ТЕМА 13. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА У МЕНЕДЖМЕНТІ

1. Відповідальність і етика як чинники забезпечення ефективності управлінського процесу

Роль бізнесу у суспільстві, на думку лауреата Нобелівської премії Мілтона Фрідмана, полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови виконання правил гри (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства.

Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та етики. Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.

У менеджменті виділяють п'ять видів відповідальності – юридичну, інформаційну, корпоративну, фінансово-економічну та соціальну.

Юридична відповідальність – це виконання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, норм та т.п., які регламентують межі та засади діяльності організації.

Інформаційна відповідальність – це надання правдивої і чесної інформації засобам масової інформації, при здійсненні рекламної діяльності, при переговорах з партнерами тощо.

Корпоративна відповідальність – це відповідальність перед працівниками і засновниками підприємства щодо використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних тощо), розподілу прибутків, висунення на керівні посади тощо.

Фінансово-економічна відповідальність – це використання «чистих» джерел фінансування, своєчасні виконання договірних зобов'язань та виплата заробітної плати, проведення обґрунтованого обліку, економічного аналізу тощо.

Соціальна відповідальність – це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності і їх реагування має свої переваги і недоліки.

Соціальна відповідальність створює такі переваги: забезпечує довгострокові перспективи; змінює потреби суспільства; допомагає розв'язувати соціальні проблеми, у тому числі і своїх працівників; формує норми моралі в самій організації; створює доброзичливі відносини між підприємцями (менеджерами) та іншими членами суспільства тощо.

Складовою соціальної відповідальності організації є соціальна поведінка, яку називають інтеграційною стратегією завоювання суспільної довіри. Якщо підприємство прагне завоювати довіру суспільства, то йому необхідна свідома й активна поведінка, що орієнтується на суспільні запити, а саме відповідальна, комунікативна, інноваційна поведінка.

Відповідальна поведінка (спроможність підприємства відповідати на запити доти, поки цю проблема не буде вирішено) ґрунтується на таких аспектах:

 • відповідальність за роль підприємства в суспільстві (відповідальність за задоволення певних потреб суспільства);

 • відповідальність підприємства за спроможності (підприємство бере на себе відповідальність щодо проблем, які воно в змозі вирішити);

 • причинна відповідальність (підприємство має нести відповідальність за ті проблеми, причиною яких воно є).

Комунікативна поведінка. Якщо підприємство прагне взяти на себе певну відповідальність, то про суспільні потреби воно може дізнатися за допомогою діалогу із громадськістю. Комунікативна поведінка полягає в роботі із громадськістю («паблік рілейшнз»).

Принципами такої роботи є: інноваційна поведінка – керівництво підприємства має знаходити оптимальні рішення як для наявних, так і для можливих проблем, пов'язаних з інноваціями, які б позитивно сприймались суспільством.

Елементи реалізації соціально відповідального менеджменту:

 • види діяльності (постійний пошук нових видів діяльності в інтересах суспільства);

 • співробітництво (із партнерами, клієнтами);

 • персонал (уважне й чутливе виконання його запитів);

 • зовнішнє середовище (формування його стабільності);

 • суспільна орієнтація підприємства;

 • реакція на суспільні проблеми.

Недоліками визнання соціальної відповідальності є: порушення принципу максимізації прибутку; зростання собівартості за рахунок збільшення витрат на соціальні потреби; неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству; невміле задоволення соціальних потреб; застосування соціальної відповідальності тільки для рекламних цілей.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечує переваги і сприяє усуненню чи зменшенню недоліків. Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які випливають із етики менеджерів та підлеглих їм працівників. Суспільство, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику поведінки.

Соціальна відповідальність певним чином базується на нормах, цінностях, що випливають із етики менеджменту.

Етика – це наука про моральні принципи та норми поведінки, а етична відповідальність – дотримання етичних норм у внутрішньому та зовнішньому середовищах організації.

Етика - це норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридичних та моральних правил, вимоги, які людина ставить перед собою або, які вимагає суспільство у певному середовищі та соціальній групі.

Під етичною поведінкою необхідно розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності зустрічаються випадки більшого чи меншого відхилення від суспільних норм, що власне і є неетичною поведінкою.

Причинами неетичної діяльності можуть бути: конкурентна боротьба; бажання мати великі прибутки; невміле стимулювання керівників за етичну поведінку; зменшення значення етики у суспільстві; бажання досягнути цілі та виконати місію організації будь-якою ціною; неетична поведінка партнерів; виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищах в організації; невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва; занадто складна система розробки та прийняття рішень в організації тощо.

На сучасному етапі більшість вітчизняних та іноземних фірм розуміють, що від дотримання їхніми працівниками етичних норм залежить ділова репутація компаній. Досить часто перед організаціями постає дилема: діяти етично, але недоотримати потенційні прибутки, чи досягати встановлених цілей, незважаючи на засоби, тобто працювати за принципом Макіавеллі «Мета виправдовує засоби».

Дослідження показали, що якщо фірма планує здійснювати свою діяльність у короткостроковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то другий варіант поведінки для неї є цілком виправданий. Якщо ж компанія прагне завоювати стабільне становище на ринку, встановити взаємовигідні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успішне та прибуткове ведення бізнесу у довгостроковому періоді, то всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на неухильному дотриманні етичних норм, ділового етикету.

Стратегія етичної поведінки інколи змушує підприємства відмовлятись від досить привабливих пропозицій, але твердість і принциповість у таких питаннях створюють організації репутацію надійного ділового партнера, тобто інвестиції в етику скуповуються.

Ступінь оволодіння системи етичних принципів і правил формує етичний рівень менеджера. У сучасному менеджменті важливого значення набуває службовий етикет, що означає встановлений порядок і форми поводження на службі, у стосунках між працівниками, він включає: зовнішній вигляд; манеру розмовляти; вітання співробітників; форму спілкування менеджера й підлеглого; форму віддачі розпоряджень; етику заохочення й покарання.

Нерідко з метою етичного виховання працівників в організаціях розробляються етичні кодекси, які визначають моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила поведінки працівників; створюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань).

Отже, сучасний менеджмент пропонує такі заходи для забезпечення етичної поведінки: запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації; введення комітетів з етики; проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних чинників на організацію; організування навчання етичній поведінці керівників і підлеглих; постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо; проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки тощо.

Правила етичної поведінки базуються на таких моральних категоріях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність, доброзичливість тощо, їхнє засвоєння та неухильне дотримання сприяє розвитку почуття такту, вміння говорити і діяти з урахуванням індивідуальних психофізіологічних особливостей співрозмовників, розвиває здатність гідно поводитись у складних ситуаціях (у тому числі конфліктних, стресових), формує власний авторитет працівників та імідж організації загалом, створює сприятливий психологічний клімат ділового спілкування, що сприяє розвитку ділових контактів.

Дотримання етичних норм управління полегшує встановлення контактів у процесі управління, сприяє взаєморозумінню, успішному вирішенню проблем, а їх недотримання – псує настрій, погіршує відносини, роз'єднує, не сприяє досягненню бажаних результатів. Усі види відповідальності врешті-решт формують етичну поведінку. Остання впливає на виконання функцій та якість методів менеджменту і, як результат, на управлінські рішення. Так виникає конкретна реакція системи менеджменту на соціальні потреби суспільства.

Вона може проявлятись у наданні соціальної допомоги, підтримці певних соціальних програм, виконанні норм моралі тощо.

2. Етичні проблеми та порушення етики бізнесу сучасності

Фахівець у сфері моральної психології Джонатан Хайт, професор бізнес-школи Stern Нью-Йоркського університету у своїй книзі «The Righteous Mind» («Праведний розум») зазначає, що у сучасному світі існує дві філософії сприйняття капіталізму, а, відповідно, і бізнесу. У рамках першої   «капіталізм   це експлуатація»   такий устрій схожий на вірус чи прокляття для незаможного (бідного) населення планети, яке використовують для власного збагачення.

Друга філософія «капіталізм   це свобода», оскільки протягом століть люди були підневільними селянами чи кріпаками. І лише у ХVII столітті з початком розвитку капіталізму вони отримали свободу. Почав формуватись середній клас, який став рушієм економічного благополуччя суспільства в цілому. Так, згідно даних Світового банку, протягом кількох найближчих років частка населення Землі, що живе в умовах крайньої бідності, вперше в історії стане меншою за 10 %.

Конфлікт між цими двома поглядами і є джерелом можливих проблем та порушень в етиці бізнесу.

У бізнесі та підприємницькій діяльності відображається моральний стан суспільства. Ці дві сфери тісно взаємопов'язані: ділова поведінка пов'язано з прийнятими моральними стандартами, разом з тим сам бізнес впливає на моральні стандарти суспільства. Деструктивний бізнес руйнує суспільство, а соціально відповідальне підприємництво формує творчий імпульс, який поширюється, як кола по воді, у всьому суспільстві.

Порушення етики виступають причинами багатьох деструктивних тенденцій сучасного суспільства, включаючи економічну і фінансову кризу, інфляцію, погіршення якості життя і якості навколишнього середовища. Загибель людей, руйнування репутації, відсутність довіри, економічний збиток (пов'язаний з необхідністю усунення негативних наслідків недоброякісного продукту) - це неповний список соціальних наслідків несумлінного і неетичного бізнесу.

З погляду індивідуальної етики відбувається систематичне порушення моральних норм. З погляду соціальної етики можна говорити про низький рівень її дотримання (основні деформації рамкового порядку - відсутність справедливої конкуренції, олігархічний капіталізм, політичний авторитаризм). З точки зору глобальних проблем - порушення етики можуть стати причиною незворотних катастроф.

Основними видами порушень етики в бізнесі є недобросовісна конкуренція, яка включає диверсії з боку конкурентів, які шкодять іміджу компанії.

Існують і інші способи чинення тиску, наприклад рейдерство.

