Лекція № 5. Практичне застосування екологічної етики

1. Екологічна етика народні традиції і релігія.

Основні види екофільних традицій:

1.      Утилітарні, групуються на одержанні прямої користі людині (її здоров’ю, благополуччю, господарству і т. д.)

2.      Релігійні, групуються на поклонінні духам, тотемам, боже- ствам, пов’язані з ім’ям Христа, Аллаха, Святої Діви Марії і т. д.

3.      Екологічні, групуються на традиційних екологічних знаннях про гармонійне співіснування людини з навколишньою природою.

4.      Етичні, групуються на добрі, боргу, справедливості, симпатії, жалості, турботі і любові по відношенню до тварин, рослин, природі в цілому, і не мають якої-небудь прямої користі для людини.

Світові і локальні релігії, кожна по-своєму, пропонують унікальний набір моральних цінностей та еколого-етичних правил для людей в їхніх відносинах із природою.

Розглянемо вплив релігії на екологічну свідомість.

1.    Релігія, нарівні з екологією і філософією, є однією з найважливіших основ і джерел екологічної етики.

2.    Живлющим ресурсом для розвитку екологічної етики і природоохоронної естетики можуть бути як світові, так і місцеві язичницькі релігії. Сконцентровані в них екофільні філософські погляди, підходи і моральні норми вимагають ретельного вивчення і популяризації.

3.   Етика, укладена в релігіях, може розбудити в людях свідомість, відмінну від матеріального і технологічного мислення.

4.   Релігія допомагає людям усвідомити, що їх контроль над живим і неживим світом небезмежний, і що їх зарозумілість і маніпулювання природою може обернутись проти них.

5.    Релігія вселяє ідею, що ціль життя не в максимальному споживанні.

6.    Оскільки між різними релігіями існують значні метафізичні, етичні, антропологічні і соціальні розходження, синтез екологічних концепцій і етичних положень, узятих із усіх релігій, може стати основою екологічної етики.

Розглянемо еколого-етичні істини в різних релігіях. Почнемо з Біблії:

•     Все творіння єдине.

•     Творіння – це гарно.

•     Ной і біорізноманіття.

•     Доброчесна людина шанує життя тварини.

•     І нема в людини переваги – перед худобою. Деякі заповіді даосизму:

•     Заборона на полювання.

•     Заборона на рибний лов.

•     Заборона на утримання птахів і звірів у клітках. Еколого-етичні принципи індуїзму:

•     Принцип "сарва-бхута-хита" – принцип гуманного ставлення до тварин, як найбільш висока форма етики поведінки у санскритських рукописах.

•     Ідея реінкарнації (перехід душі людини у тварину) – вказує на неприпустимість жорстокого ставлення до тварин.

•     Принцип святості життя – "зла людина, що убиває тварин, буде перебувати в пекельному вогні стільки днів, скільки волосся на тілі тварини".

Еколого-етичні принципи буддизму:

•         Принцип виховання     почуття  жалю до всіх  живих  істот  і  ненасильницького ставлення до рослин.

•         Доброта до тварин є джерелом заслуги – заслуги, необхідної людям для поліпшення їхньої долі в циклі переродження.

•         Краса природи є джерелом величезної радості і естетичного натхнення.

•         Принцип "ахімси" (ненасильства стосовно інших істот, "метти" (доброти і любові до інших істот), і "бадхічітти"(милосердя і жалю до інших істот).

Еколого-етичні принципи ісламу:

•         Тварини мають свою душу (на відміну від християнства).

•         Погано поводитись з тваринами означає не підкорятись волі Аллаха.

•         Заборонено заподіювати тварині біль, убивати її, крім як у ви- падку одержання їжі: "Якщо ти любиш Аллаха, то не можеш не любити його творіння".

Етичні причини захисту природи в ісламі:

1.    Навколишнє середовище – це боже творіння і захищати його – значить зберігати його цінності як прояв божого духу.

2.    Усі частини природи існують для возвеличення свого Творця.

3.    Усі закони природи створені Богом і ґрунтуються на концепції абсолютної тривалості життя. Спроби порушити закон Бога повинні припинятися.

4.    Людство – не єдина спільнота живих істот у світі. І, як вважав пророк Мухаммед, – усі живі створіння гідні захисту і м’якого відношення.

5.    Повинен зберігатися баланс Всесвіту, створеного Богом, тому що "Усе ним виміряно".

6.    Природа створена не лише для нинішнього покоління.

7.    Ісламська екологічна етика побудована на тій концепції, що всі людські взаємини ґрунтуються на справедливості (адль) і рівності (іхсан), охорона природи повинна здійснюватись альтруїстично.

