Теоретичний матеріал до теми 4: Соціальне партнерство як інструмент розвитку біоекономіки

1. Історичні аспекти соціального партнерства

Перехід суспільства до нової моделі розвитку - біоекономіки є досить складним, довгим та суперечливим соціально-економічним процесом, оскільки він супроводжується формуванням нових суспільних відносин, трансформацією виробничих відносин, проблемами виробництва та споживання біотехнологічної продукції, зміною відношення до навколишнього середовища, проблемами соціального захисту, зайнятості та ін. У зв′язку з цим необхідно запровадити якісні зміни в усіх сферах життєдіяльності суспільства, розробити нову концепцію взаємодії його основних ланок. У цій ситуації є актуальним питання формування соціального партнерства як одного з найбільш раціональних інструментів державного регулювання розвитку біоекономіки.

Соціальне партнерство не є новим поняттям, оскільки ті чи інші сторони врегулювання відносин у суспільстві між різними класами, прошарками, групами викликали інтерес у вчених на різних етапах розвитку економічних відносин. Його розглядають як механізм врегулювання, узгодження та захисту інтересів різноманітних соціальних груп, як комплекс суспільних відносин, як інститут досягнення компромісу у врегулюванні соціально-трудових відносин, як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання тощо. Незважаючи на різноманітність трактування цього поняття, загальним для всіх визначень є те, що соціальне партнерство передбачає вироблення компромісних рішень при наявності різновекторних інтересів певних соціальних груп та можливість забезпечити розвиток суспільства на основі принципів сталого розвитку та економічного зростання. Історичний досвід формування соціального партнерства свідчить про те, що створення цього механізму є загальноцивілізаційною закономірністю, проте її прояв залежить від конкретних умов розвитку тієї чи іншої країни.

Поняття «партнерство» походить від англійського слова «partnership». Звернувшись до «Великого Словника англійської мови» Н. Вебстера можна знайти таку низку визначень партнерства як:

загальне становище партнера;

юридичні відносини між представниками бізнес товариства;

3) відносини, що, як правило, передбачають тісну співпрацю між сторонами, які мають взаємовигідні права та обов’язки.

Синонімічний ряд поняття «партнерство» продовжується словами: союз, співпраця, конфедерація, об’єднання, взаємодія, обмін, взаємозв’язок, взаємодопомога, симбіоз, інтеграція, злиття.

Філософський підхід розглядає соціальне партнерство як сутнісну ознаку громадянського суспільства і пов’язаний з такими категоріями, як «прогрес», «суспільні відносини», «солідарність», «об’єктивні потреби» та ін. В. Жуков та В. Скуратівський на основі цих категорій визначають соціальне партнерство як «специфічний тип суспільних відносин між соціальними групами, шарами, класами, спільнотами. Це процес створення єдиного соціокультурного простору, в якому мешкають різні суб’єкти, які згодні, незважаючи на відмінність інтересів, дотримуватися «загальних правил гри», партнерських норм».

В. Попович виділяє два основних підходи до сутності соціального партнерства. Перший підхід базується на концептуальній основі і визначає соціальне партнерство як відносини між різними соціальними групами, прошарками в масштабах всього суспільства. В основі іншого підходу лежать технології взаємодії соціальних суб’єктів в рамках конкретної сфери діяльності (соціальної сфери, трудової, освітньої, сфери зайнятості, ринку праці і т.д.), тому цей підхід автором названий як інструментальний.

Розглядаючи етапи формування соціального можна побачити досить глибокі історичні коріння виникнення цієї категорії. Зазвичай, вчені поєднують формування категорії соціальне партнерство із соціально-філософськими, соціально-економічними етапами розвитку суспільства. Тобто становлення соціального партнерства як специфічного типу суспільних відносин формувалося в результаті тривалої соціальної еволюції. На рис зображено еволюцію формування поглядів вчених на ідею соціального партнерства та трактування сутності цієї категорії через призму суспільно-економічних трансформацій.

Рис. 1. Погляди вчених на соціальне партнерство

Погляди сучасних вчених дозволяють розширити уявлення про соціальне партнерство, як інтеграційний суспільний феномен, який сприяє розвитку соціальних рис держави та визначає принципи взаємодії соціальних структур сучасного суспільства. У широкому розумінні, соціальне партнерство є передумовою, механізмом досягнення соціальної солідарності в суспільстві, є системою врегулювання конфліктів в усіх сферах життєдіяльності, формою узгодження інтересів суб’єктів партнерства, що забезпечує їх конструктивну взаємодію.

