1. Загальні положення архітектурної композиції при формуванні внутрішнього простору

«Простір, світло й упорядкованість.

Людина потребує цих речей так само сильно, як їжі і сну».

Ле Корбюзьє

Різні історичні періоди залишили нам у спадок численні приклади досконалих творів, що вражають єдністю емоційно вираженого ідейного змісту і відточеної, гармонійної, високохудожньої форми.

Архітектурна композиція має вагоме значення для створення гармонійно продуманого інтер’єру внутрішнього простору. Її принципи і закономірності працюють, як правило, непомітно для стороннього глядача, але саме за рахунок них інтер’єр набуває досконалості і логічності.

Отже, архітектурна композиція характеризується значною кількістю постійно діючих принципів, які багаторазово проявлялись, перевірялись і збагачувались у ході всього історичного розвитку архітектури. Однак архітектурна композиція не є сталим набором правил і догм, сформованих протягом тисячоліть, а постійно змінюється, удосконалюється і розвивається залежно від потреб часу та модних тенденцій у мистецтві. Вона синтезує нове бачення концепції формування гармонійного простору залежно від сучасних потреб споживача.

Архітектурна композиція – це закономірне й оптимальне сполучення об’ємів і простору в єдину гармонійну архітектурну форму, що відповідає призначенню твору природним і соціальним умовам (можливості будівельної техніки, вимоги економіки, ідейно-художні завдання свого часу). І завдання архітектора або дизайнера полягає у тому, щоб, використовуючи засоби і методи композиції, зуміти задовольнити необхідні вимоги, об’єднати об’єми і простір у цілісну структуру, що має художню виразність.

Композиція в інтер’єрі – це взаємозв’язок елементів та простору, розташованих і співпрацюючих у певному з художньої точки зору порядку. Елементи та простір мають визначені кількісні й якісні характеристики, спрямовані на досягнення загальної цілісності, гармонії й виразності інтер’єру.

При цьому композиційний аналіз виступає як інструмент уточнення задуму проекту інтер’єру. Тому проектувальник повинен визначити принципову емоційно-естетичну спрямованість композиційного задуму інтер’єру; встановити «носіїв» цього задуму; визначити прийоми, за допомогою яких можна втілити певний задум.

На виразність внутрішнього простору впливає:

1) емоційне сприйняття;

2) взаємозв’язок та розміри приміщень;

3) символіка форми;

4) взаємозв’язок із зовнішнім простором;

5) зорова маса форми.

1. Емоційне сприйняття форми.

За змістом організація внутрішнього архітектурного простору повинна враховувати і налаштовувати на певні емоції, що стимулюють пристосування до визначеної діяльності. При цьому міра емоційного задоволення залежить від того, наскільки середовище відповідає потребам людини або колективу, що пов’язані з певним процесом життєдіяльності. Архітектурна форма і сам процес з точки зору їх сприйняття мають різноманітні зв’язки і ділиться на два типи – вибіркові і вільні. Перше концентрує увагу на утилітарних завданнях і об’єктах діяльності (наприклад, виробництво). Архітектурна форма тут виступає як фон, що супроводжує діяльність. І навпаки, при вільному спогляданні об’єктом сприйняття стає вже сама архітектурна форма. У практиці обидва типи сприйняття взаємно доповнюють один одного в різному співвідношенні.

Форма – це місце, організоване для різних функціональних процесів, а композиція – спосіб привернути увагу глядача до головного в цій формі. Формоутворення – твір параметрів форми, композиція – художня супідрядність цих параметрів.

У матеріалізації архітектурної композиції бере участь тільки одна базова система – будівельні матеріали, виразність яких лише доповнюється застосуванням інших засобів і систем. Огородження, будучи реалізовані, назавжди зберігають свої габарити і форми.

2. Взаємозв’язок та розміри приміщень.

