ТЕМА 7. ЕРОЗІЯ ГРУНТУ.

1. Поняття про ерозію ґрунту і шкода від неї. Види ерозії та особливості їх прояву.

Ерозія ґрунту — механічне руйнування його кінетичною дією води (удари краплин чи потоки) або повітря (вітер). Назва цього процесу походить від латинського слова erodere — роз’їдання. Руйнування і перенесення розпилених часточок ґрунту вітром ще називають дефляцією.

У природі ці процеси безперервні. Їх інтенсивність зумовлюється різними природними факторами, зокрема кліматом, рельєфом місцевості, властивостями самого ґрунту, наявністю на його поверхні рослинності з її особливостями. Ця нормальна, або геологічна, ерозія, що відбувається в природних умовах (без втручання людини), практично не призводить до такого руйнування ґрунтового покриву, яке випереджало б ґрунтотворні процеси. Тому вона не належить до основних причин утворення еродованих ґрунтів.

Припустимою середньорічною величиною нормальної природної ерозії вважають втрату на дерново-підзолистих ґрунтах 1 т ґрунту з 1 га, світло-сірих і сірих опідзолених — 2, темно-сірих — 3, чорноземах вилугуваних — 5, чорноземах звичайних — 4, чорноземах південних і темно-каштанових ґрунтах — 3 т/га.

У сільськогосподарських агрофітоценозах виникає так звана прискорена (атропогенна) ерозія, яка відбувається під впливом як природних, так і антропогенних факторів, пов’язаних із господарською діяльністю людини. Внаслідок нераціонального використання сільськогосподарських угідь вона відбувається інтенсивніше ґрунтотворних процесів і призводить до утворення еродованих ґрунтів із пониженою родючістю або навіть до виведення значних площ землеробства без належного дотримання ефективних ґрунтозахисних заходів площі еродованих земель швидко зростають. За даними Інституту Укрземпроект, у період з 1961 по 1981 рік їх площа в Україні збільшилась на 16,2 % і досягла на кінець цього періоду 9,28 млн га. І це в той час, коли наукою і практичним досвідом встановлено, що на еродованих ґрунтах урожай сільськогосподарських культур знижується на 20 – 50 % і більше.

За останні 50 років через високий ступінь розораності (81 % всього по Україні, а зокрема в Степу — 83 %, у Лісостепу — 85 % та 69 % у Поліссі) та зростання більш як удвічі площ просапних культур щорічні втрати ґрунту від ерозійних процесів досягли близько 600 млн т, а сумарні щорічні втрати чистого прибутку від недобору врожаю

— понад 15 млрд гривень.

Водна ерозія завдає великої шкоди у районах з пересіченим рельєфом місцевості. За руйнівною дією води на ґрунт розрізняють ерозію від стікання весняних талих вод, краплин дощу, стікання зливових вод та поливної води.

Краплинна ерозія. Під час дощу краплинами розбиваються агрегати ґрунту на його поверхні, в результаті чого утворюються дрібні часточки, що замулюють пори. Як наслідок, зменшується водопроникність ґрунту, посилюється стікання води і змивання нею розпилених ґрунтових фракцій.

Площинною (горизонтальною) ерозією називають більш менш рівномірне змивання ґрунту по всій площині на схилі невеликими струменями талих чи дощових вод. Таке змивання ґрунту може починатися уже на схилах крутизною 1 – 2°. Воно вважається незначним, якщо не перевищує 0,5 т/га, невеликим — 0,5 – 1, середнім — 1 – 5, великим — 5 – 10, дуже великим — понад 10 т/га.

Лінійною (вертикальною, яружною) ерозією називають розмивання ґрунту і навіть підґрунтя концентрованими потоками води. За інтенсивністю її оцінюють так: незначної інтенсивності за середньорічного приросту до 0,5 м, середньої інтенсивності

— 0,5 – 1,0, великої інтенсивності — 1 – 2, дуже великої інтенсивності — 2 – 5, надзвичайно великої інтенсивності — понад 5 м.

