Лекція 8. Контроль в системі економічної безпеки суб’єктів господарювання

1. Місце контролю в системі управління та його роль у забезпеченні економічної безпеки

1. Місце контролю в системі управління та його роль у забезпеченні економічної безпеки

Трансформаційні перетворення, що відбуваються в Україні, зокрема, у соціально-економічній сфері, вимагають впровадження нових підходів та принципів у функціонуванні системи контролю. Перед Україною в свій час у Законі України „Про основи національної безпеки України” (втратив чинність  у 2018 р.) були поставлені завдання із забезпечення економічної безпеки країни і окремого підприємства, передусім внутрішньої безпеки та виділялися загрози, як ослаблення системи державного регулювання й контролю у сфері економіки.

Контроль є складною динамічною системою, яка складається із сукупності різних елементів, що знаходяться у тісній взаємодії і постійному розвитку.

Контролю властиві основні риси системи:

- наявність зв’язків, у тому числі зворотних;

- поділ на частини;

- наявність структури;

- багатоаспектність.

У системі економічної безпеки контроль виступає як її важливий елемент та дієвий інструмент забезпечення. Недооцінка, применшення ролі контролю у забезпеченні економічної безпеки підприємства можуть вести до не контрольованості ситуації, втрати керованості економікою.

Будь-який вид управління неможливий без чітко організованої системи контролю, тому що не можна ефективно управляти, не перевіряючи виконання поставлених вимог та не виявляючи фактичного стану на управлінських об’єктах.

У цьому значенні контроль, який є самостійною функцією управління, виступає засобом установлення зворотних зв’язків, завдяки чому керівний орган (суб’єкт управління) може простежити хід виконання прийнятих рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення в роботі підконтрольного об’єкта від заданої програми та вносити відповідні корективи в його діяльність.

Контроль як самостійна функція управління тісно пов’язаний з іншими сторонами управлінської діяльності:

- прогнозуванням;

- плануванням;

- обліком;

- аналізом.

Сутність контролю – система спостереження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об’єкта управління з метою виявлення обґрунтованості й ефективності прийнятих управлінських рішень, інформування про ці явища керівників органів та усунення несприятливих ситуацій. Таким чином, контроль виконує інформаційну та корекційну функції.

 

Інформаційний етап контрольної діяльності	здійснюється пошук та збирання інформації про об’єкт управління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями
Корекційний етап контрольної діяльності	встановлюють спосіб та розробляють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення щодо нормалізації діяльності підконтрольного об’єкта

 

Міжнародна організація вищих контролюючих органів (ІНТОСАІ) визначила – організація контролю є обов’язковим елементом управління суспільними фінансовими ресурсами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством. Контроль – невід’ємна частина системи регулювання, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витрачання матеріальних ресурсів на попередній стадії, щоб мати можливість притягнути винуватців до відповідальності, одержати компенсацію за збитки та розробити заходи щодо запобігання таким порушенням у майбутньому.

Здійснення у розвинутих закордонних країнах будь-яких значних програм (економічних, соціальних, політичних) передбачає включення до них підсистем контролю з обов’язковим виділенням на їх функціонування частини загальних асигнувань, передбачених на реалізацію таких програм. І це виявляється завжди виправданим заходом. Таким чином, контроль як соціальна функція існує в системі державного управління незалежно від суспільно-політичного ладу та типу економічних відносин. Однак зміст і місце контролю в системі управління зумовлюються характером суспільно-економічних відносин та політичної організації суспільства.

У сучасних умовах складність контрольованих об’єктів значно перевищує можливості суб’єктів контролю (органів управління та контролюючих органів). Таким чином, контроль стає недостатньо ефективним, тому що його органи з об’єктивних причин не в змозі регулярно, своєчасно та повністю переробляти інформацію, необхідну для якісної організації контрольної діяльності. А система контролю продовжує розвиватися, як правило, екстенсивним методом, тобто шляхом формування нових органів державного контролю. При цьому якість керівних рішень значно знижується (одні рішення суперечать іншим), а технічна і наукова бази для їх прийняття не встигають за потребами суспільства і не відповідають сучасним вимогам. За таких умов об’єкти управління поступово стали виходити з-під реального контролю; процес контролю стає більш формальним, що перш за все впливає на темпи розвитку суспільного виробництва.

Предметом будь-якого контролю є стан та поведінка об’єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об’єкта. Кожний об’єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання контролю полягає і в тому, щоб виявити чинники, які істотно впливають на поведінку об’єкта контролю. Визначивши об’єкт контролю та істотні фактори, що впливають на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об’єкта та їх відповідність меті управління. Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат контролю.

Однак сутність контролю не може бути всебічно розкритою поза сферою управління, яку він обслуговує, оскільки не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного змісту і конкретних форм.

У залежності від сфери управління, яку він охоплює, виділяють такі галузі контролю:

- адміністративний;

- технічний;

- екологічний;

- економічний (фінансово-господарський).

В умовах невизначеності зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування підприємства виникає комплекс загроз у сфері економічної діяльності внаслідок неврахування ролі контролю у забезпеченні економічної безпеки. Серед таких загроз можна виділити наступні:

1) суттєве погіршення стану розрахунково-платіжної дисципліни;

2) розширення сфери та збільшення обсягів фінансових порушень;

3) недонадходження до бюджету значного обсягу податків, зборів та обов’язкових платежів;

4) послаблення відповідальності у фінансово-економічній сфері;

5) послаблення координуючої функції у системі контролю підприємства.