Актуальність нових підходів до удосконалення механізму соціального партнерства посилюється у зв’язку з переходом до нових цивілізаційних форм (постіндустріального, інформаційного суспільства, «суспільства знань»). Серед основних ідей постіндустріального суспільства ідея соціального партнерства виражена в тому, що постіндустріальне суспільство не усуває суперечностей між управляючими та тими, хто підлягає управлінню, працею і капіталом, знанням і некомпетентністю, що актуалізує пошук прийнятних шляхів взаємного співробітництва з використанням доктрини соціального партнерства в нових модифікаціях.

Зокрема, для Е. Гідденса важливим вбачається дотримання рівноваги між державою, економікою, громадянським суспільством для забезпечення ефективного делегування повноважень, формування альтернативних демократичних процедур, співробітництва політичних партій і зацікавлених груп, виховання культури громадянськості.

У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства стала базовою у процесі розвитку соціально-трудових відносин, незважаючи на те, що його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом

У 1948 p. Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, у 1949 р. ‒ Конвенцію № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів. Проте, у ХХ столітті потрібно було майже 50 років, щоб у теорію і практику регулювання соціально-трудових відносин між найманими робітниками і роботодавцями увійшло поняття соціальне партнерство. За цей період посилилася концентрація капіталу, зросли масштаби виробництва, сформувалася міжнародна кооперація праці та інтернаціоналізація виробництва. За таких умов страйки робітників оберталися для власників підприємств вже набагато відчутнішими втратами, ніж раніше.

Термін «соціальне партнерство» не є широковживаним у країнах Європи. У науковій літературі обговорюються відносини між державою та іншими соціальними партнерами (як правило ‒ бізнесом), і для опису аналогічних домовленостей використовується ряд термінів. Соціальне партнерство є найбільш поширеним в Австрії, Данії, Німеччині та Ірландії, термін «соціальний партнер» (але не «соціальне партнерство) широко використовується у Франції та Нідерландах.

У Великобританії така форма соціальної організації співпраці, в якій ключові політичні та соціальні рішення приймаються у корпоративних групах ( між профспілками, роботодавцями та урядом) і по суті є соціальним партнерством, має назву «корпоративізм».

Діяльність соціального партнерства має різні сфери застосування в країнах Європейського Союзу, як показано в табл. 1.

Таблиця 1.

Сфери застосування соціального партнерства в країнах ЄС*

Таким чином, як можна побачити з табл. 1. соціальне партнерство сьогодні є важливою складовою розробки соціально-економічної політики більшості країн Європейського Союзу, особливо у сферах вирішення економічних, соціальних, екологічних проблем як в короткостроковій , так і в довгостроковій перспективі.

Досвід роботи в Європі показує, що модель соціального партнерства була особливо ефективним засобом включення робітників у розвиток демократичних законів. Тобто, соціальне партнерство відіграє роль соціального діалогу, який передбачає участь працівників у демократичних процесах. Відповідно до моделі соціального партнерства, учасники бізнес-підприємств виконують як економічну і соціальну функції. У Європі термін «соціальний партнер» відноситься до різних суб'єктів, таких, як уряд, роботодавці, працівники і представників профспілки.

У всіх країнах загалом процедури і регламенти відповідного органу регулюються законами, які більш детально визначаються або ж адміністративними положеннями, або рішеннями, прийнятими на тристоронній основі. У переважній більшості країн національні дво- чи тристоронні органи соціального партнерства створені і діють на підставі законів, у деяких ‒ Конституції (Італія, Франція, Румунія).

Деякі установи соціального партнерства функціонують за допомогою законодавства ‒ Іспанський економіко-соціальний комітет, Соціально-економічна рада уряду Нідерландів, а деякі ‒ Австрійська паритетна комісія та Ірландська соціально-економічна рада діють за допомогою неформальних домовленостей. Необхідно відмітити, що не зважаючи на існування чи відсутність законодавчої бази розвитку соціального партнерства, ці структури працюють досить ефективно і мають значний вплив на суспільно-економічні відносини в країні [103].

У деяких країнах створення тристороннього органу відбулося на основі адміністративних положень, і ці країни також регулюють процедури і регламент згідно з цими положеннями (Естонія, Словенія). У Чеській Республіці і Угорщині тристоронні органи були створені на основі тристоронніх угод, процедури й регламент регулюються також тристоронніми угодами. Рада в Латвії була створена згідно з рішенням Кабінету міністрів, а процедури були визначені в результаті тристороннього співробітництва.

У більшості країн діє однин головний національний три- чи двосторонній орган. Кількість членів цих органів у різних країнах різна, і лише в окремих випадках однакова кількість членів представляє три сторони ‒ уряд, роботодавців і працівників, а в деяких країнах представлені також інші соціальні та професійні групи громадського суспільства.

При розгляді еволюції становлення соціально-партнерських відносин в країнах світу, чітко виділяються декілька моделей.

Моделі соціального партнерства

Перша модель – біпартизм, формувалась як двостороннє співробітництво і визначається як взаємодія двох сторін при формуванні колективно-договірних відносин між працівниками та роботодавцями. Ця модель базується на обговоренні питань, які стосуються інтересів цих груп у сфері праці.

