ТЕМА 4. ОБГРУНТУВАННЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРЯМКІВ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ.

1. Види напрямів рекультивації.

Напрям рекультивації - це відновлення порушених земель для визначеного цільового використання. Розрізняють наступні напрями:

—    сільськогосподарський;

—    лісогосподарський;

—    водогосподарський;

—    рекреаційний;

—     будівельний;

—     санітарно-гігієнічний.

Сільськогосподарська рекультивація здійснюється в районах розвиненого сільського господарства, на великих за площею відвалах чи кар'єрах. Це найдорожчий вид рекультивації, бо до земель, де мають вирощуватися сільськогосподарські культури, ставляться найвищі вимоги. Зокрема, кут нахилу місцевості не може перевищувати 3°.

Лісогосподарська рекультивація проводиться там, де є можливість відновити ділянки лісу з цінними сортами дерев, її вартість і вимоги до агрохімічних характеристик ґрунту нижчі, ніж за сільськогосподарської рекультивації.

Водогосподарська рекультивація стосується здебільшого тих кар'єрів, які після відпрацювання заповнюються ґрунтовими й дощовими водами. Такі штучні озера впорядковуються, в них запускається риба, їхні береги озеленюються тощо.

Рекреаційна (від лат. Recreatio відновлення сил, відпочинок) рекультивація виконується неподалік міст і великих населених пунктів з метою створення зон відпочинку. Здебільшого вона поєднується з водогосподарською й лісогосподарською рекультивацією (озера в кар'єрах упорядковують, на їхніх берегах споруджують пляжі, бази відпочинку, висаджують дерева, кущі й т. д.). Санітарно-гігієнічна рекультивація            здійснюється для консервації порушених земель, припинення шкідливої дії кар'єрів, відвалів на природне середовище (скажімо, аби звалище не забруднювало повітря й підземні води), якщо з             якихось                  причин використання порушених             земель вважається

недоцільним.

Будівельна рекультивація – це підготовка порушених земель під спорудження житлових будинків, спортивних майданчиків, промислових підприємств, складів і т. д. Кар'єри при цьому засипаються відвальними породами, їхні стінки викладаються, підводяться дороги, теплотраси, виконуються меліоративні роботи (дренаж тощо).

Крім того, виділяють таки види рекультивації:

—рекультивація ландшафтів;

—рекультивація повна;

—рекультивація постійна;

—рекультивація тимчасова;

—рекультивація комбінованого напряму.

Напрям рекультивації необхідно обирати до початку гірничих розробок з урахуванням комплексу регіональних фізико-географічних, геологічних та соціально-економічних факторів.

Рекультивація земель має здійснюватися за ландшафтно-екологічними принципами, що передбачають оптимальне співвідношення різних напрямів відновлення порушених територій, створення високопродуктивних ценозів, підвищення і відтворення родючості рекультивованих ґрунтів і запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля.

2. Умови проведення рекультивації земель.

Умови приведення порушених земель у стан, придатний для наступного використання, а також порядок зняття, збереження і подальшого застосування родючого шару ґрунту, встановлюються органами, що надають земельні ділянки в користування і які видають дозвіл на проведення робіт, пов’язаних з порушенням ґрунтового покриву, на основі проектів рекультивації, які одержали позитивний висновок державної екологічної експертизи.

Розробка проектів рекультивації здійснюється на підставі діючих екологічних, санітарно-гігієнічних, будівельних, водогосподарських, лісогосподарських та інших нормативів і стандартів з обліком регіональних природно кліматичних умов та місця розташування порушеної ділянки.

Рекультивація земель зазвичай здійснюється в три етапи.

Перший етап – підготовчий.

 Другий етап – гірничотехнічний.

Третій етап – біологічний.

Т.В. Звонкова (1987) виділяє окрім цих ще два етапи рекультивації – географічний (в процесі підготовчих робіт) та ландшафтний (після біологічних, агротехнічних і фітомеліоративних заходів).

Розробка родючого ґрунту та потенційно-родючих порід, їх транспортування, складування та використання проводиться на підставі технологічних схем за розробленими картограмами.

