Тема 11. Питання вибору матеріалів та дизайнерської обробки конструктивних елементів будівель закладів готельно-ресторанного бізнесу

1. Характеристика та основні властивості оброблюальних матеріалів

Матеріалами для створення інтер'єру можна вважати всі  будівельні матеріали та вироби, що виготовляються та реалізуються в Україні та за її межами. Будівельні матеріали та вироби вітчизняного виробництва, такі як вапно, цемент, керамзит, керамічна та силікатна цегла, керамічна плитка, гіпсокартон, лінолеум, скло, лакофарбові матеріали, покрівельні матеріали, та ін. є конкурентоспроможними на світовому ринку будівельних матеріалів.

Підвищення якості будівельних матеріалів та виробів – одне з головних завдань виробників будівельних матеріалів. Для регламентації якості промислової продукції в Україні діє система стандартизації. Основою стандартизації є об'єднані досягнення науки, техніки та передового досвіду. На кожний будівельний матеріал є стандарти. Якість того чи іншого матеріалу регламентується Державними стандартами України (ДСТУ). Значення стандартизації величезне. Вона визначає випуск матеріалів та виробів певних

розмірів і якості (не нижче обумовлених), що дозволяє створювати естетичні та довговічні інтер'єри.

Слід розрізняти поняття будівельні матеріали та будівельні вироби.

Будівельні матеріали – це все те, що в процесі застосування або перед ним, дозується, перемішується, прирізується або піддається обробці. Будівельні матеріали можна класифікувати на такі основні групи:

1) сировинні (вапно, гіпс, портландцемент і т.п.);

2) матеріали-напівфабрикати (деревинно-волокнисті плити (ДВП) і деревостружкові плити (ДСП), фанера, металеві профілі, бруси і т.п.);

3) матеріали, готові до застосування (цегла, керамічна плитка, склоблоки і т.п.).

Будівельні вироби – це продукція, що має закінчену геометричну форму.

Будівельні вироби класифікуються на:

1)      столярні (віконні та дверні блоки, щитовий паркет і т.п.);

2)      скоб’яні та залізні вироби (столярна фурнітура, замки, ручки і т.п.);

3)      електротехнічні (розетки, вимикачі, освітлювальна арматура і т.п.);

4)      санітарно-технічні (мийки, раковини, ванни і т.п.).

Сьогодні у будівництві застосовується більше тисячі найменувань різних конструкційних та оздоблювальних матеріалів та виробів. Вони є матеріальною базою для оформлення будь-якого інтер'єру.

Для того, щоб раціонально використовувати конструкційні та обробні матеріали, треба, в першу чергу, знати їх властивості.

Основні властивості будівельних матеріалів можна розділити на:

•  фізичні – щільність, пористість, гігроскопічність, водопоглинення, водопроникність, морозостійкість, теплопровідність, паропроникність і газопроникність, теплоємність, вогнестійкість, звукопровідність і звукопоглинання, радіаційна стійкість;
•  механічні – міцність, твердість, стирання, пружність, пластичність, ударостійкість, зношуваність;
•   хімічні – здатність протистояти руйнуючій дії солей, кислот, лугів, масел;
•   технологічні – властивості матеріалів сприймати певні технологічні операції з метою зміни форми, розмірів, характеру поверхні.

Усі обробні матеріали можна розділити на декілька основних груп:

1)      деревні матеріали;

2)      природні кам'яні матеріали;

3)      керамічні матеріали та вироби;

4)      скло та склокристалічні матеріали;

5)      матеріали та вироби на основі полімерів;

6)      лакофарбові та обклеювальні матеріали.

1.1. Деревні матеріали

До деревних виробів і напівфабрикатів відносять: стругані погонажні вироби, вироби для паркетних підлог, столярні плити, віконні та дверні блоки,фанеру, фальцьовані дошки та вагонну обшивку (вагонку) та ін.

