Тема 5. Теорія умовиводів.

1. Умовивід як форма мислення. Види умовиводів.

   Критичне мислення — це не тільки загальна установка на систематичну рефлексію з метою виявлення і усунення у міркуваннях можливих помилок та хиби. Критичне мислення може бути представлене як точний алгоритм, послідовність добре узгоджених інтелектуальних дій, майстерне виконання яких дозволить досягнути зазначеної вище мети. Відомі різні підходи до формування такого алгоритму.

  Ми отримуємо наші знання двома шляхами: безпосереднім і опосередкованим. Безпосередні знання — це результат прямої дії предмета на наші органи відчуттів, так звані очевидні знання. Щоб переконатися в їхній істинності, досить їх безпосередньо перевірити. Так, щоб взнати якого сьогодні кольору волосся у вашої сусідки по парті, можна на неї подивитися. Щоб переконатися, що чай солодкий треба його покуштувати. Проте більшість наших знань ми здобуваємо не безпосередньо, а шляхом логічного міркування, з вже існуючих знань. Це – опосередковані знання, отримані шляхом абстрактного мислення. В процесі мислення, на основі засвоєних знань і безпосередньої інформації відбувається аналіз і узагальнення попереднього досвіду. Наприклад, нехай відомі такі істинні судження: “Людина, яка виготовляє фальшиві гроші, чинить злочин”, “N. виготовляє фальшиві гроші”. Міркуючи, ми можемо зробити висновок у формі третього судження: “N. чинить злочин”. Цей висновок є нашим новим знанням, отриманим в процесі виведення з двох перших, що були відомі нам раніше.

  Логічною підставою висновку є логічний вивід – певне обгрунтовуюче знання, яке визначає можливість переходу від вихідних положень до висновку логічною основою вираження опосередкованих знань є судження, а форма, за допомогою якої ці знання здобуті, називається умовиводом. Судження є елементами структури умовиводів. Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або кількох істинних суджень за певними правилами, отримують нове судження. Кожен умовивід складається з засновків і висновку. Засновки – це судження з яких виводиться нове знання. У різних умовиводах кількість засновків може бути різною – від одного до багатьох.

   Висновок – це нове судження, отримане внаслідок виведення з засновків. Засновки від висновку відокремлюються горизонтальною лінією, яка заміняє слово «логічно слідує». Потрібно також пам’ятати, що в умовиводі між засновками має бути певний зв'язок. Інакше кажучи, засновки повинні бути пов’язані між собою змістом. Наприклад, з двох істинних суджень «Деякі люди є космонавтами» і «Тернопіль – обласний центр України», при всьому бажанні, не можна зробити висновок.

  Умовиводами людина користується постійно, як в науковій діяльності, так і в повсякденному житті. Коли потрібно зробити якийсь висновок, ми вдаємось до процесу міркування. Міркування – це ланцюжок взаємозв’язаних між собою умовиводів, який закінчується новим умовиводом. Правильність міркування сама по собі не забезпечує істинність висновку.

      Щоб отриманий висновок був істинним, необхідно виконання двох умов:

 • засновки повинні бути істинними;

• міркування повинно бути правильним. Розглянемо приклад, в якому порушена перша умова: Всі птахи літають. Всі страуси — птахи. Всі страуси літають (?). При правильності наведеного міркування отриманий висновок хибний, оскільки хибним є один із засновків: всі птахи літають. Візьмемо приклад умовиводу, в якому недотримано правил правильного міркування: Деякі метали реагують з водою за звичайних умов. Цинк — метал. Цинк реагує з водою за звичайних умов (?). При істинності засновків отриманий висновок є хибним, оскільки порушені правила міркування. Отже, тільки маючи істинні засновки і міркуючи правильно, тобто, згідно законів і правил логіки, можна отримати істинний висновок.

Види умовиводів виділяють за різними ознаками.

• За кількістю засновків виділяють безпосередні (складаються з одного засновку) і опосередковані (два і більше) умовиводи.

• За спрямованістю процесу міркування (характером здобуття нових знань) умовиводи поділяють на дедуктивні і індуктивні.

• За ступенем обґрунтованості висновку виділяють необхідні і ймовірні умовиводи. Безпосередні умовиводи – складаються з одного засновку-судження, з якого за певними правилами виводять нове судження (висновок).

Опосередковані судження – ті, що складаються з двох або кількох засновків.

