Тема 1. Базові відомості. Підготовка будівельного майданчика

1. Будівельні процеси та роботи.

     Трудові й матеріальні ресурси будівельної технології грунтуються на будівельному (робочому) процесі, який відповідно до ступеня складності може належати до однієї з таких груп:

     а) за ступенем механізації: 1) механізований процес, здійснюється за допомогою механізмів (риття котловану екскаватором, монтаж збірних конструкцій краном); 2) ручний процес, здійснюється із залученням механізованого інструмента (вібратор, фарбопульт) або немеханізованого (лопата, сокира, пила); 3) напівмеханізований процес, під час його виконання одночасно використовують машини та ручну працю;

     б) за призначенням: 1) основні процеси, під час їхнього виконання створюються елементи та частини будинків і споруд; 2) допоміжні процеси, необхідні для виконання основних процесів: улаштування риштовання під цегляне мурування; обгородження стінок траншей, укрупнювальне збирання конструкцій перед монтажем, облаштування монтованих конструкцій допоміжними навісними пристосуваннями; 3) заготівельні процеси, передбачають видобуток піску, щебеню, приготування розчину, бетону, виготовлення елементів опалубки, арматури тощо (забезпечують напівфабрикатами, деталями та виробами); 4) транспортні процеси, необхідні для доставляння матеріальних ресурсів і вантажів на будівельний майданчик;

     в) за характером виконання процесів: 1) безперервні процеси, дають змогу одразу розпочати цегляне мурування, монтаж окремих конструктивних елементів; 2) переривані процеси, вимагають перед виконанням наступних процесів обов’язкових технологічних перерв для витримування та набуття бетоном міцності, сушіння штукатурки;

     г) за значущістю (за пріоритетністю виконання) процеси: 1) провідні – підсумкові терміни зведення будівлі або споруди; 2) поєднувані – виконуються одночасно з провідними (монтаж, цегляне мурування й тинькування, загальнобудівельні й спеціальні роботи).

     Під час зведення будинків і споруд виконується комплекс робіт, які об’єднують у три групи: – загальнобудівельні роботи – земляні, пальові, кам’яні, монтажні, бетонні, покрівельні, оздоблювальні тощо. – спеціальні роботи – монтаж систем водопостачання, каналізації, опалення, вентиляції, електромонтаж, монтаж технологічного обладнання, ліфтів, зведення резервуарів, промислових печей тощо; – допоміжні роботи, забезпечують будівництво матеріалами, напівфабрикатами, деталями і поділяються на транспортні та навантажувально-розвантажувальні.

Комплекс будівельних робіт має низку періодів або циклів виконання.

У підготовчий період на будівельному майданчику здійснюється загальне підготування до провадження робіт, зокрема відбувається знесення будівель, планування, улаштування тимчасових доріг, улаштування побутових приміщень для будівельників, прокладання тимчасових комунікацій.

На першому етапі (зведення підземної частини або нульового циклу) виконують:

     – земляні роботи (риття котловану, траншей під стрічкові фундаменти й комунікації до будівлі від основних магістралей, зворотне засипання пазух);

      – зведення фундаментів, стін підвалу, внутрішніх перегородок, перекриттів, бетонна підготовка зі збірних або монолітних залізобетонних конструкцій, гідроізолювальні роботи (ізоляція підлоги та стін підземної частини);

     – уведення в будівлю необхідних комунікацій (прокладення до будівлі в траншеях трубопроводів комунікацій з улаштуванням їхнього розведення у підвальній частини будівлі).

На другому етапі будівництва (зведення надземної частини будівлі) зазвичай монтують збірні або зводять монолітні будівельні конструкції, панелі зовнішніх і внутрішніх стін, установлюють віконні й дверні блоки, виконують покрівельні й санітарно-технічні роботи з улаштування вентиляційних систем, прокладають стояки гарячої та холодної води, газопостачання, стояки й розводення електропостачання тощо. Третій, завершальний етап, називається оздоблювальним циклом, під час якого завершують скління, тинькування й плиткові роботи, оброблення (забарвлювання) стін, столярних виробів, трубопроводів, улаштування підлог, установлення санітарно-технічних приладів і електротехнічної фурнітури. Трудові й матеріальні ресурси. Професія робітника – це постійна діяльність, обумовлена видом і характером виконуваних ними робіт (монтажники, бетонники, муляри).

