Тема 1. Критичне та креативне мислення як логічна рефлексія

1. Загальна характеристик мислення людини.

      В умовах демократичного суспільства та ринкової економіки, коли інтереси особистості, роботодавця та держави нерідко вступають у суперечність, майбутні фахівці, критично осмислюючи навколишнє середовище, здатні закріплювати традиції та досвід,  потужно впливати на хід та результати соціально-економічних реформ, спрямованих на розвиток країни та суспільства. Володіння навичками критичного мислення готує до практичної діяльності життя в цілому, до вміння прогнозувати та враховувати зміни в економічній, політичні, соціальній, гуманітарних сферах при цьому бачачи  зміни у технології та управлінні виробництвом. Критичне мислення допомагає змінювати психологію, адаптуватися до ринкової економіки, розвивати ділові здібності та професійну кваліфікацію. Формування критичного мислення є необхідним для випускника сучасного вузу, незалежно від спеціальності, але особливо важливо для менеджерів, педагогів, психологів, політологів, медиків, маркетологів, інженерів, оскільки у сфері їхньої професійної діяльності критичне мислення сприяє виробленню ефективних рішень, генерації ідей та створення нових технологій. Тому, в перспективі однієї з пріоритетних завдань сучасної освіти є розвиток конструктивної критики та самокритики як засобів ефективного мислення, пізнання самого себе та оцінки явищ дійсності.

      Проте питання формування критичного мислення студентів та аспірантів у професійній педагогіці досліджуються вкрай слабо та спеціально не виділяються. Внаслідок цього майбутні фахівці не можуть раціонально формулювати свої думки та ідеї, швидко орієнтуватися в потоці інформації, що стрімко зростає і знаходити потрібне, осмислювати і застосовувати отриману інформацію, що вимагає формування особливих розумових навичок у сучасного професіонала своєї справи. «Вони не знають, як приймати рішення – чи мати дітей, чи робити інвестиції, чи підтримувати ту чи іншу політичну пропозицію. Вони не вміють висувати ймовірні способи вирішення своїх проблем. Коротше, вони не знають, як використовувати свою голову» [3].

      У психологічному словнику: «Мислення – це процес відображення об'єктів, оскільки воно є творчим перетворенням суб'єктивних образів у свідомості людини, значення та сенсу для вирішення реальних протиріч в обставинах життєдіяльності людей, для утворення нею нових цілей, відкриття нових засобів та планів для їх досягнення»[13, с. 77]. О. М. Леонтьєв визначає мислення як «процес свідомого відображення дійсності в таких об'єктивних його властивостях, зв'язки та відносини, в які включаються і недоступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю об'єкти» [7, с. 27]. Представник когнітивної психології Р. Солсо пропонує таке визначення: «Мислення – це процес, з допомогою якого формується нова уявна репрезентація; це відбувається шляхом перетворення інформації, що досягається у складній взаємодії уявних атрибутів судження, абстрагування, міркування, уяви та вирішення завдань. Мислення – найбільш змістовний елемент із трьох складових розумового процесу та воно характеризується швидше всеосяжністю, ніж винятковістю» [15, с. 459]. С. Л. Рубінштейн розглядає процес мислення як аналізування та синтезування того, що виділяється аналізом; далі слідують абстракція та узагальнення, що є похідними від них. «Закономірності цих процесів у тому, що взаємовідносини один з одним суть основних внутрішніх закономірностей мислення» [14, з. 28].

2. Критичне мислення та його головні особливості.

       Критичне мислення має свої особливості, свою понятійну систему, що відрізняють його від інших видів та типів мислення. Однак ми можемо розглядати критичне мислення лише у взаємозв'язку з іншими видами мислення, у поєднанні та зіставленні з такими поняттями, як продуктивне, проблемне, творче, логічне, системне мислення, інтелект, та іншими поняттями активної, цілеспрямованої розумової та практичної діяльності людини.

На мал. 1 зображено взаємозв'язок всіх видів мислення.

