Тема 11. Політика економічного зростання в національній економіці

1. Економічне зростання в національній економічній системі

Реформування суспільно-економічної системи в Україні спрямоване перш за все на підвищення життєвого рівня населення, наближення його до кращих світових та європейських стандартів.

Критичний аналіз різноманітних підходів до класифікації економічного зростання дозволяє акцентувати увагу на таких його особливостях.

По-перше, важливим є шлях досягнення зростання. За необхідності досягнути максимуму виробничих можливостей країни пріоритетними стають екстенсивні фактори - максимальне залучення наявних трудових, природних ресурсів, завантаження тимчасово вільних виробничих потужностей тощо. Такий підхід є результативним у короткостроковому періоді. Він припускає можливість підвищення рівня життя населення, однак не змінює принципово якість залучених факторів виробництва. Питання якості економічного зростання актуалізується в довгостроковому періоді, оскільки для його досягнення необхідними стають якісні зрушення задіяних у виробництві факторів — зростання продуктивності суспільної праці, технологічне оновлення виробництва.

По-друге, якість життя населення безпосередньо залежить від якості благ, що використовуються для забезпечення його потреб. У такому контексті заслуговує перегляду вся існуюча система споживання, оскільки врахування досвіду розвинених країн — «суспільств споживання», засвідчує необхідність активної державної політики якості, спрямованої на підтримку переваг здорового способу життя та поширення традиційних людських цінностей. В Європі, США, Японії упродовж десятиліть діють державні чи національні премії якості, що спонукають виробників покращувати якість продукції.

В Україні така діяльність започаткована зусиллями Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України». Важливо, що вітчизняні фахівці розробили методику оцінювання якості продукції, яка містить різноманітні показники, в числі яких — потреби споживчого ринку, конкурентоспроможність продукції, її соціальна значущість та соціальна необхідність, цінова доступність, задоволеність споживачів та посередників, вплив на економічні показники держави чи регіону тощо.

По-третє, якість економічного зростання включає поняття нового за якістю управління ним. Якісний менеджмент на всіх рівнях людської діяльності є невід'ємним атрибутом сучасної соціально ефективної економіки. Управління якістю економічного зростання на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях передбачає врахування не тільки матеріальних чи грошових результатів, але і тих, які безпосередньо спрямовані на особистість і відображають соціальні, екологічні, морально-етичні й інші аспекти. Методика та інструментарій управління якістю економічного зростання на регіональному та місцевому рівнях може використовувати засади Систем управління якістю за стандартом ISO 9001:2000, що запроваджений в Україні, бере за основу процесний підхід та ставить на меті досягнення результату, орієнтованого на споживача.

По-четверте, і це є винятково важливим, якість економічного зростання повинна визначатись за викликаними ним змінами життя населення. Про необхідну довершеність економічного зростання можна стверджувати лише у випадку підвищення основних показників рівня (переважно матеріально-грошових характеристик) та якості життя населення (комплексного показника, що відображає економічну, соціальну та екологічну складову), обумовлених саме ним.

Економічне зростання не може вважатись єдиним критерієм суспільного прогресу. Відомі приклади, коли країни, досягаючи високих темпів зростання, не могли забезпечити підвищення рівня життя населення через неефективність системи розподілу національного доходу, значний ступінь залежності від розвинених країн, високий рівень розвитку тіньової економіки та корумпованості влади тощо. Тому безпосередня детермінованість рівня життя населення країни ступенем економічного зростання є необхідною умовою успішності соціально-економічного реформування. Проблематика забезпечення економічного зростання актуальна лише в контексті збалансованого регіонального розвитку та підвищення на його основі якості життя населення.

Об'єктивна потреба забезпечення умов економічного зростання в Україні на сучасному етапі розвитку закономірно повинна розширитись за рахунок надання йому ознак соціальної прогресивності. Цей концептуальний підхід, доповнений методологією обчислення індикаторів соціальної прогресивності та моніторингом започаткованого в Україні економічного зростання, пропонується запроваджувати як пріоритетний в сучасній економічній політиці загальнодержавного та регіонального рівнів. Він дозволяє визначити пріоритети державної економічної політики періоду соціально-економічного реформування:

-         підпорядкування загальнодержавних цілей економічної політики потребам людського розвитку;

-         забезпечення дії переважно якісних факторів довгострокового економічного зростання.

Автор статті відмічає, що значне занепокоєння викликає відсутність прямого та безпосереднього зв'язку між показниками інвестування в основний капітал та економічною динамікою. Першочерговою причиною такої ситуації є нестабільність інвестиційного процесу в окремих регіонах.