Рейдерство  - поглинання підприємства проти волі його власника або керівника. Слово «рейдер» прийшло до нас із США - рейдерами називають атакуючу позицію в процесах злиття і поглинань, в цьому може не бути нічого кримінального, проте в англійській мові всі корпоративні захвати мають негативне моральне навантаження, що зазвичай пов'язують з тим фактом, що при захопленнях, які відрізняються від дружніх поглинань, завжди є ті, хто постраждав.

В Україні рейдерство часто носить кримінальний характер. Згідно з дослідженнями рейдерство є однією з причин інвестиційної непривабливості України.

Паразитичний маркетинг - ще один прояв недобросовісної конкуренції. Використання чужого бренду, логотипу, крадіжка ідеї, дизайну, інтелектуальної власності - поширені явища не тільки в нашій країні. Вкрасти чужу ідею, розробку, швидко заробити на них гроші.

Для України за масштабами збитків на першому місці серед порушень етики в бізнесі є проблема корупції.

Корупція (від лат. corrumpere — псувати) негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

Корупція часто розглядається як порушення етики, хоча правильніше розглядати її як кримінальний злочин, який має характер структурного зла, причому глобального масштабу. Саме корупція є однією з причин глобальних економічних і фінансових криз. На міжнародному рівні боротьбою з корупцією займаються такі організації, як Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Transparency International, Світовий банк, ООН.

Реальний збиток від корупції та казнокрадства визначається тим, що вона деформує всю економічну систему, роблячи її неконкурентоспроможною, свідчить про недієздатність правової та судової систем, руйнує соціальний капітал, сприяє поглибленню моральної кризи.

Міжнародний центр антикорупційних досліджень та ініціатив опублікував дані, які показують зв'язок між рівнем корупції та конкурентоспроможністю держави: чим вища корупція, тим нижче конкурентноздатність. Сьогодні немає країн з високим рівнем корупції і високим рівнем конкурентоспроможності. Це загальне правило, з якого немає винятків. А адже саме конкурентоспроможність є визначальним фактором економічного успіху на світовій арені. Таким чином, один з наслідків корупції - пониження міжнародного іміджу країни.

Корупція веде до руйнування механізмів конкуренції всередині країни, сприяючи перерозподілу ресурсів на користь менш бажаних компаній, руйнує внутрішній ринок, погіршує якість продукції при збільшенні ціни, що в підсумку сприяє інфляції.

Крім того, загальне моральне розтління має далекосяжні наслідки для всієї соціальної та культурної сфери: знижується ступінь суб'єктивного благополуччя і задоволеності життям, знижується індекс щастя і благополуччя суспільства.

Конфлікт інтересів  - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Закон визначає два різновиди конфлікту інтересів: потенційний і реальний.

Потенційний конфлікт інтересів, це коли у особи існує приватний інтерес у сфері в якій вона виконує свої посадові обов’язки, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість  прийняття нею рішення, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання нею повноважень.

Реальний конфлікт інтересів – це суперечність між приватним інтересом посадової особи та її посадовими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Конфлікт інтересів може виникнути при розбіжності індивідуальних цінностей і посадових обов'язків. Кожна людина як окрема цілісна особистість має свою систему цінностей і пріоритетів, але потрапляючи в певне соціальне середовище, вона дуже часто змушена підлаштовуватися під ті норми поведінки, які в ній склалися: виникає конфлікт інтересів, що виражає можливі невідповідності і протиріччя між індивідуальною і соціальною етикою.

Шахрайство - це спритне розкрадання чужого майна або придбання права на чуже майно шляхом обману або зловживання довірою. При цьому під обманом розуміється як свідоме спотворення істини (активний обман), так і замовчування про істину (пасивний обман). В обох випадках обдурена жертва сама передає своє майно шахраю. Шахраї - зазвичай люди, що володіють високим інтелектом і певними знаннями в психології. Вони вміють вступати в контакт, втиратись в довіру. Вони також часто є фахівцями в економіці, інформаційні технології і т.п. Шахраї часто використовують наступні психологічні прийоми: пропонують зробити яку-небудь угоду на умовах, які значно вигідніше звичайних; змушують жертву вчиняти будь-які дії в поспіху, мотивуючи це різним чином; видають себе за дуже багатих, впливових і процвітаючих людей.

Порушення етики, пов'язане з неповагою до чесної праці, незахищеністю прав власника, дефіцитом власної гідності, злодійство призводить до підвищення вартості продуктів і послуг, створює загрозу інститутові приватної власності, знижує попит, веде до інфляції, зникнення товарів і розвалу ринку.

Дотримання (недотримання) прав інтелектуальної власності

До об'єктів інтелектуальної власності належать: літературні, художні та наукові твори; виконавська діяльність артистів, звукозапису, радіо- і телевізійні передачі; винаходи у всіх галузях людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; промислові зразки, наукові відкриття, а також закрита інформація та захист від недобросовісної конкуренції.

Інтелектуальна власність включає три категорії об'єктів.

• об'єкти авторського права і суміжних прав;

• об'єкти патентного права;

• маркетингові позначення.

Між ними існують відмінності, які полягають в наступному:

• права на об'єкти авторського права і суміжних прав виникають з моменту їх створення;

• права на об'єкти промислового права виникають з моменту їх реєстрації та отримання охоронних документів.

У передових країнах інтелектуальна власність приносить дохід. Наприклад, дохід від продажу інтелектуальної власності в бюджеті США більше, ніж від продажу автомобілів. А доходи від використання прав на результати інтелектуальної діяльності в перерахунку на одного жителя досягають 151 дол., в США і 81 дол. в Японії. В умовах курсу на інноваційний розвиток економіки нашої країни ця проблема набуває особливої актуальності і значення.

Інтелектуальна власність на відміну від інших видів власності (рухомої - автомобілі, механізми та ін. і нерухомої - земля, будівлі та ін.) є категорією нематеріальною, невловимою, але вона пов'язана з ідеями, які можна втілювати в відчутні об'єкти необмежену кількість разів (книги , картини, машини та ін.). Інтелектуальна власність полягає не в цих речових втіленнях, а в реалізованої в них інформації.

Інтелектуальна власність володіє комерційною цінністю і потребує захисту. На відміну від матеріальних речей, які постійно володіють вартістю, вартість ідей - одноразовий: ніхто не платитиме за вже відомі відомості. Інтелектуальна власність має не тільки реальну вартість, в яку входять витрати на отримання інформації та її захист, а й потенційну (можлива прибуток при її реалізації).

Джерела витоку інтелектуальної власності можуть бути самими різноманітними, наприклад конгреси, конференції, симпозіуми, торгово-промислові виставки та ін.

Існує три методи захисту інтелектуальної власності: патент, авторське право і комерційна таємниця.

Патент оформляє право винахідника на використання винаходу протягом певного часу. Основами цивільного законодавства встановлено термін дії патенту - 20 років. Патент є способом захисту промислової, а не комерційної інформації.

Авторське право, навпаки, захищає тільки форму, в якій виражена конкретна ідея, а не саму ідею. Оригінальні думки, що містяться в книгах і статтях, після їх прочитання належать кожному. Ними можна вільно користуватися, але при цьому робити посилання на конкретних авторів, інакше будуть порушені авторські права. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті

Комерційна таємниця як форма інтелектуальної власності в нашій країні ще далеко не повністю охоплена правовим регулюванням, тому великого значення набувають інші заходи захисту, такі як:

• морально-етичні норми;

• адміністративні заходи (організація режиму секретності, створення служби безпеки, навчання та інструктаж персоналу);

• фізичні заходи захисту (замки на дверях, грати на вікнах);

• технічні системи охорони (електромеханічні, акустичні, радіотехнічні, магнітометричні);

• криптографічні методи (перетворення інформації з метою закриття її логічної сутності);

• контракти найму-звільнення (обмовляється зобов'язання неприпустимість розголошення комерційної таємниці).

Частка нематеріальних (інформаційних) активів різних українських компаній у загальному обсязі активів порівняно із зарубіжними компаніями мізерно мала.

Очевидно, що при наявності високого інтелектуального потенціалу, характерного для нашої країни, Україна теж могла б експортувати технології, технічні рішення, товари та іншу високотехнологічну продукцію. У цих продуктах зацікавлене і саме українське суспільство - більш ефективне використання результатів інтелектуальної діяльності могло б сприяти поліпшенню якості життя. Самі творчі особистості дуже зацікавлені в суспільному визнанні і матеріальній винагороді за свою працю. Від ступеня захищеності і реалізованості інтелектуальної власності залежить розвиток інтелектуального потенціалу країни.

До форм неетичного психологічного тиску в колективі компанії належать: образа, дискримінація, фаворитизм, мобінг, харасмент.

Образа - грубе порушення етикету, яке в залежності від ситуації і форми може розглядатися як кримінальний злочин. організації, працівник, «допустив неприпустиме висловлювання щодо представників старшого покоління   звільнений».

Негативними наслідками від образи є погіршення:

1) психологічного стану кожного з учасників конфлікту (зниження продуктивності праці учасників конфлікту);

2) взаємовідносин в колективі (сповільнення виробничої діяльності, зниження результатів спільної роботи колективу);

3) співпраці з партнерами (зрив термінів та обсягів постачання або зниження попиту).

Дискримінація - порушення прав людини, що веде до погіршення якості роботи, втрати віри у справедливість, цинізму і соціальної аномії, несправедливої різниці в правах людини за певною ознакою. В якості ознаки може виступати будь-яке значима відмінність людини, наприклад раса, національність, громадянство, стать, релігійні переконання, вік, інвалідність. У результаті несправедливого розподілу посад одні ж отримують незаслужене підвищення по службі, інші ж, які в умовах чесної конкуренції могли б зайняти це місце, страждають. Вигода від цієї ситуації дуже маленька (виграє той, хто незаслужено отримав соціальне благо), проте шкода, яка завдається дискримінованій людині і суспільству в цілому, дуже велика.

У широкому сенсі дискримінація - це порушення прав людини, у вузькому - це «розрізнення, недопущення або перевага, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального статусу і призводить до знищення або порушення рівності можливостей в галузі праці та зайнятості». Дискримінація - ще один прояв нечесної конкуренції.

