ТЕМА 1. СУЧАСНИЙ СТАН ГРУНТОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ І СВІТУ.

1. Поняття про грунтові ресурси, їх роль в продовольчій безпеці.

Головні резерви розширення площ ґрунтів для орних угідь зосереджені в субтропічному і тропічному поясах. Чималі потенційні можливості розширення орних земель є і в помірному поясі. Об'єктами освоєння є, перш за все, дерново-підзолісті і заболочені ґрунти, зайняті малопродуктивними сіножатями, пасовщами, чагарниками, дрібноліссям.

Північна межа сталого землеробства розташована у смузі 1400-1600 суми активних температур. У Європі ця межа проходить по 60-й паралелі, в західній і середній частинах Азії – по 58° північної широти, на Далекому Сході – на південь від 53° північної широти.

Освоєння і використання земель в несприятливих кліматичних умовах вимагає чималих матеріальних витрат і не завжди є економічно виправданим. Крім того, розширення площ орних земель повинно враховувати екологічні та природоохоронні аспекти.

2. Світові тенденції і прогнози використання грунтових ресурсів.

Рисунок 2 ‒ Співвідношення між природними і антропоненно зміненими ґрунтами у світі

 У багатьох країнах світу прикладаються зусилля щодо раціонального вико- ристання земельного фонду, його збереження і удосконалення еколого-безпечної структури землекористування. У регіональному і глобальному аспекті їх все більш координують спеціалізовані органи ООН - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) та ін. В усіх міжнародних деклараціях та угодах з проблем використання та охорони ґрунтів, зокрема таких, як Всесвітня ґрунтова хартія, Основи світової ґрунтової політики, Хартія Європейської асоціації охорони ґрунтів, міжнародні громадські організації (ІSТRО – Міжнародна організація з обробітку ґрунту, ЕSSС і ЕSСО – товариства з охорони ґрунтів, ІUSS – Між- народний союз ґрунтознавців, «Sоі1 аnd Sосіеtу» – «Ґрунт і суспільство», ІСLЕІ SОІL NЕТWОRК – Асоціація провінцій Європи), що об’єдналися з метою здійснення акцій на захист ґрунтів, підкреслюється значення ґрунтів як особливого надбання людства, раціональним використанням та охороною якого мають займатися всі люди на Землі для сучасних і прийдешніх поколінь.

3. Стратегії виживання людства.

На початку третього тисячоліття людське суспільство зіткнулося з проблемою вибору стратегії виживання. В історичному минулому теж доводилося радикально перебудовувати свій спосіб існування. Людина, як частина біосфери, має виняткове становище на планеті, адже на відміну від інших живих організмів, вона не має власної екологічної ніші, її ніша − це вся планета. Тому людство взаємодіє з біосферою як з єдиним цілим. Для власного розвитку та збереження воно повинно вписуватися у природні цикли біосфери як екологічної ніші, яку воно займає.

Монопольне становище в біосфері Людина зайняла не відразу. За М. Мойсеєвим, розвиток всього живого протікає за загальним законом: якщо якийсь вид у екологічній ніші стає монополістом, він тим самим порушує рівновагу в цій ніші. Радикальне порушення природного кругообігу речовин в екологічній ніші веде до двох варіантів можливих наслідків. Відповідно до одного з них, вид-монополіст деградує, в результаті чого втрачає своє монопольне становище, можливо, навіть гине. Згідно з іншим варіантом, сама екологічна ніша під впливом виду-монополіста стихійним чином настільки глибоко змінюється, що веде до якісної зміни і її мешканця. У виду-монополіста з'являються нові риси (біологічні і суспільні), які дозволяють йому адаптуватися до нових умов життя. Тому цей вид може зберегти своє монопольне становище на певний час до настання нової кризи. Історія розвитку людства підтверджує правильність цієї теорії.

Первісна людина, як і інші живі організми, мала свою екологічну нішу, добуваючи засоби і ресурси для існування полюванням. Однак, 10-12 тисяч років тому, удосконалюючи знаряддя полювання, створивши метальну зброю та опанувавши вогнем, людина виділилася з біосфери. Вона значно розширила свою екологічну нішу, ставши у ній монополістом, але тим самим заклавши основи першої загальнопланетарної екологічної кризи. Знищивши великих тварин, що складали основу харчування, люди стали на межі загибелі. Населення планети скоротилося в цей час принаймні в 10 разів. Щоб вціліти і не зникнути, як інші біологічні види, людина докорінно змінила свій спосіб життя − зайнялася землеробством, скотарством, стихійно створивши тим самим нову екологічну нішу. На таку перебудову людині потрібні були століття.

Після неолітичної кризи людина стала жити за іншими, ніж інші живі істоти, законами. Вона стала активно втручатися в кругообіг речовин, залучати до господарського використання речовини, накопичені колишніми біосферами: викопні вуглеводні, залізо та інші корисні копалини; створювати штучні біогеохімічні цикли хімічних речовин.

Сьогодні людина дісталась до тих енергетичних ресурсів, які з'явилися на Землі в найбільш ранній період її існування як небесного тіла − до запасів ядер- ної енергії. Одним із свідчень колосального монополізму людини і його проти- ставлення природі може бути гасло В.І. Мічуріна, у якого ще недавно було так багато прихильників: «Ми не можемо чекати милості від природи, взяти у неї її багатства − наше завдання».

