Тема 19. ВИДИ ТУРИСТИЧНИХ ФОРМАЛЬНОСТЕЙ ТА УМОВИ ЇХ ВИКОНАННЯ. ПАСПОРТНО-ВІЗОВІ ФОРМАЛЬНОСТІ

1. Поняття та основні види туристичних формальностей

«Формальність» - встановлена законодавством умова або дія, необхідна при виконанні якої-небудь важливої і відповідальної справи. Особи, які мають намір вперше відвідати в якості туриста закордонну країну, зазвичай вважають, що існують лише прикордонні та митні формальності. Але навряд чи будуть заперечення, що не менш важливі санітарно-епідеміологічні правила, регулюють порядок в’їзду в тропічні країни, де існує маса смертельно небезпечних хвороб, які турист може ввезти в свою країну.

Знання і чітке виконання медико-санітарних норм позбавить його від багатьох неприємностей в поїздці. Немале значення для туриста має строго регламентований порядок провозу через кордон багатьох зразків флори і фауни; правила, пов’язані з переміщенням через кордон валюти і цінностей; питання страхування при здійсненні закордонної поїздки. Крім того, існує ще цілий ряд інших, менш відомих широкій публіці умов і правил міжнародного туризму, які передбачені законодавством в інтересах державної і суспільної безпеки і захисту як подорожуючих осіб,так і навколишнього середовища. Не варто також забувати про необхідність упорядкування міжнародної туристської діяльності відповідно до загальноприйнятої світової практикою, до якої, наприклад, відносяться: ліцензування міжнародної туристської діяльності, сертифікація турпродукту на безпеку вхідних послуг, квотувати відвідування окремих екологічно незахищених територій, режим в'їзду і перебування в країні іноземних громадян .

Таким чином, туристські формальності - це введені законодавством тієї або іншої країни або групою держав одночасно суворо обов’язкові норми, які повинні виконуватися туристом, туристською фірмою (далі - турфірма), і всіма іншими організаціями, які мають відношення до підготовки і проведення туристської поїздки (далі - турпоїздка), тим більше якщо вона здійснюється в іншу державу. В даному випадку не може бути й мови про те, що дотримання туристських формальностей - це рутинне виконання якихось зайвих і зовні непотрібних процедур, які нібито не мають істотного значення для справи або позбавлені будь-якого сенсу. Також тут недоречно згадувати про термін «формалізм» - як надмірному дотриманні узаконеного порядку, причому з упором не на внутрішню його сутність,а лише на зовнішню сторону справи. Одні туристські формальності мають безпосереднє відношення до самого туристу, наприклад необхідність отримання закордонного паспорта, дотримання порядку проходження прикордонного контролю і митного
огляду, оформлення щеплення від «Жовтої лихоманки» при поїздці в ряд тропічних країн і т.д.

Інші формальності відносяться до турфірми - це всі ті умови, які потрібно їй виконати в установленому порядку для того, щоб займатися бізнесом у сфері міжнародного туризму. Наприклад, отримати ліцензію на туристичну діяльність і сертифікат відповідності на створюваний турпродукт. Дотримуватися вимог з істотних умов договору між турфірмою і туристом. Правильно оформляти туристську путівку «ТУР-1» та додатки до неї (програму обслуговування маршруті, ваучери на обслуговування, інформаційний листок про фактори ризику і рекомендованих правила поведінки при здійсненні поїздки) і багато іншого.

Виходячи з  викладеного, туристські формальності - це правила, умовита дії, необхідні з точки зору законності і встановленого в державі порядку,обов’язково дотримувані при організації, оформленні та здійсненнітурпоїздки.

 Слід підкреслити, що туристські формальності  встановлюються тільки законними,  конституційними властями держави. При їх введенні внормативному акті обов’язково повинні бути присутнім слова: «Виходячи ззакріпленого в Конституції ..., У відповідно до Закону ..., На підставі статті Кодексу ..., Керуючись постановою Уряду ...»
Туристські  формальності поділяються на кілька великих розділів і включають:
- закордонні паспорти,
- візи,
- митні правила,
- валютний контроль і порядок обміну валюти,
- санітарні правила,
- режим в’їзду-виїзду,
- особливості перебування та пересування іноземних туристів в країні,
- імміграційні правила і деякі інші процедури.
В міжнародному туризмі прийнято розрізняти поліцейські і санітарні формальності.

Поліцейські формальності - процедури, пов’язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають державний кордон, встановленого паспортно-візового режиму. Здійснення цього виду контролю покладено на відповідні служби в аеропортах, на з/д і авто дорогах, морських і річкових вокзалах.
Санітарні формальності (медичні) - процедури, пов’язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають державний кордон, і їх тваринами встановлених вимог про вакцинацію. Контроль здійснюється відповідними спеціальними санітарними службами в прикордонних пунктах і складається зазвичай у перевірці у туристів міжнародного сертифікату про вакцинацію.
Митниця є державним органом, що здійснює відповідно до національного законодавством контроль за проходженням через державний кордон вантажів, багажу, пасажирів, поштових відправлень, грошових коштів і коштовностей, стягування встановлених мит та інших зборів, а також затримування вантажів, які не відповідають встановленим законодавством умовам.

Митні формальності для туристів і мандрівників звичайно складаються з письмового та усного декларування переліку та кількість перевезених речей, товарів та грошей,дозволених до перевезення.

Існують паспортні та візові формальності.

Паспорт є офіційним документом, що засвідчує особу громадянина.
Крім закордонних паспортів бувають:
- дипломатичні, службові, консульські паспорти;
- паспорт (посвідчення особи) іноземця або особи без громадянства ,видають іноземному громадянинові, що постійно проживає в державі;
- паспорт (посвідчення особи) дитини, паспорт моряка і ряд інших,
передбачених законодавством.

2. Світова та національна нормативно-законодавча база виконання туристичних формальностей