Талими водами найбільше змивається і розмивається ґрунт за швидкого танення значного снігового покриву, особливо, коли глибоко промерзлий горизонт відтає зверху, а глибше є замерзлий прошарок, який не пропускає воду в нижчі шари.

Яружна ерозія. Під час зливових дощів агрегати на поверхні ґрунту розбиваються краплинами, а швидко накопичена значна маса води не встигає просочуватись углиб і, стікаючи вниз за схилом, зносить поверхневий шар або, концентруючись у більші потоки, призводить спочатку до утворення невеликих струмкових розмивів та вимоїн, що за подальшого розмивання перетворюються на ярки і яри.

Іригаційна ерозія може виникати і діяти як різновид водної за неправильного застосування зрошення. Її спричинюють поливи сільськогосподарських культур великими нормами, особливо по борознах чи напуском на недостатньо спланованих полях, а також при використанні поливних борозен із нахилом понад 0,05°.

Вітрова ерозія зумовлюється рухом повітря (вітром) над поверхнею ґрунту. Вона починає діяти, коли швидкість цього руху перевищує порогову (близько 3 – 6 м/с на висоті 15 см над поверхнею землі), якщо у поверхневому шарі є розпилені часточки з діаметром до 1 мм та на полі відсутня вегетуюча рослинність чи хоча б рослинні рештки на поверхні ґрунту. Розпилені часточки діаметром до 1 мм, що легко здуваються з поверхні чи видуваються з поверхневого шару ґрунту, називають ерозійно небезпечними. Більші часточки діаметром понад 1 мм називають ґрунтозахисними. Наявність їх у поверхневому шарі понад 50 % маси ґрунту робить його стійким проти вітрової ерозії. Пороговою швидкістю вітру за таких умов вважають 11 – 13 м/с. Тому вітрова ерозія найбільшої шкоди завдає на легких ґрунтах із високим вмістом ерозійно небезпечних часточок діаметром до 1 мм. Вона також може прискорено розвиватись на чорноземних і каштанових ґрунтах, розпилених за інтенсивного їх обробітку.

За інтенсивністю, тривалістю і формою дії на ґрунт вітрову ерозію розрізняють як місцеву (повсякденну), зимове видування та пилові бурі.

Місцева вітрова ерозія виявляється малопомітно, виникаючи уже за швидкості вітру 5 м/с, але досить шкідлива, бо діє систематично, особливо на вітроударних (розміщених навпроти панівних напрямків вітрів) схилах із непокритою рослинністю поверхнею. Тут може оголятись насіння, неглибоко зароблене при сівбі, та пошкоджуватись молоді сходи.

Зимове видування та здування часточок ґрунту разом зі снігом деякою мірою є різновидом місцевої ерозії. Спричинюють його сильні зимові вітри над слабо вкритою снігом поверхнею недостатньо зволоженого ґрунту на зораних під зиму чи засіяних озимими культурами полях. Посіви останніх при цьому можуть значно пошкоджуватись.

2. Розвиток водних ерозійних процесів.

Водна ерозія - це один із природних і антропогенних факторів змиву і розмиву ґрунту і ґрунтоутворюючих порід, відкладення наносів, а в кінцевому випадку деградації ландшафтів під дією нерегульованого стоку води. За характером руйнуючих процесів розрізняють площинну, струминчату та лінійну ерозію.

Процес площинної водної ерозії може проявлятися у вигляді рівномірного змиву поверхневого шару ґрунту на всій площі, внаслідок чого оголюється коренева система рослин,дерев і т.д. Струминчата ерозія зв'язана з лінійним розмивом грунту під дією поверхневого стоку, внаслідок чого утворюються неглибокі вимоїни у верхньому шарі ґрунту. Лінійна (яружна) ерозія веде до утворення глибоких вимоїн, які поширюються в підгрунтові горизонти, поступово поглиблюються і розширюються, врізаються в схили пагорбів і гір. Відомі випадки, коли за добу довжина ярів збільшувалася за рахунок підмиву, обвалу вершин і зсувів на 100 м. Під час злив змив ґрунту іноді досягає 100 т/га.