Внутрішній архітектурний простір має абсолютну величину, що пов’язана з її пропорційним ставленням до людського тіла як до мірила масштабності. Розміри внутрішньої просторової «форми-оболонки» в реальності миттєво оцінюється глядачем і в першу чергу впливають на емоційність сприйняття, породжують відчуття нормального простору, що співмасштабне людині, або, навпаки, гнітючої тісноти. Досліджуючи просторові параметри через візуальні відмінності, відстані, у людини формується відповідне асоціативне уявлення про певний простір як величезний, великий, нормальний (масштабний людині) або камерний.

За рахунок розкриття або замикання відповідних сторін огорожі можна візуально коригувати співвідношення мас у «формі-оболонці», створюючи відчуття «високого – низького», «легкого – важкого» простору.

3. Символіка форми.

Ступінь емоційного сприйняття форми залежить від ясності або складності прочитання її геометричних параметрів і композиційної структури. Огороджувальні поверхні утворюють лінійні контури й силуети, що сприймаються глядачем у першу чергу. При цьому за відсутності маси заповнення достовірні обриси просторової форми зберігаються, якщо закріплені основні вузли форми (балки, кутові опори, перила, навіс та ін.). Отже, сприйняття форми відбувається через контурні лінії. Через «рух» ліній виникає відчуття руху (динаміки) просторової форми.

У художньо-творчій практиці давно відомі образно-асоціативні характеристики найпростіших ліній і фігур. Так, пряма вертикаль виражає тенденцію зростання. Горизонталь, навпаки, створює враження пасивності, слабкості. Діагональний або похилий напрям, перебуваючи посередині, долає пасивність. Зламані лінії, що являють собою різні комбінації прямих, гострих і тупих кутів з різною довжиною сторін, є результатом поперемінної дії різних сил. Криві лінії більше відображають рух, ніж прямі або дугоподібні частини кола. Більш усього виділяються параболічні лінії, які отримують у своєму русі зазвичай виняткову природну красу і силу. Пряма лінія підкреслює прискорення на рівних ділянках і уповільнення на заокругленні.

4. Взаємозв’язок із зовнішнім простором. 

Поняття «закритий» і «відкритий» простір визначає взаємозв’язок архітектурного простору із природним. «Закритий» простір означає перш за все фізичну ізольованість простору від природного оточення з метою забезпечення захисту та створення сприятливих кліматичних умов перебування у штучному середовищі. Ступінь ізольованості залежить від конкретних природно- кліматичних характеристик. «Відкритий» простір – це такий, що знаходиться безпосередньо в природному середовищі. Як правило, в ньому відсутня поверхня «стелі», а периметр огороджувальних стін досить умовний, тобто може мати значний діапазон характеристик за матеріалом, висотою і щільністю маси.

5. Зорова маса форми – властивість, яка визначається візуально щодо кількості матеріалу, що заповнює простір у межах видимої геометричної форми. При аналізі просторових властивостей форми можна встановити ступінь масивності, яка залежать від різних чинників. Більшій за величиною формі візуально відповідає і велика масивність, якщо всі інші їх властивості й умови сприйняття приблизно однакові. Залежно від виду геометричної форми змінюється і сприйняття маси. Найбільшу візуальну зорову масивність мають форми, що наближаються до кулі і куба, й усі ті вимірювання, зміни яких по трьох координатах рівні або близькі між собою за розмірами. Мінімальну масу мають форми, що наближаються до лінійних.

Крім того, зміна маси архітектурної форми залежить від кольору, фактури і текстури матеріалу, з якого вона зроблена, а також від величини предмета або елементів, що межують з нею.

Естетичне сприйняття інтер’єру являє собою зміну різноманітних вражень. Основні складові композиції інтер’єрних просторів:

 оболонка – огороджувальні поверхні з відповідними деталями (прорізи, пілястри), підлога, стелі;

 предметне наповнення;

 деталі декоративного оформлення, символіки, твори мистецтва;

 колористика;

 світлове середовище.

