Тема 18. АВТОТРАНСПОРТНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТУТИСТІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ АВТОТРАНСПОРТОМ

1. Розвиток автоперевезень у світі

Перші автобуси-омнібуси з'явились у Європі на початку XIX ст. (1830 р.) Вони рухались за допомогою парових двигунів і були призначені для перевезення невеликих груп пасажирів. На початку XX ст. автобус та автомобіль перетворюються на загальнодоступні види транспорту у багатьох містах світу. Так, у 1904 р. в Англії було 8465 автомашин, а в 1914 р. їх кількість сягнула 132315. У США після 1908 p., коли Генрі Форд поставив модель "Т" на потік, цей дешевий автомобіль зробив революцію у подорожах, стимулював розвиток шляхової мережі та інфраструктури США.

Надзвичайно широкого розвитку автомобілізація набула у США у 20-х pp. XX ст. Кожний населений пункт з чисельністю понад 5 тис. осіб був з'єднаний із загальною мережею сполучення дорогою із твердим покриттям. Перший автобус класичної конструкції у США було побудовано у 1922 р. У цей період автомобіль складав половину усіх особистих транспортних засобів у США. Ця цифра у 1941 р. зросла до 86%. Максимальної кількості - 87% - було досягнуто у 1956 p., але у наступні роки ця цифра стала повільно знижуватися.

Перші автомобілі не вирізнялися особливою швидкістю, але завдяки своїй мобільності вони робили доступним будь-яке місце. Автотранспорт забезпечував свободу пересування та гнучку організацію туристичних поїздок. Мандрівник сам обирав маршрут, місця зупинок та час знаходження у дорозі. Автотранспорт перетворився на головний засіб пересування на короткі та середні відстані. Наприкінці 1930-х pp. щорічно близько 10 тис. англійців здійснювали автобусні подорожі Європою.

У 1920-х pp. перші перевізники у США, такі як Артур Таук, Том Паркхіл, Флойд Бікслер та Мур, проводили політику популяризації групових автобусних подорожей серед населення, вони пропонували туристичним фірмам продавати квитки на автобусні тури та фрахтувати автобуси у транспортних компаній для перевезення туристів.

У 1935 р. у США було прийнято „Акт між перевізниками пасажирів моторними транспортними засобами", який вводив положення     про    обов'язкове    ліцензування     пасажирських перевезень. До 1982 р. здійснювати чартерні перевезення мали право лише ті туристичні агенції, що мали дилерську ліцензію на цю діяльність. З листопада 1982 р. були змінені правила проведення автобусних подорожей.

Початок серійного виробництва автомобілів у Російській імперії можна віднести до 1910 p., коли Російсько-Балтський вагонобудівний завод у Ризі випустив партію легкових автомобілів у кількості 450 одиниць. У 1916 р. у Російській імперії було розпочато будівництво 5 автомобільних заводів. Але вони не були завершені. Таким чином, перед Жовтневою революцію 1917 р. Російська імперія не мала власної автомобілебудівної галузі. Автомобілі були іноземного виробництва й основне значення у перевезеннях пасажирів зберігав гужовий транспорт.

У 1922 р. в Москві відкрили регулярний рух автобусів, що були придбані в Англії. Через рік, у 1923 р., у Москві з'явилися перші таксі. Машини було придбано у французької фірми "Рено". Перший власний легковий автомобіль був зібраний у 1922 р. За період 1924-1930 pp. у СРСР було випущено близько 8 тис. автомобілів. І тільки з другої половини 1930-х pp., коли розпочалось створення вітчизняної автомобільної промисловості, виробництво автомобілів почало швидко зростати. Перші радянські автомобілі АМО, ГАЗ, ЗИС-5 були копіями американських. За конструкцією післявоєнні автомобілі були копіями німецьких, у тому числі й автобус ЛАЗ-695. Зростало використання автомобілів та автобусів для перевезень туристів. З 1960-х pp. автотуризм в СРСР стає найбільш поширеним видом подорожей. У 1980 р. перевезення пасажирів автобусами сягали 42,2 млн. осіб.

У колишньому СРСР, за станом на 1991 p., автомобільні перевезення склали 52% загального обсягу. На цей час функціонувало 9600 автомобільних маршрутів, розроблених та паспортизованих у відповідності до діючих норм. На балансі 123 автотранспортних туристичних підприємств знаходилось 10,5 тис. автобусів.

В Європі наприкінці 1980-х pp. три туристи з чотирьох подорожували по Європі автобусами та власними автомобілями. В Італії, Іспанії, Франції, колишній Югославії до 70% іноземних туристів були саме автотуристами. У таких країнах як Франція, ФРН питома вага автотранспорту у перевезенні туристів складала відповідно 90%.

На кінець XX ст. експлуатувалось понад 3 млн. автобусів. З'явились автобусні фірми-гіганти. Компанія "Грейхоуд" (США) володіє понад 12 тис. однотипних комфортабельних пасажирських та туристичних автобусів. Автотранспорт активно використовується у 84% усіх міжнародних поїздок.

Індустрія прокату автомобілів розпочала свій швидкий розвиток на початку XX ст. У США найдавніша фірма з прокату автомобілів "Кемвел груп" з'явилась ще у 1908 р. У 1916 р. брати Саундери з Омахи, запозичивши автомобіль, після того, як їхній власний розбився, зрозуміли, що є багато людей, яким потрібен автомобіль на обмежений період часу. А відтак вони зайнялися прокатним бізнесом. Оплату було встановлено 10 центів за милю. Бізнес швидко розростався, у 1925 р. після об'єднання з іншою компанією Саундери мали філії у 21 штаті країни.

У 1918 р. почала своє існування найбільша на сучасному ринку фірма "Хертц". Вона була заснована у Чикаго під назвою "Drive-your-Self і пропонувала в оренду лише десяток автомобілів "Форд-Т". Нині "Хертц" є лідером на ринку прокату як легкових, так і вантажних автомобілів та автобусів. Загальний флот компанії складає 550 тис. бортів, мережа пунктів прокату об'єднує 6,5 тис. філій у 140 країнах світу. Щорічний обсяг бронювань "Хертц" складає ЗО млн. замовлень.