        Критичне мислення вплетене, інтегроване в кожен з інших видів мислення, впливає на їх логіку, якість, цілісність, служить сполучною ланкою між усіма типами та видами мислення, поведінки; є одним із елементів менталітету індивіда, соціуму, суспільства. Критичність розуму вкрай необхідна у всіх ланках процесу проблемного навчання, оскільки всюди потрібен аналіз, порівняння, узагальнення та заперечення. Без критичної оцінки завдання, проблеми неможливе висування припущень, гіпотез. Тут є місце для сумнівів, а отже, і критичного підходу. Наприклад, при висуванні гіпотези ми не завжди знаємо, чи вірна вона, і тому ставимо умови: "Гіпотеза вірна, якщо ...". Критичне мислення явно «включається» на етапі доказу гіпотези або її спростування (це і є процес вирішення проблеми). Критичне мислення виникає на етапі підбиття підсумків, оцінки процесу та результату навчальної діяльності, тобто на етапі діагностики процесу виконання завдання, розв'язання задачі, оцінки результатів діяльності або поведінки, підтвердження висновків, пошуку найбільш раціонального способу вирішення проблеми, завдання.

     Вже на першому етапі проблемного навчання – етапі аналізу проблемної ситуації та формулювання проблеми – важливі критика, самокритика, самооцінка та самооцінка. Реалізація критичного мислення, і, отже, його формування певною мірою можливі на всіх етапах, скрізь, де існує альтернатива: під час аналізу проблемної ситуації. (Аналіз вимагає критичного ставлення); при мовленнєвому формулюванні проблеми; при висуванні гіпотези, оскільки критичне мислення пов'язане з доказом та спростуванням, із твердженням та запереченням. Тут творче мислення набуває критичного характеру. Існує припущення, що творчість людини пов'язана з двома сторонами творчого мислення – з синтетичним мисленням (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) і з інсайтом, здогадом, осяянням, тобто несподівано виникає в свідомості людини ідеєю вирішення проблеми [8].

        Вивчення критичного мислення як основи освітніх технологій 21 століття, безумовно, можна назвати одним з найпріоритетніших напрямів, що зародилися на стику психології, педагогіки, філософії та інших галузей наукового знання. В числі дослідників, котрі займаються проблемами критичного мислення, можна назвати Дж. Дьюї, Д. Халперн, Д. Клустера, Р.Х. Джонсона, В.А. Попкова, А.В. Коржуєва, Г.Б. Сорін, А.Б. Бутенка та ін.

    Критичність мислення представляє розумову здатність, спрямовану перебування оптимального способу розв'язання задач. Ефективним навчання стає лише за умови самонавчання, воно найміцніше і зберігається надовго, а опорою йому служить самооцінка. Багато авторів визначають критичне мислення як оцінку, що базується на критеріях, ця оцінка «може бути спрямована людиною на зовнішній світ, на чужі думки та на себе, на свої думки. У цьому полягає зміст критичності і самокритичності мислення» [17]. У дослідженні М. Векслера поняття «критичне мислення» сприймається як «процес рішення проблеми, що включає різне обговорення процесу та результатів праці, їхня оцінка. Ця оцінка може бути виражена у виявленні помилки, або у встановленні позитивного, цінного у предметах і явищах, або у встановленні істинності факту, що обговорюється, ідеї» [4]. В.А. Попков та А.В. Коржуєв визначають поняття «критичне мислення» як осмислення людиною своїх дій, роздуми про них, у ході здійснення якого людина віддає собі повний і ясний звіт про те, що і як вона робить, тобто розуміє ті схеми та правила, згідно з якими вона діє [12, c. 7].

         Одним з найважливіших досягнень у вивченні психології є вивчення не тільки того, як працює мозок взагалі, а як людина використовує свій мозок зокрема – у критичному мисленні» [1]. Аналізуючи сучасні тенденції у розвитку освіти, М.В. Кларін зазначає той факт, що «в характеристиці схильності до критичному мисленню чітко проглядається вихід за межі раціоналістичного, інтелектуального розуміння критичного мислення. Схильність до критичного мислення характеризується пошуком ясної постановки предмета точності; послідовним, послідовним розглядом частин складного цілого; проявом сприйнятливості та розуміння щодо чужих почуттів, рівнем знань та глибини суджень; схильністю до застосування навичок критичного мислення в житті» [5, с. 104].

