Лекція №11. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах

1. Техногенні небезпеки та їх наслідки

       Людина безперервно перетворює природу, будуючи заводи, міста, канали, дороги, здобуваючи корисні копалини тощо. У результаті такої діяльності на планеті сформувалося техногенне середовище.

 Техногенне середовище – частина біосфери, перетворена людиною за допомогою прямого і непрямого впливу з метою задово­лення своїх потреб.

     Господарсько-побутова діяльність людини сягнула таких розмірів, що почала впливати навіть на глобальні природні явища, загрожуючи безпечній життєдіяльності.

         П’ять тисячоліть тому, коли з’явились перші міські поселення, почали формуватися елементи техносфери – сфери, яка охоплює штучні споруди на Землі. Сформувалася вона в епоху промислової революції, коли пара та електрика багаторазово посилили технічні можливості людини, дали змогу швидко пересуватися земною поверхнею, створювати світове господарство, заглибитись у земну кору та океани, піднятися в атмосферу, створити багато нових речовин. Виникли процеси, не притаманні біосфері: отримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтез органічних речових, не існуючих у біосфері.

        Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива. У зв’язку з використанням значних енергетичних потужностей люди концентрують енергію на невеликих ділянках, найчастіше в межах міст та населених пунктів. Також відбувається просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх кількість сягнула 400 тис.), більша частина яких отруйна. Унаслідок цього різко зросли забруднення навколишнього середовища, знищення лісів, опустелювання, кількість людей, які гинуть у результаті аварій на виробництві і транспорті.

      Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об’єктів, за масштабами набули катастрофічного характеру вже в 20-30-ті роки XX ст. їх вплив інколи охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна ситуація, зумовлена аваріями, може тривати від кількох днів до багатьох років, а ліквідація наслідків потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

      Аварія – вихід із ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій, споруд  унаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації та безпеки,

 помилок, допущених при проектуванні будівництві, а також внаслідок  стихійних лих.

 

          Джерелом аварій можуть бути транспортні засоби, заводи, електростанції, АЕС та ін. Як правило, це зумовлено неправильною експлуатацією чи виходом з ладу застарілого обладнання.

         За розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії, що призводять до значних руйнувань і людських жертв. Найчастіше трапляються такі види аварій:

o   аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), наприклад, аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та ін.;

o   аварії з викидом радіоактивних речовин у навко­лишнє середовище;

o   пожежі та вибухи;

o   аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастрофи.

 

         Катастрофа— великомасштабна аварія, яка спричинює особливо важкі наслідки для людини, тваринного і рослинного світів змінюючи умови

 середовища існування.

 

         Глобальні катастрофи охоплюють континенти, їх розвиток загрожує усій біосфері.

         Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Катастрофою глобального масштабу була аварія, яка відбулася в 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Унаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій було забруднено радіацією величезні території, водоймища, завдано шкоди здоров’ю мільйонів людей.

        За оцінками спеціалістів різних країн, сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху кількох десятків таких атомних бомб, які було скинуто над Херосимою. Довгострокова дія малих доз іонізуючого випромінювання внаслідок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування та воді, призводить до розвитку патологічних процесів. За сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало майже 3,23 млн. осіб із них 2,35 млн. мешкають протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тис. брали участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тис. були евакуйовані в 1986 р. або пізніше відселені. В Україні пріоритетної медичної допомоги потребує понад 1,1 млн. дітей. У структурі захворюваності переважають хвороби ендокринної системи, порушення імунітету, захворювання органів травлення, дихальної та нервової систем.

        Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин. Вони виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, у водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин. Особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись значною територією, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, айв прилеглих районах. До основних джерел хімічних аварій та катастроф належать:

·      викиди і витоки небезпечних хімічних речовин;

·      загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, що призводять до забруднення навколишнього середовища;

·      аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

        Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки і транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо. Наприклад, для виготовлення багатьох полімерів (поролон, пінопласт, поліуретан тощо), які використовують у різних галузях народного господарства, застосовують фосген; для синтетичних каучуків, штучного хутра, оргскла – синильну кислоту; хлор – для дезінфекції води, при виробництві целюлози. Дуже отруйні аміак, фтористий водень, формальдегід та інші речовини, які у великих кількостях використовують у хімічному синтезі та багатьох технологічних процесах. На хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації «Юніон Карбайд» в індійському місті Бхопал у 1984 р. сталася аварія, внаслідок якої в атмосферу потрапило кілька десятків тонн газоподібного компонента – метилізоционату, що є сильною отрутою, яка викликає ураження очей, органів дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше 2,5 тис. осіб, 500 тис. отруїлося, із них у 70 тис. це обумовили багаторічні захворювання. Збитки від техногенної катастрофи оцінюють у 3 млрд. дол. США.

         На території України розміщено 877 хімічно небезпечних об’єктів та 287 тис. об’єктів використовують у виробництві СДОР або їх похідні (у 140 містах і 46 населених пунктах). Збільшення обсягів хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено понад 4 млрд. т, за середньорічного утворення – 103 млн. т.

Аварії на автомобільному транспорті. Транспортні засоби сприяють розвитку економіки країни, створюють зручність і комфорт для людей. Однак розвиток транспорту має і негативні наслідки, зокрема високий рівень аварійності транспортних засобів та дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Будь-який транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки можливі ДТП, катастрофи та аварії поїздів, літаків, морських, річкових транспортних засобів, травми при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тис. осіб і приблизно в 30 разів більше отримують травми.

         Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов’язані:

—            забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв, здійснювати контроль за станом їх здоров’я і дотриманням режиму праці та відпочинку;

—            забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів і дотримання екологічних вимог їх експлуатації;

—            не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортним засобом відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію та увагу;

—            не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правилам дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, переобладнані з порушенням вимог законодавства або не пройшли державного технічного огляду.

             Кожна людина має дбати про особисту безпеку. Наприклад, пішохід зобов’язаний: рухатися тротуарами, пішохідними або велосипедними доріжками, узбіччями, а в разі їх відсутності – краєм проїжджої частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїжджу частину автомобільної дороги, вулиці пішохідними переходами, за їх відсутності – на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; не затримуватися і не зупинятися без потреби на проїжджій частині автомобільної дороги, вулиці та залізничному переїзді; не переходити проїжджу частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами за наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; не переходити проїжджу частину при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїжджу частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переко­навшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Пасажир, тобто особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним, має дотримуватися таких правил: здійснювати посадку лише зі спеціального майданчика, а в разі його відсутності – з тротуару чи узбіччя; здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху транспортного засобу; не відволікати увагу водія від керування транспортом; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, на мотоциклі – в застебнутому мотошоломі.

                Важливу роль при аваріях відіграє психологічний чинник, зокрема емоційний стрес, що виникає, як правило, у осіб, які не знають, що робити у разі аварії. Потрібно, щоб кожна людина з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знала, як діяти у разі потенційно аварійних ситуацій, вміла користуватися засобами індивідуального та колективного захисту, що є в транспортному засобі. Пасажиру, який перебуває поряд із водієм, під час удару слід підняти ноги і вперти їх у передню панель, голову схилити на груди, а руками закрити лице, щоб воно не постраждало від можливих осколків. Інші пасажири повинні вперти ноги в підлогу чи нижню частину передніх сидінь, по змозі підняти руки вперед і впертися ними в спинку переднього сидіння, напружити м’язи, згрупуватися. Пасажири та водії, обізнані з правилами поведінки, мають більшу ймовірність врятувати своє життя, ніж необізнані.

          Усі чинники, що впливають на безпеку дорожнього руху, передбачити неможливо, однак, дотримуючись діючих законодавчих та нормативних актів, можна убезпечити учасників руху.

          Аварії на повітряному транспорті. Відмови двигунів під час польотів практично завжди призводять до катастрофічних наслідків. У середньому щорічно в світі стається до 60 авіаційних катастроф, у 35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж. На дорогах щороку гинуть майже 300 тис. осіб, а в авіаційних катастрофах – до 2 тис.

          Шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вищий, ніж на невеликих літаках. Якщо дотримуватися певних рекомендацій, шанси пасажирів на спасіння збільшуються: одяг і взуття для таких подорожей мають бути з важко займистого матеріалу; безпечнішими є місця, розташовані біля виходу, ближче до середньої або хвостової частини літака; при зльоті та посадці необхідно, щоб ремінь безпеки щільно прилягав до стегон. Зайшовши в літак, доцільно визначити, де розміщені основні та аварійні виходи і як вони відкриваються. Якщо під час польоту виникла пожежа, потрібно якомога більше накритися одежею та намагатися менше дихати задимленим повітрям; коли літак зробив аварійну посадку, слід швидко покинути його, потім по змозі надати допомогу іншим пасажирам.

