Тема 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

1. Зміст та значення економічної інтеграції у сучасному світі

Провідною тенденцією світового розвитку на сучасному етапі залишається глобалізація, яка охоплює всі сфери життєдіяльності людей та висуває перед національними економіками дедалі складніші завдання, які пов'язані, перш за все, з підвищенням рівня конкурентоспроможності країни у глобальному просторі, пошуком власної ніші у світовому розподілі праці. Пожвавлення інтеграційних процесів та, як наслідок, формування регіональних та міжнародних економічних і політичних союзів мають суттєвий вплив як на розвиток світового господарства у цілому, так й окремої країни зокрема.

Процес інтеграції як економічне явище, сутність якого полягає у взаємному пристосуванні й об'єднанні національних господарств декількох держав з однотипним соціально-економічним устроєм, є об'єктивним наслідком посилення взаємозалежності процесів економічного життя. Економічна інтеграція - це об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал само­регулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний по­діл праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод і узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господар­ської діяльності в міжнародних масштабах.

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:

>    Належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються;

>    Географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися;

>    Наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо;

>    Демонстраційний ефект, тобто позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, підвищення рівня добробуту та ін.) Психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах - членах інтеграційного угруповання тощо.¹

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зроста­юча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні об'єднання в світі розрізняються з;а глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості (див. Рис. 13.1). Для України особливий інтерес становлять принципи утворення зони вільної торгівлі та створення митного союзу.

Першою, найпростішою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповід­но до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона (асоціація) вільної торгівлі (звт), що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн- членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів. Звт є торговельним режимом, який не забирає у її країн- членів жодної частки їхнього національного суверенітету, незалежності їхньої зовнішньоторговельної політики. Звт не започатковує незворотних інтеграційних процесів між країнами.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз (мс). Це узгоджена відміна групою країн національних митних тарифів і введення спі­льного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньо інтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону.

Митний союз перетворюється на спільний ринок (ср), коли країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили - це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впровадження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів ср має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постійного побуту, соціального захисту тощо. Ці так звані чотири фундаментальні свободи передбачають відмову країн ср від ще більшої частки власного суверенітету й запровадження цілого ряду спільних політик (не лише митної чи комерційної, а й конкурентної, антимонопольної, сільськогосподарської, соціальної, захисту навколишнього середовища тощо). Фактично країни ср створюють конфедеративне утворення, яке разом з економічним розвитком еволюціонує до передачі більших повноважень наддержавного органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного та валютного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені у групування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації.

Перехід до „вищої^-" форми можливий лише за умови досягнення помітного прогресу у вирішенні всіх проблем, характерних для „нижчих" форм, а також послідовного вдосконалення реалізації політики, спрямованої на отримання вигод усіма країнами-учасницями об'єднання. Це спонукає до посилення не лише економічної, але й політичної інтеграції, а з тим - формування політичного союзу.

Поряд з інтеграційними процесами активно посилюються процеси дезінтеграції. Дослідники відзначають, що у сучасному світі інтеграція та дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та країна басків в Іспанії, дезінтеграційні процеси в Росії, Азії тощо), але і глобальний (наприклад, розпад радянського союзу).

Посилення дезінтеграційних процесів у світі на сучасному етапі пов'язано, перш за все, з ростом культурної і національної невизначеності (мультикультуралізм), наявністю невирішеної та складної проблеми щодо втрати національних суверенітетів країнами, різних підходів до реалізації ідеології прав людини у різних об'єднаннях тощо. Ці процеси охопили багато держав світу, зокрема західну та східну Європу, породжуючи сильні відцентрові тенденції усередині європейського союзу.

2. Розвиток інтеграційних утворень в Європі

Друга половина XX століття пов'язана зі створенням та поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули довершеної форми. Найбільш розвинутим у світі інтеграційним об'єднанням є європейський союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 28 країн.

