Тема 4. Історія архітектури та будівництва Стародавньої Греції.

4.1 Передумови будівництва і архітектурної діяльності.

Географічні та кліматичні умови. Стародавня Греція (Еллáда) — античная грецька цивілізація в південно-східній частині Европи, найвищий розків якої прийшовся V—IV ст. до н. е. — період, що отримав назву в її історії класичного. В культурі Стародавньої Греції лежать витоки сучасної европейської цивілізації. Центр її знаходиться на території Балканського півострова, островах Егейського моря та західного узбережжя Малоі Азії та островами між ними рис. 4.1.

Рис. 4.1 - Греція в ІІ-І тис. до н.е.

Клімат субтропічний, середземноморський, з спекотним сухим літом і м'якою вологою зимою. Середня температура липня в Афінах 27°C, січня 9 °C. Кількість опадів в рік від 350 мм на рівнинах до 1 400 мм в горах. На півночі країни і на висотах понад 600 м взимку температура нижче 0 °C. Земля Греції багата будівельними матеріалами, дивись таблицю 1.

Завдяки теплому клімату ростуть каштани, дуби, сосни, буки, кипариси, вирощують виноград, оливи. Населення займалось скотарством.

4.2 Історичні умови

У ХІІ ст до н.е. розпочався розвиток античної ери. Розселення еллінів не знищило корінне населення. В результаті міграції дорійці зайняли південну частину узбережжя Малої Азії, ахейці і еолійці – північний захід Палопоннесу та середню частину Греції, іонійці – Аттику, острови Егейського архіпелагу та середню частину узбережжя Малої Азії. В них була едина мова з різними діалектами. 

Основними етапами родвитку будівництва та архітектури Стародавньої Греції приймаються:

Гомерський період (ХІІ- середина VІІІ ст. до н.е.), коли відбувається розпад родоплемінного ладу, розвиваються ремесла та торгівля, формуються класи, рабовласництво та утворюються міса-держави(поліса).

Архаїчний період (VІІІ – початок V ст. до н.е.)- формується грецьке рабовласницьке суспільство, міста з олігарфічним або республіканським правлінням.

Класичний період (480 – 400рр. до н.е.) – доба найвищого розвитку давньогрецького суспільства і культури.

4.2.1 Гомерський період

Гомерський період (XII - середина VIII ст. до н.е.) - головним джерелом інформаці про життя країни є поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея». Від архітектурних споруд ду на території Греції збереглися тільки руїни, які доводять, що будівництво розвивалось на базі традицій мікенської культури. Плани споруд нагадували мегарона мікенської епохи - прямокутної будівлі із входом на вузькому боці.

Культові споруди мали круглу, овальну або витягнуту вузьку форму в плані апсидою, що свідчило про невміння робити прямі кути і перекривати широкі прогони. Прикладами таких споруд є мегарони у Фермосі (рис.4.2. XI ст. до н. е.) - це витягнута, орієнтована на південь споруда поперечними стінками на три суміжні приміщення: пронаос – напіввідкрита частина храму між портиком і наосом; наос - молитовна зала, головне приміщення храму зі статуєю бога; адитон - святилище храмової споруди, з’єднане з наосом. Мегарон В (X—IX вв.), має розміри 7 х 21,5 м, та відрізняється від попереднього прямлкутною формою.

Рис. 4.2 - Планувальна композиція протоордерних храмів: а— храм Аполлона Карнейского на о-ве Фера; б — мегароны Фермоса — А, В, С; в — храм Аполлона в Фермосе (реконструкция); г — храм Артеміди Орфии в Спарте; д — храм в Дреросе (острів Кріт).

Глиняні моделі будівель дають уяву про храми. В Герайоне (о. Самос) були знайдені фрагменти моделі (рис. 4.3).

Рис. 4.3 - Самосский Герайон: 1,2 — моделі.

4.2.2 Архаїчний період (VII - VI ст. до н.е.).

