Теоретичний матеріал до теми 2: Біоекономіка як шлях досягнення цілей сталого розвиткуКнига

1. 1. Сутність поняття «сталий розвиток»

Проблема сталого розвитку - одна з найбільш актуальних у сучасному світі. Нею опікуються світові лідери, їй присвячені сотні урядових і міжурядових програм, вона вже багато років стоїть у порядку денному міжнародних організацій. Існує історично перевірений взаємозв’язок між економічним розвитком, станом навколишнього природного середовища, використанням енергії, соціальною стабільністю, і цей зв’язок не завжди є позитивним. Вирішення цього еколого-економічного протиріччя можливе за умови створення нової моделі господарювання, збалансованої або сталої економіки, що базується на принципах всебічної та повної інтенсифікації та екологізації. Це дуже складна задача, і її виконання багато в чому суперечить тому, що характерно для моделі несталого або економоцентричного розвитку, який розпочався з переходом людства до товарного ринкового господарства. Екологічну неспроможність цієї моделі особливо яскраво продемонструвало XX століття.

Практично всі моделі економічного розвитку та економічного зростання передбачають використання накопиченого капіталу, трудових ресурсів, природних ресурсів, технологій. При цьому на практиці спостерігається принесення в жертву задоволенню зростаючих потреб людства безпеку навколишнього середовища, що ставить під загрозу можливість існування майбутніх поколінь. Концепція сталого розвитку виникає як відповідь цій загрозі.

Свій початок поняття сталого розвитку бере ще в середньовіччі. В 13 столітті були видані законоположення щодо регулювання вирубки лісів, згідно з якими дозволялась вирубка такої кількості і асортименту деревини, яка могла знову вирости.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. У Стокгольмі відбулася перша Всесвітня конференція ООН (1972 р.) з навколишнього середовища, на якій проголошено основні принципи подолання глобальних екологічних проблем. Це стало початком створення таких міжнародних природоохоронно-екологічних організацій і програм, як «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП) і «Людина і біосфера» (МАБ). У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Всесвітню хартію охорони природи.

Друга Всесвітня конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. На ній було прийнято «Порядок дня на ХХІ століття» — план людства щодо досягнення стійкого розвитку. «Декларація Землі» була прийнята тільки у 2000 р., на 55-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Вона заснована на таких головних принципах:

■ повага й турбота про живі угруповання;

■ екологічна доцільність;

■ соціальна та екологічна справедливість;

■ демократія і ненасилля.

У 2015 р. в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН для прийняття Порядку денного розвитку людства на період після 2015 р. Проблематика Саміту охоплювала всі аспекти соціально-економічного розвитку, конкурентоспроможності країн, екологічної та енергетичної безпеки, глобального партнерства.

Конференція ООН з питань клімату 2015 р. у м. Парижі уклала міжнародну угоду щодо утримання підвищення температури не вище 1,5 °С (Паризька угода) і зменшення викидів СО₂ на період від 2020 р.

У 1980-х рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність стійкого розвитку екосистем. «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), прийнята в 1980 р. за ініціативою ЮНЕП, Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) і Всесвітнього фонду дикої природи вперше в міжнародному документі містила згадку стійкого розвитку. «Турбота про планету Земля — Стратегія стійкого життя» було другим виданням ВСОП і датується жовтнем 1991 р. У ній підкреслюється, що розвиток повинен базуватися на збереженні живої природи, захисті структури, функцій і різноманітності природних систем Землі, від яких залежать біологічні види. Для цього необхідно: зберігати системи підтримки життя (життєзабезпечення), зберігати біорізноманіття і забезпечити стійке використання поновлюваних ресурсів. З'явилися дослідження з екологічної безпеки як частини національної і глобальної безпеки.

Проте, появу терміну «сталий розвиток» пов'язують з ім'ям прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє», який було підготовлено для ООН і опубліковано Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку у 1987 р. Комісія Брундтланд, офіційно - Всесвітня комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), відома по імені голови Гру Харлем Брундтланд, була скликана ООН в 1983 році. "Комісія була створена в результаті зростаючої заклопотаності «з приводу швидкого погіршення стану навколишнього середовища, людини і природних ресурсів, і наслідків погіршення економічного і соціального розвитку». При створенні комісії Генеральна Асамблея ООН визнала, що екологічні проблеми носять глобальний характер і визначають, що це відповідає загальним інтересам всіх країн з розробки політики для сталого розвитку.

