Тема 15. Виконання штукатурних робіт

1. ПРИЗНАЧЕННЯ І ВИДИ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ

Штукатурні роботи належать до одного з основних видів опоряджувальних робіт. Це технологічний процес покриття конструкцій або їх елементів шаром різноманітних за складом будівельних розчинів (мокра штукатурка) або гіпсокартонними листами (суха штукатурка). У цьому розділі подано відомості про традиційні штукатурні роботи і роботи з оштукатурювання поверхонь із застосуванням “сухих” будівельних сумішів, які виконуються “мокрим” способом. Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами (ГКЛ) та іншими плитними і листовими матеріалами подається у розділі “Опоряджувально-монтажні роботи”, виконання яких здійснюється “сухим” способом. Виконують штукатурні роботи з метою вирівнювання поверхні конструкцій та надання їм належної макроструктури для наступних опоряджувальних робіт (звичайне оштукатурювання), вирівнювання поверхні з одночасним створенням декоративних якостей (декоративне оштукатурювання), а також утворення спеціальних властивостей (спеціальне оштукатурювавння).

Штукатурка – це затверділі шари будівельного розчину, який наноситься на стіни, перегородки й стелі будинків в рідкому або пластичному стані одним, двома або трьома прийомами для поліпшення тепло- та звукоізоляційних властивостей конструкцій, захисту зовнішніх стін від руйнівної дії атмосферних опадів, а дерев’яних стін – від займання.

Штукатурні роботи полягають у замонолічуванні стиків, швів, щілин на поверхнях основи, забезпеченні на ній захисного покриття. Штукатуренням вирівнюють поверхні стін і стелі, а також готують їх для наступного фарбування або іншого виду опорядження. Термін слугування штукатурки, що виконана у відповідності з технологічними вимогами і якість якої повинна систематично контролюватись, складає мінімум 30 років. За цей час вона захищає стіни від дії вологи та промерзання. У внутрішніх приміщеннях штукатурка слугує для наступного фарбування, побілу або наклеювання шпалер; на зовнішніх поверхнях стін вона є самостійним захистом фасадів або важливою частиною системи покриття огороджувальних конструкцій будівель. Процес оштукатурювання характеризується більшою трудомісткістю та тривалістю, це пов’язано із значними витратами ручної праці і технологічними перервами для твердіння мокрої штукатурки. Оштукатурюють як внутрішні приміщення, так і зовнішні поверхні будівель і споруд. Внутрішні штукатурні роботи виконують після закінчення основних будівельних, санітарно-технічних та електромонтажних робіт і влаштування покрівлі. Під час будівництва висотних будинків штукатурні роботи дозволяється розпочинати в приміщеннях, над якими є три перекриття або більше.

Відповідно до функціонального призначення розрізняють штукатурки: звичайні – для вирівнювання поверхні, конструкцій; спеціальні – для створення акустичних властивостей, тепло- і гідроізоляції; декоративні – для підвищення декоративних якостей поверхонь, імітації фактури природного каменю.

В залежності від області застосування штукатурки її класифікують:

– за призначенням – звичайна, декоративна та спеціальна (термо-, звуко- та гідроізоляційна, захисна (від різних шкідливих впливів), армована і т.ін.;

 – за видами в’яжучого – цементна, цементно-вапняна, вапняна, вапняно-глиняна;

 – за складністю та якістю виконання – проста, покращена, високоякісна;

 – за технологією нанесення розчину – мокра (монолітна), що наноситься у вигляді розчину механізованим способом або вручну, і суха з гіпсокартону.

Виконання монолітної штукатурки полягає у пошаровому нанесенні, розрівнюванні і загладжуванні розчину на поверхні будівельних конструкцій.

Суха штукатурка – це гіпсокартонні листи, які прикріплюють до поверхні. Застосовують суху штукатурку для опорядження внутрішніх приміщень.

Проста штукатурка складається з набризку та ґрунту і застосовується для згладжування нерівностей будівельних конструкцій. Виконують її для оштукатурювання тимчасових будівель, а також стін підвальних і цокольних поверхів.

Поліпшена штукатурка складається з набризку, ґрунту й накривки. Застосовують її в житлових і громадських, іноді в промислових будівлях.

Високоякісна штукатурка складається з набризку, ґрунту і накривки й виконується по маяках. Застосовують у громадських будівлях і житлових будинках І класу.

Звичайну штукатурку застосовують для опорядження зовнішніх поверхонь і внутрішніх приміщень. Після її висихання поверхню можна фарбувати або обклеювати шпалерами.

Декоративну штукатурку застосовують в основному для опорядження фасадів. Для приготування цього виду штукатурки застосовують кольорові цементи, мармурове борошно і крихту, слюду та інші матеріали.

Спеціальна штукатурка за своїм призначенням може бути теплоізоляційною, акустичною, гідроізоляційною, водовідштовхувальною, хімічно стійкою, рентгенозахисною та інших видів.

Виконуючи роботи з мурування стін або монтажу панельних стінових конструкцій, необхідно завжди контролювати якість виконання робіт та геометричну точність. Надалі це дозволяє зменшити товщину штукатурки, що значно знижує трудомісткість процесу і витрати матеріалів, що використовуються. Виконувати штукатурний набризк звичайними способами відразу на всю товщину не можна: розчин, що не затвердів, під дією своєї маси буде сповзати, тому його наносять на поверхню пошарово. При виконанні штукатурних робіт штукатурний розчин – основний матеріал. Він складається з води, в’яжучого, заповнювачів і різних добавок. Внутрішні поверхні стін із бетону або цегли штукатурять вапняно-піщаним або складним розчином, дерев’яні – вапняно-піщаним із домішкою гіпсу, який прискорює тужавіння. У вологих приміщеннях (лазні, санвузли, пральні) слід застосовувати водостійкі розчини – цементні або складні. Фасадні поверхні опоряджують декоративними кольоровими вапняно-піщаними, теразитовими й каменеподібними штукатурками. Товщина вапняного розчину, який наноситься за один раз, не повинна перевищувати 15 мм, цементного – 10 мм.

Штукатурка дуже чутлива до порушення технології. На її якість впливає стан ґрунтувального шару, а також якість розчину та його складових, ретельність виконання робіт, погодні умови і температура навколишнього середовища. Оптимальною для виконання штукатурних робіт вважається температура +20°С і максимальна відносна вологість повітря 65%. Забезпечити такі умови на будівельному майданчику можна не завжди, тому допускаються незначні відхилення від даних значень, але при цьому необхідно враховувати зміну тривалості висихання. Внутрішні штукатурні роботи виконуються за температури всередині приміщення не нижчої +5ºС.

Штукатурні розчини у вигляді напівфабрикатів і сухих сумішей готують на місці виконання робіт, а також на розчинобетонних заводах і доставляють на об’єкти. У ряді випадків виконують централізоване постачання готового штукатурного розчину на об’єкти за допомогою автосамоскидів. При підготуванні поверхні під оштукатурювання застосовують металеву сітку, дріт, дранкові щити та інші матеріали.

2. В’ЯЖУЧІ МАТЕРІАЛИ І РОЗЧИНИ ДЛЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ

У сучасному будівництві в’яжучі матеріали – найголовніший будівельний матеріал і сировина для одержання інших матеріалів і виробів. Найпростішими природними в'яжучими, які використовують для штукатурних робіт, є глина, гіпс, вапно. Їх застосовують з давніх часів. У сучасному будівництві також використовують велику кількість неорганічних (мінеральних) і органічних (бітумних, полімерних) в’яжучих із найрізноманітнішими властивостями. 

Основні характеристики в’яжучих матеріалів – міцність, швидкість твердіння і тривалість тужавіння (тобто час, доки в’яжучий матеріал залишається пластичним).

Мінеральними в’яжучими називають порошкоподібні речовини, які при змішуванні з водою утворюють пластичну легкоформовану масу (“в’яжуче тісто”), яке поступово твердіє до каменеподібного стану. Розрізняють повітряні й гідравлічні в’яжучі.

Повітряні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають свою міцність лише на повітрі. До них належать: глина, гіпсові в’яжучі, повітряне вапно.

 Глину як в’яжучий компонент використовують у місцевому сільському будівництві для штукатурних і мурувальних розчинів. З глини з додаванням соломи одержують також матеріал для мурування стін. Завдяки високій пластичності і здатності утримувати воду глина слугує як добавка до цементу у будівельних розчинах.

Гіпсові в’яжучі – речовини, які одержують термічним обробленням гіпсової сировини. Гіпс при твердінні розширюється. Це дає змогу застосовувати його, на відміну від інших в’яжучих, без заповнювачів. Недоліком гіпсових в’яжучих є їх гігроскопічність.

Вапно – один із найдавніших в’яжучих матеріалів. Сировиною для його одержання слугують гірські породи: вапняк, доломіт, крейда. Одержують вапно обпалюванням цих порід у спеціальних печах. Шматки обпаленого вапна – грудкове вапно – гасять водою. Велика кількість теплоти, що виділяється при цьому, різко підвищує температуру вапна і води, яка може навіть закипіти (тому негашене вапно називають киплячим). З негашеного грудкового вапна методом розмелювання його в кульових млинах одержують негашене порошкоподібне вапно.

Залежно від маси води, яку взяли для гасіння вапна, можна одержати:

 – гідратне вапно (пушонку), якщо води беруть 50...75% від маси вапна, тобто стільки, скільки необхідно для перебігу реакції гідратації (процесу гасіння);

– вапняне тісто, якщо води беруть у 3-4 рази більше, ніж вапна;

 – вапняне молоко, якщо води беруть у 10 разів більше, ніж вапна. Вапняне тісто дуже пластичне. При тривалому твердінні вапно набуває досить високої міцності. Основний недолік вапна – низька водостійкість.

 Гідравлічні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають міцність як на повітрі, так і у воді. До цієї групи належать: гідравлічне вапно, портландцемент та його різновиди.

Будівельне гідравлічне вапно – продукт помірного обпалювання вапнякових порід із вмістом глини 8-20%. Гідравлічне вапно, що змочене водою, повністю гаситься, утворюючи пластичне тісто. На відміну від повітряного гідравлічне вапно швидше твердіє, набуваючи з часом водостійкості. Використовують його для одержання низькомарочних розчинів та бетонів. Недоліками гідравлічного вапна є низька міцність і морозостійкість.

 Будівельники здавна вели пошуки досконалішого в’яжучого матеріалу. Практично одночасно (у 1824–1825 рр.) незалежно один від одного Єгор Челієв у Росії та Джозеф Аспідін в Англії методом обпалювання до спікання суміші вапняків і глини одержали матеріал, що близький за властивостями до портландцементу.

 Цементи – найпоширеніший гідравлічний в’яжучий матеріал. Наша промисловість випускає більше 30 видів цементу. Найбільший обсяг випуску (близько 66%) припадає на портландцемент. Сировинна суміш для одержання цементу складається із 75% вапняку і 25% глини. В результаті обпалювання її у печі одержують портландцементний клінкер. Його перемелюють у кульових млинах, додаючи 3-5% гіпсового каменю, і одержують цемент. При розведенні портландцементу водою спочатку утворюється цементне тісто, яке поступово густішає, твердіє і переходить у каменеподібний стан. Міцність цементного каменю наростає досить швидко протягом перших 7 діб. Потім, з 7 до 28 діб, зростання міцності сповільнюється, а далі незначне збільшення міцності триває протягом кількох років. Властивості цементу характеризує його марка, яка визначається межею міцності, при стисканні й згинанні зразків балок розміром 40×40×160 мм, що виготовлені з пластичного розчину складу 1:3 (1 частина цементу за масою, 3 частини піску) і випробуваних у віці 28 діб після твердіння їх у стандартних умовах. За міцністю розрізняють цементи високоміцні (марки 500, 600 і вище), підвищеної міцності (марка 500), рядові (марки 300 і 400) і низькомарочні (нижче марки 300).