Спеціальність – спеціалізація відповідно до виду виконуваних робіт (монтажник-висотник, монтажник залізобетонних або металевих конструкцій). Виконання різних будівельних робіт і процесів потрибує робітників відмінних рівнів підготовки, тобто різної кваліфікації.

Кваліфікація – наявність знань і навичок, необхідних для виконання роботи певної складності. Показником кваліфікації є розряд, що установлюється відповідно до кваліфікаційних характеристик кожній професії. Важливим показником ефективності трудової діяльності робітника є продуктивність праці – виробітка та трудомісткість виконуваних робіт.

Виробітка – кількість будівельної продукції, виробленої за одиницю часу (за годину, зміну).

Трудомісткість – витрати робочого часу (люд.год, люд.дн.) на одиницю будівельної продукції (м² штукатурки, м³ цегляного мурування). Будівництво пов’язане зі споживанням великої кількості матеріальних ресурсів, до яких належать:

     – будівельні матеріали, що виготовляються на підприємствах або видобуваються в кар’єрах;

      – напівфабрикати (бетонна суміш, розчини), що готуються в заводських умовах або безпосередньо на будівельному майданчику;

     – будівельні конструкції, деталі та вироби, що випускаються на підприємствах будівельної промисловості;

      – різні вироби, матеріали, частини обладнання будівель і споруд, які постачають підприємства.

Державні будівельні норми (далі – ДБН) і технічні умови (далі – ТУ) є регламентними документами відповідності матеріалів та виробів, що постачають на будівельний майданчик.

2. Методи виконання, нормативна й проектна документація будівельно-монтажних робіт.

     Відповідно до почерговості будівельних процесів або комплексів будівельно-монтажних робіт будівництво може здійснюватися за одним із трьох методів: послідовним, паралельним та потоковим.

     Послідовний метод передбачає зведення кожної наступної будівлі після закінчення попередньої. Загальна тривалість будівництва дорівнює часу будівництва одного будинку, помноженому на їхню кількість. Провадження робіт у такому разі потребує відносно невеликої кількості робітників.

     Паралельний метод передбачає одночасне зведення будівель. Загальна тривалість зведення будівель дорівнює тривалості зведення одного будинку, але водночас у т разів (т – кількість споруджуваних будівель) зростає кількість залучуваних робітників.

     Потоковий метод поєднує переваги зазначених вище методів і позбавлений їхніх недоліків. Специфіка методу полягає в тому, що зведення будівлі розбивається на кілька циклів, із тотожною тривалістю робіт, які виконують у різний час. Таким чином уможливлюється послідовний перебіг подібних процесів і паралельне виконання різнорідних.

     Проект організації будівництва (далі – ПОБ) у складі організаційно-технологічної документації є обов’язковим документом для замовника та підрядних організацій. ПОБ розробляється генеральною проектною організацією. Проект виконання робіт (далі – ПВР) розробляє генеральна підрядна організація або субпідрядна будівельно-монтажна організація коштом своїх накладних витрат. До організаційно-технологічної документації належать ПОБ і ПВР. Карти операційного контролю, технологічні регламенти є довідковим матеріалом.

    До виробничої документації належать загальний журнал робіт, журнали з окремих видів робіт, журнал авторського нагляду проектних організацій, акти обстеження прихованих робіт, акти проміжного приймання головних конструкцій, акти випробувань, зокрема устаткування, систем, мереж і пристроїв та інші документи з окремих видів робіт, передбачені ДБН. До виконавчої документації належить комплект робочих креслень із зазначенням відповідності виконаних у натурі робіт або внесених особами, відповідальними за виконання будівельно-монтажних робіт за погодженими із проектною організацією змінами.