Для підтвердження важливості туристських формальностей і необхідності їх впорядкування та спрощення наведемо витяги з ряду основоположних міжнародних документів.
- Заключний акт наради з безпеки і співробітництва в Європі:
«Держави-Учасниці Угоди висловлюють намір заохочувати розвиток туризму
шляхом розгляду в позитивному дусі питань, пов'язаних з формальностями,
необхідними для поїздок за кордон»;
- Манільська декларація по світовому туризму: «Всесвітня туристська
організація включає в програму свого розвитку питання вивчення стану
туристських формальностей в Світ, існуючих норм і поточної практики в
даній області, а також вироблення загальних рекомендацій для їх
впорядкування та спрощення туристських поїздок»;
- Гаазька декларація по туризму: «Одночасно з швидким зростанням
обсягів подорожей уточнюється і розширюється поняття туристських
формальностей. Одні з них зачіпають безпосередньо туристів, а інші
ставляться до туристського бізнесу. Спрощення туристських формальностей
переросло свої вузькі початкові рамки прикордонних формальностей і митних
процедур. Сьогодні мова повинна йти вже про позитивний стимулюванні і
заохоченні туризму, зокрема шляхом вжиття заходів, що дозволяють кожній
людині брати участь у внутрішньому і міжнародному туризмі, приділяючи
особливу увагу розвитку туризму серед молоді, людей похилого віку та
інвалідів»;
- Декларація Всесвітньої конференції міністрів з туризму: «Уряду
відповідальні за поступальний розвиток туризму, зміцнення безпеки
подорожей, захисту туристів, спрощення туристських формальностей і
процедур, перетворення туризму в «Індустрію гостинності» при дбайливому
ставленні до туристським ресурсам і навколишньому середовищу»;
- Міжнародна конференція з безпеки туризму та зменшення ризиків при
подорожах: «Питання спрощення туристських формальностей повинні
знаходитися в нерозривному зв’язку із забезпеченням безпеки в туризмі і
виробленням взаємоприйнятних і узгоджених варіантів вирішення проблем
даної сфери».
Глобальний етичний Кодекс туризму містить 9 статей, що визначають
«правила гри» для урядів, туристських напрямків, туроператорів,
туристичних агентств і самих мандрівників. Стаття 10 присвячена вирішенню
спірних питань і вперше знаменує собою наявність в такому кодексі
механізму його реалізації. Передбачається, що даний механізм буде
заснований на примиренні допомогою створення Всесвітнього комітету з
етики туризму в складі представників усіх регіонів світу і всіх учасників
туристського процесу - урядів, приватного сектору, трудових інеурядових
організацій.
             За висновком експертів СОТ - Глобальний етичний кодекс туризму
повинен стати діючим документом, втому числі в плані упорядкування
туристських формальностей. Зокрема, у ст. «Свобода туристських
подорожей» передбачається, що адміністративні формальності перетину
кордонів, які введені державами або випливають з міжнародних угод,
наприклад візові, санітарні та митні, потрібно в міру можливості адаптувати
таким чином, щоб сприяти свободі подорожей і доступу максимального числа
людей до міжнародного туризму; заохочувати угоди між країнами,
спрямовані на гармонізацію і спрощення цих формальностей; поступово
скасовувати або коректувати спеціальні податки і збори, обтяжуючі
туристську індустрію і завдають шкоди її конкурентоспроможності.
Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму
становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону
України «Про міжнародні договори України».
Україна сприяє розширенню та зміцненню міжнародного
співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених
всесвітньою туристською організацією (ВТО). Органом державної влади, що
забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у
відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними
організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у
встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з
питань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних
організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та
статутних документів таких організацій.

З метою розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку та ефективного використання її
туристичних ресурсів окремі повноваження з представництва інтересів
України в галузі туризму за межами України покладаються на її торгові
представництва. За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі
туризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами України
туристичні представництва. Порядок створення. Діяльності і ліквідації
туристичних представництв визначається Кабінетом міністрів України
відповідно до міжнародних договорів України.

Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян
України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів
щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі
заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.
Щодо співробітництва з Іспанією, то 24 вересня 2003 року була
укладена виконавча програма в галузі туризму між Державною туристичною
адміністрацією України та Державним секретаріатом з питань торгівлі і
туризму Королівства Іспанія до Угоди про партнерство і співробітництво між
Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від
16 червня 1994 року.

Отже, основою законодавчого регулювання туристично-екскурсійної
діяльності є Закон України «Про туризм», ліцензійні умови провадження
господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного
туризму, екскурсійної діяльності, державні стандарти в галузі туристично-
екскурсійного обслуговування, постанови Кабінету Міністрів.
Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму
становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону
України «Про міжнародні договори України». Держава гарантує захист
інтересів українських туристів за межами України, що законодавчо
закріплено в статті 14 (Захист інтересів українських туристів за межами України) Закону України «Про туризм».

Вплив туристичної політики на спрощення туристичних формальностей

Питання спрощення та врегулювання туристичних формальностей має
велике значення для розвитку міжнародних туристичних обмінів. Кожна з
трьох сторін, що бере участь у туристичній діяльності та активно впливає на
її розвиток - держава, туристичні фірми й самі туристи - зацікавлені у збільшенні
активності туризму, зростанні туристичних потоків, чому якраз сприяє
спрощення процедур пропуску через державний кордон. У той же час держави
прагнуть запобігти небажаній імміграції, проникненню до країни осіб
або предметів, що можуть зашкодити державній політиці, економіці, здоров’
ю та інтересам громадян. А туристичні фірми, як і самі туристи, прагнуть
зробити подорож максимально безпечною. Тому питання спрощення формальностей
без ушкодження інтересів держави і громадян - це першорядне
питання розвитку туризму в світі. Спочатку його вирішенню були присвячені
двосторонні угоди між сусідніми державами, потім - багатосторонні
міжнародні угоди. Згодом з’явилися міжнародні документи щодо спрощення
формальностей, які торкалися окремих категорій подорожуючих, видів подорожей
і типів туристичних операцій.

Одним із важливих кроків у справі співробітництва держав СНД у питаннях
державного кордону стала ратифікація Україною в грудні 1999 р.
Угоди про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах, підписану в
Москві 15.04.1994 р. урядами держав-учасниць СНД.

Але в кінцевому результаті питання спрощення туристичних
нормапьностей визначаються законодавствами окремих країн.

3. Паспорти та їх види. Правила оформлення паспортів громадянам України для виїзду за кордон

Закордонний паспорт - це офіційний документ, що засвідчує
громадянство і особистість людини, що виїжджає за кордон. Він видається
компетентними органами держави і служить підтвердженням того, що його
власник є громадянином даної держави (громадянином, якщо ця держава є
республікою, або - підданим, якщо ця держава є монархією). Необхідно
відзначити, що з самого початку і аж до теперішнього часу видача
закордонних паспортів переслідувала насамперед мету контролю за виїздом
за кордон громадян даної країни. В регламентують урядових документах
вказувалося, що «Нікому не дозволяється виїжджати з країни без паспорта»
Це і донині - основна функція закордонного паспорта. Наприклад, в рамках
розробленої Єдиної системи комп'ютерного контролю ЄС, США та Канади за
пересуванням своїх та іноземних громадян це обумовлено окремо.

В Україні існують декілька типів паспортів особи:

-        загальний внутрішній паспорт громадянина України;
- загальний паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- дипломатичні та службові паспорти для працівників МЗС та уряду;
-      посвідчення особи моряка.

Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави в
міжнародних поїздках (як правило, не по лінії туристських організацій)
можуть в окремо обумовлених випадках використовуватися також такі
документи:
- посвідчення особистості іноземця або особи без громадянства, видане
державними властями іноземному громадянинові, постійно проживає на
даній території;
- дипломатичні,консульські, службові паспорти;
- сімейні паспорти чоловіка і дружину з дітьми;
- посвідчення особистості дитини;
- посвідчення «Лессі-Пассе», що видається службовцям установ ООН, а
також ряду службовців інших міжнародних організацій (Міжнародний
Червоний Хрест, НАТО та ін.). У пресі з’являються повідомлення про різні
документи, які нібито дають можливість вільно подорожувати світом. Про
них варто розповісти детальніше.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 2.5 «Порядку оформлення і видачі
дипломатичними представництвами та консульськими установами України
паспорта громадянина України для виїзду за кордон» громадянам України,
які постійно проживають за кордоном (отримали дозвіл компетентних органів
України на виїзд або залишення на постійне проживання за кордоном), під
час їх перебування на території України паспорт може бути оформлено
Департаментом консульської служби МЗС України за обґрунтованим
клопотанням у разі:
- утрати паспорта під час перебування в Україні;
- установлення неточностей у внесеній до паспорта інформації;
- досягнення особою 16-річного віку;
- закінчення строку дії паспорта та неможливості його продовження;
- непридатності паспорта для подальшого використання;
- відсутності в паспорті вільних сторінок для проставлення віз та інших
відміток.