2. Морально-релігійні мотиви захисту дикої природи є такі:

1.  Дика природа, види й особини живих істот повинні захищатися, у першу чергу, заради самих себе.

2.  Охорона дикої природи – дія гарна сама по собі і є актом благотворності.

3.  Люди можуть у своїх інтересах брехати, обманювати, красти безкарно. Більш того, їм це часто вигідно, тому що приносить користь. Але в більшості випадків вони від цього утримуються. Вони привчені мораллю і культурою не робити ці вчинки, тому що красти – погано саме по собі. Так само й у випадку зі знищенням ділянок дикої природи: необхідно усвідомити, що губити дику природу не можна не тому, що це вигідно чи невигідно для людини, а тому, що такий вчинок поганий сам по собі.

4.  Дика природа має внутрішню цінність та інтереси і не має потребу у виправданні.

5.  Право на існування ділянок дикої природи робить можливим тривале еволюційне видоутворення рослин і тварин.

6.  Створення охоронних природних територій стане трактуватись не для наукових чи рекреаційних потреб людини, а заради реалізації природного (морального) права дикої природи на існування і волю.

7. Дика природа є священним простором.

8. Захист дикої природи є вираження нашої любові до неї. Любов до природи – любов альтруїстична.

9.  Захист дикої природи є вираження нашого замилування, шанування і благоговіння перед нею.

10. Усяке життя – священне.

11. Непристойно одержувати вигоду зі страждань інших істот

12. Дика природа є загальносвітовою і міжвидовою спадщиною

13. Не тільки люди, але і дика природа підлягає порятунку

14. Охорона дикої природи є актом благотворності і заступництва, шляхетним захистом слабкого.

 Загальні екоетичні принципи відношення до природи і правила справедливого вирішення конфліктних ситуацій

 Частина екологічної етики, іменована нормативною, пропонує деякі загальні екоетичні правила і принципи відношення до природи:

1. Принцип неспричинення шкоди чи збитків жодній істоті в навколишньому природному середовищі чи екосистемі (в тому числі й опосередковано).

2. Принцип невтручання.

Чотири види обмежень з боку людини:

а) прямі зовнішні обмеження (клітки, пастки);

б) непрямі зовнішні обмеження (відсутність води, їжі);

в) прямі внутрішні обмеження (хвороби, проковтнуті отрути і т. п.);

г) непрямі внутрішні обмеження (слабкість, недієздатність внаслідок ушкодження органів чи м’язів).

Розглянемо інтереси людини і природи, що збігаються:

Базові: життєво важливі інтереси екосистеми і будь-якої живої істоти: їхнє життя, безпеку, здоров’я, волю, їжу, автономію і т. п.

Небазові: не життєво важливі інтереси, (наприклад, для людини – розважитись за допомогою аматорського полювання. Екосистеми і живі істоти (за винятком деяких вищих тварин), небазових інтересів не мають.

 Розглянемо П’ЯТЬ ПРАВИЛ СПРАВЕДЛИВОГО ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ:

1.   Правило самооборони.

З метою захисту свого життя чи здоров’я (а також життя чи здоров’я інших людей), людина має право знищувати інші живі істоти чи шкодити їм (але на рівні особин, а не видів). Це правило починає діяти тільки тоді, коли людина не може уникнути конфлікту за допомогою інших заходів.

2.   Правило пропорційності.

Небазові інтереси людей повинні поступатися базовими інтере- сами у першу чергу екосистем, а потім – інших живих істот. У зв’язку з цим знищення стародавніх лісів для забудови, убивство слонів заради бивнів, аматорське полювання, вилов крокодилів з метою одержання шкіри для дамських сумочок, збір рідкісних диких квітів є неправильним.

3.   Правило справедливого розподілу.

У випадку зіткнення базових інтересів людей, з одного боку, з базовими інтересами екосистем (у першу чергу), а також інших видів обом конфліктуючим сторонам повинна бути надана рівна частка благ.

4.   Правило мінімальної шкоди.

У випадку задоволення базових інтересів людей (їх частки після справедливого розподілу) за необхідності нанесення шкоди природі, ця шкода повинна бути мінімальною. Правило мінімальної шкоди вимагає, щоб ми вибрали таку альтернативу, що припускає нанесення як найменшої шкоди екосистемі (у першу чергу), а також або цілком усуває пряме вбивство, або пов’язана з найменшою кількістю убитих істот.

5.   Правило справедливого відшкодування.