18 квітня 1951 р. Шість країн (ФРН, франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) підписали угоду про створення європейського співтовариства вугілля та сталі, що стало початком створення майбутнього Євросоюзу. 25 березня 1957 р. Ці країни поширюють співробітництво на інші економічні сектори, ство­рюючи європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

Угода про створення ЄЕС передбачала вирішення трьох основних завдань:

>     Формування митного союзу, що передбачав вільне пересування товарів, робочої сили, капіталу;

>     Спільну торгову політику щодо третіх країн та впровадження єдиних зовнішніх тарифів;

>     Спільну політику в галузі сільського господарства та транспорту.

Утворювались також європейський соціальний фонд (єсф), який мав сприяти врегулюванню питань зайнятості, та європейський інвестиційний банк (єіб) - для контролю за експортом капіталу.

На сьогоднішній день членами європейського союзу є 28 країн:

Спершу Європейський Союз був заснований шістьма країнами, але після 1958 року відбулось п'ять етапів послідовного розширення ЄС. 1 травня 2004 року до ЄС приєднались 10 нових членів, що стало найбільшим розширенням Союзу за всю його історію. Після входження у 2013 році Хорватії ЄС нараховує 28 країн-учасників.

 Список країн-членів Європейського Союзу (станом на 1 липня 2013 року):

Велика Британія  Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії 1 січня 1973      244 820   60 201 000Лондон Лондон

Нідерланди  Королівство Нідерландів 25 березня 1957 41 526       16 318 199 Амстердам       Амстердам

Чехія              Чеська Республіка             1 травня 2004       78 866     10 256 760             Прага     Прага

Швеція          Королівство Швеція          1 січня 1995          449 964   9 090 113 Стокгольм          Стокгольм

Іспанія          Королівство Іспанія          1 січня 1986          506 030   44 708 964             Мадрид Мадрид

Словенія       Республіка Словенія         1 травня 2004       20 273     1 932 917               Любляна              Любляна

Словаччина Республіка Словаччина   1 травня 2004       49 037     5 422 366 Братислава         Братислава

Румунія        Румунія                1 січня 2007          238 391   21 698 181             Бухарест               Бухарест

Португалія   Португальська Республіка              1 січня 1986          92 391     10 084 245             Лісабон Лісабон

Польща        Республіка Польща           1 травня 2004       312 683   38 625 478             Варшава               Варшава

Мальта         Республіка Мальта            1 травня 2004       316          397 499   Валетта  Біркіркара

Люксембург Велике Герцогство Люксембург 25 березня 1957  2586 448 569         Люксембург Люксембург

Литва            Литовська Республіка      1 травня 2004       65 303     3 601 138               Вільнюс                Вільнюс

Латвія           Латвійська Республіка      1 травня 2004       64 589     2 366 515               Рига       Рига

Італія             Італійська Республіка       25 березня 1957   301 318   58 751 711             Рим        Рим

Ірландія        Республіка Ірландія           1 січня 1973          70 273     4 234 925               Дублін   Дублін

Угорщина    Республіка Угорщина      1 травня 2004       93 030     10 075 034 Будапешт          Будапешт

Греція           Грецька Республіка          1 січня 1981          131 990   10 645 343             Афіни    Афіни

Німеччина   Федеративна Республіка Німеччини 25 березня 1957 357 050, 83 251 851Берлін              Берлін

Франція        Французька Республіка   25 березня 1957   674 843[2]              63 392 140[2]         Париж   Париж

Фінляндія     Фінляндська Республіка   1 січня 1995          338 145   5 157 537               Гельсінкі              Гельсінкі

Естонія         Республіка Естонія            1 травня 2004       45 226     1 415 681               Таллінн Таллінн

Данія             Королівство Данія             1 січня 1973          43 094[1] 5 368 854[1]          Копенгаген Копенгаген

Кіпр               Республіка Кіпр  1 травня 2004       9251        835 000   Нікосія  Нікосія

Хорватія       Республіка Хорватія         1 липня 2013        56 542     4 284 889               Загреб   Загреб

Болгарія       Республіка Болгарія          1 січня 2007          110 912   7 621 337               Софія     Софія

Бельгія          Королівство Бельгія          25 березня 1957   30 528     10 274 595 Брюссель          Антверпен

Австрія         Австрійська Республіка   1 січня 1995          83 871     8 169 929               Відень    Відень

