Тема 8. Управління активами корпорації

1. Економічна сутність і структура активів підприємства

Активи (за НП(С)БО 1) – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Кожне підприємство, враховуючи характер використання майна (господарських засобів) та особливості діяльності, поділяє активи на: 

— необоротні; 

— оборотні.

Необоротні активи (за НП(С)БО 1) – всі активи, що не є оборотними.

Отже, необоротні активи – це ресурси, які утримуються підприємством більше дванадцяти місяців або одного операційного циклу (якщо він перевищує дванадцять місяців) з метою отримання у майбутньому економічних вигод, пов’язаних з їх використанням.

До необоротних активів (розділ І активу балансу «Необоротні активи») належать: 

1.    нематеріальні активи;

2.    незавершені капітальні інвестиції; 

3.    основні засоби; 

4.    інвестиційна нерухомість; 

5.    довгострокові біологічні активи; 

6.    довгострокові фінансові інвестиції; 

7.    довгострокова дебіторська заборгованість; 

8.    відстрочені податкові активи;

9.    інші необоротні активи.

Оборотні активи (за НП(С)БО 1) – гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

До оборотних активів (розділ ІІ активу «Оборотні активи») належать: 

1.    запаси; 

2.    поточні біологічні активи;

3.    дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги; 

4.    дебіторська заборгованість за розрахунками: 

- за виданими авансами, з бюджетом (у тому числі з податку на прибуток); 

- інша поточна дебіторська заборгованість;

- поточні фінансові інвестиції; 

- гроші та їх еквіваленти; 

- витрати майбутніх періодів; 

- інші оборотні активи.

2. Аналіз динаміки складу і структури активів підприємства

Належний стан та структура активів підприємства – важлива умова для здійснення комерційної діяльності на сучасному ринку. Майновий стан – одна з найбільш важливих характеристик основної діяльності підприємства.

Дана сторона економічної діяльності підприємства зазнає впливу з боку багатьох факторів, у числі яких знаходиться і такий, що визначається співвідношенням між необоротними і оборотними активами підприємства.

У економічній літературі немає однозначного визначення, яким повинно бути це співвідношення, оскільки воно формується залежно від галузі, в якій функціонує підприємство, від стану ринку в країні загалом і конкретного ринку продукції, яку виготовляє підприємство, та деяких інших факторів.

Аналіз майна (ресурсів) підприємства та джерел їхнього фінансування проводять за допомогою складання агрегованого порівняльного аналітичного балансу. Оцінюючи структуру майна підприємства, разом з проведенням горизонтального аналізу, проводять вертикальний аналіз та аналіз оборотності. Основною метою такого аналізу є виявлення співвідношення між основним та оборотним капіталом, що у свою чергу, дозволить виявити тенденції у зміні майна підприємства в бік зменшення або збільшення його ліквідності й оборотності. Співвідношення цих ресурсів (необоротних і оборотних активів) повинно відповідати специфіці та виробничій спрямованості підприємства.

Таким чином, аналіз динаміки, складу і структури активів підприємства – важливий напрям покращення фінансового стану підприємств.

Встановлення оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва та обігу має важливе значення для забезпечення грошовими коштами, виконання виробничої програми, а також є одним з основних чинників підвищення ефективності використання активів.

3. Аналіз складу і структури необоротних активів підприємства

Необоротні активи підприємства – це сукупність господарських засобів, що використовуються протягом тривалого часу, вартість яких поступово зменшується у зв’язку із фізичним і моральним зносом. Від забезпеченості підприємства необоротними активами та ефективності їх використання багато  в чому залежить господарська діяльність та фінансовий стан підприємства.

За формою функціонування у процесі господарської діяльності підприємства необоротні активи поділяються на матеріальні, нематеріальні і фінансові. Матеріальні необоротні активи у балансі представлені основними засобами і незавершеним будівництвом. Нематеріальні активи охоплюють права на об’єкти інтелектуальної власності, патенти, ліцензії, торгові знаки, знаки обслуговування та ін. Фінансові необоротні активи представлені у балансі довгостроковими фінансовими інвестиціями, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент і обліковуються методом участі в капіталі.

Для характеристики ефективності використання основного капіталу застосовують показники: коефіцієнт фондовіддачі; коефіцієнт фондомісткості; період оновлення; коефіцієнт рентабельності основних засобів.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, необхідно оцінити його виробничий потенціал, який формують такі види майна: основні засоби, незавершені капітальні інвестиції, інвестиційна нерухомість, виробничі запаси, довгострокові та поточні біологічні активи, незавершене виробництво.