     Виконувати будівельно-монтажні роботи за відсутності затверджених ПВР і ПОБ заборонено. Окрім того, до ПВР і ПОБ неприпустимо вносити зміни без узгодження з організаціями – розробниками та тими, хто ці проекти затверджував. Основними документами з-поміж креслень у складі ПВР є технологічні карти.

    Технологічні карти розробляють на будівельні процеси, результатом виконання яких є завершені конструктивні елементи, а також частини споруди. У будівництві використовують три види технологічних карт:

       - типові, не прив’язані до споруджуваного об’єкта й місцевих умов будівництва;

       - типові, прив’язані до споруджуваного об’єкта, але не прив’язані до місцевих умов;

       - робочі, прив’язані до споруджуваного об’єкта й місцевих умов будівництва.

Матеріально-технічні ресурси – дані про потребу в матеріалах, напівфабрикатах, конструкціях, інструменті, інвентарі та пристосуваннях на передбачений обсяг робіт.

Технологія й організація виконання робіт – вимоги до завершеності попереднього або підготувальних процесів; склад використовуваних машин, обладнання та механізмів із зазначенням їхніх технічних характеристик, типів, марок і кількості; перелік і технологічна послідовність виконання операцій і простих процесів; схеми виконання для отримання кінцевої продукції; схеми розташування механізмів, машин і розміщення пристроїв; склад ланок або бригад робітників, схеми складування матеріалів і конструкцій.

Операційний контроль виконання якості робіт – перелік операцій або процесів, які мають контролюватися; види й способи контролю; використовувані прилади та обладнання; указівки щодо здійснення контролю та оцінювання якості виконуваних процесів.

Охорона праці – заходи та правила безпечного виконання процесів, зокрема конкретні вимоги до розглянутого об’єкта або виду робіт.

Техніко-економічні показники – затрати праці робітників (люд.год.); витрати часу роботи машин (маш.год.); заробітна плата робітників (грн); тривалість виконання процесу (зміни) відповідно до графіка виконання робіт; виробітка на одного робітника за зміну в натуральному вираженні; витрати на механізацію. Важливим документом, що у графічному вигляді унаочнює організаційно-технологічну структуру будівельних процесів, є календарний графік (відбиває взаємозв’язок у часі сукупності будівельних процесів) або календарний план (відображає взаємозв’язок великих комплексів робіт).

3. Якість будівельної продукції.

    Якість будівельної продукції – один із головних факторів, що впливають на економічність і рентабельність завершеного будівничого об’єкта, він забезпечує надійність і довговічність останнього. Якість об’єкта загалом залежить від якості проекту, будівельних матеріалів і виробів, а також якості виконання будівельних робіт.

    Якість будівельно-монтажних робіт регламентується ДБН, що визначають склад і порядок здійснення контролю, оформлення актів прихованих робіт, правила остаточного приймання готового об’єкта.

    Приховані роботи – роботи, які після виконання наступних стають недоступними для візуального оцінювання (підготування основ під фундаменти, гідроізолювання стін, арматура монолітних конструкцій, закладні деталі). Приховані роботи оформлюють актами за підписом виконавця робіт і представника технагляду замовника. Оформлення актів на складні та відповідальні роботи передбачає створення спеціальних комісій. Допуски (які дозволяються) – можливі відхилення в розмірах деталей, конструкцій, приміщень тощо, наведені в ДБН та ТУ. Якщо відхилення не відповідають вимогам, наведеним в ДБН і ТУ, результат роботи вважають браком.

    Дефект – невідповідність продукції встановленим вимогам. Дефекти під час проведення робіт можуть мати різне походження. Неякісно закладені стики стінних панелей спричиняють непривабливість фасаду і порушення температурно-вологісного режиму у приміщеннях. Інтенсивна корозія закладених деталей призводить до аварійного стану будівлі, що передбачає проведення складних і трудомістких ремонтних робіт.

    Головними причинами низької якості виконання будівельних робіт є такі: - застосування низькосортних і прострочених матеріалів;

       - відхилення під час проведення робіт від проектної технології; відсутність належного контролю з боку контролюючих структур.

Контроль за якістю виконаних робіт здійснюють за допомогою візуального огляду, натурного вимірювання лінійних розмірів, випробовування конструкцій руйнівними й неруйнівними методами.