Процеси ерозії спостерігаються у всіх країнах Земної кулі і наносять велику шкоду. Тільки за останнє сторіччя ерозія знищила на планеті 27% орних земель, тобто 2 млрд га. Ерозійні процеси дуже розвинені в США, Мексиці, Китаї, Індії, Австралії та інших країнах. Прийнято вважати, що втрата 7кг ґрунту рівноцінна втраті 680 г хліба. Крім того, продукти ерозії викликають значне замулення та забруднення річок та водойм, що вимагає великих додаткових матеріальних затрат. На розвиток ерозії впливає розорювання земель. В Україні площа орних земель досягла 56% всієї території і це найвищий в світі показник, бо в Європі він становить 31%, Азії - 20%, Америці - 14%.

Середньорічні втрати ґрунту від вітрової і водної ерозії становлять нині на рік у Степу - 17,3, Лісостепу - 18,7, на Поліссі - 19,2 т/га. Як результат, за останні 25 років площа змитих орних земель збільшилася на 26% і досягла 10 млн га. Всього еродованими є понад 16,4 млн га орної землі та 3,8 млнга природних кормових угідь. Якщо ж розміщувати просапні культури на схилах крутизною понад 3°, то з гектара змиватиметься до 500 т ґрунту. Загалом із змитим ґрунтом щороку виноситься 11 млнт гумусу, 0,5 млн т азоту, 0,4 млн т фосфору і 7 млн т калію. Наскільки великі втрати, можна судити з того, що внесенням добрив їх вдасться компенсувати лише на 40 - 60%.

Таким чином, водна ерозія викликає ряд негативних явищ: по-перше, зниження природного рівня родючості сільськогосподарських угідь, що пов'язане із значними втратами гумусу, поживних речовин; по-друге, накопичення змитого осадового матеріалу у водних об'єктах, що призводить до того, що багато річок, ставків, водосховищ міліють, знижується їх продуктивність, ускладнюються умови судноплавства, на мілководдях розводяться малярійні комарі; по-третє, спостерігається руйнування залізничних та автомобільних шляхів та ін.

Фактори, які впливають на характер та інтенсивність водної ерозії

Характер та інтенсивність водної ерозії обумовлені:

1) факторами, які викликають і посилюють процеси ерозії (опади, висота схилу);

2) факторами, які запобігають і послаблюють процеси ерозії ґрунту (інфільтраційні властивості ґрунту, стан його поверхні, протиерозійна стійкість ґрунту);

3) факторами, які визначають вид ерозії (форма і довжина схилу).

Опади. Інтенсивність ерозійних процесів залежить від кількості опадів та характеру їх випадання, бо чим більше опадів, тим ймовірніші прояви ерозії.

Висота схилу. Вода, яка випала на поверхню суші у вигляді опадів, володіє певним запасом потенційної енергії. Кількість енергії залежить від висоти місцевості.

Інфільтрація води - процес надходження води з поверхні у товщу ґрунту. Процес інфільтрації складається з двох етапів: вбирання і фільтрації. Інтенсивність фільтрації визначається пористістю ґрунту, його структурою та хімічними властивостями.

Процеси ерозії спостерігаються при схилах 2° і більше. Інтенсивність ерозії встановлюється за такою шкалою ( за Заславським , 1983):

1) незначний змив - до 0,5 т/га;

2) слабкий змив - 0,5 - 1,0 т/га;

3) середній змив - 1,0 - 5,0 т/га;

4) сильний змив - 5,0 - 10,0 т/га;

5) дуже сильний змив - більше 10,0 т/га.

Водна ерозія набула поширення на зрошуваних землях у вигляді площинного змиву та намиву ґрунту, розмиву поливних борозен. Найбільша площа змитих ґрунтів припадає на Луганську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську області, де цей показник сягає 53–66 % від загальної площі ріллі. Крім того, що зменшується родючість ґрунтів, водною ерозією завдається шкоди сінокосам і пасовиськам, замулюються річки, псуються гідротехнічні споруди.

