Тема 6. Функціонування інфраструктури національної економіки

1. Поняття та сутність інфраструктури національного ринку

Інфраструктура національної економіки - сукупність структурних елементів господарської системи та інституцій, що забезпечують розвиток національної економіки.

Соціально-економічний розвиток країни сприяє формуванню та удосконаленню інфраструктури національної економіки. Роз­виток елементів інфраструктури національної економіки є необхідною умовою продуктивної діяльності різних форм суспільного виробництва на національному рівні. Від ступеня розвитку інфраструктури національної економіки залежить ефективність і результативність національної економіки, рівень та якість життя населення. У розвинутих країнах світу більшість об'єктів інфраструктури національної економіки перебувають у власності держави, це викликано їх великою капіталомісткістю, низькою рентабельністю тощо.

Рівень соціально-економічного розвитку країни в умовах науко­во-технічної революції перебуває у безпосередній залежності від Розвитку інфраструктури національної економіки. Розвиток структурних елементів інфраструктури національної економіки залежить від їх оптимальної пропорційності і планомірності розвитку.

Функції інфраструктури національної економіки:

6.1   Формування організаційних умов для соціально-економічного розвитку.

6.2   Реалізація інтересів суб'єктів суспільного виробництва.

6.3   Спеціалізація суб'єктів національної економіки.

6.4   Розвиток галузей національної економіки.

6.5   Спрощення юридичного й економічного контролю.

6.6   Можливість державного регулювання економічних відносин.

6.7   Підтримка громадських ініціатив у розвитку інфраструктури.

Класифікацію елементів національної інфраструктури здійснюється за двома основними ознаками:

6.7.1         роллю, яку вони виконують в розвитку національного господарства;

6.7.2          місцем елементів національної інфраструктури у розвитку національного господарства.

Структура та складові інфраструктури національної економі­ки подані нарис.10.1.

Загальна інфраструктура національної економіки включає елементи інфраструктури, які є необхідними для функціонуван­ня всіх інших складових інфраструктури національної економі­ки. Це телекомунікації, залізничний транспорт, автомобільні до­роги, електроенергетика, виробництво, транспортування та роз­поділення газу, водопостачання та водовідведення.

З 2001 року Інститут Економічних Досліджень та Політичних Консультацій (ІЕДПК) проводить Щорічний моніторинг загальної інфраструктури, який оцінює стан та динаміку процесу реформ. Метою цього моніторингу, розробленого відповідно до індикаторів інфраструктури ЄБРР, є надання регулярного глибокого аналі­зу процесу реформування складових загальної інфраструктури.

При проведенні даного моніторингу до уваги приймаються наступні фактори: 1) комерціалізація та приватизація (власність, управління природною монополією, організаційна структура галузі); 2) тарифна реформа (структура тарифів, взаємна заборгованість, обсяги бюджетного фінансування); 3) регулятивна та інституційна реформи (ефективний регулюючий орган, регулю­вання доступу до мережі). Необхідно зазначити, що у цій методиці застосовуються універсальні якісні критерії, а оцінка проводиться відповідно до шкали, що змінюється від 1 (реформи повністю відсутні) до 4 (ринково-орієнтовані реформи майже завершено); шкала розроблена згідно ₃ практикою ЄБРР, хоча і є більш наближеною до американської системи оцінювання середнього балу (ЄРА). Кінцевою метою реформ у загальній інфраструктури, передбаченою ІЕДПК, є надання послуг ефективними, і, в основному, приватними компаніями за тарифами, близькими до гіпотетичного ринкового рівня (тобто, відповідно до довготермінових граничних витрат з елементами ціноутворення відповідно до часу користування), які були б об'єктом неупередженого прозорого регулятивного процесу.

Слайд 4    Рис. 10.1. Структура та складові інфраструктури національної економіки

Рівень розвитку елементів загальної інфраструктури націона­льних економік різних країн за даною методикою подано у табл. 10.1.