Одним з найбільш популярних та прадавніх   деревних виробів є паркет, який був відомий ще у XVIII в. Це були підлоги високої якості з мозаїчним малюнком з коштовних порід деревини в палацах, заможних будинках та садибах. У сучасній практиці застосовують такі види паркетних покриттів: штучний, мозаїчний, щитовий та паркетні дошки. У громадських будівлях найчастіше застосовують штучний та мозаїчний паркет. Він відрізняється достатньою теплопровідністю, звукопоглинанням, стійкістю до стирання, однак володіє низькими хімічними властивостями, що унеможливлює застосування паркетних підлог у приміщеннях виробничої групи.

1.2. Кам"яні матеріали

Природними кам'яними матеріалами називають матеріали, які отримують без обробки або шляхом обробки гірських порід. Найпоширенішим природним кам'яним матеріалом, що застосовується для внутрішнього облицювання стін, щаблів, сходів та інших виробів є мармур. Він має високу щільність і невелику твердість, що дозволяє легко розпилювати його на плити, шліфувати та полірувати. Мармур належить до кращих оздоблювальних матеріалів, що володіють високою декоративною цінністю.

Керамічними називають штучні кам'яні матеріали, отримані із природних глин або глиняних сумішей з мінеральними добавками шляхом формування, сушіння та наступного випалення.

Слово кераміка від грец. сeramos – обпалена глина. Виробництво керамічних виробів було почато за кілька тисяч років до нашої ери. 

Керамічні матеріали – найстарші із усіх штучних кам'яних матеріалів. Керамічні матеріали володіють різними властивостями, що дозволяє широко використовувати їх в обробці приміщень різного призначення закладів готельно- ресторанного бізнесу. Універсальність властивостей, різноманітний асортимент, висока міцність, твердість, хімічна стійкість до агресивних речовин, довговічність, гігієнічність, високі експлуатаційні якості, багата декоративна та стійка колірна гама зробили кераміку цінним обробним матеріалом. До керамічних матеріалів відносяться керамічна цегла, лицювальна плитка.

Традиційна керамічну   цеглу   виготовляють   у   формі   паралелепіпеда «цегельного» кольору. Однак сьогодні в практику обробних робіт входить цегла різної форми та кольорів (червона, жовта, коричнева, вишнева). Керамічна цеглу застосовують не тільки як матеріал для несучих конструкцій, але й для обробки камінів, внутрішніх стін, арок та інших декоративних елементів.

Керамічні плитки для внутрішнього облицювання стін виготовляють квадратними, прямокутними або фасонними із глини та спеціально складеної керамічної маси. До всіх видів лицювальних плиток для інтер'єрів пред'являються строгі декоративно-художні вимоги до кольору, малюнку та фактури лицьової поверхні. Керамічні глазуровані плитки застосують у приміщеннях з підвищеною вологістю (мийні, санвузли, душові, ванні кімнати і т.п.).

Підлоги з керамічних плиток влаштовують у приміщеннях з інтенсивним рухом (вестибюлі, аванзали), підвищеним зволоженням покриття (мийні, санвузли, душові, виробничі цехи закладів ресторанного господарства). Керамічні плитки для підлоги мають різноманітну колірну гаму та різну геометричну форму – квадратну, шестигранну, восьмигранну тощо. Перевага віддається плиткам великого розміру, мм: 200×200×9; 300×300×8, що дозволяє знизити трудомісткість настилання підлог, зменшити кількість швів, підвищити їх гігієнічність.

1.3. Скло

Склом називається твердий прозорий аморфний ізотропний матеріал, який отримують при охолодженні мінеральних розплавів, що містять склотвірні елементи та оксиди металів. Винайшли скло у Прадавньому Єгипті за 3-4 тис. років до н. е., звідти воно проникло на територію сучасної Італії. Майстри Древнього Риму опанували мистецтво видування. На Русі скловироби з’явилися в XI в. Сьогодні випускається скло листове, поліроване, скляні блоки, архітектурно- художні вироби та ін.

