Тема 3. Понятійний апарат міркувань.

1. Поняття як форма міркування. Мовні форми вираження понять.

     Практично усі слова будь-якої природної мови полісемічні, багатозначні, що призводить до неоднозначності складених з них аргументів, міркувань, послань. За словником української мови простий іменник «мати» має чотири значення, тобто може позначати чотири різних поняття з різним предметним і смисловим значенням. За Оксфордським словником англійської мови слово «mother» має три значення як іменник і два — як дієслово. Поширене сьогодні у філософській, науковій і науково-популярній літературі слово «інформація» має близько 400 значень. Вони криють у собі небезпеку порушення закону тотожності — підміну поняття. Ця елементарна підміна призводить до нерозуміння більш складних мовних конструкцій або до хибних висновків і тому подібних небажаних ситуацій. Щоб їх уникнути, критично мисляча людина при ознайомленні з міркуванням чи складнішим текстом має звернути увагу на те, які слова і вислови у ньому неоднозначні й тому, ймовірно, не зрозумілі. У циклі критичного мислення це є перше питання  фази розуміння.

     Як вже відзначалось, у текстах, складених природними мовами, неоднозначні практично усі слова. Тому враховувати у процесі розуміння усі численні комбінації їх припустимих предметних і смислових значень — навряд чи посильна за реальних часових обмежень задача. На щастя, у її повному вирішенні немає жорсткої необхідності. Справа у тому, що не усі слова відіграють у тексті однакові ролі. У будь-якому осмисленому науковому або діловому міркуванні існує відносно невелика сукупність ключових слів і висловів, що виражають його суть. Тому основну увагу слід приділити виділенню саме ключових слів і висловів, осягненню можливих наслідків їх різного розуміння можливих наслідків їх різного розуміння. Наведена замітка «Як інтерпретувати «хай» («так») ваших японських партнерів» складається з 53 слів, а набір ключових слів для неї достатньо обмежити таким чином: розуміння, японець, «хай» («так»), висловлення розуміння, висловлення згоди. Цей набір включає тільки 8 слів (з урахуванням двох простих словосполучень). Але цього цілком достатньо для того, щоб людина з нормальним здоровим глуздом вловила смисл замітки. Набір може бути скорочений і до 2 слів: розуміння, японець. Цього, звичайно, замало для передачі конкретного сенсу замітки, проте достатньо для окреслення її головної проблеми.

   Людина має здатність узагальнено мислити про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Пізнання об’єктивної дійсності реалізується шляхом утворення понять та оперування ними. Поняття виступає і як вихідний елемент пізнання, і як його результат. Будь-яка логічна форма і логічне мислення в цілому мають понятійний характер. Поняття – це така логічна форма (форма думки), в якій предмет відображається в його необхідних, загальних, істотних ознаках. Поняття може відображати явище, процес, предмет (як матеріальний, так і ідеальний, уявний). Головне для даної форми думки – відображати загальне і в той же час істотне, відмітне, специфічне в цьому предметі. Ознаками поняття називатимемо відображені в ньому будь-які властивості предмету. Розрізняють такі основні види ознак: - істотні і неістотні; - родові і видові, або загальні та індивідуальні (специфічні). Істотні ознаки (або необхідні, суттєві, внутрішні) – такі, що відображають внутрішню, корінну властивість предмету, закономірний зв’язок його елементів, його якісну визначеність. Це такі ознаки, зміна або знищення яких спричиняє зміну чи знищення самого предмету. Наприклад, однією з істотних ознак поняття „людина” є наявність свідомості.

   Неістотні ознаки (випадкові, несуттєві, зовнішні) – це минущі, другорядні ознаки, здобуваючи чи втрачаючи їх, предмет залишається самим собою. Наприклад, несуттєвою ознакою поняття „людина” є колір її волосся, вага, ріст і ін. Разом з тим необхідно підкреслити, що відмінність між істотними і неістотними ознаками має відносний характер. При певних умовах, зокрема – з розвитком знання про предмет, вони можуть змінюватися. До того ж істотність тієї або іншої ознаки часто визначається інтересами самої людини, її позицією, цілями, ситуацією. Так, для фізика або хіміка істотною ознакою води буде структура її молекули, для спраглої людини – здатність угамувати спрагу.