           Аварії на залізничному транспорті. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки у потяг або висадки з нього. Крім цього, залізничними коліями перевозять небезпечні вантажі (паливо, нафтопродукти, радіоактивні відходи, вибухові речовини).

          Найбільш небезпечні для пасажирів пожежі у вагонах, де перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечні нічні пожежі на великих перегонах, коли пасажири сплять. Дотримання таких правил безпеки як пасажирами і машиністами, так і пішоходами значно зменшує ризик потрапляння в надзвичайні ситуації:

—                 під час руху вздовж залізничної колії не дозволяється підходити ближче 5 м до крайньої рейки;

—                 на електрифікованих ділянках залізничної колії не можна підніматися на опори, торкатися до спуску, який відходить від опори до рейок, проводів, що лежать на землі;

—                 залізничні колії дозволяється переходити тільки у встановлених місцях (пішохідними містками, переходами тощо); перед переходом колій необхідно впевнитись у відсутності потяга або локомотива;

—                 підходячи до переїзду, потрібно уважно стежити за світловою та звуковою сигналізаціями та шлагбаумом; переходити колії можна тільки при відкритому шлагбаумі, а за його відсутності – якщо не видно потяга;

—                 заборонено бігти платформою вокзалу вздовж потяга, що прибуває або відбуває;

—                 під час проходження потяга без зупинки забороняється стояти ближче 2 м від краю платформи;

—                 підходити до вагона дозволяється тільки після повної зупинки потяга;

—                 посадку у вагон та вихід з нього рекомендують здійснювати тільки з боку перону, бути обережним, щоб не оступитися та не потрапити в зазор між посадочною площадкою вагона та платформою;

—                 на ходу потяга не дозволяється відкривати зовнішні двері тамбурів, стояти на підніжках та перехідних площадках, висовуватися з вікон вагонів; при зупинках потяга на перегонах виходити з вагонів;

—                 забороняється використовувати у вагонах відкритий вогонь і користуватися побутовими приладами, що працюють від вагонної електромережі (чайники, праски та ін.);

—                 не можна перевозити у вагонах легкозаймисті та вибухонебезпечні матеріали;

—                 у разі екстреної евакуації з вагона потрібно зберігати спокій, забирати тільки найнеобхідніше, великі речі залишати; надавати допомогу в евакуації пасажирам із дітьми, літнім людям, інвалідам та ін.;

—                 при виході через бокові двері та аварійні виходи слід бути обережними, щоб не потрапити під зустрічний потяг.

2. Аварії на морському транспорті.

             Ризик для життя людини на морських транспортних засобах вищий, ніж на авіаційних та залізничних, але нижчий, ніж на автомобільних. У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8 тис. кораблів, унаслідок яких потрапляє у небезпеку 6 тис. осіб , з яких до 2 тис. гине. Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення, перекидання, пожежі, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та ін. У результаті помилок людей за спокійного моря і ясної погоди затонули технічно справні кораблі «Михайло Ломоносов» та «Адмірал Нахімов», були численні людські жертви.

            У разі загрози загибелі корабля необхідно евакуювати пасажирів. Це пов’язано з ризиком для життя людей, особливо в умовах шторму. Найбільша небезпека виникає тоді, коли відмовляють пристрої. Пасажири ризикують життям, коли на воду спускають рятувальні засоби: у разі перекидання човна, ударів об борт корабля, удару човна об воду тощо. Небезпечним є неправильне використання рятувальних жилетів, стрибання з висоти 6-15 м із борту корабля.

            За тривалого перебування у воді причинами смерті можуть стати гіпотермія (переохолодження організму) та виснаження. Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання за низьких температур, необхідно голову тримати якнайвище над водою, оскільки понад 50% усіх тепловитрат організму припадає на цю частину тіла. Утримуватись на поверхні води потрібно так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля. У разі тривалого перебування пасажирів на човнах або плотах небезпека для життя може виникати внаслідок виснаження організму за відсутності води та їжі. Людина має намагатися подолати паніку, розгубленість, зберігати самовладання та віру в порятунок. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси на виживання.

             Пожежі та вибухи. Вони часто трапляються на об’єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше під час пожеж небезпечним був переважно чадний газ, але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної і мурашкової кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин. Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються у разі витікання газоподібних і зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

Від третини до половини всіх аварій на виробництві пов’язані з вибухами технологічних систем та обладнання: реакторів, ємностей, трубопроводів тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також унаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.

Понад 63% пожеж у промисловості спричинені помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати і бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських і матеріальних втрат.

Небезпечні ситуації як природного, так і техногенного походження є чинниками, що тією чи іншою мірою дестабілізують ситуацію. Найголовнішим у зниженні цього дестабілізуючого впливу є захист населення від їх згубних наслідків.

3. Пожежна безпека

          Вогонь здавна супроводжує людину, дає тепло, допомагає зберігати від псування продукти харчування, очищати поля від бур’янів, отримувати метал. Вміння користуватися вогнем дало людині почуття незалежності від циклічної зміни тепла та холоду, світла і темряви. Вогонь є важливим емоційним символом, соціальним згуртовуючим чинником. Однак вогонь, що вийшов з-під контролю, здатний спричинити значні руйнівні і навіть смертоносні наслідки.

        Пожежа – процес неконтрольованого горіння поза визначеним для цього  місцем, що поширюється у часі і просторі.

 Пожежа знищує матеріальні цінності, загрожує життю та здоров’ю людей, довкіллю. Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, торкаючись не тільки національних, а й міжнародних інтересів. Про це свідчать катастрофа на Чорнобильській АЕС, тривалі пожежі на нафтових об’єктах Іраку як наслідок війни у Перській затоці, горіння великих лісових масивів. Щорічно на Землі виникає 7 млн. пожеж. Згідно зі статистичними прогнозами, у світі протягом року може загинути на пожежах 225 тис. осіб, 2 млн. 250 тис. – отримати каліцтво, 4,5 млн. – тяжкі опікові травми.

        Пожежна безпека– стан об’єкта, за якого з регламентованою ймовірністю унеможливлюються виникнення і розвиток пожежі та вплив на людей її небезпечних чинників, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

          Основними напрямами забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Пожежа виникає за одночасної наявності горючої речовини, джерела займання та окисника (кисню, повітря), що разом утворюють горюче середовище. Якщо вилучити або заблокувати будь-який із цих чинників, то пожежі не буде. На цьому ґрунтуються основні напрями попередження пожеж та способи пожежогасіння.

          У приблизно 90% випадків до пожеж призводять: необережне поводження з вогнем; порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування і побутових електроприладів; порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення і теплогенеруючих установок; підпали; пустощі дітей із вогнем; несправність виробничого устаткування.

          Отже, забезпечення пожежної безпеки є обов’язковою складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій і підприємців. Органи державного пожежного нагляду контролюють стан пожежної безпеки, вдаючись до різних санкцій (відмова у виданні дозволу на початок роботи або оренду приміщень, штрафи, призупинення експлуатації приміщень, споруд, устаткування, об’єктів тощо).

         Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні до основних організаційних заходів із її забезпечення належать:

—   визначення обов’язків посадових осіб щодо гарантування пожежної безпеки;

—   призначення відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання та експлуатацію наявних технічних засобів протипожежного захисту;

—   встановлення на кожному підприємстві (установі, організації) відповідного протипожежного режиму;

—   розроблення і затвердження загально об’єктової інструкції про заходи пожежної безпеки та відповідних інструкцій для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень, організація вивчення цих інструкцій працівниками;

—   розроблення планів (схем) евакуації людей на випадок пожежі;

—   встановлення порядку (системи) оповіщення людей про пожежу, ознайомлення з ним усіх працівників;

—   визначення категорій будівель та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою відповідно до вимог чинних нормативних документів, встановлення класів зон за Правилами улаштування електроустановок;

—   забезпечення територій, будівель та приміщень відповідними знаками пожежної безпеки, табличками із зазначенням номера телефону та порядку виклику пожежної охорони;

—   створення та організація роботи пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин і команд.

        Комплексна реалізація цих заходів дає змогу запровадити протипожежний режим.