У тих країнах, де роль держави у регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями трудящих. Держава, як правило, в такій соціальній моделі виконує роль арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів.

Друга модель соціального партнерства, як трипартизм, можна спостерігати зараз у таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія та інших. Така система базується на рівноправному співробітництві під час у врегулювання соціально-трудових відносин трьох сторін: організацій, що представляють інтереси найманих працівників, об'єднань роботодавців та держави. У цій моделі держава відіграє активну роль щодо соціального партнера

Зразком «класичного» трипартизму є австрійська модель соціального партнерства, в рамках якої держава в особі представників партій, уряду, адміністрації здійснює взаємодію із об’єднаннями, які представляють інтереси працівників та підприємців з метою вирішення соціально-економічних проблем та врегулювання конфліктів [108].

Стрижневою формою соціального партнерства у Німеччині є виробнича рада, яка створюється на підприємстві і являє собою консолідований орган представництва робітників і службовців. Через виробничі ради трудящі відстоюють свої інтереси перед роботодавцем. Виробничі ради утворюються відповідно до Закону «Про правовий порядок підприємств» на основі виборної процедури. У виробничій раді можуть діяти виборні представницькі органи молоді, учнів, інвалідів. У тісному співробітництві з виробничою радою підприємства цей контингент громадян захищає свої соціальні інтереси.

У Центральній і Східній Європі яскравим прикладом трипаратизму є Угорщина, де у 1988 р. створено орган трипаратизму ‒ Всеугорський союз узгодження інтересів

Подібні тристоронні структури соціального партнерства працюють і в інших кранах Європейського Союзу. У Нідерландах, наприклад, співробітництво держави, профспілок та асоціацій підприємців здійснюється в рамках Соціально-економічної ради - консультативно-дорадчого органу Парламенту та Уряду Нідерландів. Рада складається із представників об’єднань профспілок, організацій підприємців та «представників Корони», які спільно призначаються Парламентом і Урядом країни. Основним завданням Ради є представництво інтересів профспілок та промисловості, а також надання Уряду і Парламенту експертних висновків стосовно широкого спектру соціально-економічних питань.

У Польщі Польська тристороння комісія з соціально-економічних питань займається веденням соціального діалогу між урядом, об’єднаннями профспілок та роботодавців під час вирішення питань соціально-економічної політики. У період інтеграції Польщі до Європейського Союзу був створений спеціальний орган - Польський комітет співпраці з Європейським економічним і соціальним комітетом (ЄЕСК), який складався з представників трьох груп.

У Франції механізм дії соціального партнерства забезпечує Економічна й соціальна рада Франції, у якій конституційні збори Республіки є єдиним консультативним органом, де представники всіх економічних і соціальних сил можуть зустрічатися на рівних і вільно висловлювати з офіційної трибуни свою точку зору. Порядок призначення членів Ради забезпечує її незалежність і здійснення самостійної та ефективної діяльності.

У деяких країнах тристоронні органи не мають постійних підкомітетів, але створюються спеціальні робочі групи (Естонія, Словенія, Кіпр), залежно від потреб і питань, які обговорюються.

Прикладом нової системи розвитку соціального партнерства та соціального діалогу на сучасному етапі є Європейський економічний і соціальний комітет (ЄЕСК). ЄЕСК – це консультативний представницький орган, створений за Римськими Угодами 1957 р. Він складається з представників різних складових частин економічного та соціального характеру організованого громадянського товариства, комітет із фундаментальною місією забезпечення функціонування ради трьох великих установ (Європейського Парламенту, Ради Європейського Союзу та Європейської Комісії).

Із Комітетом обов'язково консультуються у випадках, передбачених Угодами, а також в усіх випадках, коли ці установи вважатимуть це за доцільне. Комітет також може залучатися попереднього однією чи іншою установою, або проявляти ініціативу, висловлюючи свою думку (близько 15% порад висловлюється з власної ініціативи). Комітет у середньому ухвалює 150 суджень на рік з різноманітних тем, що стосуються устрою Європи та збереження політичної та соціальної стабільності. Він бере активну участь у процесі формування політики та підготовки рішень європейської спільноти.

Комітет виконує роль "містка" між Європою та громадянським суспільством. Радники Комітету належать до національних організацій, що представляють організоване громадянське суспільство в Європейському Союзі. Вони виконують свою експертну функцію, що підтверджується їх призначенням. ЄЕСК дозволяє представникам економічних, суспільних, соціопрофесійних, громадянських організацій бути складовою частиною процесу формування політики та ухвалення рішень на рівні Європейського Союзу.

