ЛЕКЦІЯ 2 "Землі лісового фонду, їх використання та оцінка якості"

1. Підвищення якості земель лісового фонду

Для уникнення загрози подальшого виснаження лісових багатств і зменшення лісистості, погіршення екологічної ситуації в Україні необхідно терміново завершити заліснення ярів, оголених пісків та інших непридатних для сільського господарства земель; поліпшити вікову структуру і санітарний стан лісів; підвищити продуктивність та біологічну стійкість лісостанів; добитися збалансованого лісокористування та значного збільшення обсягів лісовідновних робіт. Поряд з тим важливим є проведення системи лісогосподарських заходів, спрямованих на охорону генетичного різноманіття лісових екосистем, своєчасне застосування біологічних методів боротьби з хворобами та шкідниками лісу; збереження природного відновлення головних лісотвірних порід; відтворення змішаних біологічно стійких лісостанів, спроможних добре виконувати водоохоронні, ґрунтозахисні та санітарно-гігієнічні функції.

Лісові насадження України періодично зазнають інтенсивного антропогенного впливу, який порушує природні функції лісових екосистем, значно збіднює їх біорізноманіття. З метою відновлення видового та генетичного різноманіття лісових екосистем потрібно забезпечити:

-                   збереження цілісності і непорушності лісових масивів;

-                   впровадження за водозбірним принципом диференційованих систем ведення лісового господарства, залежно від цільового призначення лісів, та збереження їх біорізноманіття;

-                   використання у лісовому господарстві технологій, що сприяють збереженню і відновленню біорізноманіття;

-                   збереження та відтворення лісів, що виконують важливі захисні функції, створення протиерозійних насаджень на землях сільськогосподарського призначення;

-                   оптимізацію рекреаційного навантаження на лісостани, що сприятиме оздоровленню і збереженню лісів навколо міст та інших населених пунктів.

Необхідно поступово створювати на лісових землях різновікові за складом лісостани, які б за своїм видовим складом головних і супутніх порід максимально відповідали ґрунтово-кліматичним умовам місцезростання. У змішаних лісостанах створюється більш сприятливий режим живлення. Змішані за складом і складні за формою лісостани повніше використовують лісорослинні умови і, як правило, більш продуктивні. Багатоярусні ліси, порівняно з одноярусними, поглинають більше сонячної енергії і є також продуктивнішими, особливо, якщо до їх складу входять породи з різною кореневою системою, наприклад, дуб звичайний і липа дрібнолиста глибоко проникають в ґрунт, а в поєднанні з поверхневою кореневою системою ясена звичайного і клена гостролистого вони краще використовують запаси поживних речовин і ґрунтової вологи, і тому більш стійкі біологічно. Такі лісостани активніше переводять талі та дощові води в ґрунтові і добре захищають ґрунт від водної ерозії. Ґрунти у змішаних насадженнях щільніше заселені дощовими черв'яками та іншими безхребетними тваринами, а їх життєдіяльність сприяє підвищенню в ґрунтах вмісту поживних речовин. Водночас, змішані насадження більш стійкі проти сильних вітрів, снігопадів, пожеж, шкідливих комах і грибкових хвороб.

Поряд зі створенням культур, потрібно широко використовувати природне відновлення лісів на Поліссі та на вологих ґрунтах у Лісостепу, а в Карпатах віддавати йому перевагу. При потребі доцільно вводити головну породу для підвищення вітростійкості насаджень – бук, клен-явір, ільм гірський, модрину, сосну чорну. На дуже бідних піщаних ґрунтах для заліснення потрібно використовувати такі чагарники, як рокитник, червона бузина, аморфу, на свіжих і вологих ґрунтах – березу, вільху сіру, скумпію (в Лісостепу), дуб звичайний (як чагарник). На пісках Степової зони, особливо в Херсонській та Миколаївській областях, потрібно віддавати перевагу сосні кримській, з чагарників впроваджувати скумпію, рокитник дніпровський, тамарикс. Проте, тут не доцільно вводити до складу лісових культур ясен звичайний, який в цих умовах нестійкий. 

В основі лісогосподарських заходів має бути водозбірний принцип організації ведення лісового господарства, відтворення природної структури корінних типів лісостанів шляхом заміни існуючих насаджень при поступово-вибіркових рубках стиглого лісу з одночасним введенням піднаметових культур та проведенням заходів сприяння насіннєвому відтворенню місцевих лісотвірних порід. 

Для відвернення глобальної екологічної катастрофи потрібно в усіх країнах світу систематично збільшувати площу лісів (до 2020 р. посадити 35 млн. га лісу), значно зменшити обсяг лісокористування і заборонити вирубування тропічних лісів; здійснювати комплексні заходи для боротьби з комахами-шкідниками і фітозахворюваннями та забрудненням повітря великими дозами полютантів. Дбайливе ставлення до зелених скарбів планети, розумне їх використання, турбота про їх відновлення та підвищення біологічної стійкості – головна вимога сучасного природокористування.