         Протипожежний режим— комплекс загальнообов'язкових норм поведінки,  правил виконання робіт та експлуатації об’єкта (виробу), спрямованих на

 гарантування  його пожежної безпеки.

         Він є основою системи пожежної безпеки – комплексу організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї. Пожежобезпека об’єкта – стан об’єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, а також забезпе­чується захист матеріальних цінностей. Рівень забезпечення пожежної безпеки – кількісна оцінка попереджених збитків у разі можливої пожежі.

        Імовірність виникнення пожежі (вибуху) в пожежо- небезпечному об’єкті визначають на етапах його проектування, будівництва й експлуатації. Для оцінювання ймовірності виникнення пожежі (вибуху) на діючих підприємствах або об’єктах, що споруджуються, у будівлях необхідно мати статистичні дані про різні пожежовибухонебезпечні події. Ймовірність виникнення пожежі (вибуху) у проектованих об’єктах визначають на підставі показників надійності елементів (складових) об’єкта, що дає змогу обчислити ймовірність ситуацій, які можуть призвести до реалізації пожежовибухонебезпечних подій.

       Аналіз пожежної небезпеки полягає у визначенні наявності горючих речовин і можливих джерел запалювання, ймовірних шляхів поширення пожежі та необхідних засобів пожежогасіння.

        Теплові джерела запалювання різноманітні, наприклад, навіть звичайний графин із водою, залишений на підвіконні, може стати оптичною лінзою і запалити портьєру. Однак до основних джерел запалювання належать: відкритий вогонь; розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні; теплові прояви електричної, механічної, сонячної та ядерної енергій, а також хімічних реакцій; інші джерела запалювання.

         У побуті відкритий вогонь використовують для опалення, нагрівання, приготування їжі та, в окремих випадках, для освітлення, на промислових підприємствах – згідно з умовами технологічного процесу (вогневі печі та топки, факели для спалювання газів, паяльні лампи, газові різаки та ін.). Відкритий вогонь має достатню температуру та запас теплової енергії, що можуть спричинити горіння всіх видів горючих речовин і матеріалів. Тому основним захистом від нього є ізоляція від зіткнення з ним горючих речовин.

         Багато пожеж виникає внаслідок несправностей та порушень правил експлуатації електротехнічних, електронагрівальних приладів, пристроїв і устаткування, від коротких замикань в електричних ланцюгах; перегрівання та займання речовин і матеріалів, розташованих близько до нагрітого електроустаткування; струмових перевантажень проводів та електричних машин; великих перехідних опорів тощо.

          Пожежонебезпечне підвищення температури внаслідок перетворення механічної енергії на теплову спостерігається у разі ударів твердих тіл (з виникненням іскор або без них ); поверхневого тертя тіл під час їх взаємного переміщення; стиснення газів та пресування пластмас; механічного оброблення твердих матеріалів різальними інструментами.

          Перебіг хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії супроводжується потенційною небезпекою пожежі або вибуху, оскільки виникає неконтрольоване розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що перебувають поряд, горючих речовин. Різні хімічні сполуки в контакті з повітрям, водою чи в разі взаємодії можуть стати причиною пожежі. Трапляються випадки, коли сонячні промені, що концентруються за допомогою оптичних приладів, утворюють досить потужні теплові джерела, здатні спричинити займання горючих речовин і матеріалів.

        Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин, горюче середовище можуть утворювати тверді речовини, легкозаймисті та горючі рідини, горючий пил і гази. Тверді горючі речовини можуть горіти безпосередньо у будівлях, приміщеннях, машинах та апаратах (паперові книжкові фабрики, деревообробні комбінати, швацькі підприємства, склади та квартири).

        Отже, аналіз пожежної небезпеки будівель, приміщень, технологічного устаткування тощо повинен дати відповіді на питання: де, за яких умов і в який спосіб може виникнути пожежа, як вона розвиватиметься, до чого це призведе. Кінцевою метою такого аналізу має бути максимально можливе виключення потенційних джерел запалювання, зведення до мінімуму горючого середовища, встановлення такого рівня протипожежного режиму, за якого ймовірність виникнення пожежі та масштаби її наслідків будуть найменшими.

          Методика аналізу пожежної небезпеки зводиться до виявлення та оцінювання:

—             потенційних та наявних джерел запалювання;

—             умов формування горючого середовища;

—             умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища;

—             умов і причин поширення вогню в разі виникнення пожежі;

—             наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу та матеріальним цінностям;

—             рівня працездатності систем протипожежного захисту та протипожежної стійкості кожної ділянки і об’єкта загалом;

—             порушень протипожежного режиму, норм і правил пожежної безпеки.

             Для здійснення обґрунтованих прогнозів щодо виникнення та поширення пожеж необхідно спиратися на статистичний аналіз пожеж, особливо тих, які виникають на споріднених об’єктах. Він свідчить, що пожежі трапляються, як правило, у разі таких порушень протипожежного режиму:

        несправність технологічного устаткування (передчасний вихід з ладу, неякісний повсякденний огляд, несправність контрольно-вимірювальних приладів            та несвоєчасність проведення планово-профілактичних ремонтів);

1)              недотримання правил облаштування та експлуатації електроустановок, строків їх ремонту та замірів опору ізоляції електропроводів;

2)              недотримання правил експлуатації вентиляційних систем (наявність пошкоджень, несвоєчасність очищення та ремонту);

3)              недотримання технологічного регламенту з вини обслуговуючого персоналу, через поломки контрольно-вимірювальних приладів або неякісний догляд;

4)              недотримання правил пожежної безпеки під час ремонту технологічного устаткування (неповне зливання легкозаймистих та горючих рідин, непродування і непропарювання ємностей інертним газом та парою, використання сталевого інструменту, здатного до іскро- висікання, тощо);

5)              застосування відкритого вогню (під час використання факелів, паяльних ламп, розведення багать, куріння та ін.);

6)              недотримання режиму проведення вогневих робіт (електрогазозварювальних, фарбувальних, малярних, при розігріванні бітуму, смол, мастик);

7)              підтікання та розливання легкозаймистих і горючих рідин, вихід газів за несправностей тари, апаратів, трубопроводів та газопроводів);

8)              недотримання строків очищення виробничого устаткування, фарбувальних камер;

9)              недотримання режиму збирання сміття та інших горючих відходів;

10)           недотримання правил експлуатації систем опалення і вентиляції;

11)           неналежне утримання шляхів евакуації та під’їздів до будівель і споруд, засобів оповіщення про пожежу;

12)           порушення протипожежних відстаней;

13)           недотримання правил зберігання пожежовибухо- небезпечних речовин і матеріалів;

14)           несправність або відсутність систем протипожежного захисту та первинних засобів пожежогасіння, зовнішнього і внутрішнього протипожежного водопостачання;

15)           невідповідність вимогам норм шляхів евакуації.

         Аналіз пожежної небезпеки є основою для розроблення всіх видів протипожежних заходів. Тому повно­та, своєчасність та якість його проведення істотно впливають на загальний протипожежний стан і організацію пожежно-профілактичної роботи.

         Оскільки повністю виключити імовірність виникнення пожежі неможливо, то необхідно використовувати стратегію обмеження її наслідків, вдаючись до таких заходів:

—             забезпечення вогнестійкості будівель та споруд;

—             своєчасна евакуація людей та відповідність чинним нормам шляхів евакуації;

—             створення умов для ефективного гасіння пожежі;

—             обмеження поширення пожежі;

—             ліквідація горіння.

Вказані заходи реалізують через систему забезпечення протипожежного захисту.

Комплекс організаційно-технічних, економічних заходів, норм пожежної безпеки повинен забезпечувати впровадження сучасних ефективних заходів та засобів, а також підтримання пожежної безпеки на необхідному рівні. Цей комплекс передбачає:

—        організацію пожежної охорони відповідного виду (згідно із Законом України «Про пожежну безпеку» діють чотири види пожежної охорони: державна, відомча, місцева та добровільна);

—         облік та аналіз даних про пожежі та збитки від них;

—        паспортизацію речовин, матеріалів, виробів, технологічних процесів, будівель та споруд об’єктів в напрямі забезпечення пожежної безпеки;

—        збирання, систематизацію та аналіз даних (вітчизняних та зарубіжних) про досвід і перспективні вирішення питань щодо забезпечення пожежної безпеки;

—        організацію навчання правилам пожежної безпе­ки працівників за місцем роботи та населення за місцем проживання;

—        розроблення та реалізацію норм і правил пожежної безпеки, інструкцій про заходи поводження з пожежонебезпечними речовинами та матеріалами, дотримання протипожежного режиму і порядок дій у разі пожежі;

—        облік та аналіз витрат на забезпечення пожежної безпеки, фінансування відповідних заходів; матеріально-технічне забезпечення систем запобігання пожежам та протипожежного захисту;

—        розроблення прогнозів і планів забезпечення пожежної безпеки, контроль та координування їх виконання;

—        виготовлення і застосування наочних засобів протипожежної пропаганди щодо забезпечення пожежної безпеки;

—        нормування кількості людей на об’єкті за умовами їх безпеки у разі пожежі;

—        встановлення порядку зберігання речовин та матеріалів, методи гасіння яких залежать від їх фізико-хімічних та пожежонебезпечних властивостей;

—        забезпечення необхідної кількості, розміщення та обслуговування пожежної техніки, яка має сприяти ефективному гасінню пожежі та бути безпечною для природи і людей;

—        залучення громадськості та широких верств населення до питань забезпечення пожежної безпеки.