     Критерієм істотності ознак, відбиваних поняттям, є, врешті-решт, соціальна практика. Родові ознаки – це загальні ознаки для певної множини предметів, об’єднаних в єдине ціле (рід). Видові ознаки – індивідуальні, відмітні, специфічні ознаки, що дозволяють виділити окремі предмети чи їх особливі угрупування в межах даного роду. Понятійне, раціонально-логічне пізнання нерозривно пов’язане з чуттєвим пізнанням. Тому поняття генетично споріднене з вищою формою чуттєвого пізнання – уявленням. Уявлення служить необхідною передумовою переходу від чуттєвого пізнання до абстрактного мислення в логічній формі понять. Проте навіть загальні уявлення за своїм змістом і пізнавальним значенням відрізняються від поняття: - уявлення містить у собі відображення не тільки істотних, але і поверхневих, часто випадкових ознак предмета (поняття же, виступаючи як форма узагальненого відображення дійсності, виражає тільки істотні, необхідні ознаки предметів і явищ); - уявлення виникають мимоволі, вони нерозривно пов’язані з конкретною людиною, її знанням і досвідом, тому уявлення в значній мірі суб’єктивні, індивідуалізовані (при формуванні ж поняття велике значення має теоретичне узагальнення і практична перевірка, тому в поняттях більш виразно і чіткіше відтворюється реальна дійсність в її об’єктивних істотних властивостях та закономірностях).

2. Основні прийоми утворення понять. Порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення.

   Для утворення поняття необхідно виділити істотні ознаки предмета. Але істотне не лежить на поверхні. Щоб виявити його використовують наступні логічні прийоми: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування й узагальнення.

Аналіз – уявне розчленовування предмету на частини, виділення в ньому множини ознак.

Синтез – уявне об’єднання в єдине ціле частин предмета чи його ознак, отриманих у процесі аналізу.

Порівняння – встановлення подібності чи відмінності предметів за їх ознаками.

Абстрагування – виділення одних ознак предмету (істотних) і відволікання від інших (несуттєвих).

Узагальнення – поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини. У процесі узагальнення людина ніби відходить від конкретного різноманіття предметів, відволікається від безлічі деталей, щоб глибше пізнати основне, найбільш важливе.

   Матеріальним носієм поняття є слово або поєднання слів природної мови (словосполучення), без чого неможливе ні утворення поняття, ні оперування ним. У залежності від словесного виразу поняття можуть бути простими і складними. Поняття, що позначаються одним словом, називаються простими (“закон”, “квадрат”, “реклама”), двома і більше – складними (“ринкова економіка”, “Основний закон України”, “жива природа”, “студент першого курсу юридичного факультету”). Поняття нерозривно пов’язане зі словом, але не тотожно йому. Не всяке слово виражає поняття. Сполучники, прийменники, займенники, вигуки – не є поняттями. Наприклад, у знаменниках (“я”, “ти”, “він”) ніяких істотних ознак не міститься. Хто такий „я” (якщо не знати, хто говорить) – чоловік, жінка, студент, комерсант, вчений і т.п. – невідомо, тому що цього змісту немає в слові „я”. Одне й те саме слово (чи слова, однакові в написанні або звучанні) може означати різні поняття. Наприклад, “коса”, “термін”, “фокус”, “ключ”, “марка”. Такі слова називаються омонімами. І навпаки, одне й те саме поняття про предмет може позначатися різними словами, які мають назву синонімів (наприклад, батьківщина і вітчизна).

    Здатність слів виражати різні поняття веде часто до неясності в міркуваннях чи аргументації. Тому в науці користуються словами-термінами (від лат. terminus – границя, межа), що точно виражають зміст наукових понять. Відсутність виробленої навички розрізнення властивостей слова і поняття часто є причиною підміни поняття словом. На цьому ґрунтуються найпоширеніші помилки багатьох міркувань (так звані паралогізми і софізми). Неточна термінологія веде до змішування понять, до плутанини думок.

    Невпорядкованість у термінології породжує непорозуміння серед людей, підриває логічну стрункість мислення. Кожна наука, як відомо, прагне до однозначності своїх термінів, до строгої визначеності їх смислових значень. Невизначеність термінів неприпустима ні у мові юриста, ні в наукових (у тому числі економічних) дослідженнях, ні у викладацькій діяльності.

3. Логічна характеристика поняття.

