Тема 7. Державність та державне управління економіки

1. Теоретичні аспекти регулювання національної економічної системи

Питання про економічну роль держави набуло сьогодні ключового значення. Від його вирішення багато в чому залежить подальша доля нашої країни. Від цього залежить, чи зможе вона вийти із затяжної економічної кризи найближчим часом, що станеться з економічними реформами, чи можна буде створити в недалекому майбутньому сучасну економічну систему, яка забезпечить динамічне та ефективне зростання національної економіки і підвищення добробуту громадян України.

При обговоренні та вирішенні цього питання, безумовно, треба враховувати всю сукупність специфічних особливостей країни, її традиції та поточні умови, але передовсім потрібно звернути увагу на загальні тенденції сучасного світового розвитку, на становлення нової цивілізації, в ході чого суттєво змінюється роль держави.

Проблемою визначення ролі держави економісти-теоретики займаються вже більше трьох століть – з моменту виникнення наприкінці ХVІІ ст. індустріального суспільства, коли держава з "нічного сторожа" поступово стала перетворюватися на активного суб'єкта економічної діяльності.

У сучасному світі будь-яка держава виконує політичну, соціаль­ну, міжнародну та економічну функції. Усі функції тісно взаємо­пов'язані, але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу чи низька ефективність використання його перешкоджають реа­лізації інших суспільних функцій.

Функції держави як суб'єкта макроекономічного регулювання можна поєднати за такими п'ятьма напрямами.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цьогопопиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

1. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів,регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.
2. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів компенсується державним «втручанням» в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення екстерналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

3.1.   Для захисту конкуренціцта обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства.

3.2.Забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функцій держави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Різним суспільним товарам ці властивості притаманні у неоднаковій мірі. Ті, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами. Виробництво чистих суспільних товарів є монополією держави. Сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Отже, відшкодування витрат на виробницт­во суспільних товарів здійснюється за рахунок податків.

3.3.   Держава реагує на можливість виникнення екстерналій. За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відшкодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів. Порушення принципу «за все треба платити» породжує негативні й позитивні зовнішні ефекти (екстерналії). Суб'єкт ринку, який породжує негативні екстерналії, перекладає частку витрат на інших, а той, який створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів. Усунення державою цієї вади ринкового саморегулювання здійснюється через чітку регламентацію прав і обов'язків економічних суб'єктів. Це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої діяльності держави.

3.4.   Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найпоширенішими формами такої координації є заходи макроекономічних планів, державні цільові комплексні програми.

3.5.   Формування інформаційної інфраструктури ринку є звичною практикою для індустріальне розвинутих країн. Останнє викликане тим, що недостатність інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців, заважає укладанню довгострокових угод.

3.6.   Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулювальну політику, у другому — стримувальну. Основними засобами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Економіка, оптимальна за Парето, констатує стан, за якого ресурси суспільства розподілено най­ефективніше. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найефективнішого розподілу доходів членів суспільства. Конку­рентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу до­ходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює перерозподіл їх через різноманітні соціальні програми.

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (пра­вила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важли­вим аргументом на користь державного «втручання» в економіку є відома істина: людина здатна діяти всупереч власним інтере­сам. Погляди, згідно з якими державне «втручання» необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для лю­дини, називаються патерналістськими.

         Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетного, фіскального, грошово-кредитного, струк­турного, інвестиційного, цінового, соціального, зовнішньоеконо­мічного та інших напрямів соціально-економічної політики.

2. Зміст та функціїї державного регулювання національної економіки

З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення цієї ролі в економічній літера­турі використовуються різні терміни: «державне втручання в еко­номіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою», «державна регуляторна політика», «державне регулювання економіки» та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) є складовою процесу відтворення. Об'єктивна необхідність його пояснюється потре­бою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. З цього погляду ДРЕ є чистим су­спільним товаром. Попит на ДРЕ формують громадяни, домашні господарства, суб'єкти господарювання, громадські організації тощо. Пропозицію формує держава. Ціною цього чистого суспіль­ного товару є частка видатків державних органів на здійснення регулювальних функцій.