           Гарантування пожежної безпеки є складником виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це відображають у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

 

4. Радіаційна безпека

  Радіаційна аварія - незапланована подія на будь-якому об'єкті з радіаційною  чи радіаційно-ядерною технологією, при якій відбувається втрата

 контролю над джерелом випромінювання і реальне (або потенційне)  опромінення людей.

 Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи:

     а)       аварії, які не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, промислового майданчика об'єкта та навколишнього середовища;

     б)       аварії, в результаті яких відбувається розгерметизація закритих джерел і радіоактивне забруднення середовища виробничої діяльності та проживання людей.

       Аварії першої групи супроводжуються додатковим зовнішнім у-, рентгенівським, β- і нейтронним опроміненням людей.

      Аварії другої групи супроводжуються додатковим зовнішнім і внутрішнім опроміненням людей.

          Масштаб радіаційної аварії визначається розміром території, а також чисельністю людей, які втягнуті до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяють на два класи: промислові; комунальні.

         До класу промислових аварій належать такі, що не поширюються за межі території виробничих приміщень і промислового майданчика об'єкта, а аварійне опромінення може отримати лише персонал.

        До класу комунальних належать аварії, наслідки яких поширюються як на територію об'єкта, так і на оточуючі території, де проживає населення.

Комунальні радіаційні аварії поділяють на:

       а)       локальні, якщо в зоні аварії проживає населення загальною чисельністю до 10 тисяч чоловік;

      б)       регіональні – території населених пунктів, адміністративних районів, областей, де чисельність населення перевищує 10 тисяч чоловік;

      в)       глобальні – аварії, в результаті яких значна частина, або вся територія країни і її населення зазнає негативного впливу.

            У розвитку комунальних аварій виділяють три основні часові фази:

     а)       рання (гостра) фаза –  тривалість від декількох годин до одного-двох місяців;

     б)       середня фаза, або фаза стабілізації –  починається через один-два місяці і завершується через 1-2 роки;

     в)       пізня фаза, чи фаза відновлення –  починається через 1-2 роки після початку аварії.

        Населення в умовах радіаційної аварії

        При виникненні комунальної радіаційної аварії окрім термінових робіт щодо стабілізації радіаційного стану, включаючи відновлення контролю над джерелом, мають бути одночасно здійснені заходи, спрямовані на:

     а)       зведення до мінімуму кількості осіб з населення, які зазнають аварійного опромінення;

     б)       запобігання чи зниження рівня радіаційного забруднення продуктів харчування, питної води, сільськогосподарської сировини та угідь, об'єктів довкілля (повітря, води, ґрунту, рослин тощо), а також будівель і споруд.

       Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії базується на системі контрзаходів.

      При реалізації контрзаходу, як правило, відвертається не вся доза від аварійного джерела. Деяка її частка зберігається, це так званий залишковий (невідвернутий) рівень дози опромінення, запобігання якої даним контрзаходом стає неприйнятим тому, що суттєво збільшується збиток.

      Залежно від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозованих доз опромінення контрзаходи умовно поділяють на термінові, невідкладні та довгострокові.

     Термінові контрзаходи

     До термінових належать такі контрзаходи, проведення яких спрямоване на запобігання виникнення у населення важких радіаційних уражень, що виявляються клінічно. До таких контрзаходів належать укриття та евакуація.

     Рівні безумовно виправданих термінових контрзаходів визначаються значеннями прогнозованих поглинених доз при гострому опроміненні за період менше 2 діб (табл. 11.1) та значеннями річних еквівалентних доз при хронічному опроміненні (табл.. 11.2).

Таблиця 11.1

Рівні безумовно виправданого термінового втручання при гострому опроміненні

Орган або тканина	Прогнозована поглинена доза за період, менший 2 діб, Гр*
Все тіло(кістковий мозок)	1
Легені	6
Шкіра	3
Щитоподібна залоза	5
Кришталик ока	2
Гонади	2
Плід	0,1

*Гр (грей) - одиниця поглиненої дози іонізуючого випромінювання у системі СІ. Позасистемна одиниця - рад;  1 Гр = 100 рад = 1 Дж/кг

Таблиця 11.2

Рівні відвернутої річної еквівалентної дози хронічного опромінення органів та тканин, при яких термінове втручання безумовно виправдане

 

Орган або тканина	Річна еквівалентна доза, Зв/рік
Гонади	0,2
Кришталик ока	0,1
Кістковий мозок	0,4

 

      Невідкладні контрзаходи

     Контрзаходи кваліфікуються як невідкладні, якщо їх реалізація спрямована на відвернення детерміністичних ефектів.

     Основні та найбільш ефективні невідкладні контрзаходи на початковій фазі аварії такі: укриття, евакуація, йодна профілактика та обмеження перебування  людей на відкритому повітрі

         Для проведення цих контрзаходів вводяться рівні виправданості та безумовної виправданості, які визначаються значеннями відвернутої дози за перші два тижні після аварії (табл.11.3).

       Крім основних контрзаходів, на ранній фазі аварії застосовуються допоміжні контрзаходи, доцільність введення яких розглядається у кожній конкретній ситуації, але для них рівні втручань не вводяться (заходи пилопригнічення, спеціальний режим роботи підприємств, шкіл, дитячих садків та ін.).

Таблиця 11.3

Найнижчі межі виправданості та рівні безумовної виправданості для невідкладних контрзаходів

Контрзахід	Відвернута доза за перші 2 тижні після аварії
	Межі виправданості			Рівні безумовної виправданості
	мЗв	мГр		мЗв	мГр
	На все тіло	на щитоподібну залозу	на шкіру	На все тіло	На щитоподібну залозу	На шкіру
Укриття	5	50	100	50	300	500
Евакуація	50	300	500	500	1000	3000
Йодна профілактика: діти дорослі	- -	50 200	- -	- -	200 500	- -
Обмеження перебування на відкритому повітрі: діти дорослі	1 2	20 100	50 200	10 20	100 300	300 1000

Йодний захист

З метою захисту від дії радіонуклідів необхідно з моменту отримання повідомлення про радіоактивне зараження негайно приступити до проведення йодної профілактики. Для цієї мети, на протязі семи днів, кожний день дорослі приймають по одній таблетці (0,25 г) йодистого калію, діти до 2 років 1/4 таблетки, діти від 2 до 14 років – половину таблетки. Таблетки необхідно придбати в аптеці або отримати в лікувально-профілактичному закладі в перші години після аварії (катастрофи). Можна використати йодистий калій із аптечки індивідуальної АІ2.

Йодну настойку можна приготувати самому: три – п'ять крапель розчину йоду на стакан води, дітям до двох років - одну-дві краплі.

 

Таблиця 11.4

Захисний ефект йодної профілактики в залежності від часу прийому препарату стабільного йоду

№ зп	Час прийому	Ступінь захисту, %
1	За 6 годин до інгаляції радіоактивного йоду	100
2	Під час інгаляції	90
3	Після одноразового надходження радіоактивного йоду: -  через 2 години -   через 6 годин	10 2

 

      Разом з тим, потрібно пам’ятати, що ефективність йодної профілактики є максимальною при її проведенні в перші години після аварії (табл. 11.4) В оптимальних дозах стабільний йод блокує накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, забезпечуючи її захист від переопромінення.