     Як цілісна форма думки поняття має свою структуру – є закономірною єдністю двох елементів: обсягу і змісту. Зміст поняття – такий елемент його структури, що відображає сукупність істотних і відмітних ознак, властивих предмету, явищу чи їх множині.

     Для розкриття змісту необхідно шляхом абстрагування, порівняння і узагальнення встановити ознаки, котрі необхідні та достатні для виділення даного предмета з множини інших. Так, змістом поняття „людина” є розумна суспільна істота, здатна робити знаряддя праці. А змістом поняття „держава” виступає влада економічно пануючих соціальних сил і т.д. Повний перелік істотних ознак даного предмету може зробити тільки фахівець, що його досліджує. Логіка не може замінити такого конкретного наукового дослідження. Вона лише вказує, що входить в зміст окремих думок про предмет. Обсягом поняття називається сукупність (клас) предметів, що мислиться в даному понятті. Сукупність предметів, на які поширюється дане поняття, називається ще логічним класом (або множиною) предметів. Логічний клас – це така сукупність предметів, що мають спільні ознаки, внаслідок чого вони виражаються загальним поняттям. Наприклад, клас реактивних літаків, клас хребетних тварин, множина товарів – ці сукупності однорідних предметів складають обсяг відповідних понять. Інші поняття мають набагато вужчий обсяг, наприклад, „планети сонячної системи”, „економічно розвинуті країни”, „справедливі війни” і т.д. Логічні класи предметів бувають менш або більш широкі, обмежені і безмежні. Так, клас хімічних елементів чи множина планет сонячної системи обмежені визначеним числом, а клас дерев – безмежний, тому що він включає всі дерева, що росли, ростуть і будуть рости на нашій землі. Більш широкий логічний клас (він має назву підпорядковуючого, або родового) може містити в собі інші, менш широкі (підпорядковані, видові). Необхідно зазначити, що „рід” і „вид” – категорії співвідносні. Одне й те саме поняття може бути як родовим, так і видовим, в залежності від місця в родо-видовій ієрархії. Наприклад, поняття „держава” буде родовим щодо видового поняття „українська держава”. Але щодо поняття “елемент політичної системи” поняття “держава” буде вже видовим поняттям. Так само поняття “українська держава” стане родовим щодо поняття “сучасна українська держава”. Так, додавання до переліку істотних ознак загального поняття “економіка” ще й ознаки “ринкова” – збільшує зміст , але одночасно і зменшує обсяг початкового поняття до нового – “ринкова економіка”. Додавання ще однієї ознаки, наприклад “в Україні”, скорочує обсяг ще більше. Зворотний процес – скорочення змісту – буде супроводжуватися збільшенням обсягу поняття (наприклад, чорношкірий американець – чорношкіра людина – людина). Внутрішнім законом структури поняття є закон зворотного відношення обсягу і змісту: збільшення обсягу поняття спричиняє зменшення його змісту, а збільшення змісту – зменшення обсягу. Зворотне відношення обсягу і змісту поняття є головним законом структури даної форми думки. Всі поняття поділяються на конкретні види, в залежності від їх змісту (якісна характеристика) і обсягу (кількісна характеристика).