Дискримінація при наймі на роботу або при звільненні, якщо вона здійснюється за ознаками, не пов'язаним з роботою, аморальна. Оскільки факт дискримінації досить складно виявити і довести, то виявити справжні розміри дискримінації у трудових відносинах неможливо.

Провідні світові корпорації вирішують цю проблему за допомогою етичних кодексів - вводячи пункти, що забороняють різні види дискримінації; при цьому детально перераховують групи осіб, щодо яких дискримінація заборонена.

Фаворитизм - це прояв корупції та дискримінації - широко поширений там, де зв'язки непрозорі і немає належного контролю виконання працівниками їх службових обов'язків, немає чітких правил. Фаворитизм відрізняється від інших форм корупції тим, що заснований на тривалих соціальних зв'язках, а не на разовому обміні матеріальними благами. Фаворитизм передбачає більш приховані, непрямі зобов'язання, взаємний обмін, коли людина, яка надає послугу іншій людині, не знає, коли і яким чином останній йому відплатить за це. У багатьох випадках передбачається обмін "послуги за послугу".

Фаворитизм деструктивний, оскільки під впливом фаворитів (некомпетентних осіб, які свідомо маніпулюють керівником) приймаються рішення, що негативно впливають на ефективність роботи організації.

Фаворитизм і протекціонізм містять в собі декілька порушень: дискримінацію, конфлікт інтересів, а також розголошення конфіденційної інформації, що негативно позначається на діяльності компанії.

Мобінг. У перекладі з англійської mobbing - гнобити, грубити, нападати. Під моббінгом розуміється активне психологічне переслідування окремого співробітника в організації, де він працює. Це колективний моральний і психологічний терор або цькування щодо когось із працівників із боку колег, здійснювані з метою змусити співробітника до певних дій або звільнення з роботи. У нас використовується також термін "дідівщина".

Мотиви, які спонукають до мобінгу, різні. Це свідома або несвідома ворожість, зіткнення інтересів, боротьба за владу або увагу керівництва; бажання "навчити" нового працівника, "поставити на місце" норовливого співробітника; зіткнення інтересів працівника і роботодавця і т.д.

Організатори моббінга користуються такими методами: ізолюють жертву від неформальних контактів, наприклад не вітаються, не кличуть з собою обідати, не запрошують на корпоративні вечори та ін.; перекривають доступ до службової інформації, тобто співробітники можуть «забувати» або приховувати відомості, що стосуються роботи, не повідомляти робочі новини, що не доносити (або занадто пізно доносити) службову інформацію, не запросити на нараду; ігнорують успіхи і будь-які досягнення жертви, а керівництво регулярно залишає жертву без премії та просування службовими сходами; намагаються зіпсувати репутацію, як особисту, так і професійну, наприклад переслідувачі можуть розпускати різні чутки і плітки про жертву.

Організації, в яких керівництво дбає про своїх співробітників, у тому числі і за допомогою кодексу, формалізуючи норми і правила, що захищають від морального переслідування, мають хорошу репутацію, низьку плинність кадрів і продуктивний моральний клімат.

Харасмент. Сексуальне домагання на робочому місці   порушення етики ділової поведінки. «Домагання   поведінка, що порушує недоторканність приватного життя, така поведінка може полягати в прямих або непрямих словесних образ або погроз, недоброзичливих зауваженнях, грубих жартах або інсинуаціях, небажаних листах або дзвінках, показі образливих або принизливих фотографій, залякуванні, хтивих жестах, непотрібних дотиках, поплескування, поцілунках, щипках, ударах, фізичному нападі або у інших подібних діях ".

Сексуальне домагання - це неприємне поведінка сексуального характеру, в якому має місце застосування влади. Найбільш поширені форми сексуального домагання можна віднести до трьох категорій.

•  1. Вербальні: коментарі з приводу зовнішності, тіла, одягу; непристойні ремарки; запитання та коментарі, що стосуються інтимної (статевий) життя; пропозиція сексуальних відносин; вимоги сексуального характеру; обіцянки або загрози, що стосуються умов роботи (просування по службі та ін.), в обмін на сексуальні послуги.

•  2. Невербальні: неприховане розглядання тіла людини; демонстрація матеріалів сексуального характеру (фотографій в журналах, Інтернеті та ін.).

•  3. Фізичні: дотики, поцілунки, обійми і т.д .; схиляння до сексуальних відносин; згвалтування.

Будь-який співробітник може стати жертвою домагання. Жертвами можуть вважатися також свідки подібного явища. Якщо ваш колега постійно відпускає злі образливі жарти відносно іншого, а ви є свідком цього, то робоча обстановка стає нестерпною для всіх присутніх.

3. Стиль, манери та імідж ділової людини. Модель менеджера.

У зв’язку з кардинальними змінами в політиці та економіці нашої країни з’явилися такі поняття, як імідж, іміджмейкер.

Імідж - це самопрезентація, конструювання людиною свого образу. Стосовно підприємця - це оцінка оточуючими його морально-особистісних, інтелектуальних, професійних та етичних якостей.

Психологи стверджують, що в людині генетично закладено бажання справити позитивне враження на оточуючих й отримати схвалення своїх дій.

Сьогодення - час великого бізнесу, політизації всіх сторін життя - висунуло й нові вимоги: жити на очах усіх.

Кожен із нас перебуває в ринкових відносинах, щоб «продати» себе, інакше кажучи, отримати хорошу роботу, тому насамперед слід подбати про те, щоб скласти гарне враження про себе. Незалежно від нашого бажання, всі ми є представниками тієї соціальної групи, до якої належимо.

Зовнішній вигляд, одяг, манери можуть розказати, де ви працюєте, скільки заробляєте, на що розраховуєте у майбутньому.

Відомий психолог К. Юнг вважав, що про людину складається враження за личиною, яку вона одягає для того, щоб відповідати вимогам суспільства. Слід відзначити, що фахівці зі створення певного образу (іміджу) людини зовсім не вважають, що робота над ним зводиться лише до створення зовнішнього образу, який маскує реальну сутність індивіду. Вони відзначають, що зовнішній вигляд - це лише стиль, обумовлений внутрішнім складом особистості людини.

Фахівця, який займається створенням образу, називають іміджмейкер, або консультант з іміджу. На Заході, де іміджу приділяють велику увагу, існує широка мережа іміджмейкерів. Наприклад, у США один раз на два роки видається «Покажчик консультантів з особистого іміджу», де перелічуються всі фірми, які надають консультації, в тому числі і з вузівського профілю: стосовно проблем мови, гарних манер, одягу, пси-хологічних стимулів.

Позитивний діловий імідж (за В. Маценко)

У нашій країні ця діяльність ще не надто розповсюджена, та й коштують послуги іміджмейкерів недешево. Ось чому слід самому стати на деякий час «режисером» і сфор¬мувати чітке уявлення про те, яким повинен бути імідж представника саме вашої професії. Визначити психологічний портрет, характерний для нього. Яким він повинен бути - стриманим, замкненим і недовірливим (ідеальні якості, наприклад, для головного бухгалтера) або привітним і послу¬жливим (співробітник служби сервісу).

В американців існує поняття «self-made-man» - людина, яка сама себе створила. Суспільство надає великий діапазон вибору, тому майже все залежить від самої людини.

Деякі поради щодо створення іміджу.

Перший етап формування іміджу пов’язаний із підви¬щенням самооцінки. Самооцінка або, як зазвичай її називають в закордонній психології, особиста компетентність - є могутнім регулятором поведінки. Від неї багато в чому залежить розкриття потенційних можливостей людини. Звичайно, ставлення до себе, закладене в самооцінці, впливає на успіх і в особистому житті, і в ділових стосунках.

Слід відзначити, що людині притаманне коливання самооцінки. Занижена самооцінка сковує людину. Завищена - пов’язана із переоцінкою своїх можливостей, не дозволяє об’єктивно оцінювати ситуацію і себе в ній. Самооцінка може змінюватися під впливом різних факторів.

Цікавий експеримент провели американські вчені. Людям, які бажали посісти певну посаду у фірмі, пропонували само¬стійно оцінити декілька своїх якостей і відзначити їх у спеціальному бланку. Після цього у приймальні з’являвся удаваний претендент на ту ж посаду. В одному випадку це був зі смаком одягнений, самовпевнений, інтелігентний чоловік із «дипломатом» («містер Охайність»), в іншому - людина у брудній сорочці, з неохайним волоссям, у стоптаних черевиках («містер Бруднуля»), Після цього претенденти повторно заповнили самооцінні бланки. Виявилося, що після зустрічі з «містером Охайність» рівень самооцінки знижувався, а з «містером Бруднулею» - підвищувався. Справа в тому, що люди мимоволі порівнюють себе з іншими і оцінюють на підставі цього порівняння. Ось чому слід досягти того, щоб самооцінка була об’єктивною.

Для цього підприємець повинен полюбити себе. Кожна людина має свої характерні особливості: зріст, статуру, риси обличчя. Їх можна підкреслити або, якщо потрібно, зама¬скувати. Це можна зробити різними способами: починаючи з підтримання хорошої спортивної форми та закінчуючи вико-ристанням декоративної косметики.

Підприємець повинен навчитися носити гарний одяг, і якщо елегантність стане його плоттю й кров’ю, він почне тактовно ставитися до інших, поважати їхні погляди та думки. Можна впевнено стверджувати, що чим глибше новий образ проникає в особистість, тим більше він на неї впливає.

Після того, як підприємець переконається, що його зовнішній вигляд позитивно сприймається оточуючими, слід звернути увагу на манери, на вміння спілкуватися, бути доброзичливим, привабливим, привітним, викликати довіру в оточуючих.

Однак імідж - це не лише зовнішній вигляд людини. Його визначають і внутрішні якості: заповзятливість, сміливість, цілеспрямованість, творче ставлення до дійсності.