      «Критичне мислення (Critical thinking) – це спосіб мислення, спрямований на виявлення структурних особливостей міркування, перевірку кореляції між обґрунтовано висунутими тезами та відповідними ним аргументами, оцінку висунутих тез, характеристику контекстів міркувань з урахуванням особливостей автора та читача. «Критичне мислення передбачає: навик рефлексії над власною розумовою діяльністю, розвиток навичок аналітичної діяльності, вміння працювати з поняттями, судженнями, висновками, питаннями, здатність оцінювати ті ж уміння у інших. Критичне мислення формується як практична логіка, розташована всередині та залежно від контексту міркування і розмірковувань суб'єкта» [16]. В.А. Попков та А.В. Коржуєв [12] під критичним мисленням розуміють специфічну форму оцінної діяльності суб'єкта пізнання, спрямовану у самому загальному сенсі на виявлення ступеня відповідності (або невідповідності) того чи іншого продукту прийнятим еталонам і стандартам, що включає специфічні процедури і сприяє смисловому самовизначенню суб'єкта пізнання стосовно найрізноманітніших проявів навколишнього світу та його продуктивного перетворення. Д.М. Шакірова пропонує наступне формулювання критичного мислення. «Критичне мислення – це здібності та потреби людини: а) бачити невідповідність висловлювання (думки) або поведінки іншої людини загальноприйнятою думкою або нормами поведінки або власне уявлення про них; б) усвідомлювати істинність або помилковість теорії, становища, алогічність висловлювання та реагувати на них; в) вміти відокремлювати хибне, неправильне від правильного, правильного; критично аналізувати, доводити чи спростовувати, оцінювати предмет, завдання, вносити корективи, показувати зразок думки, висловлювання, поведінки; це вираження власного ціннісного відношення, ціннісної орієнтації; г) це вміння доводити та спростовувати, правильно оцінювати предмет, завдання, поведінку, процес, результат тощо». [18, с. 52].

    З погляду завдань нашого дослідження особливий інтерес представляє розгляд параметрів критичного мислення. У ряді теоретичних та експериментальних робіт (Д. Клустер, П. Фрейре, Дж. Дьюї, Р. Еніс та ін) показані найважливіші характеристики критичного мислення. До них відносяться:

·      самостійність мислення;

·      допитливість;

·      формулювання проблеми та знаходження виходу із ситуації;

·      ухвалення обдуманих рішень;

·      висловлювання своєї точки зору.

      Самостійність мислення дозволяє членам команди формулювати свої ідеї, оцінки, переконання незалежно від інших. Студенти або аспіранти, працюючи в команді, повинні мати достатньо свободи, щоб думати власною головою та самостійно вирішувати найскладніші питання» [13, c. 75]. Студенти мають право приймати ідеї інших людей як власну думку та розділяти чиюсь точку зору. «Цікавість, є невід'ємною властивістю всього живого» [6, с. 64]. Ми помічаємо щось нове і хочемо дізнатися, що це таке. Щоб породити складну думку, потрібно переробити гору «сировини» – фактів, ідей, тестів, теорій, даних, концепцій. Проте критичне мислення не можна прирівнювати до традиційного вивчення фактів. «Проблемно-постановна» освіта будується так, щоб студенти чи аспіранти могли повністю і свідомо зосередитися на покращенні своїх розумових здібностей та розширити сферу застосування отриманих навичок, навчання критичного мислення повинно включати в себе велику кількість прикладів з різних сфер життя. Критичне мислення виникає тоді, коли студенти чи аспіранти починають займатися конкретною проблемою. «Головне питання, яке має бути поставлене щодо ситуації чи явища, взятою за відправну точку процесу навчання, є питання про те, якого роду проблеми це явище породжує» [4]. Збираючи дані, аналізуючи тексти, зіставляючи альтернативні точки зору і використовуючи можливості обговорення, студенти чи аспіранти шукають і знаходять відповіді на питання, що їх цікавлять, тобто критичне мислення є «особливим видом розумової діяльності, що дозволяє людині винести здорове судження про запропоновану йому точку зору або моделі поведінки» [6, c. 29].