Ця компанія є автором багатьох нових ідей на прокатному ринку. Наприклад, вона першою запропонувала своїм клієнтам комбіновану послугу "флай енд драйв", що включає у пакет переліт та оренду автомобілю за нижчу ціну, ніж у роздріб. Розроблені і діють аналогічні програми на водному та залізничному транспорті. "Хертц" започаткував розрахунки з клієнтами за допомогою кредитних карток.

Фірма "Авіс", що займає друге місце на ринку прокату, почала свою діяльність у 1946 р. Компанія щорічно виконує близько 16 млн. бронювань, її флот на кінець XX ст. становив 220 тис. автомобілів. "Авіс" першою серед прокатних компаній запропонувала спеціальну програму бонусних заохочень для постійних клієнтів.

Індустрія автопрокату пережила свій підйом наприкінці 1950-х pp., коли перші комерційні авіалінії почали обслуговування пасажирів. В аеропортах місця призначення були відкриті пункти прокату. Перші компанії з прокату автомобілів у Європі з'явились після Другої світової війни, коли автомобільне виробництво в Італії, Франції, Німеччині та Великобританії стало конкурентноздатним.

На кінець XX ст. на світовому ринку панують 10 транснаціональних компаній з прокату автомобілів, мережа філій яких покриває практично усю земну кулю. Провідне місце належить "Хертц", "Авіс", "Баджет", "Європкар", "Нешнл", існує ще приблизно 5000 компаній. Найбільш активні серед них - "Долар", "Аламо", "Трифти", "Анса", "Сикст" - зайняли в останні роки значну частину ринку. Завдяки високій конкуренції різниця у вартості послуг різних компаній не перевищує 2%.

Більшість із компаній, що починають займатися прокатом автомобілів, стають частиною мережі. Вони відраховують процент від прибутку у головну компанію, за що отримують відоме ім'я та можливість надавати послуги такого ж рівня. Фірми з прокату автомобілів надзвичайно мобільні на ринку, вони продають зайві автомобілі, коли попит спадає, та купують нові, коли активність ринку посилюється.

Існують два основних типи функціонування: корпоративний та ліцензійний. Більшість великих фірм функціонують як корпорації. Вони купують новий автомобіль та після того, як він пройшов 18-25 тис. миль, перепродають. Крім того, існує програма "продай назад", коли використані автомобілі повертають їх виробникам після тимчасового використання. Середній термін служби автомобіля фірми "Нешнл" складає 3,5 міс, "Авіс" та "Баджет" - 6 міс. Ліцензійні компанії, як правило, є частиною діючої мережі. Вони отримують автомобіль за лізингом у великих компаній.

Досить розповсюдженою у світі є практика співробітництва турфірм із так званими компаніями-брокерами, що не мають власного автопарку, але, уклавши контракти з великими прокатними компаніями, виступають як їх агенти, пропонуючи повний комплекс послуг.

2. Регіональні особливості системи автомобільних перевевзень

На автомобільні дороги припадає 70% світової транспортної мережі. Довжина їх за 1970-1995 pp. збільшилась з 20 до 24 млн. км. Це забезпечило 80% світового пасажирообігу та понад 10% вантажообігу серед усіх видів транспорту. З 1950-х pp. основна частина пасажирообігу припадає саме на цей вид транспорту. Стан розвитку автомобільного транспорту у регіонах або окремих державах визначається розмірами парку автомобілів, протяжністю та станом автодорожньої мережі, а також економічною можливістю й необхідністю у роботі автотранспорту.

Створено мережу автострад з великою кількістю смуг, спеціально збудованих для швидкісного сполучення. Відбувається об'єднання автодоріг окремих держав, що перетворює їх на міжрегіональні. Наприклад, перевезення між Західною і Східною Європою, між Західною Європою й Азією (через Босфор і Туреччину тощо) з можливим виходом у Південно-Східну Азію до Сінгапуру.

Для розвитку міжрегіональних транспортних перевезень особливе значення мають дальні швидкісні автомагістралі. Таких доріг у світі понад 1 млн. км. Прикладом є Панамериканська система автомагістралей довжиною 34 тис. км. Вона проходить із США до столиць та великих міст країн Південної Америки.

Швидкісні автодороги отримують розвиток в Євразії, де автошляхи через Туреччину простяглись до Близького Сходу, із Росії до прикордонних країн зарубіжної Азії. Проект автомагістралі від Берліну до Варшави та далі на Москву та Нижній Новгород уже став предметом фінансування.

Щоб досягти забезпеченості автодорогами рівня європейських країн, в Україні потрібно побудувати близько 200 тис. км доріг, в тому числі 60% у сільській місцевості. Світовий досвід свідчить, що саме під час економічних криз будівництво автодоріг може мати пріоритетне значення завдяки можливості створення нових робочих місць та високої ефективності капітальних вкладень.

Необхідним є створення швидкісних магістралей, що з'єднали б Західну Європу із країнами СНД. Інвестувати дорожнє будівництво потрібно у напрямках з півдня на північ по лінії Чернівці - Хмельницький - Шепетівкка для зв'язків України з Молдовою, Білоруссю, країнами Прибалтики, Польщею; а також по лінії через Черкаси та Суми для зв'язків із Росією. Потрібна реконструкція та благоустрій готелів, мотелів, будівництво нових додаткових пунктів автосервісу для автомобілів.

Про рівень автомобілізації світу свідчать і дані про стан автомобільного парку (кількість автомобілів взагалі та кількість автомобілів на кожну тисячу мешканців).

Світовий автопарк досяг 650 млн. автомобілів. Чотири п'ятих його зосереджено у США, Західній Європі та Японії, де автомобілями володіють 30-50% усіх мешканців, тоді як у країнах, що розвиваються, лише 1% (Бразилія та Мексика по 6%).

На кінець XX ст. автопарк США складав приблизно 190 млн. автомобілів (у т. ч. 140 млн. легкових), Японії - 50 (30) ФРН -30 (28), Франції-27 (23).

В економічно розвинених країнах також спостерігаються великі розбіжності за рівнем автомобілізації. Про це свідчать дані: у США на тисячу мешканців припадає 600 автомобілів, ФРН - 480, Канаді - 460, Швейцарії - 400, Греції -150, Польщі -110.

