Тема 8. Креативність, креативне мислення, мислення як комбінаторна гра.

1. Сутність евристики і креативність.

  Практично кожен з нас чув або безпосередньо сам вживав фразу – «методом спроб і помилок», не замислюючись, що під цим тривіальним виразом, щільно ввійшовшим в ужиток, мається на увазі науковий евристичний метод.

  Психологи (наприклад, Д. Халперн) впевнені, що завдяки евристичному пізнанню люди навчилися ефективно розбиратися з проблемами і швидко приймати рішення. Це не означає, що людина вчиться уникати помилкових рішень. Навпаки, евристичний метод якраз і покликаний допомогти у виборі стратегії дій в ситуації, коли вихідних даних недостатньо для вироблення єдиної правильної відповіді, що в свою чергу не гарантує абсолютної правильності.

  Особливість евристичної діяльності в тому, що вона характерна тільки для людини, що відрізняє її від штучного інтелекту. Отже, багато геніальних і творчіх рішень – це, по суті, навіжені ідеї, своєрідні «збої», які і призводять до оригінальності.

  Евристика (від давньогрецького ευρίσκω – «відшукую», «відкриваю») – сукупність логічних прийомів, методів і правил, що полегшують і спрощують рішення пізнавальних, конструктивних, практичних завдань.

  Евристика – це момент відкриття нового, а також методи, які використовуються в процесі цього відкриття. Евристикою ще називають науку, яка має справу з вивченням творчої діяльності. В педагогіці під цією категорією розуміється метод навчання.

   Як наука, що вивчає творче, неусвідомлене мислення людини, евристика ще повністю не сформувалася. Її предмет, методи тісно пов’язані з психологією, філософією, фізіологією вищої нервової діяльності і іншими. Ми не будемо зосереджуватися на застосуванні цього терміна в конкретних галузях науки, а зробимо спробу з’ясувати які судження, явища, смисли історично перебували в центрі поняття «евристика».

   За легендою, Архімед, приймаючи ванну, відкрив один з головних законів гідростатики – закон витіснення (названий пізніше в його честь). Дотримуючись загальноприйнятої думки, після свого відкриття він вигукнув: «Еврика», що стало причиною прив’язки цього слова до відкриття.

  Не будемо судити про правдивість цієї історії, достеменно відомо інше. Саме у Стародавній Греції зародилася система навчання, що називається евристикою. Її автором був Сократ, а зводилася вона до сократичних бесід (діалогу, в педагогіці – сократичний метод), розмова вчителя з учнем, в результаті якої шляхом постановки навідних питань, навчається самостійно приходить до потрібного результату, знаходить рішення задачі, що дозволяє також розвивати критичне мислення. У той же час, поняття «евристика» вживалося і в трактатах давньогрецьких математиків (в особливості, Паппа Олександрійського, якому приписують першу згадку цього терміна), виходячи з чого можна судити про досить широку основу предмета цієї галузі.

  У середні століття значний внесок у розвиток евристики вніс Раймонд Раймунд, який відомий завдяки своїй ідеї створення машини для вирішення самих різних завдань на основі загальної класифікації понять.

  Приблизно до середини XIX століття уявлення про евристику як метод творчості і пізнання в цілому зводилися до вже згаданого методу проб і помилок. У Вікіпедії наводиться цікава статистика: Томас Едісон, працюючи над пристроєм лужного акумулятора, провів близько 50 тис. експериментів!

   Виділення евристики з системи логічного знання почалося в 1850-1860-х рр. До цього спроби виділити евристику в окрему науку робилися Евклідом, Р. Декартом, Р. Лейбніцем. Але лише в означений період в науці почав формуватися підхід до евристики як своєрідного міждисциплінарного методу зі своїми правилами, упевнені канадські вчені М. Романісія і Ф. Пелатье, які розробляють дану проблематику.

   Подальший розвиток евристики пов’язаний з розвитком у галузі інших наук, насамперед психології творчості і фізіології мозку. Сучасна психологія і евристика тісно пов’язані: вони зосереджуються на задачі визначення механізму прийняття людиною рішення в умовах недостатності інформації. Недосконалість евристичних методів призводить до помилок пізнання, які в психології прийнято називати когнітивними спотвореннями.

  У ХХ столітті основні успіхи в розвитку евристики як науки були пов’язані з успіхами вчених-психологів. Так, роль евристики у прийнятті рішень одними з перших вивчили ізраїльські психологи А. Тверскі і Д. Канеман в 1973 р., але найбільші досягнення області пов’язані з ім’ям нобелівського лауреата Р. Саймона. Він ввів поняття обмеженою реальності, яка відображає природу евристичної діяльності людського мозку. Суть ідеї в тому, що на вироблення людиною рішення впливають такі фактори, як обмеженість наявної інформації, пізнавальні межі розуму і час.