          Здобувачі освіти, маючи навички критичного мислення, знаходять власне вирішення проблеми та підкріплюють це рішення розумними, обґрунтованими доводами. Вони також розуміють, що можливі інші розв'язання тієї ж проблеми, і намагаються довести, що обране ними рішення логічніше і раціональніше за інші. Так, Р.Х. Еніс визначає критичне мислення як прийняття обдуманих рішень у тому, як слід чинити й у що вірити. Незалежно від уявлень викладача про критичне мисленні, логіці проблемного навчання, у студентів чи аспірантів як би стихійно формуються певні вміння та навички такого мислення. Природно, що у процесі проблемного навчання найбільш помітно формування логічного аспекту критичного мислення, умінь та навичок доказу та спростування. Проте критичне мислення у педагогіці це не лише навчання пізнавальним вмінням, а й формування правильних відносин (міжособистісних, загальнолюдських); формування якостей особистості (духовність, самокритичність, оцінка чужої поведінки та самооцінка властивостей характеру, пізнавальної дії, результату діяльності).

    Термін «компетентність» - сукупність умінь певного типу (розумові, практичні, комунікативні тощо), а також мотиваційні установки, ціннісні орієнтації, що застосовуються у професійній практичній діяльності, становлять суть поняття «професійна компетентність». Процес формування останньої включає навчання окремим компетенціям, які можна ототожнити з уміннями, що базуються на знаннях та досвіді практичного застосування у різних ситуаціях. У цій дослідницькій роботі описується підхід до навчання студентів окремим умінням критично мислити, організовувати свою діяльність в умовах «команди» та інтегративним вмінням, які можна називати компетенціями, якщо у студента чи аспіранта сформовані мотиваційні установки для їх застосування у практичній діяльності. «Уміння – здатність свідомо виконати певну дію» [2, c. 12]. Уміння складає основу майстерності та професійної компетентності майбутнього спеціаліста. У педагогіці під "Умінням" розуміється володіння способами діяльності, здатність застосовувати знання [9].

        Формування умінь критичного мислення вимагає досить тривалого часу та наявності у студентів великої системи знань, що включає «Р-знання, які йому даються в рамках формальної освіти (школа, вуз, курси підвищення кваліфікації і т. д.), і Q-знання, що отримуються в результаті власної аналітичної роботи, рефлексії, критичного ставлення до свого досвіду та до самого себе. Ряд дослідників докладно описує поняття, пов'язані з категорією «критичне мислення»: рефлексія – заперечення – критика – критичність – самокритика – аргументація – доказ – спростування – оцінка – самооцінка – оцінне судження. Аналіз кожного з перерахованих понять дозволив нам виявити вміння, що дозволяють реалізувати у практичній діяльності здатності мислити критично.

      Так, рефлексія пов'язана з уміннями осмислити свої дії та усвідомити ті схеми та правила, згідно з якими людина діє. Критика і критичність виявляються в умінні самостійно відстоювати свої переконання та знаходити відповіді на заперечення; в умінні аналізувати інформацію, думку для оцінки та перевірки достовірності. До змісту критичності включається не лише «оцінка», а й уміння діалектичного мислення: уміння науково використовувати наукові методи, принципи та правила логіки (аргументація, доказ, спростування).

      Самокритика має свої особливості, тому що проявляється в вмінні аналізувати свої переконання, аргументи для самооцінки та самокорекції, уміння актуалізувати такі якості особистості, як допитливість, спостережливість, розкутість, сміливість, тактовність. Оцінка та самооцінка пов'язані з організацією контролю та самоконтролю і включають вміння зіставляти кінцеві результати та цілі, завдання, план діяльності; вміння аналізувати причини невідповідності та власні помилки; вміння приймати рішення щодо усунення невідповідностей у роботі.