Автомобільна промисловість є однією з найбільш монополізованих галузей світової індустрії. У 1996 р. чотири найбільші компанії на заводах на національних територіях та за кордоном виробляли 48% автомобілів світу ("Дженерал моторе" -14,3%, "Форд" - 12,6%, "Фольксваген" - 10,6%, "Тойота" - 10,3%). Друга за значенням група компаній - ще 29% ("Фіат" - 6,3%, "Пежо-Сітроен-Тальбо" - 6,3%, "Ніссан" - 6,0%, "Хонда" - 5,4%, "Рено" -5,1%). Таким чином, 9 провідних автомобільних компаній контролювали 77% світового виробництва автомобілів. Ступінь монополізації обумовлює виключно гостру конкуренцію автомобільних фірм на світовому ринку.

Сформувались три головних ареали галузі: Азіатський із провідним значенням Японії, Північноамериканський з домінуванням США та Західноєвропейський з ФРН, Францією та Італією. На ці регіони у 1995 р. припадало 90% випуску автомобілів у світі. Десять держав виробляють 86% усіх автомобілів у світі.

У Західній Європі парк автомобілів складає 175 млн. (85% легкові автомобілі). У перевезеннях пасажирів частка автоперевезень сягає 80%. Регіон Східна і Центральна Європа за рівнем розвитку шляхової мережі поступається Західній Європі.

Значно розширилась мережа європейських швидкісних автомагістралей (близько ЗО тис. км). Міжнародне значення мають маршрути Лондон - Франкфурт-на-Майні - Відень - Белград -Стамбул, Лісабон - Париж - Стокгольм. Зростає значення широтних автомагістралей Москва - Мінськ - Варшава - Берлін. Будуються ділянки меридіональної швидкісної автостради Північ - Південь (1982 р.) довжиною 10 тис. км від берегів Балтики до Егейського моря і протоки Босфор (Гданськ - Варшава - Будапешт - Белград - Софія - Стамбул з відокремленням до м. Салоніки (Греція). Ця трансєвропейська магістраль має обслуговувати, у першу чергу, туристичні потоки. Туристи з країн Скандинавії на поромах переправляються у Гданськ. Далі на автомобілях через країни Східної Європи дістаються Афін чи Стамбула. У Стамбулі через два мости через Босфор потік автомашин попадає до середземноморських курортів Туреччини. Події останніх років у Східній Європі, включаючи обстановку у колишній Югославії, вплинули на корегування термінів здійснення цього проекту.

Німеччина має одну з найкращих систем швидкісних магістралей (автобанів), протяжністю близько 11 тис. км. Автомобілі рухаються по них із середньою швидкістю 110 км/год. В Італії більшість    автомобільних    магістралей    дублюють    залізниці.

Найдовшою є так звана "Автострада Сонця" (Мілан - Рим - Неаполь).

Ще одна загальноєвропейська транспортна проблема полягає у розвитку "транспортних коридорів". У поняття "транспортний коридор" входять: наземні і водні транспортні магістралі з комплексом інфраструктури, що включає допоміжні споруди і під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, обладнання для керування рухом та інші об'єкти, що забезпечують перевезення вантажів та пасажирів.

Надзвичайно важливим для розвитку транспортної мережі в Європейському регіоні є будівництво тунелів. Гірська система Альп довгий час була важкою перепоною на шляхах із Північної до Південної Європи. Використовували перевали Бреннерський (1374 м), Сен-Готардський (2108 м), Великий Сен-Бернар (1900 м). Будівництво тунелів в Альпах розпочалось наприкінці XIX ст. і продовжується дотепер.

У XIX ст. - на початку XX ст. перші тунелі в Альпах дозволили відкрити рух між Німеччиною та Італією (Сен-Готард, Арльберг, Тауерн), Францією та Італією (Сімплон, Летчберг). Тоді ж було відкрито залізничний шлях через Бреннерський перевал на кордоні Австрії та Італії.

У 1960-х pp. почали споруджуватися автодорожні тунелі в Альпах на кордоні Франції та Італії (Сен-Готард, Сан-Бернардіно, Фельбертауерн). Сен-Готард вважається одним з найбільших автодорожних тунелів, щогодини через нього проходить до 2 тис. автомобілів. Нові автомобільні Альпійські тунелі, що використовуються для пасажирських та вантажних перевезень, значно покращили ситуацію на трансальпійських маршрутах.

Високим рівнем вирізняється транспортна мережа країн Північної Америки - США та Канади. Найбільший у світі парк автомобілів належить США близько - 150 млн. легкових автомобілів. У Канаді приблизно 15 млн. автомобілів. На США припадає і 25% всієї автомобільної мережі світу. Прикладом будівництва автомагістралей великих масштабів є американська система швидкісних автострад - хайвеїв, довжиною майже 70 тис. км. Спорудження хайвеїв було затверджено Конгресом США у 1958 р. Ця система сполучає міста з населенням понад 50 тис. чол, на неї припадає 20% усіх автомобільних перевезень у США. Хайвей являє собою багатосмугові магістралі з роздільним рухом і перехрещеннями на різних рівнях. У 1962 р. у Канаді була створена система Трансканадський хайвей, що сприяла розвитку системи міжрегіональних автомагістралей.

Велике значення для автомобільних перевезень туристів у регіоні має:

- Аляскінське шосе, що з'єднує основну територію США з Аляскою, перетинаючи західну Канаду з півдня на північ;

- шосе "Маккензі";

- дороги, побудовані за програмою "Дороги до ресурсів".

У Мексиці побудована унікальна шестиколійна швидкісна автострада "Ауопіста дель Сол" протяжністю 350 км. За три години можна дістатися з Мехіко до провідного центру рекреації на узбережжі - Акапулько. Взагалі в країнах Латинської Америки низький рівень розвитку автотранспортної мережі є однією з головних перепон на шляху економічного розвитку регіону. Автотранспорт є головним видом сухопутного транспорту в усіх країнах регіону. Загальна протяжність шосейних доріг - 2,5 млн. км, з них 550 тис. з твердим покриттям. Майже незаселений простір внутрішніх областей та крайнього півдня не має сучасних доріг. Автодорожна мережа складається, в основному, з ґрунтових доріг і лише 30% мережі має тверде покриття. Цей показник значно менший, ніж у країнах Азії (55%), але значно вищий, ніж в Африці (20%).