В інституційній системі Союзу Європейський Економічний і Соціальний Комітет впроваджує особливу форму діалогу, узгодження позицій та консультування. Він робить внесок у те, що законодавчі та виконавчі органи Європейського Союзу беруть до уваги досвід, очікування та пропозиції організацій, що представляють громадянське суспільство. До того ж ЄЕСК нещодавно впровадив «групу зв'язку» з певними європейськими мережами громадянського суспільства, аби зав'язати з ними структурований діалог.

У ЄС діє організація CEJA, яка є голосом наступного покоління європейських фермерів для європейських інститутів.

CEJA діє як форум для спілкування між молодими фермерами та європейськими особами, які приймають рішення. Його головна мета полягає в сприянні більш молодому та більш інноваційному сільськогосподарському сектору в ЄС-27 та створенні хороших умов праці та життя для молодих людей, які починають займатися фермерством, і тих, хто вже є « молодими фермерами».

Головними проблемами, які хвилюють молодих фермерів, є питання, пов’язані з доступом до землі, кредитами та правами на виробництво, а також зміцнення освітніх і навчальних закладів для молоді в сільській місцевості. CEJA представляє близько 2 мільйонів молодих фермерів у Європі.

До організації входять члени 22 країн-членів ЄС і 33 національні організації-члени, включаючи спостерігача від Латвії та двох асоційованих членів від Великобританії та Сербії. Ми продовжуємо підтримувати регулярні контакти з організаціями молодих фермерів, сільськогосподарськими установами та асоціаціями в Європі та світі.

CEJA налагодила тісні зв’язки з різними міжнародними молодіжними організаціями протягом багатьох років у своїй роботі по захисту молодих фермерів, завжди зберігаючи незалежність від будь-якої політичної ідеології.

CEJA була заснована в Римі (Італія) в 1958 році організаціями, що представляють молодих фермерів із шести країн-засновників Європейського економічного співтовариства. Десятиліттями CEJA невтомно працював над тим, щоб спрямувати проблеми молодих фермерів на європейські інституції та впливати на формування політики на рівні ЄС. CEJA є співорганізатором численних семінарів, візитів, конференцій і є автором десятків доповідей. Серед інших заходів ми брали участь у Програмі обміну для молодих фермерів (PEJA), що дозволяє молодим людям познайомитися з сільськогосподарським сектором в іншій країні, освітньому проекті Tellus, який охопив мільйони європейських школярів, і програмі шкільних фруктів, спрямованій на заохочення хорошого харчові звички у молоді.

У 2006 році в ЄС був утворений комітет з нагляду за сталим розвитком (SDО), метою якого було виконання таких завдань:

- обмін передовим досвідом (за допомогою бази даних);

- стимулювання обговорень (шляхом організації конференцій та слухань, а також друкування публікацій);

- аналіз питань сталого розвитку з позиції громадянського суспільства (висновки, звіти).

Формування системи соціального партнерства в Україні почалося у 1992 р., коли вітчизняні профспілкові організації виступили з ініціативою проведення діалогу між ними, роботодавцями та державними органами на регулярній основі для більш ефективного вирішення соціально-трудових питань та узгодження інтересів сторін через досягнення згоди між ними. Інституційні засади соціального партнерства були сформовані у 1993 р., коли був прийнятий Закон України «Про колективні договори та угоди» яким було визначено правові основи укладання та виконання колективних договорів та угод з метою регулювання трудових відносин і узгодження соціально-економічних інтересів працівників та роботодавців.

Національна тристороння соціально-економічна рада (далі – Національна рада) вперше була утворена за пропозицією всеукраїнських профспілок, об’єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України як консультативно-дорадчий орган при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871 «Про розвиток соціального діалогу в Україні».

На основі дослідження робимо висновок, що соціальне партнерство у розвинутих країнах має певні особливості та відмінності, проте всі вони демонструють, певним чином, такі основні ознаки:

делегування певних повноважень урядовим структурам;

сфера застосування соціального партнерства виходить за рамки політики зайнятості та ведення колективних переговорів;

соціальне партнерство досягло певних позитивних результатів.

Аналіз показав, що в основному соціальне партнерство розглядається у контексті регулятора трудових відносин і базується на необхідності уникнення конфліктів і спрямуванні зусиль на досягнення стану соціальної рівноваги, політичної стабільності за якої будуть узгоджені інтереси працівників і роботодавців.

Але необхідно зазначити, що на сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин спостерігаються нові тенденції у суспільних відносинах, і в період формування постіндустріального суспільства, в якому промисловий сектор поступається лідируючою позицією сфері послуг та інформації, на перший план виходять інші питання та виклики, котрі повинно вирішити суспільство. Сьогодні діяльність громадських структур, котрі відстоюють не лише інтереси найманих працівників, а й такі важливі складові суспільного життя, як права споживачів, права жінок і дітей, права майбутніх поколінь на екологічно чисте середовище та інше має важливе значення для формування суспільної свідомості, а їх роль при обранні загального вектору соціально-економічної політики держави зростає.

