Тема 1. Феномен біоетики. Проблемне поле біоетики: предмет, статус, коло проблем.

1. Філософський аналіз поняття «біоетика»

Біоетика виникла в США на рубежі 60-70-х рр. XX ст. У понятті «біоетика» парадоксальним чином поєднується слово «біо» («життя, живе») і «етика». Етика – це філософське знання, розділ філософської науки про мораль, про суспільну свідомість, що регулює відносини між людьми з позицій добра і зла, належного і неналежного поводження.

Термін «біоетика» є досить багатозначним. Вважається, що вперше цей термін вжив в 1927 році німецький пастор Фрітц Яр. Він запропонував свій біоетичний імператив, який на відміну від кантівського вимагав шанобливого ставлення не тільки до людини, але до тварин і рослин. Його однодумець – інший теолог і гуманіст, лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер, створив етику благоговіння перед будь-чиїм життям, яка передбачала визнання людиною її морального обов'язку по відношенню до всіх інших живих організмів. Витоки ж біоетичної думки прослідковуються з стародавніх часів. Вони експліковані як заборона завдавати зло, зокрема: в працях античного мислителя і математика Піфагора, Аристотеля, Плутарха, Ф. Аквінського, Ф. Асизького, Т. Мора, М. Монтеня, Р. Декарта, Г. Мора, Д. Локка, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Д. Бентама та інших.

Американський біохімік-онколог Ван Р. Поттер визначив біоетику як особливий варіант екологічної етики у своїх роботах «Біоетика – наука виживання» та «Біоетика – міст у майбутнє». Поттер розумів біоетику як нову етику людства, що повинна стати «наукою виживання», «мостом в майбутнє» в умовах наростаючої екологічної кризи, викликаної науково-технічним прогресом. Зa твердженнями Поттерa, «нaукa виживaння повиннa бути не просто нaукою, a новою мудрістю, якa об’єднала б двa нaйбільш вaжливих і вкрaй необхідних елементи – біологічне знaння і зaгaльнолюдські цінності». 

КонцептуальнІ основи біоетики були розроблені  В.Р. Поттером. Він вважав, що біоетика покликана охопити цілий комплекс знань про живе і роз­глядати проблеми не тільки медичної, а й екологічної етики. "Зрозуміло, — писав В.Р. Поттер, — що біоетика повинна буду­ватися на мультидисциплінарній основі, я пропоную дві галузі, інтереси яких, здавалося б, різні, але які мають потребу одна в одній: медична й екологічна етика. Вони перетинаються в тому розумінні, що медична етика переважно пов'язана з безпосеред­німи рішеннями, правом вибору пацієнтів і лікарів у їхньому прагненні продовжити життя... Екологічна етика має стійке уяв­лення стосовно того, що ми повинні робити, щоб зберегти еко­системи в такій формі, яка буде сумісна з тривалим існуванням людського роду". Ідея такої глобальної біоетики, що пропонує досягання "при­йнятного виживання" сталого суспіль­ства в здоровій екосистемі, почала практично реалізовуватися, починаючи з 90-х років минулого століття. У 70-х і 80-х роках біоетика розвивалася в межах медицини і біомедичних дослід­жень. Саме в цей час терміни "біоетика" і "біомедична етика" практично були синонімами.

Спочатку біоетикa розвивaлaся в основному в СШA, потім поступово стaлa вкорінювaтися тaкож в Зaхідній Європі, a з почaтку 90-х років – в крaїнaх Східної Європи і Aзії. Нині біоетикa стрімко розвивaється. Вона стaлa явищем глобaльного мaсштaбу, про що, зокремa, свідчить створена в 1992 Міжнародна асоціація біоетики, якa кожні двa роки організовує Всесвітні конгреси з біоетики. Глобального характеру біоетика набула у зв'язку з глобалізацією економіки, науки та куль­тури, що дуже актуально для сучасного суспільства. Причинами всесвітньої глобалізації є інтернаціоналізація економіки, роз­виток єдиної системи світового зв'язку, ослаблення ролі націо­нальних держав, активізація діяльності транснаціональних не­державних організацій (етнічних діаспор, релігійних конфесій, екологічних рухів).

