Лекція 14. Взаємодія людини і природи в умовах глобальної екологічної кризи

Поняття "екологічна небезпека" і "екологічна криза" характеризують різні стани екологічної проблеми, різні рівні відображення екологічних суперечностей на умовах людської життєдіяльності. Екологічна криза – це потенційно можлива екологічна небезпека, яка стала дійсністю. Це – якісна зміна певних системних параметрів природного середовища, його фізико-хімічних і біологічних констант. Це – загрозливе загострення екологічної обстановки, яке може порушити природні умови людської життєдіяльності.

Як планетарний процес загроза екологічної кризи охоплює всі форми життя, а  не окремі організми, популяції чи біогеоценози. На відміну від соціальних кризових ситуацій кризова зміна екологічних умов загрожує існуванню людини як біологічного виду, всього живого на землі. Людина, добиваючись тих цілей, на які вона розраховувала, отримала наслідки, яких не очікувала і які часто можуть перекреслити все досягнуте. Загроза глобальної екологічної катастрофи свідчить про вичерпність можливостей саморегуляції біосфери в умовах зростання інтенсивності людської діяльності в природі. Функцію регулятора покликано тепер виконувати саме суспільство як безпосередній суб'єкт взаємодії різних рівнів організації матерії. Якими ознаками характеризується екологічна криза?

Екологічна криза (від грец. krisis – рішення, поворотний пункт, результат) – порушення життєво важливих параметрів функціонування екологічної системи, яке може призвести до катастрофічного стану – руйнації системи. Екологічна криза – ситуація, що виникає в екологічних системах (біогеоценозах) в результаті порушення рівноваги під впливом стихійних природних явищ (повеней, виверження вулканів, посухи, землетрусів тощо) або в результаті впливу антропогенних факторів (забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів, руйнування природних екосистем, лісові пожежі, регулювання рік, вирубка лісів, здійснена людиною). Це – напружені взаємовідносини між людиною та природою, що характеризується невідповідністю продуктивних сил і виробничих відносин з однієї сторони і ресурсно-екологічними можливостями біосфери – з другої.

Екологічна криза може бути відвернена чи здолана відповідними природоохоронними і природооздоровчими заходами (раціональне використання природних ресурсів, безвідхідні технології, замкнутий цикл використання водного запасу, створення заповідників тощо).

У сучасній літературі екологічні кризи розподіляють за такими критеріями:

-  за причиненням;

-  за об’єктною визначеністю;

-  за ієрархічним статусом;

-  за здійснюваним ефектом.

За першим означеним критерієм – за причиненням – можна говорити про екологічні кризи природного походження і антропогенного походження. Перші – природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природних біологічних процесів, самоорганізації систем, таких стосунків систем, як конкуренція тощо. Вони також можуть бути наслідком стихійних явищ. Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілізаційного процесу.

Другий спосіб типізації екологічних криз, коли вони виділяються за об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікуються на підставі виявлення саме того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають у результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом стала людина.

Третій підхід до визначення типів екологічних криз – це їх розподіл відносно до того, екологічні системи якого рівня організації живого (від простої екосистеми й до глобальної - біосфери) охоплені кризовими явищами. Зрозуміло, що системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою, або навіть суттєво впливають на все живе, включно й на людину.

Четверта можливість кваліфікування й розподілу екологічних криз – за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи проявляють себе як: локальні – ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними спільнотами; регіональні

–   такі, що проявляються на більших територіях і стосуються великих екологічних систем; планетарні – кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем Землі або біосферу в цілому.