На жаль, самій людині досить важко визначити, як сприймають її оточуючі. Якщо ви бажаєте це з’ясувати, спробуйте розіграти з друзями чи родичами якусь професійну ситуацію. Потім спитайте, яке враження справили на них ваша зовнішність, манери, засоби спілкування. А ще краще - попросіть зняти вас на відео. А потім, переглянувши плівку, критично оцініть свій зовнішній вигляд, ходу, жести, міміку тощо. Якщо перед камерою ви почуваєте себе ніяково, зробіть хоча б фото. З’ясуйте, яка у вас фігура, який одяг. Як підібрані краватка, сумочка, кейс, годинник, окуляри, прикраси? Гармонує це з вашим одягом, із стилем? Який вираз обличчя? Подумайте, яким б ви хотіли бачити себе.

Піднята голова, пряма спина, гарна зачіска, доброзичливий і, водночас, рішучий погляд, у всьому - елегантність та гідність. Приміряйте цей імідж. Якщо сподобалося, то починайте вже зараз жити з високою самооцінкою.

Наскільки важливо мати імідж для людини, яка робить кар’єру? Настільки, щоб зробити його центральним об’єктом вашої постійної уваги, якщо, звісно, ви намагаєтеся справити враження на оточуючих: роботодавця, колег, партнерів, клієнтів.

У книзі «Приз - ваша голова» Г. Фрідман відмічає: «І зараз перевага надається людині з витонченим вихованням. Це факт, і нікуди від нього не подітися. Перше враження - у тому числі одяг і постава - означає дуже багато».

Подолання психології соціальної інертності перш за все стосується підприємця. Без живої ініціативи, новаторства, творчого підходу, заповзятливості неможливо вирішити проблеми в сучасному діловому житті.

Заповзятливість є однією з важливих рис ділової людини. Фахівці виокремлюють такі її основні якості:

- самостійність та нестандартність поведінки;

- наполегливість у досягненні мети, ініціативність;

- діловитість та практичність;

- сміливість та винахідливість;

- суперництво та готовність до ризику;

- орієнтація на досягнення вищих результатів;

- ефективне використання наявних факторів.

Вживати заходів, здійснювати будь-які кардинальні зміни, ризикувати може лише власник засобів виробництва - підприємець.

Цікава етимологія слова «заповзятливий». У словнику В. Даля заповзятливий трактується як схильний, здатний до комерційної діяльності, сміливий, рішучий, відважний у справах.

Успіх справи здебільшого залежить від заповзятливості підприємця, це впливає на його оцінку та рейтинг. Нині, як відзначають багато фахівців, відчувається дефіцит заповзятливих новаторів. Слід розрізняти поняття «творчість» і «заповзятливість». Творчість означає вигадувати щось нове, а заповзятливість - робити нове, брати на себе відповідальність, іноді ризикуючи при цьому.

М. Вудкок та Д. Френсіс визначили сім головних чинників, що обмежують або зводять нанівець творчі та новаторські здібності підприємця:

Стійкі звички. Всі люди мають певні стереотипи і в роботі, і в мисленні, але звички можуть бути ворогами творчості. Необхідно знати стійкі звички, що перешкоджають роботі.

Зайва напруженість. У своїх творчих зусиллях ми часто стикаємось із почуттям невпевненості та розпачу. Люди, які знаходяться у стані напруги, намагаються стиму¬лювати себе, дотримуючись певних правил і норм, тобто, їхній творчий потенціал використовується не повністю.

Недостатня цілеспрямованість. Кажуть, що жодне відкриття не відбулося б, якби не усвідомлене прагнення до змін.

Недостатні можливості. Багато історичних відкриттів не були зроблені через те, що певна частина людей хворіє, перебуває у в’язницях тощо. Крім того, більшість людей витрачає багато зусиль на вирішення буденних проблем.

Надмірна серйозність. Щоб творчо виявити себе, часто необхідно «погратися» з ідеями; іноді рішення, що шукаєш, знаходиться серед найбільш ексцентричних та неймовірних припущень. Недостатність ігрової установки ускладнює також спілкування з оточуючими.

Неадекватна методологія. Послаблює творчі зусилля відсутність відповідного ефективного методу вирішення проблеми. Творчий процес слід вивчати й аналізувати для того, щоб отримати необхідні навички та розвивати відповідні методи.

Психологія новаторства свідчить, що творчості насамперед заважає неефективна організація особистої праці та від¬сутність пріоритетів.

Зовнішній вигляд ділової людини (одяг, постава, хода та манери).

Специфіка підприємницької діяльності висуває досить високі вимоги до зовнішнього вигляду її учасників. Зовнішній вигляд ділової людини - це перший крок до успіху, образно кажучи, костюм потенційного партнера є кодом, який свідчить про рівень надійності і респектабельності.

У книзі «Ключі від влади» У. Сорлбі пише: «Не існує, певно, іншої такої сфери людської діяльності, де б наш стан і спосіб життя виявлялися так відверто, як у нашій манері подавати себе оточуючим через свій одяг... Від того, як ви вирішите себе «упакувати», залежатиме, чи слухатимуть вас інші люди, чи зможете ви керувати ними, а то й «вертіти» за своїм бажанням». Рокфеллер, наприклад, розпочав свій бізнес з того, що придбав собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольф-клубу.

Охайний, зі смаком одягнений, підтягнутий - це образ ділової людини. Справа не у вишуканості смаку, секрет в іншому - зовнішність такої людини свідчить про вимогливість до себе й повагу до інших.

Слід пам’ятати, що зовнішній вигляд та манери завжди привертають увагу. Тому стежте за собою. Головне - це почуття міри як в одязі, так і в поведінці. Будь-яке відхилення від прийнятих норм дратує оточуючих і «працює» проти вас. Намагайтеся не бути занадто гучним та заповзятим або навпаки - тихим і байдужим.

Звертайте увагу на враження, яке ви справляєте на оточуючих.

• Класичний костюм бізнесмена

Зовнішній вигляд бізнесмена, його одяг є одним із важливих елементів його успішної діяльності. Як не дивно, сучасний діловий світ консервативний у питаннях моди, тому своєму гардеробу слід приділити певну увагу.

Як і в інших професійних групах, у підприємців виро¬бився певний стереотип щодо одягу. В офісі та на офіційних зустрічах потрібний діловий костюм, обов’язковим елементом якого є піджак. Відповідно до моди або смаку він може бути однобортним, двобортним, бажано класичного силуету. Костюм може бути однокольоровим, смугастим чи картатим без контрастів.

Останнім часом став популярним так званий «американський» стиль: піджак і брюки різні за кольором. Це дуже зручно, але бажано, щоб піджак не був яскравим: зеленим, червоним - це ознака клубного стилю.

На ділові переговори рекомендується одягати однокольорові костюми сірого, темно-сірого, темно-синього кольорів. Найбільш розповсюдженим є костюм-двійка, але допускається і костюм-трійка.

Колір та фактура тканини піджака або костюма змінюється залежно від пори року: влітку кольори світліші, а тканина тонша, ніж зимою. Чорний костюм призначений тільки для урочистих заходів.

Нижній ґудзик піджака ніколи не застібається. Всі інші в офіційній обстановці обов’язково мають бути застебнуті. Танцюють теж лише у застебнутому піджаку. Розстебнути його, за правилами етикету, можна, коли знаходишся за столом або у глядацькій залі. Знімати піджак на офіційних заходах можна тільки після того, як це зробив господар, почесний гість - словом, перша особа на прийомі. У гостях можна зняти піджак, не очікуючи, коли це зробить господар, Однак вихована людина завжди спитає на це дозволу.

Решта компонентів одягу підбирається під костюм. Особлива увага приділяється краватці. Так склалося, що про вміння чоловіка одягатися судять насамперед по краватці та сорочці.

Правило підбору дуже просте: краватка повинна гармо¬ніювати за кольором із костюмом, сорочкою або бути конт¬растною. Наприклад, до смугастого, картатого тощо костюму личить однокольорова краватка, до однокольорового костюму - краватка з візерунком.

Якщо сорочка однокольорова (крім білої), бажано, щоб краватка поєднувалася з нею за кольором. У всіх інших випадках краватка має бути темніша за сорочку і світліша за піджак.

Готуючись до ділових переговорів, краще одягти сіру, синьо-червону, темно-бордову краватку. За кольором чи візерунком краватки можна дізнатися про характер чи настрій партнера: червоний візерунок на темному фоні свідчить про впевненість, цілеспрямованість; сині, темно-коричневі кра-ватки з вкрапленнями червоного та смарагдового кольору свідчать про доброзичливість, готовність до співробітництва; сірі підкреслюють розважливість. Яскраво-червоні краватки виражають експресивність, деяку непослідовність. Поєднання яскраво-червоного кольору з жовтим свідчить про схильність до ризику, наполегливість у обстоюванні власної точки зору. Яскрава краватка з авангардним малюнком створює певний емоційний тиск, іноді може дратувати співрозмовника. Надзвичайно елегантний вигляд створює комплект краватки та носовика (кінчик якого виглядає з нагрудної кишені).

До вечірнього темного костюму пасує шовкова краватка. Краватку-метелик одягають тільки на офіційні заходи, а чорну крепову краватку - на похоронну чи поминальну церемонії.

Краватку не прийнято одягати до спортивної, вовняної сорочки або сорочки, що носять навипуск.

Ширина краватки, як правило, має бути прямо пропор¬ційна розміру піджака (чим ширше у плечах чоловік, тим ширша краватка). Краватка не повинна звисати нижче пояса. Класичний варіант - це коли краватка трохи не доходить до пояса брюк.

І головне, краватка повинна бути зав’язана охайно і правильно.

Сорочка. Одягати різнокольорові або дуже темні сорочки до ділового костюму не рекомендується. Ідеальною вважається біла сорочка. В інших випадках бажано, щоб сорочка гармоніювала за кольором із піджаком та краваткою.

Журнал «Model of the Season» рекомендує дотриму¬ватися таких правил: носити сорочки з коротким рукавом під піджак не рекомендується, оскільки вважається елегантним, якщо манжети сорочки виглядають із-під рукава (приблизно на два сантиметри). Хоча, звісно, коли на градуснику З5...40° С, природно одягти сорочку із короткими рукавами, ніж бути у костюмі і постійно витирати піт.