Азіатська швидкісна дорога з 1970-х pp. пов'язує Європу з Індією. Планується її продовження до Сінгапуру.

Частково побудована швидкісна Транссахарська дорога. Уже здано до експлуатації ділянку 3,3 тис. км від м. Алжир (Алжир) до м. Лагоса (Нігерія). Половина маршруту проходить через пустелю. Будівництво автодоріг стимулює розвиток інфраструктури: заправки, мотелі, парки для трейлерів тощо.

Країни Африки, Азії, Південної Америки відстають за кількістю автомобілів та протяжністю доріг з твердим покриттям від розвинених країн, але і в них автомобільний транспорт має домінуюче значення. Великою перешкодою для подальшого розвитку автомобільного транспорту є відсутність сучасних доріг і висока вартість їх будівництва. В останні роки великої уваги надають будівництву міжнародних трас (автобанів). В Америці прискорюється робота над проектом Панамериканської дороги, що з'єднає Канаду з Аргентиною та Чилі. Інтенсивно здійснюється будівництво Трансамазонських доріг, що перетнуть території Бразилії, Перу, Колумбії, Венесуели та інших країн. В Африці збудована асфальтна дорога через Сахару, що з'єднує Алжир із країнами Гвінейської затоки.

3. Основні види автотранспорту

Для перевезення туристів використовують різні за місткістю кузова моделі автобусів.

Автобусом вважається пасажирський автомобіль із кількістю місць для сидіння понад 9 (із місцем водія включно). Виділяють мікроавтобуси, що мають від 9 до 17 місць для сидіння.

За призначенням автобуси поділяються на міські, приміські, міжміські, місцеві та туристичні.

За дальністю перевезення поділяються на дальні та короткі дистанції.

Автотранспорт поділяється по класах розміщення. Швидкісні автобуси - експреси високого класу, мають спальні місця, туалети, буфетні стойки, аудіо- та відеотехніку. Так, фірма "Хага Райзе" - найбільша в Скандинавії туристична фірма, що займається організацією автобусних турів, - має парк, що складається із 100 автобусів категорії люкс (ексклюзивний клас) з кількістю місць від 10 до 80.

Автобуси обладнані:

- широким тонованим панорамним склом;

- системою  вентиляції або  кондиціонування  повітря  з можливістю його індивідуального регулювання;

- відео- та стереосистемами із виводом у салон;

- мобільним телефоном у салоні, що приймає міжнародні дзвінки;

- сидіннями з підставками для ніг;

- індивідуальним освітлення;

- системою салонного повідомлення;

- холодильником, туалетом, кухнею;

- багажним відділенням.

Багато автобусів категорії люкс мають буфети, обладнані мікрофонами столи для проведення переговорів з можливістю розмістити до 25 осіб. Автобус обладнаний відеосистемою, факсом, є гардероб. Відстань між сидіннями становить 90 см.

Автобуси, що мають категорію 4 зірки, в середньому розраховані на 44 пасажири, відстань між кріслами трохи менша -83 см.

Тризіркові автобуси в середньому призначені для 49 пасажирів, вони мають відстань між сидіннями 77 см. Це автобуси туристичного класу, в них не встановлено персонального кондиціонеру.

Дві зірки (стандартний клас) - ці автобуси мають багажні полиці та затемнення, відстань між сидіннями 72 см.

Одна зірка - автобуси, призначені для подорожей на невеликі відстані, для здійснення трансферу. Вони вміщують 54-58 пасажирів та через кожні 68 см обладнані сидіннями туристичного класу, що не відкидаються.

Для перевезення туристів широко використовують автомобілі різних типів, моделей, модифікацій. Найчастіше легкові автомобілі класифікують за формою та стилем кузова.

Найбільш розповсюдженими типами кузовів є:

- "седан" - закритий кузов (місткість 4-6 осіб) з двома або чотирма дверима;

- "хетчбек" - варіант седану з великими задніми дверима для перевезення великогабаритних вантажів;

- "універсал" - варіант седану з великим (об'ємним) багажним відділенням;

- "купе" - двомісний автомобіль, що має за кріслами невелике місце;

- "родстер" (кабріолет) - автомобіль з м'яким або жорстким дахом, що може складатись та прибиратись у багажник;

- "вен"- міні-автобус з великим за розмірами кузовом та задніми дверима, призначений на 6-7 пасажирів;

- "лімузин" - автомобіль з довгим кузовом. Довжина автомобілю може сягати 15 м; вони мають салон покращеного планування, телевізор, стереосистеми, бар, інше обладнання у т. ч. іноді ванну.

У світовій туристичній практиці великою популярністю користується караванінг - подорож на автомобілі з використанням спеціально обладнаного під комфортабельне житло автопричепа для легкового автомобіля або автомобіля типу motorhome.

В автопричепі обладнані спальні місця, салон, кухня, туалет, душ та ін. Караван-причепи класифікуються за зірками від 2 до 5. П'ятизірковий причеп має повний атрибут комфорту, що включає ванну, дві спальні та ін.

Motorhome - легковий автомобіль або міні-автобус, що обладнаний спальнею, телевізором, кухнею із газовою плитою, холодильником, туалетом.

У місцях масового відпочинку (курортах, парках) для таких туристів обладнані спеціальні стоянки - кемпінги, де можна отримати широкий вибір послуг: автосервіс, заправка паливом, харчування, торгівля, дозвілля.

Одним з різновидів караванінга є кемпер або бастай -навісний житловий вагончик або велика палатка на навісному спеціальному кузові для легкового автомобілю (пікапа). Такий вагончик може бути встановлений автономно у кемпінгу, а на автомобілі можна здійснити радіальні подорожі з поверненням у кемпінг.

Подорожі туристів до місць мисливства та рибальства, у пустелі та джунглі, сафарі по національних парках здійснюються на автомобілях підвищеної проходимості з високим кліренсом - джипах (Крайслер, Ренглер, Чероккі) або Ланд Ровер тощо.