 Промисловість на основі портландцементного клінкеру випускає багато різновидів портландцементу, які задовольняють різноманітні вимоги сучасного будівництва:

 – швидкотвердіючий портландцемент (ІІІТЦ), який відрізняється швидким зростанням міцності у перші дні твердіння;

– пластифікований портландцемент (розчини та бетони, які одержують на такому цементі, мають високу пластичність, міцність і морозостійкість);

– гідрофобний портландцемент (бетонні і розчинові суміші на цьому цементі відрізняються підвищеною морозостійкістю і водонепроникністю);

 – сульфатостійкий портландцемент; – білий і кольорові портландцементи (застосовують для опоряджувальних робіт);

 – шлакопортландцемент (має високу корозійну стійкість);

– пуццолановий портландцемент (застосовують для гідротехнічного будівництва, оскільки він має високу водостійкість).

Промисловість випускає також спеціальні види цементів: глиноземний, розширювальний і безусадочний, кислототривкий. Цементи для будівельних розчинів. З метою економії цементного клінкеру випускають спеціальний цемент для будівельних розчинів. Марка цементу, який застосовують для будівельних розчинів, 150. Одержують його методом одночасного подрібнення цементного клінкеру, гіпсу і мінеральних добавок. Вміст цементного клінкеру становить 20-30% від маси цементу. Такі цементи застосовують для мурувальних і штукатурних розчинів.

Будівельним розчином називають матеріал, що одержаний в результаті затвердіння правильно підібраної суміші в’яжучої речовини (цементу, вапна), дрібного заповнювача (піску) і води, а в необхідних випадках і спеціальних добавок. Суміш до затвердіння називають розчиновою сумішшю.

 За призначенням будівельні розчини бувають:

мурувальні – для мурування стін з цегли, штучного каменя та блоків; опоряджувальні (штукатурні) – для штукатурення зовнішніх і внутрішніх поверхонь конструкцій;

спеціальні – для зашпаровування стиків збірних залізобетонних конструкцій та інших спеціальних цілей.

Залежно від властивостей в’яжучої речовини розчини діляться на гідравлічні й повітряні, а за видом в’яжучої речовини – на цементні, вапняні, гіпсові і змішані. До складу змішаних розчинів входять в’яжучі двох видів (цементно-вапняні, цементно-глиняні, вапняно-гіпсові і т.ін.).

За середньою щільністю розчини можуть бути важкі і легкі. Середня щільність важких розчинів понад 1500 кг/м ³ . Одержують їх на важких заповнювачах (природний пісок тощо). Легкі розчини мають середню щільність меншу 1500 кг/м ³. Виготовляють їх на пористих заповнювачах (керамзитовий пісок, перліт і т.ін.).

 Заповнювачі – це матеріали, які не вступають у хімічні реакції ні з водою, ні з в’яжучими речовинами. Вони зменшують витрати в’яжучих речовин, утворюють кістяк у затверділому розчині і зменшують його усадку (зменшення об’єму при твердінні). Заповнювачем для штукатурних розчинів є пісок.

 Розчинова суміш повинна мати такі властивості:

добре укладатись (щоб легко розподілятись по поверхні) і мати високу водоутримувальну здатність (щоб не давати пористій основі – цегла, сухий бетон – всмоктувати в себе воду, яка необхідна для твердіння розчину). Затверділий розчин характеризується міцністю і морозостійкістю. Легкоукладальність – властивість розчинової суміші легко розподілятися по поверхні суцільним тонким шаром і добре зчіплюватися з нею. Легкоукладальність оцінюють рухливістю суміші.

Рухливість розчинової суміші визначають за глибиною занурення в неї еталонного конуса і вимірюють у сантиметрах. Залежно від призначення розчини повинні мати різну рухливість. Наприклад, штукатурні розчини – 7...12 см; мурувальні – 9...13 см. Щоб збільшити рухливість розчину, треба вводити пластифікуючі добавки.

Водоутримувальна здатність характеризує те, наскільки розчинова суміш здатна утримувати воду при нанесенні на пористу основу або при транспортуванні. Якщо розчин швидко зневоднюється, то після затвердіння він буде пористим і неміцним. Водоутримувальна здатність залежить від правильності добирання складу розчину.

Міцність будівельного розчину характеризує його марка, яку визначають випробуванням на стискування зразків – кубиків розміром 70,7×70,7×70,7 мм, які твердіють на повітрі протягом 28 діб при температурі 20 °С. За міцністю на стискування будівельні розчини діляться на марки: 4, 10, 25, 50, 75, 100, 150, 200 і 300. Розчини марок 4, 10, 25 виготовляють на вапні й місцевих в’яжучих, розчини вищих марок – на цементних і цементно-вапняних в’яжучих.

 Морозостійкість розчинів, як і бетонів, визначається кількістю циклів “заморожування – розморожування” до втрати 15% початкової міцності (або 5% маси). За морозостійкістю розчини поділяють на марки від Мрз 10 до Мрз 300.

Добирання складу розчинів виконують, враховуючи їх властивості, а також призначення і умови виконання робіт. Склад розчину виражають масою або об’ємом вихідних матеріалів для одержання 1 м³ розчинової суміші або співвідношенням сухих компонентів (за масою або об’ємом), при цьому витрату основного в’яжучого матеріалу приймають за 1. Наприклад, склад розчинової суміші, в якій на 1 частину цементу припадає 0,7 частини вапна і 6 частин піску, записують так: 1:0,7:6.

Приготування розчинів здійснюють централізовано на бетонорозчинних заводах або розчинних вузлах. Відпускають їх у вигляді готових до використання сумішей. При виготовленні розчинової суміші необхідний об’єм вихідних матеріалів завантажують у барабан розчинозмішувача і перемішують до одержання однорідної маси. Невеликі об’єми розчинів можна приготувати на будівельному майданчику за допомогою пересувної розчинозмішувальної установки.

Вибирання розчину для оштукатурювання залежить від виду поверхні, технологічних особливостей виконання робіт, умов роботи конструкцій будівлі і економічних факторів. В якості в’яжучого широко використовують різноманітні види цементів, вапно, глину, гіпс і т.ін. Як правило, для зовнішніх штукатурних робіт в умовах підвищеної вологості використовують цементні розчини. Вапняні розчини, в яких вапно використовується як в чистому вигляді, так і в різних сполученнях, наприклад, з цементом або активізованими доменними шлаками, найчастіше використовують для оштукатурювання зовнішніх стін і бетонних поверхонь усередині будівлі.

Для влаштування звичайної штукатурки рекомендується використовувати прості (цементний, гіпсовий) і складні (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий) розчини. Штукатурні розчини для влаштування звичайної штукатурки за складом компонентів потрібно підбирати в залежності від їх цільового призначення (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Розчини для звичайної штукатурки

Розчин	Штукатурний шар
	набризк	ґрунт	накривка
Штукатурка внутрішніх поверхонь приміщень з відносною вологістю повітря не більшою 60%
Вапняний (вапно : пісок)	1: (2,5-4)	1: (2-3)	1: (1-2)
Вапняно-цементний (цемент : вапняне тісто : пісок)	1: (0,5-0,7) : (4-6)	1: (0,7-1) : (3-5)	1: (1-1,5) : (2-3)
Вапняно-гіпсовий (вапно : гіпс : пісок)	1 : (0,3-1) : (2-3)	1: (0,5-1,5) : (1,5-2)	1: (1-1,5) : 0
Штукатурка приміщень з підвищеною вологістю і зовнішніх стін, що постійно зволожуються
Цементний (цемент : пісок)	1: (2,5-4)	1: (2-3)	1: (1-1,5)
Цементно-вапняний (цемент : вапняне тісто : пісок)	1: (0,3-0,5) : (3-5)	1: (0,7-1) : (2,5-4)	1: (1-1,5) : (1,5-2)

 

Примітка. Вода підбирається до потрібної консистенції розчину.

Рухливість розчинів для штукатурних робіт повинна бути:

– для першого підготовчого шару (набризку) – 10-12 см;

– для другого підготовчого шару (грунту) – 7-9 см;

– для накривочного шару (накривка) – 12 см.

 Рухливість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від одного до п’ятнадцяти сантиметрів. За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 4, 10, 25, 50, 100. 73 Для штукатурення кам’яних поверхонь (цегляне мурування) у сухих приміщеннях рекомендується використовувати вапняні розчини.

Для штукатурення дерев’яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів слід використовувати вапняно-гіпсові розчини, які готуються на основі вапняного розчину, додаючи до нього окремо розведений у воді гіпс. Живучість вапняногіпсового розчину 15-20 хвилин. У вапняний розчин відносно його об’єму додається гіпс: для штукатурення стін 20-50%, для стелі – 30-70%.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю слід використовувати цементний або цементно-вапняний розчин. Склад розчину потрібно підбирати в залежності від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.

Декоративна штукатурка влаштовується з трьох шарів: ґрунт, підготовчий шар і накривочний оздоблюваний декоративний шар. Для ґрунта і підготовчого шару слід використовувати ті самі розчини, що і для влаштування звичайної штукатурки (табл. 3.1), але з розрахунком, щоб міцність підготовчого шару була вищою накривочного декоративного. Цю вимогу потрібно враховувати за умови, що затверділий декоративний шар штукатурки обробляється механічним способом для надання поверхні різної фактури.

Декоративний шар влаштовується з розчинів, до складу яких входить в’яжуче, заповнювачі та пігменти. Для створення декоративного опоряджувального (накривочного) шару рекомендується використовувати розчини, які готуються із сухих сумішей: вапнянопіщаних, вапняно-цементних, теразитових, кам’яних, та комбінованих (табл. 3.2-3.6).

Таблиця 3.2.

Склад кольорових вапняно-піщаних штукатурних сумішей, % за масою

Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	Відсоток за масою
Білий
Вапняне тісто	10
Портландцемент білий марки 400	7
Мармуровий пісок	70
Мармурова мука	13
Сірий
Вапняне тісто 20	20
Портландцемент білий марки 400	5
Кварцовий пісок	74
Перекис марганцю	1
Зелений
Вапняне тісто	22
Портландцемент білий марки 400	3
Зелений пігмент	5
Окисли хрому	60
Дрібняк офількациту (крупністю 0,5-2,0 мм)	60
Світло-зелений
Вапняне тісто 22	22
Портландцемент білий марки 400	2
Кварцовий пісок	74
Окисли хрому	2
Рожевий
Вапняне тісто	20
Портландцемент білий марки 400	4
Мармуровий пісок	73
Мумія	3
Теракотовий
Вапняне тісто 15
Портландцемент білий марки 400 5	5
Цем’янка	15
Залізний сурик	2
Пісок кварцовий білий (типу Люберецького)	63

 

Примітка. Розмір зерен кварцового і мармурового піску повинен бути 0,3-1,2 мм.

Таблиця 3.3.