    Оцінне судження проявляється у вмінні порівнювати, зіставляти, узагальнювати, конкретизувати чужу та власну думку. Прагнення людей до критичності та самокритичності велике, проте відсутність знань і умінь застосовувати ці знання практично може призвести до критиканства, тобто неправильної критики. Критика може набувати вигляду як звичайної сварки для з'ясування того, «хто має рацію», так і наукової дискусії, внаслідок чого виробляється спільна думка чи опоненти розходяться кожен зі своєю думкою. Критика відрізняється від критиканства логічним виразом думки.

      Критичне мислення, безумовно, формується логікою життя, залежить від природних здібностей та схильностей, соціального середовища та соціального виховання. Але все ж таки основна роль у формуванні критичного мислення належить педагогам.

       Критичне мислення не з'являється автоматично як побічного результату звичайного навчання у якійсь області. Щоб досягти очікуваного ефекту, потрібно додавати систематичні зусилля щодо вдосконалення мислення. Кожен новий факт піддається критичному обмірковуванню, а процес пізнання набуває індивідуальність і стає продуктивним. Разом з теоретичним ставленням до навколишнього світу, пізнавальне ставлення виступає у вигляді бажання та вміння аналізувати, оцінювати власні вчинки, тобто рефлексії, а також вміння поглянути на ситуацію з погляду іншої людини, сприймати оточення інших позицій, ніж свої. Все це є благодатною основою формування критичного мислення. Формування критичного мислення – це процес навчання та виховання, в результаті якого актуалізуються та розвиваються такі природні якості особистості, як допитливість, сприйнятливість, впевненість у собі, самостійність, комунікабельність, свобода вираження думки (розкутість), сміливість у висловлюванні ідей. Вміння формувати творче та критичне мислення та навчати цим видам мислення студентів визначає рівень професійної компетентності педагога, який також спрямовує студентів чи аспірантів у русло критичного мислення. Від того, як педагог зможе навчати студентів критично мислити, забезпечити сприйняття, запам'ятовування, розуміння, осмислення та інші розумові процеси, залежить продуктивність діяльності студентів, а, отже, і ефективність самого процесу навчання. Оскільки це мислення соціальне і найповніше виявляється при публічному виступі, в дискусії, суперечці, то вирішення групових завдань, коли відбувається взаємодія викладача зі студентами чи аспірантами, та студентів чи аспірантів між собою, краще, ніж індивідуальні заняття. Студенти чи аспіранти, будучи рівноправними учасниками того, що відбувається, сприймають навчання як обмін досвідом між ними та викладачем. Відносини, що складаються між педагогом та студентом, «Звільняють педагога від ролі всезнайки, але змушують прийняти не менш важку роль організатора процесу пізнання» [11]. Відбувається переосмислення позицій педагога, який стає більшою мірою «координатором», ніж безпосереднім джерелом знань та інформації.

        Розглядаючи процес навчання з позицій теорії синергетики, можна зазначити, що він пов'язаний з особливою формою контактних зв'язків між «координатором» та «партнером», в якій відбувається розуміння мудрості та вилучення уроків з досвіду прожитого життя. При цьому відбувається «з одного боку, власне процес навчання – передача викладачем студенту відповідних знань та досвіду, а з іншого – відтворення студентом особистісних якостей викладача» [2].

     Студенти чи аспіранти та викладач стикаються з тим фактом, що вони постійно навчаються на досвіді – своєму та чужому. Це зобов'язує їх весь час стежити за перебігом своєї думки, вести аналіз своєї діяльності, спиратися на рекомендації педагогічної науки, зіставляти свій досвід роботи з досвідом інших людей, критично оцінювати свої успіхи та невдачі. У ході вирішення групових завдань вся робота будується на творчій співпраці викладача та студента, на розвитку у студентів аналітичного підходу до будь-якого матеріалу, відбувається взаємодія студент – викладач, викладач – студент, студент – студент через пізнавальну діяльність. Педагоги, які працюють у руслі критичного мислення, розробляють зміст усіх видів педагогічних ситуацій з точки зору можливості зробити процес формування критичного мислення студентів чи аспірантів більш інтенсивним та ефективним, як з використанням способів формування проблемного мислення, так і за допомогою спеціальних способів, методів та прийомів. Від того, як педагог зможе стимулювати у студентів чи аспірантів бажання до невпинного пізнання, навчити критично мислити, забезпечити сприйняття, розуміння, запам'ятовування та інші процеси, залежить продуктивність діяльності, а отже, і ефективність самого освітнього процесу.