Для оцінювання стану незавершеного будівництва визначають ступінь його придатності та строк, протягом якого об’єкт перебуває в незавершеному стані. Встановлюються ті об’єкти незавершеного будівництва, добудова яких економічно ефективна, а також ті, які можна реалізувати на ринку з найменшими додатковими витратами. Якщо вартість незавершеного будівництва є незмінною або несуттєво зменшується, то доцільно проаналізувати етап і характеристики зазначених об’єктів, перспективи завершення будівництва.

Важливим видом необоротних активів є нематеріальні активи, до яких належать (НП(С)БО 8 «Нематеріальні активи»): 

1.    права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

2.    права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); 

3.    права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо); 

4.    права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноухау, захист від недобросовісної конкуренції тощо); 

5.    авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електроннообчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо); 

6.    незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи; 

7.    інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

На основі інформації балансу (звіту про фінансовий стан) (форма № 1) і приміток до річної фінансової звітності (форма № 5) проводиться аналіз динаміки і структури нематеріальних активів.

Висока частка нематеріальних активів у складі необоротних активів і високі темпи їх приросту свідчать про інноваційний характер розвитку підприємства, оскільки відбувається орієнтація на вкладення в інтелектуальну власність. Інноваційна стратегія сприяє зміцненню економіки підприємства та його фінансового стану. Аналогічні високі показники довгострокових фінансових інвестицій відображають інвестиційну стратегію розвитку підприємства.

Нематеріальні активи використовують з метою одержання економічного ефекту під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у результативних показниках господарської діяльності: зменшення витрат на виробництво, збільшення обсягів реалізації продукції, зростання прибутку тощо. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є: темпи зростання чистого доходу від реалізації продукції та чистого прибутку мають випереджати темп зростання нематеріальних активів.

4. Аналіз складу і структури оборотних активів

До оборотних активів належать: 

- грошові кошти у касі організації та банках; 

- легкореалізуємі цінні папери, які не розглядаються в якості довгострокових фінансових вкладень; 

- дебіторська заборгованість; 

- запаси товарів, матеріалів, сировини; 

- залишки незавершеного виробництва, готової продукції; 

- поточна частина видатків майбутніх періодів.

Аналіз складу оборотних активів проводиться з урахуванням поділу їх на види за низкою класифікаційних ознак:

1. За сферою розміщення (функціональною роллю в процесі виробництва):

а) оборотні активи у сфері виробництва (оборотні виробничі засоби) – виробничі запаси, поточні біологічні активи, незавершене виробництво;

б) оборотні активи у сфері обігу (засоби обігу) – готова продукція, товари, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, гроші та їх еквіваленти, інші оборотні активи.

2. За формою:

а) оборотні активи в матеріальній формі – запаси і поточні біологічні активи;

б) оборотні активи в розрахунках і грошовій формі – поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, гроші та їх еквіваленти, інші оборотні активи.

3. За джерелами формування:

а) власні оборотні активи – робочий (чистий оборотний) капітал, тобто оборотні активи, що сформовані за рахунок власних джерел;

б) оборотні активи, сформовані за рахунок позикових коштів – частина оборотних активів, для формування яких були використані позикові джерела.

4. За рівнем ліквідності (ступенем ризику вкладення капіталу):

а) високоліквідні – види оборотних активів з мінімальним ризиком вкладень (гроші та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції);

б) середньоліквідні – види оборотних активів з малим ризиком вкладень (поточна дебіторська заборгованість);

в) низьколіквідні – види оборотних активів з високим ризиком вкладень (запаси, поточні біологічні активи, інші оборотні активи).

5. За практикою планування, контролю та управління:

а) нормовані – оборотні активи, що підлягають нормуванню, тобто за ними визначається мінімальний норматив наявності;

б) ненормовані – оборотні активи, відносно яких норматив забезпеченості не визначається.

6. За видами поділ оборотних активів здійснюється згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку.

Особливу увагу під час вивчення оборотних активів приділяють аналізу запасів, які мають суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства та його виробничі результати.

5. Аналіз запасів підприємства

Відповідно до НП(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо є ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх вартість можна достовірно визначити. 

Запаси підприємства включають: 

1. сировину, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

2. незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробленням і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;

3. незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; 

4. готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; 

5. товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу; 

6. малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Аналізуючи склад і структуру запасів, ураховують те, що для успішної діяльності підприємства запаси мають бути оптимальними.