Клопотання стосовно оформлення паспорта громадянина України для
виїзду за кордон розглядається відділом паспортної роботи ДКС МЗС
України за умови особистого надання заявником наступних документів:
1. заява-анкета встановленого зразка:
- зразок заяви-анкети для заповнення від руки (приклад заповнення);
- зразок заяви-анкети для заповнення на комп’ютері (приклад
заповнення);
2. документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство
України та наявність дозволу компетентних органів України на виїзд на
постійне проживання за кордон (за їх відсутності згадана інформація буде
встановлена шляхом направлення відповідних запитів до компетентних
органів України);
3. свідоцтво про народження (після прийняття документів повертається,
до заяви-анкети додається його копія);
4. у разі переміни особою імені додається відповідний документ щодо
підтвердження цієї зміни: свідоцтво про укладання шлюбу, свідоцтво про
розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про
переміну імені, тощо (після прийняття документів повертається, до заяви-
анкети додається його копія);
5. дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см та 10 х 15 см (див.
вимоги до фотокарток);
6. квитанції про сплату консульського збору та державного мита або
документ, що підтверджує право на звільнення повністю або частково від їх
сплати відповідно до законодавства України;
7. постанова слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи або
постанова слідчого про порушення кримінальної справи у зв’язку із втратою
паспорта (подається лише у разі втрати паспорта).
Документи про реєстрацію акта цивільного стану, видані
компетентними органами іноземних держав, подаються легалізованими (якщо
інше не передбачено чинними міжнародними договорами України) разом із
перекладом українською мовою.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України
та в’їзду в Україну громадян України», продовження терміну дії паспорта
провадиться у порядку, встановленому для його оформлення.
Внесення відомостей про дитину (у тому числі вклеювання фото
дитини) до паспорта громадянина України для виїзду за кордон
Клопотання стосовно внесення відомостей про дитину (у тому числі
вклеювання фото дитини) до паспорта громадянина України для виїзду за
кордон може бути розглянуто відділом паспортної роботи ДКС МЗС України
за умови надання особисто наступних документів:
1. заява-анкета встановленого зразка:
- зразок заяви-анкети для заповнення від руки (приклад заповнення);
- зразок заяви-анкети для заповнення на комп’ютері (приклад
заповнення);
2. свідоцтво про народження дитини (після прийняття документів
повертається, до заяви-анкети додається його копія);
3. довідка про реєстрацію дитини громадянином України - для дітей,
які народилися після 1 березня 2001 року за кордоном (після прийняття
документів повертається, до заяви-анкети додається її копія);
4. дві кольорові фотокартки розміром 2,5 х 3,5 сантиметра для дітей
віком від 5 до 16 років (див. вимоги до фотокарток);
5. квитанції про сплату консульського збору.
Документи про реєстрацію акта цивільного стану (свідоцтво про
народження дитини), видані компетентними органами іноземних держав,
подаються легалізованими разом із перекладом українською мовою (якщо
інше не передбачено чинними міжнародними договорами України).
За оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон у
звичайному порядку (строк розгляду клопотання становить до 1 місяця)
справляється державне мито у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а також консульський збір за розгляд заяви з клопотанням
про вчинення паспортної дії у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

За оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон у
терміновому порядку (строк розгляду клопотання становить до 10 робочих
днів) ставка державного мита збільшується на 100 відсотків.
У разі необхідності здійснення запитів до компетентних органів, термін
оформлення паспорта подовжується на термін, необхідний для отримання
відповіді компетентних органів України, але не може перевищувати три
місяці (пункт 2.19 «Порядку оформлення і видачі дипломатичними
представництвами та консульськими установами України паспорта
громадянина України для виїзду за кордон»).

 4. Класифікація віз та встановлення візового (безвізового) режиму в’їзду до країни.

Як правило, в’їзд в країну перебування потребує отримання візи. Віза - це спеціальний дозвіл іноземного уряду на в’їзд-виїзд, проживання або транзитний проїзд через територію даної держави. Дозвіл може бути проставлено в паспорті, або являти собою окремий документ (Групова туристська віза).

Візи бувають:

- одноразові й багаторазові, індивідуальні та групові;

- студентські;

- в’їзні;

- транзитні;

- виїзні, шенгенські та ін.

В 1995 р. в семи європейських країнах вступила в дію Шенгенська угода, у прикордонний контроль на внутрішніх кордонах: Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Франції, Іспанії та Португалії. Пізніше приєдналася Греція. Є два типу шенгенських віз:

- єдина шенгенська віза, видається на термін до 3-х місяців і дає право безперешкодно пересуватися на території країн, які уклали Шенгенську угоду;

- національна в’їзна віза на термін понад 3-х місяців.

Візовий режим - це умови та правила для отримання візи і певний порядок перетину державного кордону, що встановлений державою, як в односторонньому порядку, так і на підставі домовленостей між державами.

Існують різні типи візових режимів: загальний, дипломатичний, приватний, транзитний.

При загальному візовому режимі, для всіх громадян певної країни застосовуються однакові правила для перетину кордонів тієї чи іншої країни.

Для дипломатичного візового режиму, визначаються особливі правила або винятки щодо дипломатів, делегацій та осіб, які їх супроводжують.

При приватному візовому режимі, встановлюються певні правила (в основному заборони) на перетин кордонів певній особі або особам за якою-небудь ознакою або без неї поіменно.

Візовий режим може бути як тимчасовим, введеним в результаті яких суб’єктивних факторів (проведення спортивних чемпіонатів, зустріч глав багатьох держав), так і постійним.

Безвізовий режим- це режим взаємин між країнами, при якому громадянам цих держав не потрібне отримання візи для в’їзду на їх територію. Безвізовий режим може встановлюватися як в односторонньому порядку, так і в порядку взаємності (за двосторонньою або багатосторонньою угодою, наприклад, Шенгенська зона). Іноді при цьому можливе обмеження за типами паспортів (наприклад безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів).

Паспортно-візові формальності визначаються в Україні рядом законодавчих актів та нормативно-розпорядчих документів, які встановлюють правила виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України, а також правила в’їзду до України, виїзду з України та перебування на її території іноземних громадян.

Конституція України (ст. 33) проголошує: «Кожному, хто на законних підставах перебував на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права у будь-який час повернутися в Україну»

Ст. 25 Конституції стверджує: «Україна гарантує піклування та захист

своїм громадянам, які перебувають за її межами».