3. Заходи боротьби з водною ерозією.

Заходи щодо запобігання і зменшенню розвитку водної ерозії

Водна ерозія грунтів можлива у тому випадку, коли жива сила водного потоку перевищує протиерозійну стійкість ґрунту. Тому запобігання і зниження її розвитку можливе у випадку дії факторів, які спрямовані на зменшення сили потоку і посилення опірності ґрунту змиву. Це можливо шляхом застосування комплексу організаційно-господарських, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів, які регулюють природні та господарські негативні фактори і відкривають можливості керованого підвищення продуктивності землі.

Організаційно-господарські протиерозійні заходи - це проектування і впровадження науково-обгрунтованого комплексу заходів по підвищенню родючості ґрунтів, зокрема:

·    визначення і уточнення меж землекористування господарств;

·    правильний вибір сівозміни;

·    проектування полів, доріг та скотопрогонів у відповідності з рельєфом місцевості;

·    проектування спеціальних ґрунтозахисних заходів;

·    проектування захисних лісонасаджень;

·    вибір виду і характеру гідротехнічних споруд;

·    визначення спеціалізації господарства та його виробничих підрозділів.

Агротехнічні протиерозійні заходи включають:

· обробку земель поперек схилів;

· борознування зябу (створення борозен через 5 ...10 м, переривисте бо-рознування);

· хрестування (при похилах 2°-3° розорюють борозни вздовж і поперек схилів. В місці їх перетину утворюються перпендикулярні поглиблення, які затримують поверхневий стік);

· щілювання (нарізуюються щілини через 10 - 12 м на глибину 45 - 55 см);

· збагачення ґрунту органічною речовиною, безвідвальна оранка і плос-корізний обробіток ґрунту;

· впровадження ґрунтозахисних сівозмін, залуження (на схилах крутизною 3°" 5° розорані смуги шириною 40 - 50 м чергуються з нерозораними 10 - 15-метровими смугами. Із збільшенням крутизни схилу ширина розораних смуг зменшується. Після того, як на засіяних смугах утвориться травостій багаторічних трав, вони розорюються, а смуги, які залишались чистими в перший період залуження, засіваються. Посів трав краще здійснювати разом із внесенням добрив);

·проектування спеціальних траншей (у міжряддях саду, розташованих поперек схилу, викопують траншеї з перемичками через 20 - 30 см глибиною 1,3 - 1,5 м і шириною 0,4 - 0,6 м. Траншеї заповнюють гноєм на висоту 0,2 -0,3 м, поверх укладають сучки, потім шар соломи, після цього вносять повне мінеральне добриво і траншею засипають верхнім родючим шаром ґрунту товщиною 15-20 см. Ділянку суцільно задерновують злаковими багаторічними травами, які багаторазово скошують і залишають для перегнивання. В міру осідання траншей утворені ємності рекомендується щорічно заповнювати скошеною травою. В період танення снігу і літніх зливових дощів траншеї майже повністю перехоплюють поверхневих стік. Урожайність в такій системі захисту в порівнянні з системою утримання ґрунту в саду під чорним паром підвищується на 10 - 18%).

Лісомеліоративні заходи сприяють більш рівномірному розподілу зимових опадів і сніготаненню, знижують випаровування з поверхні ґрунту. Крім того, лісосмуги викликають прискорений морфогенез змитих ґрунтів. Ґрунти трансформуються в більш високі таксономічні ранги. Вздовж водорегулюючих лісових смуг формуються системи грунтополіпшених поясів з ознаками і властивостями, які є близькими до зональних ґрунтів привододільних зон.

Лісові насадження фільтрують, як поверхневий так і внутрішньогрунтовий стік, утримують більшу частину біогенних речовин. Встановлено, що вміст біогенних речовин у водах поверхневого стоку з ріллі при походженні через захисні смуги лісонасаджень знижується в середньому в 4 - 5 разів.