Склалися такі напрями в системі формування сучасного архітектурного середовища інтер’єрів:

1) формування структур інтер’єру архітектурними засобами (за рахунок виявлення архітектурних конструкцій, композиції);

2) формування сучасного архітектурного середовища засобами дизайну (форми меблів, обладнання, світильників та ін.).

3) формування структур інтер’єру засобами декоративно- прикладного мистецтва з орієнтацією на традиції національної культури.

Кожний із цих напрямів зумовлює свою особливу структуру інтер’єру як частину системи, свою художню форму. Форма інтер’єру, як художній твір, являє собою сукупність багатьох компонентів: композиція, ритм, пластика, колорит, гармонія.

Перший компонент – просторова форма-оболонка приміщення або групи приміщень – є межею середовища та його головним архітектурним засобом.

Форма-оболонка:

1) встановлює межі простого або складного внутрішнього простору;

2) фіксує великі форми, що узгоджені з конструктивними параметрами та структурою;

3) визначає характерні якості простору, такі як: абсолютна величина, членування на ділянки, геометричний вигляд, статичність чи динамічність, ступінь ізольованості, розподіл світла.

Другий компонент – огорожа – може бути представлений як умовне розділення цільної форми-оболонки на низку основних площин і опор. Огороджувальні елементи конструктивно й функціонально визначені як стіни, стеля, підлога, перегородки, сходи, колони, галерея, балкони та ін.

Огорожа визначає характер обмеження і зв’язків із суміжними просторами, внутрішніми і зовнішніми. Площинні огорожі своєю формою, матеріалом, пластичною та кольоровою обробкою надають індивідуально- образних рис інтер’єру.

Третій компонент – предметне наповнення (обладнання й меблі) – дає уявлення про типологічний і функціональний зміст середовища. Предметне наповнення визначає зональне розділення простору, створює умови для комфортної роботи. Форма, матеріальність, групування обладнання сприяють виявленню образно-типологічних рис інтер’єру.

2. Засоби архітектурної композиції в інтер’єрі

В основі сприйняття й емоційної оцінки архітектурної форми лежить порівняння її об’єктивних властивостей з такими ж властивостями інших форм. Візуальне порівняння може бути виражене в трьох емоційних оцінках-категоріях: тотожність, нюанс, контраст.

Тотожність – це рівність, співпадання декількох об’єктивних властивостей різних форм.

Нюанс – незначне відхилення об’єктивних властивостей у двох або декількох формах, при якому тотожність їх виражена значно сильніше, ніж різниця.

Контраст – різка якісна відмінність об’єктивної властивості форми, відмінність, доведена до ступеня протиставлення. Це яскраво виражене протиставлення елементів композиції в їх ритмічній структурі, формі або кольорі.

Баланс

Інтер’єр та його складові – меблі, освітлення, обладнання – являють собою суміш форм, розмірів, кольорів і текстур. Ці складові потрібно організувати таким чином, щоб вони відповідали функціональним потребам і естетичному смаку. При цьому слід досягти візуального балансу – рівноваги між візуальним впливом всіх складових інтер’єру.

Кожен елемент в інтер’єрі характеризується розмірами, формою, обрисами, кольором, текстурою і розташуванням у просторі. Ці характеристики визначають візуальну значимість кожного елемента, тобто наскільки він приверне увагу, будучи включеним у загальну структуру простору.

Характерними рисами, які підвищують візуальну значимість елемента і привертають нашу увагу, є:

–  неправильні або контрастні форми;

–  яскраві кольори і контрастні текстури;

–  великі розміри і незвичайні пропорції;

–  майстерно виконані деталі.

Візуальний баланс. У дизайні інтер’єру можна говорити про два типи балансу: симетричний і асиметричний.

Можна виділити два типи симетрії: двосторонню і радіальну.