Наведені загрози можна систематизувати за певними критеріями:

з точки зору відношення до аналізованої системи;

тривалості періоду дії;

ймовірності виникнення;

придатності управлінському впливу;

сфери виникнення.

Виходячи з цих підходів, усі зазначені загрози є внутрішніми щодо економічної системи, мають тимчасовий характер, при цьому більшість із них існують вже тривалий період. Виявлені загрози є реальними і мають аналітичне, наукове та практичне обґрунтування. На даний час визначені загрози знаходяться на рівні можливої керованості з боку системи управління. Виникає необхідність створення відповідної системи противаг існуючим загрозам економічній безпеці підприємства.

Важливим інструментарієм у цьому процесі повинна стати ефективна, дієва система контролю. Для цього необхідно провести комплексний аналіз сутності контролю, а також визначити ключові функції, які забезпечують економічну безпеку.

 

Усталене в Україні поняття «контроль»

застосовувалося в досить вузькому аспекті – як перевірка фактичної дії (бездіяльності) та виявлення відхилення її від регламентованої. Мета його здійснення переважно зосереджувалася на встановленні таких відхилень з тим, щоб застосовувати покарання до осіб, які вчинили протиправні дії.

Сучасна міжнародна теорія та практика

використовує вже інші підходи щодо поняття «контроль». У процесі контрольних дій контролюючим органам або особам необхідно встановити не лише факт наявного відхилення від норми, а й проаналізувати природу виявлених фактів порушення та встановити залежність між контрольними відхиленнями в окремих частинах системи та загалом. За результатами перевірки обов’язково робиться висновок про причини порушення та його наслідки для державного або приватного інтересу, а також надаються рекомендації щодо недопущення порушень у подальшому.

 

Контроль – це й активне спостереження за виконанням прийнятих управлінських рішень, впливом керівників на управління, а також за дотриманням законів, правил, норм економічним процесом, господарською діяльністю. Контроль реалізує зворотний зв’язок в управлінні.

Визнання країни з ринковою економікою вимагає прогресивного підходу в управлінні господарським процесом як усієї економічної системи, так і окремих суб’єктів господарювання. Контроль як один з важливих елементів управління повинен допомагати керівникам усіх рівнів як при підготовці управлінського рішення, його прийнятті, так і при реалізації цього рішення. Контроль має стати важливим інструментарієм в ухваленні найбільш раціональних, ефективних та об’єктивних управлінських рішень.

Контроль є важливим елементом системи управління ресурсами, і не лише фінансовими, оскільки він впливає на управління майном, природними та трудовими ресурсами. Фінансовий контроль впливає на хід будь-якої управлінської діяльності через комплекс цілеспрямованих заходів щодо дотримання законності, економічності, ефективності, результативності, коригуючи цю діяльність у разі виявлення відхилень від визначеного напряму.

Ринкові відносини змінюють принципи фінансування та кредитування, процедури платіжних розрахунків, механізми розподілу доходів, склад та структуру облікової системи, а також взаємодію між її елементами. У зв’язку з цим об’єктивно з’являються нові функції контролю. Внаслідок чого контроль повинен застосовувати сучасні форми діяльності:

спостереження;

аналіз;

зіставлення;

моніторинг;

аудиторська діяльність тощо.

Система контролю у практичній площині переважно використовується як засіб силового впливу, тобто використовується здебільшого «регулююча» і «каральна» його функції.

У сучасних умовах основною метою контролю є підвищення ефективності управління ресурсами. Демократичне оновлення сутності контролю полягає в тому, що першочерговим при його здійсненні є завдання попередження та профілактики порушень, сприяння у досягненні раціональності та економічності при використанні ресурсів. Застарілі підходи при здійсненні контролю повинні поступитися місцем контролю якості та ефективності, із «спрямовуючою» та «відновлюючою» функціями.

Контроль розглядається:

- з одного боку – засобом поєднання функцій фінансового планування й прогнозування, фінансового обліку та статистики;

- з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання.

При цьому контроль розглядається як багатоаспектна система спостереження і перевірки законності, доцільності, раціональності процесів формування й використання фінансових ресурсів на всіх рівнях управління для оцінки ефективності прийнятих управлінських рішень і досягнення на цій основі економічного зростання.

Головна мета контролю з точки зору економічної безпеки є:

- зміцнення фінансового стану;

- економічне зростання шляхом стеження за досягненням цільових орієнтирів;

- перевірка дотримання обмежуючих параметрів фінансового й економічного розвитку.

Контроль у системі економічної безпеки підприємства стосується всіх сторін економічної діяльності господарюючого суб’єкта (науково-технічну, виробничу, матеріально-технічне постачання, збут) і відображається в концентрованому вигляді впливів численних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Елементи контролю в системі економічної безпеки підприємства

