Лекція №6 "Структурно – функціональна організація людини з точки зору взаємодії з навколишнім середовищем"

1. Аналізатори людини та їх роль в оцінці небезпечних факторів середовища.

На людину постійно діє безперервний потік зовнішніх подразників, а також різноманітна інформація про процеси, що відбуваються всередині організму й поза ним. Прийняти цю інформацію і правильно зреагувати на велику кількість подій людині дають змогу її органи відчуттів: очі, вуха, язик (як орган смаку), ніс (як орган нюху) тощо. Кожний з цих органів влаштований так, що реагує на певні явища довкілля, перетворює сигнали зовнішнього світу (звук, світло, запах, механічні подразнення) в сигнали нервової системи – нервові імпульси.

Мозок отримує ці сигнали, переробляє їх і посилає „наказ” виконавчим органам: людина зупиняється, побачивши червоне світло світлофора; поспішає на кухню, відчувши запах підгорілої їжі; знімає трубку, коли дзвонить телефон. Органи чуттів працюють постійно, вони спрямовують дії й контролюють їх.

Кожен вид рецепторів сприймає тільки один вид подразнень. Лише кілька квантів світла достатньо для виникнення зорового відчуття.

Слухові рецептори починають посилати сигнали до мозку, коли барабанна перетинка зміщується на відстань у десять разів меншу від атома водню; достатньо 2-3 молекул пахучої речовини, щоб відчути запах.

Будь-який аналізатор людини складається із рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового закінчення. Рецептор перетворює енергію подразнення у нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси до кори головного мозку. Мозковий кінець аналізатора складається з ядра та розсіяних по корі головного мозку елементів. Розсіяні елементи забезпечують нервові зв’язки між різними аналізаторами. Між рецепторами та мозковим кінцем існує двосторонній зв’язок, який забезпечує саморегуляцію аналізатора. Особливістю аналізаторів людини є їх парність, що забезпечує високу надійність їх роботи за рахунок часткового дублювання сигналів та динамічної неоднозначної функціональної асиметрії.

Таким чином, рецептори, шляхи, по яких передається збудження, і спеціальні зони кори великих півкуль головного мозку становлять єдину систему, де народжується відчуття й відбувається розрізнення подразнень. Цю систему І.П. Павлов назвав аналізатором.

Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і в середині самого організму.

Види аналізаторів у людини:

зоровий, слуховий шкірний

 руховий, смаковий, нюховий, вестибулярний, вісцеральний

Нейрони спілкуються між собою за допомогою електричних імпульсів. Інформація від одного до іншого передається зі швидкістю 60 км/год

Розрізняють такі види рецепторів:

  Механорецептори, що сприймають механічну енергію

          Н-д: слуховий, вестибулярний, руховий, частково вісцеральний

Хеморецептори – нюховий, смаковий.

Терморецептори – шкірний.

Фоторецептори  - зоровий

Властивості аналізаторів:

- надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників;

- спроможність до адаптації;

Характерною для аналізаторів є здатність їх пристосувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Ця властивість дістала назву адаптації. Завдяки їй при високих інтенсивностях діючих подразників чутливість знижується і, навпаки, при низьких – підвищується. Наприклад, потрапляєте чи то до яскраво освітленого приміщення, чи до темного, і нічого не бачите – проте ця сліпота дуже швидко минає.

-          спроможність тренування;

Ця властивість полягає як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптаційних процесів.

-         спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника.

-         Аналізатори за умови нормального функціонування перебувають у постійній взаємодії.

Саме завдяки цій здатності вікарування, тобто взаємозаміни, люди позбавлені деяких, іноді навіть кількох аналізаторів, живуть повноцінним життям, сприймаючи навколишній світ у всьому розмаїтті його виявів.

-                    наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

Абсолютна межа чутливості  -2 рівні:

нижня абс межа – мінімальна величина подразника, що викликає чутливість.

верхня абсолютна межа – мах –допустима величина подразника, що не викликає в людині біль.

Диференційна межа визначається найменшою величиною подразника. яка дає відчути його зміну.

Це положення було введено нім фізіологом  Вебером і кількісно описано нім. фізиком Фехнером.

Основний психофізіологічний закон фізіології Вебера-Фехнера.

Інтенсивність відчуття пропорційна логарифму інтенсивності подразника:

S =CLn1,          де  S- інтенсивність(або сила) відчуття,                  .                                  1 –   величина подразника; С –коефіцієнт пропорційності.

