Тема 4. СВІТОВА ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА ТА РОЛЬ ВТО У ЇЇ ФОРМУВАННІ

1. Туристична політика: визначення та значення

Ефективне функціонування системи туризму неможливо без планування, регулювання, координації й контролю з боку структур, відповідальних за його розвиток. Це спричиняється необхідність розробки й реалізації туристської політики.

Із усього вище перерахованого можна зробити висновок, що туристична політика – це система методів, мір і заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного й іншого характеру, що здійснюється урядовими, державними й приватними організаціями, асоціаціями й установами з метою створення умов для розвитку туристської індустрії, раціонального використання туристичних ресурсів, підвищення ефективності функціонування системи туризму.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

визначення основ безпеки туризму;

нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Основними пріоритетними напрямками державної політики в області туризму є:

удосконалення правових основ регулювання відносин в області туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних й іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

розвиток в'їзного й внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

розширення міжнародного співробітництва, затвердження України на світовому туристичному ринку;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення й гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного й іншого видів регулювання;

забезпечення доступності туризму й екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених громадян шляхом впровадження пільг щодо цих категорій осіб.

2. Всесвітня туристична організація

Всесвітня туристична організація була створена в 1925 р. як Міжнародний конгрес офіційних туристичних асоціацій в Гаазі. Після Другої світової війни організація була перейменована в Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, і її штаб-квартира була переведена в м. Женеву (Швейцарія). Міжнародний союз був технічною неурядовою організацією, до складу якої в період піка її діяльності входили 109 національних туристичних організацій (НТО) і 88 Асоційованих членів, у тому числі, що представляють приватні й суспільні групи.

В 1967 р. члени Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій призвали до перетворення його в міжурядовий орган, уповноважений вирішувати у всесвітньому масштабі всі пов'язані з туризмом питання й співробітничати з іншими компетентними організаціями, що особливо входять у систему Організації Об'єднаних націй, такими як Всесвітня організація здоров'я, ЮНЕСКО й Міжнародна організація цивільної авіації.

У грудні 1969 р. Генеральна асамблея ООН прийняла відповідну резолюцію, у якій визнавалася вирішальна й центральна роль, що перетворений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій повинен грати в сфері туризму разом з існуючим у рамках ООН механізмом. У виконання цієї резолюції в травні 1974 р. статутні документи ЮНВТО були ратифіковані державами, офіційні туристські організації яких входили в Міжнародний союз.

Таким чином, Міжнародний союз офіційних туристичних організацій був перетворений у Всесвітню туристичну організацію, перша Генеральна асамблея якої пройшла в Мадриді в травні 1975 р. Секретаріат Організації розмістився в Мадриді на початку наступного 1976 р. за запрошенням іспанського уряду, що надав будинок для штаб-квартири.

В 1976 р. ЮНВТО одержала статус виконавчого агента Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, а в 1977 р. була підписана офіційна угода між ВТО й ООН. В 2003 р. ЮНВТО одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй й, таким чином, підтвердила свою провідну роль у сфері міжнародного туризму.

Із самого початку роботи Організації число членів ЮНВТО і її роль у світовому туризмі продовжували рости. В 2005 р. у її склад входили 145 країн, 7 територій і близько 300  членів, що приєдналися, які представляють приватний сектор, освітні установи, туристські асоціації й місцеві туристські адміністрації.

Основною метою ВТО, відповідності до ст. З Статуту ВТО, є «сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних людських цінностей для всіх людей без поділу на раси, стать, мову і релігію». Основні завдання ВТО: розширення і поглиблення співробітництва держав - членів цієї організації в галузі туризму з метою розвитку країн і регіонів; удосконалення якості утворення і професійної підготовки туристичних кадрів; планування, розробка і реалізація заходів для захисту і раціонального використання навколишнього середовища в контексті світового розвитку; підвищення якості туристичного обслуговування і забезпечення безпеки туристичних послуг; вивчення туристичного ринку, збирання, аналіз і систематизація статистичних даних, прогнозування розвитку туризму; забезпечення зв'язків і обміну інформацією між країнами, що беруть участь v туристичному розвитку; розробка і поширення туристичної документації.

Керівними органами Всесвітньої туристської організації є:

1. Генеральна асамблея є вищим органом Всесвітньої туристської організації. Асамблея скликається раз у два роки для обговорення бюджету Організації і її програм роботи, а також актуальних проблем в області туристичного сектора. Раз у чотири роки Генеральна асамблея обирає Генерального секретаря Організації. Генеральна асамблея складається з голосуючих делегатів із числа Дійсних й Асоційованих членів та  членів що приєдналися, і представників інших міжнародних організацій, які беруть участь в Асамблеї як спостерігачі.

2. Виконавча рада є керівним органом ЮНВТО, відповідальним за виконання Організацією своєї програми роботи відповідно до  встановленого бюджету. Виконавча рада проводить свої засідання два рази в рік. Цей орган складається з 29 членів, що обирають Генеральною асамблеєю з розрахунку одне місце в Раді від кожних п'яти Дійсних членів. Іспанія як країна, що розміщає в себе Штаб-квартиру ЮНВТО, має одне постійне місце у Виконавчій раді. Асоційовані й  члени, що приєдналися, беруть участь у роботі Виконавчої ради на правах спостерігачів.

3. Регіональні комісії. У ЮНВТО є шість регіональних комісій: для Африки, Американського регіону, Близького Сходу, Східної Азії й Тихоокеанського регіону, Європи й Південної Азії. Комісії проводять свої засідання не рідше одного разу в рік і складаються із всіх Дійсних й Асоційованих членів з відповідного регіону.  Члени, що приєдналися, з даного регіону беруть участь у роботі Комісії як спостерігачів.

4. Комітети. У ВТО існують спеціальні комітети, утворені членами ВТО для розробки рекомендацій з управління й змісту програми роботи: Комітет із програмі, Бюджетно-фінансовий комітет, Комітет зі статистиці й макроекономічному аналізу туризму, Комітет з дослідженню ринку й просуванню туризму, Комітет зі стійкому розвитку туризму, Комітет із забезпеченню якості, Комітет ЮНВТО з освіти, Діловий рада ЮНВТО й Всесвітній комітет з етиці туризму.

5. Секретаріат, яким керує Генеральний секретар Талеб Рифаі (громадянин Йорданії), має у своєму складі близько 90 співробітників, що працюють на повній ставці в штаб-квартирі ЮНВТО в Мадриді. Співробітники ЮНВТО відповідають за реалізацію програми роботи ЮНВТО й виконання завдань, які ставлять члени Організації.

Для обслуговування потреб членів, що приєдналися, в мадридській штаб-квартирі ВТО працює Виконавчий директор, чий пост фінансується Урядом Іспанії. До Секретаріату також відноситься допоміжне регіональне бюро для Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що розташоване в Осаці (Японія) і яке фінансується Урядом Японії.

Офіційними мовами ВТО є англійська, іспанська, російська і французька.

Члени ВТО розділяються на наступні три категорії: Дійсні члени, Асоційовані члени й  члени, що приєдналися.

Статус Дійсного члена доступний для всіх суверенних держав.

Статус Асоційованого члена надається всім територіям, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх відносин. Території можуть стати Асоційованими членами, якщо їхні кандидатури попередньо схвалені Урядом держави, що несе відповідальність за їхні зовнішні відносини.

Членами, що приєдналися є широке коло організацій і компаній, що безпосередньо працюють у сфері туризму й подорожей або в суміжні з нею галузях. До них відносяться авіакомпанії й будь-які транспортні компанії, готелі й ресторани, туроператори, турагентства, банківські установи, страхові компанії, консультаційні центри, видавничі будинки тощо. Для вступу в  члени, що приєдналися, потрібна офіційна підтримка тієї країни, на території якої перебуває штаб-квартира кандидата.

ЮНВТО є єдиною міжурядовою організацією, до складу якої входить оперативний сектор, що дозволяє забезпечити активне співробітництво між представниками урядів і керівниками туріндустрії. Широкий склад  членів, що приєдналися, має свою власну програму роботи, що передбачає щорічні засідання й проведення технічних семінарів на специфічні теми.

3. Інтеграційні та глобалізаційні процеси в туризмі

Термін «глобалізація» (франц. global – загальний, від лат. globus – куля) з’явився у літературі в 1970-х роках на позначення нових стратегій світового виробництва та розподілу сировини, енергії, товарів, фінансів тощо.

Глобалізація є відправною точкою для нового етапу розвитку світу, якому притаманне різке прискорення темпів інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя. Світове господарство на початку ХХІ ст. постає як неподільне глобальне ціле, де постійно відбуваються різнопланові й різноякісні процеси. Транснаціональні корпорації (ТНК), які стали рушійною силою глобалізаційних явищ, перейшли від політики сепаратності до політики співпраці і реалізації спільних економічних проектів та програм.

Зростання попиту на туристичні послуги призвело до утворення гострої конкуренції та поширення багатьох наднаціональних корпорацій у туристичній торгівлі та готельній індустрії. Розповсюджене використання найновітніших технологічних рішень, поряд із іншими сучасними засобами транспорту, комп’ютерними системами бронювання та резервування готелів, продажем туристичних подорожей чи сучасних ліній обслуговування призвело до зародження феномену міжнародного масового туризму, який отримав назву «технізований туризм». Сучасний туризм відкриває особливості масового туристичного продукту разом із його стандартизацією та серійним виробництвом, спеціалізацією та різноманітністю його пропозицій, а також із сучасним продажем та рекламою, часто віртуальною. Розвиток світової економіки туризму є результатом задоволення людських потреб, починаючи з потреби на відпочинок та дозвілля, відновлення фізичних сил, споживацьких потреб і закінчуючи розумовими потребами: новий досвід, сприйняття та пізнання. Значення та роль туризму на регіональному та міжнародному рівнях можна помітити завдяки обсягу туристичних маршрутів, кількості робочих місць у туризмі та суміжних галузях, обсягу валютних надходжень завдяки туризму та витратам на туризм і дозвілля. Нові напрямки та тенденції в міжнародному туризмі є також похідною геополітичних змін.

4. Міжнародні організації та їх роль в розвитку туризму

Міжнародне регулювання – це міжнародна система впливу і комплекс заходів, націлених на ефективне управління певним видом міжнародної діяльності (підтримка стабільності, її зміна, впорядкування) відповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.

Міжнародне регулювання туристичної діяльності припускає розробку і реалізацію комплексу міжнародних заходів з метою підтримки сталого розвитку туризму, упорядкування туристичної діяльності, ефективного управління окремими секторами туристичної індустрії, забезпечення їх скоординованої взаємодії, стандартизації туристичного обслуговування.

Міжнародні організації – це об'єднання державних і національних організацій неурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у певній сфері людської діяльності (у сферах політики, економіки, соціального і культурного життя, туризму та ін.). Міжнародні організації служать в якості однієї з важливих і найбільш ефективних форм багатостороннього співробітництва між державами, що є їх членами. Членами деяких міжнародних організацій можуть бути тільки держави, а не національні об'єднання, союзи та асоціації. Такі організації називаються міжурядовими. Організації, членами яких є тільки організації, союзи й асоціації, називаються неурядовими.

До міжурядових міжнародних об'єднань відносяться Організація Об'єднаних Націй (ООН) і ряд спеціалізованих утворень, що формують систему ООН. Організація Об'єднаних Націй є організацією універсального характеру із загальною компетенцією, головна мета якої полягає в підтримці і зміцненні миру, безпеки і розвитку співробітництва між державами.

Багато спеціалізованих заснувань системи ООН мають безпосереднє відношення до забезпечення необхідних умов для розвитку міжнародного туризму. До їхнього числа відносяться:

Економічна і Соціальна Рада ООН;

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури;

Міжнародна організація праці;

Всесвітня організація охорони здоров'я;

Міжнародний банк реконструкції і розвитку;

Міжнародний валютний фонд;

Міжнародна організація цивільної авіації;

Міжнародна морська організація;

Всесвітня метеорологічна організація;

Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй;

Світова організація торгівлі та ін.

Багато міжнародних організацій тісно співробітничають з туристичними організаціями, роблячи внесок у гармонійний і стійкий розвиток туризму.

Процес створення всесвітніх, континентальних і регіональних організацій, покликаний займатися регулюванням туризму та подорожей, почався в 20-і року XX ст. За цей період склалася ціла система міжнародних туристичних організацій різного рівня і компетенції. Зараз їх нараховується понад 200. Більше чверті з них – активні і впливові в міжнародній індустрії туризму.

Міжнародні туристичні організації можуть мати назви: «організація», «союз», «асоціація», «група асоціацій», «федерація», «конфедерація», «об'єднання», «асамблея», «комісія», «комітет», «фонд», «рада», «центр», «бюро», «інститут» чи «агентство». Найпоширенішою міжнародною туристичною структурою є асоціація - об'єднання  на добровільній основі національних організацій, заснувань і підприємств туристичної індустрії, а також фізичних осіб з метою вирішення конкретних завдань у сфері туризму.

Залежно від масштабів, сфери і спрямованості своєї діяльності міжнародні туристичні організації класифікуються за такими основними групами:

- світові загального характеру;

- світові галузевого характеру;

- регіональні загального характеру;

- регіональні галузевого характеру;

- спеціалізовані;

- особливі.

Місія, мета і завдання міжнародних туристичних організацій визначені в їхніх статутах та інших програмних документах. До світових міжнародних туристичних організацій загального характеру відносяться:

Всесвітня туристична організація (ЮНВТО);

Всесвітня рада з подорожами і туризму (ВТТС);

Міжнародна асоціація світового туризму (МТ);

Міжнародний туристичний союз (ТУІ);

Міжнародний туристичний альянс (АІТ);

Всесвітня асоціація з питань дозвілля і відпочинку (ВАРА) та ін.

Цілями і завданнями світових міжнародних туристичних організацій загального характеру є представництво і захист інтересів організацій та компаній туристичної індустрії; визначення політики в сфері туризму; формування основних напрямів розвитку світового туризму; забезпечення взаємовигідного співробітництва між країнами - членами цих організацій і практичне сприяння їм у рішенні проблем розвитку туріндустрії й економічного зростання країни.