Разом з тим, стосовно класифікації екологічних криз, у тому числі й антропогенного походження, проблему не слід вважати остаточно вирішеною. Нині існує безліч підходів до неї, але їм бракує визначених єдиних критеріїв, які б дозволили об'єктивно оцінювати стан екосистем як кризовий та їх вплив на людину і суспільство. На нашу думку, таким вимогам більше відповідає запропонована професором В. Крисаченком генетично–ієрархічна класифікація екологічних криз антропогенного походження. Вона "грунтується на декількох вихідних принципах:

- по–перше, екологічні кризи антропогенного походження – це такий стан екосистем, коли атрибутивні ознаки їх зміщені під впливом антропогенних чинників до межі, біля якої виникає загроза втрати ідентичності такої системи;

-   по–друге, названі екологічні кризи характеризуються нарощуванням масштабів та обширів їх згідно з плином антропогенезу та історії, тобто зростанням потужностей людства як геологічної сили;

-  по–третє, екологічні кризи простежуються в екосистемах різної об'єктної визначеності та розмірності, що дає змогу зробити висновок про ієрархічну множинність та аксіологічну різновартність екокриз різного ієрархічного рівня".

На підставі зазначених критеріїв дослідник виділяє такі основні форми екологічних криз антропогенного походження:

- компонентні (видові) екокризи, зумовлені зникненням, вимиранням або міграцією певних видів чи компонентів екосистеми внаслідок відповідних дій людини. Скажімо, цілеспрямоване винищення хижих звірів може призвести до різкого зростання травоїдних тварин, що може спричинити кризовий стан лісових і степових ценозів, або ж винищення певних видів птахів може призвести до небаченого розмноження шкідливих комах, а отже, і до величезних втрат сільськогосподарської продукції. Однак, екосистема навіть у такому стані не втрачає самоідентичності завдяки внутрішнім потенціям і самоорганізації або компенсаторним шляхом, заміною одного виду подібним;

-   репрезентативні (локальні) екокризи почали виникати із заміною природних екосистем на штучні ценози, з появою продукуючого господарювання: розорювання степу, культивування необхідних сортів рослин та порід тварин, винищення лісових ділянок, видобування корисних копалин, зведення промислових об'єктив і т.п. Створюється культурний ландшафт, що функціонує вже за зовсім іншими законами. За таких умов зруйновані екосистеми не завжди можуть відновитися, незважаючи на величезні потуги міжнародної громадськості зберегти певні класи еталонних екосистем;

-   тотальні (панойкуменні) екокризи стали звичним явищем з часів промислової революції і є своєрідним продовженням та посиленням локальних екокриз, лише з тією різницею, що деградації зазнають не окремі екосистеми, а більшість з них, а то й усі загалом. Скажімо, зарегулювання стоків Дніпра, осушування поліських боліт, розорення українських степів завдало непоправної шкоди величезній кількості екосистем;

- глобальні (біосферні) екокризи пов'язані з порушенням рівноваги в основних структурних блоках біосфери (атмосферному, гідросферному, літосферному, грунтовому). Мова йде про порушення цілісноті межової екосистеми всієї земної кулі. Біосфера під впливом людської діяльності втрачає свої самоорганізаційні можливості й засвідчує рух до такого стану, що може призвести не тільки до вимирання флори і фауни, масової елімінації видів, а й до загибелі всього живого взагалі.

Екологічна катастрофа (від грец. katastrophe – переворот, загибель) – це зміна екологічної рівноваги до стану зникнення умов існування живого організму, популяції, виду, біосфери.

За швидкістю розвитку катастрофи поділяють на: повільні, зумовлені кумуляцією шкідливих речовин в організмі людини внаслідок поступового їх надходження у довкілля; швидкі, які розвиваються протягом приблизно шести годин; миттєві, при яких люди гинуть за короткий проміжок часу – до однієї години.

В залежності від кількості людей, що загинули, катастрофи (як це не цинічно) поділяють на: дрібні, які викликають загибель не більше 10 людей; великі, крупні – загибель більше 10 людей.

Катастрофи можуть бути ненавмисні (випадкові, спонтанні, такими вони найчастіше всього і є) і навмисні (прикладом може буди екоцид, тобто знищення природи з метою позбавити супротивника свободи пересування, укриття місцевих джерел їжі, води тощо).