Гідротехнічні протиерозійні заходи проводяться з метою боротьби з утворенням на схилах сконцентрованих потоків талих і дощових вод, затримання поверхневого стоку для зрошення та риборозведення, а також інших цілей. Для цього можуть бути застосовані такі гідротехнічні споруди, як: водозатримуючі (вали-канали і вали-тераси), водоспрямовуючі (водоспрямовуючі вали і нагірні канави, вали і канави-розпилювачі), водоскидні (швидкотоки, перепади, шахтні та трубчасті водоскиди), донні (загати, напівзагати, донні перепади та пороги), водорегулюючі (водойми-регулятори), які споруджуються на малих річках і струмках.

За висотою підняття води в річках, розмірами затоплення і величиною збитків повені поділяються на чотири категорії: низькі (незначні), високі, визначні та катастрофічні.

Низькі повені охоплюють невеликі території і з незначним підняттям рівня води. Ці повені наносять деяку матеріальну шкоду, але майже не порушують ритму життя і виробництва. Спостерігаються раз в 5 - 10 років.

Високі повені - затоплюється незначна площа, але при цьому іноді суттєво порушується господарська діяльність і життя населення, яке частково евакуюється.  Такі  повені  завдають  великої матеріальної  шкоди. Спостерігаються один раз в 20 - 25 років.

Визначні повені - охоплють цілі річкові басейни, паралізують діяльність і різко порушують умови життя населення. Призводять до масової евакуації людей. Спостерігаються один раз в 50 - 100 років.

Катастрофічні повені - спостерігається затоплення величезних територій в межах одного чи декількох річкових басейнів, які викликають величезні збитки та загибель людей. Спостерігаються не частіше одного разу в 100 -200 років.

Для боротьби з повенями передбачають комплекс заходів, зокрема: обмеження вирубування лісів у басейнах річок, будівництво водосховищ, дамб, польдерних осушувальних систем, регулювання малих річок та берегоукріплюючі і спрямні роботи, проведення агротехнічних заходів (посадка лісу і чагарників, снігозатримання, оранка поперек крутих схилів і інше).

Внаслідок нераціональної водогосподарської діяльності протягом останніх десятиліть загострилися проблеми підтоплення, що загрожує безпеці проживання населення на підтоплених територіях, знижує сейсмічну стійкість територій, впливає на ефективність ведення сільського господарства, погіршує санітарні умови проживання населення. В Україні налічується 541 місто і селище із сталими проявами процесів підтоплення. У 97 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50% їх території. Щорічні економічні збитки від підтоплення міських територій оцінюються у 2,2 млрд грн.

Зарегулювання стоку р. Дніпро призвело до підвищення рівня ґрунтових вод на 6-10 метрів, а середніх і малих річок – на 2-5 метрів. У вугледобувних районах активізуються процеси підтоплення в результаті закриття вугільних шахт і розрізів та припинення водовідведення з них. Існуючі системи захисту від підтоплення знаходяться в незадовільному стані, у більшості міст не створено спеціалізованих служб їх експлуатації. Значних масштабів підтоплення зазнають землі сільськогосподарського призначення. В багатьох випадках цьому сприяє незадовільний стан гідромеліоративних систем. На осушених землях в достатній мірі не проводяться необхідні агромеліоративні заходи (планування земель, глибоке рихлення та інші). Понад 20% меліоративних каналів заросло чагарником та замулилося. Технічний стан внутрішньогосподарських осушувальних систем відведення надлишкових вод, їх руйнування створює екологічну та техногенну небезпеку. При проходженні паводків збільшуються зони і тривалість затоплення сільськогосподарських угідь та населених пунктів.

Підтоплення дуже поширене в містах України. Так 244 міста піддаються даному процесу. Площа підтоплення може досягати 30%, а в деяких містах і до 50% всієї міської території, як, наприклад, в Харкові. Часто причиною підтоплень є підняття рівня ґрунтових вод через просідання територій внаслідок підземного видобування корисних копалин, а також через несправність та руйнування водопровідно-каналізаційних мереж та споруд. На підтоплених територіях збільшується вологість ґрунту і змінюється їх склад. Даний процес, що проходить  регулярно, може привести до утворення боліт.