В даний час є всі підстави стверджувати, що людство стоїть на порозі нової кризи. Зараз, коли люди озброєні потужними засобами виробництва і масового знищення, стихійний загальнопланетарний процес неприпустимий. У цих умовах стихійне створення нової екологічної ніші неминуче супроводжуватиметься боротьбою за природні ресурси, які життєво необхідні людям, що може призвести до їх масової загибелі.

Людині, приреченій на монополізм на нашій планеті, необхідно перебудувати свою екологічну нішу, свій спосіб життя, затвердити нову мораль, створити такі норми поведінки, які приведуть у відповідність діяльність людства з розвитком біосфери. Про це ще в 1937-1938 рр. писав В.І. Вернадський у книзі «Наукова думка як планетне явище».

Стихійному процесу людина повинна протиставити свідому альтернативу. Фахівці розглядають ряд полярних варіантів. Один полягає в створенні цілком штучної цивілізації на нашій планеті чи поза нею, яка буде незалежною від стану біосфери. У таких умовах життя людини буде визначатися власно створеними умовами. Ідея про автотрофність людства висловлювалася ще К.Е. Ціолковським. Теорія ця зовсім недавно сприймалася як ідеалістична, адже людина є часткою біосфери і поза біосфери існувати навряд чи може. Але успіхи, досягнуті за останні десятиліття в області космонавтики, засобів зв'язку, комп'ютерної техніки та генної інженерії дозволяють по-іншому ставитися до можливостей Людини.

Згідно з іншою ідеєю, людина повинна зуміти вписатися в століттями створені природні цикли речовин на планеті, намагаючись їх не порушувати. Але шлях «назад до Природи» зараз теж малоймовірний. Сучасна людина не відмовиться від завоювань технічного прогресу. Неможливо уявити добровільне зниження існуючого рівня споживання енергії суспільством, навіть незважаючи на загрозу повної втрати її невідновлюваних джерел. Зараз, для того щоб Людина могла вписатися в уже існуючі геохімічні цикли, потрібно споживання енергії скоротити не менше, ніж у 10 разів. Це припущення ґрунтується на тому, що сучасні потреби людства в енергії можуть бути покриті за рахунок відновлюваних джерел енергії лише на 10–12%.

Екологічні проблеми людства мають загальнопланетарний масштаб, вони не знають кордонів і не є вузьконаціональним явищем. Обговоренню проблем стійкості планети, збереження і виживання її мешканців була присвячена Між- народна конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка проходила в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Конференцією було визнано, що одна з най- важливіших екологічних проблем сучасного розвитку суспільства полягає в над- мірно високому рівні його споживання. Про це свідчать такі цифри. Три чверті найважливіших природних ресурсів планети споживається країнами, в яких проживає лише одна чверть населення Землі. Чверть населення планети, жителів високорозвинених і багатих країн, споживає 48% зернових культур, заліза і сталі − 80%, хімікаліїв − 85%, автомобілів − 92%, мінеральних добрив − 60%, паперу − 81%, міді та алюмінію − 86% від загальної їх кількості, виробленої у світі. Використовуючи в середньому 75% світових енергоресурсів, багаті країни викидають в навколишнє середовище 70-80% усіх вироблених планетою відходів. Співвідношення використання природних ресурсів між багатими і бідними країнами від року до року змінюється на користь багатих країн: у 1960 році воно становило 20:1, на початку третього тисячоліття - 60:1. У зв'язку з цим висловлюється ідея про запобігання та екологічної катастрофи на планеті шляхом зниження рівня споживання багатими країнами природних ресурсів. Наприклад, національна програма «Стійкі Нідерланди» декларує:

•               не можна споживати кількість поновлюваних джерел сировинних мате- ріалів (сільськогосподарські культури, ліс, риба) більшу, ніж можна їх отри- мати, не завдаючи шкоди довкіллю;

•         невідновлювані сировинні матеріали можна використовувати тільки в за- мкнутих циклах;

•         обсяг забруднення хімічними речовинами не повинен перевищувати величини, з якими може впоратися навколишнє середовище (наприклад, забруднення діоксидом вуглецю).

Вирішення проблеми потребує значних зусиль. По-перше ‒ для створення екологічної рівноваги необхідне зниження обсягів виробництва, а економічні інтереси вимагають його підвищення. По-друге, подібного роду плани неминуче пов'язані з перерозподілом природних ресурсів, що само по собі представляє велику небезпеку для людства.

Час, що минув після конференції в Ріо-де-Жанейро, показав, що світ поки що нездатний створити економіку, яка гарантувала б безпеку навколишнього середовища. Людство ні економічно, ні духовно не готове до вирішальної перебудови свого способу мислення та дії. Для цього людина повинна змінити перш за все самого себе, свою життєву філософію, свої потреби, свої інститути. Збереження біосфери можливе за умови спільної еволюції біосфери і людини, званої коеволюції, яка вимагає від людини нових принципів життя, докорінної перебдови самого його буття, зміни стандартів та ідеалів.