  Вчення настільки прогресивно, що у процесі його розвитку в сучасній психології утвердилось таке поняття як «евристика доступності», яким пояснюються моделі людської поведінки.

   Якщо опустити наукове визначення цього терміна і сформулювати його простими словами, то евристика доступності – це оцінка реальності виникнення ситуації або явища на основі легкості приведення прикладів для підтвердження. Важливу роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Наприклад, побачивши новини про кризу і втрати робочих місць, людина може почати думати, що тенденція глобальна і стане більше переживати з цього приводу, погано спати, гірше справлятися зі своїми обов’язками і в результаті її буде звільнено. Прочитавши в газеті статтю про переможця лотереї, може скластися хибна думка про те, що таке трапляється набагато частіше, ніж всі звикли думати, після чого піде бажання витратити більше, ніж зазвичай, грошей на лотерейні квитки. Евристика доступності – двостороннє явище, яке може бути як корисним (в плані швидкодії і реакції на проблему), так і негативним (в силу того, що може виникнути помилка, яка призведе до недостатньої інформованості або навпаки – значною гіперболізації).

2. Евристичні методи та практичні евристичні правила.

  По суті, сама евристика є методом, інструментом пізнання і пошуку рішення. Наукове визначення наступне: евристичні методи – логічні прийоми та методичні правила наукового дослідження і винахідницької творчості, які здатні призводити до мети в умовах неповноти вихідної інформації та відсутності чіткої програми управління процесом вирішення завдань.

  При цьому варто пам’ятати, що евристика – молода наука, тому не всі поняття і правила в ній чітко сформовані. У першу чергу це стосується визначення евристичного методу. Ми не будемо глибоко вдаватися в загальнонаукову термінологію, а розглянемо лише ті методи, які стануть в нагоді багатьом людям (в першу чергу менеджерам, керівникам, всім, чия діяльність пов’язана з творчістю, прийняттям рішень) у практичній сфері.

  Мозковий штурм – метод розв’язання задачі шляхом впровадження процедури групового креативного мислення. Розроблений і описаний психологом із США А. Осборном. Він вивів правило, що в будь-якій компанії є люди, які краще генерують ідеї, але не схильні до аналізу, і навпаки – є люди, які краще детально осмислюють запропоноване рішення, але не в змозі виробити його самостійно. На цьому спостереженні і грунтується метод мозкового штурму – для вирішення поставленого завдання придумується величезна кількість можливих варіантів, без відбору хороших і поганих.

  Пізніше, на основі критичного підходу, розроблені рішення ретельно аналізуються й оцінюються, після чого найбільш оригінальні і життєздатні втілюються життя.

   Схематично роботу методу можна описати так: відбір учасників – постановка проблеми – штурм (вироблення рішення) – аналіз отриманого матеріалу.

   Здавалося б, що може бути простіше, але саме ця простота є і плюсом, і мінусом даного методу. Крім заклику бути оригінальним і вийти за рамки звичного способу мислення, точних методологічних вказівок у практиці мозкового штурму немає.

   Метод синектики народився з досліджень практичного застосування методу мозкового штурму. Його автор, Дж. Гордон, професор Гарвардського і Каліфорнійського університетів, трохи по-іншому підійшов до процесу відбору учасників групи для вирішення проблеми та їх роботи.

   Суть методу в тому, що члени групи (синектори) проходять ретельний процес відбору: 1 етап – оцінка знань, потенціалу, досвіду, 2 – потенціал творчості (емоційний фон, система цінностей), 3 – комунікативні здібності. Після того як група сформована, вона починає роботу також у видозміненому ключі якщо порівнювати з попереднім методом.

   Застосування методу синектики має на увазі вислів не ідей в їх завершеному вигляді, а розробку варіанту спільно на основі знань, емоційних відчуттів, уявлень кожного учасника, які стають їжею для колективного мислення. Переваги даного методу полягають у тому, що в таких умовах найбільш часто народжуються самі оригінальні рішення. З негативних сторін – падіння продуктивності через невеликий період часу, коли група входить в зону комфорту, а синектори звикають один до одного.

   Метод багатомірних матриць (метод «морфологічного ящика»). В якості інструменту для підвищення ефективності виробництва вперше був застосований в Німеччині в 1907 р. Бернсом. Але детальний аналіз був проведений в 1942 р. американським фізиком швейцарського походження Ф. Цвіккі.

   Ідея методу в тому, що нове – це або інша комбінація відомих складових старого, або комбінація відомого з поки ще невідомих. В основі дослідження або винаходу – не метод проб і помилок, а комплексний аналіз зв’язків, які можна прорахувати за допомогою матричного аналізу проблематики.

