ТЕМА 4. КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ҐРУНТАХ.

1. Критерії оцінювання ступеня фізичних деградацій грунту.

Оцінювання деградаційних процесів у ґрунтах здійснюється на основі системи критеріїв (якісних ознак або напрямів змін) та показників (конкретних кількісних або напівкількісних параметрів). Це дозволяє визначити ступінь руйнування ґрунтового покриву та розробити заходи з його відновлення.

Нижче наведено основні критерії та показники оцінювання деградації ґрунтів, згруповані за типами процесів.

1. Фізична деградація

Цей критерій відображає погіршення фізичних властивостей ґрунту, його структури та водно-повітряного режиму.

·  Щільність складення (об'ємна маса): збільшення показника понад оптимальні межі (наприклад, >1,4–1,5 г/см³ для суглинкових ґрунтів), що свідчить про переущільнення.

·  Структурно-агрегатний стан: зменшення кількості агрономічно цінних агрегатів (розміром від 0,25 до 10 мм) та зниження водоміцності структури.

·  Загальна шпаристість: падіння рівня загальної шпаристості (нижче 45–50%) та шпаристості аерації.

·  Водопроникність: зниження швидкості вбирання води ґрунтом, що призводить до поверхневого стоку.

2. Ерозійна деградація (водна та вітрова ерозія)

Критерій визначає ступінь втрати верхнього родючого шару ґрунту під дією води або вітру.

·  Потужність гумусового горизонту: зменшення товщини профілю порівняно з нееродованими аналогами (слабо-, середньо- та сильнозмиті ґрунти).

·  Втрата дрібнозему (родинність): об'єм або маса змитого/винесеного ґрунту з одиниці площі за рік (т/га за рік).

·  Площа дефляційно-небезпечних земель: відсоток площ, схильних до пилових бур та видування.

·  Розвиток яружної мережі: щільність та довжина ярів на одиницю площі території.

2. Показники для оцінювання хімічних деградаційних процесів у ґрунтах.

Хімічна деградація

Цей критерій характеризує зміну хімічного складу ґрунту, яка негативно впливає на живлення рослин.

·  Вміст та запаси гумусу (органічної речовини): темпи дегуміфікації (зниження відносного вмісту гумусу у % або абсолютних запасів у т/га).

·  Кислотність та лужність (pH): зсув показника pH водного чи сольового витягу у бік надмірної кислотності (pH < 5.5) або лужності (pH > 8.2).

·  Засолення (вміст легкорозчинних солей): загальний вміст токсичних солей у відсотках або щільному залишку.

·  Солонцюватість: частка обмінного натрію (ESP) у ґрунтовому поглинальному комплексі (ГПК) — деградація починається, якщо показник перевищує 3–5% від ємності поглинання.

·  Забезпеченість елементами живлення: різке зниження рухомих форм азоту, фосфору та калію.

3. Критерії і показники оцінювання біологічної деградації грунту.

Біологічна деградація

Критерій відображає пригнічення життєдіяльності ґрунтової біоти та зниження біологічної активності.

·  Біологічна активність ґрунту: зниження інтенсивності «дихання» ґрунту (виділення CO₂), а також зменшення ферментативної активності (каталази, інвертази тощо).

·  Чисельність та біомаса мікроорганізмів: скорочення корисних груп бактерій, актиноміцетів та грибів.

·  Збіднення мезофауни: зменшення кількості дощових черв'яків та інших безхребетних на 1 м².

·  Фітотоксичність: накопичення в ґрунті речовин (токсинів, залишків пестицидів), які пригнічують проростання насіння та ріст рослин.

Техногенне (техногенно-хімічне) забруднення

Критерій оцінює рівень накопичення в ґрунті антропогенних токсикантів.

·  Концентрація важких металів: вміст свинцю, кадмію, міді, цинку тощо порівняно з ГДК (гранично допустимими концентраціями) або фоновим рівнем.

·  Залишки пестицидів та агрохімікатів: наявність та стійкість токсичних сполук у профілі ґрунту.

·  Забруднення нафтопродуктами: вміст вуглеводнів (г/кг ґрунту), що викликає гідрофобність та цементацію ґрунту.

·  Радіоактивне забруднення: щільність забруднення радіонуклідами (Цезій-137, Стронцій-90) у Кюрі/км² або Бк/кг.

Ступені деградації ґрунтів

Залежно від кількісних значень цих показників, деградацію зазвичай класифікують за чотирма або п'ятьма рівнями:

1.                     Нульова (ненарушена): зміни показників у межах природних коливань.

2.                     Слабка: зниження продуктивності ґрунту до 10%, властивості відновлюються природним шляхом.

3.                     Помірна (середня): зниження продуктивності на 10–25%, для відновлення потрібні спеціальні агротехнічні заходи (вапнування, гіпсування, сидерація).

4.                     Сильна: втрата продуктивності на 25–50%, ґрунт суттєво змінений, потребує тривалої корінної меліорації.

Дуже сильна (катастрофічна/екстремальна): втрата продуктивності >50%, руйнування ґрунтового профілю є незворотним або потребує рекультивації.