2. Функції та будова зорового аналізатора

Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо вказати, що понад 90% інформації про зовнішній світ ми отримуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нанометрів (нм) (Діапазон світлового випромінювання) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес нервового збудження. Це відбувається у сітчастій оболонці ока. Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття світла, тобто спектрального складу світлового (сонячного) випромінювання.

Слід зазначити, що зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики, такі як: інерція зору, зорове відображення (міражі, гало ілюзії), видимість. Останнє свідчить про складність процесів, що відбуваються в зоровій системі по сприйняттю реальної дійсності і безумовної участі в цій діяльності нашого мислення.

Зв’язок між зоровим сприйняттям довжини хвилі і суб’єктивним відчуттям світла.

Довжина хвилі (нм )                                                          Відчуття кольору

380-450                                                                             фіолетовий

480                                                                                       синій

521                                                                                     зелений

573                                                                                      жовтий

600-650                                                                          жовтогарячий

650-780                                                                             червоний

 Будова ока.  Око розташоване в очній ямці черепа(очне яблуко)

Очне яблуко має три оболонки: білкова, судинна, внутрішня.

І.Білкова (зовнішня) –склера  найщільніша, найміцніша. Складається: 1) рогівка – пропускає і заломлює промені світла, оберігає око від ушкоджень і пилу; б) окорухові м’язи; в) зоровий нерв і кровоносні судини.

ІІ. Судинна складається: а) райдужка (містить пігмент меланін, що визначає забарвлення – від блакитного до темно коричневого кольору), в центрі райдужки є отвір – б) зіниця (діаметр зіниці змінюється в результаті емоційних реакцій); в) ціліарне тіло: складається з війкових м’язів і кришталика; г)власне судинна оболонка – густа сітка кровоносних судин, що забезпечують безперервне живлення ока.

ІІІ. Внутрішня оболонка –сітківка – світло сприймальна оболонка ока, здійснює первинну обробку зорового сигналу.

У оці від початку рогівки і до сітківки розташовані середовища, які по різному заломлюють промені світла. Промінь світла через все око  з різною швидкістю. Якщо швидкість променя світла в повітрі дорівнює 300000 км/с, то в середовищі ока вона знижується до 200000 км/с. У наслідок цього на поверхні, яка відокремлює ці середовища, відбувається заломлення світла, або рефракція.

Допоміжний апарат – брови, повіки, вії.

2.1. Оптична система ока

Оптична система ока – забезпечує чітке зображення предметів на сітківці ока. Схему оптичної системи ока можна побачити тут.

Складається: рогівка; рідина; передня і задня камери; кришталик; скло видне тіло 

Оптична система ока характеризується оптичною силою, яку визначають у діоптріях.

1 діоптрія – це точка сходження після заломлення в лінзі паралельних променів. Фокусна відстань – відстань від центра кришталика до сітківки. У нормі вона становить 17 мм. F = 1\0,017=59діоптріям.

При наближенні предметів заломлююча сила в ньому збільшується за рахунок збільшення кривизни кришталика.

 Отже, зображення на сітківці буде дійсним, зменшеним зворотнім. У зорових нервових центрах зображення буде таким, як в дійсності

Коли людина дивиться вдалечінь, предмети, що розташовані близько нечіткі і навпаки.

Здатність ока пристосовуватись до ясного бачення предметів, що знаходяться на різній відстані називається акомодацією. З віком акомодаційна здатність зменшується.

Надходження зорової інформації лімітується такою властивістю – як миготіння. Частота миготіння у людини приблизно становить 15-20 раз за хвилину, за рахунок цього відбувається втрата інформації, що становить ≈10-20%

3. Cлуховий аналізатор та його функції

                  Слуховий аналізатор – є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності.

У середовищі, що оточує людину, постійно відбуваються різноманітні механічні процеси, що викликають коливання повітря. Більшість таких коливань мають велике сигнальне значення, тобто несуть інформацію про явища, походження яких послужили причиною цих коливань. Завдяки слуховому аналізатору людина сприймає (відчуває) коливання повітря – ось чому передача звуку  в безповітряному просторі неможлива.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів.