Назва «архаїчна Греція» прийнята серед істориків у 18 столітті. фактично у ході вивчення грецького мистецтва. В цьому періоді виділяєють:

• ранню архаїку - початок VII століття до н. е. - 570-ті рр. до н. е.;
  
• зрілу архаїку рр. до н. е. - 525 рр. до н. е.;
  
• пізню архаїку - 525 рр. до н. е. - 490-ті рр. до н.е.
  

Зростання населення на початку архаїчного періоду стало прнчиною розвитку міського способу життя, заснування нових міст. Цей процес визначає термін сінойкізм, тобто поглинання сіл. Типовою публічною будівлею стає акрополь. 

В епоху архаїки формуються основні типи монументальної скульптури: куроси - статуї оголених юнаків-атлетів та їх аналоги кори. Період ранньої архаїки характеризується зростанням міст і розширенням будівництва. 

Починають з’являтися монументальні споруді: храми, які виконували функції не лише культових, а й громадських будівель. В VІІ ст. до н. е. споруджуються різні типи храмів (рис. 4.4), а також встане з а:-: значений порядок стосовно частин будівель, системи сполучення де: т конструктивних частин, що має назву ордера.

Найпростіший тип храму - храм в антах, якийз будований з мегарону мікенської доби. Його головний фасад оформлюється торцями бокових стін, які називають антами. Між антами знаходяться дві колони ( рис.4.4,1). Так звана простиль має на головному торцевому фасаді колони, розташовані перед антами (рис. 4.4, 2). Амфіпростіль - храм прямокутної форми у плані з гладкими боковими стінами і колонними портиками по обох торцях (рис. 4.3, 3). 

Найбільш розповсюджених: храм Греції є периптер - з усіх боків один ряд колон (рис.4.4,4). Найскладнішим типом храмової будівлі є диптер, який включає лва ряди колон по периметру храму (рис. 4.4.,5). Псевдодиптер - античний храм, відсутній один внутрішній ряд колон (рис.4.4, 6). Толос – кругла споруда в плані, часто з купольними завершеннями (рис.4.4,7).

Рис.4.4. Плани храмів: 1- храм в антах, 2- простиль, 3- амфіпростиль, 4- периптер, 5- диптер, 6- псевдодиптер, 7- толос.

Цела - основне приміщення давньогрецького храму, поділялась на: переднє (передвер’ям) - пронаос; центральне - наос; опістодом - закрите приміщення для зберігання дарів, вхід був влаштований із заднього торця, Грецький архітектурний ордер складається з основних елементів: триступінчастого стилобату (цокольна частина храму); колон (база, стовбур, капітель); антаблемента, що перекриває частину споруди і поділяється на архітрав (балку), фриз і карниз. Вище антаблемента знаходиться трикутної форми фронтон (рис. 4.5).

В процесі формування грецької архітектури виникли два основних стилі: доричний і іонічний. Доричний розвивався в основному на Пелопонесі та в західних грецького світу (Сицілії та Великій Греції), а іонічний - в Аттиці та районах Середземномор’я (Мала Азія, острова Егейського моря). Дорична архітектура відрізнялася простотою та мужністю своїх форм, іонічна - легкістю, стрункістю, витонченістю і більшою декоративністю.

Храми виконували функцію не тільки культових будівель, вони втілювали в собі ідеї громадськості та патріотизму, відтворили силу і міць грецького полісу (храми на острові Егіна, в Олімпії, Дельфах і в Афінах). Зберігся храм Гери ІІ в Посейдоні (468 р. до н.е.) – доричний периптер на триступінчатому стереобаті з розмірами 24,3 х 60м.

Рис.4.5 - Грецькі ордери: а – доричний, б – іонічний.

Одним з найвищих досягнень грецької архітектури етапу ранньої класики є храм Завса в Омімпії, збудований Лібоном в період між 468 і 456 рр. до н.е. Доричний периметр з 6-ма колонами по ширині храму і 13-ма по довжині відрізняються гармонійністю пропорцій. Храм збудований з твердого місцевого каменю поросу (вапняку-ракушняку). Фрагменти храму зберігаються в Археологічному музеї Олімпії та в Луврі, рис. 4.6.