Поняття біоетики знаходить нові смисли в міру того, як біологічне життя людей все більше і більше підпорядковується соціальним, політичним, культурним, морально-етичним, духовним потребам. Біоетика відкриває поле для суспільного діалогу, покликаного забезпечити узгодження досягнень науки з інтересами людини. Адже сучасний світ виявився інтелектуально й морально непідготовленим до революційних наукових відкриттів. Небезпека знання, яким володіє сучасна людина, полягає в можливості, втручатися в основи життя на Землі, змінювати його за допомогою новітніх технологій. Перед суспільством постало питання щодо виживання людини як біологічного виду та збереження біосфери Землі.

Стрімкий розвиток медицини і технологій завжди викликав не тільки захоплення, але і страх. Він пов'язаний з питаннями, на які немає однозначної відповіді: чи можна клонувати людей, проводити досліди на тваринах, використовувати стовбурові клітини? Відповідь на ці та інші питання є дуже непростою. Біоетика створила знання особливого типу, в якому фахова думка професіоналів висловлюється на доступному для звичайної людини рівні. Біоетикa сприяє пошукові морaльно обґрунтовaних і соціaльно прийнятних рішень на складні питaння, які постaють перед людством прaктично щодня.

Нині глобальна біоетика розвивається в таких напрямках:

1     — етика медичних професій (лікарі, медичні сестри, тех­нічні співробітники, адміністратори);

2         — етика клінічних досліджень і експериментів на тваринах терапевтичною і нетерапевтичною метою;

3      — соціальна етика медицини (соціальна справедливість, соціоетичні зобов'язання, розподіл ресурсів охорони здоров'я, біоетичні проблеми медицини праці, спорту, багатонаціонально­го суспільства, демографічного розвитку);

4    — етика охорони навколишнього середовища;

5    — етична оцінка біоправа як юридичної регламентації втру­чання в організм людини, геном і біосферу його проживання;

2. Біоетикa та нооетика: проблемaтика та перспективи

Предметом біоетики є сукупність спірних етичних питань, що можуть ідентифікуватися в процесі медич­ної практики, під час виконання біомедичних дослід­жень і експериментів або у разі комбінації цих видів професійної діяльності. Під терміном "біоетика" слід розуміти систематичний аналіз дій людини в біології і медицині у світлі моральних цінностей і принципів. За образним виразом академіка Ю.І. Кундієва "біоети­ка — це органічна сполука сучасних досягнень науки і медицини з духовністю". 

Біоетика включає велике коло соціально-економічних, морально-етичних і юри­дичних проблем, зміст і глибина яких постійно змі­нюються з прогресом біології, медичної науки і прак­тики. Завданням біоетики є всебічний аналіз таких проблем з метою їхнього визначення та розв'язання. Часто поряд з терміном "біоетика" використовують термін "біомедична етика". Термін "біомедична етика" визначає більший акцент на обговорення проблем, пов'язаних з практичною медициною та включає більш широке коло спірних питань: соціальну медицину, біоправо, етику про­ведення біомедичних досліджень та експериментів. 

Сам термін "біоетика" започаткував В.Р. Поттер у стат­ті "Біоетика, наука виживання" (збірник "Перспективи біології і медицини", 1970) і у книзі "Біоетика, міст у майбутнє" (1971). Концепція біоетики виникла в атмосфері етичних обвинувачень медицини і науки, що відбувалися наприкінці 60-х років XX століття. Термін "біоетика" був запропонований В.Р. Поттером для того, щоб зазначити необхідність нових етичних підходів, які могли б протистояти викликам досягнень науки і техніки і забезпечити виживання людства в постіндустріальному суспіль­стві.

Біоетика є наукою про закони, принципи і правила регулю­вання професійної поведінки медиків та науковців-дослідни­ків, вона має на меті безпеку використання нових техно­логій і попереджає про неприпустимість нане­сення шкоди людині, її потомству, усьому людству і біосфері в цілому.

Біоетика є підрозділом більш загальної науки — етики. Ети­ка за своєю природою є філософською дисципліною. Як розділ філософії етику можна визначити як "філософське вивчення мо­ралі". Філософи звичайно підрозділяють етику на нормативну етику й метаетику. Нормативна етика намагається визначити, які дії людини правильні з моральної точки зору, а які ні. Метаетика ставить завдання встановлення природи моральних ідей і визначення придатних методів для підтвердження правильності окремих моральних поглядів і теоретичних систем. 