Звук – це хвильовий коливальний процес, що відбувається у пружному середовищі і викликає слухове відчуття. Але  сприймання людиною звуків вибіркова, тому ми говоримо про звуки, які чуються не чуються. Всі ці  звуки  в загальному нагадують спектр сонячних променів, які характеризуються видимим спектром – від фіолетового до червоного – і невидимим – інфра-ультра - фіолетова. По аналогії з сонячним спектром звуки, які не сприймаються людським вухом називаються інфразвуками, ультразвуками, гіперзвуками.

Людське вухо сприймає звукові хвилі з інтенсивністю від 10^{– 2} до 10² Вт\м ² і частотою 16....20000 Гц, коливання частотою  > 20000Гц наз. Ультразвуком;  < 16 Гц – інфразвуком, гіперзвук коливання – від 10⁹ до 10¹³ Гц

За одиницю вимірювання і інтенсивності звуку прийнято децибел ( дб), тобто 0,1 бела.

Акустичні величини деяких звуків у природі

Згідно правилам дотримання тиші, які затвердила Київрада, рівень шуму в квартирах не повинен перевищувати 40 дб і 30 дб вночі(шепіт, який чути на відстані 5 м). Забороняється : голосно співати, кричати, створювати шум від виробних приладів в нічний час від 22.0 до 8.00 (раніше було з 23.0 до 6.0). За порушення тиші попередження або штраф від 17 до 51грн.                   

Основні методи боротьби із шумом:

1.Заходи боротьби із шумом у джерелах його утворення:

а) конструктивні заходи:

  - акустичне проектування шумних підприємств;

  - озеленення територій господарств і міст;

  - заміна недосконалих конструкцій.

б) технологічні заходи:

  - удосконалення технологічних процесів виготовлення різних деталей

  - поліпшення якості складання вузлів;

в) експлуатаційні заходи:

   - своєчасне регулювання та змащування деталей.

2. Заходи боротьби із шумом на шляху його поширення:

    - дистанційне управління машинами;

   - автоматизація процесів;

    - звукоізоляція.

3. Заходи боротьби із шумом за допомогою організаційних методів:

     - раціональний режим праці;

     -  суміщення шумних і безшумних робіт;

     - повноцінний сон і відпочинок;

     - періодичний медичний огляд.

4. Заходи боротьби із шумом за допомогою індивідуального захисту:

     - протишумові тампони;

     -  навушники;

     - протишумовий одяг;

Підраховано, що на виробництві внаслідок підвищення шуму на 25 дб продуктивність праці знижується приблизно на 25%, а виробництво бракованої продукції зростає на 12%. В районах сучасних великих аеропортів у радіусі до 15 км спостерігається помітне погіршення здоров’я населення.                 

 Вплив звуків на нервову систему людини

Пояснити причину „неуживчовості” жінок в чоловічих колективах вдалось вченим із Шефілдського університету, що знаходиться у Великобританії. Виявилось, що чоловіки просто.... не сприймають жіночий голос як засіб для передачі ділової інформації.

 Провівши дослідження, спеціалісти вияснили, що в головному мозку чоловіків більш мелодійний голос жінки оброблюється в тій же частині слухової зони, що відповідає за сприйняття музики. Тому у чоловіків, що слухають жіночий голос, в першу чергу включаються емоції. Вони то і мішають розпізнати змістовне навантаження окремих фраз.

Властива жінкам мелодійність голосу здатна збити з толку любого представника чоловічої статті. Є така галузь науки як психолінгвістичне програмування. Цей спосіб навіювання (внушение) людині визначеної інформації шляхом спеціально підібраної мелодії, тембру голосу і ритму. Плавна жіноча мова діє на зону почуттів, і чоловік практично не розуміє слів. Якщо жінка таким чином заговорить з колегою по роботі, він також відчує якісь її флюїди, але суті сказаного до кінця не розбере. Діловій розмові це звичайно мішає – і тому чоловіки на підсвідому рівні стараються вижити незрозумілу жінку із свого колективу. Але це звичайно не повід забракувати всіх представниць слабкої статті -  як ділових партнерів. Є яскраві приклади вміння жінок говорити з чоловіками на їх мові – а саме мові логіки.

4. Тактильний (шкірний) аналізатор

Тактильний аналізатор теж відіграє особливу роль у житті людини. Особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху, людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може „чути”, „читати”, тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов’язана функціонуванню механорецепторів шкірною аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

Функції шкірного аналізатор: Захисна -  шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин.  шкіра виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Шкіра має значення і як депо крові –завдяки великій кількості кровоносних судин у шкірі дорослої людини в них може затримуватися до 1 л крові.  Секреторна функція забезпечується сальним і потовим залозами. Обмінна функція шкіри полягає в процесах регуляції загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводного.