   Дедуктивні (від лат. deductio – виведення) умовиводи — це умовиводи, в яких висновок про окремий предмет множини робиться на підставі знання про клас в цілому. В них відбувається перехід від знання більшого ступеня загальності до знання меншого ступеня загальності, від загального — до часткового чи конкретного. Класичний приклад: Всі люди смертні. Сократ – людина. Сократ – смертний. Залежно від того, чи враховується внутрішня структура (логічний зв’язок між S і Р) простих суджень, що входять до засновків і висновку при здійсненні виводу, виділяють два види дедуктивних умовиводів: виводи логіки висловлювань (внутрішня структура простих суджень не враховується) і виводи логіки предикатів (враховується).

  Індуктивні умовиводи – це умовиводи, в яких висновок про клас (множину) в цілому робиться на основі знання про частину предметів цього класу (чи множини). В них відбувається перехід від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загальності, від одиничного і часткового – до загального. Наприклад: Літій проявляє високу хімічну активність. Натрій проявляє високу хімічну активність Калій проявляє високу хімічну активність Рубідій проявляє високу хімічну активність Цезій проявляє високу хімічну активність Літій, Натрій, Калій, Рубідій, Цезій — лужні метали Всі лужні метали проявляють високу хімічну активність.

  Необхідні умовиводи – це вид умовиводів, в яких висновок з логічною необхідністю виводиться з засновків. У таких виводах з істинних засновків при дотриманні всіх правил і законів завжди отримують істинний висновок. До необхідних відносять всі дедуктивні умовиводи та деякі індуктивні.

   Імовірні умовиводи – це вид умовиводів, в яких висновок з логічною необхідністю не слідує з засновків. У таких виводах висновок буде тільки ймовірним. До імовірних відносять індуктивні умовиводи (крім висновку повної індукції).

2. Безпосередні умовиводи як можливості отримувати швидкі висновки.

   Безпосередні умовиводи – це вид дедуктивних умовиводів, в яких з одного судження (засновку) виводять за певними правилами нове судження (висновок).

     За способом отримання висновку розрізняють такі види безпосередніх умовиводів:

• перетворення судження;

• обернення судження;

• протиставлення предиката чи суб’єкта у судженні;

• виводи за “логічним квадратом”.

    Безпосередні умовиводи дають можливість: - виявити знання, що містяться в судженні неявно, тобто чітко виділити ту інформацію, яка там є; - уточнити співвідношення обсягів суб’єкта і предиката; - надати думкам відповідного смислового відтінку. а) перетворення судження

    Перетворення судження – це безпосередній умовивід, у якому з вихідного судження виводиться рівнозначне йому нове судження, але протилежної якості. До операції перетворення вдаються, щоб в стверджувальному судженні підкреслити відношення відмінності, а в заперечному – відношення тотожності, надати думкам відповідного відтінку. Розглянемо такий приклад: “Всі люди прагнуть бути щасливими”. Це твердження можна висловити й інакше: “Жодна людина не хоче бути нещасливою”. Обидва наведені судження мають однаковий зміст, але протилежні за якістю. При перетворенні висновок і засновок повинні бути рівнозначними і відрізнятися тільки якістю, їхня кількість не змінюється. Перетворення судження відбувається двома способами:

• шляхом додавання подвійного заперечення: (S є Р) → (S не є не-Р);

• шляхом перенесення заперечення із зв’язки на предикат: (S не є Р) → (S є не-Р). Висновки за безпосередніми умовиводами позначаються стрілкою (→) або записується у вигляді умовиводу: Всі люди прагнуть бути щасливими ® Жодна людина не хоче бути нещасливою. Або: Всі люди прагнуть бути щасливими. Жодна людина не хоче бути нещасливою. Йому підлягають усі види суджень А, Е, І, О.

      Розглянемо всі чотири випадки:

• Загальностверджувальне судження А при перетворенні переходить у загальнозаперечне судження Е: А → Е: Всі S є Р Жодне S не є не-Р.

Приклад 1. Всі громадяни України повинні володіти українською мовою. Кожен громадянин України не є таким, що не повинен володіти українською мовою.

Приклад 2. Кожна людина має певні права. Жодна людина не є безправною.

• Частковостверджувальне судження І при перетворенні переходить у частковозаперечне судження О : І→ О: Деякі S є Р Деякі S не є не-Р.

Приклад 1. Деякі українці живуть поза межами України. Деякі українці не є такими, що не живуть поза межами України.

Приклад 2. Деякі закони несправедливі. Не можна сказати, що деякі закони є справедливими.

• Загальнозаперечне судження Е при перетворенні переходить у загальностверджувальне судження А: Е → А: Жодне S не є Р Всі S є Р.