Склад кольорових вапняно-цементних сумішей, % за масою

Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	% за масою	Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	% за масою
Білий		Рожевий
Вапно гашене	10	Вапняне тісто	20
Портландцемент	7	Портландцемент	4
Пісок мармуровий фракції 0,25-0,5 мм	70	Пісок мармуровий фракції 0,25-0,5 мм	73
Мука мармурова	13	Мумія	3
Жовтий насичений		Золотисто-жовтий
Вапняне тісто	20	Вапняне тісто	20
Портландцемент білий	6	Портландцемент білий марки 400	6
Охра золотиста	6	Охра журавська	4
Пісок кварцовий білий (типу Люберецького)	68	Пісок кварцовий білий (типу Люберецького	70

Таблиця 3.5.

Склад сумішей для кам’яних штукатурок, % за масою

Компонент	% за масою	Імітується порода природного каменю
Білий портландцемент Крихта білого вапняка крупністю 1-5 мм	25 75	Білий вапняк
Білий портландцемент Вапняне тісто Крихта білого вапняка крупністю 0,6-5 мм	20 5 75	Білий вапняк
Кольоровий цемент (пуцолановий портландцемент – 73%)  Гводиякова мука – 18%; охра журавька -7%; мумія – 2%  Крихта білого вапняка крупністю 0,6-5 мм	25       75	Світло-жовті і жовті вапняки
Кольоровий цемент ( пуцолановий портландцемент – 85%; охра жовта – 15%) Вапняне тісто Крихта доломітова крупністю 0,6 – 5 мм	24   3 73	Світло-жовті і жовті вапняки
Кольоровий цемент ( портландцемент – 85%; окис хрому – 15%) Заповнювач ( крупнозернистий кварцовий пісок – 75%; мармуровий пісок – 25%;	25   75	Піщаник
Кольоровий цемент ( білий портландцемент –90%; охра журавська – 8%; мумія – 2 %) Заповнювач (жовта мармурова крихта крупністю 0,6- 0,5 мм – 25%; крупнозернистий кварцовий пісок – 75%)	25   75	Піщаник
Кольоровий цемент ( білий портландцемент – 25%; портландцемент – 69%; охра жовта – 2%; сурик – 4%) Заповнювач ( червона гранітна крихта – 40 %; сіра гранітна крихта – 40%; крихта лабрадориту – 16,5%)	25     75	Червоний граніт
Кольоровий цемент ( білий портландцемент – 25%; портландцемент –75%) Заповнювач ( червона гранітна крихта –83,5%; крихта лабрадориту – 16,5%)	25     75	Червоний граніт
Кольоровий цемент ( портландцемент – 95%; графіт – 5%) Заповнювач ( крихта сірого граніту – 75%; крихта лабрадориту – 24 %)	30   70	Сірий граніт
Кольоровий цемент ( портландцемент – 96%; графіт – 4%)  Вапняне тісто  Крихта сірого граніту	25   2,5 72,5	Сірий граніт

 Примітка. У наведених складових передбачено портландцемент марок 400; 500.

 Таблиця 3.6.

Склад кольорових комбінованих сумішей, % за масою

Компонент	Колір
	білий	жовтий	зелений	рожевий
Суха вапняно-піщана суміш (білий цемент; вапняна мука)	57	79	79	79,4
Шпаклівка синтетична ( на латексах, клеях: ПВА, КМЦ і т.ін.)	43	19,7	19,7	20,6
Пігменти :
охра золотиста	-	1,3	-	-
окис хлору -	-	-	1,3	-
сурик зелений	-	-	-	0,4

 

Для створення спеціальних гідроізоляційних штукатурок потрібно використовувати звичайний цементно-піщаний розчин з хімічними ущільнювальними добавками (табл. 3.7).

Застосовувати цю штукатурку рекомендується для влаштування і ремонту гідроізоляції підвалів за умов роботи покриття на відривання при гідростатичному напорі до 8 м.

Таблиця 3.7.

Склад цементно-піщаних гідроізоляційних розчинів

Основні компоненти	Добавки, % за масою цементу в перерахунку на суху речовину
( цемент : пісок)
1 : 2	Алюмінат натрію– 3-5
1 : 3	Водорозчинна діетіленгіоклева смола (ДЕГ) – 2-5
1 : 2 ( цемент ВРН )	2 ------
1 : 2	Азотнокислий кальцій 0,5-1,0
1 : 2 (вібропомол суміші цементу і піску питомої поверхні 5000 см2 /г)	Стабілізаційна дисперсія латексу МХ-80- 0,05-0,1
1 : 3	Сульфат алюмінію – 1-2
1 : 3	Рідке скло 5-10
1 : 2	Церезит – 2-3
1 : 2	Епоксидна смола ЕД-16,20-1,8-2,0
1 : 0	Скловолокно рублене – 0,15

 

Спеціальні гідроізоляційні штукатурки на основі холодних асфальтових мастик призначаються для нанесення одним або кількома шарами на поверхні стелі, на вертикальні та горизонтальні поверхні. Мастики можна наносити механізованим і ручним способом на бетонні, залізобетонні, бутові та цегляні основи.

Рекомендується застосовувати холодні асфальтові мастики для влаштування і ремонту гідроізоляції підвалів за умови роботи гідроізоляційного покриття на відривання при зовнішньому гідростатичному напорі до 15 м. Спеціальні гідрофобні штукатурки влаштовуються при застосуванні цементновапняно-піщаних і глиняних розчинів, до складу яких разом з водою уводиться кремнійорганічна добавка фенілетоксілоксон (113–63). При виборі гідрофобізатора для різних штукатурних робіт потрібно враховувати хімічний склад в’яжучого для одержання в них стійкого гідрофобного шару. В гіпсових штукатурних покриттях при додаванні розчину 113–63 гідрофобний ефект не створюється.

Для створення спеціальних кислотостійких штукатурок потрібно застосовувати суміші рідкого скла, кислотостійкого наповнювача і полімерних добавок, які підвищують водостійкість цих розчинів (табл. 3.8). В якості в’яжучих кислотостійких розчинів рекомендується застосовувати рідке скло двох видів – натрієве з силікатним модулем 2,4–2,8 і щільністю 1,38-1,40 г/см2 і калієве з силікатним модулем 3-3,2 і щільністю 1,30-1,32 гм/см2 . Вода, як розчинник, додається для створення розчину потрібної консистенції.

Таблиця 3.8.

Склад розчинів для кислотостійких штукатурок, в частинах за об’ємом

Компонент	Масова доля (частина) в розчині
	на основі натрієвого рідкого скла.					на основі калієвого рідкого скла
	1	2	3	4	5	6
Рідке скло	1	1	1,15	1	1	1,05
Кремнефтористий натрій	0,15	0,15	0.2	0,15	0,15	0,16
Тонкомелений наповнювач	1,1	1,05	2	1.1	1,1	2,18
Пісок кварцовий	3,3	3,3	2	3,3	3,3	2,18
Добавка, що містить ”активний” кремнезит	-	-	-	-	-	-
Фуриловий спирт	-	-	0,9	-	-	-
Парафін	-	-	-	0,2	-	-
Фуриловий спирт і смола ФРВ у відношенні 7:3 за масою					0,06

 

Кислотостійкі сполуки (графа 1-6, табл. 3.8) рекомендується використовувати при дії кислот середньої і високої концентрації, а складові (графа 6, табл. 3.8) – при постійній дії сірчаної, фосфорної, оцтової, хромової кислот, натрієві солі в яких утворюють кристалогідрати з великим вмістом води, що призводить до розтріскування штукатурного покриття.

Для влаштування теплоізоляційних вогнезахисних штукатурок рекомендується використовувати легкі заповнювачі – перліт, вермикуліт, шлаки, пемзу і т.ін. Полімерцементні складові для тепло- і звукоізоляційних штукатурок слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони мали невелику об’ємну міцність і хороше зчеплення з бетоном і металом. Для таких покриттів рекомендується використовувати суміші такого складу, маса, г:

- латекс (40%) 100

-казеїновий клей 5

- коркова крихта (зерна крупністю 3 мм) 35

-глиноземистий цемент 70

Для влаштування акустичних штукатурок рекомендується застосовувати звукопоглинальні легкі розчини середньої щільності 600-1200 кг/м³ . Звукоізоляційні розчини наносяться як покривні (накривка) товщиною 10 мм на трохи затверділий ґрунт з цементно-піщаного розчину (склад – 1:3, 5-4 з добавкою 10% вапна) або цементно-вапняного розчину (склад – 1:0, 5-4 до маси цементу). Спеціальні розчини для влаштування рентгенозахисних серпентинітових штукатурних покриттів – це важкі розчини щільністю більшою 2200 кг/м³.

 Рентгенозахисні штукатурки рекомендується застосовувати для штукатурення стін і стелі рентгенівських кабінетів з метою ізоляції суміжних приміщень. Для влаштування рентгенозахисних штукатурок рекомендуються розчини такого складу, об’ємних частин:

1.    Портландцемент марки 400 1

 Вапняне тісто 0,25

Баритовий пісок 4

Вода до потрібної консистенції

2.    Портландцемент марки 400 1

Баритовий пісок 2

Баритовий пил(порох) 1

Вода до потрібної консистенції

Водоцементне відношення рентгенозахисних розчинів не повинне перевищувати 1,4. Для влаштування серпентинітових штукатурок, що захищають від іонізуючого випромінювання, потрібно використовувати розчини такого складу, об’ємних частин:

цемент 1

пісок 3,24

карбід бора 0,96

 вода 3,24

3. СУХІ БУДІВЕЛЬНІ СУМІШІ І ШТУКАТУРНІ РОЗЧИНИ НА ЇХ ОСНОВІ

Сучасне будівництво не можливо уявити без застосування полімермінеральних сухих сумішей, як матеріалів повної заводської готовності. Сухі суміші в порівнянні з традиційними розчинами та бетонами характеризуються рядом позитивних факторів (відмінностей):

 – мінімумом завершальних технологічних операцій для приведення сухих сумішей в робочий стан (змішування з водою);

 – зменшенням втрати розчинів на 5-7% за рахунок порційного дозування;

– економії цементу на 10-15% внаслідок використання пластифікувальних і повітрозатягувальних домішок;

 – стабільністю технологічних, фізико-механічних та експлуатаційних параметрів внаслідок точного дозування компонентів і їх ефективного змішування;

 – підвищенням продуктивності праці в 1,5-3 рази шляхом покращення пластичних властивостей розчинових сумішей та механізованого виконання робіт;

– зниженням транспортних витрат на 10-15% та покращенням якості робіт при одночасному зниженні трудомісткості технологічних процесів.

На відміну від традиційних матеріалів, що готові до застосування, використання сухих будівельних сумішей дає можливість наносити покриття як товстими шарами (за традиційною технологією), так і тонкими шарами (товщина шару 0,5-0,6 мм). При цьому необхідно відмітити, що найбільший ефект від застосування сухих полімермінеральних сумішей досягається при виконанні робіт нанесенням покриттів тонкими шарами.

Технологічний процес виготовлення сухих будівельних штукатурних сумішей дозволяє виготовляти суміші з оптимальним гранулометричним складом заповнювачів – наповнювачів з точним дозуванням складових суміші. Внаслідок цього забезпечується вища якість сухих сумішей та розчинів на їх основі. Разом з цим, з’являється можливість виготовлення сумішей з унікальними властивостями: високоміцні і швидкотвердіючі розчини, високозносостійкі покриття, ізоляційні матеріали і т.ін. Сухі суміші являються мобільними матеріалами, в яких на відміну від традиційних матеріалів, що готові до застосування, відсутні технологічні обмеження за відстанню транспортування. Сухі суміші, які доставляються на будівельний майданчик за умови додержання правил транспортування та зберігання, можуть знаходитися протягом тривалого часу (до 6 місяців), не змінюючи своїх властивостей і використовуватися невеликими порціями по мірі необхідності. Транспортування та зберігання сухих сумішей можна виконувати як при високих, так і при низьких температурах. Висока мобільність сухих сумішей дозволяє оптимізувати технологію виконання штукатурних робіт, порційно витрачаючи суміш по мірі необхідності, та виконувати роботи в умовах великої віддаленості від промислової бази. Завдяки зазначеним перевагам та унікальним технологічним якостям полімерні сухі суміші застосовуються при виконанні різних видів будівельних робіт. Найбільший об’єм застосування припадає на такі види робіт:

нанесення захисних декоративних покриттів;

штукатурні, облицювальні роботи;

улаштування підлоги;

 ізоляційні, мурувальні, монтажні, малярні та інші роботи.