Слід пам’ятати, що ні гармонійне поєднання кольорів, ні найкраща та дорога сорочка не справить гарного враження, якщо вона брудна. Свіжість сорочки - головна ознака гарного тону.

Костюм підприємця не буде повним, якщо не згадати про взуття, шкарпетки та деякі аксесуари.

Універсальним вважається чорне взуття. Воно пасує до будь-якого костюма. Влітку до світлого костюма можна одягти світле взуття, але в жодному разі не сандалії. Спортивне взуття: кросівки кеди, капці до костюма одягати не слід. Лаковані черевики на тонкій підошві одягають зі смокінгом чи фраком. І звичайно, взуття має бути чистим й охайним.

Шкарпетки підбирають під колір брюк або взуття, вони не повинні бути яскравими. Білі шкарпетки одягають тільки під спортивне взуття.

Шкарпетки мають бути темніші за брюки і світліші за взуття. Довжина шкарпеток теж має значення: вони повинні бути настільки довгими, щоб не було видно голе тіло, якщо закинути одну ногу на іншу.

Бажано, щоб головний убір гармоніював із верхнім одягом. Капелюхи навесні та влітку носять світлі, восени і взимку - темні.

Шарф, рукавички треба підбирати за кольором до решти одягу. Класичним вважається таке поєднання, коли головний убір, взуття і рукавички однакові за кольором.

Що стосується чоловічих прикрас (каблучки, годинника, запонок, браслета, шпильки до краватки), то тут правило одне - «слід мати почуття міри». Не треба шокувати своїх партнерів великою кількістю прикрас. Україна - європейська країна з превалюванням європейського ділового стилю, тому надмірна кількість прикрас не схвалюється. Необхідно пам’я-тати, що носовик, яким ви користуєтеся, слід мати у кишені брюк. Не можна, щоб із кишень виглядала ручка, олівець, гребінець, окуляри тощо, кишені не повинні випинатися.

Треба пам’ятати, що кожний вид діяльності, кожна ситуація потребує певного одягу. У діловому костюмі не дуже зручно бути на пікніку, а в ресторані - у спортивному одязі.

Зовнішній вигляд ділової людини доповнює зачіска. Звичайно, все залежить від індивідуальних смаків, однак охайна зачіска і чисте волосся мають бути завжди.

Повсякденний одяг ділової жінки

На відміну від чоловіків, жінки більше стежать за модою, вони мають більш широкий вибір щодо фасону одягу і тканини, намагаються бути вишуканими та неповторними. Проте не слід це прагнення доводити до екстравагантності. Вечірні сукні зі звабливого шифону, розкішні брючні костюми з малюнками, що нагадують картини імпресіоністів, цілком підходять для вечірок і коктейлів, поява ж у такому одязі на ділових переговорах, в офісі зовсім не сприятиме кар’єрі.

Діловий одяг жінки, як і чоловіка, відрізняє класичний крій та не дуже яскраві кольори. Про це та інше можна прочитати в літературі з ділового етикету. Реальне ж життя свідчить про те, що стиль одягу бізнес-леді дещо змінився.

«Те як одягаються наші співробітники, - свідчить пра¬цівниця банку, - не передбачено жодними корпоративними правилами. Кожен одягає саме ті речі, які найбільш під¬креслюють його стиль, не епатуючи при цьому клієнтів і не стомлюючи своїм виглядом «синьої панчохи».

Співробітники одного з великих банків України (члени правління, звісно, не враховуються) одягають шкіряні піджаки, облягаючі блузи, помірно яскраве вбрання, а також трикотаж, який вважається одягом для відпочинку.

Нема нічого поганого в тому, що ділові жінки перестали неухильно дотримуватися вимог щодо ділового одягу. Сучасна ділова жінка може дозволити собі порушити ці вимоги.

Проте дещо залишається незмінним: багатофункціональність елементів одягу, охайність, необхідність часто міняти вбрання.

Не бажано ходити в одному й тому ж одязі два-три дні підряд. Однак це зовсім не означає, що треба кардинально змінювати одяг. Ні, можна замінити або додати лише одну деталь (хустку, жилет тощо) і костюм набуде іншого вигляду.

Нині у повсякденному діловому гардеробі можуть бути не лише сині та чорні англійські костюми, але й різнокольо¬рові спідниці (від міді до максі), брюки, різноманітні жилети (не надто яскраві) у міру декольтовані блузи, плаття без рукавів або з рукавами три чверті. Все частіше ділова жінка віддає перевагу трикотажному кардигану, жакету-сорочці, яку можна носити зверху плаття-«футляра», трикотажного топу або шовкового джемпера. Дуже доречно для ділових пані увійшли в моду, а точніше повернулися з 70-х років, плаття-сорочки і приталені англійські плащі-тренчкоти.

Щодо кольору, то з ним не слід занадто експериментувати, пам’ятаючи правило «Все до міри». Надто яскравий одяг у будь-якому офісі, офіційній установі буде моветоном. Оливковий, зелений, бежевий, коричневий, рубіновий, тера¬котовий - чудова альтернатива чорному і темно-синьому кольорам. Особливої уваги заслуговує золотисто-жовтий, цей колір майже ніколи не виходить із моди, тому що вважається кольором успіху і добробуту.

Не останню роль у зовнішності ділової жінки відіграють зачіска, макіяж, взуття та аксесуари. Вони повинні органічно доповнювати діловий костюм.

Зачіска ділової жінки має бути строгою та елегантною. У робочій обстановці надто вишукані зачіски не зовсім доречні. Не слід фарбувати волосся в авангардні кольори (помаранчевий, синій, фіолетовий), колір волосся повинен гармоніювати із кольором шкіри обличчя й очами.

Косметика, макіяж завжди підкреслюють характер жінки. Ділова жінка повинна мати бадьорий, рішучий та впевнений вигляд. Денний макіяж має бути неяскравим (мінімум туші для вій, тіні, помада - не надто яскрава). Спеціалісти радять купувати більше профілактичної косметики, ніж декоративної. Користуватися парфумами слід стримано, запах має бути ледь відчутним. Діловим жінкам краще надавати перевагу парфумам солідних фірм. Це завжди справляє позитивне враження.

Не слід нехтувати прикрасами. Каблучки, сережки, браслети, ланцюжки - все це завжди підкреслювало зовнішність жінки, і ділової теж. Проте не варто носити одночасно багато прикрас. Слід пам’ятати, велика кількість прикрас не відповідає іміджу не лише ділової, але й елегантної й осві¬ченої жінки.

Зовнішній вигляд жінки-підприємця підкреслюють також взуття та сумочка.

Деякі поради щодо взуття продиктовані гігієною та практичністю. Увесь день провести на підборах висотою 10-12 см дуже важко, починають боліти ноги, хода стає важкою, псується настрій. Тому краще вибирати взуття із середньою висотою підборів (4-6 см). Чорний колір взуття вважається класичним. Дуже вишукано, коли взуття гармо¬ніює із кольором одягу, сумочки, чи паска.

Зазвичай стандартним взуттям є туфлі. Не варто на роботу з’являтися у капцях або у босоніжках з відкритим верхом (якщо дуже жарко, слід одягати босоніжки із закри¬тим носком).

У більшості розвинених країн обов’язковим елементом ділового одягу жінки є панчохи чи колготи незалежно від пори року. Слід дотримуватися цих вимог. Бажано, щоб колір панчіх не надто контрастував із одягом.

Невід’ємною складовою зовнішнього вигляду ділової жінки є сумочка. Зазвичай в ній зберігаються «секрети» краси і гігієни. Однак ділова жінка має справу з паперами, які повинні бути в належному стані, тому слід мати папку або портфель. У жодному разі не можна класти папери в одно¬разові пакети або в господарський кошик.

Слід зауважити, що головне - це індивідуальність, вміння використовувати одяг за його головним призначенням: приховувати недоліки і підкреслювати кращі риси. Одягатися слід відповідно до місця і часу, віку та специфіки роботи. Це дозволить почувати себе спокійно та впевнено.

Вміння красиво стояти, сидіти, рухатися в усі часи було невід’ємною частиною так званих «гарних манер».

За свідченням лікарів без правильної постави неможлива правильна хода, яка поліпшує роботу легень і серця, надає людині впевненого вигляду, і навпаки, неправильна постава викликає швидку втому, перенапруження м’язів. Психологи вважають, що в очах бізнесменів рішуча хода, правильна постава свідчать про вміння тримати себе в руках, про надійність ділового партнера.

Гарна постава - це рівна спина, ненапружені розправлені плечі, високо піднята голова.

Коли йдете, слід ставити ногу на п’яту під кутом 45° до поверхні землі. Довжина кроку повинна бути постійною. Не слід «дріботіти» й робити надто широкі кроки.

Для того, щоб виробити і зберегти правильну поставу, ходу, важливо бути у хорошій фізичній формі. Якщо немає можливості займатися спортом, то принаймні для ранкової гімнастики можна знайти час.

Необхідно вчитися красиво ходити, вміти легко і гарно підніматися і спускатися сходами.

Треба вміти правильно сидіти, особливо жінці. Не слід класти ногу на ногу, коли сидите на стільці чи в низькому кріслі. Ноги треба тримати, притиснувши коліна одне до одного, трохи схиливши вбік, чи легко схрестити ноги в щиколотках.

Під час посадки в автомобіль жінка спершу сідає на сидіння, а потім переносить ноги; виходячи з авто, навпаки спочатку ставить ноги на асфальт, а потім підіймається із сидіння.

Дуже часто людина не знає, як тримати руки. На перший погляд, дуже зручно тримати їх у кишенях, та чи припустимо це з точки зору етикету? Тримати одну руку в кишені піджака не суперечить правилам етикету. Про те, щоб тримати обидві руки в кишенях брюк під час розмови з іншою людиною, не може бути й мови! Це правило розповсюджується також і на жінок.

Неприпустимо розмахувати руками під час ходи або енергійно жестикулювати під час бесіди. Стукати по столу просто вульгарно, не кажучи вже про те, що це не аргумент у суперечці.