Для боротьби із підтопленнями земель необхідний ряд заходів, які мають включати заходи із зменшення надходження води на дану територію через водовідкачувальні роботи, зменшення фільтрації води із водосховищ та каналів, ремонту і зменшення витоків води із водопровідно-каналізаційних мереж.

Селеві потоки спостерігаються в передгірних і гірських районах Карпат та Криму. За своїм складом вони бувають грязеві, грязе - і водокамінні. Утворення їх пов'язане зі зливами і затяжними дощами у горах. Великі об'єми ґрунтів перезволожуються і сповзають по гірських схилах із швидкістю 80 ... 90 км/год. Селі мають велику руйнівну силу і знищують все на своєму шляху. Катастрофічними вважаються селі з об'ємом виносу від 10000 до 100000 куб.м та повторністю 1 раз на 1 - 5 років. За даними Держкомітету України з геології та використання надр, у Криму селевими басейнами зайнято 9% площі. Закарпатській області - 40%, Чернівецькій - і 5%, Івано-Франківській -33%, Львівській області - 8% площі (Руденко і ін., 1994).

Заходи боротьби з селевими потоками повинні бути спрямовані на попередження концентрації твердих продуктів вивітрювання та зменшення поверхневого стоку на гірських схилах.

До цих заходів відносяться:

1) цілеспрямоване проведення гідротехнічних робіт, зокрема:

а) відвід рідкої складової селів в інші русла або нижчерозташовані геологічні пласти, які мають великий об'єм вільних пор та тріщин. Втративши воду, селевий потік вже не несе небезпеки;

б) відвід селів в каналізаційні русла або лотки, які будують в обхід важливих споруд або над ними;

в) будівництво різних баражів і загат у руслі можливого руху селів. Це підпірні стінки висотою 2...З м із отворами для пропускання води;

г) будівництво селесховищ та котлованів;

2) припинення вирубки лісу і чагарників, посадка лісу на гірських схилах;

3) терасування крутих схилів;

4) заборона неорганізованого випасу худоби на схилах і т.п.

Боротьба із сніговими лавинами організовується шляхом створення служби спостереження і оповіщення. Застосовуються активні методи у вигляді обстрілу загрозливого скупчення снігу з тим, щоб викликати його передчасний обвал.

Одним із найбезпечніших і дуже поширених явищ є зсуви. Вони поширені на 50% площі України.

Явища зсуву спостерігаються, в основному, на косогорах і зв'язані з порушенням рівноваги мас ґрунту, внаслідок чого вони сповзають по косогору. Причинами зсуву можуть бути надмірне вологонасичення верхніх шарів, виходи підгрунтових вод у підніжжі схилів, додаткові великі навантаження від збудованих споруд, підмив берегів, процеси, що зв'язані із сезонним промерзанням та таненням і т.п. Явищами зсуву охоплені береги каскаду дніпровських водосховищ - Київське, Канівське (до 20% берегів), Кременчуцьке, Дніпродзержинське (до 50%), узбережжя Азовського та Чорного морів (в районі Одеси, Маріуполя, Бердянська від 6 до 118 тис. кв.м.). Більш ніж на 50% вражено зсувами схили Дністровського, Тилігульського, Хаджибейського лиманів. Поширені зсуви і на схилах долини р. Прут та його приток. Протяжність зсувонебезпечних схилів тут 4-6 км, потужність деформованого горизонту - 12-14 м, ураженість зсувами - 60-80% (Руденко і ін., 1994). Найбільш радикальним шляхом боротьби із зсувами є зневоднення зсувонебезпечних схилів шляхом перехоплення поверхневого і ґрунтового стоків.

Великої шкоди наносять процеси руйнування морських берегів та великих водосховищ внаслідок коливання рівнів води. Інтенсивне руйнування берегів (абразія) спостерігається на Чорному (29,9% довжини берегів), Азовському (58,8%) морях та водосховищах дніпровського каскаду. Швидкість абразії змінюється в часі і становить 1,3 - 4,2 м/рік. Через такі зміни приходиться переносити залізничні та шосейні дороги, населені пункти. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22, між дельтою Дунаю та Кримом - 24, у північній частині Азовського моря - 19 гектарів суші (Шуйський, 1993).