Рис.4.6 - Храм Зевса Олімпійського, Афіни.

Рис. 4.7. Реконструкція перекриття іонійських храмів.

4.2.3 Класичний період (V- три чверті ІV ст. до н.е.).

Класичний період – доба найвищого розвитку давньогрецького суспільства і культури. Він поділяється на три етапи: рання класика (друга половина V ст до н.е.), класика висока (перша половина V ст до н.е.), пізня класика (три чверті ІV ст до н.е.).

Етап ранньої класики ознаменований появою архітектурних споруд в різних містах Греції. Збудовано багато храмів з чудовими скульптурними прикрасами. Храми виконували функцію не тільки культових будівель, вони втілювали в собі ідеї громадськості та патріотизму, відтворили силу і міць грецького полісу (храми на острові Егіна, в Олімпії, Дельфах і в Афінах). Зберігся храм Гери ІІ в Посейдоні (468 р. до н.е.) – доричний периптер на триступінчатому стереобаті з розмірами 24,3 х 60м , рис.4.8.

Рис. 4.8. Храм Гери ІІ в Посейдоні. План храму.

В 447 році до н.е. в період високої класики, після закінчення грекоперсидських війн, розпочалися роботи по відновленню і реконструкції центрального комплексу стародавньої грецької архітектури – Афінського акрополя під керівництвом скульптора Фідія. Скеля Афінського акрополя має зрізану верхівку довжиною 300м і найбільшою шириною 130м, що підвищується над містом на 80м. В VII - VI ст. до н.е. на Акрополі, який був центром міста, побудували значні храми але вони не складали цілісного ансамблю. 

Новий комплекс Афінського Акрополя (рис.4.9) асиметричний, проте в основі єдина художня ідея. Асиметрію мали скелі, різна висота окремих її частин та на окремих ділянках раніше збудованих храмових споруд. В основі гармонійність окремих споруд. Пропілеї (вхідні ворота) збудовані в 437…32рр. до н.е. архітектором Мнесиклом, виконували функцію громадської будівлі. Рис. 4.10.

Рис. 4.9. Афінський акрополь.

Окрім західного і прилеглого до нього східного портика до складу пропілей входили бокові крила. Ліве, північне - пінакотека - слугувало для зібрань творів живопису, а в правому, південному приміщенні зберігались рукописи (бібліотека). Асиметричну композицію, урівноважує невеликий храм Ніки Аптерос.

Рис.4.10. Пропілеї Афінського акрополя, м. Афіни

Храм Ніки Аптерос, споруджений в іонічному стилі з білого мрамору архітектором Каллікратом в 421 р. до н. е., - це один з шедеврів стародавньої грецької архітектури часів її розквіту. Храм амфіпростильного типу поставлений на триступінчастий стереобат. Цегла храму має розміри 4,19 х 3,78 м, висота колон 4,19м рис.4.11). Східний і західний фасади виділені портиками з чотирьох мармурових колон.

Парфенон, присвячений Афіні Парфенос (покровительці міста), який відігравав провідну роль в ансамблі. Кладку плит виконували насухо, по горизонталі їх скріплювали залізними двотаврами, залитими свинцем, по вертикалі – залізними стрижнями, барабани колон з’єднували кипарисовими штирями в гніздах. Велика кількість скульптур розкрила художній зміст храму, які зараз зберігаються в Британському музеї Лондона, рис. 4.12.

Другий храм Афінського акрополя - Ерехтейон, присвячений двом божествам міста Афіни - Афіні Поліаді та Посейдону, збудований в період з 421 по 407 р. до н. е. архітекторами Архілохом і Філоклом. Це асиметричний храм. Тут відбувалися головні релігійні таїнства, пов'язані з поклонінням Афіні, тут зберігалася стародавня статуя цієї богині, що складається з чотирьох частин: цели Афіни Поліади, цели (основне приміщення давньогрецького храму) Посейдона і двох портиків - великого північного і малого південного з каріатидами (вертикальна опора у вигляді жіночої фігури що підтримує балки перекриття, балкон, портик) (рис. 4.13). Кам'яні каріатиди Ерехтейона, що підтримують покрівлю храму, сьогодні, ймовірно, найбільш поширений символ афінського Акрополя. Це абсолютно унікальний пам'ятник, який не має аналогій у давньогрецькій архітектурі.