Всі жести повинні бути стриманими й доцільними.

Не слід захоплюватися і класти ногу на ногу, щоб щико¬лотка однієї була на коліні іншої, так званий «американський варіант». Якщо ви сидите, поклавши ногу на ногу, не слід розкачувати нею та обіймати руками коліно.

Небажано сидіти у кріслі або дивані «розкинувшись», відкинувши голову на подушки; розгойдуватися на стільці; сидіти на краю стільця, крісла, дивана; гойдати колінами під час розмови.

На бильце крісла можна присісти (якщо ви абсолютно впевнені, що воно вас витримає) тільки у колі друзів. Це неприпустимо, якщо у кріслі сидить малознайома вам людина або жінка, до якої ви звертаєтесь на «ви».

Всі рефлекторні дії обов’язково слід контролювати. Позіхати - це моветон. Вихована людина у цьому випадку завжди прикриє рота рукою і обов’язково вибачиться. Кашель, як правило, стримати дуже важко, тому слід також прикривати рота рукою, при різкому кашлі - користуючись носовичком. Висякатися слід тихенько, легко «дунувши» у носовичок. Зовсім неприпустимо постійно «шморгати» носом або гучно сякатися.

Важлива умова професіоналізму керівника   культура ділового спілкування.

Уміння продуктивно спілкуватися - важлива професійна якість, необхідний елемент культури бізнесмена, підприємця, їм щодня доводиться зустрічатися з десятками і сотнями людей, вітчизняними і зарубіжними партнерами, клієнтами, налагоджувати відносини зі співробітниками. У багатьох випадках саме через незнання особливостей ділового спілку¬вання виникає маса непорозумінь, а часом - конфліктів.

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприйняття й розуміння людьми одне одного: лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше зрозуміти процеси міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Спілкування - це універсальний засіб пізнання себе та інших. «Кожний з нас народжується людиною, а особи¬стістю, тобто мислячою істотою зі своєю точкою зору, стає в соціумі. Основним чинником цього унікального процесу є спілкування».

Оцінюючи роль спілкування у сфері бізнесу, Дж. Рокфелер писав: «Вміння спілкуватися з людьми - це товар, який можна придбати так само, як ми купуємо чай або каву... Але я плачу за таке вміння більше, ніж за будь-що інше у світі». Напевно, у нього були підстави це стверджувати, тому що сама сфера бізнесу побудована на вмінні продуктивно спілку¬ватися, від цього вміння залежать прибутки, і навпаки - невміння спілкуватися призводить до збитків.

Менеджери, керівники витрачають на спілкування 50-90% робочого часу, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні, процесі прийняття рішень, виконанні управлінських функцій планування, організації та контролю. Спілкування для них є процесом, який пов’язує всі основні види управління. Ось чому 75% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування - одна з основних причин виникнення проблем.

Спілкування є основою маркетингу, його головним методом. Фахівці-маркетологи повинні вивчати запити та поба¬жання споживачів безпосередньо, так би мовити, з «перших рук». А для цього необхідно зустрічатися з клієнтами осо¬бисто. Кожен із них має свої психологічні особливості, характер, темперамент, звички тощо, до кожного треба знайти свій підхід. Це дуже важко зробити лише за рахунок ентузіазму та інтуїції, необхідні знання про природу та культуру спілкування.

Спілкування як засіб взаємодії між людьми вивчалося здавна, ще на так званому рівні «празнань» у Давньому Єгипті, Китаї, індійськими жерцями, слов’янськими волхвами. Перші наукові дослідження проблем спілкування знаходимо у давньо¬грецькій філософії та етиці (Сократ, Платон, Аристотель). За час, що минув, і донині зроблено багато відкриттів, виникли наукові теорії та школи, завдяки яким ми маємо достатнє уявлення про природу і сутність спілкування.

Вивчення феномену спілкування базується на знаннях із філософії, етики, психології, соціології, медицини, педагогіки.

У 20-х роках XX ст. виникла соціальна психологія - наука про спілкування.

Спілкування можна визначити як складний багатогран¬ний процес встановлення та розвитку контактів між людьми під час їх спільної життєдіяльності. Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагаль-неннями, думками, почуттями, тому спілкування включає три основні аспекти.

Існують різні рівні спілкування:

• індивідуальне (міжособистісне);

• групове;

• масове;

У спілкуванні виокремлюють декілька методів:

• монолог;

• діалог;

• бесіда;

• дискусія;

• співбесіда та ін.

Спілкування здійснюється двома основними засобами:

• вербальним (мовним);

• невербальним (міміка, жести, пози).

Спілкування поділяється на різні типи:

• ритуальне;

• розважальне;

•ділове;

• маніпулятивне;

• ігрове;

• духовне тощо.

Одним із різновидів (типів) спілкування є ділове спілкування.

Ділове спілкування - це спілкування, змістом якого є «справа», з приводу якої і відбувається комунікативний процес, організація та оптимізація того чи іншого виду діяльності.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони:

• є значущими один для одного особами;

• сприймають спілкування як продуктивне співробітництво;

• володіють культурою ділового спілкування.

Культуру ділового спілкування неможливо розглядати окремо від культури спілкування взагалі.

Культура спілкування є складовою загальної культури. Вона, як і будь-яка інша культура, містить певну суму знань. Базується на нормах, що визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загально¬людськими цінностями кожної історичної епохи розвитку людства.

Отже, культура спілкування - це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкування, які створені та прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі розвитку.

Культуру спілкування визначають такі компоненти:

• комунікативні установки, які «включають» механізми спілкування;

• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкрет¬ному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприйняття й розуміння одне одного);

• вміння застосовувати ці знання, враховуючи ситуацію, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

4. Поняття корпоративної соціальної відповідальності

Корпоративна соціальна відповідальність – це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, за тих, на кого безпосередньо чи опосередковано ці рішення впливають. Соціальна відповідальність – це концепція, що заохочує компанії враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив діяльності компанії на споживачів, стейкохолдерів, працівників, громади та навколишнє середовище в усіх аспектах своєї діяльності.

Переваги соціально-відповідальної політики компанії – до них слід віднести:

− укріплення репутації та іміджу компанії; соціальна спрямованість бізнесу, дотримання кодексу корпоративної поведінки та ділової етики сприяють укріпленню репутації та іміджу компанії у суспільстві та державі; реалізація внутрішніх та зовнішніх соціальних проектів компанією робить її діяльність більш відкритою та прозорою для суспільства; встановлює партнерські зв’язки з владними структурами, знижуючи тим самим представницькі та рекламні витрати і закріплюючи кваліфіковані кадри в компанії;

− підвищення якості управління бізнесом; соціальна активність компанії сприяє підвищенню продуктивності праці персоналу; скороченню операційних витрат; збільшенню продажів; зростанню лояльності клієнтів;

− підвищення інвестиційної привабливості; залучення компанії у систему міжнародної звітності, у т.ч. і соціальної, розширює можливості: участі у міжнародному бізнесі; залучення інвесторів, що веде до збільшення капіталізації та відкриває більш вільний доступ до капіталу.

Компанії отримують економічні переваги від проведення заходів соціального характеру. Найголовнішими економічними і соціальними перевагами соціально відповідальних компаній є: довгострокове закріплення робочої сили, зменшення плинності робочих кадрів, підвищення конкурентоспроможності, закріплення відданості працівників ідеології корпорації, підвищення статусу корпорації у суспільстві, створення етичної системи відносин всередині корпорації тощо.

Користь від соціально відповідального бізнесу для суспільства очевидна. А що це дає компанії, яка веде соціально відповідальний образ економічного функціонування? Найпоширенішою помилкою є уявлення, що соціальні програми, які фінансуються підприємством, збиткові для бізнесу. Грамотно вкладені кошти у соціальні програми приносять лише користь бізнесу.

Адже, по-перше, компанія отримує високу репутацію та добре ім’я. А висока соціальна репутація, у свою чергу, побічно приносить і матеріальну користь – викликає довіру до бізнесмена, приносить нові можливості для бізнесу.

По-друге, соціальна політика бізнесу приносить і комерційний результат:

− позитивний вплив на ринок споживачів (сприяння розвитку місцевої спортивної команди, участь у підтримці обдарованих дітей, допомога ветеранам приваблює споживачів даної компанії);

− позитивний вплив на акціонерний капітал (акції компаній зі стійкою соціальною активністю швидше знаходять своїх власників, що призводить до зростання капіталізації компанії);

− залучення до роботи високопрофесійних фахівців (адже та компанія, яка веде зовнішню соціальну політику, стабільно проводить внутрішні соціальні програми);

− сприяння розвитку інтересу з боку потенційних інвесторів (якщо ведення соціальних програм супроводжується зростанням прозорості у діяльності компанії з використанням форм соціальної звітності).

Здійснення соціальних проектів розширює партнерські зв’язки:

− в бізнес-середовищі (постачальники, страхові компанії, рекламні агенти, банківські службовці);

− з органами державного управління (відповідні спрямування програм міністерств та місцевих адміністрацій);

− з недержавними організаціями, що здійснюють аналогічні соціальні проекти та виконують програми компанії.

Більш детальне розгалуження напрямів соціально відповідального бізнесу визначено у моделях.

5. Сучасні моделі корпоративної соціальної відповідальності

Історичні, культурні, політичні й соціальні відмінності, характерні для розвитку різних країн, сформували значні розбіжності в сферах прояву, об’єктах і заходах соціальної відповідальності бізнесу.

Основні розбіжності, на разі, визначаються на рівні взаємозв’язків підприємство-держава. Так, якщо діяльність американського бізнесу споконвічно формується власниками і менеджерами, то у Європі державні органи влади і професійні об’єднання жорстко регламентують мінімальні вимоги щодо ведення справ. Внаслідок цього відрізняються і підходи до реалізації інструментарію соціальної відповідальності бізнесу.

Сьогодні експертами та провідними науковцями прийнято виділяти три моделі соціальної відповідальності:

1) американська; 2) європейська; 3) японська.