Режим державного кордону України встановлюється Законом України «Про державний кордон України» від 4.11.1991 р. (розділ II). Згідно цього Закону: «Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному та митному контролю. У відповідних випадках здійснюється також санітарно-карантинний, ветеринарний та фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль. Контроль організується і здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку» (ст. 11).  “У пунктах пропуску через державний кордон України створюються КПП прикордонних військ, митні та інші установи, що здійснюють контроль на державному кордоні” (ст. 9).

Паспортно-візові формальності для громадян України встановлюються

актами законодавства України та нормативно-розпорядчими документами,

серед яких передусім слід назвати:

Закон України “Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 р.;

“Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон”. Затверджено Указом Президента України від 28.10.1993р. №491/93;

“Правила оформлення та видачі паспортів громадянина України для

виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та

вилучення”. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

31.03.1995 р.№ 231;

“Правила перетинання державного кордону громадянами України”. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р. №57;

“Інструкцію про порядок оформлення та видачі паспортів громадянина України і проїзних документів дитини для виїзду за кордон”. Затверджено наказом

МВС України від 2 липня 1996 р. № 459.

Питаннями паспортно-реєстраційної роботи в системі МВС відають управління та відділи паспортної, реєстраційної та міграційної роботи територіальних

органів внутрішніх справ (У (В) ПР і МР).

Основний документ, на підставі якого громадяни України перетинають її державний кордон, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон,

оформлений згідно вимог нормативних актів. Він має також назву

загальногромадянського закордонного паспорту (ЗЗП). Громадяни можуть отримати

ЗЗП у відділах внутрішніх справ за місцем проживання. Він оформляється терміном на 10 років з можливістю продовження терміну дії ще на 10 років. За видачу та продовження строку дії паспорта сплачується державне мито, розмір якого згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7- 93 “Про державне мито” складає 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Для отримання ЗЗП громадянин подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні заповнену заяву-анкету встановленої форми, паспорт громадянина України, 3-4 фото розміром 3,5 х 4,5 і квитанцію про сплату державного мита та збору за послуги. Учні, студенти та особи, що працюють за контрактом, які в зв’язку з цими обставинами виїхали з місця постійного проживання в Україні, звертаються із заявою за місцем навчання або роботи, а громадяни, що

постійно проживають або довгий строк перебувають за кордоном, - до консульських

установ України в країні перебування. Від чоловіків, віком від 17 до 25 років, які підлягають призову на строкову військову службу, вимагається довідка з військкомату про можливість виїзду за кордон або військовий квиток. При необхідності вписати в паспорт дитину додатково надаються оригінал і копія свідоцтва про народження та фото дитини (для дітей віком понад 7 років). Після розгляду заяви органами внутрішніх справ у термін від 10 днів до 3 місяців заявникові видається паспорт громадянина України для виїзду за кордон. В окремих випадках (терміновий від’їзд на

лікування, супровід тяжко хворого або смерть родича, що проживає за кордоном) термін розгляду може бути скорочено до трьох днів. Громадянину може бути відмовлено у видачі паспорта у передбачених законом випадках, а саме:

- якщо він володіє державною таємницею;

- має невиконані обов’язки перед державою або громадянами;

- перебуває під слідством;

- осуджений і відбуває покарання або уникає покарання;

- повідомив про себе невірні відомості;

- підлягає призову до армії;

- є небезпечним членом суспільства.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1993р. № 1086

“Про першочергові заходи про забезпечення видання паспортів громадянам

України” оформлення закордонних паспортів для громадян дозволено туристичним

фірмам при умові наявності в них відповідної ліцензії. Для її отримання фірма звертається з заявою до органів держадміністрації за погодженням з органами внутрішніх справ України. У статуті турфірми повинно бути зазначено посередницьку діяльність, вона повинна мати відповідну матеріально-технічну базу - окреме приміщення, охоронну сигналізацію, сейф тощо. Турфірмою призначається відповідальна особа, яка представляє фірму в У(В)ПР і МР, відповідає за правильність оформлення документів, а також - особа, що має замінити відповідального представника в разі його відсутності. їх прізвища вказуються у дозволах У(В)ПРіМР

Порядок приймання органами внутрішніх справ документів від

суб’єктів підприємницької діяльності на оформлення та перереєстрацію паспортів громадян України для виїзду за кордон затверджено наказом МВС України від 16 лютого 1994 р. № 78.

Для дітей віком до 18 років замість ЗЗП оформляється проїзний документ дитини. Для його отримання до паспортної служби ОВС надається нотаріально завірений дозвіл обох батьків, свідоцтво про народження дитини - оригінал і ксерокопія, 2 фото 3,5 х 4,5, паспорт одного з батьків. Якщо у дитини немає одного з батьків, до документів долучається відповідна довідка (про смерть одного з батьків або про статус матері-одиночки тощо). За видачу проїзного документу дитини державне мито не сплачується. Крім того, самостійний виїзд за кордон дитини, яка не досягла 18-річного віку, вимагає нотаріально завіреної згоди батьків (законних представників). При відсутності згоди одного з батьків виїзд дитини за кордон може бути дозволений за рішенням суду. Проїзний документ дитини має термін дії 3 роки.

Громадянину до 18 років може бути виданий ЗЗП у випадку виїзду за кордон з метою навчання на довгий термін (засвідчується ксерокопією запрошення на навчання за кордон) або якщо це молода жінка чи чоловік, що перебуває у шлюбі (пред’являється свідоцтво про шлюб). Крім загальногромадянського закордонного в Україні існують також такі види закордонних паспортів, як службовий і дипломатичний, а також

посвідчення особи (паспорт) моряка або члена екіпажу повітряного судна та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Згідно Указу Президента України “Питання видання дипломатичних і службових паспортів України” від 5.06.1995 р. № 424/95 такі паспорти видаються МЗС України. Службовий паспорт видається на основі листа від організації, реєструється в МЗС, зберігається в організації або в МЗС. Службовий паспорт може бути видано на термін відрядження - у такому випадку обов’язковою є наявність службового запрошення. Після закінчення терміну відрядження паспорт повертається до МЗС. У службовому паспорті проставляються виїзні візи 2,- 3,- 5,- або багатократні із зазначенням конкретної країни чи без цього, завірені печаткою МЗС України. Дипломатичні паспорти видаються працівникам дипломатичного корпусу та членам їх сімей.

Правила та порядок оформлення і видачі посвідчень особи без громадянства

для виїзду за кордон визначаються МВС на підставі “Положення про посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1995р.№610. Посвідчення оформляється особам без громадянства, які досягли 16-річного віку і постійно проживають в Україні, за їх особистим звертанням (звертанням їх законних представників) до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем проживання, У виняткових випадках -за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд - посвідчення може бути оформлене до

досягнення особою без громадянства 16-річного віку.