Комісія Брундтланд придумала цей термін, це стало найбільш часто цитованим визначенням сталого розвитку:

Сталий розвиток - це модель використання ресурсів, яка спрямована на «задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби»..

Це розуміння поняття є вихідним пунктом концептуального підходу до розв'язання глобальних, соціальних та екологічних проблем, тісне переплетення яких є важливою складовою частиною концепцій сталого розвитку.

В останній третині ХХ століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, — скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні були неординарні рішення

В зв'язку з цим було розроблено так званий "трикутник сталого розвитку", який повинен поєднувати між собою економічні, екологічні та соціальні цілі.

Таким чином, сталий розвиток — це процес гармонізації, поєднання між собою навколишнього середовища, економіки й добробуту людей у триєдину систему Це можливо за умови вдосконалення управління природокористуванням, економікою та суспільством на всіх рівнях: глобальному, регіональному, національному й локальному.

На сучасному етапі розвитку суспільства найактуальнішими справедливо вважаються проблеми раціонального використання природних ресурсів та посилення охорони довкілля. Адже, як відомо, науково-технічна революція ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем, зумовлені, передусім, загостренням соціально-економічних та екологічних проблем.

Причини необхідності сталого розвитку

• демографічний вибух,
• прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери,
• величезні нагромадження відходів людської діяльності
• виснаження практично всіх видів природних ресурсів.

На Конференції ООН відзначено, що екологічна ситуація у світі й надалі залишається тривожною. Чисельність населення досягла 7 мільярдів осіб, а за прогнозами в 2050 році становитиме 9 мільярдів. Отже у сферу виробництва залучатиметься все більша кількість природних ресурсів, зростатиме антропогенний вплив на життєве середовище. Збільшуватимуться викиди парникових газів, що посилюватиме небезпеку глобального потепління та зміни клімату.

За даними Міжурядової групи експертів по зміні клімату за останні 100 років (з 1906 по 2008 рр.) середня річна температура на планеті Земля зросла на 0,740С. Адекватно зменшилась площа полярного льодовикового щита. Починаючи з 1992 р. середній рівень водного дзеркала Світового океану став підніматися із швидкістю 3,1 мм/рік, що створює загрозу для малих островів. Біологи констатують, що близько третини видів рослин і тварин є під загрозою зникання.

Учасники Міжнародного саміту обґрунтували глобальну стратегію сталого розвитку, викладену в підсумковому документі під назвою «Майбутнє, якого ми прагнемо». Він спрямований на вихід суспільства із системних криз, з якими воно зіштовхується – соціальної, екологічної, економічної, продовольчої.

У Парижі 12 грудня 2015 р. ухвалили нову глобальну кліматичну угоду. Таке рішення підтримали 192 країни. Нова глобальна екологічна ціль - не допустити підвищення середньої температури більше ніж на 2 С. Проте навіть такі заходи не допоможуть уникнути загрози для існування ряду країн світу, у першу чергу - острівних держав. Тому країни також погодились докласти максимальних зусиль, аби перевищення не досягло 1,5 С. З цією метою, уряд кожної держави підготував очікуваний національно-визначений внесок (ОНВВ) до нової кліматичної угоди - плани по скороченню викидів парникових газів. Україна встановила ОНВВ на рівні не більше 60% від базового 1990 року.

У випадку України, лунає багато критики, адже в Україні рівень викидів СО₂ наразі становить трохи більше 40%. Виходить, що український ОНВВ передбачає величезний ріст викидів, а сценарій розвитку не передбачає жодних заходів з енергоефективності, жодного росту частки відновлювальних джерел енергії, жодних змін у політичній сфері.

За даними незалежної інформаційно-консалтингової компанії Enerdata, яка займається дослідженням енергетичної сфери у світовому масштабі, після трьохрічної тенденції до зниження викидів СО₂ відбулося їх збільшення у 2017 р. на 2%. Таке збільшення обумовлено економічним зростанням країн світу, що привело до змін у структурі споживання енергоносіїв. Зокрема, економічне зростання в середньому у світі за 2005-2015 рр. складало 3,5%, у 2016 р. – 3,1%, у 2017 р. – 3,7% (за паритетом купівельної спроможності). За відповідні періоди спостерігалося зростання споживання енергії на 1,6%, 1% та 2,1% відповідно. Якщо поліпшення енергоефективності виробництва привело до зростання попиту на енергію в країнах Європейського Союзу на 0,4% у 2017 р, а в США навіть до зменшення на 2,1%, то в таких країнах, як Китай спостерігалося зростання споживання енергії на 5,9%, Індія - на 5,3%, Японія – на 7,2% (це перше зростання в країні починаючи з 2013 р.) % [4].