Однак, варто наголосити, що в науковій літературі можна зустріти й інші моделі, наприклад британську, англо-саксонську, континентальну, які є похідними від зазначених трьох моделей та базуються на них.

Американська модель соціальної відповідальності сформувалася у ХІХ ст.; вона акцентована на поведінку підприємства в умовах ринку, розвиток позитивних відносин з регіональною і місцевою владою. Традиційно в США соціальна відповідальність заснована на максимальній свободі суб’єктів і орієнтована на філантропічну модель. Історично бізнес мав зобов’язання лише по сплаті податків, тому певну частку прибутку віддавав на доброчинні цілі. У Сполучених Штатах загальна сума внесків у доброчинні організації дорівнює близько 1,7% ВВП.

Вирішення багатьох соціальних проблем (професійна освіта, страхування персоналу) в США реалізовується численними напрацьованими механізмами участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства через корпоративні фонди. Також соціальна відповідальність часто пов’язується з програмами волонтерства персоналу підприємств і організацій в робочий час. Відповідальна соціальна діяльність і доброчинність стимулюються певними податковими пільгами, які встановлені на законодавчому рівні для організацій, що працевлаштовують інвалідів, пенсіонерів, молодь і ветеранів. Так, в Сполучених Штатах існують три види податкових пільг, які відшкодовують вартість робочих місць працівників-інвалідів і дозволяють зробити їх доступнішими:

- щорічне кредитування малого бізнесу з метою зробити його більш доступним для інвалідів;

- всі підприємства і організації можуть розраховувати на знижки для подолання перешкод різного характеру на робочому місці для осіб-інвалідів;

- податковий кредит для роботодавців, які працевлаштовують певні групи осіб, тобто молодь, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів.

Доброчинні організації в США також мають податкові пільги, зокрема, вони звільнені від податку на нерухомість і податку з продажів.

Відповідно до природи американського підприємництва, суспільні відносини регулюються самостійно. Сюди належать добровільність медичного страхування, сфера трудових відносин працівник-роботодавець (двосторонній договір) тощо. Відповідальність бізнесу перед працівниками значною мірою обмежується створенням робочих місць і забезпеченням їх ефективного використання, організацією безпечних умов роботи і високої ставки податків. Отже, можна констатувати, що американська модель соціальної відповідальності бізнесу реалізовується в основному за рахунок добродійних внесків, які за сприяння численних механізмів корпоративних фондів використовуються на соціальні потреби суспільства, а також реалізацію волонтерських і соціальних програм. Вплив державних інституцій є опосередкованим.

Європейська модель формування соціальної відповідальності. У Європі історично сформувалася дещо інша модель. Європейське розуміння принципів соціальної відповідальності формується з соціально-відповідальних механізмів ведення бізнесу при значному впливі держави. Вагомим чинником наразі є партнерські відносини: держава нерідко має представників в управлінні та пакети акцій у всіх структурах бізнесу.

Отже, європейська модель соціальної відповідальності бізнесу принципово відрізняється від американської прямим впливом держави. Європейський бізнес розцінює державу як інституцію, яка виконує прийняті в суспільстві правила поведінки, тоді як в США подібне втручання держави трактується як порушення свободи бізнесу. Згідно з американською моделлю прибутковість бізнесу є фундаментальною метою соціальної відповідальності, проте європейська відносить до неї додаткові аспекти: зобов’язання перед персоналом і територіальними громадами.

Таким чином, враховуючи специфіку системи перерозподілу цінностей і вплив держави, розповсюдження ідей соціальної відповідальності в європейських країнах має незначні темпи. Імпульсом становлення ідей соціальної відповідальності в країнах Європейського Союзу стала зустріч у Лісабоні у 2000 р. представників влади і бізнесу. Ключовою темою дискусій зустрічі була нагальна потреба постійного підвищення конкурентоспроможності бізнесу. Було відмічено, що соціальна відповідальність нині розглядається як один з механізмів підвищення конкурентоспроможності й, разом з тим, як дієвий інструмент покращання стандартів життя громадян.

Варто зазначити, що європейська модель більшою мірою орієнтована на три сфери реалізації соціальних технологій: економічну, зайнятість і охорону навколишнього середовища. Відповідно соціальна відповідальність бізнесу розповсюджується на умови роботи, заробітну плату, якість товарів/робіт/послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість в конкретному регіоні. Реалізація регіональних соціальних програм здійснюється на конкурсній основі у співпраці з органами місцевого самоврядування. Соціальна відповідальність, як правило, регулюється стандартами і нормативними актами відповідних країн.

У багатьох європейських країнах діяльність з охорони навколишнього середовища регламентована законодавчо, встановлена обов’язковість медичного страхування, врегульовано пенсійне забезпечення. Деякі країни Євросоюзу ввели інноваційні норми законодавчого регулювання соціальної відповідальності та зобов’язали інформувати суспільство щодо дотримання певних етичних стандартів. Так, наприклад, в Бельгії «Закон про професійну пенсію» вимагає від керівників пенсійних фондів висвітлювати в щорічних звітах етичні аспекти соціальних критеріїв і/або критерії охорони навколишнього середовища, що використовуються при оцінці інвестиційної привабливості проектів. У Франції «Закон про публічний пенсійний резервний фонд» вимагає оприлюднення соціальних і етичних критеріїв інвестування коштів Фонду.

У країнах Західної Європи законодавчі вимоги щодо обов’язкового розкриття екологічної інформації або вже введені, або знаходяться в процесі впровадження, або розробляються. Крім прямого законодавчого регулювання соціальної відповідальності, широко використовуються системи фіскальних і фінансових стимулів.

Так, у Великобританії, Італії і Іспанії діють фіскальні та фінансові механізми, стимулюючі корпоративну добродійність. Наприклад, «Закон про фіскальне регулювання функціонування неприбуткових організацій» описує механізми податкових пільг і заохочень доброчинної діяльності неприбуткових організацій і приватного сектору. Уряд Німеччини забезпечує фінансову підтримку малого і середнього бізнесу для реалізації політики охорони навколишнього середовища. Програма охоплює підприємства і організації, що надають консультаційні послуги з питань збереження енергії, навчання, ознайомлення з системою управління навколишнім середовищем та інвестують кошти в поновлювані енергії. Федеральний уряд щорічно втілює в життя більше 50 проектів у сфері екології і добросовісної торгівлі.

У Голландії, Франції і Німеччині діє чітка система оподаткування компаній, що забруднюють навколишнє середовище. При цьому витрати підприємств на очисні споруди іноді складають 50 % виробничих витрат. У Голландії учасники екологічної програми «Зелене інвестування» одержують доступ до пільгового фінансування.

Характерною рисою європейської моделі соціальної відповідальності є фінансування державою соціальних програм для населення з податкових зборів. Водночас в різних країнах існують розбіжні пріоритети і цінності, що визначають ключові засади функціонування бізнесу, тому в рамках європейського підходу, окрім традиційної моделі, дослідники виділяють також скандинавську модель соціальної відповідальності, що склалася в Швеції, Норвегії, Данії і Фінляндії.

Японська модель формування соціальної відповідальності. Японська модель соціальної відповідальності бізнесу актуальна також для Республіки Корея. Дослідження японської моделі соціальної відповідальності засвідчують значний вплив інституту держави, але слід зазначити, що японський бізнес історично зосереджений на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім’єю. У бідній на природні ресурси країні традиційно культивується принцип «Наше багатство – людські ресурси», згідно з яким створюються умови найбільш ефективного використання персоналу. В рамках відповідальності перед працівниками бізнес надає житло фахівцям, стимулює сімейні династії, оплачує навчання тощо. Шляхом реорганізації структури управління виділяються департаменти соціальної відповідальності, які інформують громадськість щодо соціальних програм і заходів, публікують звіти та беруть на себе відповідальність за комунікації із стейкхолдерами. Одночасно простежується підвищена увага уряду, фундацій і бізнесу до зовнішньої складової соціальної відповідальності.

Кожна з розглянутих моделей в діяльності підприємств практично не зустрічається в «чистому» вигляді, але деякі риси можуть повторюватися або ж переплітатися одна в одній. Порівняльна характеристика моделей СВ наведена у табл. 14.1.

6. Соціальна відповідальність як чинник сталого розвитку

Соціальна відповідальність незалежно від рівня та масштабу дослідження визначається на глобальному, національному, регіональному та виробничому рівнях. Глобальний рівень розкриває зміст соціальної відповідальності через визначення проблем та умов існування людства та пошук шляхів їх розв’язання завдяки поширенню соціальної інтеграції, спрямованої на забезпечення сталого розвитку незалежно від місця проживання та расової приналежності.

Сталий розвиток передбачає збалансованість розвитку економічної, екологічної та соціальної систем і одночасну їх здатність до саморегуляції та відтворення.

Згідно з міжнародним досвідом запровадження сталого розвитку найбільших успіхів на цьому шляху досягли ті країни, які застосували інструменти та механізми, що сприяли дотриманню певних обмежень, подоланню значних перешкод, запровадженню нових стандартів, нормативів тощо. Найбільш впливовим важелем на шляху впровадження сталого розвитку стала соціальна відповідальність.

Соціальна відповідальність – це волевиявлення, яке визначається певною поведінкою щодо дотримання усвідомлених обмежень та соціальних норм, гарантує безпеку та прогресивний розвиток, забезпечує узгодження інтересів суб’єктів, задіяних у суспільних відносинах та управлінні ними.

Соціальна відповідальність багатоаспектна та багаторівнева. Вона виявляється на особистісному (індивідуальному) рівні через ступінь громадянської зрілості особистості та є базовою для інших рівнів. Від світосприйняття та усвідомлення людиною своєї значущості у світових перетвореннях, від її прагнення до перетворень у всіх сферах своєї життєдіяльності залежать її прояви на інших рівнях.

На груповому рівні соціальна відповідальність визначається як корпоративна соціальна відповідальність; на суспільному – вона передбачає соціальну відповідальність суспільства за гідний рівень життя нинішнього і майбутнього поколінь; на державному – визначає кращі шляхи досягнення сталого, соціального та людського розвитку. На глобальному рівні соціальна відповідальність окреслює пріоритети світового розвитку, людської цивілізації завдяки міжнародним домовленостям щодо запровадження сталого розвитку (м. Ріо-деЖанейро, 1992 р.; м. Йоганнесбург, 2002 р.; м. Ріо-де-Жанейро, 2012 р.), а також Глобальному договору ООН.