4. Нормативно-правова база організації автобусних перевезень

Відкриття руху на регулярних міжнародних маршрутах регламентується двосторонніми урядовими угодами. Організація транзитних перевезень через треті країни потребує дозволу комітету по транспорту Європейської економічної комісії ООН. Для спрощення договорів на міжнародні перевезення ухвалено Женевську "Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу" (1 березня 1973 p.), Гаазьку декларацію з туризму (1989 р.) та Шенгенську угоду для членів Євросоюзу.

У європейських країнах, у США та Канаді діє "Положення про ліцензування перевезень автомобільним транспортом пасажирів і вантажів у міжнародному сполученні", які затверджуються урядами країн. Відповідно до Європейської угоди про нерегулярні міжнародні перевезення пасажирів автобусами (АСОР), що була прийнята у м. Дубліні 26 травня 1982 р., для нерегулярних міжнародних пасажирських перевезень у країнах Східної та Західної Європи використовуються контрольний документ - листи поїздок, що повинні знаходитись на борту автобуса.

Згідно із загальними правилами використання цього документу при усіх міжнародних перевезеннях, що виконуються у відповідності з АСОР, комплект листів поїздки не підлягає передачі третім особам, перевізник несе відповідальність за правильність заповнення листів поїздки (вони заповнюються великими літерами й чорнилом, що не стирається). Крім того, вказаний комплект документів з оригіналами листів поїздки, який постійно знаходиться у водіїв-перевізників, пред'являється у країні перебування на першу вимогу осіб, які вповноважені проводити перевірку. У комплекті повинен знаходитись лист, що містить текст титульної сторінки контрольного документу державною мовою країн-учасниць АСОР з поясненнями символів, що використовуються, та інструкція щодо заповнення самого листа поїздки.

При вступі країни до Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ) реалізується можливість отримання багаторазових   ліцензій   на   діяльність   із   перевезення   та  перетинання кордонів інших країн. Такі багаторазові дозволи діють протягом календарного року.

Відповідно до міжнародних угод розроблені й спеціальні вимоги до рухомого складу на міжнародних маршрутах, що включають у себе:

- відповідність міжнародним стандартам з екологічної безпеки (рівень шуму, токсичності вихлопних газів, вібрації, шкідливих випаровувань та ін.);

- відповідність міжнародним стандартам за вагою, габаритам та навантаженню на осі;

- відповідність нормам безпеки;

- наявність символу (знаку) міжнародних перевезень і знаку країни;

- вимоги до комфортабельності тощо.

При організації міжнародних перевезень автомобільним транспортом також потрібно вирішувати наступні питання: технічної допомоги, ремонту і технічного обслуговування на шляху прямування і в кінцевому пункті за кордоном; стоянки, організації заправки, відпочинку, харчування, медичного обслуговування; організації зв'язку на трасі маршруту тощо.

Послуги з надання пасажирського автомобільного транспорту в Україні здійснюються на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 із змінами та доповненнями від 18 жовтня 1999 р. № 1919. Цією постановою затверджені "Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту". "Правила" визначають порядок здійснення міських, приміських, міжміських та міжнародних перевезень пасажирів і багажу, перевезень організованих груп дітей та туристів, а також обслуговування населення і пасажирів на автостанціях, автовокзалах і є обов'язковими для виконання перевізниками на автостанціях усіх форм власності, замовниками, водіями та пасажирами.

5. Організація перевезень туристів на автобусних маршрутах

При організації міжнародних перевезень рейсовими автобусами туристичні компанії, як правило, укладають агентські угоди з компаніями-перевізниками.

Для забезпечення перевезення людей туристична компанія резервує квитки на відповідні рейси. Квитки бувають груповими та індивідуальними, прямого руху або з пересадкою. Тарифи на перевезення туристів рейсовими автобусами на міжнародних лініях передбачають різноманітні знижки (в залежності від кількості туристів) та пільги (в залежності від категорії туристів). Як правило, при здійсненні поїздок на міжнародних рейсах під час руху передбачені зупинки у спеціально призначених місцях (мотелях, придорожніх ресторанах) для харчування, а також обслуговування під час подорожі (напої, кава, чай, легкі закуски).

У 1985 р. був сформований консорціум "Євролайн" - найбільший у Європі оператор рейсових автобусних перевезень. Організація включає 27 партнерів, серед який "Нешнл Експрес" (Великобританія), "Джулія" (Іспанія), "Дойче турінг" (Німеччина). Метою діяльності консорціуму є розвиток об'єднаної мережі міжнародних автобусних маршрутів та сприяння фінансовій стабільності її членів.

При здійсненні перевезення туристична фірма, що не має власного автотранспорту, укладає договір з автотранспортним підприємством на оренду автобусів для перевезення туристів. Використання орендованого транспорту найбільш ефективно для починаючих туристичних компаній, що не мають значного обігу коштів. Використання оренди автобусів дозволяє туристичному підприємству вибрати найбільш зручного партнера. При цьому турфірма не буде нести прямих витрат на ремонт, обслуговування та підтримку технічного стану транспортного засобу.

Перевізник повинен мати ліцензію (дозвіл) на право здійснення міжнародних пасажирських перевезень, а транспортний засіб відповідати європейським екологічним нормам. Для поїздок Європою обов'язковим є обладнання автобуса прибором, що реєструє основні параметри роботи двигуна, режим швидкості та час. У випадку оренди автобуса витрати з його страхування, громадянської відповідальності власника автотранспорту (зелена карта), добові водіїв, як правило, несе власник автобуса.

Розрахунок вартості оренди здійснюється в залежності від пробігу (за 1 км шляху) або терміну оренди (кількість днів). Розрахунок вартості транспортного обслуговування здійснюється у залежності від завантаження автобуса у перерахунку на одного туриста.

В угоді передбачається порядок розрахунків за перевезення. Вони здійснюються, як правило, із розрахунку погодинної оплати за користування автобусом.

В угоді повинно бути вказано, яка сторона бере на себе функції обслуговування та страхування автобуса на міжнародних маршрутах.