За характером прояву катастрофи можуть бути очевидними і прихованими. Різке і наростаюче загострення протиріч між природою і суспільством, яке призводить до виникнення надзвичайних ситуацій, котрі загрожують дестабілізацією чи руйнуванням природної і соціальної систем, і, як наслідок, потребують миттєвої реакції з боку суспільства. Ці ситуації можуть виникати подібно вибуху, спричинені природними (землетруси, тривалі зливи і т.д.) і технологічними (енергетичними і іншими) катастрофами, або у вигляді тривалої екологічної кризи (напружене становище взаємовідносин між людством і природою, яке характеризується невідповідністю розвитку виробничих сил, виробничих відносин в людському суспільстві екологічним можливостям біосфери (криза – зворотне явище, в якому людина виступає активно діючою стороною, катастрофа – необоротне явище, людина тут вимушено пасивна, потерпіла сторона), наприклад серйозне забруднення навколишнього середовища і руйнування природного потенціалу). Якщо ці явища охоплюють окремі ділянки і регіони, то виникає локальна екологічна катастрофа. Коли ж вона охоплює всю Землю, то виникає глобальна екологічна катастрофа.

Загрожуючі екологогічні тенденції сприяли виникненню таких понять як "екологічне лихо", "зона підвищеного екологічного ризику", "зона (регіон) екологічної катастрофи". Що ми під ними розуміємо?

Екологічне лихо – аномальна екологічна ситуація, яка склалася у навколишньому середовищі на визначеній території (акваторії) у наслідок виникнення стихійних лих і антропогенного впливу на процеси природи, системи, що призвела до остаточних змін у навколишньому середовищі і порушенню нормальних умов життєдіяльності: погіршенню здоров’я і шкоді народному господарству, порушенню рівноваги природи і природних екологічних систем, деградації флори і фауни. До екологічних лих відносять всяке руйнівне природне і природно-антропогенне явище (землетрус, повінь, виверження вулкана, засуха, масове розмноження шкідників, відсутність комах опилювачів, що загрожує  врожаю). Серед екологічних лих найнебезпечнішими вважають (за даними ООН) циклони, особливо тропічні. Наприклад, з 1947 по 1970 р. тайфуни стали причиною 754 тис. людських жертв, від повеней загинуло 175 тис. чоловік , від землетрусів – 151 тис., від вивержень вулканів – 72 тис. чоловік. Однак не менш грізні наслідки приносять засуха і опустелювання. Наприклад, в зоні Сахеля (на південь від Сахари) з сучасним населенням в 32 млн. чоловік жорстокі засухи 1941–1942, 1972–1975 і початку 80 х рр., за оцінками (переписи населення тут не проводились, точних статистичних даних немає), стали причиною загибелі 2 млн. чоловік (експерти ООН вважають, що з 1972 по 1975 р. в зоні Сахеля померли майже всі діти до 2 років).

Є й інші приклади: 1) 9 жовтня 1963 р. зі схилу гори Тік в Італійських Альпах у водоймище, що утворилося за греблею Вайонт, сповзло 240 млн. м³ ґрунту. Гребля встояла, але хвиля висотою 100м ―перестрибнула‖ через її гребінь і цілком змила селище Лонгароне, у результаті чого загинули 2500 чоловік; 2) У березні 1978 р. за 96,6 км від узбережжя півострова Британь, Франція,  розбився танкер  ―Кадис‖, який  належав  компанії  ―Амоко‖, і  в воду вилилося 220 000 т нафти; 3) З 4 по 9 грудня 1952 р. у Лондоні від гострого бронхіту, викликаного густим смогом, померло приблизно 3500 4000 чоловік, головним чином люди похилого віку та діти; 4) Одне з найбільших екологічних лих – Чорнобильська аварія. У ніч на 26 квітня 1986 р., коли два вибухи зруйнували 4 й блок Чорнобильської АЕС, відбувся викид в атмосферу радіоактивної речовини. Хмара, що містила 30 млн. Cu (кюрі) покрила територію, границі якої: на півночі – Швеція, на заході – Німеччина, Польща, Австрія, на півдні – Греція і Югославія. Ще 20 млн. Cu випало у вигляді опадів, захопивши територію в 130 тис.кв.км на Україні, Білорусії, північному заході Росії. На основній частині території станції рівень радіації складав (осінь 1988 р.) від 1 до 7 мР/год, а в адміністративно побутовому корпусі, куди прибуває персонал, – 0,5 0,7 мР/год. Концентрація аерозолю на території АЕС знаходиться в межах припустимої норми для атомних станцій.