Незважаючи на різні методичні підходи, індикатори структу­рних реформ в інфраструктурних секторах є найнижчими серед групи країн, що дає можливість стверджувати про низьку ефективність структурних реформ загальної інфраструктури національної економіки України.

Динаміка розвитку загальної інфраструктури національної економіки в Україні у 2000-2012 роках подана у табл. 10.2.

Відсутність цілеспрямованої політики структурних реформ у секторах інфраструктури підтверджується коливаннями індикаторів майже в усіх секторах загальної інфраструктури, виключення становлять лише зв'язок (комунікації) та водопостачання та водовідведення де відмічено, хоч і незначне, але зростання абсолютних значень.

Виробнича інфраструктура включає елементи національної економіки, що забезпечують функціонування суспільного виробництва і створюють умови для руху товарів і послуг.

До виробничої інфраструктури відносять: виробничі споруди та пристрої, в тому числі іригаційні системи; інженерні комунікації та мережі виробничого призначення, серед них - лінії електропередач, нафто - і газопроводи, теплотраси, водогони; матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробництво; торгівля, в тій її частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає окремі послуги виробничим підприємствам. Розвиток виробничої інфраструктури потребує значних інвестицій для оновлення, визначення національних фінансових джерел для модернізації, прове­дення структурних перетворень з метою надання виробничий інфраструктурі характеристик ринкової економіки.

Соціальна інфраструктура включає елементи національної економіки, які забезпечують умови життєдіяльності населення та всебічний розвиток особистості. Розвиток соціальної інфрастру­ктури - це результат і умова високої ефективності національної економіки. Особливість її внутрішньої класифікації пов'язана із спрямованістю на створення умов для задоволення певного кола Потреб суспільства.

Елементи соціальної інфраструктури: торгівля і громадське Харчування в тій її частині, що забезпечує реалізацію продукції;

житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування- освіта і охорона здоров'я; фізкультура і спорт; туристично - експлуатаційні організації; соціальне забезпечення; культура і мистецтво; масова інформацію; наука і наукове обслуговування^- підготовка кадрів; кредит та державне страхування; органи дер­жавного управління та громадські організації.

У загальному вигляді соціальну інфраструктуру поділяють на соціально-побутову та соціально-культурну частини. Соціа­льно-побутова інфраструктура спрямована на створення умов для відтворення людини та задоволення її потреб у належних умовах життя. Соціально-культурна інфраструктура сприяє ду­ховному та інтелектуальному розвитку. У складі соціально- побутової інфраструктури розрізняють: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, торгівлю та громадське харчування тощо. Соціально-культурна інфраструк­тура включає охорону здоров'я, рекреаційне господарство, фі­зичну культуру та спорт, соціальне забезпечення, освіту, куль­туру та мистецтво тощо.

Гармонійний соціально-економічний розвиток передбачає злагоджене поєднання складових інфраструктури національної економіки. Від ступеня цілісності підходу до їх просторової ор­ганізації залежить рух товарів і послуг, рівень та якість життя населення та загальний рівень розвитку суспільства.

Подальший розвиток національної економіки України базу­ється на всебічному розвитку інфраструктури національної еко­номіки, який повинен включати:

>    проведення структурних реформ усіх складових інфра­структури,

>    узгодженість планів реформування та практичних кроків їх реалізації, з метою припинення стагнації реформування,

>    створення сприятливого інвестиційного клімату для збі­льшення обсягів фінансування,

>    залучення місцевих органів влади для підвищення ефек­тивності реформування,

>    розвиток науково-технічного потенціалу країни для інно­ваційного оновлення елементів інфраструктури,

>    вдосконалення просторової організації виробництва,

вдосконалення системи соціального забезпечення насе­лення,

>    підвищення якості соціальних послуг,

>    створення умов для розвитку людського та соціального капіталу.

2. Складові елементи інфраструктури національного ринку.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.(Табл 1)

Таблиця 1. Основні елементи інфраструктури ринку

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.

Ринок засобів виробництва і предметів споживання — один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Ринок робочої сили — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.

Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Біржа — постійно діюча організаційна форма оптового ринку цінностей.