Для деяких категорій громадян України - мешканців прикордонних областей - встановлено спрощений режим перетинання державного кордону У країни - по спеціальних вкладках до національного внутрішнього паспорту. Паспорт (або відповідні посвідчення для громадян України) є єдиним документом, що дає право безвізового повернення в Україну. У випадку втрати паспорта громадянином України під час перебування за кордоном консульськими установами України на території країни перебування йому оформляється посвідчення особи для повернення в Україну. Згідно “Положення про посвідчення особи на повернення в Україну”, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 12.08,1994 р. № 553, підставою для отримання такого посвідчення є особиста заява громадянина України. Воно видається тільки після підтвердження особи й громадянства компетентними органами за місцем постійного проживання заявителя в Україні. Крім того, згідно “Правил оформлення та видачі консульськими установами України паспортів громадян України для виїзду за кордон, посвідчень на повернення в Україну та проїзних документів дитини”, затверджених

наказом МЗС України від 1 липня 1997 р. № 93, до заяви слід додати довідку

від місцевих органів поліції про втрату паспорту, а у деяких випадках вимагається

письмове підтвердження керівника туристичної групи чи делегації,

членом якої є ця особа.

Для виїзду за кордон громадянин України повинен також отримати візу

країни призначення, якщо між цією країною та Україною відповідними

угодами не встановлено безвізовий режим подорожей. У відповідності з

міжнародними угодами України та правонаступництвом за міжнародними

зобов’язаннями колишнього СРСР на 1 липня 2000 р. безвізовий режим

подорожей для громадян України встановлено з країнами СНД, крім Туркме-

ністану (з серпня 1999 р. шляхом обміну нотами між Україною та Туркме-

ністаном запроваджено візовий режим поїздок для громадян обох держав), а

також з такими країнами, як Польща, Румунія, Угорщина, Югославія (крім

Хорватії та Словенії"), Монголія, Куба. Безвізовий режим подорожей дозволяється

при наявності у подорожуючих документа, що засвідчує мету подорожі,

й підтвердження приймаючої організації про готовність до прийому.

Іноді вимагається наявність певної суми валюти, що визначається імміграційними

службами країни в’їзду як прожитковий мінімум.

Керуючись інтересами внутрішньої та зовнішньої політики, держави

можуть змінювати безвізовий режим подорожей на візовий чи навпаки. Так,

наприклад, Чехія та Словаччина розірвали з Україною угоди про безвізовий

режим подорожей і запровадили візовий, що вступив у силу в червні 2000 р. З

2001 року запроваджений візовий режим в’їзду до Болгарії. Візовий режим

планують запровадити також Польща (з 2003 року) та Угорщина (термін поки

що не визначений). На початок 2002 р. подорож громадян України до

більшості країн світу стала можливою тільки за умови отримання візи.

В’їзд (виїзд) іноземців в Україну регулюється Законом України про

правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 4 лютого 1994 року,

Правилами в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного

проїзду через її територію (постанова Кабінету Міністрів від 29 грудня 1995

року №1074) та Правилами оформлення візових документів для в’їзду в

Україну (постанова Кабінету Міністрів від 20 лютого 1999 року №227).

Іноземці в’їжджають (виїжджають) в Україну через пункти пропуску на

державному кордоні за національним паспортом і у разі наявності візи, якщо

інший порядок в’їзду не встановлено законодавством України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на

підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на

визначений термін, а також іноземці та особи без громадянства, які

навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року

мають право в'їжджати в Україну по дійсним паспортним документам з

відповідними відмітками органів внутрішніх справ України.

Під час тимчасового перебування в Україні іноземці або особи без

громадянства, які прибули в Україну не мають права змінювати статус

перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне

проживання в Україні.

З 1 липня 2001 року згідно з Указом Президента України «Про

додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і

вільний вибір місця проживання» №435 від 15.06.01 реєстрація іноземців, які

в установленому порядку в’їжджають в Україну, та їх паспортних документів

здійснюється тільки в пунктах пропуску через державний кордон України

органами Державної прикордонної служби України. Подальша реєстрація

іноземців, які на законних підставах тимчасово перебувають на території

України, та їх паспортних документів в органах внутрішніх справ не

провадиться.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній

підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним

документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.

Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства

для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі

Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період

короткотермінового перебування — для іноземців та осіб без громадянства з

держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів,

якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та

осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду - на термін не

більш як 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено

міжнародними угодами; після вступу України до Світової організації торгівлі

- для іноземців та осіб без громадянства з держав-членів Світової організації

торгівлі - на термін не більш як 180 днів протягом року. Іноземці та особи без

громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на

підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.

Реєстрація іноземців, які в'їжджають в Україну на постійне проживання,

навчання, стажування та роботу буде здійснюватись органами внутрішніх

справ у встановленому порядку.

У випадку втрати на території України національного паспорта

іноземець повинен повідомити організацію, що його приймає, та орган

внутрішніх справ, який на прохання громадянина видає йому про це довідку.

Після отримання у дипломатичному представництві чи консульській установі

своєї країни національного паспорту на підставі особистої заяви іноземця та

клопотання організації, що його приймає, органом внутрішніх справ

вирішується питання про видачу візи на виїзд з України або реєстрацію

національного паспорта іноземця.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року

N910 та постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.01 N0.1259

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні чи

перебувають в Україні з метою працевлаштування на підставі Центру

зайнятості або навчаються у вищих закладах освіти України, в'їжджають в

Україну та виїжджають з України за паспортними документами з

відповідними відмітками та посвідками на проживання.

Транзитний проїзд іноземців через територію України дозволяється за

наявності у них транзитної української візи, візи країни призначення,

проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний

характер поїздки.

Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні угоди про

безвізові поїздки громадян, в'їжджають в Україну та виїжджають з України

без віз по документам, дійсним для виїзду за кордон, у разі наявності

страхового полісу та належним чином оформленого запрошення (в оригіналі)

від юридичних чи фізичних осіб в Україні, якщо інше не передбачено

міжнародними договорами України. Для громадян Росії та Білорусі, згідно з

укладеними Угодами, діє безвізовий режим в'їзду в Україну та виїзду з

України по документам, що посвідчують особу та підтверджують

громадянство.

 

4. Оформлення в’їзних віз. Шенгеська угода та шенгенська віза: правила оформлення документів туристів

Адміністративний статус і паспортно-візові формальності для іноземних
громадян визначаються українським законодавством і міжнародними
документами та угодами. Згідно ст. 26 Конституції України “Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних правах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни
України - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними
договорами України”. Такими винятками вважаються, наприклад,
право обирати та бути обраними до органів державної влади, обов’язок
військової служби, право обіймати деякі службові посади, перебування на
яких пов’язане з обов’язковим статусом громадянина України, право на
безкоштовне медичне обслуговування.

Порядок в’їзду іноземних громадян в Україну, перебування на її
території, виїзду з України визначається рядом документів, серед яких слід
назвати:
Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4.02.1994 р.;
Постанову Кабінету Міністрів України “Про запровадження нового
порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну” від 20.02.1999
р. № 227;

"Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного
проїзду через її територію”, затверджені постановою Кабінету Міністрів
України від 29.12.1995 р. № 1074 зі змінами та доповненнями.
Згідно цих документів іноземці можуть в’їхати в Україну на підставі
діючого національного (закордонного) паспорту (особи без громадянства -
виду на проживання) і при наявності візи України. Відповідно до мети
подорожі встановлено п’ятнадцять різновидів віз одно - або двократних як
короткотермінових — терміном до 6 місяців, так і довготермінових — до
одного року. Існує також і безвізовий порядок відвідання України.