Виділяють внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європейській інтеграції. Серед внутрішній факторів слід відзначити такі: порівняно мала територія Європи, близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна віднести: політичне протистояння зі сіла, конкурентне засилля з боку економіки сіла та країн азіатсько-тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

У процесі свого розвитку ЄС пройшов майже всі форми еко­номічної інтеграції - від зони вільної торгівлі до економічного союзу та досяг значних успіхів. ЄС забезпечив мир серед держав-членів Євросоюзу та процвітання своїм громадянам, створив єдину європейську валюту (євро) та вільний від кордонів „єдиний ринок", де товари, люди, послуги і капітал вільно пересува­ються. На сьогоднішній день ЄС є провідною торгівельною силою та світовим лідером у різних сферах діяльності.

Для європейського союзу характерна своєрідна організація його роботи. Країни, що склали ЄС, залишаються незалежними суверенними націями, але при цьому вони делегували частину своїх законотворчих повноважень європейським інституціям для того, щоб рішення з конкретних питань, які представляють спільний інтерес, могли б прийматися на загальноєвропейському рівні.

Звичайно, європейське законодавство вимагає проведення однорідної економічної політики, що забезпечить сталий та рівномірний розвиток країнам. Проте у процесі поглиблення західноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні і зовнішні суперечності, пов'язані з нерівномірністю господарського розвитку та диспропорціями економічної структури за територією. Це призвело до появи у складі ЄС двох груп країн - економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія) та економічно відносно слабших (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція та країни, що ввійшли до складу ЄС 1 травня 2004 р. Та 2007 р.). Тобто не зважаючи на високий рівень інтеграції для ЄС зберігаються значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку.

Окрім ЄС, у Європі існує ще одне інтеграційне утворення - європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), що виникла у 1960 р. За ініціативою Великобританії як альтернатива європейському економічному співтовариству. На момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. З 1961 р. До ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. Учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. З ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. - Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Найбільш тісні зв'язки ЄАВТ має з ЄС. У 1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення європейського економічного про­стору (ЄЕП). Відповідно до досягнутого договору з 1 січня 1993 р. Країни-члени ЄАВТ стали включати у свої національні законодавства законодавчі акти ЄС, що стосуються вільного рухи товарів, капіталів і послуг, а також політики ЄС в області конкуренції.

Інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конку­ренцію з боку ЄС.

Взаємовідносини між Україною та європейським союзом

Активне залучення нашої держави до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики. І це не дивно, адже вибір України на користь євроінтеграційного курсу є обґрунтованим і закономірним, оскільки Україна:

>    Історично є складовою християнської макроцивілізації (українці становлять 3% християн світу);

> поєднує в національній ментальності східно - та західнохристиянські цінності, зокрема: колективну й індивідуаль­ну свободу, православну споглядальність, містику і співчутливість з католицькою дієвістю, раціоналістичністю і прагматизмом; для українців характерна європейська то­лерантність щодо інших політичних, ідеологічних та релігійних систем тощо.¹

Процес входження України до європейського союзу є довготривалим та непростим і вимагає проведення багатьох реформ, що допоможуть розвивати економіку на якісно новому рівні та поступово досягати європейських стандартів життя.

Побоювання в ЄС пов'язані і з небезпекою напливу відносно дешевої робочої сили з України, що поставить в скрутне становище уряди багатьох країн ЄС (особливо Німеччини, Бельгії, Франції), де рівень безробіття протягом останніх років невпинно зростає, як наслідок збільшується тягар соціальних витрат, розмір дефіциту бюджету.

З багатьма суттєвими ризиками стикнеться й Україна у результаті інтеграції до єдиного загальноєвропейського простору.

Так, серед можливих ускладнень слід назвати фінансовий тягар внесків країни-члена єс, зростання конкуренції з боку розвинутих фірм європейських країн, згортання низки галузей вітчизняного виробництва, ліквідація неконкурентоспроможних підприємств, соціальні наслідки тощо.

Незважаючи на всі ризики, прагнути до інтеграції з європейським співтовариством потрібно, оскільки це є свідченням якісно нового рівня стосунків з розвинутими країнами світу, суттєвого підвищення стандартів життєвого рівня населення, дотримання європейських норм особистої безпеки, гарантованих прав і свобод громадян.