Елементи	Характеристика
Заходи контролю	формують атмосферу в системі контролю, яка задає тон у роботі підприємства, впливаючи на свідомість працівників і на їхнє ставлення до роботи та контролю; складові частини системи контролю, встановлені керівництвом підприємства на окремих напрямах і ділянках господарської діяльності з метою забезпечення ефективного та надійного управління нею; умови праці та правила, дії та процедури, надані керівництвом для свого персоналу, які відображають як загальне ставлення вищого керівництва.
Заходи інформування та зв’язку	достовірна та корисна інформація про використані ресурси та результати попередньої діяльності дозволяє приймати правильні рішення; контроль дозволяє перевірити ступінь достовірності та надійності інформації
Процедури контролю	призначені для запобігання або виявлення та виправлення помилок; певні дії, які допомагають забезпечувати виконання управлінських рішень; контроль допомагає простежити за тим, що вчасно ухвалюються всі необхідні заходи для усунення ризиків, які можуть перешкодити виконанню завдань. Мета – забезпечити, наскільки це можливо, організоване та ефективне ведення справи, включаючи строге дотримання внутрішньої політики, захист активів, запобігання та виявлення шахрайства й помилок, точність і завершеність бухгалтерських записів, а також своєчасну підготовку достовірної фінансової звітності.
Оцінка негативних впливів	кожна система зустрічається з різноманітними негативними впливами зовнішнього та внутрішнього характеру, які повинні бути оцінені; контроль дозволяє виявляти негативні впливи, реагувати на зміни умов і сприяти усуненню цих впливів

У процесі здійснення контролю функціонування відбувається захист активів підприємства від втрат. При цьому вирішуються два основні завдання:

1. забезпечення економічної безпеки активів – спрямоване на збереження активів від шахрайства та вживання відповідних заходів обережності для захисту як від стихійних лих, так і від технічних порушень у роботі обладнання;

2. здійснення контролю операцій з активами.

2. Об’єкти реального сектору економічного контролю (в т. ч. аграрного сектору економіки)

2. Об’єкти реального сектору економічного контролю (в т. ч. аграрного сектору економіки)

Реальний сектор, як і вся економіка країни, продовжує перебувати у вкрай складних умовах – військових дій, руйнації значної частини об’єктів промисловості, агросектору і транспортно-логістичної інфраструктури, агресивного закриття Російською Федерацією ринку для українських виробників, блокування нею транзиту до третіх країн, а також падіння світових цін на провідні позиції вітчизняного експорту.

Тому реальний сектор потребує стимулювання випереджального розвитку на новій техніко-технологічній та інноваційній основі, що видається можливим завдяки подоланню залежності низки виробництв від російських ринків і зміні вектора економічної політики у  напрямі розширення співробітництва з  Європейським Союзом з урахуванням національних інтересів України щодо розбудови високотехнологічного сектору економіки, створення нових виробництв, забезпечення сталого інклюзивного економічного зростання.

Реальний сектор економіки (РСЕ) - сукупність галузей економіки, які виробляють матеріальні і нематеріальні товари та послуги, за винятком фінансово-кредитних і біржових операцій, що відносяться до фінансового сектору економіки.

Реальний сектор економіки – сектор, де створюється валовий внутрішній продукт. Включає: промислове виробництво, що складається з підприємств видобувної та переробних галузей промисловості, сільського господарства, сфери надання промислових, побутових та інших послуг.

Основу реального сектора економіки становить виробництво промислової та сільськогосподарської продукції.

На стан реального сектора економіки впливають:

·  рівень розвитку продуктивних сил;

·  науково-технічний прогрес;

·  кредитно-грошова політика держави;

·  бюджетна політика;

·  податкова політика;

·  заходи, які вживаються державою для забезпечення зростання інвестицій;

·  рівень світових цін;

·  стан платіжного балансу країни.

На стан реального сектора економіки істотно впливає:

·  стан фінансового ринку та насамперед рівень відсоткових ставок, від якого залежить можливість підприємств вдаватися до короткострокових та довгострокових банківських кредитів для поповнення оборотних коштів та здійснення капітальних вкладень;

·  сальдо зовнішньоторговельного балансу країни;

·  інвестиційний клімат країни, наявність сприятливих умов інвестицій, насамперед прямих;

·  державна політика, що гарантує права інвесторів, забезпечує можливості для репатріації прибутку, створення умов, у яких неможливий перегляд результатів приватизації;

·  наявність чи відсутність обмежень у зовнішньоекономічній діяльності.

Для нормального функціонування підприємств реального сектора економіки потрібна також адекватна податкова система.

Визначаючи шляхи забезпечення економічного зростання в Україні, в першу чергу звертаються до промисловості, оскільки частка цієї галузі в господарстві країни така велика, що застій в ній практично виключає економічне зростання. Ні сільське господарство, ні сфера послуг у нашій країні поки не здатні стати локомотивами економічного зростання. Тому забезпечення його в Україні неминуче починається з політики відродження і реструктуризації промисловості. Під ефективним розвитком промисловості слід розуміти економічне зростання при динамічній зміні її структури і підвищенні конкурентоспроможності продукції. 

Методи прямої дії	припускають: - участь держави у власності (збереження в своїх руках контрольного або всього пакету акцій, або участь у вигляді рядового акціонера): - участь у фінансуванні програм і проектів промислового розвитку; - ліцензування, сертифікація, антимонопольне регулювання і т. д.
Методи непрямого регулювання	(пов'язаного з формальним контролем і примушенням до виконання контрактних умов) промисловості виділяють: а) загальні форми непрямого регулювання: - грошово‑кредитна політика; - фінансова політика; - податкова політика; - регулювання цін; - регулювання у області НДДКР; б) специфічні форми регулювання (інституціональна політика)

 

Мету промислової політики, на нашу думку, можна конкретизувати через загальнонаціональні задачі, основними з яких є:

стимулювання конкурентоспроможного вітчизняного виробника;

заохочення конкуренції;

розвиток мотивації до продуктивної та інтенсивної праці;

масштабний вихід на світові ринки продукції переробної промисловості;

завоювання позицій українських товарів на зовнішніх ринках;

поліпшення умов для кооперації українських і західних компаній в наукоємних галузях;

приєднання українських виробників конкурентоспроможної продукції до глобальних виробничо‑технологічних ланцюгів;

заміщення імпортної продукції товарами місцевого виробництва;

диверсифікація ВВП з випереджаючим розвитком переробного сектору промисловості і сектору високотехнологічних послуг;

збільшення в експорті частки продукції з високим ступенем обробки і наукоємних послуг;

створення режиму сприяння розвитку сфери виробництва товарів і послуг відповідно до потреб внутрішнього і світового ринків.