Проблема створення сухих сумішей для ремонту залізобетонних конструкцій обумовила постановку і вирішення таких задач:

 – розроблення нових високоефективних полімермінеральних матеріалів різноманітного призначення та технологій їх виготовлення;

 – створення ресурсо- та енергозберігальних технологій та технічних рішень виконання будівельних і ремонтних робіт з використанням сухих сумішей, улаштування захисних і декоративних покриттів;

– розроблення нормативно-технічної документації та застосування розроблених полімермінеральних матеріалів в будівництві. 

Компоненти, які використовуються для виготовлення сухих сумішей, дуже різноманітні за номенклатурою і властивостями. Кожний компонент надає наперед визначені якості готовим сухим сумішам і розчинам, які виготовлені на їх основі. Особливе значення відіграють полімерні порошкоподібні компоненти – органічні в’яжучі, які надають будівельним штукатурним розчинам принципово нові властивості і надають можливість застосовувати цементні або гіпсові розчинові суміші в тонких шарах.

Мінеральні в’яжучі при гідратації забезпечують високу міцність при стискуванні, але не можуть працювати на розтягування при згинанні.

Полімерні в’яжучі при диспергації утворюють в порах цементного каменю еластичні плівки, тому модифіковані ними будівельні розчини протистоять великим деформаційним навантаженням і мають значний опір до стирання, що є надзвичайно важливим при ремонті залізобетонних конструкцій.

 Розчини на основі мінеральних в’яжучих мають необхідну адгезійну міцність до матеріалів, які мають близьку до них хімічну будову та структуру, наприклад, до бетону та цегли, але погане зчеплення із складними основами, які не вбирають вологу – глазурована кераміка, пластик, метал, пінополістирол і т.ін.

 Полімери в будівельних розчинах виявляють високі клеючі властивості до основи. Мінеральні композити є гідрофільними матеріалами, що призводять до зниження їх морозостійкості та довговічності. Модифікація в’яжучими забезпечує розчинам регламентоване водопоглинання та паропроникність, а також зменшує ризик утворення висолів. Твердіння цементу та гіпсу відбувається в результаті їх гідратації, але при тонкошаровому нанесенні розчинових сумішей вода швидко вбирається пористою основою або випаровується. Метилцелюлоза як пластифікувальна добавка утримує воду силами міжмолекулярної взаємодії (Ван-дер-Вальса), які приблизно відповідають теплу випаровування та енергії капілярної дифузії води. Метилцелюлоза забезпечує рівномірність та більшу теплоту гідратації мінеральних в’яжучих.

Будівельні штукатурні розчини на основі сухих сумішей представляють собою гетерогенні колоїдні системи, де суцільною фазою є водні розчини. З витратою води в розчинових сумішах різко зростає внутрішнє тертя та опір зсуву, що призводить до значних труднощів при роботі з розчиновими сумішами при їх нанесенні тонкими шарами.

Добавки метилцелюлози дозволяють водній системі виконувати роль ковзного змащування, при цьому суттєво покращується реологія розчинової суміші, тривалість її коригування, відкритого часу та легкоукладальність. Витрата метилцелюлози залежить від запланованої товщини шару нанесення розчинової суміші. При нанесенні розчинової суміші товстим шаром небезпечним є передозування, тому що при цьому покриття твердіє нормально, а усередині нанесеного шару залишається незатверділа розчинова суміш. При недостатній кількості метилцелюлози створюються умови для утворення тріщин. За допомогою спеціальних добавок стає можливим надавати розчиновим сумішам і інші властивості, такі як пористість, тіксотропність, розріджувальний ефект і т.ін.

Полімерні порошки суттєво відрізняються від гідравлічних в’яжучих мінерального походження. Модифікація порошками дозволила створити нові удосконалені технології використання сухих композицій для тонкошарової технології улаштування  декоративних штукатурних покриттів, гідроізоляції і т.ін., при яких товщина шару розчинової суміші досягає 0,5-6 мм.

Під час приготування розчинової суміші (перемішуванні) полімерні частки порошку диспергуються самостійно без коагуляції з частками гідравлічного мінерального в’яжучого. При цьому досягається хороша рухливість окремих компонентів розчинових сумішей, яка, в свою чергу, визначає технологічність розчинової суміші, що в кінцевому результаті призводить до отримання розчинів з унікальними властивостями. Уведення полімерного порошку і збільшення співвідношення полімер-цемент призводить до якісної зміни структури полімермінеральної композиції і суттєво впливає на властивості розчину. Порошкоподібний полімер редиспергується і заповнює при твердінні розчину не тільки порожнини та мікропорожнини, які являються слабкими місцями мінерального в’яжучого, але й утворює на частках гідратованого в’яжучого еластичні мембрани.

При відсутності полімеру в цементно-піщаному розчині помітні пори. Коли співвідношення цемент-полімер перевищує 0,2, полімер починає заповнювати не тільки дефектні місця, але й створює в цій системі безперервну структуру. При цьому частки полімерної дисперсії, які утворилися при редиспергуванні порошку у водній фазі, розподілені статистично серед часток цементу розчинової суміші. Утворення водно-цементного гелю супроводжується з’єднанням часток дисперсії і утворенням плівки, міцність на розрив якої більша 0,5 МПа, тобто значно перевищує міцність на розрив затверділого розчину.

Процентне співвідношення цементу і гашеного вапна змінюється у відповідності до висунутих вимог: найвищий вміст цементу підвищує міцність на стиснення, ударну міцність і водозахисні властивості, але поруч з цим має найбільшу схильність до утворення тріщин внаслідок стиснення. Карбонатні наповнювачі, такі як мармурова крихта або вапняк, у декоративних штукатурках можуть бути використані додатково або замість кварцових пісків. На пористих або дуже водопоглинальних поверхнях необхідно застосовувати ґрунтовки (праймери) у вигляді розчинних у воді полімерів. Основні фізико-механічні характеристики декоративних штукатурок наведено в табл. 3.10.

Таблиця 3.10.

Основні фізико-механічні характеристики декоративних штукатурок

Показник	Декоративні штукатурки
	А	В	С	D	Е
Затвердлі розчини
Міцність на стиснення, МПа, не менша	3,5	5,0	5,0	5,0	5,0
Міцність на розтягування при вигинанні, МПа, не менша	1,5	2,5	2,2	2,2	2,2
Адгезійна міцність до бетону, МПа, не менша	0,2	0,4	0,6	0,6	0,6
Водопоглинання, %, не більше	-	6	4	4	4
Морозостійкість, цикли, не менша	-	35	50	50	50
Розчинові суміші
Рухливість	Регулюється технологічними добавками і кількістю вапна в рецептурі
Розшарування, %, не більше	2	2	2	2	2
Підтримувальна здатність, %, не більша	90	90	95	95	95
Термін зберігання, год., не менший	2	2	2	2	2

 

 Примітка 1. Загальні вимоги до усіх декоративних полімермінеральних сумішей: міцність штукатурного покриття повинна бути меншою або дорівнювати міцності основи, на яку воно нанесене. 2. Масова частка вологи сухої суміші не більша 0,8%. Сухі будівельні суміші у відповідності до Державних будівельних норм “Улаштування покриттів із застосуванням сухих будівельних сумішей. ДБН В.2.6- 22-2001” класифіковані за видами робіт.

Зокрема, в табл. 3.11 наведено відомості щодо класифікації сухих штукатурних сумішей. В залежності від фракції наповнювача сухі штукатурні суміші поділяють на дрібнодисперсні (0-0,315 мм), середньодисперсні (0,315-1,2 мм) та великодисперсні (1,2- 2,5 мм і більше). Розчинові суміші повинні мати зчеплення з основою не менше 0,5 МПа. Паропроникність розчинових сумішей повинна бути не меншою 0,1 мг/(м·год·Па). По закінченні процесу твердіння штукатурки на поверхні не повинні утворюватись тріщини. 

Таблиця 3.11.

Класифікація сухих сумішей для штукатурних робіт

Група	Застосування
Ш1	Декоративні штукатурні суміші для внутрішніх робіт по бетонних, цегляних, обштукатурених і гіпсокартонних основах (товщина шару – 2,5- 5 мм)
Ш2	Гіпсові вирівнювальні штукатурні суміші, в тому числі на легких наповнювачах, для внутрішніх робіт (товщина шару – 3-30 мм)
Ш3	Декоративні штукатурні суміші для зовнішніх робіт по бетонних, цегляних і цементно-піщаних основах (товщина шару – 2,5-5 мм)
Ш4	Цементні вирівнювальні штукатурні суміші для внутрішніх і зовнішніх робіт (товщина шару – 3-30 мм)

 

Цементні сухі штукатурні суміші всіх груп повинні:

 – при виконанні зовнішніх робіт забезпечувати високу стійкість покриттів до впливу вологи і різних кліматичних факторів, у тому числі негативних і підвищених температур;

– при виконанні зовнішніх робіт мати коефіцієнт водопоглинання не більший 0,2 кг/м 2 ·год0,5 (група Ш3);

– легко наноситись і вирівнюватись.

Основні фізико-механічні характеристики цементних сумішей усіх груп наведені в табл. 3.12. Сухі гіпсові суміші (група Ш2) призначені для опорядження внутрішніх поверхонь приміщень. До їх складу входять гіпс, вапно, наповнювачі, полімерні модифікувальні компоненти, сповільнювачі тужавлення та інші домішки. Сухі гіпсові суміші повинні: – не руйнуватися при періодичному короткочасному зволоженні; – забезпечувати можливість регулювання процесу тужавлення в широкому часовому діапазоні (1-2 год.).

Таблиця 3.12.