Збільшення споживання енергії призвело до збільшення попиту на всі енергоносії, включаючи вугілля. Обсяги споживання вугілля відновилися у 2017 р. (+1%), після 3-річного падіння, за рахунок таких країн як Індія та Туреччина, а також високого попиту у секторі електроенергетики (головним чином в країнах Азії). У Китаї споживання трохи збільшилося (+0,4%), незважаючи на політику держави, спрямовану на зменшення забруднення та перехід до газу та відновлюваних джерел енергії. Споживання вугілля продовжує скорочуватися в Європі (-2,7%) і в США (4-й рік поспіль, -0,4%), де вугілля поступово замінюється газом і відновлюваними джерелами енергії.

Споживання нафти також продовжує зростати (+1,8% в середньому у країнах світу). Така тенденція виникла за рахунок розвитку нафтохімічної промисловості та зростання світового автопарку, особливо в Китаї (+5,4%) та в Індії (+ 5%). Попит на нафту протягом 2014-2017 рр. продовжує збільшуватися в Європі (на 1,4%), та в США (на 0,6%), і відновлюється до попередніх рівнів у Бразилії та Росії. Протягом останніх трьох років зростає також споживання газу (в середньому у світі на 3,3%). У 2017 р порівняно із 2014 р. спостерігається споживання газу в Росії (на 8%), Індії (на 4,9%), в Європі (на 3,8%). в Китаї на 15%. У США зниження попиту на електроенергію та зростання конкуренції з боку відновлюваних джерел енергії сприяли скороченню попиту на газ (-1,4%) вперше за останні сім років.

Таким чином, можна заначити, що у світі зростає споживання викопних енергетичних ресурсів, що приводить до збільшення викидів СО₂, адже більше 80% викидів вуглекислого газу обумовлені процесами виробництва енергії, зокрема, процесами спалювання.

Спалювання природних енергоносіїв, таких як вугілля, природний газ, нафта, приводить до викидів вуглекислого газу в великих обсягах. Відповідно до останніх даних, за 2017 р. інтенсивність викидів парникового газу у світі в середньому становила 0,334 кг на одиницю ВВП, що є меншим на 3,1% відносно попереднього року. За період 2005-2015 рр. спостерігалося збільшення викидів СО₂ на 1,7%, у 2016 р. порівняно із попереднім роком – на 0,5%, а у 2017 р. – збільшення склало 2%. Із 1990 року, за виключення країн Ближнього Сходу, інтенсивність викидів СО₂ у світі скоротилася. У країнах ОЕСР цей показник з початку 90-х скоротився в два рази, і є меншим середньосвітового показника на 15% [4].

Помітне падіння обсягів викиду СО₂ (на 45% з 1990 по 2016 рік) спостерігається в США, аналогічне скорочення показників зафіксовано і в країнах СНД. Сполучені Штати стабілізували викиди СО₂ у 2017 р. завдяки розвитку відновлюваних джерел енергії в енергетичному комплексі та зменшенню попиту на енергію. Висока інтенсивність викидів спостерігається в країнах, що розвиваються та тих, у яких є значні обсяги викопних енергоносіїв. Обсяги викидів вуглекислого газу в країнах світу наведено на рис. 1.

Рис.1. Викиди СО₂ на одиницю ВВП за ПКС у цінах 2011 р, кг / 10000 дол. США у країнах світу у 2017 р.

Зниження інтенсивності викидів відносно обсягів виробництва ВВП не означає, що світові економіки стали менше забруднювати навколишнє середовище. Так, за 2017 р. всі країни світу виробили 31,5 гігатон вуглекислого газу. Незважаючи на те, що виробництво товарів та послуг поступово стає енергоефективним, проте в довгостроковій перспективі зростання світового ВВП набагато випереджає темпи розвитку виробництва екологічно чистих видів енергії.

