ТЕМА 15. ТЕХНОЛОГІЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ МЕХАНІЧНО ПОРУШЕНОЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ВИРВАМИ ВІД БОМБОТУРБАЦІЇ У РЕЗУЛЬТАТІ ВОЄННИХ ДІЙ.

1. Обстеження та оцінювання механічно порушеної земельної ділянки.

Унаслідок воєнних дій ґрунтовий покрив може зазнавати значних механічних порушень, одним із найбільш характерних проявів яких є утворення вирв від вибухів. Вирви змінюють мікрорельєф і порушують природну будову ґрунтового профілю. Під час вибуху ґрунтовий матеріал викидається за межі вирви, перемішується, частково ущільнюється або, навпаки, розпушується. Одночасно знищується рослинний покрив, порушуються водний режим та протиерозійна стійкість поверхні.

Технологія рекультивації таких земель повинна враховувати не лише механічне відновлення поверхні, а й подальше відновлення ґрунтових властивостей та екологічних функцій. Важливою особливістю постмілітарних земель є те, що роботи з рекультивації можуть проводитися тільки після забезпечення безпеки території та відповідного обстеження.

Першим етапом рекультивації земельної ділянки, порушеної вирвами, є її детальне обстеження. Необхідно встановити площу порушеної території, кількість і просторове розміщення вирв, їхні розміри та глибину, характер переміщення ґрунтового матеріалу, стан прилеглої території та рослинного покриву.

Особливе значення має визначення ступеня порушення ґрунтового профілю. У зоні вибуху верхні горизонти можуть бути повністю зруйновані або перемішані з нижніми шарами та материнською породою. Тому необхідно встановити, чи зберігся родючий шар ґрунту і чи можливо його повторне використання.

Під час обстеження визначають основні фізичні та агрохімічні характеристики ґрунту: гранулометричний склад, щільність складення, структуру, вміст органічної речовини, реакцію ґрунтового середовища, забезпеченість елементами живлення та водно-фізичні властивості. За необхідності проводять аналіз на потенційне забруднення.

Для постмілітарних територій принципово важливим є виявлення вибухонебезпечних предметів та інших небезпечних залишків воєнної діяльності. До завершення відповідних заходів безпеки механізовані земляні роботи, переміщення ґрунту та інші операції з рекультивації не проводять.

За результатами обстеження земельну ділянку поділяють на окремі зони залежно від характеру порушень. Ділянки з невеликими локальними вирвами можуть потребувати переважно планування поверхні. Території з численними або глибокими вирвами потребують комплексного відновлення рельєфу та ґрунтового покриву. Якщо виявлено забруднення, технологія рекультивації додатково включає заходи з його локалізації або усунення.

Таким чином, результати первинного обстеження є основою для вибору технології рекультивації та визначення обсягів земляних, меліоративних і біологічних робіт.

2. Технічний етап відновлення поверхні та ґрунтового профілю.

Першим етапом рекультивації земельної ділянки, порушеної вирвами, є її детальне обстеження. Необхідно встановити площу порушеної території, кількість і просторове розміщення вирв, їхні розміри та глибину, характер переміщення ґрунтового матеріалу, стан прилеглої території та рослинного покриву.

Особливе значення має визначення ступеня порушення ґрунтового профілю. У зоні вибуху верхні горизонти можуть бути повністю зруйновані або перемішані з нижніми шарами та материнською породою. Тому необхідно встановити, чи зберігся родючий шар ґрунту і чи можливо його повторне використання.

Під час обстеження визначають основні фізичні та агрохімічні характеристики ґрунту: гранулометричний склад, щільність складення, структуру, вміст органічної речовини, реакцію ґрунтового середовища, забезпеченість елементами живлення та водно-фізичні властивості. За необхідності проводять аналіз на потенційне забруднення.

Для постмілітарних територій принципово важливим є виявлення вибухонебезпечних предметів та інших небезпечних залишків воєнної діяльності. До завершення відповідних заходів безпеки механізовані земляні роботи, переміщення ґрунту та інші операції з рекультивації не проводять.

За результатами обстеження земельну ділянку поділяють на окремі зони залежно від характеру порушень. Ділянки з невеликими локальними вирвами можуть потребувати переважно планування поверхні. Території з численними або глибокими вирвами потребують комплексного відновлення рельєфу та ґрунтового покриву. Якщо виявлено забруднення, технологія рекультивації додатково включає заходи з його локалізації або усунення.