Основні фізико-механічні характеристики цементних сумішей

Показники	Суміші групи
	Ш1	Ш2	Ш3
	Розчинові суміші
Колір	Має відповідати еталону		Не регламентується
Термін придатності, хв., не менший	60	60	60
Товщина шару, мм	1,5 - 5	1,5 - 5	3 - 30
	Розчини
Міцність на стиснення, МПа, не менша	5	10	10
Міцність на розтягування при згинанні, МПа, не менша	1,5	2,5	2,5
Морозостійкість, цикли, не менша	Не регламентується	50	50

 

Основні характеристики сухих гіпсових сумішей:

Термін придатності, хв.             Не менший 30

Товщина шару, мм                      5–30

Міцність на стиск, МПа              Не менша 2,5

Міцність на розтяг при згинанні, МПа                Не менша 0,5

Адгезійна міцність, МПа            Не менша 0,5

У практиці будівельного виробництва в основному використовують сухі штукатурні суміші “Полірем” і “Церезіт”, що виготовляються в Україні. Штукатурна суміш “Полірем СШт-303 плюс” у вигляді розчину наноситься за допомогою засобів механізації або вручну. Застосовується при виконані опоряджувальних робіт по цегляних, бетонних, обштукатурених та гіпсокартонних поверхнях фасадів, стін, стелі зовні та усередині будівель в сухих і вологих приміщеннях. Основа повинна бути міцною, недеформованою, очищеною від пилу, жиру старої штукатурки, що обсипається, та інших нашарувань, що ослабляють адгезію. Для покращення укладання її слід попередньо проґрунтувати ґрунтовкою “Полірем СДг-700” і дати їй висохнути (в залежності від зовнішніх умов – температура і вологість) – 2-4 години. Усі нерівності в основі необхідно вирівняти. Для вирівнювання використовується шпаклівка “Полірем СШп-421”. Можливе вирівнювання штукатурною сумішшю. Лицьові (опоряджувальні) шари штукатурки не слід влаштовувати на свіжі, не затверділі шари штукатурки або шпаклівки, що застосовують для вирівнювання поверхні: лицьовий шар може “сповзти” з підкладального шару, що раніше укладений, крім того, на лицьовому шарі можуть утворитися тріщини. В процесі роботи і протягом двох останніх діб температура основи, штукатурної суміші та навколишнього середовища повинна бути від +100 С до +300 С, вологість навколишнього повітря – 80%. Свіжу штукатурку слід протягом 3 діб захищати від опадів, а також від надмірного пересихання та зволоження. З цією метою ділянку виконання робіт слід закрити сіткою. Штукатурна суміш “Полірем СШт” в залежності від марок застосовується для лицьового опорядження дерев’яних, бетонних, цегляних, гіпсокартонних та обштукатурених поверхнях фасадів, стін, стелі зовні і усередині будівлі, в сухих та вологих приміщеннях.

Для лицьових покриттів штукатурна суміш виготовляється білого кольору. Щільну основу за 15-30 хвилин до укладання штукатурки (в залежності від температури та вологості середовища) слід зволожити водою. Лицьові (опоряджувальні) шари штукатурки не слід укладати на свіжі, не затверділі шари підкладальної штукатурки або шпаклівки, яка застосовується для вирівнювання поверхні: через можливі тріщини в основі можуть з’явитись тріщини в лицьовому шарі; крім того лицьовий шар може сповзти з підкладального шару, що раніше укладений. Матеріали на основі гіпсу несумісні з гідравлічно твердіючими або стверділими в’яжучими (портландцемент, гідравлічне будівельне вапно і т.ін.) тому не допускається застосування цементних розчинів без відповідних добавок по гіпсових основах і, навпаки, через виникнення на межі шарів новоутворень, які при дії води призводять до зміщення і наступного відшарування нанесеного покриття. Основа повинна бути твердою, без нерівностей. Усі виїмки в основі необхідно заповнити не менше, ніж за добу до укладання опоряджувального шару. Невеликі нерівності (до 3 мм) можна зашпаклювати декоративною штукатуркою. Крупніші нерівності вирівнюються шпаклівкою “Полірем СШп”. Слабкі штукатурки, що обсипаються, а також забруднення, що послаблюють тужавлення (пил, масло), слід видалити. “Полірем СШт-325” – високоякісна штукатурна суміш на основі мармурового борошна для лицьового опорядження стін і стелі в сухих приміщеннях. Наноситься тонким шаром на поверхні, що вирівняні звичайними шпаклівками та штукатурками, існуючих штукатурних покриттів в сухих приміщеннях для одержання ідеально рівної і гладенької сніжно-білої матової поверхні. Покриття може бути прошліфованим з дрібною посипкою наждачним папером та пофарбованим у будь-який колір фарбами на мінеральній основі. Застосовується по основах, що вирівняні і оброблені розчинами “Полірем СШп401”, “Полірем СШП-421”, “Полірем СШт-301” і прогрунтовані “Полірем СДг700”. Основа повинна бути сухою, твердою, очищеною від послаблювальних тужавлення та адгезію речовин (масло, пил). Робоча температура основи штукатурної суміші і приміщення повинна бути вищою +10ºС. При виконані робіт виключити місцеві протяги, що викликають нерівномірність висихання штукатурного шару. Сухі штукатурні суміші “Церезіт” за своїм складом і призначенням виготовляється різних марок. Штукатурна гладь СТ 27 використовується для покриття тонким шаром звичайних штукатурок на стелі і стінах усередині споруд з метою отримання ідеально рівної і гладенької поверхні. Прошліфована наждачним папером надає стінам сніжно-білу, матову, гладеньку поверхню. Може бути пофарбованою будь– якими фарбами для мінеральних основ. Розбавлена великою кількістю води може використовуватись як структурна фарба. Не містить гіпсу. Може використовуватись для приклеювання до стін різноманітного роду плит та будівельних елементів, що виготовлені із гігроскопічних та пористих матеріалів (гіпсові та декоративні плити із стіропору). Її не слід застосовувати в місцях, які зазнають постійного зволоження, а також для підлоги. Штукатурка є екологічно чистою.

Суміш СТ 28 використовується для мурувальних і штукатурних робіт. Полегшує роботу і усуває необхідність складування цементу, вапна та піску. Розчин особливо придатний для виконання невеликих ремонтів. Відрізняється поліпшеною адгезією з основою і високою міцністю. Призначається для використання усередині та зовні будівель. Суміш є екологічно чистою. Мінеральна шпаклівка для штукатурки СТ 29 використовується для ремонту пошкоджених цементно-вапняних штукатурок, заповнення заглиблень, подряпин та тріщин на стінах та стелі, а також для вирівнювання цих поверхонь. Може використовуватись також для нанесення нової штукатурки. Має світло-сірий колір. Призначена для використання усередині та зовні будівель. Її не слід використовувати для ремонту основи під підлогу. Шпаклівка є екологічно чистою. Штукатурка декоративна біла СТ 35 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 3,5 мм. Утворює “короїдну” фактуру при затиранні терткою. Штукатурка призначена для використання як традиційної штукатурки або на розчин СТ 85 при утепленні будівель за системою VWS. Поверхня, що оброблена такою штукатуркою, може бути пофарбованою мінеральними фарбами. Призначена для використання  усередині та зовні будівель. Штукатурка має білий колір. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста. Штукатурка декоративна кольорова СТ 35 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 3,5 мм. Утворює “короїдну” фактуру при затиранні терткою. Штукатурка призначена для використання як традиційної штукатурки або на розчині СТ 85 при утепленні будівель за системою VWS, для використання усередині та зовні будівель. Виготовляється чотирьох кольорів. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста. Штукатурка структурна біла СТ 36 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 2 мм. Наноситься валиком або іншим інструментом. Може наноситись розпилювачем. Штукатурка призначена для використання усередині та зовні будівель. Виготовляється чотирьох кольорів. Може бути пофарбованою мінеральними фарбами. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста. Штукатурка сіра СТ 37 – ґрунтовочна цементно-вапняна штукатурка під тонкошарові декоративні штукатурки. Призначена для вирівнювання стін, заповнення порожнин, гладенького затирання, використання усередині та зовні будівель. Штукатурка є екологічно чистою. Штукатурка декоративна СТ 39 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки для стін і стелі. Не містить крупних зерен. Штукатурка надає необмежені можливості для одержання різноманітних фактур в залежності від використовуваного інструменту (валик, щітка, кельма і т.ін.), приховує дрібні тріщини на основі, може бути пофарбованою. Призначається тільки для внутрішніх приміщень. Паропрониклива, стійка до стирання, екологічно чиста.

Штукатурка смоляна декоративна біла СТ 68 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 2,5 мм. Отримує “короїдну” фактуру при затиранні терткою. Призначається для використання на традиційні штукатурки або на розчин Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом “легкий-мокрий”, для використання усередині та зовні будівель. Штукатурка є екологічно чистою. Штукатурка смоляна декоративна кольорова СТ 68 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 2,5 мм. Утворює “короїдну” фактуру при затиранні терткою. Штукатурка призначена для використання як традиційної штукатурки або на розчині Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом “легкий-мокрий”, усередині та зовні будівель. Виготовляється тридцяти шести кольорів. Штукатурка є екологічно чистою. Штукатурка смоляна структурна біла СТ 69 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 0,8 мм. Штукатурка призначена для оброблення різними інструментами або нанесення розпилювачем. Її також можна затирати терткою “гострим” способом. Використовується як традиційна штукатурка або на розчині Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом “легкий-мокрий”, усередині та зовні будівель. Штукатурка є екологічно чистою.

Штукатурка смоляна структурна кольорова СТ 69 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 0,8 мм. Штукатурка призначена для оброблення різними інструментами або нанесення розпилювачем. Її також можна затирати терткою “гострим” способом. Використовується як традиційна штукатурка або на розчині Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом “легкий-мокрий”, усередині та зовні будівель. Виготовляється тридцяти шести кольорів. Штукатурка є екологічно чистою. Суміш VWS СТ 85 – еластичний розчин з дуже добрим зчепленням з тримальною основою та з пінополістиролом. Використовується для утеплення будівель методом “легкий-мокрий” шляхом приклеювання пінополістирольних плит і виконання на них тонкошарової штукатурки, яка армована сіткою із скляного волокна. Розчин паропроникний повинен бути покритий прошарком тонкошарової штукатурки або фасадної фарби. Суміш є екологічно чистою. Штукатурка VWS СТ 89 – мінеральний розчин для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Використовується для оброблення валиком або іншими інструментами, може бути також нанесений розпилювачем. Використовується з розчином Ceresit СТ 85 при методі утеплення будівель Ceresit способом “мокре на мокре” або на традиційну штукатурку. Розчин характеризується підвищеним зчепленням і міцністю, має білий колір, є екологічно чистим. Штукатурка структурна СТ 137 – тонкошарова декоративна штукатурка білого кольору для використання усередині та зовні будівель, яка дозволяє формувати “кам’яну” фактуру і має зерна товщиною 1,5 мм. Використовується для виконання тонкошарової штукатурки на таких основах, як бетон, традиційна штукатурка та гіпсова основа, і така, наприклад, як гіпсокартон і т.ін. Може використовуватись як декоративний шар в системах утеплення з використанням як пінополістиролу, так і мінеральної вати методом “легкий-мокрий”.

 Штукатурка структурна СТ 137 – тонкошарова декоративна штукатурка білого кольору для використання усередині та зовні будівель, дозволяє формувати “кам’яну” фактуру, має зерна товщиною 2,5 мм. Використовується для виконання тонкошарової штукатурки на таких основах, як бетон, традиційна штукатурка та гіпсова основа, така, наприклад, як гіпсокартон і т.ін. Може використовуватись як декоративний шар в системах утеплення з використанням як пінополістиролу, так і мінеральної вати методом “легкий-мокрий”. У зарубіжній практиці будівництва (Німеччина, Польща, Італія та ін.) використовуються й інші високоякісні сухі полімермінеральні суміші для штукатурних робіт. Розглянемо деякі з них.