Приклад 1. Жоден громадянин України не може бути позбавлений громадянства Всі громадяни України є такими, що не можуть бути позбавлені громадянства.

Приклад 2. Жоден вчений не є неуком. Всі вчені є освіченими людьми.

• Частковозаперечні судження О при перетворенні переходять у частковостверджувальні судження І: О → І: Деякі S не є Р Деякі S є не-Р.  S – P+.

Приклад 1. Деякі студенти не люблять логіки Деякі студенти є такими, що не люблять логіки.

Приклад 2. Деякі люди не є корисливими. Деякі люди є безкорисливими.

 б) обернення судження.

    Обернення судження – це безпосередній умовивід, у якому суб’єкт і предикат вихідного судження у висновку міняються місцями. Інакше кажучи, суб’єктом висновку є предикат засновку, а предикатом – суб’єкт засновку. В таких умовиводах змінюється предмет думки. При оберненні якість судження не змінюється, а кількість може змінюватися. Застосування обернення судження дає можливість чіткіше окреслити обсяги суб’єкта і предиката, їхнє відношення, конкретизувати інформацію, яка міститься у вихідному судженні. Залежно від того, чи змінюється кількість, виділяють два види обернення: просте і обернення з обмеженням. Просте (чисте) обернення – це вид обернення, при якому кількість судження не змінюється. Воно можливе тільки тоді, коли S і Р одночасно розподілені або одночасно нерозподілені.

Приклад 1. (S+, P+). Логіка – це наука про закони і форми правильного мислення. Наука про закони і форми правильного мислення – це логіка.

Приклад 2. (S –, P –) Деякі мужчини є лисі. Деякі лисі є мужчинами. Обернення з обмеженням – це вид обернення, при якому змінюється кількість судження. Воно здійснюється тоді, коли S і Р мають різні обсяги, один з них розподілений, а другий нерозподілений, (S > P) або (S < P).

Приклад 1.(S– > P+) Деякі музиканти – композитори. Всі композитори – музиканти.

Приклад 2. (S+ < P–). Всі футболісти – спортсмени. Деякі спортсмени – футболісти. P – S + 72 Розглянемо обернення всіх чотирьох видів суджень А, Е, І, О.

 • Обернення загальностверджувального судження А. Тут можливі два варіанти: а) якщо обсяги суб’єкта і предиката різні, відбувається обернення з обмеженням, і судження А переходить у частковостверджувальне судження І: А→ І: Всі S є Р Деякі Р є S.

Приклад 1. Всі громадяни України мають право на освіту Деякі з тих, хто має право на освіту, є громадянами України.

Приклад 2. Усі королі Англії були джентльменами. Не кожен джентльмен є королем Англії. б) якщо обсяги суб’єкта і предиката засновку співпадають, то відбувається просте обернення: А→ А: Всі S є Р Всі Р є S.

 Приклад 1. Конституція є Основним законом держави Основним законом держави є Конституція.

 Приклад 2. Т.Г.Шевченко є автором поеми “Гайдамаки”. Автором поеми “Гайдамаки є Т.Г.Шевченко.

• Обернення частковостверджувального судження І. Тут також можливі два випадки: а) просте обернення, якщо суб’єкт і предикат одночасно нерозподілені: І → І: Деякі S є Р Деякі Р є S.

Приклад 1. Деякі жінки є депутатами Деякі депутати є жінками. Приклад 2. Не все те золото, що блищить. Не все з того, що блищить, є золотом. б) якщо у засновку Р є розподіленим, то застосовується обернення з обмеженням: І→А: Деякі S є Р Всі Р є S.

Приклад 1. Деякі студенти навчаються в економічних вузах Всі , хто навчається в економічних вузах, є студентами.

Приклад 2. Серед юристів є легендарно відомі адвокати. Усі легендарно відомі адвокати є юристами.

• Обернення загальнозаперечного судження Е. Це судження підлягає чистому оберненню, адже і Р, і S тут розподілені. Е→ Е: Жодне S не е Р Жодне Р не є S.

Приклад 1. Жоден кіт не вміє грати на гітарі Жоден з тих, хто вміє грати на гітарі, не є котом.

Приклад 2. Ніяка морально схвалена поведінка не є забороненою законом. Ніщо з того, що заборонено законом, не є морально схваленою поведінкою.