Задачі промислової політики не є самодостатніми, вони підпорядковані вимогам економічної політики в цілому. Досягнення цілей промислової політики здійснюється через вироблення пріоритетів і реалізацію заходів державного регулювання реального сектора економіки і спрямовано на формування ліберального ринкового середовища, яке максимально сприяє зростанню ефективності виробництва і оптимізації структури сукупної пропозиції.

До таких заходів відносяться:

створення законодавчих рамок і фіскальних важелів;

формування організаційної структури;

власне державна участь, яка може виражатися в прямій безпосередній участі в господарській діяльності;

у регулюванні функціонування і розвитку промисловості.

Слід розрізняти активну і пасивну роль промислової політики.

 

Активна роль промислової політики	полягає в тому, щоб не просто виходити з динаміки сукупного платоспроможного попиту, а формувати його на основі маркетингових, технологічних і фінансово‑інвестиційних зв'язків, виконувати лідируючу роль у зв'язку «держава‑ринок»
Пасивна роль промислової політики	виявляється в тому випадку, якщо вона орієнтується тільки на поточні тенденції розвитку економіки

 

Виробити промислову політику означає визначити пріоритети, об'єкти дії і регулювання, процедури моніторингу, корегування і контролю. Задачі та інструментарій промислової політики повинні бути диференційовані відповідно до етапів ринкової трансформації реального сектора економіки. Вони не можуть бути однаковими за умови кризи і стабілізації, постстабілізаційного відновлення і економічного зростання, активної структурної перебудови і включення в процеси глобалізації економіки. За умов кризового спаду виробництва завдання промислової політики можуть бути скорочені, групуючись навколо мети "виживання".

У процесі вивчення вітчизняного і світового досвіду розвитку виробничої сфери дослідниками були сформульовані чотири основних принципи розробки і реалізації промислової політики:

Перший принцип – політична підтримка національної промислової політики. Надання державної підтримки чи стимулювання розвитку промислового виробництва і сфери послуг здійснюється відповідно до пріоритетів, які проголошуються в щорічних посланнях Президента України і закріплюються в Основних напрямах діяльності Уряду України.

Другий принцип – об'єктивність промислової політики. Цим принципом промислової політики визначається об'єктивна обумовленість підвищення конкурентоспроможності і стратегії структурної перебудови промисловості відповідно до домінуючих тенденцій розвитку світової і вітчизняної економіки. Реалізація даного принципу припускає розвиток наукоємних галузей і технологічної модернізації традиційних галузей, становлення нового типу галузевої структури промисловості і прискорення інноваційного процесу. Розвиток високотехнологічного сектора і реалізація наукоємної продукції забезпечує створення інноваційної інфраструктури, побудови логістичних систем, реалізації освітніх програм і організації технічної підтримки, які здійснюються переважно у вигляді надання інтелектуальних послуг. При реалізації цього принципу необхідно орієнтуватися на можливості конкурентоспроможних вітчизняних компаній і крупних транснаціональних корпорацій з українським капіталом, регіональних промислових структур і територіальних комплексів, а також підприємств малого і середнього бізнесу, що забезпечують і підживлюють вітчизняний бізнес інноваціями, новими видами продукції і кадровими ресурсами.

Держава повинна певним чином виявляти зацікавленість в підтримці:

- корпоративних структур, що забезпечують національну безпеку і економічну незалежність країни;

- транснаціональних корпорацій і вертикально‑інтегрованих структур – для постійного збільшення їх частки на світовому ринку і розширення обсягу участі в міжнародному розподілі праці;

- регіональних компаній – в цілях збільшення їх частки на внутрішньому ринку і перетворенню в промислові структури загальнонаціонального масштабу з перспективою виходу на світовий ринок з конкурентною продукцією;

- інноваційно‑активних підприємств малого і середнього бізнесу;

- вирішення задач інституціонального забезпечення економіки знань, а також концентруючих свої зусилля на проривних напрямах технологічного прогресу.

Третій принцип – прозорість механізму реалізації промислової політики. Здійснення вибору конкретних об'єктів промислової політики повинне здійснюватися за прозорими схемами і зрозумілим критеріям з урахуванням думки трьох сторін господарської діяльності: держави, бізнесу і організацій, що представляють інтереси працівників.

Якісними критеріями вибору об'єктів є:

- пріоритетні соціально‑економічних цілі та інтереси національної безпеки України враховуються в стратегії розвитку підприємства; репутація підприємства і ступінь відомості його торгової марки, а також продукції на зовнішньому і внутрішньому ринку;

- участь акціонерного капіталу компанії в реальному котируванні акцій на міжнародних, центральних і регіональних фондових біржах, а також ступінь використання компанією таких фінансових інструментів як публічна емісія облігацій, випуск векселів і т.п.;

- рівень вищого персоналу і якість управління.