4. Поняття про вітрову ерозії.

        Розорення луків. Трав'янисті рослини мають добре розвинену кореневу систему, яка на поверхні ґрунту утворює дернину, що виконує ґрунтозахисні функції.

Перевипасання худоби небезпечне тим, що: рослинний покрив значно зменшується, тому що рослини знищуються швидше, ніж завершується нормальний цикл відновлення пасовища, худоба під час випасання вибиває грунт кінцівками, внаслідок чого порушується його структура.

Неправильне ведення землеробства: відсутність сівозміни, неправильне розорювання схилів (поздовжнє розорювання схилів, навіть невисоких, яке спричинює змивання частинок ґрунту)

Ерозія ґрунту – процес незворотній, все, що винесено з ґрунту водою чи вітром, назавжди втрачено для землеробства. Загальна площа еродованих та ерозійно небезпечних земель в Україні становить понад 17 мли га. Часто виявляються різні типи ерозії одночасно.

         Пилові бурі — найбільш активна і шкідлива форма вітрової ерозії. Вони виникають у степовій та частково лісостеповій зонах за швидкості вітру понад 12 – 15 м/с. Пилові бурі можуть поширюватись на значну територію, знищуючи посіви на сотнях тисяч гектарів, зносячи значні маси ґрунту, переносячи їх на великі відстані, засипаючи ними лісосмуги та інші насадження, шляхи, населені пункти тощо. Слід зазначити, що пилові бурі формуються і завдають величезної шкоди там, де тривалий час діяла повсякденна дефляція внаслідок нераціонального землекористування за недостатнього застосування протиерозійних заходів у землеробстві. Над правильно організованим вітростійким агроландшафтом вони діють незначно або зовсім не виникають.

     Інші види ерозії поширені менше. Вони зумовлюються здебільшого нераціональним використанням природних ресурсів, недосконалими заходами господарювання на землі. Так, за постійного і не зовсім правильно організованого випасання худоби спостерігається руйнування дернини і розпилення ґрунтових часточок під дією копит, що особливо виявляється за перезволоженості або пересушено сті верхнього шару ґрунту. Це так звана пасовищна ерозія, яка може зумовлювати посилення водної та вітрової ерозії. Часткове руйнування структурних агрегатів і переміщення ґрунту згори вниз при обробітку та інших роботах упоперек схилу називають агротехнічною ерозією.

5. Протидефляційні заходи.

Для    попередження    вітрової    ерозії    існує     чотири     групи заходів: підвищення структурності поверхневого шару ґрунту, підвищення шорсткості поверхні ґрунту (агротехнічні заходи), зменшення швидкості вітру в приземному шарі атмосфери та підвищення вологості у цьому шарі. Найефективніше ці заходи "спрацьовують" у комплексі.

Підвищення структурності поверхневого шару ґрунту досягається декількома шляхами. Якщо в поверхневому шарі ґрунту міститься понад 50 % структурних окремостей розміром більше 1 мм, пилова буря розвиватися не буде. Втрата структурності, розпилення поверхневого шару ґрунту призводять до зростання руйнівної сили вітру. Підвищити структурність поверхневого шару ґрунту можна лише заходами для відтворення родючості.

Під час вирощування високорентабельних культур подекуди застосовують штучні оструктурювачі – нерозин, різні латекси. Це дорогий спосіб.