Штукатурка універсальна для внутрішніх робіт “Ротбанд” (Rotband-Haftputzgips) – одношарова адгезійна (яка зчіплюється) штукатурка на гіпсовій основі, яка найкраще підходить для оштукатурювання вручну стін і стелі та призначена для нанесення на звичайні тверді основи (цегла, бетон, гіпсові блоки, ГКЛ і т.ін.) усередині приміщення. Штукатурка “Ротбанд” випускається у мішках по 30 кг. Для приготування штукатурного розчину необхідно мішок штукатурки “Ротбанд” засипати у 20 л чистої води і розмішати, без будь-яких домішок, до кашоподібного стану, не допускаючи виникнення грудок. Оштукатурювання поверхонь можна починати через 20 хвилин після приготування штукатурного розчину. Із одного мішка сухої суміші одержують 38 л штукатурного розчину. Витрата на 1 м 2 поверхні складає 4-8 кг сухої суміші. Тривалість використання штукатурного розчину з моменту замішування суміші складає 60-90 хвилин (в залежності від основи). Штукатурку слід наносити в один шар: середня товщина шару – 10 мм, мінімально допустима – 5 мм. Як виключення штукатурку можна наносити двома шарами: коли перший шар знаходиться ще у м’якому стані необхідно нанести на нього рифлення у вигляді “ластівчиного хвоста” і після його затвердіння нанести другий шар. Після початку зчеплення слід змочити поверхню, ущільнити її і вирівняти. Висихання нанесеної штукатурки можна прискорити, забезпечивши хорошу вентиляцію приміщення. Мішки із штукатуркою слід зберігати в сухому місці на дерев’яному настилі. Пошкоджені мішки слід використовувати в першу чергу. Термін зберігання штукатурної суміші – не більший 3 місяців. Штукатурка “Гольдбанд” (Goldband Neu) – це добре адаптувальна, високоякісна штукатурка для будь-яких стінових поверхонь усередині приміщення (кухні і ванної включно). Використовується для одношарового оштукатурювання ручним способом усіх шорстких основ, рифлених або затвердлих наметів із будь-яких штукатурок, цегляного мурування і пінобетону. Для приготування штукатурного розчину “Гольдбанд” необхідно 10 кг сухої суміші висипати в ємність із 7 л чистої води, а потім за допомогою міксерної насадки до електродрелю перемішати до стану безгрудкової однорідної маси. Тривалість роботи з розчином приблизно 1-1,5 години. Для замішування штукатурного розчину слід використовувати чисті ємності і інструменти, тому що у протилежному випадку тривалість життєздатності розчину скорочується. Через 20 хвилин після замішування готовий розчин рівномірно розподіляється кельмою на заґрунтованій основі. Товщина шару в середньому повинна бути рівною 1 см, але не меншою 5 мм. Якщо, винятково, поверхні потрібно оштукатурити двома шарами, то перший шар ще у м’якому стані необхідно покрити рифленням у вигляді “ластівчиного хвоста”, а другий шар нанести після затвердіння першого. Для поверхонь, що призначені для облицювання кахельною плиткою, мінімальною приймається товщина штукатурки, що рівна 10 мм. Оштукатурювання пінополістирольної поверхні виконується двома шарами з розподіленням шарів склосіткою. Роботи необхідно виконувати при температурі повітря не нижчій -5ºС. Для швидкого висихання штукатурки необхідна добра вентиляція приміщення. Наступні роботи дозволяється виконувати тільки після повного висихання штукатурки. Сухі суміші “Гольдбанд” випускаються у мішках по 30 кг. Їх необхідно зберігати в сухому приміщенні – не більше 6 місяців.

Штукатурка мінеральна рельєфна “Рустикпутц-Мінерал” (Rustikputz-Mineral) – біла мінеральна з цементним вмістом штукатурка з розмірами зерен 2,8 мм. Слугує для декоративного покриття як в інтер’єрі, так і для стійкого до атмосферних впливів дуже якісного фасадного покриття. Поверхня штукатурки може бути пофарбованою мінеральними, дисперсійними та дисперсійно-силікатними фарбами. Перед оштукатурюванням усі поверхні повинні попередньо покриватись мінеральною штукатурною ґрунтовкою “Путцгрунд-Мінерал”. Якщо для оштукатурювання призначені крейдові і піщані основи, то вони повинні бути укріпленними глибокою ґрунтовкою “Тіфенгрунд”. Водостійкі фарбові покриття поверхонь, які підлягають оштукатурюванню, перед нанесенням на них глибокої ґрунтовки повинні бути очищеними від фарби та пилу. Для приготування штукатурного розчину 20 кг сухої штукатурки “Рустикпутц Мінерал” потрібно розмішати роторною мішалкою з 4 л чистої води в чистій ємності до щільної безгрудкової маси. Отриману суміш слід витримати (для її набухання) протягом 10 хвилин, після чого знову перемішати. Отриманий заміс необхідно використати за 1,5 години. У разі розшарування суміші, що залишена в ємності, її необхідно перед використанням знову енергійно перемішати. Витрата суміші складає 2,5 кг/м² . Працювати слід при температурі повітря не нижчій +5°С. Штукатурна суміш “Рустикпутц-Мінерал” випускається у відрах по 10 і 20 кг. Термін зберігання суміші – 6 міс. Штукатурка мінеральна під валик “Роллпутц-Мінерал” (Rollputz-Mineral) являє собою білу штукатурну суміш особливої якості для накатування валиком і формування кельмою. Ця штукатурка придатна для робіт в інтер’єрах, а також для оштукатурювання фасадів. Вона є паро- і повітряпроникненим природним продуктом, що сприяє формуванню здорового мікроклімату в приміщеннях. Може фарбуватися мінеральними дисперсійними і дисперсійно-силікатними фарбами. Підготовлену для оштукатурювання поверхню ґрунтують мінеральною штукатурною ґрунтовкою “Путцгрунд-Мінерал”. Крейдяні і піщані основи, що підлягають оштукатурюванню, слід укріпити глибокою ґрунтовкою “Тіфенгрунд”, що не вміщує розчинників. Старі гіпсокартонні листи або дерев’яні основи слід ґрунтувати готовою до використання штукатурною ґрунтовкою “Путцгрунд”. Водостійкі фарбові покриття слід зачистити і, після видалення з поверхні основи пилу, покрити глибокою ґрунтовкою “Тіфенгрунд”. На пінобетонних основах перед їх покриттям штукатуркою під валик “Роллпутц-Мінерал” є необхідним нанести перший штукатурний шар: в інтер’єрах – штукатуркою “Ротбанд”, зовні – адгезійною штукатуркою “Хафтпутц-Ауссен” (Haftputz-Aussen). Для приготування штукатурного розчину “Роллпутц-Мінерал” необхідно 20 кг штукатурної суміші розмішати з 4,8 л чистої води, що налита в чисту ємність, до густої безгрудкової маси (використовувати роторну мішалку). Отриманий штукатурний розчин необхідно залишити на 10 хвилин для набухання, а потім його слід знову перемішати. Готовий штукатурний розчин необхідно використати за 1,5 години. Витрати штукатурки повинні бути не меншими 2 кг/м² . Штукатурка “Роллпутц-Мінерал” випускається у відрах по 20 кг. Зберігати її слід у сухому приміщенні, термін зберігання – 6 місяців. Штукатурка “Хафтпутц-Ауссен” являє собою суху суміш, що придатна до застосування після розведення її водою. Призначається для одношарового нанесення зовні і усередині будівель. Вона є надійною підосновою для будь-яких покриттів, в тому числі із синтетичних полімерних смол. Її також використовують в якості зовнішнього покриття на попередньо нанесений шар іншої штукатурки. Штукатурку “ХафтпутцАуссен” можна з успіхом використовувати для одношарового покриття стін і стелі із гігроскопічних бетонів з гладенькою поверхнею. Вона особливо підходить для використання в приміщеннях з підвищеною вологістю (підвали, пральні, ванни і т.ін.), але її не слід використовувати для зовнішніх стін, що розташовані нижче денної поверхні. Її також не слід використовувати для покриття пофарбованих поверхонь, 90 поверхонь гіпсових панелей і блоків або вапняних основ. Не можна використовувати штукатурку “Хафтпутц-Ауссен” разом із іншими розчинами, домішками і наповнювачами. Штукатурний розчин “Хафтпутц-Ауссен” готується перемішуванням 25 кг сухої суміші і 4-5 л чистої води, що налита в чисту ємність, до утворення однорідної безгрудкової маси. Приготовлений розчин придатний для використання протягом 1-3 год. в залежності від погодних умов. Із 25 кг сухої суміші виходить біля 17 л готового штукатурного розчину. При товщині шару, що наноситься, яка дорівнює 8 мм, однієї упаковки (25 кг) достатньо для оштукатурювання 2 м 2 поверхні. Роботу слід виконувати при температурі не меншій +5ºС. Пакети із сухою сумішшю необхідно зберігати в сухому приміщенні та оберігати від вологості. Штукатурка структурна “Діамант”(Diamant) являє собою суху мінеральну, зернисту (2,8 мм) затиральну суміш, що застосовується для отримання штукатурного розчину, який використовується для опорядження приміщень і фасадів. Основами під штукатурку “Діамант” є бетонні, цементні, вапняноцементні, гіпсові, дерев’яні і гіпсокартонні поверхні. Її також використовують для отримання погодостійкого декоративного покриття.