Кількісними критеріями оцінки компаній є:

- на‑ явність і перспектива зростання платоспроможного попиту (внутрішнього і зовнішнього) на певні види продукції і послуг;

- динаміка капіталізації компанії з визначенням частки профільних активів (забезпечуючих випуск, реалізацію і після продажне обслуговування своєї конкурентоспроможної продукції) у вартості сукупних активів;

- динаміка зростання випуску конкурентоспроможної продукції з визначенням частки такої продукції на національних і світових ринках;

- співвідношення власних і позикових фінансових інвестиційних ресурсів з визначенням частки прямих інвестицій в модернізацію і переоснащення основного і допоміжного устаткування, а також обсягів власного і зовнішнього фінансування НДДКР;

- наявність планів і практика створення нових робочих місць, реалізації програм підвищення кваліфікації.

Четвертий принцип – комплексність і цілісність системи реалізації промислової політики. Цей принцип означає взаємозв'язок системи державного регулювання економіки і заходів щодо розробки і реалізації промислової політики з програмами соціально‑економічного і культурно‑освітнього розвитку суспільства. Він припускає не тільки координацію всіх видів економічної політики, але також підлеглість інноваційної, інвестиційної, кадрової, зовнішньоекономічної політики цілям і задачам промислової політики. Промислова політика охоплює розвиток всього товарного виробництва, але його учасники знаходяться на різних рівнях розвитку господарства.

До первинного сектора господарства належать:

- сільське господарство;

- лісове господарство;

- рибальство;

- полювання;

- видобувна промисловість.

Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу. Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2–9% населення, тоді як у країнах, що розвиваються – 60–75%, а в деяких африканських країнах – близько 90%. У сільському господарстві України нині працює 15,4% економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. 

Постановою № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» було передбачено припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану.

Дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) в окремих сферах. Так, можна проводити позапланові перевірки, з метою запобігання неконтрольованому зростанню цін на товари, які мають істотну соціальну значущість, на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері, а для центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо КМУ – на підставі рішення КМУ:

- за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- з метою виконання міжнародних зобов'язань України.

Крім того, дозволили проводити не тільки позапланові, а й планові перевірки у сферах енергетики та комунальних послуг за рішенням Нацкомісії та за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища й забезпечення безпеки держав.

Податкові перевірки

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» № 2260 від 12.05.2022 року було поновлено податковий обов'язок платників податків, у яких є можливість своєчасно виконувати свої податкові обов'язки, щодо дотримання строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання податкової звітності, сплати податків.

Зокрема було передбачено, що податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

а) камеральних перевірок. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених:

·  п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПКУ - розпочато процедуру реорганізації юридичної особи, припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків,

·  п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПКУ - платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

·  та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

в) фактичних перевірок. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Документальні позапланові перевірки за зверненням платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальні позапланові перевірки платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями, що були розпочаті та не завершені до 24 лютого 2022 року, поновлюються та закінчуються протягом 60 днів з дня, наступного за днем набрання чинності цим Законом. Такі перевірки поновлюються на невикористаний строк.

Документальні позапланові перевірки, що будуть розпочаті після набрання чинності Законом, з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, декларацій або уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, проводяться протягом 60 календарних днів, що настають після закінчення граничного терміну проведення камеральної перевірки відповідної декларації або уточнюючого розрахунку.

Документальні позапланові перевірки під час дії воєнного стану проводяться за наявності під час проведення перевірок безпечного:

·  доступу, допуску до територій, приміщень та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування такими платниками податків;

·  доступу, допуску до документів, довідок про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншої інформації, пов'язаної з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансової і статистичної звітності у порядку та на підставах, визначених законом;

·  проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Перевірка правильності нарахування ЄСВ

Законом встановлено мораторій на проведення документальних перевірок правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану та протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану.

Документальні перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, розпочаті до 24 лютого 2022 року та не завершені, зупиняються по останній календарний день третього місяця з дня припинення (скасування) воєнного, надзвичайного стану.

Перевірки Фонду соціального страхування

ФСС проводить камеральні й документальні перевірки.

Перевірки Держпраці

З початком війни, Держпраці зупинила проведення всіх перевірок. Проте, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX відновлено проведення позапланових заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю в період воєнного стану за заявою працівника або профспілки.

Зокрема можуть перевіряти:

·  додержання законодавства про працю, зокрема вимоги Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX:

юрособи незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання;

фізособи, які використовують найману працю;

·  наявність неоформлених трудових відносин;

·  законність припинили дію трудових договорів.

Позапланові перевірки проводять у разі:

·  звернення про порушення, що спричинило шкоду їхнім правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави. До звернення вони мають додати документи, що підтверджують такі порушення (за наявності), або їх копії;

·  доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єк­тів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що справляє значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя і здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

·  аварії, смерть потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що пов'язані з діяльністю суб'єкта господарювання;

·  звернення посадових осіб органів місцевого самоврядування про те, що суб'єкт господарювання порушує вимоги законодавства, у випадках, коли право на подання такого звернення передбачає закон;

·  невиконання суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.

Перевірки Держпродспоживслужби

Проведення планових чи позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду припинено. Крім тих перевірок, які покликані стримати зростання цін на соціально значущу продукцію, гарантувати їх доступність для населення, це ті випадки, що передбачені у постанові № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».