Зона підвищеного екологічного ризику – це територія, на якій існує підвищена вірогідність несприятливих наслідків для здоров'я людей і стану екосистем як результат впливу будь–яких – навмисних чи випадкових, поступових чи катастрофічних, антропогенних чи природних об'єктів та факторів. А вони пов'язані, насамперед, з наявністю на цій території потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, а також з підвищеною вірогідністю особливо небезпечних природних явищ.

Зона екологічної катастрофи – це територія (акваторія) з глибокими незворотними (частково або повністю) змінами навколишнього середовища, що виникли в результаті антропогенних або (і) природних катастроф. У цих зонах спостерігається деградація і загибель живих істот, включаючи людей. Процеси, які викликали біду, є незворотними. Порушується здатність системи до самовідновлення.

І навпаки, зона екологічного благополуччя – це регіон, де всі компоненти біосфери (повітря, вода, земля) не містять підвищених кількостей забруднюючих речовин, не фіксується підвищений рівень радіоактивності, не порушені рослинний покрив і гідробаланс, не спостерігається зменшення чисельності і різноманіття видів живих істот, не зростає захворюваність населення, залишаються незмінними рівні народжуваності, смертності та тривалості життя населення. На превеликий жаль таких зон залишилося обмаль. І здебільщого винна в цьому сама людина, її всезростаючі прагнення до споживацтва, а також екологічні прорахунки.

Чим обертаються екологічні прорахунки? Екологічний бумеранг (екологічний прорахунок) – непередбачений шкідливий наслідок зміни довкілля, що зводить нанівець заплановану доцільність і породжує більше проблем, ніж вирішує. В основному це екологічно необґрунтовані шляхи чи розміри використання природних екосистем  і ресурсів, що призводять до екологічних чи економічних збитків, втрати запланованого прибутку (вигоди). Непередбаченість шкідливих наслідків зумовлена насамперед, як правило, неправильним уявленням суспільства і недостатніми попередніми дослідженнями, а також недооцінкою сили ударів, яких завдає навколишньому середовищу і живим організмам в цілому господарча діяльність людини (особливо розвиток техніки).

Наприклад, будівництво величезних гребель в тропічних країнах призвело до втрати пасовиськ і сільськогосподарських угідь, збільшенню місць проживання мухи-цеце, в зв’язку із збільшенням довжини берегової лінії, хвороб великої рогатої худоби, зниженню родючості земель, що знаходяться нижче за течією і т.д. Негативними наслідками характеризуються занадто велике використання пестицидів, масове вирубування лісів, у тому числі і тропічних. І таких згубних дій немало: повітря, вода, грунти забруднені шкідливими для тварин і людини хімічними речовинами, радіонуклідами, небезпечною мікрофлорою. Ми спостерігаємо перші відчутні ознаки наступу парникового ефекту – помітної зміни клімату Землі, послаблення, а то і виснаження озонового шару атмосфери, виникнення "озонових дірок", випадання кислотних дощів, наступ пустель, виснаження запасів прісної води, нарешті мутагенне людини. Отже, вже повертається до людства, запущений ним у природу "екологічний бумеранг", який невідворотно несе нищівний, а можливо і смертельний, зворотній удар.