Візуальний огляд проводять для виявлення тріщин, видимих дефектів, відхилень від вимог проекту.

Неруйнівний контроль якості передбачає визначення фізико-механічних і геометричних параметрів несучих елементів будівлі (споруди) і будівельного майданчика у процесі виконання робіт на місцях, зазначених у плані діагностики. Застосовують такі види неруйнівного контролю:

-імпульсний акустичний,

-імпульсний вібраційний,

-радіаційний,

-геосейсмічний,

-динамічний,

геодезичний, тепловізійний.

Якість будівельно-монтажних робіт забезпечується системним контролем виконання кожного виробничого процесу. Виокремлюють два різновиди такого контролю: внутрішній – контроль, здійснюваний адміністративно-технічним персоналом будівельної організації; зовнішній – контроль, здійснюваний державними органами й замовником.

Авторський нагляд здійснює проектна організація, що контролює дотримання будівельниками проектних рішень та якості виконання будівельно-монтажних робіт. Остаточне приймання будівлі Держкомісією передбачає не тільки візуальне оцінювання споруди і її приміщень, а й наявність усіх відповідних актів виконання робіт, зокрема на приховані роботи.

4. Вимоги до підготовки будівельного майданчика.

    Підготувальні процеси, які здійснюють під час підготування території будівельного майданчика до проведення робіт, передбачають:

-огородження ділянки;

-розчищення території майданчика (рис. 1.1);

-відведення поверхневих і ґрунтових вод;

-створення геодезійної розбивної бази;

-прокладення тимчасових інженерних мереж і доріг;

-забезпечення відповідних умов праці в адміністративних і побутових приміщеннях.

Рис. 1.1 – Схеми роботи викорчовувача-збирача: а – звалювання дерев; б – викорчовування пеньків; в – розчищення майданчика від чагарників

    Розчищення території передбачає пересадження зелених насаджень (якщо їх планують використовувати надалі) або їхній захист від пошкодження (якщо вони потрапляють у зону проведення робіт, але не підлягають вирубуванню чи пересадженню). Пеньки викорчовують бульдозерами зі змінним обладнанням, очищують майданчик від чагарників, застосовуючи кущорізи, зносять чи демонтують непотрібні будівлі, знімають родючий шар ґрунту.

    Дерев’яні нерозбірні, кам’яні та бетонні будівлі зносять: розламують або обвалюють. Для обвалення будівель застосовують автокрани чи крани-екскаватори, обладнані допоміжними ударними пристроями (див. рис. 1.2).

Рис. 1.2 – Розбирання цегельної будівлі за допомогою екскаватора: 1 – екскаватор; 2 – кліщі для розбирання та зносу будівлі; 3 – зворотня лопата; 4 – завал із цегли; 5 – тимчасове дорожнє покриття

    Дерев’яні розбірні будівлі демонтують, відбраковуючи збірні елементи для наступного використання.

   Монолітні залізобетонні та металеві будівлі розбирають за спеціально розробленою схемою, що забезпечує стійкість будівлі загалом, членують на блоки з попереднім розкриттям арматури. Потім блок закріплюють, ріжуть арматуру та обламують блок.

    Металеві елементи після розкріплення зрізають. Найбільша маса залізобетонного блока чи металевого елемента не повинна перевищувати половини вантажопідйомності кранів у разі найбільшого вильоту гака.

    Родючий шар ґрунту, який має бути знятий із забудовуваних площ, зрізають і переміщують у призначене для цього місце, де його зберігають до наступного використання. Родючий шар не повинен змішуватися із нижнім шаром ґрунту, забрудненюватися, розмиватися й вивітрюватися.

    Відведення поверхневих і ґрунтових вод. Поверхневі води утворюються з атмосферних опадів. Розрізняють поверхневі води «чужі», що надходять із розташованих вище сусідніх ділянок, і «свої», що утворюються на будівельному майданчику.