Такий вектор розвитку соціального партнерства є цілком закономірним. Адже крім дотримання прав та свобод робітників, сьогодні в усьому світі на порядок денний виходять й інші питання, можливості та виклики. Це й екологічні проблеми, з якими сьогодні стикається увесь світ, зміни клімату, обмеження викопних природних ресурсів, проблеми світової продовольчої безпеки, демографічні виклики, глобалізаційні процеси, швидкий розвиток інформаційних технологій, технологічні інновації перебудовують економіку на нові цінності та поведінку сприяють формуванню розподіленої економіки, поведінкової економіки, біоекономіки. Усе це потребує нових механізмів державного регулювання цими процесами, котрі вимагають співпраці основних суб’єктів соціально-економічних відносин. І одним із таких механізмів, на нашу думку, є соціальне партнерство.

В умовах розвитку біоекономіки суб′єкти соціального партнерства мають можливість поєднати свої інтереси найбільш ефективно, оскільки ефективна співпраця дає шанс всім учасникам соціального партнерства задовольнити свої інтереси без погіршення становища інших. При такому поєднанні та співпаданні інтересів суб′єктів соціального партнерства його потенціал зростає.

Соціальне партнерство - це механізм взаємодії певних соціальних груп: бізнес, суспільство, влада, який забезпечує ефективний розвиток біоекономіки і який не передбачає для досягнення соціального компромісу необхідності поступатися значущими інтересами вказаних груп.

На наш погляд, економічною основою соціального партнерства є оцінка вкладу кожного суб′єкту соціального партнерства (соціальних груп) у розвиток біоекономіки. Ідеологією сучасного соціального партнерства повинна виступати доктрина сталого розвитку економіки, яка базується на використанні відтворюваних ресурсів та забезпеченні майбутнім поколінням умов для задоволення потреб.

Ми вважаємо, що необхідність вирішення задач соціально-економічного, технологічного розвитку змушує різні держави поєднувати свої зусилля і активно взаємодіяти. Проте така взаємодія досить часто приносить не лише позитивні результати, а й супроводжується цілою низкою проблем, серед яких фінансові проблеми, антисоціальна поведінка бізнесу, зростаюча кількість населення, ріст рівня безробіття, міжнаціональні конфлікти, тероризм та інші. Вирішити важливі соціально-економічні, демографічні, екологічні проблеми в рамках окремо взятої країни неможливо.

На сьогодні необхідна тісна співпраця держав, громадських організацій і міжнародних структур різних профілів (фінансових, екологічних, з охорони здоров′я тощо). Виходячи з цього, ще одним перспективним напрямком соціального партнерства в сучасних умовах виступає активна взаємодія держав для врегулювання взаємопов′язаних інтересів на міжнародному рівні. Адже людство зможе вижити лише в умовах нової економічної системи, біосоціальної економіки, основу якої становлять партнерські відносини народів, держав, міжнародних та громадських організацій.

2. Принципи та структура механізму соціального партнерства в умовах формування біоекономіки

Успішне становлення біоекономіки вимагає не лише технологічних інновацій, а й соціальних перетворень в суспільстві. Адже саме соціум бере активну участь у формування біоекономіки. Перехід від використання невідновлюваних ресурсів до економіки, яка базується на знаннях, вимагає створення нових ланцюгів співробітництва між основними суб’єктами соціума: бізнес, суспільство, влада, наука. У сучасних умовах соціальне партнерство повинно вирішити багато різноманітних соціально-економічних проблем, які стосуються визначення подальшого вектору розвитку держави. Використання принципів соціального партнерства на основі залучення до розв'язання цих питань громадського суспільства поряд із владними та бізнесовими інститутами може бути ефективним засобом імплементації біоекономіки в Україні

Відносини соціального партнерства можуть сприяти суспільній злагоді та спростити механізм формування біоекономіки, оскільки вони сприяють визначенню та формуванню нових ціннісних соціальних норм та правил, створенню партнерських відносин між різними ланками виробництва та споживання біотехнологій. Відтак, на сьогодні надзвичайно актуально провести дослідження стосовно впровадження принципів соціального партнерства для успішного формування біоекономіки в Україні.

Соціальне партнерство слід сприймати як форму співпраці різних суб'єктів суспільних відносин, які стають партнерами в процесі формування біоекономіки.

Ставши зацікавленими учасниками єдиного процесу, сторонами партнерства на принципі співпраці, узгодження своїх дій в процесі реалізації своїх інтересів, вони на демократичних засадах розробляють оптимальні параметри соціально-еколого-економічного розвитку, визначають умови створення та розподілу виробленого продукту і зобов'язуються їх виконувати .