• Обернення частковозаперечного судження О. Воно оберненню не підлягає, оскільки не веде до істинного висновку. О → (не обертається) Наприклад: Деякі люди не люблять логіки Деякі з тих, хто любить логіку не є людьми (?). в) протиставлення предиката в судженні Протиставлення – це вид безпосереднього умовиводу, в якому здійснюється і обернення і перетворення судження. Може бути протиставлення як предиката, так і суб’єкта. Ми будемо розглядати тільки протиставлення предиката в судженні. Протиставлення предиката в судженні здійснюється шляхом такої логічної операції, при якій вихідне судження спочатку перетворюється, а потім перетворене судження обертається. У результаті поняття, яке є суб’єктом засновку, стає предикатом висновку, а суб’єктом висновку береться заперечне поняття, утворене з предиката засновку шляхом його заперечення (не-Р). При протиставленні предиката в судженні змінюється якість і може змінюватися кількість вихідного судження. Розглянемо протиставлення предиката для всіх видів простих суджень А, Е, І, О.

 • Загальностверджувальне судження А. Е А → Е:

 Всі S є Р →Жодне S не є не-Р

Жодне не-Р не є S.

Приклад 1. Всі економічні закони є об’єктивними. → Жоден економічний закон не є не об’єктивним. → Жоден не об’єктивний закон не є економічним.

Приклад 2. Кожна людина прагне бути щасливою. → Про жодну людину не можна сказати, що вона не прагне бути щасливою. → Жодна істота, що не прагне бути щасливою, не є людина.

• Загальнозаперечне судження Е.

 А Е→ І: Жодне S не є Р → Всі S є не-Р Деякі не-Р є S.

Приклад 1. Жоден студент не був на Марсі. → Всі студенти є такими, що не були на Марсі. → Дехто з тих, хто не був на Марсі, є студентами. Приклад 2. Ніяка квітка не зможе існувати без кисню. → Усі квіти є такими, що не можуть існувати без кисню. → Дещо з того, що не може існувати без кисню, є квітами.

• Частковозаперечне судження О. І О → І: Деякі S не є Р → Деякі S є не-Р Деякі не-Р є S.

Приклад 1. Деякі юристи не є адвокатами. → Деякі юристи є не адвокатами. → Деякі не адвокати є юристами.

Приклад 2. Деякі багаті люди ніколи не бувають щедрими. → Деякі багаті люди є скупими. → Дехто зі скупих людей є багатими.

 • Частковостверджувальне судження І. І → (не перебудовується) Воно протиставленню не підлягає, бо після перетворення стає частковозаперечним, а такі судження не обертаються.

3. Дедуктивні, індуктивні та умовиводи за аналогією як можливість отримувати істинні висновки.

  Дедуктивним (від латинського слова dеduсtіо — виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому.

  Тут висновок про те, що Петренко уклав угоду, зроблено на підставі загального положення про те, що "Всі договори є угоди".

   У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають звичайно як умовивід від загального до часткового.

  Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, одиничного на основі знання загального. Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом.

  Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який ідеться у загальному положенні. Так, виходячи із загального положення науки кримінального права про те, що "Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним", ми робимо висновок і стосовно будь-якого злочину, скажімо, необережного вбивства, що воно теж суспільно небезпечне. Знаючи, що дача хабара карається позбавленням волі на строк до п'яти років (загальне положення), ми можемо сказати, що і Петренко, який неодноразово давав хабара (частковий випадок), може бути покараний у межах до п'яти років.

Отже, дедукція є пізнання в окремому загального, або інакше, пізнання загального в окремому, одиничному.

Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:

1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і

2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

  Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відомими. До них відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, принципи й інші судження, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці як загальні положення виступають норми права (статті кодексів та інших законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури та ін.

 Судження про одиничні предмети, навпаки, висловлюються здебільше унаслідок безпосереднього дослідження їх тими, хто розмірковує про них. Так, для того щоб підвести частковий випадок (наприклад, конкретна злочинна подія) під відповідну статтю закону (норму права), безпосередньо дослідити цей випадок чи факт, виявити його істотні ознаки; тільки після цього буде можливість поширити на нього загальне положення. Таким чином, дедуктивний умовивід не є суто умоглядна логічна побудова, він пов'язаний із безпосереднім вивченням конкретних фактів.

 Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним.

  Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а імовірним, то й висновок у такому випадку буде імовірним і не може бути достовірним. Дедуктивні умовиводи з імовірними засновками широко використовуються у судовій практиці під час побудови судових версій, висловлювання різноманітних пропозицій.