У випадку задоволення базових інтересів людини при нанесенні шкоди природі, людина повинна відшкодовувати збитки. Це може бути створення нових заповідників, очищення води і повітря, рекультивація відвалів, відновлення рідкісних видів і т. п.

3. Етичні принципи заповідної справи

У наш важкий час ті, хто займається заповідною справою, постій- но йдуть на компроміс з совістю в гонитві за впливом, фінансами і довірою. Ці компроміси, як правило, призводять до знищення останніх ділянок дикої природи, загибелі рідкісних видів

Мета етичних принципів заповідної справи – створення внутріш- ніх, моральних бар’єрів, особливих "табу", що забороняють чи рег- ламентують певні дії стосовно заповідників і інших природоохоронних територій (ПОТ) з позиції моралі, створення особливих етичних традицій у заповідній справі й охороні дикої природи. Наведемо нижче основні принципи заповідної справи:

1. Не зашкодь.

Якщо передбачувані позитивні результати від насильницького втручання людини в дику заповідну природу невизначені, важко про- гнозовані чи мають не дуже багато шансів на успіх, то буде справедли- вим не втручатися і дозволити дикій природі заповідника самій вирішити проблеми, що виникли

2. Цінуй, люби і поважай дику природу.

Заповідники створюються з єдиною метою – для виживання дикої природи, і аж ніяк не для виживання людства чи проведення наукових досліджень. Заява про те, що ділянка дикої природи заповідається заради майбутніх поколінь людей з позицій екологічної етики, є саморуйнівною.

3. Використовуй етичні методи науки та екопросвіти.

Цей етичний принцип найбільш актуальний у заповіднику, де заради збереження дикої природи методи наукових досліджень повинні бути етично контрольовані (як це робиться в медицині, де існують біоетичні обмеження на медичну науку і практику).

4. Шануй заповідну територію як священний простір.

Дика заповідна природа може вважатися святою дякуючи її унікальним властивостям і цінностям, а не лише як свідчення чи символ деякої вищої влади.

5. Благоговій перед диким життям.

Важливий лише для створення моральних бар’єрів, що регламентують поведінку людей.

6. Максимально дотримуватися природних прав дикої природи, рослин і тварин.

Права природи, так само як відповідні права людини, є невід’єм ними і невідчужуваними.

7. Керуй так, щоб заповідник розвивався в напрямку абсолютної заповідності.

Абсолютна заповідність – це умова існування дикої, вільної природи в сучасному світі за допомогою організації заповідника. Ціль абсолютної заповідності – реалізація права дикої природи на існування в умовах максимальної волі, що дозволяє здійснити дикій природі своє еволюційне приречення.

Не прагни до одержання наживи від заповідної території. Заповідну територію неетично використовувати з метою економічної вигоди. Тому багато намагань одержати гроші від екотуризму в заповідниках, продажу заготовленої в заповіднику сировини чи інших видів користування заповідниками є аморальним.

8. Стався до заповідної справи як до самоцінного доброго діяння. Створення заповідних ділянок для захисту дикої природи є особливим справедливим, самоцінним, добрим діянням відповідно до вищого закону, як частина вічного конфлікту між правильним і непра вильним, гарним і поганим.

ПОЯСНЕННЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ

1.   Усі принципи призначені насамперед для заповідників як вищої форми охоронних природних територій. У міру зниження рівня ПОТ: заповідники – національні парки – заказники – пам’ятники природи і т. д., дані принципи виконуються меншою мірою.

2.    Екологічні чи економічні принципи описують, що є насправді. Етичні наказують, що повинно бути, до чого треба прагнути. Вони є ідеальними і не можуть бути реально досягнуті, а лише вказують вірний напрямок руху.

3.    Жоден з даних принципів не є абсолютним. Моральні зобов’язання, що випливають від одного з них у певних випадках, цілком обґрунтовано можуть бути порушені, коли вступають у конфлікт із зобов’язаннями, що накладаються іншими. Тобто, якщо в конкретній ситуації вимоги, що диктують інші принципи, виявляються більш зобов’язуючими, то ми маємо діяти всупереч вимогам, що виходять від першого принципу.

4.      При ухваленні остаточного рішення, що стосується менеджменту заповідної території, повинні враховуватись не лише економічні, естетичні, екологічні чи інші мотиви, але й етичні принципи заповідної справи, що дають ціннісну моральну оцінку рішенням, що приймаються.

5.       Етичні принципи заповідної справи не є командними чи способами примушування людей сповідати екологічну мораль, тому що екологічна етика взагалі не допускає елементу примушування. Кожна людина приєднується до них добровільно.