Для того щоб на територію майданчика не надходили «чужі» поверхневі води, їх перехоплюють за допомогою нагірних канав чи обвалування уздовж кордонів будівельного майданчика в підвищеній частині, а потім відводять за його межі. «Свої» поверхневі води відводять за допомогою утворення відповідного нахилу під час вертикального планування майданчика й прибудови мережі відкритого чи закритого водостоку.

У разі сильного обводнення майданчика ґрунтовими водами з високим рівнем горизонту його осушують за допомогою відкритого або закритого дренажу.

Відкритий дренаж влаштовують у вигляді канав до 1,5 м завглибшки з положистими укосинами (1:2) і необхідними для протікання води повздовжніми ухилами.

Закритий дренаж – це траншеї з ухилами в бік скидання води, що заповнюють дренувальним матеріалом. Для більшої ефективності дренажу на дно траншеї укладають перфоровані в бічних поверхнях труби – керамічні, бетонні, азбестоцементні.

5. Створення геодезійної розбивної основи.

    Геодезійну розбивну основу для визначення положення об’єктів будівництва в плані створюють переважно у вигляді будівельної сітки – повздовжніх і поперечних осей, що визначають положення на місцевості базових будинків і споруд і їхні габарити, для будівництва підприємств, груп будинків і споруд або червоних ліній – повздовжніх і поперечних осей, що визначають положення на місцевості й габарити будинку.

    Будівельну сітку виконують у вигляді квадратних і прямокутних фігур, розподіляючи їх на базові й додаткові. Довжина сторін базових фігур сітки – 200…400 м, додаткових – 20…40 м. Будівельну сітку проектують у будівельному генеральному плані.

    Розбиття будівельної сітки на місцевості розпочинають з виносу в натуру вихідного напряму, для чого використовують наявну на майданчику (чи поблизу нього) геодезійну мережу. За координатами геодезійних пунктів і пунктів сітки визначають полярні координати і кути, за якими виносять на місцевість вихідні напрями сітки. Потім від вихідних напрямів по всьому майданчику розбивають будівельну сітку й закріплюють її в місцях перетину постійними знаками з плановою точкою.

    Знаки виготовляють із забетонованих обрізків рейок або заповнених бетоном труб. Аналогічно переносять і закріплюють червону лінію. Під час перенесення на місцевість базових осей споруджуваних об’єктів за наявності планової розбивної основи будівельної сітки застосовують метод прямокутних координат. Головні осі будинку закріплюють за його контурами знаками наведеної вище конструкції (рис. 1.3).

Рис. 1.3 – Розбиття і закріплення осей: а, б – за допомогою неінвентарної та інвентарної обноски; в – інвентарними скобами; 1, 5, 8 – суцільна, кутова, створна обноски; 2 – осьовий дріт; 3 – висок; 4 – шнур; 6 – виноски; 7 – інвентарна скоба

    Висотне обґрунтування на будівельному майданчику забезпечується висотними опорними пунктами – будівельними реперами. Як будівельні репери використовують опорні пункти будівельної сітки й червоної лінії. Висотну позначку кожного будівельного репера необхідно отримати не менше ніж від двох реперів утримувальної чи місцевої геодезійної сітки.

6. Облаштування будівельного майданчика.

 Тимчасовий водопровід під будівництво влаштовують із труб розрахованого діаметра, прокладаючи їх в землі чи на її поверхні та захищаючи від механічних пошкоджень.

Водопостачання може бути облаштоване за тупиковою, кільцевою або змішаною схемами. Для електропостачання використовують діючі мережі й постійні споруди енергетичного господарства. Тепло й пар подають від котельних установок. Стиснене повітря від компресорних установок розподіляють по сталевих трубах чи гумових шлангах. Автомобільні дороги й залізниці використовують як тимчасові внутрішньобудівельні дороги на будівельних майданчиках. Залізничний транспорт застосовують під час спорудження великих об’єктів промислового та енергетичного будівництва.

Тимчасові залізниці укладають спеціалізовані організації, а тимчасові автодороги – загальнобудівельні організації.

