ТЕМА 3. ТЕРМІНОЛОГІЯ І ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ». СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ПІСЛЯ ПРОМИСЛОВИХ І МІЛІТАРНО ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ.

1. Суть і зміст рекультивації земель. загальні поняття і терміни.

Рекультивація земель – порівняно новий науково-технічний напрям в теоретичному і практичному плані.

Рекультивація від лат. rе - відновлення або повторність дії чи явища і cultus - обробіток, введення, розведення, дослівно введення у використання, повторне використання (Л.В. Моторина, 1975).

Як свідчать літературні джерела, термін рекультивація одержав поширення з розвитком відкритого способу випробування корисних копалин, зокрема відкрито добування кам'яного вугілля в провінції Рейнладс (Німеччина.)

Наприклад, за визначенням В. Кнабе(W. Knabe, 1959) рекультивація - це сукупність людської діяльності, спрямованої на відновлення культурного ландшафту. Інші автори під рекультивацією розуміють усі заходи, за допомогою яких матеріал, "вивантажений" після гірничих розробок, шляхом цілеспрямованого підвищення родючості перетворюється у ґрунт.

У російській літературі термін рекультивація вперше зустрічається у праці І.В. Лазаревої в 1962 році. Запозичуючи цей термін у зарубіжних авторів, вона розглядає рекультивацію земель, як "спеціальний захід з підготовки ґрунту для сільськогоспо­дарського або рільничого використання."

І.І. Руський (1979) вказує, що під рекультивацією треба розуміти відновлення порушених промисловістю земельних ділянок з метою використання їх в інших галузях народного господарства. На його думку, рекультивація в кожному випадку має свою специфіку і соціально-економічну доцільність. В результаті рекультиваційних робіт можуть створюватись землі, придатні для сільського і лісового господарства, цивільного і промислового будівництва, організації зон відпочинку та ін.

Чеський вчений О.Штис (1962) підкреслював, що рекультивацію не можна розуміти лише як дію, суто спрямовану на відновлення ґрунтового фонду, а треба розглядати у більш широкому розумінні, зокрема як процес поліпшення ландшафту, який включає відновлення всіх його абіотичних і біотичних компонентів, порушених промисловими гірничими роботами. Розглядаючи рекультивацію як комплекс заходів, спрямованих на створення нового ландшафту, цей процес він називає ще "ренатуралізацією".

У науковій літературі США і Канади в рекультивації прийнято три терміни: restoration, reclamation, rehabilitation.

• Restoration - повне відновлення, причому порушена поверхня землі відновлюється до такого стану, який вона мала до початку розкриття родовища.

• Reclamation - біологічне відновлення, причому земна поверхня відновлюється через створення умов, сприятливих для існування організмів, які жили на цій території до початку робіт, або організмів близького видового складу; друге тлумачення - залучення порушених земель для якогось іншого використання.

• Rehabilitation - відновлення порушених земель і наступне використання їх у господарстві із дотриманням екологічної рівноваги, забезпеченням нешкідливості для навколишнього середовища і збереженням місцевих естетичних цінностей; друге тлумачення - створення умов для нового або істотно відмінного від попереднього використання земель.

У стислому тлумачному словнику з рекультивації земель (1980) є ще такі терміни: рекультивація земель тимчасова, рекультивація земель постійна, рекультивація ландшафтів.

Тимчасова рекультивація здійснюється на землях, де у перспективі планується зміна їх використання: повторна переробка корисних копалин, будівництво та ін. Ця рекультивація, як правило, зводиться до озеленення і закріплення поверхні від ерозії, а також дотримання санітарно-гігієнічних норм.

Постійна рекультивація здійснюється на землях, де не передбачена зміна попереднього (до розробки родовища) використання земель. Рекультивація ландшафтів - це рекультивація земель, яка не обмежується лише локальними заходами стосовно "приведення до ладу" окремих порушених ділянок, а передбачає комплексне перетворення порушених земель у загальній системі заходів щодо оптимізації техногенних ландшафтів.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства багато вітчизняних і зарубіжних учених рекультивацію порушених земель розглядають як комплексну проблему відновлення продук­тивності та реконструкції ландшафтів, порушених промисловістю, створених на місці "промислових пустель" нових культурних ландшафтів.

Державний стандарт "Охорона природи. Рекультивація земель. Терміни і визначення" трактує рекультивацію як комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та народногос­подарської цінності земель, а також поліпшення умов навколиш­нього середовища.

На думку Б.П. Колесникова (1974), науково-технічну основу рекультивації земель становить комплекс таких біологічних і географічних наук, як ландшафтознавство та біогеоценологія, геоботаніка та екологія рослин, ґрунтознавство та агрохімія, лісівництво та фітомеліорація.

С.С. Трофимов (1974) вважає, що теоретична основа рекультивації повинна опиратися на біологічний, екологобіо-ценотичний і біохімічний фундамент, тому що порушення земель у процесі гірничих робіт відбувається хаотично та стихійно і за характером супроводжується катастрофічним знищенням не тільки раніше існуючого природного ландшафту, але й геологічного фундаменту на глибину до декількох десятків і навіть сотень метрів.