Листове скло служить для заповнення світлових прорізів, а деякі види його застосовують для внутрішніх огороджень, дверей, огороджень сходів, балконів. Листове скло має кілька різновидів: віконне, вітринне, армоване, візерункове та ін. Номенклатура виробів зі скла досить різноманітна: скляні блоки, склопакети, дверні полотна і т. і.

Скло та вироби зі скла широко використовують для обробки інтер'єрів. Для скляних обробних матеріалів характерні висока декоративність, хімічна стійкість до агресивних середовищ, довговічність, гігієнічність. Ширше за все застосовуються листи та плити із загартованого скла різного кольору.

Вітражі – це обрамлені композиції та візерунки із кольорового і прозорого скла, з розписом окремих деталей спікливими фарбами. Вітражі обрамляють бордюрами з нержавіючої сталі, яким надають фактури під матове срібло або золотаву латунь із карбованим рельєфним малюнком. Художній ефект вітражів полягає в переломленні світлових променів, що проникають крізь них. У залежності від часу дня це створює багату гаму кольорів, гру світла та тіні. Зазвичай, вітражі є композиційним акцентом інтер'єру, тому вони повинні бути тематично пов'язані з функціональним призначенням самого будинку або відповідного приміщення. Вітражі можуть прикрашати як палаци, собори, так і приміщення готелів, ресторанів, барів та кафе.

1.4. Полімерні матеріали

Полімерними називають матеріали, до складу яких входять полімери. У процесі переробки полімерні матеріали здатні утворювати пластичні маси, які легко формуються та зберігають форму після зняття навантаження. Тому їх часто називають пластмасами. Полімери та матеріали на їх основі відносяться до групи нових матеріалів, Вони з'явилися й одержали поширення впродовж останніх 160- 170 років.

До полімерних матеріалів відносяться:

•  рулонні матеріали для покриття підлоги (лінолеум, синтетичний ворсовий килим);
•  плиткові матеріали (полівінілхлоридні (ПВХ), кумаринові, гумові плитки);
•  мастичні матеріали (полівінілацетатна, полімерцементна мастики, пластобетонні склади);
•  деревостружкові плити (ДСП), деревинно-волокнисті плити (ДВП), сайдингові панелі, панелі «Poliform» і «Полідекор»;
•  рулонні оздоблювальні матеріали (декоративні полівінілхлоридні плівки, лінкруст, піноплен, ізоплен, самоклеюча плівка, шпалери, що миються та ін.).

Набір фізико-механічних властивостей роблять вироби з полімерів найбільш розповсюджуваними. Однією з цінних властивостей пластмас є їх низька щільність, вони в 2 рази легше алюмінію та в 5 разів легше сталі. Полімерні матеріали добре пружинять, стискаються, розтягуються, згинаються, стійкі до стирання та ударних впливів, мають високу опірність агресивним середовищам, легко обробляються, їх можна різати, пилити, стругати тощо. Більшість пластмас непроникні для води, а низька стираємість дозволяє їх широко застосовувати для покриття підлог.

Однак, полімерні матеріали та виробу із них мають і ряд недоліків, які потрібно враховувати при їх використанні:

•  мала поверхнева твердість;
•  низька теплопровідність;
•  під час експлуатації відбувається процес старіння (губиться гнучкість, еластичність, з'являються потемніння поверхні і т. і.);
•  більшість із пластмас не є вогнетривкими;
•  токсичність.

Але ці недоліки не знижують ефективності застосування полімерних матеріалів при обробці приміщень закладів готельно-ресторанного бізнесу.

Поряд із традиційними матеріалами, відзначеними вище, особливу увагу заслуговують нові, що володіють кращими та більш досконалими характеристиками. Розглянемо деякі з них.