      Після одноразового надходження радіоактивного йоду в організм його накопичення в щитовидній залозі досягає максимуму за 1-2 доби, причому 50% від максимуму накопичується приблизно за 6 год. Поглинання йоду щитовидною залозою залежить від віку. При однаковому надходженні в організм радіоізотопу йоду доза опромінення щитовидної залози у дітей вища, ніж у дорослих: у новонароджених і дітей у віці до 1 року – у 8 разів, дітей 15 років – в 3 рази, у дітей 15 років – в 1,5 рази.

       Заходи щодо йодної профілактики повинні розглядатися завчасно в процесі планування з обґрунтуванням оптимального використання ресурсів, необхідних для приготування засобу та ефективного його розподілу. За загальною оцінкою, йодна профілактика буде виправданою, якщо середня індивідуальна еквівалентна доза на щитовидну залозу буде близько 500 мЗв. Але з урахуванням конкретних умов, загальний рівень оптимального ефекту може бути нижче, але не більше ніж в 10 разів, тобто не менше 50 мЗв еквівалентної дози на щитовидну залозу.

      Разом з тим, наведені вище радіопротектори ефективні при гострому летальному опроміненні, але при довготривалому і низько інтенсивному опроміненні, є практично непридатними.

     З врахуванням особливостей клініки чорнобильських уражень перспективу як засобу профілактики і ранньої патогенетичної терапії мають препарати з анти радикальними та антиоксидантними властивостями та адаптогени.

Довгострокові контрзаходи

     До довгострокових належать контрзаходи, спрямовані на відвернення доз опромінення, значення яких, як правило, нижче порога виникнення детерміністичних ефектів у осіб з населення.

         Довгострокові контрзаходи включають: тимчасове виселення, обмеження вживання забруднених радіонуклідами води і продуктів харчування на досить тривалий час, обмеження сільськогосподарської діяльності, дезактивація території та забруднених будівель і споруд, гідрологічні, лісотехнічні та інші контрзаходи.

Довгострокові контрзаходи проводять після повного завершення аварійного радіоактивного забруднення території з урахуванням аналізу результатів детального радіаційного моніторингу.

        Втручання слід вважати безумовно виправданим, якщо довгостроковим контрзаходам слідує така прогнозована доза, яка перевищує значення рівнів, наведених у табл. 11.4, або пов'язаних з ним рівнів дій.

      Заборона чи обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва вводиться на ранній, середній і. частково, пізній фазах аварії.

      Проте використання значень рівнів дії, вказаних у табл. 11.5, вимагає постійного застосування процедури зважування за принципом «користь - збиток», оскільки не виключені ситуації, коли в умовах гострого дефіциту продуктів харчування і питної води чи будь-яких інших складних соціально-економічних обставин можуть бути використані більш високі рівні дії для вилучення радіоактивно забруднених продуктів харчування і питної води. Проте, подібні рішення мають бути обґрунтовані застосуванням процедур виправданості і оптимізації втручання і узгоджені з органами Державного санітарно - епідеміологічного нагляду. При цьому наслідки для здоров'я людей можуть виявитися набагато важчими, аніж ті, які пов'язані з радіаційним фактором - стохастичними ефектами.

Таблиця 11.5

Нижні межі виправданості, безумовно виправдані рівні втручання і рівні дії для прийняття рішення про переселення

 

Критерії для прийняття рішення	Нижні межі виправданості	Безумовно виправдані рівні втручання і рівні дії
Доза, відвернута за період переселення, Зв	0,2	1
Доза, відвернута за перші 12 місяців після аварії, Зв	0,05	0,5
Щільність забруднення території довго існуючими радіонуклідами, Бк/м2 137Сs 90Sr α-випромінювачі (плутоній, америцій та інші)	400 80   0,5	4000 400   4
Потужність дози γ-випромінення на відкритій місцевості, мГр/с -мононуклідне забруднення 137Сs - забруднення на 15-й день після аварії	0,3 5	3 50

 

Рішення на проведення інших довгострокових контрзаходів приймається на основі процедури зважування за принципом «користь-збиток». На них не вводяться ні межі виправданості, ні безумовні рівні втручання.

Будь-який довгостроковий контрзахід має бути припинений, якщо оцінки доз показують, що подальше його продовження не виправдане, оскільки величина невідвернутого залишкового рівня дози виявляється нижче прийнятного. 

Таблиця 11.6

Нижні межі виправданості та безумовно виправдані рівні втручань і дії, прийняття рішення про вилучення, заміну й обмеження вживання забруднених радіонуклідами продуктів харчування

 

Критерії для прийняття рішення	Нижні межі виправданості	Безумовно виправдані рівні втручання і рівні дії
Відвернута доза внутрішнього опромінення, мЗв:  за перший після аварійний рік, мЗв за другий і наступні роки, мЗв	5   1 1	30   30 5
Радіоактивне забруднення молока, Бк/л*
а) 131І              для дітей           для дорослих	100 400	200 1000
б) 137Сs	100	400
в) 90Sr           для дітей           для дорослих	5 20	50 200

*для інших немолочних продуктів харчування рівні дії у два рази вищі.

 

      НРБУ-97 встановлює такий залишковий сумарний рівень ефективної дози: а) І мЗв за рік для хронічного опромінення тривалістю понад 10 років;

     б)       5 мЗв сумарно за період 2 роки;

     в)       15 мЗв сумарно за перші 10 років.

         Ці значення враховуються при визначенні границь зони комунальної аварії.

         Радіаційно-гігієнічні регламенти четвертої групи - зменшення доз хронічного опромінення населення

        Регламенти цієї групи спрямовані на зменшення доз хронічного опромінення населення від техногенно-посилених джерел природного походження, які в результаті господарської та виробничої діяльності людини були піддані концентруванню або збільшилась їх доступність, внаслідок чого утворилося додаткове до природного радіаційного фону опромінення.

        НРБУ-97 вводять обмеження на вміст природних радіонуклідів у мінеральній сировині та будівельних матеріалах, питній воді, мінеральних добривах, виробах із скла, порцеляни та глини, мінеральних барвниках, а також на концентрацію ізотопів радону в повітрі приміщень та робочих місць, на потужність дози γ-випромінення у приміщеннях.

        Будівельні матеріали і мінеральна сировина з питомою активністю ²²⁶Ra(радій), ²³²Th(торій) і ⁴⁰К (калій) у межах 370 Бк/кг використовують без обмежень для всіх видів будівництва (1 клас): активність 370-740 Бк/кг - для промислового будівництва та будівництва шляхів (2 клас); активністю 740-1350 Бк/кг - для будівництва підземних споруд, спорудження гребель, шляхів поза межами населених пунктів (3 клас).

        Для матеріалів, що мають естетичну цінність, питома активність не повинна перевищувати 3700 Бк/кг. їх використовують з обмеженнями для внутрішнього та зовнішнього оздоблення об'єктів громадського призначення.

        Потужність дози γ-випромінювання в приміщенні:

     а)       житлових приміщеннях, дитячих та лікувально-профілактичних закладах, які проектуються, будуються та реконструюються потужність дози - не більше 30 мкР/год;

    б)       приміщеннях будівель і споруд, які експлуатуються з постійним перебуванням людей, у тому числі житлових, - 50 мкР/год (за винятком дитячих, санаторно-курортних та оздоровчо-лікувальних закладів).

Рівень ²²²Rn(радон) у приміщеннях та спорудах, які будуються та реконструюються для експлуатації з постійним перебуванням людей, становить50Бк/м³ повітря; ²²⁰Rn(торон) - 3 Бк/м³. У приміщеннях та спорудах, які експлуатуються з постійним перебуванням людей, рівень ²²²Rn у зоні дихання становить 100 Бк/м³, а для ²²⁰Rn - 6 Бк/м (для дитячих та лікувально-профілактичних закладів - у два рази нижчий).

     Питома активність природних радіонуклідів у воді джерел господарсько-питного водопостачання не повинна перевищувати:

    для²²²Rn-ІООБк/л;

    для ізотопів урану - 1 Бк/л;

    для²²⁶Rа-1 Бк/л.

         Допустима концентрація (питома активність) ²³⁸U та ²³²Th у мінеральних добривах становить 1,9 Бк/кг.

 

4.1. Основні санітарні правила протирадіаційного захисту

        Радіаційний захист - сукупність радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки.

        Радіаційний захист під час використання ядерної енергії базується на таких основних принципах:

    не може бути дозволена жодна діяльність, пов'язана з іонізуючим випромінюванням, якщо кінцева вигода від такої діяльності не перевищує заподіяної нею шкоди;

    величина індивідуальних доз, кількість осіб, які опромінюються, та ймовірність опромінення від будь якого з видів іонізуючого випромінювання повинні бути найнижчими з тих, що їх можна практично досягти, враховуючи  економічні і соціальні фактори;

      опромінення окремих осіб від усіх джерел та видів діяльності у підсумку не повинно перевищувати встановлених дозових меж.