Іншою суттєвою проблемою є встановлена неоднозначність впливу динаміки зайнятості на регіональне економічне зростання. Першочерговими заходами регіональної політики сприяння зайнятості повинні стати розширення пропозиції якісних конкурентоспроможних робочих місць в галузях, що забезпечують регіональне економічне зростання; прискорений розвиток малого та середнього бізнесу в сфері послуг та розширення зайнятості в них.

Перспективи економічного зростання в Україні безпосередньо визначають стан національного господарського комплексу, ступінь задоволення потреб споживачів, рівень та якість життя населення. Основою для визначення соціально-економічної перспективи країни є позитивні зміни внутрішньої та зовнішньої економічної кон'юнктури, сприятливі для України зовнішньополітичні умови. Разом з тим залишаються актуальними ризики, в числі яких — можлива непослідовність здійснення, по-перше, системних реформ у напрямку підвищення їх соціальної спрямованості та, по-друге, — політики формування ефективно діючого, високо-конкурентного ринкового механізму в Україні. Розроблені для регіональних господарських комплексів економетричні моделі дають можливість прогнозувати економічне зростання та визначати його перспективні параметри. Виділені значущі фактори регіонального економічного зростання дозволяють узагальнити пріоритети регіональної політики, спрямованої на його підтримку та інноваційний розвиток.

2. Характерні риси політики економічного зростання в Україні.

Економічне зростання — це узагальнюючий результат функціонування національної економіки. Під цим розуміють не короткочасні злети і падіння реального обсягу виробництва відносно базового періоду, а довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва в довгостроковому часовому інтервалі.

В економічній теорії склалися два основних підходи до трактування форм прояву економічного зростання. Найбільш поширеним є розуміння економічного зростання як підсумкової характеристики розвитку національної економіки за визначений період, вимірюваний або темпами зростання реального ВВП, або аналогічним показником у розрахунку на душу населення.

Аналіз моделей економічного зростання дає змогу зробити такі висновки: практично у всіх відомих моделях (Домара, Харрода, Калдора, Солоу та ін.) фактори економічного зростання відповідають припущенню про повне завантаження виробничого капіталу, коли фактором збільшення національного доходу є зростання інвестицій. Таким чином, основою моделей економічного зростання є теза "пропозиція породжує попит". Сукупний попит розглядається в дуже спрощеному вигляді за припущення про сталість рівня цін. На думку авторів статті „МОДЕЛЬ ЗРОСТАННЯ ТА СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ”, (Харазішвілі Ю., Заріцький О., Заводник В.) такий підхід до економічного зростання застосовується для економік країн, що давно пройшли перехідний період розвитку, чию економіку можна порівняти зі сталим рівномірним прямолінійним рухом. У перехідних економіках, зокрема в економіці України, немає повного завантаження виробничих потужностей, немає досконалої конкуренції, річний приріст населення і пропозиції праці від'ємні, немає сталості рівня цін, гранична схильність до заощадження не постійна, економічні агенти змушені працювати в умовах невизначеності, немає стійкості в економічній динаміці.

У зв'язку з викладеним використання перерахованих моделей економічного зростання в умовах перехідних економік не допоможе у визначенні умов, що забезпечують можливість стійкого економічного зростання.

Запропонована авторами модель економічного зростання дає змогу відповісти на запитання: якими повинні бути керовані параметри, щоб забезпечити максимізацію потенційних можливостей поточної економічної ситуації або цільові настанови уряду? Під час розроблення програм соціально-еко­номічного розвитку країни дуже важливо дати конкретні кількісні орієнтири інструментів регулювання грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики, що можуть забезпечити цільові орієнтири уряду. Як визначити оптимальну грошову масу, необхідну кількість інвестицій в основний капітал, податки і витрати держави й інші параметри для досягнення поставлених перед урядом цілей? Ось ті питання, відповіді на які дадуть можливість керувати економікою країни із впевненістю у результаті.

У вітчизняній практиці для визначення та оцінки економічних циклів є використання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво, роздрібний товарообіг. Вибір зумовлений, по-перше, максимальною наближеністю показників до таких, що використовуються для ідентифікації економічних циклів за кордоном; по-друге, наявністю відповідних офіційних статистичних даних.

У міжнародній практиці кон'юнктурних досліджень використовуються три концептуальні схеми економічного циклу:

-         класичний бізнес-цикл — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно статичної бази порівняння (фактично досліджується динаміка базовних темпів зростання основних макроекономічних індикаторів);

-         цикл зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно динамічної бази порівняння — економічного тренду, яким зазвичай є загальна тенденція зростання ВВП;

-         цикл темпів зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно попереднього рівня (фактично обчислюються ланцюгові темпи зростання основних макроекономічних індикаторів, часто — лише ВВП).