     За обсягом (за кількістю) поняття поділяються на одиничні, загальні, збірні і нульові. Поняття за обсягом одиничні загальні збірні нульові за змістом конкретні абстрактні відносні безвідносні позитивні негативні реєструючі нереєструючі хибні гіпотетичні необхідні. Одиничним називається поняття, у якому мислиться один предмет (наприклад, „великий український письменник Тарас Григорович Шевченко”, „Організація Об’єднаних Націй”, „столиця України” і інші). Загальним називається поняття, у якому мислиться певна множина предметів (наприклад, „столиця”, „держава”, „правознавець”, „економіст” і інші). Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими. Реєструючими називаються поняття, у яких множина мислимих у них предметів піддається обліку, реєстрації (наприклад, “дні тижня”, “пори року”, лауреати Нобелівської премії” „народний депутат України” та інші). Нереєструючими називаються загальні поняття, котрі відносяться до невизначеного числа предметів (наприклад, „людина”, „філософ”, „вчений” і інші). Нульовими (порожніми) називаються поняття, обсяги яких являють собою класи реально не існуючих предметів чи явищ. Нульові поняття – поділяються на хибні, гіпотетичні та ідеалізовані. Нульові хибні – відображають предмети, які не існують в принципі, наприклад: „русалка”, „золота рибка”, “круглий квадрат”. Нульові гіпотетичні – відображають предмети, існування яких висувається як гіпотеза: „житель Венери”, „інопланетянин”, „вічний двигун”. Нульові необхідні (ідеалізовані) – відображають так звані наукові ідеалізовані об’єкти: “ідеальний газ”, “абсолютне чорне тіло”. Збірними називаються поняття, у яких група однорідних предметів мислиться як єдине ціле: „ліс”, „сузір’я”, „гай”, „студентський будівельний загін” та ін. Зміст збірного поняття не можна віднести до кожного окремого елемента, що входить в обсяг цього поняття. За змістом (за якістю) виділяють такі поняття: конкретні, абстрактні, відносні, безвідносні, позитивні та негативні. Конкретні – це поняття, у яких мислиться предмет чи сукупність предметів з їх ознаками: „академія”, „студент”, „романс”, „будинок”, „поема Т.Шевченка „Гайдамаки” і ін. Абстрактні – поняття, у яких мислиться не сам предмет, а будь-яка ознака предмета, взята окремо від самого предмета: „сміливість”, „сумлінність”, „хоробрість”, „синява”, „тотожність” і ін. Відносні – такі поняття, у яких мисляться предмети, існування одного з яких, припускає існування іншого: „батьки” – „діти”, „учитель” – „учень”, „начальник” – „підлеглий”, „позивач” – „відповідач” “копія” – “оригінал”, “більше” – “менше” і ін. Безвідносні – такі поняття, у яких мисляться предмети, що існують самостійно, поза залежністю від іншого предмета: „фермер”, „правило”, „село”, „людина” і ін. Позитивні – це поняття, зміст яких фіксує наявність певних властивостей у предметі: „принциповість”, „шляхетний вчинок”, „агресивність”, “розумна істота” і ін. Негативними називаються поняття, у змісті яких вказується на відсутність у предмета визначених властивостей (наприклад, „некрасивий 30 вчинок”, „незграбний робітник”, „некошена поляна”, безвідповідальність, і ін.). В українській мові негативні поняття виражаються звичайно словами з негативними префіксами „не” чи „без”: „неписьменний”, „невіруючий”, „беззаконня”, „безладдя” і ін. У словах іноземного походження – найчастіше словами з негативним префіксом „а”: „агностицизм”, „аморальний” і ін.

     Визначити, до якого з зазначених видів відноситься конкретне поняття, означає дати йому логічну характеристику, тобто спершу потрібно визначити поняття за обсягом (одиничне, загальне чи нульове) та змістом (конкретне чи абстрактне, збірне чи незбірне, позитивне чи негативне, відносне чи безвідносне). Наприклад, поняття „неуважність” – загальне, незбірне, абстрактне, негативне, безвідносне; „неосудність” – загальне, незбірне, абстрактне, негативне, безвідносне. Логічна характеристика понять допомагає уточнити їхній зміст і обсяг, виробляє навички більш точного вживання понять у процесі міркування.

4. Логічні операції з визначенням поняття.

     Визначення (чи дефініція) поняття це логічна операція, що розкриває зміст поняття, встановлює значення терміну. Коли ми вживаємо яке-небудь слово, відповідне певному поняттю, і хочемо зробити його зрозумілим для всіх, то ми повинні розкрити зміст поняття. Оскільки змістом поняття А є сукупність його істотних ознак (а, б, в), то перелік цих ознак і буде означати розкриття змісту поняття, або його визначення. Будь-яке визначення є переліком істотних і відмітних ознак того чи іншого предмету чи явища і відповідає на запитання: „Що це таке?”. Оскільки істотних ознак, як правило, не так вже і багато, то визначення, розкриваючи головне, в своїй більшості лаконічні, легко запам’ятовуються, відтворюються і ними зручно користуватися.

       Визначення в науці є підсумком дослідження того чи іншого предмету, явища, процесу. Воно є лаконічним, зручним для вживання формулюванням суті досліджуваного (хоча справжнім визначенням предмету, звичайно ж , є вся наукова теорія, вчення про даний предмет). Якщо визначенням в науці завершується дослідження, то виклад науки, навпаки, починається з визначення. Так само і в логіці, яка вивчає структуру і форми готових думок, результатів пізнання, – визначення виконує роль загальної характеристики, як би зовнішнього опису предмету думки, тому всякий логічний аналіз предмету починається з визначення. Проте не всі поняття можуть бути визначеними. Такі поняття, які мають занадто простий зміст (“яскраво червоний колір”, “тяжкий”, “різкий”) не можуть бути визначені. Так само не можуть бути визначувані індивідуальні поняття, тому що при визначенні довелося би перераховувати нескінчену безліч ознак (“цей будинок”).