   Безперечною перевагою такого підходу є можливість відкриття нового, оригінального рішення. Але метод не позбавлений недоліків: чим більш трудомістка задача – тим більше варіантів її рішення може бути в матриці, що ускладнює пошук оптимального варіанту.

  Метод інверсії – евристичний метод, що передбачає пошук рішення в нових, несподіваних, протилежних напрямках. В основу методу покладена діалектика Гегеля, коли будь-який предмет або явище пізнаються через застосування протилежних процедур творчого мислення: аналізу і синтезу, логічного та інтуїтивного, статики і динаміки. Використання цього методу вимагає досить розвинених спеціальних навичок, базисних знань і досвіду, але при цьому дає можливість знайти самі несподівані й оригінальні рішення для поставлених завдань.

     8 практичних евристичних правил - ці правила стануть у пригоді кожному, чия робота або захоплення пов’язані з творчістю. Їх автор – Пол Плшек – консультант, тренер, автор з міжнародним досвідом. В полі зору його інтересів перебувають питання розвитку лідерських навичок, творчості, впровадження інновацій.

Дослідження показують, що евристика – це ключ до розвитку мислення. Нижченаведені правила можуть бути корисними практично для всіх, хто хоче вийти за звичні рамки суджень.

Правило 1. Зробіть звичкою цілеспрямовано помічати те, що відбувається навколо.

Автоматичні процеси сприйняття працюють так, що багато чого з того, що відбувається залишається непоміченим. Важливо навчитися сприймати світ свіжим поглядом і без деталей тут не обійтися. Це твердження є частиною загальноприйнятої теорії творчого мислення.

Правило 2. Зосередьте свої творчі сили на декількох областях.

Цілеспрямовано досліджуйте спадщину великих творців (скульпторів, живописців, винахідників – що вам цікавіше і ближче, але не одну область). Хороші ідеї рідко приходять раптово, потрібно старанно працювати.

Правило 3. Уникайте занадто вузьких рамок.

Говорячи журналістськими штампами – залишайте простір для творчого маневру. Широке визначення теми не тільки дасть можливість пізніше виділити більш конкретну мету, але і зібрати більше різної інформації.

Правило 4. Асоціації.

Спробуйте знайти незвичайне застосування оточуючих речей, придумуйте в теорії оригінальні та корисні ідеї, переносьте їх з однієї області в іншу.

Правило 5. Психічна механіка: увага, нестандартність, рух.

Для того, щоб бути креативним потрібно уміти зосереджувати увагу на проблемі, уникати стандартних уявлень про її вирішення, просуватися в процесі мислення з метою уникнути передчасних висновків.

Правило 6. Вивчайте ідеї, які змушують сміятися.

Сміх – фізіологічна реакція, що викликає позитивні емоції. Робота з ідеями, які змушують посміхатися – одна з найбільш продуктивних.

Правило 7. Ідеї не абсолютні.

Ваші думки та судження не є по суті правильними або неправильними. У творчості важливо виявляти гнучкість, бути відкритим для нового.

Правило 8. Втілюйте деякі зі своїх ідей.

Справжні новатори не просто генерують ідею, але і практично втілюють її. Це дає можливість усвідомити різницю між креативністю та практичною інновацією.

3. Креативність як здатність продукувати нові ідеї, знаходити нестандартні рішення проблемних задач. Структура креативного процесу.

   Успішне оволодіння сучасними знаннями, ефективне застосування їх у практичній діяльності і використання для самовдосконалення молодого фахівця значною мірою визначається інтелектуальним розвитком особистості. Молодий фахівець, у якого сформовані діалектичне мислення і пізнавальний професійний інтерес, значно швидше орієнтується у новій інформації, успішніше вирішує виробничі завдання, більш здатен до самоосвіти і винахідницько-раціоналізаторської діяльності. А все це в цілому приводить до значного скорочення терміну адаптації на конкретному робочому місці і під час виконання своїх професійних обов’язків.

  Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що в процесі оволодіння учнями професійними знаннями простежується три взаємопов’язаних етапи.

    Етап перший – формування основ понять, їх початкове розуміння та запам’ятовування. Цей етап часто називають репродуктивним.

     Етап другий – різнобічне відтворення і осмислення основ понять, їх доповнення новими відомостями і формування умінь пов’язувати ці поняття з новою інформацію. Це етап продуктивного відтворення і застосування знань у різних умовах.

   Етап третій – виникнення нових проблем, гіпотез і пошуки їх розв’язування. Це етап творчого застосування знань. Із наростанням кількості пасивних, а далі – активних повторень з мисленевим відтворенням інформації і за умови наполегливої навчальної роботи учня через певний час поступово перший етап в роботі понятійно-логічної сфери мислення переростає в другий, пізніше із другого - в третій етапи.