Як метод управління економікою ДРЕ можна розглядати з тео­ретичного і практичного погляду. За теоретичного погляду держа­вне регулювання економіки — це система знань про сутність, за­кономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Найагрегованішим об'єктом ДРЕ є економічна система дер­жави, тобто об'єкти державного регулювання економіки і макроекономіки є тими самими. У зв'язку із цим методологічною осно­вою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ виступають також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні про­цеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура тощо); відносини (кре­дитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, по­слуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів тощо).

Складність утілення зазначених об'єктів у чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, рин­ків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господа­рювання з метою забезпечення пріоритетів державної економіч­ної політики. Вважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспіль­стві громадянин (споживач) висловлює та захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрями соціально-економічної полі­тики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних і суспільних інтересів і формування продуманих рішень держава може за­лучати наукові установи, політичні партії, громадські та релі­гійні організації.

Реалізація соціально-економічної політики, вибір методів і за­собів ДРЕ залежать від діяльності державного апарату з ураху­ванням вад держави. Вади держави — це її нездатність забезпе­чити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невід­повідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Виділяють чотири групи факторів, які негативно впливають на обгрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері ДРЕ. Це:

1)   обмеженість інформації;

2)   неспроможність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Втручання держави в економіку може спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії);

3) недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій тощо державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику;

4) обмеженість контролю над державним апаратом. Особли­вості становища й поведінки бюрократії здатні посилювати не­ефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце й вади ринку, й вади державного втручання. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише поси­люванням впливу інших. Приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Основні функції державного регулювання економіки

1. Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. Ргіог — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

2.Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для су­спільства напрямку.

3.Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

4.Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправ­ляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогре­сивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечен­ня нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5.Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітни­ками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту тасоціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Безпосереднє управління  неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, ство­рення суспільних товарів і благ.

7. Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, еконо­мічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

3. Органи державного управління України в системі державного регулювання національної економіки

Державне регулювання економіки здійснюється державними органами. Держави різняться одна від одної формою правління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів вла­ди. У демократичному, правовому суспільстві державна влада ба­зується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади визна­чається Конституцією України (1996 p.).

         Система державних органів щодо управління соціально-еконо­мічним розвитком країни включає центральні та місцеві органи.

         Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу — Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, центральні органи державної виконавчої вла­ди зі спеціальним статусом), місцеві державні адміністрації. Су­дову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

     Функції, права та обов'язки державних органів України окре­слено Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами.

     Президент — Глава держави, управляє економікою за до­помогою указів, постанов, розпоряджень. Йому підпорядкований уряд — Кабінет Міністрів.

Верховна Рада України — вищий законодавчий орган, до компетенції якого належить:

— прийняття та зміна законів, постанов, інших законодавчих актів і контроль за їхнім виконанням;

— визначення основ державної економічної політики, у тому числі кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, цінової, податкової;

— затвердження державного бюджету країни тощо.

Кабінет Міністрів — вищий виконавчий орган держав­ної влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою, він зобов'язаний забезпечувати реалізацію законів, постанов та інших законодавчих актів.

         У структурі Кабінету Міністрів важливе значення має Мініс­терство економіки, основними функціями якого є:

— безпосередня участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави;

—визначення пріоритетів розвитку національної економіки;

—розробка програми соціально-економічного розвитку країни, структурної та інноваційної політики;

—участь у розробці соціальної, зовнішньоекономічної, фінансової, кредитно-грошової та валютної політики;

—координація зусиль міністерств і відомств на основі положень Законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов уряду.

Органи місцевої (регіональної) влади:

—наділені всією повнотою державної влади на своїй території;

—є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв'язків;

—здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами;

—управляють місцевими бюджетами;

—створюють умови для виконання державних та регіональних програм;

—забезпечують додержання мінімальних соціальних стандартів;

—гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування тощо.

Судові, правові органи управління (різних рівнів) — стежать за виконанням законів, розглядають конфліктні ситуа­ції, претензії суб'єктів господарювання.

Недержавні органи управління економікою: асоціації, об'єднання, спілки (профспілкові, захисту прав споживачів, мо­лодіжні, екологічні, ветеранів, за професійним спрямуванням тощо).