Симетричний баланс – групування ідентичних або тотожних за величиною, формою та розміщенням елементів композиції по обидва боки однієї умовної осі, що є композиційним центром (рис. 2.1). Це простий і дієвий засіб для створення візуального порядку. Однак часто повна симетрія або небажана, або її не просто організувати у внутрішньому просторі у зв’язку із функціональними особливостями приміщення. Симетричний баланс надає внутрішньому простору офіційного характеру і найбільш характерний для інтер’єрів, вирішених в історичних стилях (класицизм, бароко, ренесанс).

Рис. 2.1. Дзеркальна симетрія в інтер"єрі

Симетричний баланс надає інтер’єру відчуття спокою і рівноваги автоматично забезпечує всій системі цілісність відносно центру або осі симетрії, але не завжди забезпечує композиційну єдність. Для досягнення єдності важливо, щоб у центрі або на осі симетрії знаходився елемент, домінуючий по змісту і формі. Залежно від просторових співвідношень симетричне розташування елементів може або підкреслити центральну частину приміщення, або сконцентрувати увагу глядача в кінці осі.

Вдалим прийомом виступає організація однієї або декількох частин внутрішнього простору за правилами симетрії, коли симетричною є тільки частина простору – локальна симетрія. Такі симетричні локальні групи в інтер’єрі створюють враження єдиного цілого, добре помітні та спрощують процес створення композиції.

Радіальна симетрія – симетричне розміщення однакових або тотожних елементів навколо центральної точки або осі з утворенням централізованої композиції із центром посередині (рис. 2.2). При цьому елементи розміщуються так, що композиція може ділитися на рівні частини площиною, що проходить під будь-яким кутом відносно центральної точки або осі.

Рис. 2.2. Радіальна симетрія в інтер"єрі

Дисиметрія – часткове, незначне порушення симетрії.

Асиметричний баланс – вісь симетрії відсутня; композиція будується за принципом врівноваженості елементів, які розміщуються з урахуванням визначеного ритму (рис. 2.3). В асиметричну композицію можуть бути включені абсолютно різні елементи. Тому необхідно враховувати візуальну значимість кожного з елементів, використовуючи принцип важеля. Візуально більш вагомі елементи, що привертають увагу незвичною формою, яскравим кольором, контрастним тоном, неоднорідною текстурою, повинні бути врівноважені менш вагомими елементами, які або більші, або розміщені далі від центру композиції. Асиметричний баланс не такий очевидний, як симетричний, але часто візуально більш активний, динамічний, гнучкий, легше адаптується до умов простору.

Рис. 2.3. Асиметричний баланс в інтер"єрі

Упорядкованість – організація елементів у гармонійну структуру на основі визначеної закономірності у їх сполученні та об’єднанні в єдине ціле. Це розміщення елементів і форм у просторі, характер їх об’єднання в єдине ціле. Загальним прийомом упорядкування форм та елементів в інтер’єрі є ряди, котрі виступають як засіб організації в єдину систему на основі упорядкованого повторення.

Ряд – система елементів, що основана на періодичності повторення або зміни властивостей форми. Відносно архітектурної композиції в інтер’єрі можна виділити метричні і ритмічні ряди, що розміщуються на основі періоду ряду. Ряд як засіб організації важливий, коли необхідно об’єднати в єдине ціле значну кількість елементів (більше ніж 7 ± 2, верхня межа числа Міллера).

Період ряду – це інтервал або елемент, який закономірно повторюється або змінюється. Періодом ряду може бути одна форма і інтервал або сукупність форм та інтервалів (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Застосування періоду ряду в інтер’єрі: а, б – метричне повторення вікон; в – ритмічне повторення стільців; г – комбінаторний прийом розташування елементів на стелі торгового залу магазину

Метричний ряд – будується на основі закономірного повторення елементів та інтервалів між ними у співвідношенні 1:1. Найпростіший приклад метру – розміщення однакових елементів через однакові інтервали.