    Протягом тривалого проміжку часу у професійно-технічних закладах освіти навчальний процес обмежувався роботою понятійно-логічної сфери лише на першому етапі, де переважають репродуктивні дії учнів. Значно рідше зустрічався другий етап і майже відсутній у навчальному процесі третій етап. Але, власне, на цих, другому та третьому етапах знаходяться основи логічного пізнання, що полягають в активному оволодінні людиною науковими знаннями та розвитку її природних здібностей. Тому життя вимагає розробок і впровадження таких прийомів, форм і методів навчання, способів організації різних видів теоретичних і практичних занять, що сприяють, насамперед, формуванню творчої особистості учня і майбутнього професіонала. Максимально сприятливі умови для організації навчання, у процесі якого відбувається розвиток мислення учня, формується його пізнавальна активність і елементи професійної творчості, створює проблемне навчання. Крім того, наш вибір застосування для підготовки кваліфікованих робітників проблемного навчання підтверджується також специфікою роботи майбутнього робітника. Переважно його діяльність побудована на повній самостійності, де немає місця для часу на професійну адаптацію. Усі термінові проблеми треба розв’язувати з надією на свій розсуд, власний досвід. За таких умов кожна помилка чи невчасно виконана технологічна операція часто супроводжується збитками, невиправданими витратами, екологічно негативними наслідками. Зважаючи на ці умови, майбутня самостійна господарська діяльність кваліфікованого робітника аграрного сектору вимагає такої ґрунтовної підготовки, яка дозволить плідно включитись у виробничі процеси вже з перших днів роботи. Але досягнути цього можна, на нашу думку, застосовуючи в підготовці майбутніх робітників проблемні методи навчання. 

   Проблемне навчання не є чимось абсолютно новим. Воно пройшло довгий шлях розвитку і становлення. Елементи проблемного навчання використовували Платон, Сократ, які обґрунтували значення добровільного, активного і самостійного оволодівання знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно відбуватися тільки у процесі самостійної діяльності. Багато видатних педагогів в минулому успішно використовували постановку проблем для активізації пізнавальної діяльності студентів в ході навчальних занять. В той же час слід зауважити, що інтерес до питань проблемного навчання в останні два – три десятиліття різко зріс і продовжує далі зростати. Проблемне навчання привертає увагу все більшої кількості практичних працівників середньої та вищої школи і педагогів-дослідників, саме тому актуальності набувають такі поняття, як креативність, креатин, творчість, обдарованість і т.д.

      Креат́ивність — (лат. creatio — створення) — творча, новаторська діяльність; новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості як незалежний фактор». Раніше у літературі використовувався термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative). В російській мові, на думку професора І.Мілославського, терміном «креативний» позначається творчість, що «не тільки висуває ідеї, але й доводить їх до конкретного практичного результату. А слово «творчий» (рос. творческий) залишається зі своїм вихідним значенням, що не розрізняє діяльність результативну й, навпаки, безрезультатну».

      Креатив (англ. Creative) — визначення, що характеризує продукт діяльності людини, створеної способом, що відрізняється від аналогічних, новизною підходу, творчим рішенням. Як правило створюється для привертання уваги, в основному за рахунок шокування, пародіювання, легкості сприйняття, яскравості і високою запам'ятованістю образу. Деякі розуміють під креативом творчість, поставлену на потік. Фактично креатив — це синонім слова «творчість». Називаючи визначені, наприклад, рекламні або художні роботи креативом, в більшості випадку просто намагаються пустити пил в очі новомодним словом.

       Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя".

   Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.

     Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

   Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні.

    Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність. Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо.

Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства.

      Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

4. Література

1. Грузенберг С.О. Психология творчества. Минск, 1928. – 188 с.

2. Джеффри Р.К. Логика принятия решений. М.,1972. – 202 с.

3. Столяров А.М. Методологические основы изобретательского творчества. М., 1989. – 235 с.

4. Столяров А.М. Эвристические приемы и методы активизации творческого мышления. М., 1988. – 345 с.

5. Хилькевич А.П. Решение проблем в науке, технике, практической деятельности. М., 1999. – 189 с.

6. Человек: деятельность, творчество, стиль мышления. Симферополь, 1987. – 461 с.

7.Шульце Д. Логические проблемы прогнозирования и планирования. М., 1980. – 345 с.

8.Шумилин А.Т. Проблемы теории творчества. М., 1989. – 450 с.

9. Эвристика и диалогика решения конструкторско-изобретательских задач. Рига, 1983. -  246 с.