Рис.4.11. Храм Ніки Аптерос Афінського акрополя.

Рис.4.12. Храм Парфенон.

Рис. 4.13.Храм Ерехтейон.

Храм був священним центром Афін і був побудований на місці легендарного спору Афіни і Посейдона за владу над Афінами, рис.4.14. Спочатку Ерехтейон називався храмом Афіни поліади (покровительки міста), або храмом, "що зберігають давню статую". Лише в римський час на всю будівлю поширилася назва однієї з його частин - Ерехтейона.

Будівництво існуючої будівлі Ерехтейона пов'язано з початком грандіозного будівництва на Акрополі, задуманому і здійснене за часів Перікла. Було потрібно звести храм для стародавньої статуї Афіни, головної святині міста, за переказами, що впала з неба. В 421 році до н.е. почалося будівництво Ерехтейона. Роботи з перервами тривали до 406 року до н.е. Незабаром після їх закінчення храм був пошкоджений пожежею і відновлений у 394 році до н.е. В основу плану будівлі покладено прямокутник розміром 23,5 на 11,6 метра . Будівництво було складним, т.я. велось в різних рівнях.

Рис.4.14. План храму Ерехейтон: 1 – парфеном, 2 – гекатомпедон, 3 – ерехейтон, 4 – статуя Афіни, 5 – пропілеї, 6 – храм Ніки Аптерос, 7 – елевсініон, 8 – бравронейон, 9 – халькотека, 10 – пандросейон, 11 – аррофоріон, 12 – афінський вівтар, 13 – святилище Зевса, 14 – святилище Пандіона, 15 – одеон Герода аттичного, 16 – стоа Евмена, 17 – асклепион, 18 – театр Діоніса, 19 – одеон Перикла, 20 – теменос Діоніса, 21 – святилище Аглаври.

Східна і південна сторони храму на 3, 24 метри менше, ніж західна і північна. Храм цілком був побудований з мармуру, а фриз облицьований темним ельчінскім каменем, на якому виділялися постаті з білого мармуру. Дверний отвір північного портика оброблений розетками та іншими різьбленими деталями і є кращим зразком лиштви. До західного кінця південної стіни будівлі примикає невеликий портик Кор, архітрав у якому підтримують мармурові каріатиди (рис.4.15), шість жіночих фігур трохи більше людського росту( 2,1 м).

Рис. 4.15. Портик каріатид.

Але в 1952 році в Італії, в руїнах вілли імператора Адріана, археологи виявили кам'яні статуетки - копії каріатид Ерехтейона.. Сходи в чотирнадцять ступенів ведуть від східного портика Ерехтейона до розташованого нижче маленькому дворику. Цей портик колись служив головним входом в західну половину храму. Його колони мають висоту 7,6 метра . Чотири з них розташовані по фасаду, дві - з боків портика. Ерехтейон виділяється серед інших давньогрецьких храмів своїм унікальним скульптурним оздобленням. Мармур обрамляє портали дверей і увінчує верх стін і портиків храму. Колись фасади Ерехтейона завершувалися рельєфним фризом, що йшов по периметру всього будинку. На ньому були зображені різні епізоди з міфів про Ерехтей та інших афінських героїв (рис.4.16).

Рис4.16.. Рельєфний фриз.

Рис.4.17. Капітель колони.

Інтер'єр Ерехтейона не зберігся. Зараз на місці збереглося лише п'ять колон: шоста в свій час була виламана і відвезена лордом Ельджіном (рис.4.17). Ерехтейон теж неодноразово зазнавав руйнувань і перебудов. У візантійський час у ньому був влаштований християнський храм в ім'я Богоматері. Після захоплення міста турками Ерехтейон був перетворений в гарем турецького правителя Афін. Перша реставрація храму була здійснена відразу після завоювання Грецією незалежності, в 1837-1847 роках. Повторно храм реставрувався в 1902-1909 роках. Були відновлені портик каріатид, північна і південна стіни, західний фасад храму.