            Загальні положення "Основних санітарних правил протирадіаційного захисту України" (ОСПУ-2005) поширюються на всі види практичної діяльності, що включають: виробництво джерел і використання іонізуючого випромінювання (IB) або радіоактивних речовин (РР) для медичних, промислових, ветеринарних, сільськогосподарських потреб, навчання, наукових досліджень, включаючи будь-яку пов'язану з таким використанням діяльність, що може створювати загрозу опромінення людини; виробництво ядерної енергії, у тому числі всі види діяльності в межах ядерного паливного циклу чи будь-якої його частини, що пов'язана або може бути пов'язана з опроміненням людини; практичну діяльність, пов'язану з опроміненням від природних джерел, що визначені Міністерством охорони здоров'я України (МОЗ) як такі, що потребують контролю; будь-які інші види практичної діяльності, визначені МОЗ.

        Вимоги цих "Правил" поширюються на будь-яке опромінення персоналу і населення, що супроводжує практичну діяльність. Відповідно до положень НРБУ-97 обмеженню підлягають: поточне опромінення; потенційне опромінення.

       Джерела в рамках будь-якої практичної діяльності, на яку відповідно до положень НРБУ-97 поширюються вимоги цих "Правил", включають:

•      радіоактивні речовини і пристрої, що їх містять, чи пристрої, які створюють випромінювання, включаючи споживчу продукцію, закриті та відкриті джерела, генератори випромінювання, що включають пересувне радіографічне устаткування;
•        установки та об'єкти, на яких є РР чи пристрої, що створюють випромінювання, включаючи опромінюючі пристрої, рудники і підприємства з переробки радіоактивних руд, пристрої з переробки РР, ядерні пристрої й пристосування (технологічні лінії) для поводження з радіоактивними відходами (РЛВ);
•      будь-які інші джерела, визначені МОЗ.

          Зі сфери дії цього документа виключаються такі джерела опромінення природного походження:

      джерела, пов'язані з фоновим вмістом природних радіонуклідів ⁴⁰K, ²²⁶Ra, ⁸⁷Rb та деяких інших) в організмі людини та природному середовищі;

        інші техногенно-підсилені джерела природного походження, стосовно яких МОЗ не передбачені спеціальні умови регулювання і контролю.

        Будь-яка практична діяльність із джерелами іонізуючих випромінювань (ДІВ) здійснюється з дозволу Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ (Держсанепідслужби) і Міністерства екології та природних ресурсів (Мінекології).

       Дозвільним документом Мінекології на проведення робіт з ДІВ є Ліцензія. Даний документ видається установі в разі виконання нею технічних норм, правил і стандартів щодо радіаційної безпеки.

       Документом Держсанепідслужби, що підтверджує право виконання організацією (підприємством) робіт з ДІВ є Санітарний паспорт. Він не видасться до того часу, поки установа не забезпечить умови, необхідні для виконання вимог радіаційно-гігієнічних регламентів НРБУ-97 та інших вимог санітарного законодавства. Термін дії Санітарного паспорта встановлюється в ньому, але не більше 5 років. Орган Держсанепідслужби, який видав Санітарний паспорт, здійснює санітарний нагляд, у тому числі за дотриманням умов, на яких він виданий, за списком дозволених у ньому робіт.

Типи джерел іонізуючих випромінювань

 

         Забезпеченій радіаційної безпеки професійно зайнятих осіб, як правило, вимагає проведення цілого комплексу захисних заходів залежно від конкретних умов праці з ДІВ і, передусім, від типу джерела випромінювати.

         Розрізняють закриті і відкриті джерела іонізуючих випромінювань.

        Закрите ДІВ - радіоактивні речовини у твердій захисній оболонці з неактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду неактивну захисну оболонку, досить міцну, щоб запобігти будь-якому розповсюдженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок. Поняття "закрите джерело" включає як РР, так і оболонку чи капсулу, за винятком таких випадків:

     а)       капсула й оболонка призначені тільки для збереження, транспортування і поховання РР;

     б)       РР в ядерному реакторі або ядерний тепловиділяючий елемент (твел).

      До них належать γ-опромінювачі різноманітного призначення, джерела α і β- випромінювання та інші, що виготовлені у вигляді дисків, сплавів, стрижнів, сталевих ампул, а також рентгенівські апарати. Вони можуть викликати тільки зовнішнє опромінення, тому всі захисні заходи розробляються з урахуванням цієї обставини.

      Закриті ДІВ за характером впливу можна поділити на дві групи:

      джерела випромінювання безперервної дії;

     джерела, що генерують випромінювання періодично.

     До першої групи належать у-установки різного призначення, нейтронні, α і β - випромінювачі. До другої - рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених    часток до енергій, що перевищують 10 МеВ.

        Відкрите ДІВ - радіонуклідне джерело, при проведенні робіт з яким можливе надходження наявних радіонуклідів до навколишнього середовища -, будь-яке джерело, що не підпадає під визначення закритого джерела. При цьому можливе не лише зовнішнє, але й додаткове внутрішнє опромінення персоналу.

       Це також радіоактивні ізотопи, що застосовуються у вигляді газів, аерозолів, рідин, сипучих матеріалів, порошків. До джерел надходження радіонуклідів у навколишнє середовище належать виробництва, що використовують зразки проб чи реактиви, котрі містять РР в концентраціях, що дають змогу віднести їх до твердій або рідких радіоактивних відходів, а також лабораторії, які проводять радіологічний моніторинг навколишнього середовища.

      Радіотоксичність - властивість радіоактивних ізотопів викликати патологічні

       зміни при надходженні їх в організм.

      Радіотоксичність ізотопів залежить від ряду їх характеристик і факторів, головними з яких є такі: 1) вид радіоактивного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоактивного розпаду; 4) шляхи надходження РР в організм; 5) розподіл РР по органах і системах; 6) тривалість часу надходження РР в організм; 7) час перебування радіонукліда в організмі людини.

       Усі радіонукліди, як потенційні джерела внутрішнього опромінення, залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці розподіляються на чотири групи радіотоксичності:

      - група А - радіонукліди з особливо високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить 1 кБк; до цієї групи належать 39 ізотопів, у тому числі ²¹⁰Рb, ²¹⁰Po,²²⁶Ra,²³⁹Pu, ²⁴⁰Pu,²⁴¹Am, ²³²Th та деякі інші трансуранові елементи.;

      група Б - радіонукліди з високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 10 кБк; у ній 38 ізотопів, у тому числі ⁹⁰Sr, ¹³¹І, ¹⁴⁴Се, ¹⁰⁶Ru, ²²³Ra, ²³⁵U, ²⁴³Pu,¹³⁷Cs, ¹³⁴Cs та деякі інші;

група В - радіонукліди із середньою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 100 кБк; у цій групі 143 ізотопи, в тому числі ²⁴Na, ³²Р, ³⁵S, ⁴²К, ⁴⁷Са, ⁵⁶Со, ⁶⁰Со, ⁸⁹Sr, ⁶⁵Zn, ¹⁰⁵Ru, ¹⁴⁰Ва, ⁹⁰Y;

      група Г - радіонукліди з малою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить не більше 1000 кБк; у цій групі 75 ізотопів, зокрема ³Н, ¹⁴С, ¹⁵О, ³³Р, ⁶⁴Cu, ⁵³Mn, ¹²³І, ^I97Pt, ²²²Rn, а також усі короткоживучі радіоізотопи, період піврозпаду яких менше 24 год.

4.2. Засоби індивідуального захисту та особистої гігієни при роботі з радіоактивними речовинами

      Особи, які працюють з відкритими радіоактивними джерелами, забезпечуються засобами індивідуального захисту: халатами, шапочками, рукавицями, пластикатовими нарукавниками, фартухами, а при ліквідації аварій - напівхалатами, напівкомбінезонами, пневмокостюмами і додатковим спецвзуттям (гумові чоботи, пластикатові сліди), при роботі з радіоактивними газами, аерозолями, порошками - фільтруючими засобами захисту органів дихання (респіратор, протигаз).

      У приміщеннях для роботи з відкритими радіоактивними джерелами забороняється: перебування співробітників без необхідних засобів індивідуального захисту; зберігання харчових продуктів, тютюнових виробів, косметики; робота з піпеткою без груші Маніпуляції з піпеткою проводять за допомогою гумової груші або використовують автоматичні дозатори із змінними кінчиками.