Біоетика може бути іден­тифікована як один з розділів прикладної нормативної етики. Завданням біоетики є розв'язання етичних проблем, пов'язаних з природничими, біомедичними, біотехнологічними дослідження­ми. Завданням прикладної етики не є встановлення моральних поглядів, яких люди фактично дотри­муються. Це завдання описової етики. Прикладна нормативна етика, як і загальна нормативна етика, спрямована на те, щоб установити, які моральні погляди є виправданими.

3. Формуванні наукової термінології біоетики.

Прогресуючі соціальні та екологічні негаразди надзвичайно стимулюють пошуки «нової моралі» («Етика ненасильства» – Р. Емерсон, Г. Торо, Л. Толстой, М. Ганді, М. Л. Кінг; «Культура вини» та «Культура сорому» – Р. Бенедикт; «Принцип відповідальності» – Г. Йонас; концепція «Спільносвіту» – К. М. Маєр-Абіх та ін.). Заслуговує на увагу, майже забутий сьогодні, «принцип співчуття» С. Мейєна, в основі якого міститься впевненість в тому, що в центрі будь-яких практичних дій людини мусить бути етика. Стає очевидним, що попри всю можливу прагматичну ефективність проєкти, в яких не враховуються етичні та екологічні вимоги, приречені на провал. Саме на цих засадах формується «нова інвайронментальна парадигма».

Саме на перетині науки та етики, що традиційно розглядалися як несумісні, й виникають «нові етики». Нині своєрідним епіцентром таких етик постають екологічна та біологічна етика. Біологічна етика – сучасний напрям прикладної етичної думки, де робляться продуктивні спроби поєднання новітніх досягнень біології та медицини з духовністю та етичними принципами. Таке поєднання все більше визнається як необхідна передумова подальшого існування людини як родової істоти, що надає підстави визначати біологічну етику як «етику виживання», яка закладає фундамент цивілізації «любові та життя». Біологічна етика, визначаючи міру дозволеного втручання в природу взагалі й у природу людини зокрема, стає важливим компонентом ціннісно-духовних підвалин людської цивілізації, орієнтує на подальше етичне вдосконалення людини, створює умови для захисту її прав та гідності. Її проблеми стосуються не лише біологів та медиків, а всього суспільства. Вони відзначаються безпрецедентною складністю та неоднозначністю, вимагають від дослідників високого професіоналізму, розвиненого відчуття міри та такту, граничної вимогливості до себе та відповідальності.

Біологічна етика є одночасно академічною дисципліною та соціальною інституцією й є можливою лише за умов міждисциплінарного підходу до її проблем. К. М. Маєр-Абіх вважає, що етика майбутнього має бути не антропоцентричною, а голістською, згідно з якою ми є відповідальними за інші Біоетика: від теорії до практики життя, з якими живемо поряд. «Живі істоти існують у світі не тільки задля нас, а й разом із нами. Кожна жива істота потребує власного довкілля, свого специфічного життєвого простору. Наше довкілля є тільки одним із багатьох довкіль, людський життєвий простір є тільки частиною природного універсуму». Навіть термін «довкілля» він вважає антропоцентричним, позаяк у такій редакції воно постає як лише наше (людське) довкілля. Аби подолати це враження, цей світ слід розглядати й визначати як наш природний спільносвіт.

Загалом, сучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи етики класичної та новітні тенденції, зініційовані екологією, медичною деонтологією та бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім всього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції й поєднання природничонаукової та соціогуманітарної культури. Стосовно цього досить влучно висловився В. Хесле: «Людина, що нічого не розуміє в хімії й біології, навряд чи може сьогодні сказати що-небудь суттєве відносно нагальних конкретних етичних проблем, навіть у випадку, якщо вона оволоділа всією етичною традицією від Платона до Шеллера» [Хесле В. Философия и экология]. Американський поет-романтик Уїльям Вордсворт уподібнював ученого з його запалом до пізнання й браком етичного відчуття, з людиною, що збирає гербарій на могилі власної матері. В. Р. Поттер особливо наголошує на необхідності поєднання біологічного знання й загальнолюдських цінностей (гуманітарії). Сучасна етика, перш за все, мусить бути біологічно обґрунтованою. «Біоетика, як я собі уявляю, повинна прагнути до відтворення мудрості, виходячи з усвідомлення існування біологічного світу та природи людини й розуміння того, як можна використати отримані знання для досягнення соціального блага» [Поттер В. Р. Биоэтика: мост в будущее].