Якщо розглядати даний термін на прикладі України, то можемо сюди віднести побудову водосховищ, які стали причиною зміни клімату в регіоні і втрати значної частини чорноземів та природних комплексів в цілому, осушування боліт, що призвело до зниження рівня ґрунтових вод, тисячі хімічних підприємств на Дніпрі, металургійних підприємств у донецько-Придністровському регіоні, каскад атомних електростанцій і т. д. внаслідок чого багатий і квітучий колись край перетворився в зону суцільного екологічного лиха, а деякі регіони підійшли до межі екологічного колапсу, після якого у природному середовищі не залишається місця для "хомо сапієнса".

Вчені і громадськість останнім часом жваво обговорюють ситуацію, що склалась і висловлюють різні версії і припущення стосовно причин і шляхів подолання екологічної кризи. Деякі вважають, що наше сьогодення "технічна цивілізація" вступила у безвихідну суперечність з природними можливостями природного середовища, що виходу нема і, що людство десь до середини ХХІ ст. місцями просто почне вимирати від недостатку природних ресурсів і нестерпних умов для життя. Але є і оптимістичні погляди на те, що нас очікує у майбутньому. В багатьох індустріально розвинутих країнах уже всерйоз, на практиці широко застосовують засоби проти забруднення природного середовища і досягають відмінних результатів

Подолання глобальної екологічної кризи безпосередньо залежить передусім від з'ясуваня її глибинних коренів, бо тільки знання причинних факторів дає підстави для прийняття об'єктивно–виважених рішень. Деякі дослідники (особливо на Заході) вважають причиною екологічної кризи швидке зростання масштабів виробництва. Саме тому вони і вбачають єдиний шлях порятунку в так званому "нульовому економічному зростанні". М. Лємєшев вважає, що виснаження природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища зумовлені не стільки зростанням масштабів виробництва, скільки недосконалістю його технології. Саме недосконалість технологій зумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища. Кінцевий продукт, який іде на споживання, складає лише 1,5–2,0% від загальної маси природного матеріалу, що залучається у виробництво; решта – "відходи", що пригнічують навколишнє середовище.

Дійсно, швидке, переважно екстенсивне, зростання виробництва та його масштабів у поєднанні з недосконалою технологією (яка допускає величезні викиди відходів виробництва, а це у свою чергу пов'язано з поганою роботою, а то і взагалі відсутністю очисних споруд), що може бути однією з причин глобальних екологічних кризових явищ. Але будь–який екстенсивний розвиток має обмеження, які зумовлені обмеженістю самої земної кулі. Отже, сучасний стан відношення "суспільство – людина – природа" спричинений переважно екстенсивним розвитком виробництва.

Інколи як первинну причину розглядають суспільну систему, той чи інший тип соціально–економічних відносин. Але, по–перше, будь–які системи, організації мають сенс і виправдання лише тією мірою, якою вони здатні розкрити можливості і прагнення кожного суб'єкта зробити його життя більш яскравим, повним, щасливим; по–друге, сама система формується відповідно до ідейних настанов, ідеалів, запитів і очікувань людей; по–третє, жодній із соціальних систем не вдалося забезпечити екологічно збалансований напрямок розвитку, який передбачає і розвиток культури.

Тоді, можливо, визначальною причиною екологічної кризи буде небачена до цього часу криза духовної культури. І для цього є підстави, адже більшість людей нині перестала шукати духовний сенс життя, вони шукають матеріальних життєвих благ. Пересічний житель нашої планети занепокоєний передусім пошуком матеріальних цінностей. Природа, що створила його як істоту тілесну і духовну, тепер зводиться в стан обмежено чуттєвого, безглуздого, бездуховного середовища проживання. По суті, вона стає мертвим, космічним тілом, на якому копирсаються юрби живих організмів. Серед них і вища з істот, якій дозволено все: підкорювати і споживати, що тільки їй доступно за допомогою технічних засобів, наукового доробку організацій.