Ритмічний ряд – засіб архітектурної композиції, що оснований на ритмічному повторенні елементів у просторі формотворчими елементами (точками, лініями, площинами) через змінні інтервали (збільшення або зменшення). Таке повторення створює візуальну єдність та відчуття ритмічного безперервного руху.

Виразність

Виразність виявляється у сполучені домінуючих і підпорядкованих елементів у загальній композиції інтер’єру. Важливим є баланс їх співіснування у внутрішньому просторі: без домінуючих елементів інтер’єр виглядає монотонним і невиразним, і навпаки, при їх значній кількості – хаотичним і невпорядкованим. Тому кожному елементові в інтер’єрі необхідно надати виразності відповідно до ступеня його значимості в загальній композиції.

Надати візуальної виразності домінуючому елементу у просторі можна за рахунок (рис. 2.5):

-       більшого розміру;

-       контрастного сполучення кольору, тону, текстури;

-       унікальної форми;

-       розміщення й орієнтації у просторі;

-       освітлення.

Рис. 2.5. Приклади інтер’єрів приміщень, що мають візуальну виразність

Елементи інтер’єру мають різну ступінь важливості та відповідно повинні мати різну ступінь виразності в інтер’єрі. Після визначення значимості елементів необхідним є вибір стратегії їх розміщення за принципом підпорядкованості, що дозволяє виділити домінуючі елементи.

Візуальні акценти або фокусні точки в інтер’єрі не повинні занадто домінувати. Їх основна роль – допомогти об’єднати головні і підпорядковані елементи для збереження цілісності загальної концепції. Це можна досягти за рахунок принципу гармонії кольору, тону і форми.

Гармонія

Гармонію можна визначити як співзвучність або естетичну узгодженість елементів. У той час як баланс дозволяє досягти цілісності композиції завдяки продуманому розташуванню схожих і несхожих елементів, принцип гармонії полягає в ретельному підборі елементів, що мають спільні риси або такі параметри, як форма, колір, текстура, матеріал. Візуальна гармонія і цілісність інтер’єру досягаються за рахунок повторення спільних рис.

Якщо для створення гармонії в інтер’єрі використовується багато схожих елементів, то результатом може бути цілісна, але нецікава композиція. У той же час значна різноманітність елементів заради створення виразної композиції може призвести до візуального хаосу. Тому для створення гармонії в інтер’єрі потрібно забезпечити продуманий, тонкий баланс між порядком і безладом, між єдністю і різноманітністю. Важливо пам’ятати, що принципи балансу і гармонії не виключають різноманітності, а навпаки, включають у себе, крім іншого, і наявність несхожих елементів і параметрів.

Композиційний центр

Композиційний центр повинен бути в будь-якій композиції. В інтер’єрі це може бути предмет меблювання або обладнання, твір мистецтва та ін. (рис.2.6).

Рис. 2.6. Приклади домінанти в інтер’єрі

Візуальний композиційний центр (домінанта) інтер’єру повинен:

-     домінувати;

-     підпорядковувати інші елементи інтер’єру;

-     організовувати простір приміщення;

-     першим привертати увагу глядача.

Композиційний центр може бути виділений за рахунок кольору, масштабу, форми. Необхідним також є підтримання домінанти акцентами, що допомагають досягти єдності та цілісності архітектурного простору.

3. Пропорціювання в дизайні інтер’єру

Пропорціонування є дієвим інструментом композиційної організації інтер’єру. Це застосування пропорції для всіх складових внутрішнього простору з метою досягнення цілісності та гармонійної єдності.

Сприйняття людиною фізичних розмірів, пропорцій, масштабів простору є неточним. Особливо важко розрізняти незначну різницю в розмірах форми. Метою всіх пропорційних теорій є створення враження упорядкованості і гармонії всіх елементів. Система пропорціонування здатна візуально об’єднати велику кількість елементів архітектурного задуму, привести всі його частини до єдиного ряду пропорцій. Вона вносить цілісність і підпорядкованість в організацію просторових об’ємів.