Перевірки Держаудитслужби

Держаудитслужба здійснює заходи державного фінансового контролю, в тому числі, з питань дотримання законодавства у сфері закупівель, за умови реального функціонування об'єктів контролю, сервісів та інформаційних платформ (майданчиків), можливості забезпечення збереження життя та здоров'я працівників.

Проведення заходів державного фінансового контролю здійснюється органами державного фінансового контролю з урахуванням особливостей функціонування органів державної влади в умовах воєнного стану.

Держаудитслужба та її міжрегіональні територіальні органи здійснюють контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель шляхом проведення моніторингу процедур закупівель відповідно до статті 8 Закону та забезпечують реалізацію його результатів відповідно до законодавства.

Тимчасово, на період до припинення чи скасування воєнного стану, перевірки Державною аудиторською службою щодо виконання місцевих бюджетів не проводяться, а розпочаті заходи зупиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні”.

Водночас, згідно з пунктом 2 Постанови протягом періоду воєнного стану дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах, за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов’язань України.

Таким чином, рішення щодо доцільності здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) в окремих сферах віднесено до компетенції центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.

Крім того, протягом періоду воєнного стану за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави дозволено здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням суб’єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Звертаємо увагу, що здійснення заходу державного нагляду (контролю) за бажанням суб’єкта господарювання стосується його прав та законних інтересів.

Отже, прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері, рішення про проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням не суперечить Постанові.

Щодо продовження здійснення заходів державного нагляду (контролю) після завершення періоду дії воєнного стану

Статтями 5 та 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено вимоги щодо проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Так, частиною п’ятою статті 5 Закону про контроль встановлено, що строк здійснення планового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів мікро-, малого підприємництва – п’яти робочих днів.

Абзацом першим частини четвертої статті 6 Закону про контроль встановлено, що строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – двох робочих днів.

Продовження строку здійснення планового та позапланового заходів не допускається.

Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 7 Закону про контроль за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

Таким чином, у зв’язку з введенням в Україні режиму воєнного стану планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю), які не завершені та за результатами здійснення яких не складено акт, не можуть бути продовжені після завершення дії воєнного стану, оскільки строки проведення таких заходів перевищуватимуть строки, , встановлені Законом про контроль.

3. Об’єкти монетарного сектору економічного контролю

3. Об’єкти монетарного сектору економічного контролю

Монетарна (грошово-кредитна) політика – це комплекс заходів, які здійснює держава в особі центрального банку у сфері грошового та фінансово-кредитного секторів, спрямованих на досягнення визначених стратегічних цілей економічного розвитку країни.

Стратегічні цілі монетарної політики можуть бути орієнтовані на:

1) підтримання низьких темпів інфляції, що є обов’язковою умовою підтримання макроекономічної рівноваги в економіці і стану визначеності для всіх економічних агентів, оскільки стійкість грошової одиниці забезпечує можливості для довгострокових заощаджень та інвестицій;

2) забезпечення стабільності національної валюти в плані курсового співвідношення з іншими валютами, що є обов’язковою умовою підтримання довіри до неї з боку національного та іноземного бізнесу, а також полегшення умов праці суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що визначається можливостями її кращого планування на тривалу перспективу та укладення довгострокових контрактів;

3) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги – підтримання рівноваги платіжного балансу, оскільки діяльність суб’єктів господарювання на зовнішніх ринках і збалансування грошових і товарних потоків країни як учасника світового ринку є обов’язковою умовою стабільного економічного розвитку країни;

4) сприяння високому рівню зайнятості (наприклад, ФРС у США) та ін.

За характером стратегічної мети, що слугує цільовим монетарним орієнтиром, існують такі види монетарної (грошово-кредитної) політики:

- режим монетарного таргетування;

- режим валютного таргетування;

- режим інфляційного таргетування;

- змішаний підхід.

Таргетування (від англ. target - мета) – встановлення і дотримання цільових орієнтирів чи кількісних параметрів обраних показників монетарної політики центральних банків.

Види таргетування

Види таргетування	Визначення	Стратегія	Основний інструмент такого режиму
монетарне	(таргетування грошових агрегатів чи монетарної бази) - комплекс заходів, спрямованих на підтримання стабільного попиту на гроші з боку суспільства, з метою забезпечення заздалегідь визначеного рівня грошової маси в обороті	стратегія грошово-кредитної політики, спрямована на підтримання грошової стабільності, зосереджена на відхиленнях зростання кількості грошей від наперед оголошеного показника (орієнтира)	пропозиція грошей центральним банком
валютне	таргетування валютного (обмінного) курсу – комплекс заходів, спрямованих на підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют	стратегія монетарної політики, прагнення до визначеного (зазвичай стійкого або навіть фіксованого) обмінного курсу відносно іншої валюти чи групи валют	валютні інтервенції центрального банку (купівля-продаж іноземної валюти)
інфляційне	комплекс заходів, спрямованих на оголошення інфляційної мети (таргет) як номінального якоря і підтримання стабільності цього показника в середньостроковому періоді	стратегія монетарної політики, скерована на досягнення стабільності цін, зосередження на відхиленнях у виданих прогнозах інфляції від оголошеної інфляційної мети	облікова ставка центрального банку

 

Монетарна тактика як складова монетарної політики фактично являє собою заходи монетарного (грошово-кредитного) регулювання.

Грошово-кредитне регулювання – це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на досягнення обраного показника інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу та забезпечення зайнятості населення.