        Критичне мислення формується як стихійно у процесі життєдіяльності, а й особливими педагогічними засобами, шляхом спеціального навчання, виконання вправ, шляхом тренінгу. Як найбільш ефективну форму організації навчання, що сприяє формуванню критичного мислення студентів вузу чи аспірантів, нами виділено командну форму  організації навчання (як групова форма організації навчання). Теоретичне обґрунтування ефективності вибору групової форми організації навчання для формування критичного мислення студентів ми знаходимо в ряді робіт (М.І. Махмутов, Д.М. Шакірова, Я. Скалкова, Evrim Ustunluoglu, Г.І. Антоненко та ін.). Вони дотримуються думки, що створення групі проблемної ситуації дозволяє залучати студента чи аспіранта до активного розумового процесу.

3. Критеативне мислення як «soft skills» сучасної людини.

       Розгляд поняття "творчість", "творче мислення" має величезну кількість інтерпретацій, осягнути та перерахувати які в повному обсязі не можливо, проте ми маємо зупинитися на ряді визначень, запропонованих різними дослідниками, що б все ж для себе узагальнити дане поняття. Проблема творчості чи креативності піднімається багатьма дослідниками. І.Г. Песталоцці [10, c. 15] розумів навчання як «творчість самого учня, набуття знань на основі самостійності, саморозвитку». А.В. Дистервег [10, c. 17] вважав, що «сутність навчання полягає у вихованні учнів самостійності з оволодіння основними істинами. Але щоб успішно виховувати та навчати, сам педагог має бути творчою особистістю». К.Д. Ушинський [10, c. 25] вважав, що «тільки неординарна особистість може впливати на розвиток та визначення особи». П.П. Блонський велику увагу приділяв вихованню, розвиваючи таке поняття як «творчий педагог». «Необхідна ще у стінах педагогічного вузу практика, але не копіююча (така практика вбивча), творча та усвідомлююча…» [10, c. 35]. У сучасних дослідженнях термін «креативність» позначає комплекс інтелектуальних та особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей та нешаблонного їх вирішення.    «Креативність є таємниця, загорнута в головоломку, сховану всередині загадки» [10, c. 76]. Представники гуманістичної психології (А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, Н. Роджерс) стверджують, що в кожному індивідуумі іманентно імплікована креативність як спосіб вираження самоактуалізації. "Кожне заперечення не творить", - мудро зауважив Н.К. Реріх [10, с. 80]. Тобто можна сказати, що творіння, а справжня творчість завжди творча, навчити творчості неможливо, можна тільки опанувати прийоми творіння шляхом створення для студентів та аспірантів не тільки сприятливих умов-ситуацій, що вимагають внутрішньої гармонізації, а й боротьби з собою, зі своїми недоліками, подолання сумнівів у собі та у своїх можливостях.

      Якщо основним показником творчого мислення вважається оригінальність розумового процесу, пошуки способів вирішення завдання, проблеми, створення нового продукту, то основний показник критичного мислення – це підтвердження істинності чи хибності судження, визначення істинності нового знання, зміна соціальної поведінки, забезпечення права вибору. Іншим показником критичного мислення є його склад і структура, до якої входять поняття критики та самокритики, опіки та самооцінки та ін.

4. Література

1.         Байрамов А.С. Динамика развития самостоятельности и критичности мышления у детей младшего школьного возраста: автореф. дис. … д-ра психол. наук /А.С. Байрамов. – Баку, 1968.– 40 с.