Про актуальність оцінки стану екологічної сфери, результати якої мають стати основою прийняття виважених управлінських рішень, свідчить досить сумна статистика. Загалом екологічно чистою в Україні вважається лише 6% її території. У Законі України «Про основні засади (стратегію)державної екологічної політики України на період до 2020 року» відмічено, що «антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу»

Використання стратегічних природних ресурсів на території нашої країни є аномальним і перевищує у 2-3 рази екологічно допустимі межі. Україна є однією із найбільш проблемних країн світу - за даними міжнародного рейтингу екологічної ефективності (Environmental performance Index), розрахованому фахівцями Єльського університету (США) за 25-ти показниками, що характеризують дієвість державної політики держав щодо збереження екосистем. Україна серед 180 країн світу у 2018 році посіла 109 місце, набравши 52,87 балів і втративши 14 пунктів порівняно із 2014 р.

Індекс екологічної ефективності складається з дев’яти основних індикаторів, значення яких для України наведено в табл. 1

Таблиця 1

Значення індексу екологічної ефективності України в 2014-2018 р.*

За період з 2014 по 2018 р. відбулося покращення значень деяких показників, що є складовими індексу екологічної ефективності. Але по основним з них спостерігається зниження, зокрема, за такими показниками, як охорона навколишнього середовища (- 22 пункти), якість повітря (- 34 пункти), ліси (- 26 пунктів), запаси риби (- 29 пунктів), біорізноманіття та середовище існування (- 21 пункт), клімат та енергія (- 33 пункти).

Незважаючи на те, що сільське господарство забезпечує населення країни якісними, безпечними та доступними товарами, воно негативно впливає на довкілля, суттєво порушує природну рівновагу та забруднює навколишнє середовище. Нині такий вплив можна порівняти з екологічно небезпечними промисловими галузями. Тому науковці приділяють багато уваги визначенню шляхів зменшення негативного впливу на довкілля та пошуку інструментів, які зможуть забезпечити позитивні результати.

У якості інструментів пом’якшення наслідків кліматичних змін у сільському господарстві Польщі у 2050 році, які досліджувалися вченим, виступали плата за дозволи на викиди парникових газів на рівні ферми (щоб встановити ціль скорочення), адміністративне скорочення викидів вуглекислого газу у господарствах, впровадження субсидій для обмеження викидів парникових газів в обсязі, що гарантує досягнення цільових показників скорочення та поєднання цих варіантів.

У результаті дослідження вчених та побудови моделі визначено, що з урахуванням існуючих технологій виробництва досягти амбітних цілей скорочення в сільському господарстві є складним завданням і може привести до значного скорочення виробництва і, як наслідок, до зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Тому реалізація заходів зі скорочення викидів парникових газів економічно більш виправдана, ніж скорочення масштабів сільськогосподарського виробництва.

Найбільш результативним варіантом, який використовується для досягнення цілі скорочення викидів вуглекислого газу та найсуттєвіше впливає на напрямок і масштаб змін у аграрному секторі, є змішаний варіант, оскільки у ньому навантаження, пов’язані з кліматичною політикою, відносно рівномірно розподіляються між усіма учасниками ринку (фермерами, платниками податків, споживачами).

В усьому світі нині відбувається формування нового типу взаємовідносин між суспільством та навколишнім середовищем – біоекономіки або біосоціальної економіки. Саме визначення способів та шляхів переходу до біосоціальної економіки може дати можливість для людства забезпечити розвиток на засадах сталості.

2. 2. Показники сталого розвитку.

Сталий розвиток розглядається швидше як концепція, відображає стратегічну мету розвитку економічної системи. Стратегія сталого розвитку не обмежується лише економічною складовою, а включає в себе також регулювання і контроль у соціальній сфері, в науці, культурі та освіті, в інноваційній діяльності і розвитку технологій, в галузі забезпечення безпеки країни і т.д. Тому концепція сталого розвитку містить в собі певні вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості, відсутності расової й національної дискримінації, економічного зростання, політичної свідомості урядів всіх країн. Таким чином, сталий розвиток поєднує в собі три основних складових: економічне зростання, соціальний прогрес та безпека навколишнього середовища. Крім того,

сталий розвиток передбачає вирішення протиріч, які існують сьогодні: протиріччя між природою і суспільством, між екологією і економікою, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, між багатими та бідними прошарками населення, між уже сформованими, зростаючими потребами людей і розумними потребами, між теперішніми та майбутніми поколіннями тощо.