Система пропорцій установлює послідовний ряд візуальних співвідношень між частинами і цілим, а також між усіма частинами внутрішнього простору. Ці співвідношення можуть не прочитуватись і не сприйматись глядачем відразу, але підсвідомо буде відчуватись створена візуальна упорядкованість.

Математичні системи пропорцій базуються на твердженні Піфагора «число – це все» і на твердженні, що у визначених чисельних співвідношеннях з’являється гармонійна структура Всесвіту. Архітектор Франсіс Д.К. Чінь у своїй праці «Архітектура: форма, простір, композиція» відмічає, що ідея розроблення якоїсь ідеальної системи для проектування – загальна для всіх часів. І хоча діюча система час від часу змінюється, її основні принципи і цінності залишаються для архітектора незмінними.

Пропорція – це відношення між частинами об’єкта, між цілим об’єктом та іншою композицією, між двома об’єктами.

Упродовж історії архітекторами був розроблений цілий ряд теорій

«ідеальних пропорцій»:

- золотий перетин (відомий з давніх часів, був винайдений у Давній Греції). Греки використовували це співвідношення в архітектурі і вважали, що золотий перетин також визначає пропорції людського тіла;

- класичні ордери – як ідеал краси і гармонії, де основною масштабною одиницею був діаметр колони. Із цього модуля виводились усі інші розміри: стовбур колони, капітель, база, антаблемент та ін.;

- теорія епохи Ренесансу – базувалась на правилах золотого перетину. Архітектори епохи Ренесансу розробили непереривну прогресію співвідношень, яка лягла в основу їх архітектури. Так, А. Паладіо було розроблено сім «найкрасивіших і найпропорціональніших зразків приміщень»;

- «Модулор», винайдений архітектором Ле Корбюзье на основі золотого перетину, рядів Фібоначчі та на пропорціях людського тіла (функціональні величини). Ця система досі застосовується в архітектурі (рис. 2.5);

Рис. 2.5. Модулор Ле Корбюзьє

-       кен – одиниця виміру в Японії (виникла у другій половині японського середньовіччя) і стала абсолютною одиницею виміру естетичного модуля, що упорядковує структуру, матеріал і простір в японській архітектурі (рис.2.6);

Рис. 2.6. Модуль «кен» в Японії як абсолютна одиниця виміру

-       антропометрія – базується на теорії, що архітектурний простір і його форми базуються на розмірах людського тіла, є його продовженням і тому повинні відповідати його вимірам. Важкість цього методу пропорціонування заключається в самій природі його даних.

Золотий перетин можна уявити у вигляді співвідношення між двома відрізками ліній або між двома вимірами площинної фігури, коли менша частина відноситься до більшої точно так, як більша до суми обох, тобто до всього відрізку. Алгебраїчно це виглядає у вигляді такого рівняння:

Інша прогресія чисел, що близька до золотого перетину, називається ряди Фібоначчі – прогресування цілих чисел, де кожне число є сумою двох попередніх (1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21 ...). Це співвідношення між двома послідовними числами наближається до золотого перетину (рис. 2.7). Для цього використовують коефіцієнти 0,618 і 1,618.

Рис. 2.7. Спіраль та черепиця з квадратами Фібоначчі

При розробленні концепції дизайну інтер’єру пропорційність виступає складовою композиційного вирішення і має вагоме значення. Вона передбачає побудову внутрішнього простору із взаємопов’язаними складовими, що формуються навколо композиційного центру і відповідають поняттю гармонійної єдності, врівноваженості, цілісності.

