Лекція 10 Цілі сталого розвитку

1. Поняття "Сталий розвиток"

Під стратегією сталого розвитку (sustainable development strategy) зазвичай розуміють стратегію розвитку людства, цивілізації і цілому або окремого соціуму, наприклад, країни чи регіону. Стратегію сталого розвитку можна визначити як найбільш ефективну стратегією розвитку сучасної цивілізації, яку спрямовано на максимальне задоволення природних потреб людини, що перебуває у гармонії з природою та позбавлена соціальних негараздів. Стратегія сталого розвитку передбачає стійке економічне зростання суспільства, що не зашкоджує довкіллю та узгоджене із соціальним розвитком суспільства.
Виокремлюють три основні взаємозалежні складові стратегії:
1) економічний розвиток (економічна складова);
2) захист та збереження довкілля (екологічна складова);
3) соціальний розвиток (соціальна складова).
Вочевидь, такий підхід до розвитку суспільства є дещо спрощеним, але є певною альтернативою ідеї економічного зростання та збагачення за будьяку ціну, у тому числі за рахунок виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та породження соціальних конфліктів у суспільстві.

За визначенням Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку, «Сталий розвиток ― це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу  можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» (доповідь «Наше спільне майбутнє», або доповідь Брундтланд, 1987 р.) [1]. Тобто стратегія сталого розвитку має на меті визначити такий шлях розвитку суспільства, який унеможливлює (або мінімізує) виникнення умов, що несуть загрози такого розвитку упродовж максимально тривалого часу в масштабах усієї цивілізації. Вочевидь, це серйозна проблема, що потребує глобального мислення і колективної цивілізаційної відповідальності. Адже зрозуміло, що цілком можливе значне економічне зростання певної країни, певного регіону, певної групи людей, що задовольняє усі бажані потреби цього соціуму попри економічні, екологічні та/чи соціальні негаразди у інших частинах світу. Але таке задоволення потреб неможливе у масштабах усієї планети, усього
людства, доки механізм розвитку допускає локальні чи глобальні економічні, екологічні та соціальні проблеми та конфлікти. І тільки коли розвиток суспільства передбачає системне вирішення усіх критично важливих економічних, екологічних та соціальних викликів у масштабах усієї планети, такий розвиток буде успішним всерйоз і надовго. Саме це ми і будемо називати сталим розвитком.

2. Історія формування стратегії сталого розвитку

Витоки стратегії сталого розвитку можна знайти ще у поглядах Аристотеля (400 р. до нашої ери) щодо успішного ведення домогосподарств у стародавній Греції. Економіка домогосподарства, яку розглядав Аристотель, суттєво відрізнялася від сучасних домогосподарств, тісно пов’язаних із зовнішнім світом, була значно більш ізольованою і самодостатньою. Значно пізніше, у 17‒18 століттях, елементи стратегії сталого розвитку можна виявити у Європі у підходах щодо ефективного ведення лісового господарства [2].
Слід наголосити, що в ті часи деревина була не тільки будівельним, а й важливим енергетичним ресурсом. Адже промислове використання вугілля прийшло разом з промисловою революцією пізніше, у другій половині 19-го століття.
Проте сучасних обрисів стратегія починає набувати у 70‒80 роках минулого століття. Епохальне значення для формування стратегії мала робота дослідників з Массачусетського технологічного інституту, США, Донелли та Деніса Медоузів з колегами «Межі зростання» (Donella Мeadows ct al. The Limits to Growth. 1972) [3] на замовлення неурядової організації, Римського клубу. Це було перше фундаментальне дослідження з перспектив розвитку цивілізації упродовж наступних 100 років. За допомогою комп’ютерного
моделювання дослідники продемонстрували, що якщо тодішні темпи розвитку світової економіки та споживання природних ресурсів збережуться упродовж наступних років, то вже до 2050 року на людство чекає глобальна економічна криза через тотальне виснаження ресурсів планети. Попри певні методичні
неточності і наступну критику, робота Д. Медоуз і співавторів чи не вперше поставила питання щодо науково обґрунтованих прогнозів успішного і тривалого в часі (сталого) розвитку людства.
Серед методичних недоліків роботи Д. Медоуз і співавторів критики називають те, що автори заклали в свою модель експоненційний ріст споживання ресурсів внаслідок економічного зростання, але не передбачили можливостей експоненційних темпів розвитку технологій, що насправді має місце і про що ми будемо говорити у наступних розділах підручника. Але ідея необхідності прогнозованого сталого розвитку суспільства почала свою успішну ходу по планеті саме після гучної реакції світової громадськості на
роботу Медоуз і співавторів. 

3. Сучасний стан світової економіки

За даними аналітичного сайту https://www.statista.com, у 2020 р. світовий номінальний валовий внутрішній продукт (ВВП) становив приблизно 84,5 трлн доларів США. Населення планети у 2020 р. нараховувало приблизно 7,8 трлн людей https://interactives.prb.org. Внутрішній валовий продукт зазвичай розраховують для окремих країн (тому його називають внутрішнім) і він включає усі товари і послуги, що були вироблені в країні за один рік. Очевидно, світовий або глобальний ВВП дає економічну оцінку усіх товарів та послуг,
що виробило людство за рік. Номінальний ВВП перераховується з будь-якої національної валюти у долари США (за офіційними обмінними курсами).
Отже, людство сьогодні виробляє майже 84,5 трлн доларів нових товарів і послуг щороку. В перерахунку на одного жителя планети це становить приблизно 11 тис. доларів. Ця величина називається номінальний ВВП на особу, тобто у 2020 р. людство виробило стільки товарів і послуг, що якби їх порівну поділити між усіма жителями планети, то кожному дісталося б на 11 тис. доларів. Номінальний ВВП є дещо формалізованим показником, оскільки за один долар у різних країнах можна купити суттєво різну кількість товарів
або отримати послуг. Тому для врахування реальної купівельної спроможності долара у різних країнах вводять поняття паритету купівельної спроможності (ПКС), тобто визначають, скільки реально товарів/послуг можна купити в певній країні на один долар. Зазвичай паритет купівельної спроможності вищий у бідних країнах і нижчий у багатших країнах. Тобто у бідних країнах за один долар можна купити більше товару, ніж у багатих. Це є цілком логічним, оскільки у бідних країнах нижчі зарплати і як правило нижчі ціни (у доларах) на товари місцевого виробництва.
За даними Світового банку https://data.worldbank.org, у 2020 р. за паритетом купівельної спроможності людство виробило товарів та послуг на 132,6 трлн доларів. Ця величина називається внутрішній валовий продукт за паритетом купівельної спроможності (ВВП ПКС). Тобто, з урахуванням паритету купівельної спроможності по країнах, на одну людину у 2020 році на планеті було вироблено товарів і послуг приблизно по 17 тис. доларів на кожну людину.

4. Презентація до теми 10

Презентація до теми 10

5. Відео до теми 10