        Якщо нам потрібно визначити яке-небудь поняття, то ми виражаємо наше визначення за допомогою думки, що містить підмет і присудок. Законом зв'язку цих двох елементів структури визначення, є вимога логіки – їхні обсяги повинні бути однаковими. Підмет (поняття, зміст якого потрібно розкрити) називається визначуваним (дефінієндум, dfd), присудок (поняття, за допомогою якого розкривається зміст іншого поняття) – визначаючим (дефінієнс, dfn). Ці терміни важливі тому, що завдяки ним можна вказати ті правила, при виконанні яких отримується правильне визначення. Таких правил чотири.

1. Визначення повинно бути відповідним (співмірним). Тобто визначуване і визначаюче поняття мають бути оборотними, такими, що взаємозамінюються, вони повинні мати однаковий обсяг (dfd і dfs). Недотримання цього правила веде до логічної помилки „нерозмірності визначення”, що буває двох різновидів:

 а) занадто широке за обсягом визначення (наприклад, „логіка – наука про мислення”, тут важко відрізнити логіку від психології, фізіології, філософії, що теж вивчають мислення; щоб звузити визначення і зробити його відповідним, потрібно збільшити зміст, тобто додати ще одну істотну ознаку – “правильність” мислення);

 б) занадто вузьке за обсягом визначення (наприклад, „логіка – наука про закони і форми логічного міркування в науці”; щоб зробити це визначення відповідним, потрібно розширити його обсяг, а значить – зменшити зміст, забрати зайву ознаку – “в науці”).

2. Визначення не повинно містити в собі кола, тобто не повинно бути тавтологією (тавтологія – така логічна помилка, коли поняття, за допомогою якого потрібно розкрити зміст іншого – визначуваного – поняття, лише повторює його зміст в іншій словесній формі). Наприклад, “бізнес є бізнес”, „світло є світловий рух тіл, які світяться”, або – “світогляд – є системою поглядів на світ”. Подібних помилок не уникали іноді і видатні вчені. Так, В.І.Вернадський колись дав таке визначення: “Жива речовина біосфери є сукупність живих організмів, що живуть в неї”. Це правило вимагає, щоб визначуване поняття не визначалося за допомогою поняття, яке само стає зрозумілим тільки за допомогою визначуваного. У визначенні визначаюче і визначуване повинні бути двома різними і притому самостійними поняттями.

3. Визначення не повинно бути негативним. Негативне визначення не розкриває змісту обумовленого поняття, залишає його невизначеним. Наприклад, такі негативні визначення – „логіка – це не соціологія”, “баобаб – дерево, що не росте на теренах України”, “рідина – це те, що не тверде і не газоподібне” – лише вказують, чим не є предмет, не розкриваючи, чим він є. Проте, повністю обійтися без негативних визначень неможливо, особливо в науці (“точка є тим, що не має частин”). Правила логічної коректності і внутрішні закономірності художнього слова – теж не завжди збігаються. У логіці же прийнято, що негативні визначення можуть вживатися тільки тоді, коли визначуване поняття має негативний характер. Наприклад, “іноземець” – це людина, що не належить до даної країни”, або – „антипатія – це почуття ворожості, неприхильності”.

4. Визначення повинно бути ясним, чітким, вільним від двозначності, плутанини і суперечності. Визначення повинно бути лаконічним, не можна користуватися виразами метафоричними і взагалі мало зрозумілими. Наприклад, „життєлюб – це людина, що любить сама пожити й іншим не заважає”, або “архітектура – це застигла музика”. Порушення цього правила приводить до спроби пояснити невідоме через застосування ще менш відомого поняття. Заплутані визначення не виконують своєї основної ролі, вони не розкривають в короткій формі змісту визначуваного поняття, їх ускладнені форми важко запам’ятати і тому ними складно користуватися. Зазначеним правилам підкоряються всі види визначень.