Етап пізньої класики - IV ст. до н. е. розвивалося переважно в містах Передньої Азії та Північної Африки і пов’язана з великою завойовницькою та містобудівною діяльністю Олександра Македонського. Цей період супроводжували укріплення центральної влади і втрата демократичних принципів класичної Греції.

Грецька архітектура та будівництво цього періоду, має свої характерні особливості. В ній набуває більше значення декоративність. Порівняно часто зустрічається найскладніший з грецьких архітектурних ордерів корінфський - система стояково-балкових конструкцій, яка відзначається вишуканими пропорціями, урочистим і багатим декором (рис. 4.18).

Рис. 4.18. Коренфійський ордер.

Стрункі канелюровані колони з капітелями, які декоровані ярусами акантових листів, підтримують нарядний антаблемент, в якому винесений карниз спирається на модульйони. Корінфська капітель діагонального типу має вигляд, однаковий з чотирьох боків. 

В грецькій архітектурі елліністичного періоду використовуються нові прийоми - з’являється цілий ряд споруд круглої форми. Вперше приділяється велика увага спорудженню видовищних будівель з каменю – театрів, які мали великі розміри, тому що були розраховані на зібрання всіх громадян, рис.4.19. 

В середині IV ст. до н. е. в Епідаврі архітектором Поліклетом були збудовані дві круглі споруди: Фімела (або фолос) - будівля для виконання культової музики і театр, розрахований на 25 тисяч людей, який добре зберігся до наших днів. Фімела (360...30 рр. до н. е.) являла собою круглий периптер діаметром 21,8м, оточений 26-ма доричними колонами (рис. 4.20).

Рис.4.19 - Театри Стародавньої Греції

Рис.4.20. Фімела в Епідаврі.

Всередині цели знаходилась ще одна кругова колонада, утворена 14 колонами коринфського ордера. Коринфичний стиль замінив тут іонічний. До нашого часу дійшли лише залишки нижян стін Фімели із субструкціями (підпірними частинами). В музеї Епідавру зібріні мармурові фрагменти ордерів, які дають уявлення про красу прославленої в стародавні часи споруди.

337 р. до н. е. Грецію підкорив македонський цар Філіп II. Його син Олександр Македонський переміг могутніх персів, спалив у 330 р. до н. е. Персеполь завоював майже половину тогочасного світу і увійшов в історію як великий полководець, а не як великий правитель. 

Після його передчасної смерті в 323 уламках великої імперії виникли монархії Птоломеїв у Єгипті, Селевкідів у Месопотамії та Ірані, Македонії на Балканах, Пергамське царство в Малій Азії, які часто ворогували між собою. В економіці, соціальному устрої і культурі цих держав не дивлячись на характерні для них відмінності, було багато спільних рис, тому цей період від завоювань Александра Македонського до підкорення Римом Єгипту умовно прийнято називати епохою еллінізму.

Рис.4.21. Театр епохи еллінізму.

4.3 Епоха еллінізму

В цю епоху в державах виникають чисельні нові міста, через нові торговельні шлСеред архітектурних комплексів Пергаму найбільш відомим вівтар Зевса (180 р. до н. е.). Перший ярус, який слугував йому основою, високий монументальний подіум, складався з цоколя, широкого фриза з рельєфними зображеннями і значно винесеного карниза (рис. 4.22). Із західного боку в ся східчастий марш шириною 24 м, який підіймав на верхній майданчик ритуального поклоніння Зевсу Сотеру (Рятівнику) рис.4.23.яхи, що з’єднували Схід і Захід. Найбільшим елліністичним містом була Александрія в Єгипті. 

Найкрасивішим містом був Пергам, який відігравав ведучу роль в економічному і політичному житті Пергамського царства, розквіт якого відноситься до періоду 263.. .133 рр. до н. е. Місторозташовувалось в 5 км від моря біля підніжжя пагорба заввишки 270 м. Вище над містом Акрополь, окремі частини якого розміщувалися віялоподібно на терасах, які були схожі до величезних сходів, що поступово підіймаються. На самій вершині була цитадель, нижче розташовувалися палаци, храми і громадська тсрговельна площа - агора. На схилах Акрополя розміщений великий театр і стоя – галерея для прогулянок - з рядами колон перед стіною (рис. 4.21).