Світова спільнота розробила систему стандартів та рекомендацій щодо запровадження сталого розвитку, а саме: стандарт ISO 14000 в галузі систем екологічного менеджменту, Global Reporting Initiative (GRI) – рекомендації щодо звітності в галузі сталого розвитку, міжнародний стандарт із соціальної відповідальності ISO 26000, ISO 9001:2000 тощо.

Сталий розвиток визначено ООН як основний напрям розвитку цивілізації на ХХІ століття. Україна належить до тих держав, які взяли на себе зобов’язання щодо запровадження в систему господарювання принципів сталого розвитку. 

Таким чином, досягти реалізації принципів сталого розвитку в країні можна при модернізації систем управління та суспільних відносин на засадах соціальної відповідальності, коли будуть задіяні мотиваційні механізми до соціально відповідальної поведінки у цій сфері особистості, суспільства, бізнесу, держави.

Соціальні норми виконують охоронну, регулятивну і виховну функції, визначають раціональні межі свободи людини. Розрізняють такі види соціальних норм: звичаї, традиції, норми моралі, релігійні (канонічні) норми, етичні норми, політичні норми, корпоративні норми, норми громадських організацій, технічні норми, норми культури, норми права тощо.

У залежності від видів соціальних норм виділяють такі різновиди соціальної відповідальності: моральна, релігійна, дисциплінарна, політична, правова (юридична) тощо.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки.

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів та на вірі у Бога.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на порушника норм.

Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Таким чином, соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин;

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами;

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів;

4. Мають динамічний   характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами;

5. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм;

6. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість;

7. Передбачають настання певних наслідків для порушника;

8. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

Соціальна відповідальність за своїм сутнісним змістом має два прояви – позитивний і негативний. Під позитивною (перспективною) соціальною відповідальністю потрібно розуміти добровільне і свідоме використання, виконання, дотримання суб’єктами суспільних відносин приписів соціальних норм. Під негативною (ретроспективною) соціальною відповідальністю розуміємо застосування для порушника соціальних норм заходів впливу, передбачених цими нормами. 

Соціальна відповідальність має дві форми реалізації: добровільну – виражену в обов’язку суб’єкта виконувати приписи соціальних норм його правомірною поведінкою і реакцією на нього, і примусову – виражену в обов’язку порушника соціальних норм підпорядкуватися різноманітним заходам суспільного і (або) державного примусу.

Принципи соціальної відповідальності:

- підзвітність, яка полягає у тому, що організація має звітувати щодо впливу від своєї діяльності на суспільство і довкілля (не фінансова звітність);

- прозорість, яка означає, що суб’єктам господарської діяльності потрібно бути прозорими в їх рішеннях і діяльності, які впливають на інших. Прозорість не має на увазі розкриття службової інформації, а також інформації, що захищена відповідно до законів або може спричинити порушення правових зобов’язань;

- гуманність – визнання важливості і загальності прав людини, зазначених у Всесвітній Декларації з прав людини;

- страх як категорія, що обмежує ті сфери, на які за жодних умов не повинен поширюватися вплив людини (страх за майбутнє людства, породжений благоговінням перед життям);

- поміркованість у прийнятті тих чи інших рішень (мета поміркованості – збереження життя, і лише майбутнє покоління здатне повноцінно оцінити наслідки теперішньої діяльності);

- патріотизм як розуміння цінності та унікальності Батьківщини;

- відчуття обов’язку як моральні зобов’язання людини, котрі вона виконує з почуттям совісті;

- моральність як особлива сфера суспільної свідомості та вид суспільних відносин, мета яких – сформувати способи нормативного регулювання поведінки і дій людей у суспільстві за допомогою норм, принципів і категорій моралі;

- духовність як процес гармонійного розвитку духовних задатків людини;

- професійна компетентність як знання, досвід, здобування освіти з відповідної галузі діяльності;

- творча спрямованість як схильність до творчої ініціативи;

- працелюбність як риса характеру, котра полягає у позитивному ставленні особистості до процесу трудової діяльності, що виражається через активність, ініціативність, добросовісність, дисциплінованість тощо.

7. Взаємозв’язок відповідальності й етики у менеджменті

Юридична відповідальність разом із соціальною відповідальністю є джерелом етичної поведінки. Від неї залежать реалізація функцій, якість методів менеджменту і, відповідно, результативність та коректність управлінських рішень. Саме завдяки цьому система менеджменту реагує на соціальні потреби суспільства. Ця реакція може виявлятися у наданні соціальної допомоги, підтриманні певних соціальних програм, дотриманні норм моралі тощо.

Менеджер привносить у роботу свої особисті риси і манеру поведінки. Індивідуальні потреби, родина, релігійні переконання — усі ці фактори формують систему цінностей менеджера. При прийнятті етично правильних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера — стадія його морального розвитку.

На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання). Підкорення владі ґрунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному плані цій стадії відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, що орієнтуються на гарантії виконання окремих завдань. На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до очікувань позитивної поведінки колег (родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах.

Найбільш адекватний стиль лідерства — заохочення взаємодії і кооперації. На стадії наступного, чи принципового розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, ніж навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва, увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні інших до самостійного мислення, вирішення проблем, що виникають, виходячи з принципів моралі. Для даного рівня характерне володіння владою, коли працівники одержують право конструктивної участі в управлінні організацією.

Переважна більшість індивідів перебуває на другій стадії розвитку, а третьої стадії морального розвитку досягають близько 20% дорослих американців. Їх дії автономні, завжди ґрунтуються на етичних принципах, незалежно від очікувань інших як усередині, так і поза організацією. Такі люди приймають етично коректні рішення, навіть якщо вони мають негативні наслідки, насамперед для них самих.

До факторів, що зумовлюють необхідність відповідності поведінки менеджерів більш високим етичним рівням, належить вплив на мораль і культуру організацій, процесів глобалізації. Менеджери повинні виробляти в собі сприйняття і відкритість стосовно інших, незнайомих їм систем. Міжнародні альянси й об'єднання компаній тільки збільшують число проблем, пов'язаних з етичними цінностями. Наприклад, у багатьох країнах, що розвиваються, хабарництво вважається нормальною практикою ведення бізнесу. "Підмазка", скажемо, митника — обов'язкова, адже він сприймає ці гроші як невід'ємну частину своєї зарплати. Якщо компанія відмовляється грати "за правилами" — тим гірше для компанії. На щастя, у багатьох країнах ситуація поступово, але дуже повільно, змінюється.

Багато менеджерів приділяють велику увагу проблемам поліпшення етичного клімату організації, а також підвищенню її чутливості до соціальних проблем. Їм не хочеться, щоб в один прекрасний день організації довелося займати захисну позицію. Експерти з етичних питань говорять, що менеджмент зобов'язаний створювати і підтримувати такі умови, в яких люди поводяться, як люди. Тому керівництво організації покликане контролювати її моральне "здоров'я", використовуючи такі методи, як особистий приклад, моральний кодекс і різні етичні структури.

Моральний кодекс — це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації. Він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується організація. Як прави- ло, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації або в ньому викладається її політика. Заявлені принципи визначають цінності організації і загалом описують її обов'язки, якість продукції, ставлення до працівників.

Заявлена політика — це опис (знову ж досить загальний) порядку дій компанії та її співробітників у конкретних, що стосуються питання етики і моралі, ситуаціях (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки співробітникам, надання їм рівних можливостей).

У моральному кодексі компанії, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки співробітників (як допустимі й бажані, так і неприйнятні) та можлива реакція менеджменту. У нещодавньому дослідженні Центру ділової етики вказується, шо сьогодні 450 з 500 кращих за оцінкою журналу Fortune американських компаній (і майже 50 % інших) мають моральні кодекси. Якщо кодекс одержує реальну підтримку з боку ме- неджерів, що неухильно дотримуються його правил і несуть покарання у випадку їх порушення, в компанії складається позитивний етичний клімат. У разі відсутності підтримки керівництвом положення кодексу так і залишаються на папері.

Етичні структури. До етичних структур належать різні сис- теми, посади і програми, за допомогою яких організація прагне стимулювати відповідну моральним принципам поведінку співробітників. Існують й інші етичні структури, такі як навчальні програми і "гарячі лінії". "Гаряча лінія" — це безкоштовна телефонна служба, по якій працівники можуть доповісти про сумнівну поведінку, можливе шахрайство, збитки, несправедливе ставлення менеджерів.

Однак навіть найсильніша програма етичної підтримки не гарантує співробітникам уникнути можливих помилок. Мати вражаючу етичну програму недостатньо. Вона має бути присутньою у всіх повсякденних операціях, спонукати працівників приймати морально коректні рішення в будь-якій ситуації.

Сьогодні багато передових компаній розуміють, що результати їх діяльності виміряються не тільки фінансовими показниками. Проблеми етики, впливу соціальних заходів на економічні показники компанії хвилюють як менеджерів, так і вчених; навколо цієї теми ведуться пожвавлені дебати. Найбільш гостро стоїть питання про те, чи не зашкодить "старанна поведінка" фірми результатам її діяльності, адже, зрештою, етичні програми коштують грошей. Цій проблемі було присвячено кілька досліджень. Отримані вченими результати неоднозначні, однак вони підтверджують, що між соціальною відповідальністю і фінансовими показниками існує невеликий, але позитивний взаємозв'язок. Наявність у компанії таких ресурсів, як етика і соціальна відповідальність, аж ніяк не завдає якого-небудь збитку її показникам.

Дотримання етичних принципів і соціальна відповідальна діяльність ні в якій мірі не завдають збитку організаціям. Навпаки, менеджери та їх організації можуть зробити свій внесок у поліпшення життя суспільства й одночасно домогтися підвищення економічних показників.