Такими цінностями є:

—  товари масового попиту, які мають стандартні споживчі якості;

— акції акціонерних підприємств і банків;

— боргові грошові зобов'язання держави і облігації корпорацій, казначейські білети;

— векселі (цінні папери, виписані під надані в кредит товари);

— фрахтові документи (страхові зобов'язання під това­ри, що перевозяться);

— валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки на іно­земні депозити);

— нерухоме майно;

— праця.

За видом діяльності розрізняють біржі загальні і спеціалізовані.

Загальна біржа — біржа, на якій обертаються кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери).

Спеціалізована біржа — біржа, яка здійснює операції ли­ше з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові, фрахтові, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції — укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на біржі професійні посередники — агенти, брокери, дилери. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж: Українська універсальна товарна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

Торговий дім — спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торго­вому домі — сама фірма.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після прийняття Закону «Про товарну біржу», згідно з яким біржам було заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж були зорієнтовані саме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

Аукціон — різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізняються індивідуаль­ними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріат, хутро та ін.

Існує два способи проведення аукціонів: 1) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін (голландський аукціон). На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в ус­тановлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, націо­нальні та місцеві. Ярмарки — це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого спожи­вання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

1) за пропонованим асортиментом — спеціалізовані ма­газини, універмаги, універсами, магазини товарів повсяк­денного попиту, торговельні комплекси та роздрібні під­приємства послуг;

2) за цінами — магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за катало­гами;

3) за характером обслуговування — торгівля на замов­лення, торговельні автомати тощо;

4)  за власністю — корпоративна, державна, коопера­тивна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробниц­тва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роз­дрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого вико­ристання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним тор­говельним підприємствам і промисловим споживачам, ви­конуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, фор­мування товарного асортименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює незалежну комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит — це таакож надання практичної допомоги управлінцям та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її засновників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді діло­вих відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко практикується. В Україні відбувається його становлення.

Холдинг — компанія, яка володіє контрольними паке­тами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингові компанії існують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, одноосібна компанія, державні організації.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, ви­робництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом. Зокрема, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кредитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компа­нії, володіють великими пакетами високодохідних застав­них паперів під нерухоме майно, купують облігації дер­жавних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво впливають на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення.

3. Проблеми та перспективи розвитку інфраструктури національного ринку в сучасних умовах господарювання.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду роботи і кадрів).

Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засно­вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.

У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства.  В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає близько 15%.

Це відбувається тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро- і мікроєкономічні.  До першої групи ставляться такі:

1. Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення.  Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно.  Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.
2. Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців.
3. Недостатня державна підтримка.  На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисту малого підприємництва.  Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.
4. Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.
5. Тіньова економіка.  Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки через податковий тиск тощо.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

–              засіб і час виникнення;

–              форма власності;

–              фінансові можливості підприємства;

–              асортимент продукції, її якість і попит на її;

–              обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

–              кадрову політику;

–              можливість доступу до комерційної інформації;

–              ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

На сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави повинен стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток усіх сфер народного господарства , а згодом, і вихід економіки України на світовий рівень

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.

Висновки

Інфраструктура національної економіки є однією із основ ро­звитку суспільного господарства. Від рівня її розвитку залежить динамічність та результативність суспільного розвитку. Національна економіка кожної країни вимагає особливого підходу до планування та побудови інфраструктури з метою забезпечення якісної взаємодії всіх елементів національного господарства.

Кожен елемент інфраструктури національної економіки потребує своєрідного підходу до управління та має свою складну внутрішню будову. Від ступеня дослідження елементів суспільного господарства та побудови своєрідної системи взаємодії елементів інфраструктури залежить гармонійність розвитку кожної країни.

Для української національної економіки важливим завданням є вдосконалення інфраструктури з врахуванням тенденцій роз­витку світового господарства. Це дозволить забезпечити стабілізацію соціально-економічних процесів всередині країни та досягнути високого рівня розвитку країни.