На думку вчених, розглядаючи сталий розвиток, можна виділити декілька основних підсистем, взаємопов’язане функціонування яких його і формує:

• індивідуальний розвиток
• соціальна система
• політичне керування
• інфраструктура
• економічна система
• ресурси та оточуюче середовище.

Ці підсистеми можна згрупувати до трьох складових сталого розвитку: соціальна система (людина та її індивідуальний розвиток, соціальна та політична системи);

екологічна система (ресурси та оточуюче навколишнє середовище); система забезпечення (економічна система та інфраструктурне забезпечення, в тому числі і паливно-енергетичними ресурсами.

Таким чином, для сталого розвитку загальної системи повинно бути забезпечено стале функціонування кожної окремої підсистеми, а також враховані взаємозалежності та взаємовплив даних підсистем.

Для оцінки сталого розвитку використовуються певні показники та індикатори стану зазначених підсистем.

Навіщо необхідні індикатори:

1. Індикатори використовуються для обґрунтування рішень шляхом кількісної оцінки і спрощення.

2. Індикатори допомагають інтерпретувати зміни.

3. Використання індикаторів полегшує доступ до інформації різним категоріям користувачів.

Так, наприклад, індикатори стану довколишнього середовища попереджують людство про певні екологічні загрози, що дозволяє об’єднати суспільство, вжити запобіжних заходів, залучити представників влади, приватних компаній – всіх, для кого виникає загроза.

Індикатори – це комплексні та узагальнені показники, які характеризують стан та динаміку розвитку досліджуваних процесів.

Різниця між індексом та індикатором полягає в наступному:

Індикатор — узагальнена характеристика показників, що виводяться з первинних даних, які неможливо використовувати для інтерпретації змін. Індикатори дають змогу оцінювати стан і зміни економічної, екологічної та соціальної складових.

Індекс — агрегований або зважений індикатор, що базується на одній або декількох групах індикаторів чи даних.

Використання індексів доречно там, де чітко прослідковуються причинно-наслідкові зв’язки.

Проблемою розробки та обґрунтування індексів у таких країнах як Великобританія, Канада, США та ін. займаються спеціальні інститути. На міжнародному рівні даною проблемою займаються численні агентства, організації та комітети, такі як ВООЗ, ООН, ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Комітет екологічного моделювання (ISEM), Європейська комісія, ОЕСР, Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (SCOPE) та ін. Для комплексної оцінки сталості розвитку враховують показники за соціальними, економічними та екологічними аспектами, виділяють окрему групу інституційних показників.

Класифікація систем створюється відповідно до рівнів: глобальний, регіональний, національний, локальний, галузевий, окремих підприємств та населених пунктів.

Найуживанішими проектами по розробці індикаторів стійкого розвитку є:

1. Система індикаторів стійкого розвитку Комісії ООН по стійкому розвитку (одна із самих повних за охопленням сфер система, враховує 132 індикатори).

2. Система інтегрованих економічних та екологічних національних рахунків (System for Integrated Environmental and Economic Accounting), запропонована Відділом статистики ООН і спрямована на ключову роль екологічних факторів.

3. Показник «Дійсні заощадження» (genuine savings), Всесвітній банк.

4. Програма індикаторів ОЕСР.

5. Інші індикатори, що розробляються на регіональних та національних рівнях.

Розробка показників стійкого розвитку є комплексною та високо- затратною процедурою, що ґрунтується на накопиченні та формуванні потужних баз даних, інформацію для яких отримати досить складно, а часом просто неможливо. Значна кількість показників, що входять до більшості систем, ускладнюють їх використання у переважній частині країн у зв’язку з відсутністю необхідних статистичних даних.

Найуживаніші індикатори сталого розвитку

Найбільш відомими індексами розвитку, що використовуються на практиці, є такі :

1. Екологічно адаптована внутрішня продукція (Environmentally adjusted net domestic product, EDP), використовується при екологічній корекції національних рахунків та вираховується за формулою:

EDP = (NDP – DPNA) – DGNA,

де NDP – чиста внутрішня продукція, DPNA – вартісна оцінка виснаження природних ресурсів, DGNA - вартісна оцінка екологічного збитку (розміщення відходів, забруднення повітря та водойм тощо).