При проектуванні інтер’єру необхідно врахувати пропорційні співвідношення між огородженням, простором, меблями, деталями. Пропорційне співвідношення може застосовуватися як елемент виразності і домінанти в інтер’єрі. Такий прийом – значної різниці у пропорціях – використовується архітекторами і дизайнерами для досягнення більшої виразності форми і неочікуваного ефекту (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Стільці та інтер’єр Ч.Р. Макінтоша:

а) стілець для їдальні «Будинку на пагорбі», що став візитною карткою дизайнера; б) інтер’єр «Вербної чайної», 1903 р.

4. Масштаб як засіб виразності

 Серед творчих проблем формування інтер’єру однією з важливих слід уважати масштаб як засіб виразності й масштабність як одна з умов створення єдності.

Інтер’єр, як правило, будується на зіставленні двох масштабів – частин будівлі з внутрішнім простором і архітектури з людиною. Форми інтер’єру зазвичай менші порівняно із зовнішнім об’ємом будівлі й співмасштабні людині.

Масштаб інтер’єру сучасної будівлі, що характеризується ступенем розділення цілого й окремих елементів, доцільно прослідкувати на прикладі малого і більшого просторів. Інтер’єри невеликих приміщень найчастіше лаконічні й позбавлені деталей. Роль окремих елементів (колони, освітлювальні плафони, меблі) в цьому просторі збільшується, тому що простір малий, а масштаб великий.

Зіставлення великих високих приміщень з невеликими демонструє, яким чином розв’язується проблема масштабності в інтер’єрі. На відміну від невеликих приміщень, великі багатоярусні простори розчленовані складніше і по вертикалі, і по горизонталі. Ступінь розчленованості архітектури зростає від простого до складного разом із висотою.

Однак далеко не завжди масштаб обумовлюється розмірами приміщення. Крім того, майже завжди масштабні уявлення пов’язані зі значенням об’єкта, де елементи будівлі й окремі приміщення обумовлені функцією. Так, наприклад, масштаб громадських будівель, як правило, більший від масштабу житлових. Це проявляється у співвідношенні окремих частин до цілого, що і визначає їх більший масштаб. У ряді випадків може стояти завдання свідомого укрупнення масштабного ладу з метою підсилення виразності.

Характерно, що одним із засобів створення значних членувань великого масштабу в інтер’єрі є конструкція. Вона і використовується для створення образної виразності протягом багатьох століть (рис. 2.9). У сучасній архітектурі велика конструкція також може створювати найбільш сильні й несподівані характеристики образу.

Іншим засобом підсилення виразності образу є прийом зіставлення двох масштабів, що використовується в інтер’єрі з давніх часів. Це створює певний художній ефект, виразність, що відповідає змісту (рис. 2.10). Порівнювання елементів різного масштабу, що підкреслює важливість головної теми, є особливо актуальним для сучасних інтер’єрів.

Особливий інтерес для архітектора та дизайнера являє візуальний масштаб, який пов’язаний не з реальними розмірами елемента, а з тим, наскільки великим і малим уявляється що-небудь відносно свого нормального розміру або розміру інших елементів у тому самому контексті. Так виникає розуміння дрібномасштабного або крупномашстабного елемента.

5. Питання для самоконтролю:

1.     Назвати три загальні принципи композиційної організації інтер’єру.

2.     Дати визначення поняття архітектурної композиції, композиції в інтер’єрі та композиційного аналізу.

3.     Які фактори впливають на виразність внутрішнього простору?

4.     Перечислити засоби архітектурної композиції в інтер’єрі.

5.     Охарактеризувати поняття балансу в інтер’єрі.

6.     Дати характеристику поняття виразності в інтер’єрі.

7.     Описати поняття гармонії в інтер’єрі.

8.     Що являє собою метод пропорціювання в дизайні інтер’єру.

9.     Назвати теорії «ідеальних пропорцій» та схарактеризувати одну із них.

10.  Визначити поняття упорядкованості при створенні дизайну інтер’єру.

11.  Яке значення має масштаб при створенні художньої виразності інтер’єру?

12.  Назвати три основні прийоми використання масштабу в інтер’єрі.