На нашу думку, соціальне партнерство ‒ це нова система суспільних відносин та управління на різних рівнях, яка повинна забезпечити принципово відмінний тип виробництва та розподілу продукції на засадах сталого розвитку.

Соціальне партнерство має стати також елементом формування соціальної відповідальності біоекономіки, яка передбачає вплив на формування соціальних норм, що базуються на соціо-еколого-економічному світогляді на основі впровадження певних стандартів .

Оскільки соціальне партнерство включає в себе співпрацю всіх суб’єктів, то під час проведення взаємних консультацій та здійсненні контролю слід дотримуватися таких засад:

регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;

систематичність контролю за прийнятими рішеннями і відповідальність за їх здійснення;

гласність в ході здійснення заходів стосовно розвитку біоекономіки.

Основні завдання системи соціального партнерства як інструменту державного регулювання імплементації біоекономіки в Україні:

• формування у суспільстві бачення розвитку біоекономіки як нової моделі економіки;
• залучення всіх суб'єктів економічних відносин до формування біоекономіки на основі концепції сталого (збалансованого) розвитку;
• створення умов для ефективної взаємодії науково-дослідної та бізнесової сфер;
• посилення мотивацій серед всіх учасників соціального партнерства до формування біоекономіки як необхідної умови подальшого розвитку економіки;
• забезпечення фінансування розвитку біоекономіки з різних джерел;
• забезпечення екологізації суспільно-економічних відносин;
• сприяння становленню громадянського суспільства в Україні;
• організація моніторингу за процесом формування біоекономіки;
• формування соціальної відповідальності біоекономіки
• досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві нових норм та еталонів ведення бізнесу, поведінки споживачів, інструментів державного управління, які забезпечать формування біоекономіки
• усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін.

Проблеми, які можна вирішити у результаті впровадження системи соціального партнерства:

• формування нової мотиваційної поведінки суб'єктів суспільних відносин, яка відповідає вимогам сучасного стану навколишнього середовища, природних ресурсів та можливостям задоволення потреб населення;
• усунення чинників екологічної, соціальної напруги в суспільстві та зменшення на цій основі негативних економічних наслідків;
• створення умов для формування біоекономіки в Україні;
• усунення міжчасового конфлікту інтересів шляхом використання відновлюваних ресурсів для виготовлення благ.
• У сучасних умовах в управлінні як на регіональному, так і на державному рівнях, в першу чергу повинні вирішуватися завдання соціально-економічного розвитку суспільства на основі використання перспективної концепції біоекономіки, яка забезпечує збалансованість розвитку всієї країни. Таким чином, соціальне партнерство є не тільки типом соціальної взаємодії, але й інструментом державного регулювання, що забезпечує розвиток біоекономіки.
• Сьогодні соціальне партнерство як механізм імплементації біоекономіки розповсюджується не лише на сферу виробництва, але й на інші сфери: зокрема, наукова діяльність, зв’язок бізнесу із суспільними інститутами, сферу діяльності державного управління, регулювання економічних відносин та розвитку соціальної сфери [390].
• Основними формами реалізації соціального партнерства є наступні: укладання різних багатосторонніх угод; проведення консультацій між сторонами; обмін інформацією стосовно проблем, котрі виникають в процесі розвитку біоекономіки; прийняття спільних рішень, документів; розповсюдження інформації про співробітництво між сторонами стосовно розвитку біоекономіки.
• Необхідність формування механізму соціального партнерства в період розвитку біоекономіки викликана цілим рядом факторів.
• Перш за все, це з одного боку суперечливі, а з іншого – спільні інтереси бізнесу, держави та суспільства. Бізнес-структури в процесі розвитку біоекономіки намагаються отримати максимальний прибуток за рахунок виробництва товарів та послуг, заснованих на використанні біотехнологічних процесів. Громада зацікавлена у наявності якісних товарів та послуг, можливості підвищити свій рівень життя. Для держави важливим є забезпечення сталого розвитку, підтримання економічної, соціальної та екологічної стабільності. Реалізувати інтереси всіх сторін можна лише за допомогою механізму соціального партнерства.
• Ми вважаємо, що система соціального партнерства повинна мати таку структуру, кожен елемент котрої буде націлений на забезпечення розвитку біоекономіки та сталого розвитку в країні (рис.2).
• 

Рис. 2. Структура системи соціального партнерства*

Перший елемент - це суб'єкти партнерства. До суб’єктів соціального партнерства, як було зазначено, входять державні органи управління, бізнесові структури, котрі займаються виробничою діяльністю в різних секторах біоекономіки (це біофабрики, заводи по виготовленню біопалива, аграрні та лісогосподарські підприємства, як постачальники біомаси, науково-дослідні інститути, підприємства фармакологічної, хімічної, деревообробної промисловості, підприємства інфраструктури), інститути громадянського суспільства (громадські організації, об’єднання громадян, різного роду спілки та ін.)