2. Показник «дійсних заощаджень» (genuine (domestic) savings) (GS), який запропонований і розрахований Всесвітнім Банком:

GS = (GDS – CFC) + EDE – DPNR – DMGE,

де GDS – валові внутрішні заощадження, CFC - величина знецінення вироблених активів, EDE - величина витрат на освіту, DPNR - величина виснаження природних ресурсів, DMGE - збиток від забруднення навколишнього середовища. Всі показники беруться у відсотках від ВВП.

Проведені на основі даних методик розрахунки показали величезну розбіжність між традиційними економічними показниками і екологічно скоригованими показниками. На тлі економічного зростання може спостерігатися екологічний занепад. Так, наприклад, у Росії при зростанні ВВП на 6,5 % (2005 рік) адаптовані чисті заощадження склали -10,4 %, що пояснюється виснаженням природно-ресурсної бази. В Україні відповідно – 2,5%.

Концепція «Дійсних заощаджень» взаємозалежна із спробою розробити новий підхід оцінки національного багатства країн. Всесвітнім банком визначені величини природного, створеного фізичного або штучно, і соціального капіталів, а також їх доля в сукупному національному багатстві держав. Так, доля природного капіталу в національному багатстві в середньому для більш як 100 країн світу складає 20-40%, а доля людського капіталу — 40-80%.

Для багатьох країн з низьким рівнем доходу на душу населення питома вага сільськогосподарської компоненти в природному капіталі складає 80%, у той час як в країнах з високим рівнем розвитку - не перевищує 40%.

Крім того, у розвинутих країн доля природного капіталу в національному багатстві в середньому не перевищує 10%, у той час як доля людського капіталу складає 70%.

3. Агрегований індекс «живої планети» (Living Planet Index) – показник, розроблений для моніторингу стану біологічного різноманіття планети. Отримана оцінка публікується в рамках щорічної доповіді Всесвітнього Фонду Дикої Природи (World Wild Fund).

4. Показник «екологічний слід» (The Ecological Footprint) вираховується міжнародною організацією Global Footprint Network, вимірює рівень споживання населенням продовольства і ресурсів в еквіваленті площі біологічно продуктивної землі і площі води, котрі необхідні для генерування цих ресурсів і поглинання утворених внаслідок такого споживання відходів, а споживання енергії – в еквівалентах площі, необхідної для секвестрування відповідних викидів СО2. За період з 1970 -1997 роки екологічний слід виріс на 50%, що складає 1,5% щорічно.

Екологічний слід розрахований на одну людину складається із шести компонентів:

- площа ріллі для вирощування зернових, необхідних для споживання

однієї особою;

- площа пасовищ для виробництва продукції тваринництва на особу;

- площа лісів для виробництва деревини та паперу;

- площа моря для виробництва риби та морепродуктів;

- територія, зайнята під житло та інфраструктуру;

- площа лісів для поглинання викидів СО2.

Екологічний слід середнього споживача із розвинутих країн в 4 рази перевищує відповідний показник споживання країн, що розвиваються.

5. Індекс розвитку людського потенціалу ( ІРЛП ) Human Development Index)може служити прикладом створення інтегрального показника, що враховує рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Даний індекс був розроблений у 1990 році Програмою розвитку ООН і включає в себе 3 показники: середня очікувана тривалість життя, рівень освіченості населення та рівень економічного розвитку (ВВП на душу населення).

6. «Всесвітній індекс щастя» (Happy Planet Index) щорічно, починаючи з 2006 року, складає британський дослідницький центр New Economics Foundation. За допомогою даного індексу демонструється відчуття рівня щасливого життя населенням різних країн світу.

7. Індекс екологічної стійкості підготовленій групою вчених з Єльського і Колумбійського університетів і озвучений у Доповіді на Всесвітньому економічному форумі в Давосі (2001 Environmental Sustainability Index).

8. Індекс фізичної якості життя (ІФКЖ) (Physical Quality-of-Life Index, PQLI) - спроба виміряти добробут населення країни (якість життя). Він був створений всередині сімдесятих, але зараз використовується не часто.