3. Концепції довгострокового економічного зростання в Україні.

Пріоритетним завданням Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити лише за умови подолання тенденції занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.

На підставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

перший (1999 - 2002 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;

другий (2003 - 2007 рр.) — проведення певних змін структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;

третій (2008 - 2012 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення  темпів зростання (до 8 %  щорічно).

Економічне зростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами стабілізації в 2010-2012 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надають орієнтири для ефективного виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечують кредитну підтримку реального виробництва.

Нормалізація виплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.

Реструктуризація великих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є радикальне реформування податкової системи, скорочення щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття Податкового кодексу.

Економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення основних фондів та їхньої структури.

Принципово важливим, відповідно до комплексної державної програми енергозбереження є радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягів.

 Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

-створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;

-розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;

-технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;

-високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;

-створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;

-розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;

-виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);

-створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний характер, охоплює весь комплекс економічних та соціальних сфер, всі сторони державного впливу на них.

4. Методи оцінки чинників економічного зростання

Під впливом викликів глобалізації, кожна країна зацікавлена у коректній оцінці відповідності власної соціально-економічної системи загальновизнаним стандартам, які характеризують ступінь її розвитку. Для країн перехідного типу, розвиток яких нині визначається триваючими процесами системної трансформації та поетапного наближення до макроекономічних стандартів розвинутих країн (економічної конвергенції), така оцінка здається ще більш актуальною, - насамперед, з точки зору розробки коректних механізмів державного регулювання. У світовій практиці напрацьовані певні різнопланові критерії, за якими оцінюється ефективність трансформаційного та конвергенційного розвитку економік. Проте, зважаючи на специфічність розвитку кожної окремої країни, вони не можуть бути абсолютно універсальними, а їх перелік - вичерпним. Тому здається доцільним визначення придатності, перегляд змісту та уточнення переліку таких критеріїв для кожного конкретного випадку, зокрема для України.[1]

Зміст соціально-економічної трансформації на теренах постсоціалістичного простору був концептуально визначений провідними міжнародними інституціями (зокрема, Світовим банком та МВФ) у вигляді низки рекомендацій, що дістали назву "Вашингтонського консенсусу". Згідно з цією концепцією, політика економічного зростання має реалізуватися із залученням механізмів торгівельної лібералізації, приватизації та стабілізації макроекономічного розвитку країни. Слайд 14 Наріжними каменями політика економічного зростання, за Ва­шингтонським консенсусом, виступають:

-                   дерегуляція (надмірний державний контроль за ходом господарських процесів породжує корупцію і робить неефективними зусилля некорумпованих економічних агентів);

-                   торгівельний лібералізм (торгівельні тарифи повинні мінімізуватися і не запроваджуватися на експорт продукції із значною масовою часткою доданої вартості);

-                   приватизація (слід сприяти приватизації, оскільки підприємства, що перебувають у приватній власності, забезпечують вищу продуктивність праці);

-                   права приватної власності (гарантований захист прав приватної влас­ності є необхідною умовою акумуляції багатства в суспільстві);

-                   прямі іноземні капіталовкладення (залучення капіталів та передових технологій сприяє розвитку виробництва);

-                   обмінний курс (обмінний курс національної валюти повинен сприяти експорту і бути еластичним відносно експортних цін);

-                   відсоткові ставки (встановлення банківських ставок повинно здійсню­ватися на ринкових засадах, рівень депозитних ставок повинен стимулювати сукупні заощадження);

-                   податкова реформа (слід одночасно розширювати базу та знижувати ставки оподаткування);

-                   бюджетна дисципліна (слід неухильно знижувати дефіцит бюджету, який часто є першопричиною інфляції та відтоку капіталу);

-                   особлива спрямованість бюджетних витрат (слід мінімізувати субсидування підприємств і акцентувати увагу на державному фінансуванні освіти, охорони здоров'я та розвитку інфраструктури).

Найкращий варіант переходу від централізовано планової до ринкової економіки, на думку фахівців МБРР, пов'язаний із стабілізацією макроеконо-мічної ситуації та економічною інституціоналізацією [5]. При цьому соціально-економічна трансформація може окреслюватися трьома стратегічними лініями (макроекономіка; форма власності; уряд), а кроки їх реалізації мають певну тривалість.

Зміст економічного зростання в Україні полягає не в демонтажі однієї економічної системи та заміні її абсолютно новою, а в заміні основи економіки, переструктуруванні та створенні нових форм розвитку, які відповідають сучасному характеру світового розвитку. Економічну трансформацію в даному випадку справедливо трактують як "перехід від змішаної економіки, що функціонує на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі".