Останнім часом широко використовується альтернативний варіант паркетної підлоги – ламінований паркет. Кожна панель такого паркету складається з 4 шарів:

1 – стійкий полімерний верхній шар, забезпечує захист зовнішньої поверхні; 2 – полімерний шар з якісно нанесеним малюнком;

3    – основа, водонепроникний, дуже щільний, склеєний з декількох шарів лист ДВП;

4  – полімерний підстильний шар.

Ламінований паркет відрізняється швидким, простим та охайним монтажем, вологостійкістю, високою міцністю на розрив, гігієнічністю, гарним зовнішнім виглядом, що надає приміщенню неповторності та оригінальності.

Також заслуговують уваги натяжні стелі з ПВХ-плівки, яку натягають на пластиковий корсет, видимий або схований. За своїми естетичними, практичними та гігієнічними властивостям вінілова плівка набагато перевершує усі інші стельові матеріали. Вінілова плівка, що призначена для використання в натяжних стелях, буває всілякого кольору та текстури. Вона має певні специфічні властивості, які є її перевагами:

•   витримує температуру повітря до 50°С;
•   не боїться ударів і не тріскається;
•   легко миється.

Стелі з вінілової плівки можуть застосовуватися в вестибюлях, залах закладів ресторанного господарства, готельних номерах, конференц-залах, приміщеннях фітнес- та рекреаційної зони.

1.5. Лакофарбові матеріали

Лакофарбовими матеріалами називають в’язко-рідинні склади, які наносяться на підготовлені поверхні будівельних виробів або елементи конструкції тонким шаром і утворюють після висихання плівку, що міцно стикається з основою.

Лакофарбові матеріали розділяють на лаки, фарби, емалі та допоміжні матеріали.

До будівельних  фарб відносяться олійні, водорозчинні, емалеві склади й лаки.

Олійні фарби випускають пастоподібними (вимагають розведення оліфою) і рідкими, готовими до вживання.

Водорозчинні фарби випускають на мінеральній основі, клейові, водоемульсійні та полімерцементні.

Емалеві фарби представляють собою суспензії пігментів у лаках. Лаки являють собою розчини природних або штучних смол у летучих розчинниках.

Діапазон використання фарб дуже широкий – для зовнішнього та внутрішнього фарбування по дереву, металу, сухій штукатурці та іншим поверхням.

1.6. Шпалери

Матеріали для обклеювання стін і стель.

У сучасному будівництві, а також при ремонті житлових і громадських будинків для внутрішньої обробки приміщень широко використовують шпалери.

Шпалери – рулонний матеріал на паперовій основі, на лицьову поверхню якого нанесено декоративне покриття друкованим способом з наступною обробкою або без неї, призначений для обклеювання стін і стель.

Вологостійкі шпалери захищені від перепадів вологості у приміщенні. Їх паперова основа, на яку нанесений малюнок, захищена зверху лаком. Вони стійкі до вологого стирання без застосування мийних засобів (наприклад, «Дуплекс» або «Симплекс»).

Найпоширеніший вид шпалер, що миються, – вінілові. Паперова основа їх покрита вініловою плівкою. Випускають також акрилові шпалери, з акриловою плівкою. Строк експлуатації шпалер, що миються, до 15 років. Недоліком є те, що вони не пропускають повітря, тобто «не дихають».

Шпалери під фарбування на тканинній (флізеліновій) основі також набули широкого застосування. Фарбуються вони акрилатними дисперсійними фарбами. Пофарбовані шпалери можна піддавати вологому прибиранню. Також їх можна перефарбовувати до 15 разів із збереженням структури.

Металеві шпалери виготовляються шляхом покриття паперової основи тонким шаром металу, потім на поверхню шпалер наноситься малюнок.

При виборі шпалер, необхідно звертати увагу на символи, позначені на їх етикетці, щоб правильно їх наклеїти та здійснювати подальший догляд (рис. 11.1).