Як частину шкірного аналізатора розглядають температурно-сенсорну систему, яка складається з рецепторів і провідникових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при визначеному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача). При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі – судини звужуються і тепловіддача зменшується. Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту.

Механізм дії:  Механічна дія викликає деформацію нервових закінчень, у результаті, якого виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс

 Відмінна риса шкірного аналізатора – рецепторна площа дотику більша ніж у інших органів чуття – це забезпечує високу чутливість.

Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається за мінімальним тиском на шкіру. Що викликає ледь помітне відчуття дотику. Найбільш високо розвинута чутливість на ділянках тіла де розташовано багато нервових закінчень (пальці рук, губи, долоні). Порогами чутливості для кінчиків пальців рук є 3г\мм², на животі – 26г\мм², на п’яті – 250 г\мм²

Крім тактильних рецепторів в шкірі людини знаходяться теплові та холодові рецептори. Загальна кількість точок холоду на тілі людини становить ≈ 250000, а тепла всього 30000.

Шкіра людини в різних місцях тіла, завдяки особливостям процесу терморегуляції, має неоднакову температуру, що суттєво позначається на чутливості. Так, наприклад, металевий предмет при 30⁰С обличчям та шиєю сприймається як холодний, а пальцями ніг як теплий. Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри становить 30- 32⁰С.

Чому на початку лекції було сказано, що деякі науковці виділяють 10 аналізаторів?

Для тактильного аналізатора характерні  температурні і больові рецептори.

Між тактильними та больовими рецепторами існує суперечливий зв’язок. Проявляється в тому, що найменша щільність больових рецепторів приходиться на ті ділянки шкіри, які найбільш багаті тактильними рецепторами і навпаки. Ця суперечливість обумовлена різними функціями рецепторів у житті людини.

Больові відчуття викликають захисні рефлекси, такі наприклад, як рефлекс віддалення від подразника. Тактильна чутливість пов’язана з орієнтовним рефлексом, що викликає, наприклад, рефлекс зближення з подразником.

Англійський лікар, натураліст і поет Еразм Дарвін (дід Чарльза Дарвіна) стверджував у 1794 р, що специфічних рецепторів болю немає, а біль виникає при надзвичайно сильних подразненнях рецепторів тепла; дотику та ін.

Проте теорія специфічності рецепторів болю, яку сформулював наприкінці 19 ст. німецький дослідник М. Фрей, передбачив існування різновидів рецепторів болю (ноцицепторів)

Біологічне значення болю полягає в тому, що він є сигналом різних хворобливих, патологічних процесів – є сигналом небезпеки

Больові відчуття спричиняються тепловим, холодовим, хімічним та механічним впливом, коли інтенсивність його значно перевищує пороги чутливості.

Больова чутливість притаманна майже всім ділянкам тіла людини, вона може бути пов’язана з внутрішніми органами чи поверхнею шкіри. В наш час ще зовсім не зрозумілим є походження болю. Наприклад, тканина мозку є безболісною, а голова може боліти, безболісною є кісткова тканина, а окістя, навпаки має дуже високу больову чутливість.

В ділянці болю основний психофізіологічний закон не діє. Тут спостерігається майже пряма залежність між відчуттям і подразненням в діапазоні до порога чутливості.

Багато таємниць болю ще належить розгадати. Н-д: своєрідним є феномен рефлекторного болю. Суть цього феномену полягає в тому, що відчуття болю сприймається не в місці пошкодження(переважно у внутрішніх органах) , а в іншому. н-д біль серця віддає в області лопатки, спини...Ще М.І. Пірогов відмітив, що багато хто з ампутованих відчуває фантомний біль у пальцях, яких вже давно немає.  Формування больового відчуття пов’язане з діяльністю центральної нервової системи та її вищого відділу – кори головного мозку

5. Допоміжні аналізатори.

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор. Він відіграє надзвичайно важливу роль у здоров’ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджують людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого характеру. Однак ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття „внутрішнє середовище організму”. Коли ми говоримо про поганий стан здоров’я, то це стосується передусім порушення рівноваги внутрішнього середовища організму.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує погана клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість.

