з заінтересованими сторонами бізнес -структури можуть привернути увагу громадськості і продемонструвати, що вони заінтересовані питаннями сталого розвитку і докладають зусиль для їхнього вирішення. 

Тематичні семінари є найбільш ефективимиза умовиправильного проведення, оскільки стейкхолдери співпрацюють для визначення основних проблем і шляхів їхнього вирішення. Також, у семінарах беруть участь незалежні фасилітатори, які використовують різноманітні техніки для залучення учасників до роботи і вирішення проблем. 

Створення Ради стейкхолдерів полягає в тому, що до Ради включають представників від кожної групиз аінтересованих сторін(наприклад, керівники громадських організацій, голови профспілкових організацій, керівництво компаній-партнерів або постачальників). 

3. Соціальна відповідальність суб’єктів соціального партнерства.

Суб'єкт соціального партнерства - це юридична або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах. 

Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників, або їхні органи, роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні органи, органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Існують чотири групи суб'єктів соціального партнерства: перша група - первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава); друга група - представницькі організації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління); третя група - органи соціального діалогу (органи в галузях, регіонах, на підприємствах); четверта група - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджують загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші інформаційні консультативні формування).

У системі соціального партнерства досить важливим є розподіл ролей між соціальними партнерами. Так, держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення). Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, уловлювача, арбітра та ін.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя. Основною метою, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також покращання умов праці.

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників. 

Система соціального партнерства об'єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів.

Одним із суттєвих засобів впливу найманих працівників і їхніх профспілок на роботодавців є страйки. Вони бувають одноденні й багатомісячні.

В умовах ринку вільні і незалежні профспілки є гарантами соціальної справедливості і безпеки. 

Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів роботодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.

Українська спілка промисловців та підприємців, Серед інших спілок роботодавців в Україні слід назвати: Спілку орендарів та підприємців України, (єдиний представник приватного сектору), Українську національну асамблею підприємництва тощо. Щеодним органом,у системісоціальногопартнерства, є НаціональнаРада соціальногопартнерства (НРСП). Цетристоронняорганізаціяз 66-ти членів, по 22 з кожного боку. НРСП є консультативниморганом і звітуєбезпосередньоПрезидентові.

Система правового регулювання трудових відносин може бути представлена в такий спосіб: індивідуальний трудовий договір; угоди між радою підприємства і підприємцем; тарифні договори між профспілками і роботодавцями, а також союзами роботодавців; законодавче регулювання трудових і соціальних прав громадян.

4. Відео до теми 7

5. Презентація до лекції 7

Презентація до лекції 7