Об’єктами соціального партнерства під час розвитку біоекономіки виступають питання формування агробіокластерів, умови виробництва біотехнологічної продукції, створення позитивного іміджу біотехнологічної продукції та просування її на ринки, питання комерціалізації наукових розробок в галузях біоекономіки, проблеми захисту навколишнього природного середовища, соціальний захист партнерів.

Стратегія і тактика досягнення соціального партнерства включає в себе розробку довгострокового плану розвитку соціального партнерства, що сприяє досягненню спільної мети – формуванню біоекономіки.

Механізми реалізації партнерських відносин які використовуються для організації спільної діяльності основних суб’єктів взаємодії включають в себе здійснення безперервного переговорного процесу між суб'єктами соціального партнерства; функціонування координаційної ради та департаменту соціального партнерства; систему контролю за виконанням прийнятих договорів і угод; функціонування експертів партнерських відносин, які здійснюють аналіз стану і перспективи системи соціального партнерства; організацію та фінансування спільних заходів, державні гранти, інформаційну підтримка проектів та укладення договорів на надання послуг, пропаганду ідей розвитку біоекономіки та соціального партнерства до широких верств населення.

Принципи партнерства, на нашу думку, повинні передбачати положення, які забезпечують узгодження інтересів суб’єктів соціального партнерства, котрі, як правило, є протилежними, суперечливими.

Основні принципи соціального партнерства в Україні

Принцип законності означає, що всі партнери повинні дотримуватися нормативно-правової бази розвитку біоекономіки в Україні та сприяти здійсненню нової еколого-економічної політики держави. Влада, як регулятор повинна забезпечити нормативно-правову базу функціонування соціального партнерства та розвитку біоекономіки.

Принцип інтегрованості базується на взаємозв'язку і взаємодії усіх суб’єктів партнерства та включення до його структури такого елемента, як природне середовище.

Принцип збалансованості визначає мету соціального партнерства в системі формування біоекономіки – забезпечення гідного рівня життя людей сьогодні та в майбутньому.

Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі розвитку соціального партнерства, оскільки формування біоекономіки можливе лише на основі поєднання зусиль всіх суб’єктів соціального партнерства.

Принцип повноважності та рівноправності суб’єктів партнерства забезпечує рівні права та обов’язки учасників соціального партнерства. Без державного регулювання не можливо забезпечити формування загального вектору розвитку еколого-економічної політики держави. Без врахування інтересів бізнесу складно забезпечити фінансові, технологічні та технічні механізми розвитку біоекономіки. Нерозуміння та не підтримка біоекономіки громадським суспільством унеможливлює її функціонування. Ігнорування інтересів природного середовища не дасть змоги досягти визначених результатів діяльності соціального партнерства.

Принцип компетентності визначає, що кожен партнер повинен виконувати свої зобов’язання та визначені повноваження на високому професійному рівні.

Принцип прозорості забезпечує чіткість, зрозумілість, відкритість для громадськості будь-яких дій всіх суб'єктів соціального партнерства та можливість їх обговорення в будь-який момент часу.

Принцип відповідальності характеризує рівень усвідомлення кожної зі сторін своєї частки відповідальності за сталий розвиток та формування біоекономіки в країні.

Принцип рівності передбачає рівність учасників соціального партнерства, що є передумовою їх ефективності, оскільки, лише у рамках соціального партнерства можлива відсутність тиску, заснованого на силі влади чи становища, коли воля однієї сторони є обов'язковою для іншої. Рівність припускає відсутність у будь-якого із партнерів привілеїв і владних повноважень по відношенню до інших.

Принцип соціальної справедливості означає врахування й узгодження інтересів окремих суб'єктів соціального партнерства. Кожен партнер є носієм конкретного інтересу - набору зисків, які прагне отримати, вступаючи у відносини з іншими учасниками. Соціальне партнерство має створювати умови для одночасного задоволення різних інтересів кожного партнера (економічне зростання, максимізація доходу, (прибутку), поліпшення екологічної ситуації, максимальне задоволення потреб, підвищення рівня життя і т.д.).

На нашу думку, в процесі трансформації економіки в Україні, соціальне партнерство, що базується на наведених вище принципах, повинно стати одним з відносно нових інститутів державного регулювання розвиту біоекономіки.

3. Соціальне партнерство як механізм імплементації біоекономіки

Перехід до сталого розвитку в Україні на основі формування біоекономіки є необхідним, хоча і досить тривалим процесом. Він вимагає узгодження інтересів між основними суб'єктами економічної системи: державою, бізнесом і суспільством. Тобто для формування біоекономіки в Україні необхідно задіяти різні політичні, економічні, соціальні технології, проводити дискусії, використовувати міжнародний досвід і розробляти механізм державного регулювання для вирішення даного завдання. У контексті вищесказаного необхідно також розробити організаційно-економічний механізм розвитку біоекономіки в Україні.