Інституційний центр монетарної політики – це центральний банк, що як головний орган державного регулювання економіки впливає на економічні процеси, грошові та кредитні ринки в країні.

Центральний банк (ЦБ) – це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Він є самостійною юридичною особою, його майно відокремлено від майна держави, центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Центральний банк не є комерційною організацією.

Монетарне (грошово-кредитне) регулювання реалізується через різноманітні канали та інструменти грошово-кредитної сфери, які в сукупності формують структуру передавального механізму.

Економічну категорію «монетарний трансмісійний механізм» розуміють як відносини з приводу передачі змін у використанні інструментарію грошово-кредитної політики центрального банку для впливу на фінансову кон’юнктуру (фінансова сфера економіки) і в подальшому – на макроекономічну ситуацію через сукупність каналів (ланцюгів проміжних змінних) та зв’язків прямої й зворотної дії.

Трансмісійний механізм – це процес, через який монетарна політика центрального банку впливає на макроекономічні змінні, як-от, зокрема, ціноутворення та економічна активність.

Центральний банк кожної країни розробляє модель трансмісійного механізму монетарної політики з урахуванням національних особливостей економіки, основними серед яких є: масштаб економіки країни, її відкритість, рівень розвитку та структура фінансового ринку, інструментарій монетарної політики кожної країни тощо.

Фінансовий сектор економіки:

процентні ставки на фінансовому ринку (кредитному, депозитному, міжбанківському, цінних паперів);

курс національної валюти;

обсяги кредитів і депозитів.

Дія механізму монетарної трансмісії у фінансовому секторі економіки полягає в сукупному впливі інструментів монетарної політики на об’єкти монетарного (грошово-кредитного) сектору економіки:

- обсяг грошової маси – пропозиція грошей;

- вартість грошей – процентні ставки;

- рівень інфляції;

- валютний курс грошової одиниці тощо.

Основними каналами (напрямами) грошово-кредитного регулювання (монетарного впливу) є:

1) процентна політика;

2) кредитна політика (рефінансування комерційних банків);

3) резервна політика – визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

4) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

5) валютна політика;

6) операції з депозитними сертифікатами ЦБ;

7) управління золотовалютними резервами тощо.

Фінансовий сектор включає банківський і парабанківський підсектори, що являють собою відносно самостійні структури, активно взаємодіють і конкурують на кредитному ринку.

У складі банківського підсектору за характером економічної діяльності можна виділити:

центральний банк;

універсальні комерційні банки;

спеціалізовані комерційні банки;

небанківські кредитні організації;

комерційні об’єднання кредитних організацій.

У сучасній економіці відбувається активний розвиток фінансового сектору, збільшення його масштабів і посилення впливу на функціонування реальної економіки. Високі темпи зростання потенціалу фінансової сфери викликані в тому числі й активною взаємодією з реальним сектором. Нарощування оборотів і активів фінансової підсистеми служить інтересам забезпечення безперервності процесу реального відтворення й об’єктивно ним зумовлено. 

Фінансовий сектор економіки
Грошові кошти	Підтвердження вартості фінансових ресурсів реальними товарами та послугами	Забезпечення коштами для безперервного відтворення виробництва	Повернення грошових коштів
Реальний сектор економіки
Товари і послуги	Забезпечення виробництва суспільного продукту й економічного зростання	Формування попиту на товари та послуги, нагромадження та інвестиції	Грошові кошти від продажу товарів і послуг
Споживачі

Рис. 1. Взаємозв’язок між фінансовим та реальним секторами економіки

 

Фінансовий сектор трансформує заощадження в інвестиції та відповідає за їх перетік у реальний сектор економіки. Основу його в умовах його переважної ролі над реальним, як правило, становлять інвестиції, кредити та спекуляції у контексті руху капіталу. Фінансовий сектор у контексті взаємодії з реальним, як правило, виконує передавальну функцію щодо її реалізації, має інвестиційне призначення та відповідає за вирішення завдань розвитку реальної економіки.

Про позитивний вплив фінансового сектору на економічне зростання згадував Й. Шумпетер. Він у 1911 р. доводив, що традиційні фінансові послуги (мобілізація заощаджень, оцінка проєктів, полегшення трансакцій) сприяють інноваціям та економічному зростанню. Учений підкреслював роль кредиту і кредитного ринку в наданні підприємцю можливості створення нових комбінацій факторів виробництва, які забезпечують розвиток і зростання в умовах повністю врівноваженої економіки. На думку дослідника, банки впливають на економічне зростання через участь у розподілі заощаджень.

Оскільки накопичення з подальшим інвестуванням є вагомим чинником економічного зростання, банки можуть впливати на економічне зростання через збільшення норми заощаджень і залучення іноземного капіталу. М. Пагано  доводить, що ступінь розвитку фінансового сектору безпосередньо впливає не лише на норму заощаджень, а й на вибір технології, вона задає масштаби витрат праці і матеріальних ресурсів на здійснення посередницьких операцій тощо, що не може не відобразитися на темпах економічного зростання.

Р. Левін, М. Тіель та П. Уотчел уважають, що роль фінансового сектору полягає у перерозподілі ресурсів на користь сучасних зростаючих секторів, які мають забезпечити розвиток економіки держави.

Прихильники кейнсіанської теорії та монетаризму у своїх міркуваннях сходилися на нейтральному впливі фінансового сектору на реальний, під якими, відповідно, розуміли ринок цінних паперів, страхові та банківські установи, фондові біржі, інвестиційні фонди і підприємців, промисловців, виробничі галузі. Вони схилялися до припущенням про те, що виробники завжди можуть одержати необхідні фінансові ресурси, а інвестиційні рішення визначаються на основі величини відсоткової ставки, що формується параметрами рівноваги на ринку грошей.