„

Вестибулярний - функціонування, відчуття положення і переміщення тіла в просторі, а також відповідні їм реакції з боку скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

Смаковий – відповідає за відчуття  смакових відчуттів людини що являють собою наслідок складного комплексу фізично-хімічних, нейро - фізіологічних та психологічних процесів, які мають виняткову біологічну значущість у нашому житті.

Рецептори смаку – це спеціалізовані клітини, які розташовані в ротовій порожнині – на язиці, в слизовій оболонці, внутрішній поверхні щік і піднебіння.

В фізіології та психології розповсюджена чотирьохкомпонентна теорія саку, згідно з якою існує 4 елементарні смакові відчуття: солод, кисл, гіркого, солон. – все інше є їх комбінація. Спостерігається досить чітка спеціалізація рецепторів до сприйняття різних смакових подразників. Н- д: до солодкого – найчутливішим є кінчик язика, до кислого – його краї; до гіркого – корінь язика.

Таким чином. Ми найчутливіщі до гіркого. Менш чутливі до кислого, і однаковою мірою сприймаємо солодке і солоне

Процес смакосприйняття, як я вже розповідала, зумовлюється збудженням смакового аналізатора. В яких ділянках кори головного мозку міститься смаковий аналізатор достеменно невідомо.

Абсолютна чутливість органа смаку досить висока. Найвища чутливість спостерігається при Т +37⁰С. З підвищенням температури чутливість смакового аналізатора зменшується. При 0⁰ спостерігається різке зниження чутливості до всіх смакових речовин.

Руховий – сукупність нервово-рецепторних утворень, які сприймають стан опорно-рухового апарату і забезпечують формування відповідних відчуттів, що супроводяться руховими і вегетативними рефлексами. Руховий відповідає за м’язову рухову активність, що  практично безперервно супроводжує всі вияви людської діяльності. Коли людина рухається, спокійно стоїть, і навіть лежить, чи спить, її скелетна мускулатура не буває ніколи в стані цілковитого спокою.

Опорно-руховий апарат складається з скелету, зв’язків, суглобів і м’язів. Скелет і м’язи ростуть і функціонують як єдине ціле.

Нюховий – це функціональна система, яка спеціалізується на сприйнятті хімічних подразників і формуванні специфічного відчуття запаху.

Стосовно механізмів сприйняття запахів існують різні теорії. Найбільш визнана стереохімічна теорія запахів. Згідно з цією теорією: на мембрані нюхових рецепторів містяться білкові молекули певної просторової структури. Якщо структура пахучої речовини підходить до структури білка, як ключ до замка, мембрана нюхового рецептора збуджується і виникають нюхові відчуття.

Гострота нюху вимірюється пороговою концентрацією пахучої речовини, що спричиняє відчуття запаху. Їх вимірюють  кількістю молекул пахучої речовини в 1 см3. На гостроту нюху вплив температура, і вологість. Оптимальна t +30С; нюх при голоді загострюється. У новонародженої дитини з 6 по 30 день життя формується здатність розрізняти запах матері та материнського молока. Мах гострота нюху у дітей від 5-10 років.

У людини є 10млн. нюхових клітин(вівчарка – 220млн., кролик - 100млн.)

Отже, у сучасному розумінні гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією в усіх її ланках.

Слід зазначити, що це досить складне визначення свідчить про те, що дотепер ще не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища і його мінливості.

Вестибулярний - функціонування  і відчуття положення і переміщення тіла в просторі, а також відповідні їм реакції з боку скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

5.1. Основні властивості організму

5.1. Основні властивості організму

1. Розвиток –  це незворотна, спрямована і закономірна зміна організму (від запліднення до смерті). Процес розвитку  організму нерозривно пов'язаний з його зміною. У ході зміни організму відбуваються зміни його станів. Тобто можна сказати, що змінюються ті параметри, які визначають стан організму.

Стан організму характеризується параметрами обмінних процесів, за допомогою яких організм обмінюється з навколишнім середовищем речовиною,  енергією та інформацією. Таким чином, однією з умов розвитку організму, як системи, є метаболізм, тобто обмін речовиною всередині  організму, а також необхідність збереження внутрішньої структури організму,  його самоорганізації – стаціонарності. Стаціонарний стан – це стан динамічної рівноваги,  при якому деякі істотні для  організму величини і характеристики не змінюються з часом. Стан стаціонарності забезпечується гомеостазом.