Підвищення шорсткості поверхні грунту досягається ґрунтозахисною системою його обробітку і залишенням на поверхні стерні, соломи та інших пожнивних решток. Будь-який обробіток ґрунту впоперек вітру, який спричинює пилову бурю, утворює систему гребенів і борозен, що гальмують повітряний потік і біля самої землі обумовлюють штиль з нульовою швидкістю руху повітря. Повітряний потік проноситься над цим штилевим шаром повітря, не спричинюючи пошкоджень ґрунту. При подальшому зростанні швидкості вітру починається стрибкоподібне підняття частинок ґрунту та бомбардування ними вершин гребенів. Останні також починають еродувати і посилювати пилевий потік. Поверхня ґрунту вирівнюється, і інтенсивність вітрової ерозії різко зростає. Тому не слід допускати такої швидкості вітру, при якій починається стрибкоподібне підняття частинок ґрунту. Це досягається, наприклад, мульчуванням ґрунту стернею та іншими пожнивними рештками. Стояча стерня, інші пожнивні рештки знижують швидкість вітру в приземному шарі повітря. Досить мати на квадратному метрі 180 стернинок, щоб повністю попередити розвиток вітрової ерозії.

Для залишення на полі стоячої стерні взимку проводять плоскорізний обробіток ґрунту. Він також сприяє снігозатриманню.

В природних зонах України немає можливості тримати стерню до зими. Між збиранням зернових і настанням холодів триває період 3–3,5 міс. Поля із стоячею стернею встигають зарости бур'янами. Щоб цього не допустити, проводять культивацію площ для боротьби зі сходами бур'янів і падалиці. Стерня при цьому частково загортається в ґрунт або лежить на поверхні. Лежача і частково загорнута у ґрунт стерня також попереджає розвиток вітрової ерозії. Система ґрунтозахисного обробітку, при якій солома та інші пожнивні рештки частково загортаються в ґрунт і застилають його поверхню, є ефективною проти ерозії взагалі. Це особливо важливо для регіонів спільного прояву вітрової і водної ерозії, якими є значна частина території України.

Зменшення швидкості вітру в приземному шарі атмосфери досягається двома шляхами: мульчуванням поверхні ґрунту стернею та іншими пожнивними рештками і системою полезахисних лісосмуг. Слід зазначити, що в південному районі степової зони України за певних умов система плоскорізного обробітку ґрунту більш ефективна, ніж система полезахисних лісосмуг. При полицевому обробітку ґрунту між лісосмугами останні під час пилових бур до верху засипались дрібноземом. При обробітку міжсмугових полів плоскорізами лісосмуги не були занесені дрібноземом. Але вітрова ерозія припинялась на полях і за відсутності полезахисних лісосмуг, якщо ці поля були оброблені плоскорізами. Досвід показав, що найефективніше протидіяли пиловим бурям лісосмуги у поєднанні з плоскорізним обробітком ґрунту. Прирости врожаю становили 5–6 ц/га.

Підвищення вологості повітря в приземному шарі, а значить зменшення її дефіциту, сприяє припиненню вітрової ерозії за цією ж швидкістю вітру. Це явище було помічене під час пилової бурі 1960 р. на Донбасі. В одному з господарств, не зважаючи на пилову бурю, проводили культивацію зябу. Було помічено, що там, де пройшов культиватор, пилова буря припинилась. Вітер зберігав попередню швидкість, проте пилу вже не ніс. Під час культивації в момент пилової бурі на поверхню виноситься ґрунт, відбувається інтенсивне випаровування вологи, різко зменшується її дефіцит в приземному шарі атмосфери і пилова буря припиняється. Тому існує такий захід: якщо пилова буря вже почалася і ніяких засобів її припинення не існує, рекомендується проводити культивацію дефльованого поля впоперек вітру. Це можна робити паровим культиватором, дисковими знаряддями або навіть важкими дисковими боронами.

У районах інтенсивного прояву пилових бур організацію території господарств слід підпорядковувати заходам боротьби з ними. Рубежі (напрямні лінії обробітку ґрунту) розташовують впоперек вітрів, що спричиняють пилові бурі. Поля сівозмін нарізають довгою стороною впоперек цих вітрів. На межах полів сівозмін створюють полезахисні лісосмуги. Всі агротехнічні заходи також проводять впоперек пануючих вітрів. На вітроударних схилах поля сівозміни роблять вужчими, а полезахисні смуги – частішими.