Основні ідеї різних економічних теорій щодо розуміння сутності реального і фінансового секторів економіки, а також взаємозв’язку між ними 

Економічна школа	Ключові суб’єкти	Інструменти взаємодії	Мотиви взаємоді	Роль фінансового сектору щодо реального
Класична	Фінансові посередники, підприємці	Кредитування	Забезпечення перерозподілу вже існуючих матеріальних цінностей у суспільстві	Нейтрально-позитивна, що передбачає обслуговуючу функцію фінансового сектору до реального
Неокласична	Фінансові установи, фірми, домогосподарства	Кредитування та емісійне фінансування	Використання кредитних коштів для провадження економічної діяльності	Негативна, пов’язана з відсутністю створення вартості, лише простим її перерозподілом
Кейнсіанство	Фінансові посередники, фірми, домогосподарства	Кредитування та участь у капітал	Забезпечення короткота довгострокового інвестування капіталу	Нейтральна, контрольована державним регулюванням
Інституціоналізм	Фінансові посередники (банківські та небанківські установи), підприємства та домогосподарства	Кредитування, участь у капіталі та інвестиціях	Забезпечення ліквідності, зниження ризиків та усунення інформаційної асиметрії на ринку	Негативна, що пов’язана з відособленням фінансового сектору та спекулятивністю

 

Про негативний вплив порушення співвідношення фінансового та реального секторів економіки на збалансованість ринку говорили й неокласики. Вони наголошували на необхідності розширення реального сектору, адже саме там відбувається створення вартості, тоді як у фінансовому секторі зазвичай відбувається просто перегрупування фінансових активів.

Перетікання ресурсів у фінансовий сектор відбувається, коли:

по-перше, підприємства віддають перевагу розміщенню коштів у фінансові активи замість реінвестування їх у виробництво. Фінансовому інвестуванню віддають перевагу індивідуальні інвестори, які можуть виступати у ролі стратегічних або портфельних інвесторів, а також інституційні, для яких цей вид інвестування є переважним за законом. При цьому відтік ресурсів із реального у фінансовий сектор пов’язаний із двома концепціями. Перша з них базується на тому, що нарощення обсягів фінансових трансакцій призводить до скорочення капіталу, доступного для реального інвестування, а друга – ці ефекти не пов’язані між собою. Так, М. Гейне і Х. Херр припускають, що «гроші, потрапляючи у сферу фінансів, не зникають непомітно: те, що належить одному економічному агенту, отримує інший». Проте у сучасних умовах розвитку фінансового сектору капітал перетікає від одного фінансового інституту до іншого, оминаючи сферу виробництва;

по-друге, фінансовий сектор «перетягує» робочу силу і технології з реального сектору. Цей аспект проблеми детально досліджено у роботі О. Бузгаліна і А. Колганова, які досліджують «несталий сектор» як сферу, у якій не виробляються ні матеріальні блага, ні культурні цінності.

Існують й інші напрями негативного впливу фінансового сектору на реальний. Наприклад, вплив фінансового сектору на валютні курси, а також залежність реального сектору від кон’юнктури фінансового ринку. В останньому випадку діяльність підприємства оцінюється його капіталізацією, тобто ринковою вартістю акцій на фондовому ринку. Коли вона падає, втрачається інвестиційна привабливість підприємства для реальних інвесторів. Також можлива й інша ситуація, коли компанія демонструє себе з найкращого боку на фондовому ринку, однак насправді реальний стан може відрізнятися.

Другим видом негативного впливу фінансового сектору на реальний є ризики і нестабільність, оскільки ці явища не дають можливості працювати економіці без коливань, здійснювати стратегічне планування, реалізовувати кардинальні інновації тощо. У підсумку виникають кризи в усіх секторах економіки. Д. Бен-Амі стверджує, що в умовах тільки стійкої економічної системи можливо протистояти імпульсам нестабільності, що надходять із фінансового сектору. Ідею про те, що лібералізація ринку капіталів не спричиняє економічного зростання, а призводить до макроекономічної нестабільності, доводив і Дж. Стігліц, проаналізувавши існуючі дослідження взаємовпливу фінансового та реального секторів у різних країнах.

Іншим проявом негативного впливу викривлення структури фінансового капіталу є відволікання інвестицій із реального сектору економіки. Це відбувається через три канали:

1) добровільне спрямування підприємствами заробленого прибутку у спекулятивну сферу замість здійснення його реінвестицій у виробництво. З огляду на вищу інвестиційну привабливість фінансових інструментів, більшість підприємств, насамперед великих, долучається до категорії гравців на фондовому та валютному ринках;

2) об’єктивна необхідність співпраці підприємств у процесі господарської діяльності з фінансовими посередниками, які під час перерозподілу акумульованих фінансових ресурсів віддають перевагу їх розміщенню у фінансові активи з високим рівнем доходу;

3) відтягування коштів із реального сектору економіки у фінансовий через кредитний канал, що спричинено високою процентною ставкою, яка у рази перевищує економічну рентабельність підприємств. Унаслідок цього підприємство-позичальник або має знайти кошти на погашення кредиту з інших джерел за недостатності доходів від основного виду діяльності, або позбутися заставного майна або й бізнесу.