9. Дійсний показник прогресу (Genuine Progress Indicator, GPI) - спроба створення альтернативи ВВП, на відміну від якого даний показник враховує екологічні та соціальні аспекти розвитку. Включає в себе наступні складові: злочинність і розпад сімей, зміна кількості вільного часу, домашня і добровільна робота, залежність від зарубіжних капіталів, розподіл доходів, витрати на оборону, термін «життя» предметів тривалого користування, виснаження ресурсів, забруднення довкілля, довгостроковий екологічний збиток.

10. «Зелений ВВП» - розробка Державного управління з охорони навколишнього середовища (ГУООС) та Державного статистичного управління (ДСУ) КНР. Ними була опублікована спільна Доповідь про розрахунок «зеленого ВВП» за 2004 р.

Створення інтегральних, агрегованих індексів сталого розвитку є трудомістким і дорогим завданням. Проте витрати в даній області обґрунтовані і необхідні, тому що результатом є зручний інструмент швидкого аналізу напрямку розвитку, а отже, можливість коригування дій в галузі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

3. 3. Взаємозв’язок між біоекономікою та сталим розвитком

Зазвичай, досить складно визначити конкретні механізми та інструменти досягнення сталості. Саме біоекономіка є тим механізмом, котрий визначає практичні дії, є конкретним шляхом досягнення цілей сталого розвитку, адже вога забезпечує взаємодію трьох складових сталого розвитку: економічної, екологічної та соціальної систем.

Зокрема, біоекономіка здатна поєднати у собі економічний і соціальний елементи за рахунок виробництва продукції на основі біотехнологій, забезпечуючи при цьому зниження собівартості, ретельніший контроль за якістю продуктів; появу нових продуктів і ринків; зниження залежності торгівлі від енергоресурсів. При цьому спостерігається задоволення потреб сучасного населення без урізання можливостей наступних поколінь, крім того, за рахунок розвитку біоекономіки відбувається зростання зайнятості, підвищення рівня доходів населення, диверсифікація економіки сільського господарства і її зростання, розвиток сільських територій, поліпшення соціальної ситуації в містах.

У свою чергу, біоекономіка також забезпечує взаємозв’язок між економічним та екологічним елементами шляхом використання відновлюваних ресурсів, збереження і відтворення природних екосистем зменшення негативного впливу на довкілля, забезпеченням переробки відходів. створення нових матеріалів, речовин і палива з біомаси.

Соціальний і екологічний елементи також знаходять своє поєднання у біоекономіці, поєднання сприятиме поліпшенню середовища існування людини за рахунок впровадження соціальної та екологічної відповідальності бізнесу, соціального партнерства, появи нового світогляду, який базується на необхідності розумного споживання та ідеях збереження навколишнього природного середовища, розвитку соціальної активності наслення, можливості соціуму впливати на владу і бізнес з позиції забезпечення екологічно чистих умов проживання та виробництва товарів і послуг шляхом участі населення в процесі ухвалення рішень.

У стратегічному плані біотехнологія як інтегральна база економічного розвитку країни забезпечить реалізацію національних пріоритетних проектів, формування інноваційної системи, дасть стимул соціально-економічному розвитку регіонів, підвищить конкурентоспроможність держави в умовах глобалізації

У довгостроковій перспективі акценти розвитку будуть зміщуватися з економічних на еколого-соціальні та з матеріальних на духовно-моральні та інформаційні. Почне формуватися нове суспільство, що є першим етапом становлення ноосфери, думки про яку висловлював В.І. Вернадський [.

Ми вважаємо, що перехід до біоекономіки може створити нові можливості для українських підприємств і регіонів, в яких вони розташовані. Ці можливості є результатом існуючої структури нашої економіки, де можна побачити саме ті сторони, які будуть відігравати ключову роль у цьому переході: сільське господарство і агропромисловий комплекс, які забезпечать сировиною біотехнологічні підприємства; хімічна промисловість для виробництва проміжних і кінцевих продуктів; транспорт і логістика, яка дбатиме про розподіл і доставку біомаси; виробники енергії, яка буде доставлятися споживачам.

У результаті формування біоекономіки також відбудуться позитивні зміни місцевого виробництва, які можуть стимулювати розвиток вітчизняної економіки. Тобто в будь-якому випадку ключовим елементом у позиції України стосовно розвитку біоекономіки є врахування кількості сільськогосподарських угідь, доступних для виробництва біомаси та інших продуктів на основі біотехнологій. Таким чином, на нашу думку, Україна може відігравати важливу роль у якості ланки розвитку міжнародної біоекономіки як постачальник біомаси.