2.         Гамезо М.В. Атлас по психологии: инф.-метод. пособие к курсу «Психология человека» / М.В. Гамезо, И.А. Домашенко. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 182 с.

3.         Генике Е.А. Личностно-ориентированное обучение / Е.А. Генике. – Самара: Самарский региональный Центр Интернет Образования, Кабинет пед. технологий.

4.         Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления. (Как мы мыслим) / Дж. Дьюи; пер. с англ. Н. М. Никольской. М.: Лабиринт, 1999. – 192 с.

5.         Кларин М.В. Инновационные модели обучения в зарубежных педагогических поисках / М.В. Кларин. – М.: Арена, 1994. – 222 с.

6.         Клустер Д. Что такое критическое мышление / Дэвид Клустер // Критическое мышление и новые виды грамотности. – М.: ЦГЛ, 2005. – С. 5–13.

7.         Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: в 2 т. / А.Н. Леонтьев. – Т. 2. – М.: Педагогика, 1983. – 392 с.

8.         Литвиненко Э. Управленческая команда: как ее создать? / Э. Литвиненко // Народное образование. – 2004. – № 4. – С. 115.

9.         Махмутов М.И. Понятие менталитета в педагогике / М.И. Махмутов. – М.: Магистр, 1997. – 87 с.

10.       Морозов А.В. Креативность преподавателя высшей школы: моногр. / А.В. Морозов. – М., 2002. – 445 с.

11.       Петрова В.Н. Педагогическое сотрудничество или когда нравиться учиться и учить / В.Н. Петрова. – М.: Сентябрь, 1999. – 128 с.

12.       Попков В.А. Критический стиль мышления у субъектов высшего профессионального образования / В.А. Попков, А.В. Коржуев. – М.: Агроконсалт, 2002. – 7 с.

13.       Психологический словарь / под ред. Зинченко В.П., Мещерякова Б.Г. – М.: Педагогика-Пресс, 1997. – 440 с.

14.       Рубинштейн С.Л. О природе мышления и его составе: психология мышления / С.Л. Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1991. – 80 с.

15.       Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. – СПб.: Питер, 2006. – 589 с. 82

16.       Сорина Г.В. Критическое мышление: история и современный статус / Г.В. Сорина // Вестник Московского университета. – Серия 7. Философия. – 2003. – № 6. – С. 97–110.

17.       Халперн Д. Психология критического мышления / Д. Халперн. – СПб.: Питер, 2000. – 240 с.

18.       Шакирова Д.М. Мышление, интеллект, одаренность: вопросы теории и технологий / Д.М. Шакирова, И.Ф. Сибгатуллина, Д.Ш. Сулейманов; под ред. М.И. Махмутова. – Казань: Центр инновационных технологий, 2006.

19.       Шакирова Д.М. Формирование критического мышления учащихся и студентов в условиях модернизации образования: отчет по теме НИОКР № 02–2.3–98/2004 Ф(02) / исп.: Д.М. Шакирова, М.И. Махмутов, Н. Ф. Плотникова. – Казань, 2004.

20.       Шварц И.Е. Психологический климат как педагогическая проблема личности и коллектива / И.Е. Шварц // Сб. науч. тр. Костром. пед. ин-та. – Кострома, 1977. – Вып. 48. – С. 5–19.

21.       Эннис Р.Х. Таксономия места критического мышления и способностей / Р.Х. Эннис // КМ новости. – 1985. – № 1. – С. 12.

22.       Lawler E.E. Quality Circles after the Fad / Edward E. Lawler, Susan A. Mohrman // Harvard Business Review. – 1985. – V. 63. – P. 63.

23.       Scholters P.R. The Team Handbook. How to use Teams to Improve Quality / Peter R. Scholters. – New York, 1986. – 360 p.

24.       The Wall Street Journal. Introducing Management. – Jonh Willey & Sons, 2000. – P. 87.

25.       Walton M. The Deming Management Method / Mary Walton. – New York: Dodd Head, 1986. – P. 56.