Це, власне, і є позиція підкорювача природи і споживача. Найбильш дивне, що її сповідує істота, яка живе лише декілька десятиліть, тоді як земна природа, що створила її нараховує щонайменше мільярди років. Виходить, що заради цього швидкоплинного тріумфу споживача вершилась уся неймовірна геологічна історія, споруджені великі храми гірських вершин, рухаються хмари, розкинулись океани, ллється сонячне світло. Ні звичайно, хоча тут є певна доцільність, зумовлена законами природи. І як стверджував Л.Гумільов: "Так було завжди". Суто споживацьке ставлення до природи існувало дійсно завжди. І не слід думати, що подібне ставлення до природи властиве тільки сучасним представникам так званого цивілізованого світу. І в більш ранні часи серед інших народів простежувалося таке саме споживацьке ставлення до природи, з такими ж жалюгідними наслідками. За 15 тис. років до нашої ери на Землі не було пустель, а тепер куди не глянь – пустелі. А будь–яка пустеля – це результат загибелі природи, завдяки діяльності людини, яка уявляє себе її царем.

Тепер виробництво матеріальних цінностей перетворилося, по суті, в самоціль суспільства споживання. Тому воно і природу розглядає не як більш високорозвиненого чи хоча б рівноправного партнера, а як сукупність мертвих і живих тіл, пов'язаних у механічну систему. Це – зліпок, бездушний вид – поза душею, свободою, любов'ю, життям, свідомістю. Специфіка сучасної епохи, мабуть, найяскравіше виявляється в тому, що принцип корисності набув статусу глобального. Можливо, саме в цьому і полягає відшукуваний нами головний чинник сучасної екологічної кризи. Система всезагальної корисності - це і є та субстанціальна основа, яка об'єднує докупи, воєдино всі часткові й особливі прояви такої цивілізації. І в розвинутих, і в слаборозвинутих країнах ставлення до природи таке ж споживацьке і руйнівне.

Аналізуючи головні причини кризових екологічних явищ в Україні, слід вказати і на деякі специфічні обставини. Це – грубі помилки в розміщенні виробничих об'єктів; тяжіння до гігантоманії та концентрації виробничих об'єктів; велика ресурсозатратність економіки; ізольованість розгляду проблем розвитку виробництва і охорони природи; відсутність, або погана робота очисних споруд; відсутність екологічної (незалежної) експертизи; відомчість, необгрунтованість прийнятих рішень; недосконала бюрократично–командна система, недосконале законодавство; незадовільна матеріально–технічна база; відсутність матеріальної зацікавленості і, нарешті, відсутність чіткої програми екологічного оздоровлення України, де були б визначені цілі і пріоритети нашої екологічної політики- політики економіко-екологічного зрівноваженого розвитку, політики екологічної безпеки.

Екологічна безпека – сукупність дій та комплекс відповідних заходів, процесів, які забезпечують екологічний баланс на планеті та в різних її регіонах на рівні, до якого людина може адаптуватися фізично, без збитків (політичних, соціально економічних). Це також будь-яка діяльність людини, що виключає згубний вплив на екологічне середовище та не порушує баланс природних або змінених людиною природних компонентів середовища і процесів, що зумовлює тривале або необмежене в часі існування певної екосистеми.

Екологічна безпека встановлює порушений взаємозв’язок людини і природи та гармонізує їх співіснування, а також сприяє розміреному, розумному використанню природних ресурсів людиною. Екологічна безпека пов’язана з сучасним розумінням екології, екологічної політики. В основі екологічної безпеки лежить фактор надійної захищеності природи від негативного впливу людства, та охорони людства від руйнівних наслідків його ж дій, пов’язаних з нормальними умовами проживання на планеті. Завдяки екологічній безпеці здійснюється прямий зв’язок між соціумом і природою. Екологічна безпека – це стан захищеності кожної окремої особи, суспільства, держави і оточуючого середовища від надмірної екологічної небезпеки. Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави.