Тема 7. Займенник (pronomem). Синтаксис. Структура простого і складного речення. Sententia simplex. Sententia composita

1. Тема 7. Синтаксис. Структура простого і складного речення. Sententia simplex. Sententia composita

У латинському простому реченні порядок слів досить вільний, але здебільшого

підмет ставиться на початку речення, а присудок — в кінці. Прямий додаток ви-

ражається знахідним відмінком без прийменника і знаходиться ближче до

присудка. Узгоджене означення ставиться здебільшого після означуваного слова

terra incognita (невідома земля), tabula rasa (чиста дошка), але і mea culpa

(дослівно: моя провина; український відповідник ‒ перепрошую, даруйте,

пробачте, вибачте).

Означення, виражене іменником у родовому відмінку, часто вживається перед

означуваним словом: Persarum terra (країна персів).

При запереченні вживається особова конструкція: підмет стоїть в Nominativus,

дієслово esse узгоджується з ним у числі й особі: In luna non est vita (На місяці нема

життя). Особові займенники при дієсловах здебільшого не вживаються.

Синтаксис простого поширеного речення

1. Порядок слів у латинській мові такий:

а) підмет (subiectum) стоїть на першому місці;

б) присудок (praedicātum) – переважно на останньому;

в) прямий додаток стоїть тільки в акузативі без прийменника перед

присудком;

г) узгоджене означення стоїть переважно після означуваного слова.

2. Дієслово esse (бути) у значенні дієслова-зв’язки не пропускається, за

винятком прислів’їв, крилатих висловів, сентенцій.

3. Іменна частина складеного присудка виражається іменником,

прикметником, дієприкметником, займенником і стоїть у номінативі,

узгоджуючись із підметом.

4. Заперечення при дієсловах не змінює дієслівного керування і побудови

речення.