Таким чином, результати первинного обстеження є основою для вибору технології рекультивації та визначення обсягів земляних, меліоративних і біологічних робіт.

2. Технічний етап відновлення поверхні та ґрунтового профілю.

Основним завданням технічного етапу є відновлення форми поверхні земельної ділянки та створення умов для подальшого формування стабільного ґрунтового покриву.

Невеликі вирви можуть засипатися ґрунтовим матеріалом із прилеглої території або спеціально підібраним безпечним матеріалом. Для великих вирв необхідно здійснювати пошарове заповнення та ущільнення матеріалу з урахуванням майбутнього використання земельної ділянки. При цьому не допускається безконтрольне перемішування різних за властивостями матеріалів.

Особливу увагу приділяють відновленню родючого шару. Якщо до початку бойових дій на ділянці був збережений родючий горизонт і він придатний для повторного використання, його доцільно повернути на поверхню після завершення планувальних робіт. У випадках, коли родючий шар втрачений або непридатний, необхідно сформувати новий кореневмісний шар із придатних ґрунтових чи потенційно родючих матеріалів.

Під час планування поверхні необхідно забезпечити такий мікрорельєф, який не створюватиме умов для застою води або концентрації поверхневого стоку. На схилах особливого значення набувають протиерозійні заходи.

Після заповнення вирв і планування поверхні проводять заходи з розущільнення або оптимізації щільності ґрунту, якщо під час земляних робіт сформувалися надмірно ущільнені шари. Ступінь ущільнення має відповідати властивостям матеріалу та вимогам майбутньої рослинності.

У разі встановлення хімічного забруднення технологічна схема змінюється. Забруднений матеріал не можна просто перемістити в іншу частину ділянки. Залежно від характеру забруднення можуть застосовуватися його видалення, ізоляція, стабілізація або інші спеціальні заходи. Вибір технології визначається результатами екологічного обстеження та майбутнім напрямом використання землі.

Після завершення технічного етапу повинна бути сформована стабільна поверхня з придатним кореневмісним шаром, яка забезпечує можливість проведення біологічного етапу рекультивації.

3. Біологічне відновлення родючості та подальший контроль.

Біологічний етап розпочинається після того, як поверхня земельної ділянки стабілізована, сформовано кореневмісний шар і забезпечено необхідні умови для розвитку рослин.

Першочерговим завданням є формування рослинного покриву, який захищає поверхню від водної та вітрової ерозії. На початковому етапі доцільно використовувати адаптовані трав'янисті рослини, зокрема багаторічні злакові та бобові культури. Вони сприяють закріпленню поверхні, накопиченню органічної речовини та поступовому відновленню біологічної активності ґрунту.

Піонерні агроценози можуть виконувати роль першої стадії біологічного освоєння рекультивованої ділянки. Кореневі системи рослин сприяють формуванню порового простору, а рослинні рештки є джерелом органічної речовини. Бобові культури можуть сприяти збагаченню ґрунту біологічно зв'язаним азотом.

Для прискорення відновлення родючості застосовують органічні добрива, компости, сидеральні культури, рослинні рештки та за необхідності меліоранти. Їх вибір повинен базуватися на результатах агрохімічного обстеження рекультивованого ґрунту.

Після формування стійкого рослинного покриву можливий поступовий перехід до вирощування сільськогосподарських культур. Вибір культур залежить від властивостей сформованого ґрунтового шару, його родючості, водного режиму та екологічної безпечності. На початкових етапах перевагу доцільно надавати менш вимогливим культурам, поступово переходячи до культур із вищими вимогами до родючості.

Важливою складовою технології є моніторинг рекультивованої ділянки. У перші роки після проведення робіт необхідно контролювати стан ґрунтового покриву, його фізичні та агрохімічні властивості, розвиток рослинності, прояви ерозії та водний режим. На потенційно забруднених територіях необхідно також контролювати вміст і рухомість забруднювальних речовин.

Ефективність рекультивації визначають не лише за зовнішнім виглядом території або величиною врожаю, а й за динамікою відновлення ґрунтових властивостей. Позитивними ознаками є стабілізація поверхні, формування рослинного покриву, накопичення органічної речовини, поліпшення структури, відновлення біологічної активності та зменшення ерозійної небезпеки.

Отже, технологія рекультивації земельної ділянки, механічно порушеної вирвами внаслідок воєнних дій, повинна здійснюватися послідовно: обстеження та оцінювання → забезпечення безпеки → технічне відновлення поверхні та ґрунтового профілю → формування кореневмісного шару → біологічне освоєння → моніторинг.