Рис. 11.1 Умовні позначення на пакуванні шпалер, що характеризують їх властивості

2. Вимоги до обробки приміщень закладів ГРБ оздоблювальними матеріалами

Обробка приміщень закладів готельно-ресторанного бізнесу повинна відповідати їх функціональному призначенню та специфіці. Одночасно необхідно враховувати архітектурний вигляд будинку та декоративні особливості обробних матеріалів, що обираються для застосовування.

Обрані для обробки матеріали повинні мати високу якість, довговічність, технологічність у застосуванні, бути вологонепроникними, волого- та жиро стійкими, економічними і відповідати певним санітарно-гігієнічним вимогам.

Довговічність або здатність матеріалу витримувати експлуатаційні впливи впродовж певного часу без зниження технічних і естетичних властивостей, – одна з найважливіших вимог до обробки. Ступінь довговічності матеріалу або виробу залежить від того, чи є даний матеріал невід'ємною частиною несучої або огороджувальної конструкції, або він виконує тільки функції покриття. У першому випадку довговічність поверхневого шару повинна дорівнювати довговічності конструкцій, у другому випадку вона визначається між ремонтними строками та часом морального зношування.

З позиції експлуатаційно-технічних вимог обробні матеріали повинні мати мале водопоглинення, не піддаватися корозії, бути достатньо вогнетривкими, легкими, міцними, мати добрі теплоізоляційні й акустичні властивості. Необхідно підкреслити, що експлуатаційно-технічні вимоги обробного матеріалу визначаються експлуатаційним режимом приміщення.

Для вибору обробки інтер'єрів закладів готельно-ресторанного бізнесу велике значення мають експлуатаційно-гігієнічні вимоги. Здатність матеріалу легко очищатися від пилу, бруду, залишків їжі, легко митися та дезінфікуватися – найцінніші його властивості у зв'язку з необхідністю підтримування чистоти в приміщеннях.

Естетичні вимоги до обробки охоплюють такі її властивості, як форма, колір, фактура, текстура, малюнок поверхні. Чим більше набір обробних матеріалів з різноманітною характеристикою, тим більше можливостей створити естетично привабливий інтер'єр.

Зовнішній вигляд обробки багато в чому залежить від правильного вибору, використання та кількісного співвідношення різних декоративних засобів. Поява великої кількості синтетичних матеріалів і фарб не виключає можливості їх композиційного та кількісного поєднання з традиційними матеріалами. Однак слід враховувати, що наявність різних матеріалів в одному інтер'єрі, особливо невеликого обсягу, може перевантажити його, зробить строкатим і невиразним. Різнорідні за своїми властивостями, фактурі та кольору матеріали погано сполучаються, створюють ефект непотрібного контрасту та багатотемності. Тому для оформлення інтер'єрів закладів готельно-ресторанного бізнесу бажано використовувати мінімум засобів універсального застосування.

2.1. Стіни: вимоги до обробки

Вирішуючи питання обробки інтер'єру, особливу увагу слід приділяти якості обробки поверхонь: напрямку ліній, виконанню деталей, вузлів, стиків, примикань. Наприклад, при облицюванні стіни дерев'яними плитами необхідно прагнути, щоб вони були паралельними, рівномірними за довжиною й товщиною, мали однаковий профіль, фактуру та колір.

У кожному конкретному випадку для обробки інтер'єру слід використовувати такі прийоми, які сприятимуть найкращому вирішенню поставлених завдань. Так, перевага штучного каменю, як оздоблювального матеріалу, полягає в тому, що з нього можна одержати плити будь-яких розмірів, форми, фактури, малюнка й кольору, а також у можливості індустріального ведення робіт. Застосування лицювальної цегли дозволить створити поверхню стін без додаткових штукатурних робіт. Комбінація лицювальної цегли з іншими лицювальними матеріалами підсилить декоративну виразність останніх. Цегельна стіна служить добрим тлом для витворів декоративно-прикладного мистецтва та декоративних рослин, які можна розмістити у вигляді окремих вставок або начіпних елементів, на уступах або в нішах.