Крім того в угоді з автотранспортним підприємством потрібно обумовити:

- марки автотранспортних засобів, що надаються під обслуговування туристів (автомашин, автобусів);

- ціни та тарифи;

- графіки та терміни роботи автотранспорту;

- маршрути, на яких використовується автотранспорт;

- терміни надання замовлення на виділення автотранспорту та терміни відмови від замовлення без пред'явлення штрафних санкцій;

- матеріальну відповідальність АТП за зрив подачі автотранспорту на обслуговування туристів;

- матеріальну відповідальність турфірми за зрив використання автотранспорту;

- максимальний термін очікування туристів при запізненні (не подачі) автотранспорту;

- основні права та обов'язки туристів, гідів при користуванні автотранспортними засобами;

- знижки та пільги;

- наявність тахографа та листів поїздки.

Досить широко туристичні компанії здійснюють туристичні маршрути, використовуючи власний автотранспорт.

Відносно низькі витрати на придбання автобусів (у порівнянні з іншими транспортними засобами), а також висока ефективність їх використання сприяли тому, що і цей вид перевезень отримав широке розповсюдження на українському ринку.

Перевезення власними автобусами знайшли попит при здійсненні турів, орієнтованих на масового споживача. Особливо ефективним є використання власних автобусів при організації турпотоків у вигляді "ланцюгів", коли автобус здійснює рейс від місця збору групи до місця призначення та назад. Як правило, подібні ланцюги організовують у напрямках масового та дешевого туризму, наприклад, відпочинок у Болгарії, тривалістю 7-14-21 день.

Використання власних туристичних автобусів потребує додаткових витрат туристичних компаній: на стоянку, технічний огляд та ремонт, на заміну запчастин, необхідність утримання обслуговуючого персоналу та кваліфікованих водіїв, страхування транспортних засобів та відповідальності власника автотранспорту.

6. Особливості організації спеціалізованого автобусного маршруту

Для   організації   туристичного   маршруту   перевізнику необхідно:

- визначити маршрут, використовуючи при цьому дороги, якими уже здійснюються регулярні автобусні перевезення;

- визначити місця зупинки автобуса, виходячи з таких умов: після керування автобусом протягом 4,5 год. водій повинен зробити перерву не менше, ніж на 45 хв.; скласти схему маршруту з нанесенням на ній ділянок доріг, населених пунктів, аварійно-небезпечних ділянок; скласти розклад руху, виходячи із розрахункової швидкості руху.

Процес розробки маршруту можна поділити на декілька етапів:

- Дослідження туристичних ресурсів по запланованій трасі маршруту, виявлення обмежень щодо споживання туристських ресурсів. На початку планування туристичного маршруту необхідно визначити існуючий стан туристичних ресурсів. Проаналізувати, наскільки ці ресурси відповідають цілям подорожей, що будуть проводитись по даному маршруту. З'ясувати, на підставі проведених досліджень, наскільки цей район привабливий для туристів, які існують обмеження у споживанні туристичних ресурсів, тобто, яку кількість туристів і в який термін може прийняти даний район без шкоди для довкілля.

- Побудова ескізної моделі маршруту (визначення виду маршруту, категорії шляхів та їх стану, прив'язка маршруту до пунктів життєзабезпечення). Необхідно визначити найбільш придатний (з точки зору прибутків, що очікуються, і зручності для туристів) вид маршруту: лінійний, за колом, радіальний. Визначити кілька варіантів маршрутів за різними видами та обрати найбільш оптимальний. Вирішити, які саме шляхи по даній трасі маршруту найбільш раціонально використати (шосейні з твердим покриттям або сільські дороги з фунтовим покриттям). Необхідно з'ясувати, які існують обмеження (на деяких шляхах вимагається плата за проїзд по них), перешкоди на шляхах, в якому стані покриття та який автотранспорт найкраще використати на цьому маршруті.

Виходячи з цього, слід прив'язати маршрут до пунктів життєзабезпечення (пунктів технічної допомоги, станцій заправки пальним, пунктів розміщення та харчування, пунктів медичної допомоги, розташування постів ДАІ) таким чином, щоб зробити його більш рентабельним.

- Розробка карти швидкостей і безпеки маршруту. Необхідно з'ясувати, які саме швидкості дозволені на маршруті. Враховуючи дозволені швидкості, потрібно розрахувати швидкість руху, щоб подолати визначені відстані за визначений час.

- Оформлення паспорту маршруту та узгодження його з відповідними службами. Паспорт маршруту є реєстраційним документом, що містить умови та режим руху автотранспорту на маршруті. Паспорт маршруту складається з ряду формулярів (листів), зміст яких наводиться в "Інструкції з паспортизації маршрутів".

Паспорт автобусного туристичного маршруту є документом, що характеризує: маршрут, наявність шляхових та лінійних споруд, пунктів зупинок та відстаней між ними, розрахунки часу руху автобусу, стан дороги, а також роботу автобусу на маршруті. Паспорт складається туристичною організацією у двох екземплярах на кожен діючий маршрут.

На автобусні маршрути паспорт складається з набору окремих листів форм. З метою зручності комплектації паспортів з окремих листів у правому верхньому куті форми вказують порядковий номер листа та додають літерний індекс, що означає належність даної форми до того чи іншого виду маршруту.

Заповнення паспорту автобусного маршруту:

Лист 1. Назва маршруту

У паспорті указують назви населених пунктів, початкових та кінцевих зупинок. Для маршрутів, що проходять від одного до того ж кінцевого пункту, але за різними напрямками, вказують також основні проміжні пункти.

Лист 2. Графік руху

Повинен бути складений графік руху автобусів. Лист 3. Схема маршруту

Схема маршруту з наведенням лінійних, дорожних споруд та небезпечних ділянок на дорозі виконується у масштабі після вивчення маршруту за документами та матеріалами шляхово-експлуатаційних організацій та безпосереднього обстеження шляхових умов по трасі маршруту. На схемі та у плані позначаються: населені пункти та їх назви, перетин з автомобільними, залізничними дорогами; мости та річки; криві малого радіусу з обмеженням видимості, тривалі підйоми та спуски; дорожні знаки, що потребують зниження швидкості, пункти заправлення пальним, дамби та складні перехрестя, станції технічного обслуговування, пункти технічної допомоги та зупинки.