2. Гомеостаз (від грец. homoios – подібний, однаковий і stasis – нерухомість, стан) – відносна динамічна сталість складу і властивостей системи. Стаціонарність і гомеостаз системи забезпечують її стійкість і самобутність.

Кардинальною властивістю організму є здатність його адаптуватись (пристосовуватись) до умов зовнішнього середовища. В основі адаптації лежать функціональні або структурні зміни, скеровані на збереження відносної сталості внутрішнього середовища організму  гомеостазу.

Гомеостаз - відносна сталість внутрішнього середовища організму людини (кров, лімфа, тканинна рідина) і стійкість основних фізіологічних функцій (кровообіг, дихання, терморегуляція, обмін речовин ).

Кров, лімфа і тканева рідина утворюють внутрішнє середовище організму, яке омиває його тканини та клітини. Кров має рідку консистенцію, завдяки чому може вільно переміщуватись по кровоносних судинах. Кров виконує такі функції: транспортну, захисну, дихальну, терморегуляційну, трофічну, екскреторну.

Кров складається з рідкої частини - плазми (близько 58% об'єму) і формених елементів - клітин (42%): еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів (табл.1). Загальна кількість крові в організмі дорослої людини в нормі становить 6 − 8% маси тіла (приблизно 4,5 - 6 л).Об'єм циркулюючої крові становить 40 − 45% загального об'єму крові, остання частина крові знаходиться в кров'яному депо: печінці, селезінці, тканинах.  Втрата 1/2 − 1/3 об'єму крові небезпечна для життя. Невелика крововтрата (до 0,5л) компенсується організмом самостійно за рахунок викиду крові в судинне русло зі селезінки і переходу води з тканин у кров'яне русло.

Коливання великої кількості показників гомеостазу в певному діапазоні свідчать про те, що живий організм є динамічною системою, яка спроможна адаптуватися до конкретних умов існування, але можливості пристосування обмежені певними  параметрами  

(температура тіла – 36⁰ - 37⁰,  вміст глюкози 3.3 – 3.5 моля/ л).

Відхилення головних показників гомеостазу від норми - це вже перехід до іншого стану існування – до хвороби або навіть до смерті.

3. Реактивність - здатність організму відповідним чином реагувати на впливи зовнішнього середовища визначається станом реактивності людини.

Розрізняють індивідуальну і групову реактивність. Індивідуальна реактивність зумовлена спадково набутими факторами. Вона залежить від умов, в яких організм розвивається, характеру харчування, кліматичного поясу, вмісту кисню в атмосферному повітрі. Реактивність залежить від статі (жінки більш стійкі до гіпоксії, крововтрати, голодування), від віку. Ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю. Найвища реактивність у зрілому віці, найнижча − в старості. За формами прояву розрізняють підвищену (гіперергія), понижену (гіпоергія), видозмінену (дезергія) реактивність.

4. Резистентність - це стійкість організму до дії патогенних факторів. Реактивність і резистентність тісно пов'язані між собою. Разом вони відтворюють основні властивості живого організму. Якщо вплив зовнішнього середовища буде значним або тривалим, це може зламати функціональну систему (виникнуть структурно-фізіологічні порушення), і, як наслідок, людина захворіє або в неї буде змінено спадковість.

5. Витривалість (живучість) – це здатність організму зберігати свої функціональні особливості або можливість їх відновлення при відхиленні умов зовнішнього середовища від оптимальних для нього параметрів. Іншими словами, йдеться про збереження будь-яких форм існування системи (включаючи латентні – тобто пригнічені, приховані), що дозволяють уникнути необоротного припинення функціонування системи (тобто руйнування, смерті).

6. Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) характеризує здатність сприймати ті чі інші несприятливі параметри зовнішнього середовища. Найчастіше цей термін застосовується при бажанні  виразити відношення до конкретних чинників середовища. Наприклад, організми можуть бути толерантні до охолоджування, нагрівання, висихання, голоду, дефіциту кисню і т. ін. Це означає, що вони можуть витримувати помітні відхилення даних параметрів убік несприятливих значень.

порушенні функцій і структури системи(межа стійкості) або в повному припиненні існування системи(межа витривалості).

7. Еластичність організму – це його здатність відновлювати числові значення параметрів свого стану (повертатися в колишній стан) після зняття навантажень, що впливають на систему.