Необхідність розробки теоретико-методологічних засад соціального партнерства вимагає впровадження «складніших» механізмів соціального замовлення і довгострокових угод, що реалізуються в рамках Державної стратегії розвитку біоекономіки, яку необхідно розробити на певний період до 2030 р.(рис. .3).

Рис.3. Механізми забезпечення функціонування соціального партнерства у процесі розвитку біоекономіки*

Застосування цих механізмів забезпечить динамічний розвиток системи соціального партнерства в країні та регіонах і сприятиме прискоренню процесу розвитку біоекономіки як інноваційного напряму розвитку країни.

Розвиток біоекономіки на засадах соціального партнерства залежить від багатьох соціоекономічних, екологічних, політичних, фінансових та інших складних процесів та явищ, які неможливо описати кількісно. Варто зазначити, що саме на фазі зміни технологічних укладів ці методи не можуть надати адекватні сценарії розвитку сфери діяльності. Необхідно також заначити, що важливим результатом дослідження є також розвиток неформальних взаємозв'язків між їх учасниками соціального партнерства, створення єдиного уявлення про ситуацію та перспективи розвитку біоекономіки в країні.

За допомогою SWOT-аналізу визначено сильні і слабкі сторони дії соціального партнерства як інструменту державного регулювання відповідно до можливостей і загроз розвитку біоекономіки

SWOT-аналіз соціального партнерства як інструменту державного регулювання розвитку біоекономіки*

На основі здійсненого аналізу визначено як соціальне партнерство і кожен суб’єкт окремо впливає на розвиток біоекономіки, які сильні та слабкі сторони впливу держави, бізнесу, громади на розвиток біоекономіки, які можливості та загрози існують зараз у кожного із партнерів

Одночасно слід зазначити, що розвиток біоекономіки позитивно вплине на кожен суб’єкт соціального партнерства, тому ми визначили потенційні переваги кожного структурного елементу цього механізму і суспільства в цілому в результаті функціонування соціального партнерства як інструменту державного регулювання розвитку біоекономіки в Україні (рис. 4).

Рис. 4. Переваги соціального партнерства для його суб’єктів*

Зокрема, для держави це будуть можливості підвищення рейтингу та конкурентоздатності країни на світових ринках, комплексний розвиток соціальної, економічної, екологічної сфери, науково-дослідної сфери, забезпечення національної безпеки, інтеграція у світову систему біоекономіки та розвиток країни на засадах сталості, підвищення ефективності реалізації природоохоронних програм і заходів стосовно розвитку біоекономіки, додаткове фінансування цих програм, додаткова можливість інформування зацікавлених сторін про економічні вигоди та цінність розвитку біоекономіки та ін.

Для бізнесу економічна вигода полягає в підвищенні продуктивності праці та ефективному використанні ресурсів виробництва за рахунок зменшення витрат, що поліпшує результативність їх роботи, у формуванні позитивного іміджу та репутації соціально- та екологічно- відповідальної структури, у додатковій можливості отримання інвестицій.

Для громадських організацій, місцевих громад, неурядових організацій вигодами від такого партнерства будуть поглиблення розуміння необхідності розвитку біоекономіки, інформація про біотехнологічні продукти та послуги, які можна отримати в результаті розвитку біоекономіки, рівень знань та поінформованість про зміст інновацій, що відбуваються в результаті розвитку біоекономіки, можливість впливати на державну політику розвитку біоекономіки, підвищення добробуту населення за рахунок споживання екологічно чистих продуктів та збереження навколишнього середовища.

Соціальне партнерство для науково-дослідної сфери створить більш сприятливі умови фінансування науково-дослідних робіт з різних джерел (з державного бюджету та за рахунок коштів приватного бізнесу), допоможе у визначенні пріоритетних напрямів науко-дослідних розробок, забезпечить пришвидшення комерсалізації знань та формування науково-дослідної та освітньої інфраструктури.

Важливо, що соціальне партнерство як механізм формування біоекономіки є конкурентною перевагою кожного партнера і за рахунок синергетичного ефекту створює суттєві переваги для суспільства в цілому. Зокрема, це збільшення тривалості життя, збільшення обсягів ВВП, забезпечення національної безпеки, зменшення витрат на природоохоронні заходи, розвиток енергетики з відновлюваних джерел, підвищення добробуту та якості життя населення.

Головною метою побудови такої моделі соціального партнерства є формування сприятливих умов для розбудови біоекономіки, яка створюватиме суспільно-корисні товари, біопродукцію на принципово нових засадах через утворення комплексу умов, що забезпечуватимуть сталий розвиток.