     Усі роботи з РР виконують у кюветі, накритій шаром фільтрувального паперу, котрий після роботи складають у пластикові мішки для збору РАВ.

     При виході із приміщення, де проводиться робота з РР, необхідно зняти спецодяг, рукавиці та інші засоби індивідуального захисту, ретельно вимити руки та перевірити їх чистоту на радіометричному приладі

     При негайній обробці шкіри, незалежно від ступеня її забруднення і дезактивуючої речовини, видаляється до 90-98% нефіксованих РР, які на ній знаходяться. При незначному забрудненні (перевищення допустимих рівнів не більше ніж у 2,5 рази) РР добре видаляються під час миття теплою проточною водою з 72%- м господарським милом за допомогою волосяної щітки. Щіткою користуються без натиску, щоб не викликати пошкодження шкіри і проникнення РР всередину організму.

     Вода має бути проточною з температурою не вище 35°С, оскільки використання гарячої води погіршує результати очистки.

    У разі, коли відбулася фіксація РР в результаті їх реакції з білками шкіри, звичайна обробка за допомогою води і мила не ефективна. Для видалення остаточної активності використовують миючі засоби залежно від хімічних властивостей РР: адсорбенти (каолінова паста, порошок "Новость" та ін.), камплексоутворювачі (трилон Б, тринатрісва сіль, лимонна кислота, унітіол, оксатіол, розчин соди та ін.), слабкі розчини кислот (частіше соляна і лимонна). Ці засоби руйнують зв'язки ізотопу з білками шкіри, сорбують РР і легко змиваються зі шкіри.

     При дезактивації необхідно враховувати хімічні закономірності. Наприклад, забруднення радіоактивним фосфором не треба змивати милом, оскільки при цьому утворюються нерозчинні фосфати. В цьому разі краще користуватись синтетичними миючими засобами, наприклад ОП-ІО або 2%-м розчином соди.

      Радіоактивний йод легко видаляється при обробці водою з милом і наступним використанням окислювачів (перманганат калію) та обробкою розчином сульфіту. Використання води і мила ефективне при забрудненні ⁴²К і В інших випадках краще користуватись комплексоутворюючими засобами: трилон Б (при забрудненні^,90Sr та ⁵⁹Fe), унітіол та оксатіол (при забрудненні ¹⁹⁸Аи і ²⁰³Hg).

        При невеликих забрудненнях шкіряних покривів тулуба необхідно ретельно вимитись під душем з господарським 72%-м милом або засобом ОП-ІО.

       Сильно забруднені ділянки шкіри спочатку обробляють міцним розчином калію перманганату і 5%-м розчином сірчанокислого натрію. Потім ретельно миються під душем. Для обтирання оброблених поверхонь шкіри зручно користуватися одноразовими серветками або ватно-марлевими тампонами, котрі потім видаляють як тверді РАВ.

     Якщо радіоактивне забруднення супроводжувалось невеликим пошкодженням шкіри, то ранку необхідно декілька разів промити теплою проточною водою, а потім штучно викликати кровотечу під струменем води.

         Шкіру обличчя дезактивують водою з милом, волосся - водою з шампунем, до якого додають 3%-й розчин лимонної кислоти. Очі промивають під струменем теплої води з широко розкритими повіками. Для запобігання забруднення слізних каналів струмінь води направляють від внутрішнього кута ока до зовнішнього. У разі попадання РР до рота необхідно декілька разів прополоскати його теплою водою, а зуби і ясна вичистити зубною щіткою з пастою, після чого прополоскати 3%-м розчином лимонної кислоти.

      Якщо одноразова обробка частин тіла не дала необхідної чистоти, дезактивацію повторюють. Неефективні повторні обробки вказують на фіксацію ізотопу шкірою. Це е сигналом для взяття таких осіб під медичний нагляд.

     Індивідуальний контроль за дозами опромінення персоналу проводять один раз на місяць; контроль за рівнем забруднення робочих поверхонь, обладнання, спецодягу працюючих і їх шкіряного покриву – кожний раз після роботи з РР; рівень забруднення суміжних приміщень контролюється один раз на квартал, контроль за вмістом РР у повітрі робочих приміщень – не рідше двох разів на місяць, а в стічних водах – 1 раз на квартал.

       Дані всіх видів радіаційного контролю реєструються в журналі.

      Радіаційний захист населення і територій.  

      Радіаційний захист населення і територій включає[5]:

     1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

     2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

     3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

    4) використання засобів колективного захисту;

    5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

      6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;

      7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

      8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

     9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

       10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

             Радіаційний захист населення і територій забезпечується:

    1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

    2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

       а) засобів колективного та індивідуального захисту;

       б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

        в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

         Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту. Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

         Організація дозиметричного та хімічного контролю. Дозиметричний та хімічний контроль проводиться під керівництвом начальників усіх ступенів та командирів формувань ІДО. Дозиметричний контроль включає:

    o   контроль опромінення;

    o   контроль радіоактивного забруднення.

         Контроль опромінення проводиться з метою отримання даних при поглинені дози радіації для первинної діагностики. Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри. Контроль опромінення людей поділяється на дві групи ─ груповий та індивідуальний. При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку тощо), або проводиться розрахунковим методом за допомогою формули:

Р_сер• Т

Д =------------

К_посл

де Д – поглинута доза;Р_сер – середній рівень радіації (визначається за допомогою приладу); К ─ коефіцієнт ослаблення захисної споруди.

                   При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Цей метод застосовується для тих категорій, до яких не можна застосовувати груповий метод. Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні документи дозиметричного контролю: відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників; журнал контролю опромінення; картка обліку доз опромінення; журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦО); донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше. Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення. Допустимі дози опромінення:

       а) на воєнний час: при одноразовому опроміненні (до 4 діб) – 50 Р; при багаторазовому опроміненні за 30 діб – 100 Р;  за 3 місяці – 200 Р; за 1 рік – 300 Р.

       б) на мирний час: у нормальних умовах на 1 рік – 0, 5 бер.;

          для персоналу в нормальних умовах на 1 рік – 5 .Зер.;

          для населення аварійне опромінення на 1 рік – 10 бер.;

          для персоналу аварійне опромінення на 1 рік – 25 бер.

       Згідно з цими нормами для населення поглинена доза в нормальних умовах не повинна перевищувати – 0,5 бер за рік.

       Згідно з Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" № 15/98-ВР передбачені наступні перевищення допустимої дози опромінення:

      —           для населення 1 мЗв/рік (1000 мбер/рік – 0,1 бер);

       —           для персоналу: не більше 20 мЗв/рік (2000 мбер/рік – 2 бер).

            Допускається до 5 бер (50 мЗв) за умов, що середньорічна доза протягом п'яти років не більше 20 мЗв за рік (2 бер) в середньому. Структура дози опромінення поглинутої за рік виглядає таким чином:

     природний фон – 200 мбер;

       медична рентгенодіагностика – 150 мбер;

     будівельні матеріали – 100 мбер;

     додаткові джерела опромінення – 50 мбер.

          Контроль радіоактивного забруднення здійснюється з метою визначення ступеня забруднення радіоактивними речовинами людей, тварин, а також техніки, одягу, засобів індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу та інших об'єктів. Ступінь радіоактивного забруднення оцінюється шляхом замірів потужності експозиційної дози випромінювання від цих об'єктів приладами (ДП-5, ІМД-21 та інші) та порівнянням їх з нормою. На мирний час користуємося нормами, які визначені в "Основних санітарних правилах. ОСП-72/87" та НРБУ-97.

         Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступеня зараження ОР, СДОР людей, тварин, техніки, одягу, засобів індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу та інше. Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ).

         Якщо немає можливості визначити ОР, СДОР – береться проба і скеровується на аналіз в СЕС.

           Відповідальність за проведення контролю покладається: в містах та районах — на начальників штабів і служб ЦЗ міст, районів, командирів територіальних формувань ЦЗ; на ОГД — на начальників штабів та служб ЦО і командирів об'єктових формувань; за непрацюючим населенням — на штаби ЦО міст, районів із залученням начальників ЖЕКів. На об'єктах розробляється наказ з організації дозиметричного та хімічного контролю, в якому визначається:

              порядок забезпечення технічними засобами контролю;

              організація видачі засобів контролю;

             облік доз опромінення та ступеню забруднення РР, ОР, СДОР;

             подання донесень про поглинені дози, ступені зараження;

             обов'язки посадових осіб з ведення контролю;

        режими радіаційного захисту та порядок впровадження їх в дію.