У найближчі два десятиліття буде необхідним збільшення виробництва сільськогосподарської продукції за рахунок збільшення врожайності. Досягти цього необхідно екологічно збалансованим чином, уникаючи значного виснаження земельних ресурсів та створюючи високоякісну продукцію. Забезпечити це допоможе розвиток біологічних наук в напрямку використання біотехнологій в галузях сільського господарства, енергетики, хімічної, харчової промисловості, що полегшить перехід до орієнтованої на природні ресурси економіки.

Іншим, досить важливим завданням сталого розвитку є забезпечення енергетичної безпеки без загрозливого виснаження природних ресурсів. Біоекономіка забезпечує раціональне використання природних копалин, замінюючи їх відновлюваними ресурсами. Зокрема, можна відмітити, що в Програмі енергоефективності та відновлюваної енергетики, розробленої Департаментом енергетики США, зазначено, що біомаса є єдиним відновлюваним ресурсом, який має потенціал для того, щоб витіснити використання рідких видів палива, котрі використовуються транспортними засобами зараз, і може допомогти створити більш стабільне енергетичне майбутнє. Використовуючи ресурси біомаси сільського господарства та інших галузей в Україні, ми можемо забезпечити енергетичну безпеку країни та надати нові економічні можливості виробникам біомаси та біопалива. Також використання біопалива дозволить зберегти існуючу інфраструктуру для автотранспортних засобів. Біопаливо на сьогодні є більш привабливим, ніж перехід на автомобілі, що працюють на водні або електриці.

Формування біоекономіки, крім забезпечення сталого розвитку, може привести до створення нових життєздатних екосистем в межах як окремих країн, так і окремих міст, територіальних комплексів. Такі системи повинні володіти здатністю до самовідтворення та бути адаптованими до змін, зумовлених різними факторами. На наш погляд, одним із прикладів такої системи може слугувати агробіокластер.

Застосування агробіотехнологій в сільському господарстві нашої країни дозволить підприємствам і фермерським господарствам виробляти екологічно чисту продукцію з високою рентабельністю, отримувати щорічно прибуток і забезпечувати розширене відтворення на основі власних ресурсів. Позитивний ефект від впровадження агробіотехнологій в практику сьогодні можливий у рамках агробіотехнологічних кластерів - основи майбутніх біорегіонів і "біоекополісів". Такі системи будуть попереджувати деградацію природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та сприяти ефективному використанню природних ресурсів на основі їх відтворення.

Для підтвердження нашої тези розглянемо взаємозв’язок між цілями, принципами, засадами сталого розвитку та інструментами біоекономіки, котрі забезпечують їх досягнення (табл. 2)

Таблиця 2

Взаємозв’язок між сталим розвитком та біоекономікою

Як висновки. Оскільки біосоціальна економіка є формою ведення економічної діяльності, яка заснована на збалансованій взаємодії трьох систем – економічної, екологічної та соціальної, котра визначається процесами взаємообміну поновлюваними біоресурсами з метою забезпечення високого рівня якості життя і збереження екологічного балансу для наступних поколінь [5], то перехід до біосоціальної економіки може стати, на нашу думку, одним із головних пріоритетів сталого розвитку.

Такому переходу сприятиме реалізація наступних заходів:

1) структурна перебудова народного господарства з метою підвищення ефективності використання ресурсів;

2) сприяння розвитку біоекономіки як системи, яка базується на використанні відновлюваних ресурсів;

3) забезпечення національної безпеки держави, яка включає в себе соціальну, економічну і екологічну безпеку;

) створення агробіокластерів з урахуванням місцевих природно-кліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу територій;

5) забезпечення паритетності використання природних ресурсів для теперішніх і майбутніх поколінь;

6) здійснення соціального партнерства як концепції тісної взаємодії держави, бізнесу та суспільства на умовах паритетності та забезпечення сталого розвитку;

7) формування еколого-економічного мислення, яке відповідає новим умовам сталого розвитку.

Таким чином, формування біосоціальної економіки є важливим пріоритетом і основним вектором в концепції формування політики сталого розвитку, оскільки вона інтегрує в собі економічну і соціальну складові, які орієнтуються на задоволення потреб як сучасних, так і майбутніх поколінь.