      У залежності від способу розкриття змісту предмета, здатності розкривати можливо повніше зміст поняття, визначення поділяються на явні і неявні. Явні визначення є власно логічними визначеннями (визначення через найближчий рід і видову відмінність, генетичні визначення та номінальні). Неявні визначення є певними прийомами, що замінюють суто логічні визначення. Логічний аспект в них поєднаний з чуттєво-емпіричною фіксацією факту, деякі прийоми неявних визначень не стільки мають логічний характер, скільки є певними філологічними особливостями. У залежності від того, що визначається – сам предмет чи його ім’я, розрізняють реальні визначення (наприклад, “економічна діяльність – така поведінка людини, при якій досягається максимізація прибутку при скороченні витрат через здійснення контролю за обмеженими ресурсами”) і номінальні визначення (наприклад, “вотум” означає рішення, думку, відбиту у формі голосування”). явні визначення неявні визначення реальні номінальні через рід і видову відмінність генетичні

• вказівка

• опис

• порівняння

• розрізнення

• характеристика

• через перелік

• через протилежність

     Види визначень. Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки самого предмета. Класичним реальним визначенням, найбільш поширеним способом явного визначення є визначення через найближчий рід і видову відмінність. При такому способі визначенні встановлюється найближчий рід щодо визначуваного поняття і відмітні ознаки, які належать тільки предмету даного поняття і яких немає у всіх інших предметів. Наприклад, “квадрат є рівнобічний прямокутник” (“прямокутник” – найближчий рід, “рівнобічний” – видова відмінність), або – „барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску” (родове поняття – „прилад”, видова характеристика – “для вимірювання атмосферного тиску”). Інший приклад: “спостереження – доцільне вивчення предмету, яке спирається в основному на дані органів чуття” (родове поняття тут – “вивчення предмету”, видові характеристики – “доцільне” і таке, “що спирається на чуттєві дані”). Важливо відмітити, що у визначенні повинен бути вказаний саме найближчий рід. Наприклад, ми знаємо про причетність поняття “студент” до таких далеких родових понять, як “біологічна істота виду “людина розумна”, “ссавець”, “жива істота” тощо, але при визначенні цього поняття потрібно спиратися саме на найближче родове поняття – “людина, що вивчається” (з додаванням видової ознаки – “у вищому навчальному закладі”).

     Генетичне визначення вказує на спосіб формування, виникнення або утворення визначуваного предмету. За своєю будовою генетичне визначення подібне до визначення через рід і видову відмінність. Наприклад, „корозія металів – це окислювально-відновлюваний процес, що утвориться в результаті окислювання атомів металу і їхнього переходу в іони”( тут теж вказане родове поняття, а опис способу формування визначуваного предмету є як би перелік його відмітних ознак).

      Номінальне визначення розкриває не ознаки певного предмету, а лише значення терміну, яким даний предмет позначається. Номінальні визначення містяться у всіх етимологічних та тлумачних словниках, оскільки в них йдеться не про предмети, а про слова, їх походження та значення. Так, наприклад, номінальне визначення поняття “філософія” торкається його етимології (історичного походження): термін „філософія” походить від грецьких слів „філео” – люблю і „софія” – мудрість, що означає любов до мудрості (чи, як говорили раніше на Русі, любомудріє). Номінальним буде і визначення слова “лавсан” як такого слова, що утворене скороченням назви “лабораторія високомолекулярних сполучень”. Для номінальних визначень характерна присутність у їхньому складі слова „називають(ся)”.

    До неявних визначень відноситься велика група прийомів, схожих з логічним визначенням. Вкажемо на деякі з них: • вказівка – словесний супровід безпосередньо сприйманої речі, явища, процесу (так зване остенсивне визначення, що буквально означає “вказівка пальцем”);

 • опис – більш докладна словесна характеристика того предмету, що спостерігається безпосередньо;

• порівняння (розрізнення), або метафора, – прийом, що використовується при зіставленні двох або кількох предметів (понять), коли один з предметів більш відомий, ніж інший (наприклад, за висловом Г.Сковороди, “що є душа, як не бездонна думок безодня?”);

• характеристика – більш докладний опис предмету, спрямований на певне узагальнення, виділення відмітних, а іноді й істотних, ознак предмету;

• операціональне визначення – визначення дією, експериментом, досвідними прийомами;

• контекстуальне визначення – визначення через контекст, в якому визначуване поняття явно не називається, а характеризується, описується опосередковано, часто як іносказання;