Проте, визначаючи критерії економічного зростання в країнах перехідного типу, необхідно враховувати не лише національну (регіональну) специфіку соціально-економічних перетворень, але й загальний хід цивілізаційного розвитку також. А саме те, що у глобальному вимірі відбувається еволюція економічних систем і одне суспільство (індустріальне) замінюється іншим (постіндустріальним). Тому закономірно, що нині більшість країн постсоціалістичного простору обрали так звану прогресивну модель перехідного періоду як "шлях суспільно-економічного прогресу, по якому розвинуті країни рухаються в постіндустріальне суспільство".

Вплив глибинних тенденції світового розвитку, зокрема формування суспільства знань, надав нового змісту процесам економічного зростання та поставив нові завдання для економік перехідного типу: освоєння нового постіндустріального способу виробництва, в якому знання стали домінуючим фактором розвитку. Зокрема для України це завдання полягає у формуванні основ розвитку економіки на новій інноваційно-технологічній та інституційній основі, що має інвестиційну залежність.

З урахуванням зазначеного вище, політика економічного зростання в Україні може розглядатися як комплексне поєднання двох складових - модельної (перехід від планової до ринкової системи) та еволюційної (перехід від інду­стріального до постіндустріальна суспільства). Модельна політика економічного зростання постсоціалістичних економік полягає насамперед у подоланні характерних негативів планової системи господарювання - абсолютного панування державної власності та товарного дефіциту, а також формуванні якісно нової і більш розгорнутої інституціональної структури економіки.

Еволюційна політика економічного зростання перехідних економік характеризує прихід і утвердження нового (постіндустріального) типу суспільно-економічної формації в загальному контексті цивілізаційного розвитку. Відмітною рисою еволюційної політики зростання економічної системи України (а також й інших пострадянських країн) є те, що вона значною мірою ініційована і перебуває під безпосередньою дією екзогенних чинників. Зокрема, ключовою зовнішньою силою впливу на економічне зростання національної економіки є діяльність міжнародних фінансових організацій і транснаціональних корпорацій.

Формулювання критеріїв ефективності політики економічного зростання в перехідній економіці об'єктивно вимагає врахування цільових постанов їх здійснення. На сучасному етапі становлення економічних систем основні цілі соціально-економічної трансформації можна визначити за двома напрямками. Слайд20 Перший з них або "внутрішній вектор" трансформації полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту країни і передбачає досягнення таких цілей:

-         подолання найгостріших проблем соціально-економічного розвитку;

-         поліпшення показників макроекономічної динаміки;

-         створення нової моделі соціальної взаємодії;

-         вихід на траєкторію сталого (екологічно збалансованого) розвитку.

Остання із зазначених цілей особливої актуальності набуває у зв'язку із загостренням проблеми збереження глобального довкілля та захисту світового біорізноманіття, вирішення якої вимагає консолідації зусиль національних урядів. Оскільки йдеться про необхідність збереження та поліпшення загального екологічного стану задля прогресу цивілізації, то ця проблема набула планетарного масштабу і нині довготривале економічне зростання країн повинно базуватися виключно на засадах сталого розвитку.

Другий напрям економічного зростання або його "зовнішній вектор" направлений на установлення національної позиції у міжнародному економічному співтоваристві. Основоположними цілями економічних перетворень на зовнішньому векторі є інтеграція та конкурентний розвиток у світовому господарському просторі, а також адекватне реагування національної економіки на вимоги та виклики сучасності.

Саме ці два вектори економічного зростання відбивають об'єктивні вимоги внутрішнього та зовнішнього розвитку постсоціалістичних економік в умовах сьогодення.

Розглядаючи економіку України в даному контексті, можна виділити такі напрями її економічного зростання на сучасному етапі:

-         підтримання високих темпів економічного зростання в середньостроковій перспективі;

-         поліпшення інституціональної організації та формування постіндустріальної структури економіки;

-         набуття рис соціально орієнтованого ринкового господарства та роз­виток людського капіталу;

-         усунення диспропорцій в регіональному розвитку;

-         раціональне бюджетування державних фінансових ресурсів;

-         децентралізація фінансових потоків і формування ефективних систем місцевих фінансів;

-         оптимізація рівня оподаткування;

-         наближення до європейських і світових стандартів розвитку виробни­чого, валютного, торгівельного та інших сегментів економіки;

-         активізація зовнішньоекономічних зв'язків у субрегіональному, регіо­нальному та світовому просторі.

За умови реалізації цих напрямів політики економічного зростання Україна матиме якісно нову модель соціально-економічної розвитку, значно ефективнішу за планову та наближену до постіндустріальної.