Лист 4. Обстеження траси маршруту

З метою здійснення заміру протяжності маршруту створюється комісія, що одночасно обстежує і дорожні умови на маршруті. Вона визначає фактичну відстань між пунктами зупинок, що передбачені на автомобільних дорогах. Під час руху на маршруті позначають усі населені пункти та їх протяжність (початок та кінець за показником спідометра). Одночасно у протоколі фіксують усі обмеження швидкості руху на трасі маршруту (їх розміри та протяжність) за дорожніми знаками та небезпечні ділянки, що потребують від водіїв підвищеної уваги та зниження швидкості для забезпечення безпеки руху (спуски, підйоми, мости, перехрестя).

Лист 5. Час (швидкість) руху автобусу

Розрахунок часу руху, встановлення швидкості руху автобусів на діючих та нових маршрутах здійснюється у відповідності з існуючими вимогами.

Лист 6. Паспортні дані автодороги

Заповнюється у відповідності з паспортом автомобільної дороги. Для доріг, що не мають паспорта, відомості беруться з матеріалів державних органів влади. При відсутності відомостей проводиться безпосереднє дослідження та вивчення траси маршруту.

Лист 7. Фінансовий план маршруту

Показники, вказані у листі, складаються на підставі фінансового плану.

Лист 8. Розклад руху автобусу

Ці дані наводяться у відповідності з роботою автобуса у кінцевому та проміжних пунктах маршруту з використанням вихідних даних руху автобуса по маршруту.

7. Особливості роботи гіда (керівника туристичної групи) та прокат автомобілів туристами

Під час здійснення автотуру важливою є організація роботи гіда (керівника туристичної групи) з туристами та з водіями автотранспортного засобу.

Водій автобуса повинен виконувати вказівки та розпорядження керівника групи, якщо вони не пов'язані із зміною маршруту руху, порушенням правил дорожнього руху та не загрожують безпеці перевезень, а також не суперечать існуючим інструкціям. У випадку відхилення від маршруту за технічними причинами або з вини водія, керівник групи робить запис у шляховому листі та довідці-наряді. Дострокове прибуття автобуса у пункт призначення не дає керівнику групи права вимагати від водія додаткової роботи, що не передбачена графіком руху та програмою обслуговування.

Гіду заборонено: змінювати або продовжувати запланований у відповідності з автобусним паспортом та замовленням маршрут, якщо це не обумовлено особливими умовами, що погрожують безпеці руху; дозволяти проїзд в автобусі особам, що не входять до туристично-екскурсійної групи, за виключенням осіб, вписаних у шляховий лист, та працівникам, що перевіряють гіда на маршруті.

Перед початком поїздки гід зобов'язаний отримати від турфірми списки туристів (у трьох примірниках), схему маршруту та розклад руху:

- впевнитись, що автобус за своїм технічним, санітарним станом та обладнанням відповідає встановленим вимогам;

- перевірити наявність необхідних документів (паспортів або документа, що засвідчує особу);

- дати дозвіл водію на початок посадки туристів, екскурсантів в автобус;

- ознайомити туристів із маршрутом руху, програмою та змістом поїздки, правилами користування автобусом та поведінки під час руху.

Під час руху гід:

- проводить екскурсію (шляхову інформацію) у відповідності з методичними вказівками та враховуючи особливості вікового складу туристів;

- забезпечує дотримання туристами правил користування автобусом, чистоти та збереження обладнання.

У проміжних та кінцевих пунктах маршруту гід забезпечує надання туристам розміщення, харчування та екскурсійної програми; доводить до відома туристів, екскурсантів назви та адреси готелю та ресторану, повідомляє час харчування та місце і час початку екскурсійної програми.

Виконання завдань з перевезення туристів та екскурсантів завіряється підписом гіда (керівника групи) у шляховому листі водія та довідці-наряді, де фіксується фактичний час, показник спідометра, кількість перевезених туристів та екскурсантів; у разі зміни розкладу руху - зазначається її причина.

Туристичні фірми часто надають послуги з прокату автомобілів.

Існує два основних способи бронювання прокату автомобілів. Перший включає бронювання автомобіля одночасно з резервуванням авіаквитків. Усі головні компанії автопрокату підключені до комп'ютерних систем авіарезервування. Завдяки цій системі забезпечується прокат у більшості міжнародних аеропортів світу.

Другий варіант бронювання являє собою безпосереднє звернення до компанії прокату автомобілів.

Основні складові роботи фірми з прокату автомобілів.

На організацію роботи компанії впливають:

- тарифи, що встановлені фірмою; вони основуються на часі, відстані або комбінації того та іншого; тривалість може бути виміряна у годинах, днях, тижнях; відстань вимірюється за спідометром: кількість кілометрів або миль від місця оренди;

- розмір, марка та модель автомобілю. У залежності від розміру та моделі вони поділяються: економні або суперкомпактні, компактні, середні, великі або стандартні, спортивні та спеціалізовані моделі;

- види оренди: автомобіль беруть напрокат в один кінець або в обидва кінці. Прокат в один кінець - коли клієнт отримує автомобіль в одному пункті свого маршруту, а залишає у іншому; в обидва кінці - клієнт повертає автомобіль у те ж саме місце, де він його брав напрокат;

- документальне підтвердження водійської кваліфікації. Кожна автопрокатна фірма вимагає пред'явлення прав на водіння автомобілем, уточнює вік та кредитоздатність клієнта; більшість компаній автопрокату вимагає, щоб вік орендатора був як мінімум 21 рік (а іноді і 25 років), максимум - 65;

- усі фірми вимагають підтвердження кредитоспроможності клієнта: яким чином він буде сплачувати - готівкою, кредитною карткою, чеком. Останнім часом багато фірм випускають свої власні кредитні картки, які дають право клієнтові на швидке обслуговування. Клієнт, що планує розплатитися готівкою, може зробити передплату через туристичну агенцію; компанії автопрокату забезпечують туристичні агенції спеціальними документами -ваучерами. Якщо клієнт платить готівкою, агенція заповнює ваучер; за цим документом клієнт отримує ключі від автомобіля на станції прокату;

- при резервування "гнучких" квитків, або прямій оренді автомобіля потрібно уточнити: кількість подорожуючих; розмір багажу; марку та модель автомобіля; тривалість прокату; пункти посадки та висадки (деякі клієнти бажають, щоб автомобіль було подано в аеропорт, інші у готель, треті використовують його як трансфер або для здійснення екскурсії); спеціальні вимоги, наприклад, зручності для інвалідів, послуги шофера.