Правом безвізового в’їзду в Україну користуються громадяни країн, з якими Україна має відповідні угоди на взаємних основах, а також круїзні туристи, при умові,
що термін їх перебування в порту не перевищує 48 годин і ночують вони на
судні. Безвізовий порядок сходження на берег для іноземних громадян -
круїзних туристів був встановлений спеціальним розпорядженням прем’єр-
міністра України від 19 березня 1997 р. № 145.

Візи видаються консульськими установами України за кордоном, їх
можна отримати також у пунктах пропуску через державний кордон України.
Видача туристичних віз здійснюється виключно дипломатичними представництвами
та консульськими установами України за кордоном.

Туристична віза повинна підтверджуватися наявністю у туристів спеціального туристичного документа - ваучера, що засвідчує характер подорожі. Термін дії
туристичної візи не може перевищувати терміну, зазначеного у ваучері.
Підставою для видачі туристичної візи є лист-запрошення від української
туристичної фірми з клопотанням про видачу візи, ваучер, повний розгорнутий
список туристів, їх паспорти. Вартість візи в Україну для організованих
туристів сьогодні складає: одноразової 10-40$ С1І1А; дворазової 20-70$ США,
У додатку № 3.13. наводяться тарифи консульського збору за оформлення
візових документів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України
9.08.1999 р. № 1457.

У видачі візи в Україну може бути відмовлено, якщо це викликано
інтересами безпеки України, охорони громадського порядку, з метою захисту
здоров’я, прав та інтересів її громадян, у випадку, якщо іноземець повідомив
про себе невірні відомості, надав фальшиві або невідповідні документи,
порушив правила перетину кордону або правила перебування під час
попереднього візиту в Україну. У візі на виїзд з України може бути відмовлено,
якщо іноземний громадянин скоїв правопорушення, знаходиться під
слідством або відбуває покарання, має юридичні або майнові зобов’язання
перед громадянами України, а також у випадках, коли це викликано інтересами
безпеки держави.

“Правилами в’їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного
проїзду через її територію” зі змінами і доповненнями визначаються порядок
в’їзду в Україну, виїзду з України, транзитного проїзду та пересування іноземців
по території України, обмеження у їх пересуванні по її території.1 Крім
того, в Правилах становлено відповідальність іноземців, юридичних і фізичних
осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення українського
законодавства, зокрема цих Правил.

У випадку, якщо іноземний турист втратив свій паспорт і візу, перебуваючи
в Україні, передусім йому необхідно повідомити приймаючу його
туристичну організацію, після чого - звернутися до консульського відділу
посольства своєї країни для отримання тимчасового посвідчення особи замість
втраченого паспорту. Для цього йому необхідно сфотографуватись і
заручитись довідкою з місцевих органів міліції про втрату паспорту. Довідка
з міліції докладається до особистої заяви туриста про видання йому візи
замість втраченої й разом з листом-клопотанням від туристичної фірми
надається до УПР і МР для отримання виїзної візи. Як правило, всі витрати,
пов’язані з отриманням нової візи, несе сам турист.
На в’їзді до країни першою процедурою для прибулих є проходження
зони паспортного контролю, на виїзді паспортний контроль є останньою
процедурою. Зона паспортного контролю є закритою зоною. Порядок проходження
паспортного контролю визначається і контролюється службами
прикордонних військ, наділеними відповідними широкими повноваженнями.
При перетині кордону на виїзді українські туристи повинні пред’явити паспорт,
документ, що підтверджує туристичний характер подорожі (ваучер),
візу країни подорожі; для групи необхідний також поіменний список
туристів, який подається турфірмою за 30 хвилин до виїзду у кожну кабіну
паспортного контролю. На в’їзді - тільки паспорти. Від іноземців на в’їзді в
Україну вимагаються паспорт, український туристичний документ (ваучер),
віза і список групи, де вказується національність кожного туриста. Після
перевірки посадовою особою КПП у паспорті громадянина проставляється
штамп з відповідною відміткою - “В’їзд” або “Виїзд”.

У пунктах пропуску громадяни, як українські, так і іноземні, їх
транспортні засоби, вантажі та інше майно підлягають крім прикордонного
також митному, санітарно-карантинному, ветеринарному, фітосанітарному,
екологічному та іншим видам контролю. Більшість цих видів контролю
обіймає поняття митних формальностей.

Всі категорії віз оформлюються дипломатичними представництвами та
консульськими установами України за кордоном.
На території України Департамент консульської служби Міністерства
закордонних справ оформляє дипломатичні візи: дипломатичному персоналу
іноземних представництв та консульських установ в Україні, членам їхніх
сімей - на термін акредитації; службові візи: технічному персоналу іноземних
дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членам їх
сімей, представникам міжнародних організацій в Україні - на термін дії
службових карток; візи (типу М) для працівників зарубіжних засобів масової
інформації, а також членам їх сімей на термін дії аккредитації.
Термін дії віз може бути продовжений на території України.
Дипломатичні та службові візи, видані дипломатичному персоналу,
працівникам дипломатичних представництв, консульських установ,
міжнародних та інших акредитованих в Україні організацій, продовжуються
Департаментом Консульської служби МЗС України.
Термін дії віз інших типів продовжується органами МВС України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999
року №227 оформлення віз для іноземців здійснюється залежно від мети їх
поїздки в Україну та при наявності відповідних до цієї мети документів.
Залежно від періоду дії візи поділяються на короткотермінові, які видаються
на період до шести місяців та довготермінові, які видаються на період від
шести місяців до одного року; на одно, двох та багаторазові, колективні.
У консульських відділах посольств країн Європейської Співдружності
можна отримати крім національної так звану “Шенгенську візу”. Вона
дозволяє в’їзд та перебування на території країн-учасниць Шенгенської
угоди. 14 червня 1985 р. в м. Шенгені (Люксембург) між Бельгією, Нідерландами,
Люксембургом, Францією та Німеччиною було підписано угоду про
поетапну відміну паспортного та митного контролю для своїх громадян у
рамках спільного кордону і створення єдиного візового, митного і туристичного
простору. Згодом до цієї угоди приєдналися також Іспанія та Португалія,
в 1997 р. - Греція, Італія та Австрія, а у 2001 р. - Швеція, Норвегія, Фінляндія,
Данія та Ісландія. Угода вступила в дію в 1995 р. В рамках угоди чітко
визначено зовнішні кордони Співдружності, введено єдині консульські правила,
норми та порядок перетинання кордонів. Спрощений порядок в’їзду
встановлено для громадян країн Співдружності, членів їх сімей та громадян
держав, що мають відповідні угоди з країнами Співдружності - Угорщини,
Словаччини, Чехії, Польщі, країн Прибалтики.
Шенгенська віза - “ єдина європейська віза ” - надає право вільно пересуватися
територіями країн - членів Співдружності. Візу видає консульський
відділ країни, куди направляється турист, або країни, що є першою за
маршрутом подорожі. На марці Шенгенської візи проставляється буква, що є
першою в назві країни, посольство якої видало візу. Марка візи має декілька
ступенів захисту - голограмне зображення, рифлена поверхня, впресовані
ворсинки, захисні штрихкоди тощо.
Для отримання Шенгенської візи за 21 день до початку подорожі (але
не менше ніж за 14 днів) до відповідного посольства необхідно надати
паспорт туриста, кілька фото 3,5 х 4,5, заповнену анкету, що містить відомості
про подорожуючого, про характер подорожі, про те, чи не відвідував
громадянин країни Співдружності раніше. Крім цих документів необхідна
також довідка з місця роботи туриста, де зазначаються його посада, зарплата і
є вказівка на те, що місце роботи та оклад за ним зберігаються на час подорожі.
Перевіряється наявність страхового полісу, фактичний термін перебування
в подорожі. Будь які зміни в умовах подорожі вимагають додаткового
надання підтверджуючих документів.