Внаслідок глобальних екологічних змін планетарного масштабу особливої гостроти набуває оцінка стану, інвентаризація, моніторинг, збереження та невиснажливе (збалансоване чи стале) використання лісів. Потрібно забезпечити збереження та відновлення біорізноманітності лісів на генетичному, видовому, ценотичному, екосистемному і ландшафтному рівнях, а також підтримку і посилення захисних функцій лісів та їх ролі в кругообігу речовин.

Найбільш дієвими заходами щодо збереження природних територій в недоторканому або мало зміненому вигляді є їхнє заповідання, тобто створення на цих, найцінніших з природоохоронної точки зору територіях, заповідних об'єктів різної категорії захисту. На сьогодні на землях лісового фонду створені і функціонують більше 2800 територій та об'єктів усіх категорій з різним режимом охорони – від повного невтручання людини (заповідники) до певних обмежень господарської діяльності.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов’язані (Ст. 14 ЛКУ):

1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до Лісового Кодексу;

2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращення родючості ґрунтів;

3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

З метою підвищення продуктивності лісів їх власники та постійні лісокористувачі здійснюють заходи щодо (Ст. 83 ЛКУ):

1) зменшення площі земель, зайнятих чагарниками, рідколіссям, низькоповнотними і нестійкими деревостанами;

2) підвищення родючості ґрунтів (меліорація, запобігання ерозії ґрунтів, заболочуванню, засоленню та іншим негативним процесам);

3) впровадження сучасних досягнень селекції, лісового насінництва, сортовипробування найцінніших у господарському відношенні деревних порід;

4) ефективного догляду за лісовими культурами;

5) охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб;

6) оптимізації вікової структури лісів.

З метою поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей власники лісів та постійні лісокористувачі здійснюють лісогосподарські заходи (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості, рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів тощо).

Таким чином, підвищення продуктивності, забезпечення  якісного складу лісів, їх відтворення і охорона сприятимуть поліпшенню якості земель лісового фонду як взаємодіючих компонентів єдиної екосистеми «Земля».

2. Оцінка якісного стану лісових земель

Для оцінки стану земель лісового фонду використовують такі критерії:

1) Структура лісових земель;

2) Продуктивність земель лісового фонду (лісистість, бонітети лісів, повнота насаджень, запаси головних лісоутворюючих порід, середній приріст деревини на 1 га вкритої лісом площі).

В Україні постійно високою є дія негативних факторів, які впливають на ліси. Вони пов'язані з природними катаклізмами останніх років, наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, промисловим забрудненням, надмірними рекреаційними навантаженнями на лісові екосистеми та, вірогідно, глобальними кліматичними змінами. До екологічно кризових належать південно-східні райони України. Найбільш техногенно порушеними є екосистеми Донбасу. Майже 40% порушених промисловістю ґрунтів України зосереджено в Донбасі – високо урбанізованому, промислово розвинутому регіоні. Потужна техносфера налічує близько 900 крупних підприємств гірничодобувної, металургійної, хімічної, будівельної, машинобудівної промисловості. Експлуатується майже 300 родовищ корисних копалин, внаслідок чого порушено понад 24 тис. га сільськогосподарських угідь. Породними відвалами (терикони та відвали розкривних ґрунтів) зайнято 25 тис. га, з яких 4,3 тис. га відпрацьовано і підлягає рекультивації.

Одним з найбільш ефективних з економічної та екологічної точок зору способів реабілітації техногенно порушених екосистем є створення лісових захисних, озеленювальних та меліоративних насаджень на териконах та зовнішніх відвалах розкривних порід відкритих розробок доломітів і вапняків у Донбасі (щільність населення 200 мешканців на 1 км², кількість шкідливих викидів – 365 кг на людину за рік), яке сприяє поліпшенню санітарного стану довкілля, усуненню проявів водної та вітрової ерозії, зменшенню техногенного навантаження, відновленню продуктивності і господарської цінності порушених земель, збагачує видову різноманітність рослинного і тваринного світу регіону.

Варто переглянути відсоток участі лісової рекультивації в загальному обсязі робіт з біологічної рекультивації порушених екосистем. Раніше в нормативних документах він наближено дорівнював 12%. Основна маса порушених земель (близько 40%) підлягала сільськогосподарській рекультивації. Мала її ефективність, низький природоохоронний ефект та значна вартість цього виду рекультивації порушених екосистем, сучасний економічний стан та суспільно-економічні відносини, що склалися в державі, потребують корекції цих нормативів у бік збільшення частки лісової рекультивації та розроблення диференційованого підходу щодо напрямів та способів рекультивації.

3. Структура земель лісового фонду

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні і виховні функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Понад половини площі лісового фонду України – це ліси штучного плантаційного походження зі зниженою природною ценотичною структурою. Істотні кількісні та якісні трансформації у структурі лісового біому в окремих районах зумовили екологічну дестабілізацію середовища. Тому важливим екологічним і соціально-економічним завданням є збільшення лісистості, забезпечення сталого розвитку лісових екосистем, поліпшення їх середовищетвірного та соціального значення.