Серед архітектурних комплексів Пергаму найбільш відомим вівтар Зевса (180 р. до н. е.). Перший ярус, який слугував йому основою, високий монументальний подіум, складався з цоколя, широкого фриза з рельєфними зображеннями і значно винесеного карниза (рис. 4.22). Із західного боку в ся східчастий марш шириною 24 м, який підіймав на верхній майданчик ритуального поклоніння Зевсу Сотеру (Рятівнику) рис.4.23.

Рис.4.22. План акрополя у Пергамі: а — план (1 — верхній ринок; 2 — Великий вівтар; 3 — тераси театру; 4 — театр; 5 — героон; 6 — брама акрополя; 7 — святилище з храмом Афіни і бібліотека; 8 — палаци; 9 — Траяней; 10 — казарми; 11 — арсенали) ;б — макет.

Рис.4.23. Реконструкція Великого вівтаря Зевса 180р. до н.е. План.

4.4 Особливості стилю будівництва та архітектури Стародавньої Греції.

Архітектура Стародавньої Греції відкрила нову сторінку в історії світового мистецтва - епоху Античності. Вона суттєво відрізняється від попередніх, незважаючи на збереження рабовласництва. Загалом архітектура античної Греції демонструє чітку послідовність розвитку від простого до складного, від конструктивного до декоративного. 

Так пам'яткам гомерівського періоду властиві:

• відділення несучої конструкції даху з покрівлею від горищного перекритті, завдяки чому з’явилися крокви і горищне приміщення, а на торці споруди - фронтон;
  
• акцентування входу до будівлі відкритими колонами;
  
• перехід від храму в антах до простильного типу;
  
• знищення однобічної фронтальності, посилення пластичності з появою перистасу, пошуки інших засобів для кругового сприйняття споруди в просторі.

Основними здобутками архаїчної доби слід вважати:

• винахід архітектурних ордерів: доричного та іонічного, які набули ст-т класичних у монументальній архітектурі;
  
• формування основних типів храмів: в антах, простиль, амфіпростиль, перептир, диптер, псевдодиптер і громадські будівлі;
  
• удосконалення пропорцій і типів будівель, розвиток монументальної скульптури.
  

Архітектура класичного періодучного періоду досягла вершин художньої образності. монументальні громадські будівлі, храми цього періоду перетворились на пам'ятки світового художньо-образного значення. Архітектуру цього часу вирізняють:

• формування загально-грецьких архітектурних ордерів і типів храмів;
  
• Поєднання загального і унікального;
  
• Перетворення ордера із системи стояково-балкових конструкцій на гнучкий засіб для створення різних типів споруд;
  
• Майстерне використання масштабності , відчуття пропорцій;
  
• Багатство і складність пластичного оздоблення, вишуканість деталей, суміщення форм ордерів.
  

Зодчество еллінізму  стало подальшим кроком у розвитку світової архітектури. Меморіальним спорудам цього періоду властива взаємодія східного і античного принципів , що відбилися в:

• органічному поєднанні грепького периптеру зі східною пірамідою, будівництва храмів на високих подіумах;
  
• погоджені грецького ордера, використання скульптур великих розмірів збудованих в стилях східних деспотій;
  
• дотримання двоярусності. традиційної для поховальних споруд Малої Азії.
  

Архітектура стародавніх греків - одна з найблискучиших вершин культури людства впродовж усього його історичного існування. Вона не тільки була іншим народам своєрідним еталоном, а й значною мірою обумовила подальший розвиток архітектури людства. Передусім це стосується розроблених греками архітектурних ордерів. А починаючи з епохи Нового часу, запропоновані греками ордерні принципи стали основою розвитку наступних художніх стилів - ренесансу, бароко, класицизму, ампіру та інших.