Контроль видачі віз для в’їзду до країн Шенгенської угоди дуже
суворий. У Страсбурзі (Франція) створено єдиний комп’ютерний банк даних
для обліку і контролю іноземних відвідувачів, що формує “список небажаних
осіб”. До такого списку вносяться повні дані іноземців, що порушили
паспортно-візовий режим чи правила пересування або здійснили протиправні
дії. Таким особам забороняється в’їзд до країн Співдружності терміном до 10
років - у залежності від серйозності скоєного правопорушення.
Класична Шенгенська віза надає право людині безперешкодно
в’їжджати та перебувати на території будь-якої країни Шенгенської угоди за
умови виконання візових вимог. На сьогодні* 25 країн Європи приєдналися до
Шенгенської угоди, яка була підписана у 1985 році. Це: Австрія, Бельгія,
Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва,
Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина
, Словенія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія. Крім
того, Шенгенська віза дає право також перебувати на території інших країн,
які домовилися з країнами-учасницями угоди про вільне переміщення. Це:
Андорра, Монако, Ватикан, Ліхтенштейн, Сан-Марино, а також Гренландія та
Фарерські острови.

Що ж до правил та процедури її оформлення, вони на сьогодні є
уніфікованими, а тому простішими для громадян, які бажають отримати візу,
оскільки слід зазначити, що всі країни Шенген прийняли єдиний Візовий
кодекс, який вступив в силу 5 квітня 2010 року. У цьому кодексі уніфіковані
всі правила отримання віз, перелік необхідних документів, строки їх
оформлення, підстави для відмови у видачі візи та інші питання, які цікавлять
людину, яка планує поїздку до зони Шенген. Як же правильно оформити візу?
Після вступу в силу Візового кодексу процедура отримання віз для всіх країн
Шенген угоди уніфікована і єдина, що спрощує туристам підготовку
документів для отримання візи. Разом з тим, новий кодекс водночас і
встановлює жорсткіші вимоги до документів та процедури оформлення такої
візи.

Крім того, необхідно враховувати норми підписаної Україною у 2007
році Угоди про спрощення оформлення віз, яка була ратифікована Верховною
Радою України 15.01.2008 року та передбачає дещо спрощений порядок їх
оформлення, проте не виключає застосування Візового кодексу. Зокрема, для
України вартість оформлення візи становить 35 Євро (загальна ціна 60 євро),
загальний строк оформлення візи - протягом 10 календарних днів, який може
бути продовжений до 30 календарних днів в окремих випадках, зокрема у
випадку необхідності здійснення подальшої перевірки наданих документів.
Згідно Візового кодексу строк оформлення візи складає 15 днів та може бути
продовжений до 30 днів, або до 60 днів у виключних випадках, коли
необхідно надати додаткові документи. При цьому, правильно оформлена
заявка на отримання візи (візова анкета) та супровідні документи зменшують
ризик затягування оформлення документів, коли консульство вимагатиме
якихось додаткових документів чи відмовить у видачі візи через неправильно
оформлені чи ненадані документи. Крім того, якщо людина вперше
подорожує до країн Шенген, краще починати з країн, консульства яких
відносяться більш лояльно до видачі віз, зокрема, Польща, Чехія, не слід
одразу подавати документи в консульство Німеччини, Іспанії, Італії чи
Франції. Оскільки Франція цього року практично не видає візи незаміжнім
дівчатам. Крім того, ці країни підвищують вимоги до рівня доходів, які
повинен мати заявник, щоб мати змогу відвідати країну. Зокрема, якщо
минулого року людині було достатньо отримувати заробітну плату в розмірі З
000 гривень, то цього року вона повинна складати не менше 5 000 гривень.
Дуже часто ці консульства також вимагають особистий візит після
повернення в Україну, де ставлять відмітку про повернення туриста. Проте
консульства розглядають документи суб’єктивно, а тому в кожному
конкретному випадку комусь буде нескладно отримати візу, бо його
документи не викликають сумнівів у працівника консульства, для іншого ж -
можуть встановити додаткові вимоги, вимагати додаткових документів, а
також вимагати особистий візит в посольство після повернення.
Перелік документів, які подаються для отримання візи.
1. Заповнений формуляр заявки на отримання візи, до якого додаються
фото.
2. документ на поїздку (закордонний паспорт, проїзний документ
дитини, тощо). При цьому, строк дії такого паспорту не повинен бути
меншим трьох місяців після запланованої дати виїзду з країни, мати як
мінімум 2 чистих сторінки, та виданий не раніше 10 років до подачі заяви.
3. документи, які підтверджують мету поїздки.
4. документи, які підтверджують розміщення або докази наявності
достатніх коштів для розміщення.
5. документи, які підтверджують наявність достатніх коштів для
забезпечення туриста на період поїздки і для повернення в Україну (тревел
чеки, роздруківки з банківського рахунку, тощо). Приблизний розрахунок -
від 50 Євро на добу перебування залежно від країни прямування.
6. страховий поліс.
7. довідка з місця роботи, навчання, документи, що підтверджують
наявність нерухомості, тощо.
Проте, слід враховувати, що перелік документів, які подаються для
оформлення візи не є вичерпним, так Додаток 2 до Візового кодексу визначає
якраз приблизний невичерпний перелік документів, а отже працівник
консульства може вимагати надання додаткових документів, які він вважає
необхідними.
Країни Шенген також встановлюють окремі вимоги до страхового
забезпечення особи, яка планує поїзду. Так, медичне страхування повинно
забезпечуватися на весь час поїздки на суму мінімум 30 000 євро, хоча на
сьогодні більшість країн вимагають наявність медичної страховки на суму 50
000 євро. При цьому, оскільки Візовий кодекс передбачає, що термін дії візи
повинен передбачати пільговий період в 15 днів після запланованої дати
закінчення поїздки, то і страховий поліс повинен бути оформлений на цей
період, тобто на 15 днів більше, ніж запланована дата поїздки, що робить його
відповідно дорожчим
Правила Шенген. Після отримання візи слід врахувати, що у Шенген
діють 2 правила використання візи: правило першого в’їзду або правило
найдовшого перебування.
Правило першого в’їзду визначає, що необхідно в’їзд в зону Шенген
здійснювати тільки через країну, в посольстві якої була отримана Шенгенська
віза. Порушення цього правил може потягнути відмову у в’їзді до країни по
«чужій» візі, якщо особа не надасть доказів, що планує поїздку до країни, яка
видавала візу. Тому, якщо час перебування у кожній країні невідомий,
потрібно оформляти візу тієї країни, яка є першою на шляху слідування.
Якщо ж особа точно знає, в якій країні проведе найбільше часу, тоді діє
правило найдовшого перебування — необхідно оформляти візу країни, де
особа буде найдовше перебувати. При цьому, слід мат з собою документи, які
підтверджують, що особа планує поїздку до іншої країни, яка видала візу. Це
можуть бути авіа білети, квитки на поїзд чи літак, тощо.
Невикористання отриманої візи. Санкцій за невикористання отриманої
візи не передбачено, проте людині потрібно враховувати, що наступного разу
при отриманні візи у працівників консульства обов’язково виникнуть
запитання про причини невикористання попередньої візи. Якщо ж відповідь
буде неконкретна або необгрунтована, працівник консульства буде вимагати
подання додаткових документів, які підтверджуватимуть мету і необхідність
нової поїздки.