Керамічна обробка стін поєднує в собі багатство колірної гами, металевий блиск і різноманітність відтінків глазурі з довговічністю, гігієнічністю та економічністю.

Гарними декоративними властивостями володіє скло, яке застосовується для обробки стін і колон, у вигляді дзеркал, листів або плиток, підфарбованих зі зворотної сторони. Поверхня скла може мати малюнок або декоративну фактуру, виконану гравіруванням, фарбами, фотодруком, травленням, піскоструминною обробкою. Обробка колон великого перетину дзеркальною поверхнею дозволяє

«розчинити» їх у просторі, а дзеркальні стіни зорово збільшують обсяг приміщень за рахунок відбиття. Багатою колірною гамою й фактурою (від дзеркально- глянсової до матової й рифленої) має скляна килимова мозаїка, що використовується для декоративного облицювання стін.

В обробці сучасних інтер'єрів закладів готельно-ресторанного бізнесу широко застосовується дерево. Його декоративні властивості, багатство кольору, малюнку та відносна довговічність надають інтер'єру особливого затишку та виразності. Деревина добре піддається обробці та добре сполучається з іншими обробними матеріалами.

Площини стін (колон) обробляють, зазвичай, полірованими або лакованими дерев'яними панелями, що впритул примикають один до одного. Іноді передбачають «розшивку» швів, для чого між ними укладають рейки, виготовлені з деревини іншої породи, що відрізняється за кольором і текстурою. Дерев'яні панелі служать гарним тлом для декоративної зелені кімнатних рослин, елементів декоративно-прикладного мистецтва, металу, кераміки, пластмаси.

Лицювальні матеріали з полімерів поєднують у собі легкість і практичність, добрі естетичні та гігієнічні властивості, високу економічність. Практичністю в застосуванні відрізняються ПВХ-плівка з клейовим шаром, захищеним папером, а з рулонних матеріалів – піноплен, що кріпиться до поверхні спеціальним клеєм.

З листових і плиткових матеріалів на основі синтетичних смол кращими для облицювання стін є декоративний паперово-шаруватий та деревинно-шаруватий пластик. Паперово-шаруватий пластик випускається різного забарвлення та малюнку, з дзеркальною або матовою поверхнею. Деревинно-шаруватий пластик має гладку, злегка глянсову поверхню та легку текстуру деревної шпони.

Із плиток на основі полімерів (полістирольних, ПВХ, фенолітових) виконують мозаїчні килимові покриття стін, що відрізняються особливою декоративністю, з багатою палітрою кольорів і відтінків – від пастельних до насичених, із гладкою глянсовою або напівматовою поверхнею.

Нещодавно для облицювання стін і колон закладів готельно-ресторанного господарства почали застосовувати листовий (рифлений) алюміній, листову нержавіючу сталь та інші метали. Дуже цікаво та сучасно виглядає перфорований листовий метал підсвічений зсередини.

Слід зазначити, що якість опоряджувальних робіт, а також фарбування й лакування багато в чому залежать від підготовки поверхні. Стіни повинні бути ретельно вирівняні та висушені, мати гладку поверхню без спучувань та деформації. Перед фарбуванням або наклеюванням шпалер поверхні обов’язково підлягають ґрунтуванню, яке ставить метою очищення поверхневого шару від пилу та утворення на ньому плівки, що добре зчіплятиметься з фарбою або клеєм.

2.2. Підлога: вимоги до обробки

Довгий час підлоги розглядалися як виключно функціональний елемент. Однак у сучасних умовах естетична значимість підлог у загальній композиції інтер'єрів суттєво зросла. На думку фахівців, вони повинні відповідати не тільки гігієнічним, але й естетичним вимогам – мати стійкий колір, гармонійний з іншим оформленням, приємну фактуру, мати здатність поглинати звук. Варіювання колірної розв'язки підлоги, застосування різноманітних орнаментальних малюнків роблять підлогу активним елементом інтер'єру, а в окремих випадках вона може стати навіть основою композиції залу (наприклад, підлога танцювального майданчика).