Найважливішими умовами досягнення цього є: 

1. обґрунтовані розрахунки потреби в запасах; 

2. налагодження стабільних відносин із постачальниками, що успішно виконують договірні зобов’язання; 

3. забезпечення належної організації виробничого процесу; 

4. раціональне визначення обсягів використання продукції на внутрішньогосподарські потреби.

У процесі аналізу запасів необхідно порівняти фактичні залишки за відповідний період із нормативами (плановою потребою), а також оцінити їх динаміку.

Надлишок або нестача запасів є факторами незадовільного фінансового стану підприємства. Причини їх утворення вивчаються під час внутрішнього аналізу в розрізі формування і використання: виробничих запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і т. ін.), запасів незавершеного виробництва, готової продукції і товарів. За кожною групою запасів з’ясовується специфіка дії факторів, встановлюються наслідки впливу відхилень від оптимальних (нормативних) рівнів на результати виробничо- фінансової діяльності та визначаються шляхи оптимізації запасів.

Причини і наслідки зміни структури за окремими видами запасів є різними. Наприклад, збільшення частки виробничих запасів може свідчити:

а) про розширення масштабів діяльності підприємства;

б) прагнення захистити кошти від знецінення внаслідок інфляції;

в) неефективне розпорядження матеріальними ресурсами, внаслідок чого значна частина капіталу заморожується на тривалий період у запасах, що сповільнює його оборотність.

Разом із тим недостатній обсяг виробничих запасів також негативно позначається на фінансовому стані підприємства.

Значну частку в оборотних активах становить незавершене виробництво. Збільшення залишків незавершеного виробництва може свідчити, з одного боку, про розширення виробничої діяльності, а з іншого – про уповільнення оборотності капіталу на цій стадії.

На багатьох підприємствах важливим видом оборотних активів є готова продукція. Збільшення залишків готової продукції негативно впливає на фінансовий стан підприємства внаслідок: 

1.    заморожування оборотного капіталу, уповільнення його обертання; 

2.    нестачі коштів; 

3.    необхідності отримання додаткових кредитів і виникненням у зв’язку з цим додаткових витрат зі сплати процентів за ними;

4.    зростання кредиторської заборгованості перед постачальниками, бюджетом, працівниками з оплати праці тощо.

6. Аналіз дебіторської заборгованості

Інші статті оборотних активів (за винятком залишків грошей в касі, на який установлюється ліміт) не нормуються. У процесі аналізу вивчають тільки їх динаміку. При цьому особливу увагу приділяють аналізу кожного виду дебіторської заборгованості. За даними розділу IX Приміток до річної фінансової звітності дають оцінку складу дебіторської заборгованості за строками її непогашення. За цією ознакою її поділяють на заборгованість, не погашену до 12 місяців, від 12-18 і від 18-36 місяців. Збільшення в дебіторській заборгованості часток із значними термінами непогашення оцінюється негативно, тому що це свідчить про іммобілізацію капіталу підприємства з обороту. Зменшення дебіторської заборгованості, пов’язане із списанням безнадійних боргів, не може мати позитивної оцінки.

Аналізуючи прострочену дебіторську заборгованість, необхідно за даними аналітичного обліку розрахунків з дебіторами розглянути кожного боржника окремо, щоб виявити причини виникнення заборгованості, реальність кожного боргу, а також оцінити достатність заходів, вжитих для стягнення боргів. Для цього використовують прийоми документальної ревізії. Необхідно також зауважити, що збільшення резерву сумнівних боргів свідчить про погіршення стану розрахунків, оскільки при цьому зростає коефіцієнт сумнівності дебіторської заборгованості. Аналізуючи стан залишків готівки за даними балансу, необхідно мати на увазі, що вправний фінансовий менеджер намагається зберігати на рахунках в банку і в касі лише мінімальну суму грошей. Вона повинна бути достатньою для проведення першорядних платежів і забезпечення поточної збалансованості грошових потоків підприємства. Якщо впродовж тривалого часу на рахунках підприємства є великі залишки грошей, то це може бути наслідком неправильного використання оборотного капіталу. Згідно з вимогами фінансового менеджменту частка грошових коштів та їх еквівалентів не повинна перевищувати 5% у всіх оборотних активах підприємства. Значний надлишок поточної ліквідності вважається негативним явищем.