Ліс, як відомо – це могутній природний фактор, який впливає на всю природу: клімат, ґрунти, умови формування поверхневого стоку. За різноманітністю будови, силою впливу на природне середовище лісові масиви проявляють себе як найскладніше і наймогутніше рослинне угрупування, яке впливає на гідрологічний і кліматичний режими, ґрунтоутворення, флору і фауну. Лісовий покрив захищає ґрунти від промерзання, видування і перезволоження. Під ним значно зменшується поверхневий стік і помітно уповільнюється весняне танення снігу. Ліси помітно впливають на розподіл атмосферної вологи, місцеве випаровування і стік, а також на характер стоку. Відтворення лісів України в 70-90-х роках минулого століття носило розширений характер, тобто нові ліси створювали в обсягах, що перевищували площу їх вирубувань. Збільшення площі лісів відбувалось, насамперед, за рахунок заліснення непридатних для використання в сільському господарстві земель.

Ліси України – її національне багатство, виконують, крім екологічних, естетичні, виховні та інші важливі функції. Вони мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Тим не менше за 50 повоєнних років в Україні суцільними вирубуваннями було знищено близько 550 млн. м³ деревини на площі 3 млн. га.

Особливості географічного положення України рельєф, клімат та історичний розвиток зумовили формування на її території багатої рослинності, представленої лісами, луками, болотами, степами,  чагарниковими заростями. Наймісткішими оберегами й осередками біорізноманітності є ліси. Вони є також найважливішими екосистемами як для функціонування біосфери, стабілізації її функцій, підтримання екологічної рівноваги навколишнього середовища, так і для усіх форм діяльності людини. Проте, за останні 10–15 років склалася ситуація, коли темпи вивчення ценорізноманітності лісів та її стабілізація почали відставати від її антропогенної трансформації.

Про різноманітність і цінність лісів свідчить і значна участь рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. З 541 червонокнижних видів рослин в лісах зростає 128 видів. Головними антропогенними факторами їх рідкісності є суцільні рубки, зривання на продаж, випасання худоби, рекреація, заготівля лікарської та харчової сировини і, крім того, регіональні зміни екологічних умов (осушення, забруднення, підтоплення, розорювання тощо). Найбільша кількість рідкісних видів зосереджена в Криму та Карпатах (відповідно, 87 та 85), трохи менше їх в Лісостепу (71), значно менше на Поліссі (35) і ще в степу (10). Рідкісних видів для лісів всієї України лише 4. Ценотична різноманітність лісів складає 1279 асоціацій. Найбільшими за кількістю асоціацій є Querceta roboris (233), Fageta sylvaticae (169), Pineta sylvestris (117), а найменшими – Betuleta borysthenicae (5).

Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовим кодексом (ЛКУ), іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Лісове господарство України характеризується наступними особливостями порівняно з іншими європейськими країнами: відносно низький середній рівень лісистості території країни (15,7%); зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу; переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання; високий відсоток заповідних лісів (14,0%), який має стійку тенденцію до зростання; історично сформована ситуація з закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п’ятдесяти міністерств і відомств); значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення; половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Ліс – це самовідновлювана і саморегульована система, здатна разом з іншими типами рослинного вкриття забезпечувати екологічну рівновагу у біосфері. Як основний компонент біосфери ліс має неоціненне ґрунтоохоронне значення. Тому охорона, раціональне використання і примноження лісових багатств є сьогодні життєвою необхідністю для людства. Однак нормальному функціонуванню лісу перешкоджають надмірні обсяги його вирубування, пошкодження шкідниками, хворобами і пожежами, помилки у веденні лісового господарства. Загальний обсяг лісозаготівель на планеті сягає 4,5 млрд. м³ на рік, а це означає, що за одну хвилину знищується 20 га лісів. Цей процес призводить до деградації ґрунту, темпи якої ще вищі – 40 га/хв.

Організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, цільового призначення, лісорослинних умов, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують (Ст. 34 ЛКУ). Організація лісового господарства передбачає:

1) розроблення та затвердження в установленому законом порядку нормативно-правових актів з ведення лісового господарства;

2) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій, виділення особливо захисних лісових ділянок;

3) установлення віку стиглості деревостанів, норм використання лісових ресурсів;

4) проведення лісовпорядкування;

5) ведення державного лісового кадастру, обліку лісів;

6) ведення моніторингу лісів;

7) проведення лісової сертифікації;

8) здійснення інших організаційно-технічних заходів згідно з основними вимогами щодо ведення лісового господарства, визначеними законодавством.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (Ст. 63 ЛКУ). Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов’язані:

1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров’я людей;

2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

3) здійснювати відтворення лісів;

4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;

5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень;

6) раціонально використовувати лісові ділянки.

Біля 70% всіх видів захисних лісових насаджень у водоохоронних зонах складають в основному прирічкові, прияружні і прибалкові лісові смуги, яружно-балкові, прируслові і кольматуючі насадження, насадження на перезволожених ділянках заплави, навколо стариць і озер, тоді як на приводороздільних і примережних схилах – стокорегулюючі та полезахисні лісові смуги.