Для покриття підлог у закладах готельно-ресторанного бізнесу використовують паркет (складальний, щитовий, паркетні дошки), ламінат, метлаські та шлакоситалові плитки, керамічну плитку та керамограніт, покриття з полімерних матеріалів (плиткові та рулонні), в деяких випадках природний камінь, мармур та граніт.

Покриття підлоги з мозаїки, метлаських, шлакоситалових, керамічних плиток має високу вологостійкість, легко миється та відповідає санітарно- гігієнічним вимогам. Однак таке покриття має недоліки – плитки відносно швидко стираються, перетворюючись на гладку та слизьку поверхню; такі підлоги, як і кам’яні, доволі холодні, тому їх зазвичай застосовують у приміщеннях та підприємствах короткочасного користування.

У закладах готельно-ресторанного бізнесу широкого поширення одержали синтетичні ворсові килимові покриття. За технологією виготовлення вони підрозділяються на п'ять груп: ткані, трикотажні, ворсово-прошивні, неткані, повстяні. Ткані покриття відносно дорогі, тому їх застосовують в закладах високої категорії та відповідного типу (ресторани, бари, кафе).

Вихідним матеріалом для текстильних покриттів служать нитки із синтетичних волокон. Найбільш зносостійкі покриття з капрону, нейлону, силону та інших матеріалів з поліамідного волокна. Високою якістю відрізняється також лавсан (поліефірне волокно), хоча за стійкістю до стирання він уступає поліамідному волокну. Як матеріал для покриття підлоги використовують також вовну й віскозу, але за своїми фізико-механічних характеристиками вони значно поступаються синтетичним матеріалам. Опір стиранню поліамідного волокна у двадцять разів більше, ніж віскозного. Довговічність покриттів збільшує також спінена губчата основа. При цьому поліпшуються теплофізичні та акустичні властивості тканини.

Декоративний шар килимових покриттів може бути ворсовим і безворсовим, а сам ворс – розрізним і петельчатим. Висота ворсу зазвичай становить 3-5 мм при загальній товщині покриття на спіненій основі не вище 10 мм. Полотнища випускають ширини від 0,7 до 3 м. Зустрічаються покриття шириною 4-5 м. Доцільно використовувати більш широкі полотнища, які дозволяють настилати покриття швидше і якісніше. Основні способи настилання килимових покриттів – приклеювання, вільне укладання, натяг за допомогою плінтусів.

Найчастіше застосовуються одноколірні килимові покриття або із максимально спрощеним малюнком (у вигляді смуг, великої клітки і т.п.), завдяки чому спрощується стикування окремих полотнищ. Широкий колірний діапазон текстильних покриттів, що випускаються, різна фактура поверхні (гладка безворсова, петельчата, типу «буклі», гладка, ворсова) дозволяють індивідуалізувати інтер'єри.

Досвід експлуатації килимових покриттів показав, що вони добре піддаються санітарній обробці, особливо за умови використання сучасного обладнання та технологій клінінгу.

2.3. Стеля: вимоги до обробки

Для обробки стель використовують порополістирол, деревостружкові, деревинно-волокнисті, фанерні, гіпсокартонові, фібролітові, мінераловатні і скловатні плити, що володіють звукопоглинаючими властивостями, а також ПВХ- вироби зі звукопоглинаючою еластичною підошвою. Акустичними пристроями служать також підвісні та натяжні стелі. Одночасно вони дозволяють сховати неестетичні конструктивні елементи або розташовані під стелею складні системи інженерного устаткування (електропроводку, вентиляційні та опалювальні короби).

Див. також п.1.4.