    Висновок дедуктивного умовиводу має примусовий характер. Це означає, що коли якесь загальне положення визнане істинним і якщо відомо, що частковий випадок підлягає під це загальне положення, то не можна не визнати наявність загального у цьому частковому випадку.

   Залежно від того, з яких суджень складається дедуктивний умовивід, із категоричних, умовних чи розподільних, розрізняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін "силогізм" походить від грецького слова sullogismos — здобуття висновку чи виведення наслідку.

   Індукція – це умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому.

Приклад індукції:

У першому філіалі банківського об’єднання порушень фінансової дисципліни не виявлено.

У другому філіалі банківського об’єднання порушень фінансової дисципліни не виявлено.

У третьому філіалі банківського об’єднання порушень фінансової дисципліни не виявлено.

До складу банківського об’єднання входять лише три філіали.

__________________________________________________

У всьому банківському об’єднанні порушень фінансової дисципліни не виявлено.

Індукція буває повною та неповною.

  Повна індукція – це умовивід, у якому на основі належності до кожного елемента або кожної частини класу певної ознаки робиться висновок про його належність до класу в цілому.

   Повна індукція можлива лише тоді, коли ми маємо справу із закритими класами, кількість елементів у яких кінечна та може бути легко оглянута. Повною індукцією є наведений вище приклад, де членів класу взагалі «один, другий і кінець».

В інших випадках індукція неповна.

   Неповна індукція поділяється на популярну та наукову. Популярна індукція найбільш недостовірна; висновки, що за її допомогою отримуються, можна назвати проблематичними, або вірогідними. Приклад популярної індукції: «Існують лише білі лебеді, тому що чорних ми ніколи не бачили». Але після відкриття Австралії виявилося, що існують і чорні лебеді.

  Для підвищення достовірності знань, отриманих за допомогою індукції, розроблені методи наукової індукції.

   Науковою індукцією називають умовивід, у якому узагальнення будується шляхом відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

    Індуктивні умовиводи досліджують причину явищ. Існують 5 методів вивчення причини явищ.

1. Метод схожості, або згоди. Полягає він у такому:

Якщо для двох або більше предметів є загальною лише одна обставина, то вона й є причиною даного явища.

    Наприклад, три людини заразилися дизентерією. При з’ясуванні джерела захворювання головна увага зверталася на вживання тієї води та продуктів, від яких улітку можна найчастіше заразитися дизентерією: питна вода з колодязів, вода з річки, молоко, овочі, фрукти. Спільним для усіх трьох виявилося лише вживання молока, а значить, найбільша вірогідність заразитися була від молока. І точно, коли перевірили продавщицю цього молока, то вона виявилася бацилоносієм дизентерії. Тобто, у даному випадку індукція привела до вірного висновку.

2. Метод різниці.

     За методом різниці порівнюють два випадки, в одному з яких досліджуване явище настає, а у другому не настає, при цьому другий випадок відрізняється від першого лише однією обставиною, а усі інші є схожими.

   Цим методом була встановлена причина різної швидкості падіння тіл – наявність атмосфери. Коли з циліндра, у якому містилися різні тіла, було відкачане повітря, то виявилося, що й вата, і свинець падають з однаковою швидкістю.

3. Іноді застосовують з’єднаний метод схожості та різниці, який являє собою комбінацію перших двох методів, коли шляхом аналізу багатьох випадків виявляють як схоже у різному, так і різне у схожому.

    Приклад: якби ми досліджували не лише тих, хто заразився дизентерією, але й тих, хто не заразився, то побачили б, що усі вони не вживали молока. Це й було б застосування з’єднаного метода.

4. Метод супровідних змін.

Якщо зміна однієї обставини завжди викликає зміни іншої обставини, то перша обставина й є причиною досліджуваного явища.

     Не завжди, правда, можна усунути якусь обставину. Дію Місяця на Землю не припиниш. Але можна помітити, які явища спостерігаються, коли Місяць змінює своє місцезнаходження. Так було встановлено, що вплив Місяця є причиною припливів та відпливів.

5. Метод залишків.

Якщо відняти від даного явища ту частину, що відома як дія певних обставин, можна встановити причину частини, що лишилася.

   Так була відкрита планета Нептун. Відняли вплив на орбіту Урана відомих планет, але лишилася ще одна невідома величина. Було висловлене припущення, що ця величина пов’язана з наявністю ще однієї невідомої планети. Лавер’є розрахував, де вона знаходиться, а астроном Галлє знайшов її у цьому місці, побудувавши більш потужний телескоп.

    Аналогія - традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.