• визначення через перелік предметів, що входить в обсяг визначуваного поняття, – зустрічається доволі часто тоді, коли не вдається визначити істотні ознаки предмету (наприклад “природні ресурси – це річки і озера, водні джерела, земля, природні копалини тощо”);

• визначення через протилежність, через полярне відношення використовується тоді, коли у поняття немає більш широкого для нього родового поняття і воно визначається через протилежне, але настільки же гранично широке поняття (це стосується філософських категорій – матерія і свідомість, час і простір, рух і спокій, випадковість і необхідність, форма і зміст тощо). Щоб провести логічний аналіз визначенню поняття, необхідно: - з’ясувати структуру визначення (знайти поняття, зміст якого розкривають, та поняття, за допомогою якого робиться визначення); обидва поняття (дефінієндум і дефінієнс) повинні бути такими, що взаємозамінюються; - з’ясувати вид визначення; - перевірити чи дотримуються усі правила щодо визначення.

         У залежності від підстави розподілу розрізняють три види логічного розподілу:

• розподіл за видозміною ознаки;

• дихотомічний розподіл;

• класифікація.

   Розподіл за видозміною ознакою – це розподіл поняття на різноманітні види за наявністю певної видової ознаки (наприклад поняття “людина” можна ділити за ознакою національності, або – релігійної приналежності, або – за віком тощо).

      Дихотомія, або дихотомічний, двочленний розподіл, – це розподіл на два суперечливих поняття, що взаємовиключають одне одного. Наприклад, всі господарські культурні рослини можна поділити на зернові і не зернові, дерева – на хвойні і нехвойні, війни – на справедливі і несправедливі тощо. Дихотомічний поділ зручний тим, що два суперечливих поняття завжди вичерпують обсяг вихідного, ділимого поняття. Дихотомія ніколи не порушує головний закон операції розподілу. Розподіл завжди буде відповідним.

      Класифікація (кодифікування, систематизація, типологія та ін.) – це складний розподіл обсягу певної множини на складові його види (групи, класи та ін.) за єдиною ознакою, де кожен вид має своє, строго встановлене місце в системі інших видів, і відповідні певні властивості. Наприклад, у зоології і ботаніці члени розподілу тваринного і рослинного світу систематизовані і закріплені на постійних місцях : тип – клас – загін – сімейство – рід – вид. Класифікації мають важливу роль в науці, крім класифікації рослинних і тваринних видів, є класифікація хімічних елементів, мінералів, наук, наукових методів, мистецтв, правових норм тощо. Класифікації підрозділяються на штучні (за неістотною, довільною ознакою) і природні (за істотною ознакою). Класичним варіантом природної класифікації є система хімічних елементів Д.Менделєєва. Штучною буде, наприклад, класифікація письменників за першою літерою їх прізвищ (алфавітний порядок). Прикладом штучної класифікації була і відома система шведського ботаніка К.Ліннея, всі рослини в ній були поділені на 24 класи на підставі числа тичинок, їх прикріплення, зрощення між собою. У штучній класифікації завжди можливо, що несхожі предмети будуть об’єднані в одну групу, а споріднені – в різні.

5. Література

1.Арістотель. Перша Аналітика. Друга Аналітика. – В 4-х томах. Т.2. – М., 1978 – 560 с.

2.Арістотель. Метафізика. – В 4-х томах. Т.1. – М., 1978. – 470 с.

3.Арістотель. Риторика. – Античні риторики. –М., 1978 – 450 с.

4.Асмус В. Ф. Логіка. – М., 2001 – 650 с.

5.Войшвілло Є. К., Дегтярьов М. Г. Логіка. – М., 2002 – 230 с.

6.Гегель. Наука логіки. – М., 1971 – 520 с.

7.Горський Д. П. Логіка. – М., 1963 – 340 с.

8.Жоль К. К. Логіка. – М., 2004 – 197 с.

9.Зінов’єв О. О. Нариси комплексної логіки. – М., 2000 – 186 с.

10.Івін О. А., Нікіфоров О. Л. Словник з логіки. –М., 1998. – 324 с.

11.Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. –К., 1997 – 245 с.

12.Горський Д. П., Івін А. А., Нікіфоров А. Л. Короткий словник з логіки. – М., 1991. – 209 с.

13.Мілль Д. С. Система логіки. Т.1. – С.-Пб., 1865. – 432 с.

14.Хоменко І. В. Логіка – юристам. – К., 1997. – 236 с.