Дороги тимчасового призначення прокладають по трасах майбутніх постійних шляхів. До головних параметрів тимчасових автомобільних доріг належать: кількість смуг руху; ширина полотна та проїзної частини; радіуси заокруглень; найбільший повздовжній ухил (до 9 %). Ширина тимчасових доріг за однобічного руху автотранспорту повинна становити не менше ніж 3,5 м, за двостороннього руху – не менше ніж 6 м. Під час визначення схеми руху транспорту (кільцева, наскрізна, тупикова) й розташування доріг у плані необхідно забезпечити під’їзд транспортних засобів до зони дії кранів та інших засобів вертикального транспорту, до майданчиків укрупнювального складування, складів.

Ширину доріг (рис. 1.4, в) на поворотах під час доставки великогабаритних та довгомірних вантажів автопоїздами визначають за формулами;

    де l_в – довжина вантажу; l_t – довжина частини вантажу, що звисає з підкатного причепа; в₁ – ширина ведучої колісної пари тягача; в₂ – ширина підкатного причепа;

    l₂ = l – (l₁ + l₃); l₃ – довжина частини вантажу, що звисає з сідла тягача; l₄ – відстань від задньої осі тягача до сідла, на який спирається вантаж.

Автомобільні шляхи споруджують відповідно до вимог та призначення. Конструктивно автомобільні шляхи включають земляне полотно та шляховий одяг, який складається з підстильного піщаного шару, основи і покриття (рис. 1.4, б).

Рис. 1.4. Улаштування тимчасових автомобільних доріг: а – види внутрішньомайданчикових доріг; б – склад покриття; в – в’їзд транспортного засобу в поворот; г – поперечний профіль дороги; д – решітчаста залізобетонна дорожня плита; є – те саме, кесонна; 1 – кільцева дорога; 2 – тупикова дорога; 3 – роз’їзд; 4 – розворот; 5 – розширений поворот; 6 – покриття; 7 – основа; 8 – підстильний шар; 9 – ущільнений грунт; 10 – проїзна частина; 11 – узбіччя

Залізничні дороги складаються із земляного полотна та верхньої конструкції. Земляне полотно має бути стійким до впливу різних навантажень, розмивання водою, а також міцним. Верхня конструкція складається з баластного шару, шпал та рейок. Призначення баластного шару – сприймати, розподіляти та передавати навантаження від поїзда на нижню основу шляху. Залежно від ширини колії залізнична дорога може бути стандартної ширини – 1524 мм або вузькою – 750 мм. Стандартна дорога може бути одно- або двоколійною.

Розміщення тимчасових будівель.

За призначенням тимчасові будівлі поділяють на:

– виробничі (майстерні, об’єкти енергетичного призначення);

– адміністративно-господарські (контори виконробів, прохідні);

– санітарно-побутові (гардеробні, душові).

Залежно від конструктивних рішень розрізняють неінвентарні тимчасові будинки (розраховані на одноразове використання) та інвентарні. Останні, зі свого боку, можуть бути збірно-розбірними, контейнерними й пересувними.

Розміщуючи санітарно-побутові й адміністративні будівлі, необхідно подбати про безпечність і зручність підходів до них (вони не повинні заважати будівництву), забезпечити максимальне блокування будинків. Розміщення складів. Залежно від вимог до фізико-хімічних властивостей матеріалів, що зберігаються, розрізняють такі приоб’єктні склади:

– відкриті (збірний залізобетон, цегла);

– напівзакриті (навіси, столярні вироби, руберойд);

– закриті утеплені й неутеплені (цемент, паркет).

Відкриті склади необхідно розташовувати поблизу споруджуваних об’єктів, у зоні дії монтажних кранів уздовж фронту їхнього переміщення

Навіси розміщують у зоні дії крана або в безпосередній близькості від нього. Закриті склади – поблизу тимчасових будівельних доріг поза небезпечною зоною.

Майданчики укрупнення конструкцій розташовують у місцях, які забезпечують простий і безпечний спосіб переміщення їх у проектне положення.

 Механізовані установки розміщують поза зоною роботи монтажного крана.

Бажано, щоб культурно-побутові та адміністративно-господарські будівлі були розташовані поблизу входу до будівельного майданчика.