Відмова у видачі візи. Відповідно до положень Візового кодексу, які
набрали чинності 5 квітня 2011 року, відмова у видачі візи повинна бути
аргументована. Така відмова видається у спеціальній формі, яка затверджена
кодексом на бланку консульства. В ній обов’язково зазначаються підстави
для такої відмови, які відмічаються безпосередньо у формулярі, а також
вказуються строки та порядок такого оскарження.
Після вступу в силу Візового кодексу щодо обов’язкової письмової
видачі відмови із зазначенням підстав, кількість таких відмов стала значно
меншою. Крім того, відмова не позбавляє туриста звернутися з повторною
заявою про отримання візи, усунувши недоліки, які були виявлені. Зокрема,
консульство Німеччини радить повторно подавати документи, замість
оскарження відмови, при цьому, якщо підстави усунуті, особа має шанс
отримати візу.

При отриманні нової візи в єдиній базі буде відмічено, що особі було
відмовлено у видачі візи, тому у працівників консульства будуть виникати
додаткові запитання щодо підстав такої відмови, а у випадку неточної
відповіді це може бути підставою для витребування додаткових документів,
або ж для подальшої відмови у видачі візи.

5. Туристична віза та правила її оформлення в посольствах різних держав

Туристичні візи - дозвіл відвідати країну з туристичними цілями впевний період часу і на певний термін. Для різних країн існують різні умови і правила оформлення віз. Наприклад, у Туреччині, Єгипті, Таїланді візу можна оформити і оплатити
безпосередньо на кордоні. В ОАЕ за візу платить місцевий турагент, і для
позначки про в'їзд в закордонний паспорт турист просто показує ваучер.
Якщо ж візу немає можливості оформити на кордоні, то перед
передбачуваною поїздкою необхідно заздалегідь звернеться до консульського
відділу.

Якщо планується подорож в декілька країн Шенгенської зони, то
оформляти візу необхідно в посольстві країни, через яку планується
в'їжджати до Шенгенського простору. Це правило необов'язково, однак, щоб
уникнути додаткових запитань на кордоні і проблем з подальшим
оформленням Шенгенських віз, краще його дотримуватися.
Кожне консульство має свої правила в оформленні візи, процедури
видачі візи різні за складністю та строками. При оформленні візи необхідно
суворо дотримуватися всіх правил і вимог консульських відділів, однак навіть
це не гарантує отримання візи. Видача/невидача візи може залежати від
зовсім несподіваних чинників, аж до поганого настрою співробітника
візового відділу. Видача візи не гарантує в'їзду в країну, остаточне рішення
приймає прикордонний офіцер. На кордоні можуть зажадати пред'явити
зворотний квиток із закритою датою, а так само докази наявності фінансових
коштів на весь термін перебування в країні (готівка, тревел чеки, кредитна
картка).

Для самостійного оформлення візи, необхідно в першу чергу відвідати
консульство/посольство, де Ви зможете ознайомитися з порядком процедури
отримання візи, дізнатися перелік необхідних документів та отримати анкету.
Оформлення візи може зайняти від декількох днів до двох-трьох тижнів, в
деяких консульствах необхідна попередній запис для подання документів. У
період туристичних сезонів (взимку - гірськолижні курорти, влітку - пляжні)
чергу на подачу документів в посольства може бути величезною, тому
необхідно заздалегідь подбає про збір всіх необхідних документів і
записатися на прийом до консульського відділу.

У кожного посольства існує список необхідних документів, які
необхідно надати для прохання про візу. Проте не дивлячись на цей список,
візовий відділ посольств залишає за собою право вимагати надання
додаткової інформації та документів.

Основний список необхідних документів:
- закордонний паспорт (має бути дійсним ще не менше 2-6 місяців після
закінчення дії візи). Якщо у Вас ще немає закордонного паспорта, можна
замовити послугу дану послугу у турагенства або турфірми, або зайнятися
оформленням самостійно;
- візова анкета і фотографія (і) (зверніть увагу на вимогу до фотографії

-розмір, кількість, кольоровість);
- довідка з місця роботи ( повинна бути оформлена на фірмовому
бланку і містити інформацію про посаду, окладі, гарантії збереження
робочого місця на час поїздки);
- фінансові гарантії (виписка з банку про стан особового рахунку,
міжнародна кредитна карта);
- туристичний ваучер, або запрошення від організації чи приватної
особи ( повинен містити ПІБ, терміни поїздки і оплата; інколи достатньо
підтвердження бронювання готелю);
- підтвердження бронювання квитків (іноді вимагають оригінал
квитків);
- медична страховка (страхова компанія повинна мати акредитацію в
посольстві);
- консульський збір.
Наявність міцних родинних зв'язків, цінного майна, добре оплачуваної роботи значно збільшує шанси на отримання візи. Як правило, документи українською мовою повинні бути перекладені на мову (и) країни призначення. У кожної країни можуть бути свої специфічні додаткові вимоги (наприклад, зняття відбитків пальців). Найпростіший спосіб оформлення візи
- скористатися послугами спеціальних компаній.

Такий спосіб позбавляє від
багатьох проблем і значно економить час, однак тягне за собою додаткові
фінансові витрати. Зараз існує досить велика кількість фірм, які пропонують
послуги з візового супроводу.

Багато компаній пропонують допомогу в
оформленні візи та закордонні паспорти на професійному рівні. Компанія
підготує всі необхідні документи, проінструктують, як вести себе на
співбесіді (якщо посольство вимагає особистої присутності при подачі
документів). Щоб уникнути непорозумінь з термінами і гарантіями
оформлення візи, необхідно уважно ознайомиться з договором надання
послуг.