  Якщо в дедуктивних умовиводах знання рухаються від більш загального до менш загального, а в індуктивних - від одиничного до загального, то в аналогії відбувається перехід знань від одиничного до одиничного.

   Прикладом аналогії може бути міркування Галілея, який, відкривши чотири супутники Юпітера і виявивши спільність між системою "Юпітер - його супутники" і Сонячною системою, зробив висновок, згідно з яким подібно до того, як у системі Юпітера в Центрі перебуває найбільше за розмірами тіло, так і в Центрі руху планет перебуває найбільше за об'ємом тіло цієї системи - Сонце.

Схема міркування за аналогією:

Предмет А має ознаки abed. Предмет В має ознаки аЬс.

Ймовірно, що предмет В має ознаку d.

Висновок за аналогією має ймовірний характер.

 Оскільки предмети можуть уподібнюватися один одному як за своїми ознаками (властивостями), так і за відношеннями між ними, то аналогії, відповідно, поділяють на аналогії властивостей і аналогії відношень.

  Типовим прикладом аналогії властивостей є міркування, згідно з яким на Марсі існує життя. Виявивши властивості, за якими Марс подібний до Землі, і знаючи, що на Землі є життя, припускають, ніби Марс подібний до Землі і за цією властивістю.

  Міркування Галілея про подібність Сонячної системи до системи "Меркурій - його супутники" є прикладом аналогії відношення.

    Хоч імовірність висновків за аналогією загалом нижча, ніж за неповною індукцією, проте її евристичну роль важко перебільшити. Про це свідчить історія науки. Аналогія нерідко була формою винятково сміливих гіпотез, обґрунтування яких (засобами індуктивних та дедуктивних умовиводів) призводило до епохальних наукових відкриттів. Щоправда, відомо й немало порожніх, навіть безглуздих аналогій.

   Пам'ятаючи про ймовірність висновків за аналогією, треба дбати про якомога вищу їх імовірність (аналогія, що забезпечує високу ймовірність висновку, називається строгою, або точною).

  Щоб підвищити ймовірність висновків за аналогією, треба дотримуватися відповідних вимог:

·  констатуючи подібність предметів, які порівнюються, слід виявляти істотну подібність;

·  коло ознак, які збігаються, повинно бути якомога ширшим;

·  треба враховувати характер зв'язку ознак, які є спільними для порівнюваних предметів, з ознакою, що переноситься (висновок буде ймовірнішим, якщо названі ознаки перебуватимуть в істотному взаємозв'язку);

·  не можна ігнорувати відмінності, які існують між порівнюваними предметами, особливо коли ці відмінності є істотними.

   Блискучим прикладом суворої аналогії може бути порівняння блискавки з іскрою, здійсненого Б. Франкліном.

Розрізняють ще строгу і нестрогу аналогії.

   Строга аналогія - аналогія, що ґрунтується на знанні залежності ознак предметів, які порівнюються.

    Нестрога аналогія - аналогія, в результаті якої робиться висновок від подібності двох предметів в одних ознаках до подібності їх за такою ознакою, про зв'язок якої з першими нічого не відомо

   Якщо керуватися загальноприйнятим визначенням безпосереднього умовиводу (це умовивід, який складається з одного засновку і висновку), то доведеться виключити зі складу безпосередніх ті умовиводи, які не відповідають названому визначенню. Так, до безпосередніх безпідставно включають умовиводи, в основі яких лежать відношення між судженнями за "логічним квадратом". При цьому вдаються до таких Форм міркування, які фактично є опосередкованими скороченими умовиводами. Наприклад, у міркуванні "Судження "Всі ScP "- істинне.

    Отже, відповідне йому суперечне судження "Деякі S не є Р" - хибне", пропущено засновок - "Два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними".

4. Література

1.    Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. К., 1997. - 192 с.

2.    Евдокимов В.И., Олейник Т.А. Практикум по развитию критического мышления. Х.: Торнадо, 2002. - 146 с.

3.    Евдокимов В.И., Микитюк М.В. Практикум по развитию критического мышления. Харьков, 2001. - 124 с.

4.    Жеребкін В.Є. Логіка. Харків: Основи, К.: Знання, 2008. - 256 с.

5.    Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. К.: Вища школа, 1992. - 400 с.

6.    Кислюк К. Логіка. Конспект лекцій. К.: Кондор, 2016 р. - 92.

7.    Конверський А.Є. Логіка. К.: Четверта хвиля, 2017.  - 272 с.

8.    Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. Київ, 2017. - 424 с.