Поверхні, що оштукатурюються, повинні бути заґрунтованими ґрунтовкою “Путцгрунд” або мінеральною штукатурною ґрунтовкою “Путцгрунд-Мінерал”. Крейдяні або піщані підоснови повинні бути попередньо укріплені глибокою ґрунтовкою “Тіфенгрунд”. Водостійкі фарбові покриття і пил необхідно зняти, після чого укріпити поверхню штукатурною ґрунтовкою. На пінобетонних основах є необхідним нанесення першого шару: в приміщеннях – штукатурки “Ротбанд”, на фасадах – зовнішньої адгезійної штукатурки “Хафтпутц-Ауссен”. Дерев’яні основи і гіпсокартонні листи слід ґрунтувати штукатурною ґрунтовкою “Путцгрунд”. Для приготування штукатурного розчину “Діамант” необхідно 25 кг сухої суміші перемішати з 5 л чистої води в пастоподібну безгрудкову масу (для розведення використовувати чисту ємність і роторну мішалку), витримати близько 10 хвилин для набухання і ще раз енергійно перемішати. Тривалість роботи з розчином близько 1,5 години. На 1м 2 оштукатурюваної поверхні потрібно біля 3 кг сухої суміші. Одного мішка сухої суміші масою 25 кг вистачає приблизно на 8 м 2 поверхні. Роботи слід виконувати при температурі не нижчій +5ºС. Для запобігання зміни кольору поверхні, що оштукатурена, слід використовувати штукатурку із однієї партії (див. штемпель на упаковці). Після висихання отримується природний білий колір оштукатуреної поверхні. Штукатурку можна покривати мінеральною, дисперсійно-силікатною або дисперсійною фарбою. Мішки із сухою сумішшю слід зберігати в сухому місці протягом одного року. Санувальна штукатурка “Грюнбанд” (Sanierputz Grunband) являє собою суху суміш з мінерального негорючого легкого наповнювача “Суперліт” з гідравлічними зв’язками. Після додавання води легкий розчин придатний до використання. Ця штукатурка призначається для покращення теплоізоляції стінових огороджень. Крім того, наповнювач “Перліт” що входить до складу сухої суміші, покращує звукоізоляцію стін і робить легким штукатурний розчин (30 л важать 11 кг). Із 30 кг сухої суміші отримують 28 л штукатурного розчину. Для приготування штукатурного розчину суху суміш висипають у чисту посудину і додають до неї 9-11 л води (в залежності від потрібної консистенції). Суміш перемішується мішалкою або вручну кельмою до густої, однорідної маси, причому замішаний розчин не повинен сповзати з кельми. Тривалість використання розчину не повинна бути більшою 2 годин. Перед нанесенням штукатурки обштукатурювану поверхню необхідно зволожити і накидати на неї штукатурний розчин. Нерівності на шарі штукатурки, що нанесений, слід розгладити кельмою, а потім усю поверхню розгладити алюмінієвою гладилкою. Товщина шару штукатурки повинна бути не меншою 1 см. Одного мішка сухої суміші “Грюнбанд” вистачає на 2,5 м 2 штукатурки товщиною 1 см. Роботи слід виконувати при температурі повітря не меншій +5ºС. Оскільки суха суміш вміщує цемент, то зберігати її слід в сухому місці. Термін зберігання – 1 рік. Штукатурка машинна МП 75 Г/Ф (Gips-Kalk-Putz MP 75 G/F) – одношарова штукатурка для стін і стелі, наноситься, як правило, за допомогою штукатурних машин, що безперервно працюють (наприклад, PFT G4), на усі тверді основи під штукатурку (бетон, цегла і т.ін.). Основа під штукатурку повинна бути сухою і не замерзлою, очищеною від пилу і вивітрюваних частинок. Усі великі нерівності на оштукатурюваній поверхні повинні бути видаленими. В залежності від ступеня вологопоглинання оштукатурюваних основ їх слід заґрунтувати: гігроскопічні – ґрунтовкою “Тіфенгрунд”, ті, що погано поглинають вологу – ґрунтовкою “Бетонконтакт”. При опорядженні фасадів декоративними штукатурками перед їх нанесенням міцні бетонні або полімерцементні основи потрібно зволожувати, а цегляні та цементно-піщані – просочити ґрунтовками на основі синтетичних смол і модифікувальних домішок. Поверхні конструкцій, що підлягають обштукатурюванню, мають бути підготовленими для цього покриття. Ґрунтовки наносять на суху основу щіткою або валиком. Тривалість висихання ґрунтовки залежить від температури й вологості навколишнього повітря і становить 3-6 годин. Для надання поверхні однотонної структури слід застосовувати фарбні ґрунтовки. Сухі штукатурні суміші змішують з водою безпосередньо перед нанесенням розчину. Для перемішування застосовують електродриль з насадкою. Суміш перемішують до одержання однорідної пастоподібної маси. На зволожені або прогрунтовані поверхні штукатурні розчинові суміші потрібно наносити шпателем або терткою із нержавіючої сталі. Наносяться вони на основу суцільним шаром товщиною 1,5-5 мм в залежності від марки. У разі перерви в роботі потрібно вздовж смуги, де планується закінчення роботи, приклеїти липку стрічку, нанести на неї штукатурку і надати їй бажаної структури, потім стрічку видалити разом із залишками свіжої штукатурки. По можливості, слід уникати горизонтальних швів. Після нанесення штукатурної розчинової суміші, в момент початкового тужавлення (5-30 хв.) потрібно сформувати фактуру штукатурного покриття. У цей час розчинова суміш не прилипає і не тягнеться за інструментом (шпателем, щіткою, терткою, валиком і т.ін.). Виконуючи фасадні опоряджувальні роботи, слід уникати укладання штукатурної розчинової суміші під час дощу та на дуже нагріті поверхні. Свіже фасадне покриття на основі штукатурного розчину, що приготовлений із сухих сумішей, потрібно протягом 3 діб захищати від опадів, а також від надмірного висихання.

4. ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ

 Технологія виконання штукатурних робіт полягає в послідовному виконанні таких операцій:

 підготування поверхні (зрубування напливів розчину, очищення);

 змочування поверхні; механізоване нанесення шарів набризку та ґрунту з розрівнюванням останнього; механізоване нанесення накривального шару;

 затирання його, нанесення штукатурки на лутки й одвірки; розрізання рустів (швів між панелями перекриттів на стелі).

Штукатурка, як монолітне покриття будівельних конструкцій, призначається для створення рівних, гладеньких або спеціально оброблених рельєфних поверхонь, захищення конструкцій від атмосферних опадів, протипожежного захисту, поліпшення теплотехнічних, звукоізоляційних та інших властивостей (створення відповідної повітронепроникності стін і захищення конструкцій від впливу агресивних середовищ в той час, коли інші способи недоцільні), створення необхідних санітарно-гігієнічних і естетичних умов в інтер’єрах будівель і споруд та в зовнішньому опорядженні поверхонь. Штукатурка наноситься на кам’яні, дерев’яні, бетонні, саманні, глинобитні та інші поверхні. Виходячи з призначення і, в залежності від властивостей складових розчинів та виду обробки поверхні, штукатурні покриття наносяться: – звичайні – для опорядження внутрішніх поверхонь стін житлових і громадських будівель, приміщення яких експлуатуються в нормальних температурно-вологісних умовах. Виконуються цементними, вапняними, глиняними, вапняно-гіпсовими та іншими розчинами. Поверхні, що поштукатурені звичайними розчинами, фарбуються водяними або неводяними малярними сумішами, обклеюються шпалерами;

– декоративні – для опорядження фасадів, а також поверхонь (внутрішніх) будівель громадського призначення (холи, вестибюлі і т.ін.). Виконуються кольоровими розчинами до складу яких входить кам’яний дрібняк, скло, слюда або інші декоративні заповнювачі. Поштукатурені поверхні можуть бути гладенькими, мати характерну структуру або імітувати декоративний природний камінь;

– спеціальні – для виконання захисних функцій: гідроізоляції (водонепроникні, водовідштовхувальні), теплоізоляції, акустики, хімічної стійкості, рентгенозахисту, торкрет-штукатурки.

Звичайні штукатурки залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження поділяються на такі три категорії якості: проста, поліпшена і високоякісна. Просту штукатурку “під сокіл” рекомендується застосовувати в тимчасових, підвальних, складських та інших нежитлових будівлях, а також в підсобних приміщеннях громадських і промислових будівель. Вона складається з двох шарів розчину – набризку і ґрунту, що мають загальну товщину 12 мм. Поверхню шарів розрівнюють за допомогою сокола без подальшого оброблення іншими інструментами. Поліпшену штукатурку “під правило” рекомендується застосовувати в житлових, деяких лікарняних, шкільних та інших громадських будівлях масового будівництва. Вона складається з трьох шарів – набризку, ґрунту і накривки, що мають загальну товщину 15 мм. Високоякісну “маячну” штукатурку застосовують для опорядження театрів, палаців культури, залізничних станцій, міських готелів, музеїв, унікальних споруд, деяких багатоповерхових житлових будівель, що зводяться за індивідуальними проектами та інших капітальних будівель І класу. Цей вид штукатурки – багатошаровий: набризк, два шари ґрунту і накривка, що має загальну товщину 20 мм. Поверхня ґрунту розрівнюється по маяках, поверхня накривального шару затирається терткою. При влаштуванні звичайної штукатурки і нанесенні штукатурного розчину форсункою пневморозпилюванням дозволяється наносити одношарове штукатурне покриття товщиною до 10 мм, але тільки за умови, що виконана попередня підготовка і вирівнювання нерівностей на поверхні стін штукатурним розчином.

Нанесений штукатурний розчин розрівнюється і загладжується правилами і напівтертками. Штукатурний розчин накидають кількома шарами, причому кожний новий шар слід наносити після того, як почне тужавіти попередній. Як правило, штукатурне покриття складається з трьох шарів: набризк, ґрунт, накривка. Влаштовують також одношарове штукатурне покриття, яке наноситься за один прийом на проектну товщину (15...20 мм). Лицьовий шар штукатурки обробляють у пластичному, напівпластичному або твердому стані. Штукатурний процес складається з підготовчих і основних операцій.

Підготовчі операції включають в свій склад: установку риштувань і подмостей, приведення в робочу готовність агрегатів для виготовлення, підготовки і подачі розчинів до робочих місць; підготовку основи – виявлення ділянок поверхонь, що мають відхилення по вертикалі і горизонталі, усунення виявлених недоліків і надання поверхні необхідної фактури для зчеплення з штукатуркою. При обштукатурюванні дерев’яних поверхонь їх оббивають матами з дранки. Штукатурні розчини, як правило, готують централізовано на розчиннобетонних заводах і вузлах, а в окремих випадках – на приоб’єктних розчинозмішувальних установках. Переробку розчину, приготованого централізовано і доставленого на будівельний майданчик авторозчиновозами або автомобілями-самоскидами, забезпечують мобільними штукатурними станціями. Вони призначені для прийому, збудження (після транспортних операцій) і проціджування товарного штукатурного розчину, а також для подачі його до робочих місць за допомогою розчинонасоса. Штукатурні станції, призначені для приготування розчинів на будівельних майданчиках, оснащені розчинозмішувачами, а станції для приймання готового розчину – приймальним бункером. Подача розчину до робочих місць здійснюється за допомогою розчинонасосів, що встановлюються на штукатурних станціях.

Основні операції полягають в нанесенні і обробці шарів штукатурки. Залежно від призначення приміщень і матеріалу основи, на яку наносять штукатурку, застосовують різні види розчинів. Бетонні поверхні штукатурять цементно-піщаними (склад за об’ємом 1:4) або складним цементно-вапнянопіщаним (склад 1:1:8) розчинами; цегляні поверхні – вапняно-піщаними (склад 1:3). Для штукатурення стель і дерев’яних стін застосовують розчини з добавкою гіпсу. Для стін приміщень з підвищеною вологістю використовують цементно-піщані розчини. Як заповнювач в розчинах для звичайних штукатурок застосовують річковий пісок; для спеціальних – крім нього або натомість вводять шлакові, керамзитові і інші легкі піски, а також повсть або пачоси як армуючі добавки; для декоративних – використовують промиті гірські піски, мармурову і гранітну крихту, слюду, піски, цеглині та гравійні, подрібнене скло. В даний час все більш широке застосування знаходять готові сухі гіпсові штукатурні суміші (гіпс, пісок і полімерні добавки), які розчиняють водою, безпосередньо при нанесенні.

Технологія виконання штукатурних робіт, включає підготовлення поверхні, нанесення штукатурних шарів, штукатурення елементів віконних та дверних прорізів і штукатурення архітектурних деталей. Структура технологічних операцій штукатурення внутрішніх поверхонь і послідовність їх виконання наведені в табл. 3.13.

Таблиця 3.13.

Структура технологічних операцій штукатурення внутрішніх поверхонь і послідовність їх виконання

Технологічні операції	Категорія штукатурки
	проста	поліпшена	високоякісна
Підготовлення поверхні під штукатурку	+	+	+
Провішування поверхні	+	+	+
Установлення маяків	-	-	+
Змочування поверхні*	+	+	+
Нанесення набризку	+	+	+
Технологічна перерва	+	+	+
Нанесення ґрунту	+	+	+
Розрівнювання нанесеного ґрунту	+	+	+
Технологічна перерва	+	+	+
Нанесення ґрунту (другий шар)	-	-	+
Розрівнювання нанесеного ґрунту (другого шару)	-	-	+
Технологічна перерва	-	-	+
Оброблення кутів	-	-	+
Виконання рустів на стелі	+	+	+
Нанесення накривального шару	-	+	+
Затирання накривального шару	+	+	+
Опорядження одвірків і заглушин	+	+	+

 

 *Операція виконується влітку при температурі повітря вищій +23ºС.  При підготовленні цегляних, бетонних, кам’яних та інших конструкцій перед оштукатурюванням основу потрібно очищати від залишків розчину, напливів, масляних плям, закоптілостей. Гладенькі поверхні належить насікти троянкою, зубилом, утворюючи на них похилі борозни глибиною 3-5 мм на відстані 50-80 мм одна від одної. Насікати поверхні дозволяється тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом. Підготовлення поверхонь необхідно виконувати для хорошого зчеплення з нею штукатурного шару. Якщо підготовка виконана незадовільно, то штукатурка передчасно руйнується: ділянки штукатурки відокремлюються у місцях незадовільного зчеплення. Підготовлення до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхні шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висоли і, при потребі, вирівняти її. Використовують для цього щітки, скребачки, бучарду, зубило і молоток. На гладеньких бетонних поверхнях необхідно виконати насічку. Забруднені місця очищують скребачками, щіткою або вирубують. Запилені місця обмітають і промивають водою. На цегляних стінах, якщо мурування виконане впустошовку, шорсткості поверхні вистачає. Мурування з повним заповненням швів обробляють за допомогою зубила і молотка. Шви у муруванні вирубують зубилом на глибину не меншу 10 мм. Після насікання поверхню потрібно очистити від пилу щітками або за допомогою стисненого повітря і змочити водою (якщо температура повітря вища + 23ºС).