Терміни проведення рекультивації. Порушені землі приводяться в придатний стан в процесі гірничо видобувних та інших робіт, а також, за можливості, не пізніше чим на протязі року після завершення робіт.

При проведенні вишукувальних робіт рекультивацію проводять в ході проведення робіт, а при неможливості не пізніше чим один місяць після завершення робіт, виключаючи період промерзання ґрунту.

Терміни проведення технічного етапу рекультивації визначаються органами, що виділили землю і дали дозвіл на проведення робіт, пов‘язаних з порушенням ґрунтового покриву, на основі відповідних проектних матеріалів і календарних планів.

При проведенні військових навчань, геологорозвідувальних, пошукових, дослідницьких та інших робіт, не пов'язаних з вилученням земель, терміни рекультивації визначаються за узгодженням із власниками землі, землевласниками, землекористувачами, орендарями.

Рекультивація забруднених нафтою земель проводиться в кілька стадій, терміни проведення яких повинні бути зазначені в проекті. Терміни і стадії рекультивації намічаються відповідно до рівня забруднення, кліматичних умов даної природної зони і стану біогеоценозу.

3. Вимоги до сільськогосподарського напрямку використання рекультивованих земель.

Сільськогосподарська рекультивація передбачає відновлення порушених земель до стану, придатного для вирощування сільськогосподарських культур, створення пасовищ, сіножатей або інших видів аграрного використання. Основною вимогою є забезпечення екологічної безпеки, відновлення родючості ґрунту та отримання стабільної продуктивності земельної ділянки.

До основних вимог належать:

1.       Відновлення ґрунтового покриву. Необхідно сформувати достатньо потужний родючий шар ґрунту або придатної для рослин субстратної маси. За можливості використовують знятий до порушення родючий шар ґрунту.

2.       Формування сприятливих фізичних властивостей. Рекультивований ґрунт повинен мати оптимальну структуру, щільність, водопроникність, вологоємність та достатню аерацію для розвитку кореневої системи.

3.       Відновлення родючості. Потрібно забезпечити достатній вміст органічної речовини, доступних форм азоту, фосфору, калію та інших необхідних елементів. Для цього застосовують органічні добрива, компости, сидерати, меліоранти та інші ґрунтовідновлювальні заходи.

4.       Регулювання реакції ґрунтового середовища. Надмірна кислотність або лужність повинна бути усунена за допомогою відповідних меліоративних заходів, зокрема вапнування або гіпсування.

5.       Відсутність небезпечного забруднення. Землі, призначені для вирощування сільськогосподарської продукції, повинні відповідати встановленим вимогам щодо вмісту важких металів, нафтопродуктів, залишків пестицидів та інших забруднювальних речовин.

6.       Забезпечення протиерозійної стійкості. Поверхня рекультивованої ділянки має бути захищена від водної та вітрової ерозії. Застосовують залуження, посів покривних культур, контурний обробіток, створення лісосмуг та інші протиерозійні заходи.

7.       Відновлення водного режиму. Необхідно запобігати застою води, заболочуванню або надмірному пересушуванню ґрунту. За потреби передбачають дренажні чи зрошувальні системи.

8.       Видалення або ізоляція токсичних порід і матеріалів. Гірські породи, відвали та інші матеріали, які можуть негативно впливати на рослини або забруднювати ґрунт, повинні бути видалені, ізольовані або перекриті відповідним шаром ґрунту.

9.       Підбір культур. На перших етапах доцільно вирощувати невибагливі культури, багаторічні трави та фітомеліоративні рослини, які сприяють накопиченню органічної речовини, закріпленню поверхні та поступовому відновленню ґрунтових процесів.

10.   Моніторинг ефективності рекультивації. Після завершення робіт необхідно контролювати агрохімічні, агрофізичні та екологічні показники ґрунту, а також продуктивність рослинності. Особливо важливим є моніторинг земель, порушених промисловою діяльністю або воєнними діями.

Кінцевим критерієм сільськогосподарської рекультивації є не лише зовнішнє відновлення земельної поверхні, а й формування стійкої ґрунтової системи, безпечної для вирощування продукції та здатної підтримувати продуктивність у довгостроковій перспективі.