Л.В. Моторина і В.О. Овчинников (1975) досить справедливо звертають увагу на те, що неточність у термінології може призвести до серйозних помилок. На їхню думку, підміна поняття "рекультивація" терміном "фітомеліорація" зводить весь складний процес до однієї із завершених стадій рекультивації. Вони вважають, що поняття рекультивації ґрунтів і порід є не цілком правомірним, оскільки об'єкти рекультивації - це не тільки ґрунти, яких на порушених ділянках може й не бути, і не гірські породи, а порушені землі в цілому.

Таким чином, рекультивація земель - це здійснення різноманітних робіт, метою яких є не тільки часткове перетворення природних територіальних комплексів, порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще більш продуктивних і раціонально організованих елементів культурних антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного середовища.

В останні роки рекультивація земель входить до програми "Людина і природа" і порушує досить складні питання медико-біологічного характеру, які пов'язані з розвитком і запобіганням різним захворюванням, що призводять до інвалідності та передчасної смерті.

Враховуючи це, в основу теорії рекультивації порушених земель повинна бути покладена концепція просторової локалізації та нейтралізації шкідливих впливів відкритих гірничих робіт на довкілля і створення умов для активного самовідновлення з викорис­тання родючих ґрунтів, попередньо знятих із земель гірничого відводу. Основний фундамент проведення рекультиваційних робіт селективне і скероване формування оптимальних гірничопро­мислових ландшафтів для цільового народногосподарського призначення.

В умовах інтенсивного землеробства і бурхливого розвитку гірничо-хімічної та інших видів промисловості, які призводять до порушення ґрунтового покриву, рекультивація земель - це частина агроекологічної проблеми, з якою пов'язані умови сільськогосподарського виробництва, зокрема спеціалізації господарства, умови формування врожаїв сільськогосподарських культур, родючість староорних земель та ін.

Рекультивація земель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення порушених в наслідок господарської діяльності людини земель, в стан придатний для подальшого використання їх у народному господарстві.

2. Сучасні стратегії рекультивації післяпромислових і мілітарно порушених земель.

Сучасні стратегії рекультивації післяпромислових і мілітарно порушених земель спрямовані на відновлення екологічних функцій, безпеку територій та їхню інтеграцію у сучасне економічне і суспільне життя. Сьогодні підходи змістилися від простого «засипання та озеленення» до концепцій сталого розвитку, циркулярної економіки та природних рішень (Nature-based Solutions).

1. Стратегії рекультивації мілітарно порушених земель

Мілітарні руйнування (вирви від вибухів, забруднення важкими металами, залишками вибухових речовин, ПММ) є найбільш складними, оскільки загрожують життю і потребують специфічних підходів.

·  Гуманітарне та екологічне розмінування (Гуманітарний протимінний підхід): Першочерговий етап. Сучасні стратегії використовують дрони з магнітометрами, тепловізорами та штучним інтелектом для картографування мінних полів без ризику для людей.

·  Фіторемедіація: Використання спеціальних рослин-гіперакумуляторів (наприклад, соняшник, гірчиця, певні види верби та тополі) для очищення ґрунту від важких металів (свинець, кадмій) та деградації залишків вибухових речовин (ТНТ, гексоген).

·  Біоремедіація (Мікробіологічне очищення): Внесення в ґрунт штамів бактерій та грибів, які здатні розкладати нафтопродукти (ПММ) та токсичні хімічні сполуки до безпечних елементів.

·  Консервація та самовідновлення (Ревайлдинг):
Для територій із надвисоким рівнем пошкоджень, де класичне сільське господарство неможливе, стратегія передбачає виведення земель з обігу і створення природних заповідників або лісових масивів.

2. Стратегії рекультивації післяпромислових земель (Brownfields)

Сюди відносяться колишні кар'єри, шахти, заводи, хвостосховища та промислові зони.

·  Енергетична рекультивація (Зелена енергетика):
Трансформація непридатних для агросектору промислових територій, хвостосховищ або закритих полігонів під сонячні (СЕС) чи вітрові (ВЕС) електростанції. Це повертає землю в економіку без ризику для здоров'я людей.

·  Ландшафтна та рекреаційна трансформація:
Перетворення затоплених кар'єрів на штучні озера, зони відпочинку, парки чи геопарки. (Яскравий приклад — Нова Лужицька озерна країна в Німеччині на місці буровугільних кар'єрів).

·  Промисловий симбіоз та Еко-індустріальні парки:
Ревіталізація старих заводських зон під нові екологічні виробництва, де відходи одного підприємства є сировиною для іншого, з обов'язковим очищенням і модернізацією території.

·  Техноземи (Конструювання штучних ґрунтів):
Створення родючого шару «з нуля» з використанням безпечних промислових і органічних відходів (осади стічних вод, компост, сапропель, відходи деревообробки).

Сучасні технологічні тренди в рекультивації

1.                     ГІС-моделювання та Дистанційне зондування Землі (ДЗЗ): Використання супутникових знімків та лазерного сканування (LiDAR) для моніторингу ерозії, змін рельєфу та стану вегетації рослин у динаміці.

2.                     In-situ стабілізація: Закріплення забруднювачів безпосередньо в ґрунті (без його вивезення) за допомогою сорбентів (біовугілля/biochar, цеоліти), що робить токсини недоступними для рослин і підземних вод.

3.                     Фіксація вуглецю (Carbon Sequestration): Озеленення колишніх промислових зон лісами та багаторічними травами для активного поглинання (CO₂), що дозволяє власникам земель отримувати вуглецеві кредити.