На думку В. Р. Поттера, відсутній належний діалог між «двома культурами» – наукою та гуманітарним знанням. Прогресуюче погіршення екологічної ситуації в світі та розвиток екологічних досліджень висувають настійну вимогу взаємної корекції Біоетика: від теорії до практики науковості та «софійності», корекції, без якої ми назавжди будемо приречені на нарощування «природоперетворюючої» могутності, порушуючи при цьому передумови й підвалини своєї власної життєдіяльності, втрачаючи сенс власного існування.

Поттер: «Сьогодні ми мусимо усвідомити, що етика людини більше не може вивчатися без реалістичного розуміння екології у самому широкому значенні цього слова. Етичні цінності не повинні розглядатися поза біологічними фактами. Ми відчуваємо велику потребу в Земельній етиці, Етиці живої природи, Популяційній етиці, Етиці споживання, Урбаністичній етиці, Інтернаціональній етиці, Геріатричній етиці тощо. Проблеми, які ними розглядаються, закликають до дій, що спираються на знання цінностей і біологічних фактів. Усі вони включають Біоетику, бо виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи наших цінностей».

Нині на теренах біоетики все більш відчувається «дрейф» від власне етики до права. Абсолютне домінування права над мораллю породжує прагнення до уніфікації етики, надання їй рис правового регулятора, або, у кращому випадку, імперативної моралі, що спирається на вимоги та заборони. Попри всі спроби об’єднати етику та право, як головних регуляторів людської поведінки, право не може замінити етику, а етика – права. Апостол Павло в посланні до римлян зазначав: закон необхідний, але це лише перша стадія на шляху до внутрішньої досконалості, бо сам по собі він не може змінити гріховні нахили людини. Необхідно йти до моралі – закону «внутрішньої людини», яка погоджується з Богом. Як слушно зазначав К. Аксаков, право робить непотрібною совість. Саме тому біоетичну конкретику майже неможливо «втиснути» у певний біоетичний «кодекс». Бюрократична регламентація нездатна в належній мірі регулювати складні ситуації, що постійно виникають у біоетичній практиці. Але, попри все зазначене, право та етика як головні регулятори поведінки людини мають доповнювати одне одного.

Формується особлива галузь юриспруденції – екологічне право. Як зазначає директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАНУ академік Ю. С. Шемшученко, екологічне право є комплексною галуззю, що регулює суспільні відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). Виникає поняття «екологічний злочин». Під впливом реалій сьогодення, заговорили про «особисте моральне право природи». Зокрема, набуває поширення міркування, що й тварини є свідомими суб’єктами життя, здатні відчувати біль і задоволення, і тому заслуговують на моральну повагу.

Усі природні об’єкти мають природні потреби й піклувальники повинні їх захищати. «Права природи» підтримує «Всесвітня хартія природи», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році.

Безпрецедентна актуалізація проблем, що нині об’єднується терміном «біологічна етика», є своєрідним індикатором корінного перелому в історії людства. Проте прогресуюча актуалізація цього терміна, крім усього іншого, приводить до того, що він робиться модним, суперечливим і, отже, потребує постійної семантичної корекції, а сама біоетика – уточнення меж і можливостей своєї компетентності, адекватної кореляції між ейдотичними та практичними аспектами.

4. Національні та міжнародні документи з питань біоетики та прав людини.

Розроблені і прийняті в останні десятиліття документи: 

«Керівництво з етичних питань у медичній генетиці та наданні генетичних послуг» (ВООЗ, 1995 р.), «Загальна декларація про геном людини та права людини» (Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури, 1997 р.), «Конвенція про захист прав і гідності людини у зв’язку із застосуванням досягнень біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину» (Рада Європи, 1997 р.) [25], а також «Рекомендації про етико-правове регулювання й безпеку генетичних медичних технологій в державах – учасницях СНД» (Міжпарламентська асамблея держав – учасниць СНД, 2007 р.)

5. Стан і перспективи розвитку біоетики в Україні.