У міжнародній практиці, коли представник туристичної агенції здійснює бронювання автомобіля у компанії автопрокату, він повинен надати інформацію:

- назвати агенцію та її номер в ІАТА;

- указати місце призначення, куди автомобіль повинен бути доставлений (аеропорт, центр міста, готель тощо);

- назвати ім'я клієнта, аеропорт, авіалінію та номер рейсу;

- назвати прокатну картку клієнта;

- сповістити по дату початку оренди її тривалість;

- назвати марку та модель автомобіля та інші вимоги до спеціалізованого обладнання;

- вказати вид платежу: передплата (ваучер), кредитна картка.

До того як підписати орендний договір на прокат автомашини, потрібно детально ознайомити клієнта з тим, що входить до орендної плати. Як правило, це:

- необмежений пробіг автомобіля;

- доставка автомобіля клієнту у межах міста;

- ремонт або заміна автомобіля у випадках технічних пошкоджень, крім пошкоджених покришок, вітрового скла, картера двигуна. Від цих пошкоджень можливо застрахуватися додатково за 1 дол. за добу;

- повна страховка у випадку дорожно-транспортної пригоди не з провини клієнта;

- страховка, що покриває збитки, нанесені автомобілю у дорожній пригоді з провини клієнта, поза суми 500 дол. Однак, якщо водій знаходився у нетверезому стані, страховка не сплачується. У більшості країн світу абсолютно сухого закону немає, але вміст алкоголю у крові не повинен перевищувати 0,8 проміле (це адекватно 70 грамам горілки або двом пляшкам пива);

- страхування пасажирів (крім водіїв) від нещасних випадків. Сам себе водій може застрахувати за додаткову плату у середньому 2 дол. за день;

- податки;

- машину туристу повинні надати з повним баком пального, але і повернути її потрібно з повним баком;

- за додаткову плату (10-15 дол.) можна придбати право користуватися машиною для іншого водія;

- фірма повинна попередити клієнта про те, що за порушення правил паркування машини, перевищення швидкості штраф клієнт сплачує особисто;

- у випадку аварії потрібно мати таку інформацію: дата та час аварії, прізвище та адреса іншої сторони, назву страхової компанії, прізвище та адреса свідка (якщо такий є), назва та номер поліцейського управління.

В Україні найбільш широкого розповсюдження отримав варіант оренди легкових автомобілів із шофером діловими туристами у готелі. Послуги прокату для іноземних туристів також надають переважно в аеропортах та великих містах. Активністю вирізняється діяльність прокатних компаній і турагентств з резервування послуг прокату автомашин під час закордонних подорожей українських туристів.

8. Вимоги до безпеки автомобільного транспорту

При здійсненні перевезень туристів автомобільним транспортом необхідним є дотримання вимог безпеки транспортних подорожей. Безпека перевезень - це відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю нанесення шкоди здоров'ю пасажирів та збереженню рухомого складу.

Конструкція туристичного автобуса повинна забезпечити потрібний рівень безпеки як у звичайних, так і надзвичайних ситуаціях.

В автобусі повинні бути верхні та бокові аварійні люки розміром 600 х 800 мм та інструкцією про порядок їх використання. Особливі вимоги пред'являються до системи гальмування. Автобус повинен бути обладнаний трьома незалежними гальмами: службовими, аварійними та зупинковими, а також антиблокувальним пристроєм. Усі ручки у салоні повинні бути утепленого типу, а поручні та інше обладнання салону не повинно мати травмонебезпечних частин, що виступають. Усе скло повинно бути травмобезпечним. Скло автобуса на бокових вікнах повинно бути подвійним, детермальним, із покриттям, що зменшує теплообмін салону. Скло повинно мати позитивну кривизну. Лобове скло має бути типу "Триплекс", детермальне. Бокове скло повинно бути обладнане шторами проти сонця. Повинна бути передбачена система аварійного освітлення та опалення. Автобус повинен мати радіотелефонний зв'язок.

На дальніх внутрішніх та усіх міжнародних маршрутах автобус повинен бути обладнаний тахографом. Транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат, бути у належному технічному й санітарному стані та укомплектовані відповідно до вимог Правил дорожнього руху.

Згідно Правил не допускаються до перевезення:

- багаж, ручна поклажа та інші речі з вибуховими, отруйними, вогненебезпечними, наркотичними, їдкими сморідними та іншими речовинами, а також ті, що можуть забруднити транспортний засіб, одяг пасажирів;

- зброя, крім випадків, передбачених законодавством;

- тварини (крім дрібних звірів і птахів у клітках, а також собак у намордниках за наявністю повідків і котів та пред'явленням документів на них, що видані ветеринарною службою);

- багаж, розміри якого перевищують 100 х 50 х ЗО см та вагу 40 кг, та ручна поклажа відповідно 60 х 40 х 20 см і ЗО кг.

Здійснення міжнародних автомобільних подорожей вимагає від перевізників дотримання жорстких екологічних вимог до рухомого складу. У Європі за ініціативою Європейської конференції міністрів транспорту введено стандарт "Зелений автомобіль", у відповідності до якого норми токсичності вихлопних газів не повинні перевищувати наступних параметрів: СО - 49 г/кВт ч; СН - 1,23 г/кВт ч; NO -9,0 г/кВт ч; твердих часток - 0,4 г/кВт ч; рівень шуму -78-80 дБ.

Вимоги до мікроклімату в автобусі регламентуються ДЕСТами, санітарно-гігієнічними нормами та міжнародними стандартами. Так, система кондиціювання повітря повинна забезпечувати мікроклімат в усіх інтервалах зовнішніх температур у межах 22-24 градуси Цельсія при повітрообміні 0,15 куб. м / сек. (перший рівень комфорту).