         Під режимом радіаційного захисту розуміємо порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

         Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

        Тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів: рівня радіації; захисних властивостей захисних споруд; захисних властивостей промислових та житлових будівель. На випадок ядерного вибуху відпрацьовано 8 типових режимів радіаційного захисту:

     §  № 1-3 – для населення, яке не працює;

     § № 4-7 – для робітників та службовців об'єктів, які продовжують виробничу діяльність в умовах радіаційного зараження (працюють у закритих приміщеннях);

     § № 8 – для особового складу формувань, які проводять аварійно-рятувальні роботи на зараженій місцевості.

    § Виконання режиму радіаційного захисту передбачає декілька етапів:

      а) для населення:

    o   1-й етап – укриття населення в захисних спорудах; 2-й етап – поперемінно укриття в захисних спорудах та будинках;

    §  3-й етап – укриття в будинках з обмеженим перебуванням на вулиці;

     б) для робітників та службовців:

     §  1-й етап – укриття в захисних спорудах;

     §  2-й етап – робота з використанням для відпочинку захисні споруди

     §  3-й етап – робота з відпочинком у житлових будинках з обмеженим перебуванням на відкритій місцевості.

         Користуючись режимами, необхідно вважати, що робоче місце повинно бути розташовано в закритому приміщенні. Якщо люди працюють на відкритій місцевості, то запроваджується режим № 8, який передбачає позмінну роботу особового складу формувань в умовах радіаційного зараження.

         Заходи щодо укриття людей: якщо протягом перших десяти діб сукупна ефективна очікувана доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер); тимчасова евакуація людей: якщо протягом одного тижня ефективна доза опромінення може досягти 50 мілізівертів (5 бер).

        Йодна профілактика застосовується: якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопичення в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мілігрей (5 рад) згідно з встановленими міністерством охорони здоров'я України нормами.

      Рішення на введення режимів радіаційного захисту приймають: для населення – НЦЗ міста, району, сільської Ради, де населення проживає; для робітників та службовців - НЦЗ об'єкта.

       При рівнях радіації, коли захист не може бути забезпечений введенням режиму, проводиться евакуація. Рішення на евакуацію приймає старший начальник.

      Таким чином, завчасне розроблення та впровадження режимів радіаційного захисту робітників та службовців об'єктів, а також населення зменшить або повністю виключить ураження людей.

        Забезпечення засобами радіаційно-хімічного захисту. До засобів радіаційно-хімічного захисту відносяться:

        1. Засоби індивідуального захисту, до яких належать: – засоби захисту органів дихання:

          а) протигази: загальновійськові: РШ-4, ПМГ, ПБФ;

             цивільні: ГП-5, ГП-5М, ГП-7, ГП-7У, ГП-7В;

               дитячі: камери захисна дитяча КЗД-4, КЗД-6 (до 1,5 року);

        ДП – 6 (для старшого віку); ПДФ-Д (від 1,5 до 7 років); ПДФ-Ш (від 7 до 17 років); ПДФ – 7 (від 1,5 до 14 років);

                ізолюючі: ІП-4, ІП-5, ІП-46;

              промислові: (для захисту від СДОР);

           додаткові патрони ДПГ-1, ДПГ-3;

       б) респіратори: Р-2; РУ-6Ом, РПГ-67 та інші;

           в) простіші: ВМП – ватно-марлева пов'язка; ПТМ-1 – протипилова тканинна маска;

       2. Засоби захисту органів шкіри:

         а) спеціальні засоби: – Л-1– легкий захисний костюм; ЗЗК – загальновійськовий захисний костюм; ЗКЗК – загальновійськовий комплексний захисний комплект; ЗФО-58 – захисно-фільтруючий одяг;

       б) щоденний і виробничий одяг (обробляється пастою К-4, або мильно-масляною емульсією для надання водонепроникності).

      3. Прилади радіаційної і хімічної розвідки та дозиметричного контролю:

радіаційної розвідки: ДП-64 – індикатор; ДП-3 – рентгенометр; ДП-5А(Б,В) – радіометр-рентгенометр; ДП-100, "Бела" – радіометри ; ІМД-1, ІМД-21 – вимірювачі потужності дози; "Прип'ять" та інші побутові прилади.

          хімічної розвідки: ВПХР – військовий прилад хімічної розвідки; ППХР – напівавтоматичний прилад хімічної розвідки; ГІХР-МВ – прилад хімічної розвідки медичний (ветеринарний); ПХЛ-54 – польова хімічна лабораторія; ГСП, ГСА – газоаналізатори; дозиметричного контролю: ДП-24; ДП-22В; ІД-1; ІД-11; ДК-02; ІД-02 та інші - дозиметри.

            4. Засоби фільтровентиляції і регенерації повітря: ФВК-1, ФВК-2 – фільтровентиляційний комплекс; ВПУ-200, ФП-300, ФП-1000 – фільтр поглинач; РУ-150/6 – регенераційна установка; РП-50, РП-100 – регенераційний патрон.

           5. Комплекти і прилади спеціальної обробки і знезараження:

          ІПП-8 – індивідуальний протихімічний пакет;

          ІДК-1 – індивідуальний дегазуючий комплект;

        ДК-4 – дегазуючий комплект;

       ІДП-С – індивідуальний дегазуючий пакет селікагелевий.

       6. Медичне майно: АІ-2 – індивідуальна аптечка; ППІ – індивідуальний перев'язочний пакет; ІПП-8 – індивідуальний протихімічний пакет.

       З метою захисту формувань ЦЗ, робітників, службовців і решти населення області від РР, ОР, СДОР штабами ЦЗ організовується забезпечення їх засобами радіаційного та хімічного захисту.

        Видача засобів радіаційного та хімічного захисту організовується при можливій загрозі радіоактивного та хімічного зараження при розташуванні формувань, робітників, службовців і решти населення в місцях постійного проживання, роботи. У випадку тимчасового відселення (евакуації) для видачі засобів радіаційного ті хімічного захисту, забезпечення ними здійснюється за місцем нового розташування, При різкій зміні ситуації (аварії на залізниці, районі ХНО тощо), що не дозволяє своєчасно доставити засоби захисту зі складів області, використовуються засоби захисту, що є у наявності на підприємствах державної та інших форм власності

         Видавання засобів радіаційного та хімічного захисту зі складів обласної державної адміністрації здійснюється на підставі розпорядження начальника ЦЗ. У встановлений час автомобільні колони від районів (міст) прибувають на склади і подають на його районні пункти видачі, створені на базі одного чи кількох із промислових підприємств району.

         Фільтруючі протигази ГП-5 (ГП-7), дитячі протигази для школярів, а також засоби для непрацюючого населення подаються на пункти видачі шкіл, дитячих дошкільних установ, лікарень, пологових будинків, житлово-комунальних контор (дільниць). З цією метою до складу відповідальних за отримання майна входять посадові особи від районного відділу освіти, житлово-комунального управління (відділу, об'єднання), відділу охорони здоров'я та інших. Промислові підприємства та інші установи отримують засоби захисту на районних пунктах видачі за завчасно оформленими накладними.

Для видачі засобів індивідуального захисту на ОГД, організаціях, установах ЖЕК, ЖЕД створюються (завчасно) пункти видачі, які діють через дві години після отримання розпорядження. Майно невоєнізованих формувань зберігається на об'єктах господарської діяльності окремо, у будь-який час повинно бути готове для видачі без зупинки виробничої діяльності.

      Сховища використовуються тільки тоді, коли вони мають установку для регенерації повітря "Режим III". Повітря, що видихається пропускають через регенераційну установку відбираючи з нього двоокис вуглецю і додаючи з балонів кисень. Тиск у сховищі треба підтримувати трохи вищий, ніж у зовнішньому середовищі.

          Евакуація населення. Населення евакуюється з небезпечної зони і повертається тільки коли концентрація СДОР у повітрі зменшиться до нормальних границь. Виводити людей завжди треба в напрямку перпендикулярному до напрямку вітру.

     В плані ІДО об'єкта на мирний час плануються заходи з захисту від СДОР:

       §  інженерно-технічні заходи зі зберігання та використання СДЯВ;

       §  оповіщення про небезпеку ураження;

      §  хімічна розвідка;

       §  використання засобів колективного та індивідуального захисту;

      §  надання допомоги ураженим;

     §  евакуація людей з небезпечної зони; локалізація та ліквідація зараження.