6.       Необхідно пам’ятати, що несправедливість, здійснена в одному заповідному об’єкті, є погрозою й образою для справедливості повсюдно.

4. Альтернативи збереження біорізноманіття

Екологічна етика проти економіки

Можливі наступні альтернативи збереження біорізноманіття.

1.      Вирахування економічно високої цінності біорізноманіття (розрахунки відразу змусять місцеві влади поліпшити охорону природи?)

2.      Морально-етичне виховання.

Є наступні позиції економістів в охороні біорізноманіття і дикої природи:

1.      Економічні (оцінка цінності об’єктів охорони).

2.      Антропоцентричні (оцінка з позицій людини).

 Охорона природи і раціональне природокористування

 Раціональне природокористування є одержання більшого еко номічного зиску для більшого числа людей протягом більшого часу. У цьому випадку економічний підрахунок доречний. Охорона природи – захист природи заради неї самої (моральний аспект). Заповідна справа – це завжди збиткова "галузь". Важливість її, як правило, доводиться не з погляду економіки, а з культурних, патріотичних, політичних, релігійних, етичних і інших позицій.

 Обмеження і недоліки економічного методу оцінки природи

 Сучасна економіка націлює на те, що людина важливіша за природу і природа існує лише для неї.

Економічна система є лише частиною загальної складної соціо- біогеосистеми. Тому повна економічна оцінка діяльності людини навіть теоретично неможлива. В області екології деякі вчинки, економічні витрати на які більші, ніж вигода, можуть бути морально правильними, і навпаки, деякі вчинки, економічна вигода яких більше ніж витрати, можуть бути морально неправильними. Звідси економічний підхід, що прагне до переваги вигоди над витратами, і не враховує етичні обмеження, може мати негативні моральні наслідки.

Існує проблема одномірності, спрощеності і частковості економічного підходу. Неможливо і невиправдано оцінити всі нематеріальні цінності, вигоди і витрати в розмірному грошовому еквіваленті. Економічний підхід оцінює корисність природного об’єкта тільки для людини, але не для інших видів чи істот усієї екосистеми Землі Економічний підхід ігнорує благополуччя екосистем, інших видів і особин, а також майбутніх поколінь людей. Екологічна етика проти аматорського полювання. Аматорське полювання вигідне людині з погляду розваги, але невигідне для тварин і неправильне з погляду етики. Воно порушує права тварин на життя, на захист від страждань з вини людини, на достоїнство. Майбутнє аматорського полювання залежить від того, на чию сторону встане більшість громадян, і чиї доводи вони будуть вважати більш переконливими – прихильників чи супротивників аматорського полювання. Щодо цього питання в Україні в 2000 p. проведені за замовленням соціологічні дослідження: опитано 1200 чоловік. 50 % опитаних висловилося проти аматорського полю- вання, 29,5 % – підтримало аматорське полювання, 20,5 % – не змогли відповісти.

Проблеми при оцінці етичності полювання

1.      Полювання у народів (алеути, індіанці, австралійські аборигени й ін.), для яких полювання є найважливішим засобом до існування

2.      Незрозумілою є відповідь на філософське питання – якщо всі живі істоти з метою підтримки свого життя мають право забрати життя іншої істоти, то чому такого ж права потрібно позбавляти людину?

3.    Відмовляючись убивати заради їжі диких тварин, за логікою речей людина повинна також відмовитися від убивства сільськогосподарських тварин (свиней, корів і ін.). Як альтернатива – вегетаріанство?

Ми бачимо такі основні шляхи популяризації екологічної етики:

1.   Впровадження ідей екологічної етики в групи активістів.

2.      Розробка і введення курсів екологічної етики в шкільні і вишівські програми, підготовка фахівців з екологічної етики.Варто привертати увагу до екологічної етики в межах самої біології, екології, проводити секції екологічної етики на різних природоохоронних конференціях.

3.    Засновувати регіональні бібліотеки і загальнодоступні сайти в Інтернеті з екологічної етики.

4.   Досліджувати і використовувати роль святих природних місць, народних екологічних традицій у розвитку екологічної етики.

5.    Залучати до поширення ідей екологічної етики представників різних релігійних конфесій, культурних лідерів і активістів цивільних рухів.

6.   Створювати організації, що займаються екологічною етикою.

7.     Включити питання екологічної етики в політичний аналіз і політичні діалоги.

8.      Розвивати співробітництво експертів з екологічної етики з людьми, що приймають рішення, проводити екоетичний аналіз прий- нятих рішень.

9.        Проведення в життя принципів і ідей екологічної етики може стати одним з важливих завдань екологічного громадського руху.