У 1997 році було створено Міжнародний комітет з біоетики ЮНЕСКО і в багатьох країнах почали формуватися національні етичні комітети. У зв’язку з цим до НАН України звернулася Національна комісія України у справах ЮНЕСКО з пропозицією створити в рамках Національної академії наук такий комітет. Підставою для звернення саме до НАН України була наявність при ній низки національних, міжвідомчих і міжнародних центрів, комісій і комітетів різної спрямованості, а також досвід зі створення міждисциплінарних наукових структур, яким і передбачався, на загальну думку, комітет з біоетики. У 1998 році Комітет з питань біоетики при Президії НАН України було створено. До роботи в Комітеті були залучені провідні вчені Національної академії наук у галузі біології, медицини, філософії та права, представники міністерств охорони здоров’я, екологічної безпеки, науки і освіти, юстиції, закордонних справ, академій медичних та аграрних наук. Головою комітету було обрано академіка Ю. І. Кундієва, а базовою організацією для забезпечення діяльності Комітету було призначено Науковий центр з медико-біотехнічних проблем. Без перебільшення можна вважати, що відтоді почалася систематична й послідовна діяльність у галузі біоетики на національному рівні.

У 2000 році був заснований Комітет з біоетики при Президії Національної академії медичних наук України, який спільно з Міністерством охорони здоров’я України розробив типове положення про комітети з медичної етики наукових і лікувально-профілактичних установ, що відповідає сучасним міжнародним вимогам. У ці самі роки були сформовані локальні етичні комітети в установах НАМН і МОЗ України, а також створені громадські організації біоетичної спрямованості – Українська асоціація з біоетики (м. Київ), Асоціація з біоетики (м. Харків), Інститут біоетики ім. Я. Базилевича (м. Львів) тощо.

у вересні 2001 року організували й провели в Києві І Національний конгрес з біоетики. Конгрес підтвердив важливість та актуальність здійснення роботи, що спрямована на впровадження принципів біоетики в Україні. Було вирішено проводити такі форуми раз на три роки. Сьогодні організовано й проведено сім національних конгресів з біоетики (2001 р., 2004 р., 2007 р., 2010 р., 2013 р., 2016 р., 2019 р.). Результатом перших конгресів стала розробка «Етичного кодексу лікаря України» і «Загальних етичних принципів експериментів на тваринах». На виконання резолюцій наступних конгресів було введено обов’язкову біоетичну експертизу при захисті докторських і кандидатських дисертацій з клінічної та експериментальної медицини, біології і ветеринарії (Бюлетень ВАК України, 2005, № 5, с. 2), розроблено «Етичний кодекс вченого України», який було схвалено на Загальних зборах НАН України (Вісник НАН України, 2009, № 7, с. 64–68). Останні конгреси привернули увагу фахівців і широких кіл громадськості до важливості розробки заходів безпеки та застосування етичних норм при впровадженні наноматеріалів і нанотехнологій, правових аспектів охорони здоров’я та вдосконалення медичного права. VII Національний конгрес з біоетики було присвячено світлій пам’яті академіка Юрія Ілліча Кундієва (1927–2017). Із 2018 року Комітет з питань біоетики при Президії НАН України очолює академік О. О. Кришталь.

Сьогодні основними функціями комітетів, що проводять етичну експертизу клінічних та інших біомедичних досліджень, є забезпечення безпеки та гарантії дотримання прав учасників випробування, контроль процесу отримання їхньої інформованої згоди на участь у дослідженні, оцінка співвідношення ризику та очікуваної користі, пов’язаних з проведенням кожного конкретного дослідження, забезпечення гуманного ставлення до експериментальних тварин тощо.

Крім конгресів, з метою координації та посилення активності в галузі біоетики та біоетичної освіти, Науковим центром з медико-біотехнічних проблем НАН України щороку проводяться міжнародні семінари, на яких обговорюються такі важливі теми, як гуманітарні та юридичні аспекти застосування нанотехнологій і наноматеріалів, проблеми безпеки наноматеріалів для здоров’я людини та навколишнього середовища, біоетичні аспекти досліджень з нанофармакології та нанофармації, етичні, соціальні та освітні аспекти нанобіотехнології медичного призначення, світоглядні та філософські аспекти NBIC-технологій, а також біоетичні аспекти їхнього застосування в медицині.

За роки свого існування в Україні біоетика посіла належне місце в діяльності установ медико-біологічного профілю та викладається майже в усіх національних університетах і вищих та середніх медичних навчальних закладах. Можна сказати, що біоетика проникла в усі сфери життя та діяльності сучасної людини.