7. Робочі місця і технологічні зони

Кожний будівельний процес здійснюється в межах певного простору, параметри якого зумовлені конструктивними особливостями об’єкта і прийнятою технологією та забезпечують умови безпечного, економічного й ергономного виконання робіт.

Розрізняють такі просторові зони: робоче місце, фронт робіт, захватка, ділянка, ярус, технологічна, робоча, складування, транспортування, суміщення робіт та небезпечна.

Робоче місце – це простір, у межах якого здійснюється робітником робочий процес і розташовані, потрібні для цього, предмети і знаряддя праці, пристосування і продукція. Розміри робочого місця визначаються з урахуванням умов ергономіки (забезпечення мінімальних енерговитрат робітника) виконання процесу.

Фронт робіт – частина об’єкта, що відводиться для безперервного виконання технологічного процесу протягом тривалого часу (не менше ніж півзміни). У цій частині об’єкта мають бути виконані всі будівельні роботи, що технологічно передують виконуваному процесові, а також звільнені місця для розташування робітників, машин, будівельних матеріалів і конструкцій та зони їх транспортування.

Захватка – частина об’єкта, що відводиться при потоковому виконанні робіт протягом певного часу. Для виконання технологічного процесу на захватці в даній просторовій зоні об’єкта має бути забезпечений певний фронт робіт.

Ділянка – це частина фронту робіт, що виділяється для роботи протягом певного часу для бригади або одного робітника. У процесі зведення будинку або споруди у висоту для здійснення фронту робіт доводиться за допомогою риштувань міняти рівень робочого місця. При цьому простір об’єкта умовно розділяється за висотою на яруси.

Ярус – зона за висотою, в межах якої зводиться частина будинку або споруди з одного робочого місця. Висоту ярусу беруть з розрахунку створення робітнику таких умов, які сприяють найбільшій продуктивності праці. Наприклад, при цегляній кладці висота ярусу становить 1–1,2 м, тривалість робіт на кожному ярусі – половина або одна зміна. Часто об’єкт будівництва умовно розділяють на технологічні яруси. Потреба в цьому виникає тоді, коли за конструктивними особливостями об’єкта фронт робіт відкривається лише в процесі їх виконання.

Технологічна зона – це простір, де розміщуються робітники, машини, пристосування, будівельні матеріали і конструкції для виконання певних виробничих операцій процесу та шляхи їх переміщення, а також продукція, що виробляється. Технологічні зони мають назви відповідно до видів виконуваних виробничих процесів, наприклад, технологічна зона монтажу (рис. 1.5), зона бетонних робіт. Технологічна зона складається з робочої зони, зони транспортування, розвантаження та складування матеріалів і конструкцій.

Робоча зона – це простір, у межах якого виконавець (машина, людина, ланка або бригада) виконує визначений вид роботи. Зони транспортування, розвантаження і складування є просторами, в яких проводять відповідно транспортування, розвантаження, складування матеріалів і виробів.

При суміщенні в просторі кількох технологічних зон утворюється зона суміщення робіт. Особливе значення має правильне визначення її меж під час роботи двох або кількох будівельних машин, які можуть розташовуватися на одному або різних рівнях. У процесі виконання робіт кожна зона може стати небезпечною.

 Небезпечна зона – це простір, у межах якого постійно діють або потенційно можуть діяти небезпечні виробничі чинники.

Рис. 1.5. Технологічна зона монтажу і її складові: а – план; б – загальний вигляд; І – технологічна зона; ІІ – робоча зона крана; III – зона транспортування (подачі) конструкцій; IV – робоча зона ланки монтажників; V – зона суміщення роботи (двох кранів); VI – зона попереднього збирання; VII – зони складування і розвантаження; 1 – склад; 2, 3 – навіс для матеріалів; 4 – контора; 5 – побутові приміщення; H_T L_т, В_т – відповідно висота, довжина, ширина; Н_M – монтажна висота підйому конструкцій; R, r – радіуси, що визначаються вильотом стріли ведучого і допоміжного монтажного крана; Ст. 1, Ст. 2, Ст. N – технологічні стоянки монтажного крана