Для кращого зчеплення дерев’яної поверхні з штукатурним шаром її слід оббити дранкою, очеретом або вербовими лозинами. До початку роботи ці матеріали потрібно відсортувати за розмірами і якістю. Дранка – це тонкі дерев’яні рейки. Розрізняють простильну (нижню) і вихідну (верхню) дранки (рис. 3.1). Спочатку на поверхні набивають простильні ряди, розміщуючи рейки під кутом 450 по відношенню до підлоги. На простильні ряди також під кутом набивають вихідну дранку. Товщина простильного шару повинна бути достатньою для проникнення розчину між вихідною дранкою і оштукатурюваною поверхнею. Це потрібно для надійного їх зчеплення.

На улаштування вихідної дранки використовують рівніші рейки, ніж на простильну. Проте краще використовувати не штучну дранку, а набивати готові щити. Стики дранки для уникнення потовщень слід виконати впритул. Відстань між окремими драницями повинна бути: для горизонтальних поверхонь – не більшою 45 мм, для вертикальних – не більшою 55 мм; підбивати дранку рекомендується штукатурними цвяхами довжиною 30-40 мм. Цвяхи забиваються через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ним. На опоряджувальні поверхні штукатурні покриття наносяться шарами.

Перший шар – набризк – призначений для з’єднання штукатурки з основою заповненням порожнин і тріщин оброблюваної поверхні. Набризк виконують розчином рідкої консистенції.

Другий шар – ґрунт – слугує для вирівнювання поверхні густішим розчином та отримання потрібної товщини штукатурки. Ґрунт можна наносити декількома шарами товщиною не більшою 7 мм кожний.

 Останній, верхній шар – накривку – наносять рідким розчином на дрібному піску для утворення загладженого та ущільненого опоряджувального шару товщиною біля 2 мм. Середня сумарна товщина усіх шарів простої штукатурки – до 12 мм, поліпшеної – до 15 мм, високоякісної – до 20 мм. Наносити штукатурні шари (набризк, ґрунт) при малих обсягах робіт та у важкодоступних місцях дозволяється вручну ковшем або кельмою, а при великих обсягах – механізованим способом – форсункою.

При нанесенні штукатурних шарів потрібно враховувати такі вимоги: вапняногіпсові, вапняно-цементні і цементні розчини дозволяється наносити після твердіння попереднього шару. Свіжовлаштовану штукатурку потрібно захищати від замокання, замерзання, пересушення, ударів і струсу. Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин. Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.

Якщо потрібно нанести великий шар штукатурки, на поверхню набивають цвяхи і обплітають їх дротом. Цвяхи можна забивати в будь-якому порядку. Використовують при цьому цвяхи довжиною не меншою подвійної товщини шару штукатурки. Головка забитого цвяха повинна бути дещо нижчою від шару штукатурки, який наносять. Після того як марками чи маяками намічена товщина штукатурного шару, набиті цвяхи обплітають дротом. Замість плетення по цвяхах можна використовувати металеву сітку з отворами середньої величини. Під сітку в ряді випадків підкладають рейки або дранку. Це роблять для одержання зазору між сіткою і поверхнею. Металеві конструкції, які підлягають оштукатурюванню, спочатку фарбують олійними фарбами, потім обплітають дротом або металевою сіткою і після цього оштукатурюють. Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем. Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні за допомогою марок (при поліпшеній) або маяків (при високоякісній штукатурці) (рис. 3.2).

Рис.3.1.Набивна дранка на поверхню                               Рис.3.2.Схема провішування стін:

                                                                                          1-цвях; 2-марка; 3-маячні смуги; 4-висок

Після закінчення усіх робіт по підготовленню поверхонь притупають до нанесення штукатурного накиду. При зведенні великих об’єктів будівельними організаціями штукатурний накид наносять механізованим способом за допомогою форсунки. У форсунці струмінь розчину розпилюється на дрібні частинки, які у вигляді факела викидаються з насадки (рис. 3.3). Розчинонасос за 1 годину може перекачати до 3 м 3 штукатурного розчину. При цьому за зміну можна нанести штукатурний розчин одним шаром на площу до 900 м².

При невеликих обсягах робіт, наприклад в індивідуальному й сільському будівництві, нанесення штукатурного розчину виконують вручну. Технологічна послідовність виконання операцій при ручному й механізованому нанесенні співпадає, однак самі операції виконують на основі різних прийомів і технічних засобів. При немеханізованому (ручному) способі нанесення розчин накидають чи намазують. Проте при обох способах перший шар, який називається набризком, накидають. Це пов’язано з тим, що намазувати можна лише досить густі розчини. Для набризку ж використовують рідкі розчини. Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які наносять окремо – ґрунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.

Набризк накидається шаром 3...9 мм на попередньо зволожені стіни. Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий розчин набризку затікає у порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюваною поверхнею. Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами накидають на оштукатурювану поверхню (рис. 3.4). При цьому роблять різкий рух кистю руки. Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину. Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не розрівнюють, а тільки видаляють частини розчину, що звисають. Винятком є випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по бетону). Після того як набризк висохне і поверхня побіліє, приступають до нанесення грунту. Його наносять кельмою із сокола або ковшем з ящика. Для грунту використовують густіший розчин, ніж для набризку. Ґрунт слугує основним шаром штукатурного накиду. Він вирівнює оштукатурювану поверхню й утворює основну товщину штукатурки. Якщо товщина штукатурки велика, ґрунт наносять кількома шарами. При цьому товщина кожного шару не повинна перевищувати 15...20 мм, оскільки товстіші шари сповзають. Нанесений ґрунт розрівнюють півтерткою, яку притискують до поверхні і рухають по стіні горизонтально, а потім знизу догори (рис. 3.5, а, б). До лузг (внутрішніх кутів) розчин наносять ковшем, а розрівнюють лузговим правилом (рис. 3.5, в). На усенках (зовнішніх кутах) нанесений розчин розрівнюють усеночним правилом.

Рис. 3.3. Нанесення штукатурного накиду механізованим способом: 1 – штукатурний накид; 2 – факел розчину; 3 – шланг від розчинонасоса

Рис. 3.4. Нанесення набризку вручну на поверхню віконного прорізу із сокола

Рис. 3.5. Розрівнювання шару ґрунту півтерткою: а – рух у горизонтальному напрямку; б – рух у вертикальному напрямку; в – розрівнювання у внутрішньому куті

 

Необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб перший шар ґрунту, як і набризк, наносився суцільним шаром без пропусків. Це забезпечить добре зчеплення всього шару штукатурки з поверхнею. При накиданні розчину з використанням сокола і кельми виконують кілька операцій. З ящика розчин набирають кельмою на сокіл і підносять сокіл до місця накидання на стінку. Порції розчину беруть кельмою із сокола і накидають на оштукатурювану поверхню. Сокіл при цьому тримають у лівій, а кельму – у правій руці. При накиданні порції розчину роблять різкий рух кистю руки з різкою зупинкою. Розчин не повинен розбризкуватись. Необхідно, щоб він лягав на поверхню рівномірними порціями. Набирають кельмою порції розчину від краю сокола до його середини. Тримають сокіл злегка нахиленим до стіни. Накидання розчину кельмою з сокола потребує певних навичок, які можна досягти тренуванням. Під час намазування розчину сокіл приставляють в горизонтальному положенні одним боком впритул до поверхні стіни. Затилком кельми швидкими рухами порції розчину зсовують із сокола і намазують на поверхню. Мазки розчину можуть бути горизонтальними і вертикальними. При намазуванні на стелю сокіл тримають під місцем роботи. Але розчин не зсовують, а набирають затилком кельми. Подальше намазування на поверхню стелі виконують аналогічно. При намазуванні проміжного шару ґрунту йому надають деякої шорсткості. Це необхідно для забезпечення зчеплення з наступними шарами. Накривка – третій шар штукатурного накиду. Накривку наносять після того, як ґрунт повністю просохне. Виконують накривку з рідкого розчину, що проціджений через сітку. Проціджування необхідне для видалення великих частинок, які можуть зіпсувати поверхню при загладжуванні. Товщина накривки звичайно становить 2...4 мм і залежить від того, якої товщини вирівняний ґрунт. Накривка вирівнює поверхню ґрунту, утворюючи гладенький шар розчину, який можна легко затерти.

Накривальний шар наноситься при механізованому оштукатурюванні форсункою, а при ручному – ковшем або кельмою із сокола. Перед нанесенням розчин потрібно процідити через сітку з чарункою 1х1 мм.

Свіжонанесений накривальний шар розрівнюється і загладжується сталевою гладилкою. Як тільки накривка починає твердіти, її потрібно затирати дерев’яною терткою (електричними затиральними машинками), змочуючи, в разі потреби, поверхню водою. Затирання виконують круговими рухами тертки, а потім урозгін. Виконуючи затирання, намагаються отримати поверхню без виступів і впадин. Якщо розчин встиг підсохнути, поверхню перед затиранням змочують водою, розбризкуючи її щіткою. При затиранні окремі випуклості розчину зрізуються. Рухаючись по штукатурці, полотно тертки переміщує розчин по поверхні, яку затирають, заповнюючи ним окремі угнутості і одночасно ущільнюючи розчин. У місцях випуклостей на штукатурці натискання на тертку посилюють, а на угнутостях – послаблюють. Розчин, який зрізується терткою, використовують для підмазування пропусків і раковин. Затирання при великих обсягах робіт можна виконувати затиральними машинами (рис. 3.6). Вони обладнані шліфувальним диском. Притискаючи диск до оброблюваної поверхні і переміщуючи його, затирають накривальний шар до зникнення подряпин, раковин, випуклостей. При влаштуванні високоякісної штукатурки шар ґрунту після нанесення розрівнюється правилом, ущільнюється і на ньому продрапуються хвилеподібні горизонтальні борозни глибиною 3-5 мм на відстані 2-3 см одна від одної. Підготовлена таким чином оґрунтована поверхня штукатурки протягом 6-7 днів трохи зволожується 2-3 рази на день. Підготовлений шар витримується не менше 7- 12 днів. Прості прямолінійні архітектурні деталі – карнизи, галтелі, наличники, плінтуси влаштовуються із штукатурного розчину за допомогою спеціальних шаблонів, які протягують по напрямних рейках. Внутрішні гурти виконують із вапняно-гіпсового розчину, який наноситься на поверхню за кілька разів тонкими шарами. Після накидання кожного шару ґрунту 100 шаблон протягують. І так повторюють кілька разів, доки гурт не стане відповідати потрібному профілю. У кутах гурт виконується вручну. Кути і галтелі опоряджуються після нанесення підготувального шару ґрунту. У внутрішніх або зовнішніх кутах розчин розрівнюють фасонними дерев’яними або металевим півкаткеами.

Рис. 3.6. Затирання покривального шару машинами